Постанова 4851 № 520/2485/25

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25 липня 2025 р. Справа № 520/2485/25 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Чалого І.С., Суддів: Катунова В.В. , Ральченка І.М. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Державної податкової служби України у Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду (головуючий суддя І інстанції Спірідонов М.О.) від 15.04.2025 року по справі № 520/2485/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби України у Харківській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, ВСТАНОВИВ: Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Харківського окружного адміністративного суду із позовною заявою, в якій просив: визнати протиправними та скасувати складені у відношенні ОСОБА_1 : податкове повідомлення-рішення від 20.09.2024 № 2408773-2405- 2032-UA63120230000080742, податкове повідомлення-рішення від 20.09.2024 № 2408775-2405-2032-UA63120230000080742; стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 АДРЕСА_1 ) з Головного управління ДПС у Харківській області (61057, Харків, вул. Григорія Сковороди, буд.46 ЄДРПОУ 43143704) судовий збір у розмірі 968,96 (дев`ятсот шістдесят вісім грн дев`яносто шість коп.); стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 АДРЕСА_1 ) з Головного управління ДПС у Харківській області (61057, Харків, вул. Григорія Сковороди, буд.46 ЄДРПОУ 43143704) витрати на правничу допомогу у розмірі 10000 (десять тисяч) грн. В обґрунтування позовних вимог зазначив, що податкові повідомлення-рішення від 20.09.2024 № 2408773-2405-2032-UA63120230000080742 та від 20.09.2024 № 2408775-2405-2032- НОМЕР_2 є такими, що винесені з порушенням норм чинного законодавства України, а тому підлягають скасуванню. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 15.04.2025 року по справі № 520/2485/25 позовні вимоги задоволено. Визнано протиправними та скасовано складені у відношенні ОСОБА_1 податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Харківській області від 20.09.2024 № 2408773-2405- 2032-UA63120230000080742 та від 20.09.2024 № 2408775-2405-2032-UA63120230000080742. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Харківській області на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у сумі 968 (дев`ятсот шістдесят вісім) грн. 96 коп. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Харківській області на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у сумі 5000 (п`ять тисяч) грн. 00 коп. Відповідач не погодився з рішенням суду першої інстанції та подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права з підстав, викладених в апеляційній скарзі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги посилається на те, що судом першої інстанції не взято до уваги доводи ГУ ДПС, що основний вид діяльності КВЕД Берегового А.В. - 18.12 Друкування іншої продукції, що підтверджується поданими деклараціями платника податків, реєстраційними даними та заявою про застосування спрощеної системи оподаткування. Жодного підтвердження, що позивач являється сільськогосподарським товаровиробником немає. Вказує, що сама по собі специфіка об`єкта оподаткування наявність спеціального статусу будівлі не може бути достатньою підставою для звільнення від оподаткування. Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому наполягає на законності рішення суду першої інстанції, просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. У відзиві на апеляційну скаргу також просив вирішити питання про стягнення витрат на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції у розмірі 5000,00 грн. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Сторони про розгляд справи в порядку письмового провадження повідомлені належним чином. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги та відзив на неї, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 , є фізичною особою-підприємцем, що підтверджує виписка з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, яка міститься в матеріалах справи. Відповідно до відомостей включених до виписки з ЄДР видами діяльності позивача є зокрема: вирощування овочів і баштанних культур, коренеплодів і бульбоплодів (код КВЕД 01.13), оптова торгівля фруктами й овочами (код КВЕД 46.31), технічне обслуговування та ремонт автотранспортних засобів (код КВЕД 45.20). Відповідно до даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна у власності позивача перебувають об`єкти нежитлової нерухомості: - з 17.11.2023 року нежитлова будівля, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , загальна площа 474,00 кв.