Постанова Другий апеляційний адміністративний суд № 520/13459/24

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 28 липня 2025 р. Справа № 520/13459/24 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Русанової В.Б., Суддів: Бегунца А.О. , Калиновського В.А. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Військової частини НОМЕР_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 07.04.2025, (головуючий суддя І інстанції: Мороко А.С.) по справі № 520/13459/24 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 (надалі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом, в якому просив: - визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільнені по день фактичного рахунку; - зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та сплатити ОСОБА_1 середній заробіток (грошового забезпечення) за весь час затримки розрахунку при звільненні до дня виплати заборгованості, а саме з 29.12.2021 по 24.04.2024, розмір якого обчислити за методикою, визначеною постановою КМ України від 08.02.1995 р. №100 «Про затвердження порядку обчислення середньої заробітної плати» та одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до п.2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою КМУ від 15.01.2004 №44. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 07.04.2025 позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 стягнути на користь ОСОБА_1 середній заробіток у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні за весь час затримки по день фактичного розрахунку з 29.12.2021 по 24.04.2024 в розмірі 149 152,85 грн. У задоволенні решти позовних вимог - відмовлено. Військова частина НОМЕР_1 не погодившись із судовим рішенням в частині задоволення позову, подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин справи, що призвело до неправомірного висновку, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог. В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що судом першої інстанції безпідставно застосовано ст.ст. 116, 117 КЗпП України, оскільки вони не поширюють свою дію на правовідносини у військовій сфері. Зазначає, що питання проходження військової служби та звільнення з неї, врегульовані нормами спеціального законодавства у військовій сфері. До того ж, позовна заява не відповідає вимогам 161 КАС України, зокрема відсутня копія паспорту позивача як документа, що підтверджує його особу та зареєстроване місце проживання позивача. Також, позивачем до суду надано копії документів, які засвідчені надписом «Згідно з оригіналом ОСОБА_1 14.02.2022» та підписом. Однак, при візуальному порівнянні вказаних підписів та підписів, які маються на наявних у військовій частині НОМЕР_1 документах, відрізняються один від одного, що вказує на ознаки підроблення наданих до суду документів, тому ці документи не відповідають вищезазначеним вимогам і, відповідно, не можуть бути визнані доказами у справі. Позивач не подав відзив на апеляційну скаргу. Відповідно до ч. 1 ст. 308, п.3 ч.1 ст.311 КАС України справа розглянута в межах доводів апеляційної скарги, в порядку письмового провадження. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, апеляційну скаргу, дослідивши докази по справі, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено апеляційним судом, що старший сержант ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 та 22.09.2021 виключений зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 22.09.2021 №224. Під час звільнення з військової служби з позивачем не проведено остаточний розрахунок в належному розмірі, а саме не виплачена індексація грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 01.03.2018 року та з 01.03.2018 року по 22.09.2021 року. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 05.10.2022 у справі № 520/7160/22 зобов`язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 01.03.2018 року, із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) - січень 2008 року та з 01.03.2018 року по 22.09.2021 року із урахуванням абзацу 4 пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078, з урахуванням раніше виплачених сум. Вказане судове рішення набрало законної сили 05.11.2022 Рішенням Харківського окружного адміністративного суду у справі № 520/7450/23 від 29.05.2023 зобов`язано військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату грошового забезпечення ОСОБА_1 відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України №704 від 30 серпня 2017 року «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», із врахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого на 01.01.2020 для обчислення посадового окладу та окладу за військовим званням із урахуванням раніше виплачених сум з 01.02.2020 по 31.12.2020, а також з 01.01.2021 по 22.09.2021 , із врахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого на 01.01.2021 для обчислення посадового окладу та окладу за військовим званням із урахуванням раніше виплачених сум. Зобов`язано військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 , вихідної допомоги при звільненні у 2021 році із урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого на 01.01.2021 з врахуванням раніше виплачених сум. Вказане судове рішення набрало законної сили 12.10.2023. На виконання рішень Харківського окружного адміністративного суду від 05.10.2022 у справі № 520/7160/22 та від 29.05.2023 у справі № 520/7450/23 Військовою частиною НОМЕР_1 24.04.2024 перераховані кошти на користь позивача у сумі 41673,26 грн. (на виконання рішення суду у справі № 520/7450/23) та у сумі 78254,13 грн. (на виконання рішення суду у справі № 520/7160/22). Вважаючи, що відповідач допустив затримку розрахунку при звільненні, позивач звернувся до суду за стягненням середнього заробітку. Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з того, що позивач набув права на отримання середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні відповідно до статтей 116, 117 КЗпП України. Так, ч. 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Керуючись ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом. Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 07.05.2002 № 8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних зі спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, установивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників. За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі. Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців зі служби не врегульовані положеннями спеціального законодавства. У той же час такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України (далі - КЗпП України). Так, ст. 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов`язку спричиняє наслідки, передбачені ст. 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Закріплені у ст.ст. 116,117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними відповідно до законодавства всіх виплат у день звільнення та водночас стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку з працівником. Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, з метою забезпечення рівності прав, колегія суддів приходить до висновку про можливість застосування норм ст.ст. 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які складаються під час звільнення з військової служби. Вказані висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду, викладеній в постановах від 28.01.2021 по справі № 240/11214/19, від 24.12.2020 по справі № 340/401/20, від 05.08.2020 по справі № 826/20350/16. Отже, колегія суддів погоджується із застосуванням судом першої інстанції норм права в спірних правовідносинах. Оскільки відповідачем несвоєчасно здійснено виплату позивачу всіх належних сум при звільнені з військової служби, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність у позивача права на отримання середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок. Щодо доводів апелянта про невідповідність позовної заяви вимогам 161 КАС України, колегія суддів зазначає наступне. Стосовно копій документів, засвідчених підписом позивача. Відповідно до ч.2 ст.74 КАС України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Відповідачем належних доказів фіктивності, підробки підпису позивача, зокрема як то рішення або вироку суду, не надано, як і не надано клопотання про призначення почеркознавчої експертизи ані в суді першої, ані в суді апеляційної інстанції. Отже сумніви апелянта щодо справжності підпису позивача на копіях документів є припущеннями, які не підтверджені належними доказами. Стосовно не надання позивачем копії паспорту до суду. Відповідно до п.2 ч. 5 ст. 160 КАС України в позовній заяві зазначається: повне найменування (для юридичних осіб) або ім`я (прізвище, ім`я та по батькові) (для фізичних осіб) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштовий індекс, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (для юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України), реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серія паспорта для фізичних осіб - громадян України (якщо такі відомості відомі позивачу), відомі номери засобів зв`язку, адреса електронної пошти, відомості про наявність або відсутність електронного кабінету. Отже, вказана норма містить обов`язок позивача зазначити паспортні дані , місце проживання та номери ідентифікаційного коду, платника податку тощо. Вимог, щодо надання копії паспорту та ідентифікаційного коду зазначена норма ст. 160 КАС України не містить, а отже зазначена вимога суду першої інстанції є необґрунтованою. Згідно вимог п. 2 ч. 5 ст. 160 КАС України в позовній заяві зокрема зазначається реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серія паспорта для фізичних осіб - громадян України (якщо такі відомості відомі позивачу). З аналізу зазначеної норми законодавець надає позивачу (фізичній особі) альтернативу щодо зазначення реєстраційного номеру облікової картки платника податків або номеру і серії паспорту. Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. На підставі викладеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги спростовані наведеними вище обставинами та нормативно - правовим обґрунтуванням, у зв`язку з чим підстав для скасування рішення суду першої інстанції не вбачається. Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 - залишити без задоволення. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 07.04.2025 по справі № 520/13459/24 - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя В.Б. Русанова Судді А.О. Бегунц В.А. Калиновський