м; - з 11.12.2023 року нежитлова будівля, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , загальна площа 347,90 кв.м. Також судом встановлено, що позивач є власником нежитлових будівель, які за вимогами ДК 018-2000 віднесені до класу (код 1271) "Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства", використовуються ним безпосередньо у сільськогосподарській діяльності, а факт відповідності належного позивачу нерухомого майна класу "Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства", підтверджується технічними паспортами, копії яких містяться в матеріалах справи. Зазначений факт підтверджується: технічним паспортом на нежитлову будівлю літ.А-1 (майстерня по ремонту сільськогосподарської техніки) що знаходиться за адресою: за адресою: Харківська обл., Харківський р-н, селище міського типу, Рогань, вулиця Харківська, будинок 3-А, загальна площа 474,00 кв.м, виготовленим 18.07.2019 р. КП ХРБТІ та матеріалами технічної інвентаризації на нежитлову будівлю літ.А-1 (будівля центральної контори) що знаходиться за адресою: за адресою: Харківська обл., Харківський р-н, селище міського типу, Рогань, вулиця Харківська, будинок 3/1, загальна площа 347,90 кв.м, виготовленим 28.01.2005 р. КП ХРБТІ. Крім того нежитлова будівля літ.А-1 (майстерня по ремонту сільськогосподарської техніки) що знаходиться за адресою: за адресою: Харківська обл., Харківський р-н, селище міського типу, Рогань, вулиця Харківська, будинок 3-А, загальна площа 474,00 кв.м, розташована на земельній ділянці з кадастровим номером 6325158500:00:003:0024 загальною площею 0.500га, який відноситься до категорії земель сільськогосподарського призначення з цільовим призначенням для іншого сільськогосподарського призначення. Також судом встановлено, що відповідачем у відношенні позивача було винесено податкові повідомлення-рішення від 31.05.2024: № 0869659-2405-2036-UA63120230000080742, яким визначено податкове зобов`язання за 2023 рік з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об`єктів житлової нерухомості на суму 1359,71 грн. та № 0869661-2405-2036- UA63120230000080742, яким визначено податкове зобов`язання за 2023 рік з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об`єктів житлової нерухомості на суму 5293,00 грн. 20.09.2024 року відповідачем рішення ГУ ДПС № 4823/20-40-24-05-02 були скасовані податкове повідомлення-рішення від 31.05.2024 № 0869659-2405-2036-UA63120230000080742 та податкове повідомлення-рішення від 31.05.2024 № 0869661-2405-2036-UA63120230000080742. 20.09.2024 року відповідачем у відношенні позивача було винесено нові податкові повідомлення-рішення від 20.09.2024 № 2408773-2405-2032-UA63120230000080742 та № 2408775-2405-2032-UA63120230000080742, яким визначено податкове зобов`язання за 2023 рік з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об`єктів житлової нерухомості на загальну суму 6652,71 грн. Не погодившись з прийнятими контролюючим органом податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернувся до суду першої інстанції із вказаними позовними вимогами. Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції дійшов до висновку, що покладення обов`язку щодо сплати податку на належне позивачу нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки суперечить підпункту «ж» 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України, що є підставою для скасування оскаржуваних позивачем податкових повідомлень-рішень від 20.09.2024 № 2408773-2405-2032-UA63120230000080742 та від 20.09.2024 № 2408775-2405-2032-UA63120230000080742. Надаючи оцінку спірним правовідносинам з урахуванням доводів сторін та висновків суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відносини, що виникають у сфері справляння податків, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює та визначає Податковий кодекс України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) (далі -ПК України). Статтею 266 ПК України визначено порядок оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки визначено. Згідно з пп. 266.1.1, 266.2.1, 266.3.1, 266.3.2 ст. 266 ПК України платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості. Об`єктом оподаткування є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка. Базою оподаткування є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток. База оподаткування об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності. Підпунктом 266.5.1 п. 266.5 ст. 266 ПК України передбачено, що ставки податку для об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об`єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування. Відповідно до пп. 266.6.1 п. 266.6 ст. 266 ПК України базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року. Згідно з пп. 266.7.1 п. 266.7 ст. 266 ПК України обчислення суми податку з об`єкта/об`єктів нежитлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, здійснюється контролюючим органом за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) власника такої нерухомості. Підпунктом «ж» пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України визначено, що не є об`єктом оподаткування будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників (юридичних та фізичних осіб), віднесені до класу «Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства» (код 1271) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, та не здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку. Отже, споруда (будівля) не є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за наявності сукупності умов: - така нежитлова будівля віднесена до класу «Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства» (код 1271) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000; - власником такої будівлі (юридична та фізична особа) є сільськогосподарський товаровиробник; - така нежитлова будівля не здається її власником в оренду, лізинг, позичку. Такий правовий висновок сформував Верховний Суд у постанові від 21.05.2024 у справі № 600/5153/23. Відповідно до пп. 14.1.235 п. 14.1 ст. 14 ПК України (у редакції, чинній до 31.12.2021) сільськогосподарський товаровиробник для цілей глави 1 розділу цього Кодексу - юридична особа незалежно від організаційно-правової форми або фізична особа-підприємець, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції та/або розведенням, вирощуванням та виловом риби у внутрішніх водоймах (озерах, ставках та водосховищах) та її переробкою на власних чи орендованих потужностях, у тому числі власновиробленої сировини на давальницьких умовах, та здійснює операції з її постачання. З 01.01.2022 набрав чинності Закон від 30.11.2021 № 1914-IX, яким виключено у підпункті 14.1.235 слова та цифри "для цілей глави 1 розділу XIV цього Кодексу". Поняття "сільськогосподарський товаровиробник" також міститься у ст. 1 Закону України "Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001 - 2004 років" від 18 січня 2001 року № 2238-III, під яким законодавець визначає фізичну або юридичну особу, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції, переробкою власновиробленої сільськогосподарської продукції та її реалізацією. Так, з метою визнання осіб такими, що займаються сільськогосподарською діяльністю, законодавцем вживається також поняття "виробники сільськогосподарської продукції". Відповідно до ст. 1 Закону України "Про сільськогосподарський перепис" (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) виробники сільськогосподарської продукції - сільськогосподарські товаровиробники, фізичні особи (у тому числі домогосподарства, фізичні особи, що здійснюють діяльність, пов`язану з веденням особистого селянського господарства, самозайняті особи у сфері сільського господарства), які займаються сільськогосподарською діяльністю. Наведені вище поняття "сільськогосподарський товаровиробник" не суперечать його визначенню у підпункті 14.1.235 пункту 14.1 статті 14 ПК України. Як наслідок, для інших випадків мають бути застосовані субсидіарно норми інших законів у відповідності до положень пункті 5.3 статті 5 ПК України. Разом з тим, Наказом Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації від 17 серпня 2000 року №507 затверджено і введено в дію Державний класифікатор будівель та споруд ДК 018-2000 (ДК 018-2000), призначений для використання органами центральної та місцевої виконавчої та законодавчої влади, фінансовими службами, органами статистики та всіма суб`єктами господарювання (юридичними та фізичними особами) в Україні. Об`єктами класифікації в ДК 018-2000 є будівлі виробничого та невиробничого призначення та інженерні споруди різного функціонального призначення. Державний класифікатор будівель та споруд (ДК БС) є складовою частиною Державної системи класифікації та кодування техніко-економічної та соціальної інформації. Згідно з ДК 018-2000 до групи «Будівлі нежитлові інші» (код 127) включено клас «Будівлі сільськогосподарського призначення, лісництва та рибного господарства» (код 1271). Клас «Будівлі сільськогосподарського призначення» (код 1271) включає в себе будівлі для використання в сільськогосподарській діяльності, наприклад, корівники, стайні, свинарники, кошари, кінні заводи, собачі розплідники, птахофабрики, зерносховища, склади та надвірні будівлі, підвали, винокурні, винні ємності, теплиці, сільськогосподарські силоси та ін. До коду 1271.9 віднесено інші будівлі сільськогосподарського призначення. Отже, згідно з ДК 018-2000 будівлі класифікуються за їх функціональним призначенням. Верховний Суд неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що визначення приналежності будівлі до того чи іншого класу проводиться на підставі документів, що підтверджують право власності, з урахуванням класифікаційних ознак та функціонального призначення об`єкта нерухомості згідно з ДК 018-2000. Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 23.01.2025 у справі № 160/568/24. З матеріалів справи (матеріали справи оформлені у змішаній формі) судом встановлено, що позивач є власником нежитлових будівель, які за вимогами ДК 018-2000 віднесені до класу (код 1271) "Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства", використовуються ним безпосередньо у сільськогосподарській діяльності, а факт відповідності належного позивачу нерухомого майна класу "Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства", підтверджується технічними паспортами, а саме технічним паспортом на нежитлову будівлю літ.А-1 (майстерня по ремонту сільськогосподарської техніки) що знаходиться за адресою: за адресою: Харківська обл., Харківський р-н, селище міського типу, Рогань, вулиця Харківська, будинок 3-А, загальна площа 474,00 кв.м, виготовленим 18.07.2019 р. КП ХРБТІ та матеріалами технічної інвентаризації на нежитлову будівлю літ.А-1 (будівля центральної контори) що знаходиться за адресою: за адресою: Харківська обл., Харківський р-н, селище міського типу, Рогань, вулиця Харківська, будинок 3/1, загальна площа 347,90 кв.м, виготовленим 28.01.2005 р. КП ХРБТІ. Крім того, нежитлова будівля літ.А-1 (майстерня по ремонту сільськогосподарської техніки) що знаходиться за адресою: за адресою: Харківська обл., Харківський р-н, селище міського типу, Рогань, вулиця Харківська, будинок 3-А, загальна площа 474,00 кв.м, розташована на земельній ділянці з кадастровим номером 6325158500:00:003:0024 загальною площею 0.500 га, який відноситься до категорії земель сільськогосподарського призначення з цільовим призначенням для іншого сільськогосподарського призначення. Також з матеріалів справи судом встановлено, що позивач є фізичною особою-підприємцем, що підтверджується випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Відповідно до відомостей включених до виписки з ЄДР видами діяльності позивача є: вирощування овочів і баштанних культур, коренеплодів і бульбоплодів (код КВЕД 01.13), оптова торгівля фруктами й овочами (код КВЕД 46.31), технічне обслуговування та ремонт автотранспортних засобів (код КВЕД 45.20). Крім того, до матеріалів справи долучені реєстраційні дані, в яких зазначено два основні види діяльності позивача: 1) вирощування овочів і баштанних культур, коренеплодів і бульбоплодів (код КВЕД 01.13), оптова торгівля фруктами й овочами (код КВЕД 46.31), технічне обслуговування та ремонт автотранспортних засобів (код КВЕД 45.20); 2) 18.12 Друкування іншої продукції, виготовлення друкарських форм i надання iнших полiграфiчних послуг. Для провадження цього виду господарської діяльності ФОП ОСОБА_1 використовує належні йому на праві власності: нежитлову будівлю літ.А-1 (майстерня по ремонту сільськогосподарської техніки) що знаходиться за адресою: за адресою: АДРЕСА_2 , загальна площа 474,00 кв.м виключно для провадження господарської діяльності, а саме для ремонту та обслуговуванню сільськогосподарської техніки; нежитлову будівлю літ.А-1 (будівля центральної контори) що знаходиться за адресою: за адресою: АДРЕСА_3 , загальна площа 347,90 кв.м виключно для провадження господарської діяльності, а саме зберігання виготовленої сільськогосподарської продукції та запасних частин для сільськогосподарської техніки. При цьому, матеріали справи не містяться доказів того, що ці об`єкти нерухомості здавались в оренду, лізинг, позичку іншим суб`єктам господарювання. Враховуючи те, що позивач є власником об`єктів житлової нерухомості та ним надані пояснення щодо функціонального призначення цих об`єктів при здійсненні підприємницької діяльності, а також те, що позивач має у власності земельні ділянки сільськогосподарського призначення, у позивача не виникло обов`язку по сплаті податку на нерухоме майно, відмінене від земельної ділянки, оскільки позивач фактично є сільськогосподарським товаровиробником. Колегія суддів звертає увагу на те, що обов`язок доказування правомірності свого рішення в адміністративних справах про протиправність рішень суб`єкта владних повноважень положеннями ч. 2 статті 77 КАС України покладається на відповідача. Відповідач в межах спірних правовідносин не довів, що будівлі нерухомості, які належать позивачу на праві власності, не є будівлями сільськогосподарського призначення. Здійснюючи донарахування податку контролюючий орган не довів наступне: чим він керувався при визначенні позивачу розміру податкового зобов`язання, який документ щодо класифікації будівель і споруд використав, чому на стадії податкового адміністрування (контролю) не отримав інформацію щодо класифікації будівель від компетентної установи, що вказує на не дотримання відповідачем як суб`єктом владних повноважень пунктів 1, 2, 3, 5, 6, 8 частини другої статті 2 КАС України при прийнятті рішень. Стосовно посилань відповідача на те, що позивачем не подані до контролюючого органу повідомлення за формою № 20-ОПП, колегія суддів зазначає, що не подання суб`єктом господарювання повідомлення за формою № 20-ОПП є підставою для накладення штрафу чи віднесення платника податків до Критеріїв ризиковості платника податку, проте не може слугувати доказом того, що такі об`єкти не використовувалися у сільськогосподарській діяльності. Враховуючи зазначене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що нежитлові будівлі, які належать позивачу на праві власності, не є об`єктами оподаткування, відповідно до пункту «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України. Що стосується рішення суду першої інстанції в частині розподілу судових витрат на правничу допомогу, колегія суддів зазначає наступне. Положеннями статті 59 Конституції України передбачено, що кожен має право на правову допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав. Для забезпечення права на захист від обвинувачення та надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах в Україні діє адвокатура. Відповідно до частини першої статті 16 КАС України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. За частиною третьою статті 132 КАС України до складу витрат, пов`язаних з розглядом справи належать витрати, в тому числі і на професійну правничу допомогу. Відповідно до приписів частин 1-4 статті 134 КАС України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Системний аналіз вищенаведених норм дає підстави для висновку, що на підтвердження надання правової допомоги необхідно долучати, у тому числі, розрахунок погодинної вартості правової допомоги, наданої у справі, який має бути передбачений договором про надання правової допомоги, та може міститися у акті приймання-передачі послуг за договором. Розрахунок платної правової допомоги повинен відображати вартість години за певний вид послуги та час витрачений на: участь у судових засіданнях; вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням; ознайомлення з матеріалами справи в суді тощо. Така правова позиція сформована Верховним Судом у постанові від 01.10.2018 у справі № 569/17904/17. Водночас, склад та розміри витрат, пов`язаних з оплатою правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правничої допомоги, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правничої допомоги, оформлені у встановленому законом порядку. Такий висновок сформовано Верховним Судом у постановах від 21.03.18 у справі № 815/4300/17, від 11.04.18 у справі № 814/698/16, від 18.10.18 у справі № 813/4989/17. Згідно з частиною шостою статті 135 КАС України у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Частиною сьомою статті 139 КАС України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Виходячи з положень частини 9 статті 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує чи пов`язані такі витрати з розглядом справи. Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права. При визначенні суми відшкодування суд повинен виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі Схід/Захід Альянс Лімітед проти України (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268). У пункті 269 Рішення у цій справі Суд указав, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі Іатрідіс проти Греції (Iatridis v. Greece), п. 55 з подальшими посиланнями). Тобто, питання розподілу судових витрат пов`язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження). Зазначені висновки викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 та в постановах Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 17 вересня 2019 року у справі № 810/3806/18, від 31 березня 2020 року у справі № 726/549/19. Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 02.09.2020 у справі № 826/4959/16, вирішенню питання про розподіл судових витрат передує врахування судом, зокрема, обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору, значення справи для сторін. При цьому, принципи обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору повинні розглядатися, у тому числі, через призму принципу співмірності, який, як вже було зазначено вище, включає у себе такі критерії: складність справи та виконаних робіт (наданих послуг); час, витрачений на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих послуг та виконаних робіт; ціна позову та (або) значення справи для сторони. Окрім того, відповідно до правової позиції Верховного Суду, яка викладена в постанові від 01.09.2020 у справі № 640/6209/19, вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також, судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи. За висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 19 листопада 2020 року у справі № 520/7431/19 при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Водночас, при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг з категорією складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Вказані критерії закріплені у ч. 5 ст. 134 КАС України. Зі змісту норм частин 4, 5 та 6 ст. 134 КАС України вбачається, що від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою (саме така позиція викладена в постанові Верховного Суду від 13.12.2018 у справі № 816/2096/17). Згідно рахунку для сплати правничої допомоги адвоката від 20.02.2025 року по договору про надання правничої допомоги № 20/01/25 від 20.01.2025 року, вартість послуг адвоката за надання правової допомоги становить 10000,00 грн. Частково задовольняючи заяву позивача, суд першої інстанції аналізуючи складність справи, кількість часу витраченого адвокатом на складання процесуальних документів, враховуючи те, що справа розглядалась в порядку спрощеного позовного провадження без виклику осіб, дійшов висновку про наявність підстав для задоволення клопотання про відшкодування судових витрат на правничу допомогу адвоката в сумі 5000,00 грн., понесених у зв`язку з розглядом справи. Надаючи оцінку висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає, що пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права. В постанові Верховного Суду від 23.07.2023 р. по справі № 340/4492/22 (адміністративне провадження № К/990/12857/23) судом касаційної інстанції висловлено позицію, згідно якої наявність/відсутність з боку іншої сторони заперечень проти відшкодування витрат на професійну правничу допомогу має значення виключно для вирішення питання про співмірність заявлених до відшкодування судових витрат на правову допомогу як це передбачено частиною сьомою статті 134 КАС України, однак, не впливає на обов`язок суду при вирішенні питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу застосовувати вимоги частин першої-четвертої статті 134 КАС України і перевіряти заявлені витрати на відповідність іншим, окрім співмірності, критеріям. Колегія суддів враховує, що порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час. Ключовим критерієм під час розгляду питання щодо можливості стягнення гонорару у фіксованій сумі у справі, яка розглядається, є розумність заявлених витрат. Тобто розмір відповідної суми має бути обґрунтованим. Крім того, підлягає оцінці необхідність саме такого розміру витрат. Отже, визначаючись із відшкодуванням понесених витрат на правничу допомогу, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо. Досліджуючи надані представником позивача докази на підтвердження понесення витрат на правничу допомогу, судом апеляційної інстанції встановлено, що згідно детального опису виконаних робіт та часу витраченого для надання правничої допомогу, адвокатом надано наступні послуги: 1 Попереднє вивчення матеріалів, формування позиції та консультування (витрачено часу 1 год.); 2 Опрацювання законодавчої бази, що регулює спірні відносини, та вивчення судової практики (витрачено часу 1 год.); 3 Підготовка та складання позовної заяви про стягнення коштів до Харківського окружного адміністративного суду (витрачено часу 3 год.); 4 Ознайомлення з заявою відповідача про закриття провадження по справі № 520/2485/25 (витрачено часу 1 год.); 5 Підготовка, складання та подання заяви про відмову від позову по справі № 520/2485/25 (витрачено часу 2 год.). Загальна вартість складає 10000 (десять тисяч) грн. 00 коп. Загальний час роботи адвоката складає 8 (вісім) годин. Надаючи оцінку змісту наданого адвокатом детального опису робіт (наданих послуг), колегія суддів зазначає, що результатом (наслідком) надання таких послуг як попереднє вивчення матеріалів, формування позиції та консультування та опрацювання законодавчої бази, що регулює спірні відносини, та вивчення судової практики є власне складення позовної заяви, а тому підстави для відшкодування таких витрат окремо відсутні. Крім того, з матеріалів справи не вбачається того, що відповідачем до суду надавалася заява про закриття провадження по справі № 520/2485/25, а адвокатом здійснювалася підготовка, складання та подання заяви про відмову від позову по справі № 520/2485/25, а тому підстави для відшкодування витрат в цій частині також відсутні. Зазначені обставини не були враховані судом першої інстанції при вирішенні питання про розподіл судових витрат на правничу допомогу та оцінка їм не надавалася. Таким чином, аналізуючи зміст наданих позивачу послуг, зазначених у детальному описі, вартість наданих послуг, встановлені судом апеляційної інстанції обставини, ціну позову (6652,71 грн.), а також те, що реальним результатом наданих послуг фактично було лише складення позовної заяви, колегія суддів зазначає, що виходячи зі складності справи та обсягу наданих адвокатом послуг позивачу, співмірним є відшкодування позивачу витрат на правничу допомогу у розмірі 2000,00 грн. У зв`язку з цим, рішення суду першої інстанції підлягає зміні в частині розподілу судових витрат на правничу допомогу. В іншій частині рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін. При цьому, колегія суддів враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (№ 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (№ 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; пункт 29). Що стосується заявленого клопотання про стягнення витрат на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції, колегія суддів зазначає наступне. На підтвердження понесення витрат на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції, представником позивача, зокрема, надано детальний опис виконаних робіт адвокатом щодо надання правничої допомоги, згідно якого адвокатом надано наступні послуги: 1 Консультування з клієнтом щодо апеляційної скарги Головного управління ДПС у Харківській області (витрачено часу 1 год); 2 Ознайомлення з апеляційною скаргою Головного управління ДПС у Харківській області по справі № 520/2485/25 (витрачено часу 1 год); 3 Підготовка, складання та подання відзиву на апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Харківській області по справі № 520/2485/25 (витрачено часу 3. год). Загальна вартість складає 5000 (п`ять тисяч) грн. 00 коп. Загальний час роботи адвоката складає 5(п`ять) годин. Колегія суддів зазначає, що результатом (наслідком) надання таких послуг як консультування з клієнтом щодо апеляційної скарги Головного управління ДПС у Харківській області та ознайомлення з апеляційною скаргою є власне складення відзиву на апеляційну скаргу, а тому підстави для відшкодування витрат окремо, відсутні. Також суд зазначає, що наданий відзив на апеляційну скаргу фактично дублює зміст позовної заяви, та обставини, які зазначалися судом першої інстанції в судовому рішення, а тому складення такого відзиву не потребувалося значного часу. Також колегія суддів зазначає, що участь одного адвоката при розгляді справи в судах першої та апеляційної інстанцій свідчить про його обізнаність з обставинами щодо спірних правовідносин, що, поза сумнівом, істотно впливає на обсяг надання ним послуг в межах їх повторного вивчення. На підставі наведених вище обставин, колегія суддів дійшла до висновку про наявність підстав для стягнення на користь позивача витрат на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції у розмірі 1000,00 грн., який є співмірним із обсягом наданих послуг та часом витраченим адвокатом. Враховуючи те, що справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, відповідно до вимог ст. 327, ч. 1 ст. 329 КАС України. Керуючись ст. ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 317, 321, 322, 325, 326, 327 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби України у Харківській області задовольнити частково. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 15.04.2025 року по справі № 520/2485/25 змінити в частині підстав та мотивів визначення суми відшкодування судових витрат на правничу допомогу та шляхом викладення четвертого абзацу резолютивної частини тексту судового рішення в наступній редакції: «Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Харківській області (код ЄДРПОУ 43983495) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2000,00 грн (дві тисячі гривень) 00 коп. В іншій частині рішення Харківського окружного адміністративного суду від 15.04.2025 року по справі № 520/2485/25 залишити без змін. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної податкової служби України у Харківській області (код ЄДРПОУ 43983495) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції у розмірі 1000,00 грн. (одна тисяча гривень) 00 коп. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя (підпис)І.С. Чалий Судді(підпис) (підпис) В.В. Катунов І.М. Ральченко