Постанова 4815 № 559/4020/24

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 24 липня 2025 року м. Рівне Справа № 559/4020/24 Провадження № 22-ц/4815/713/25 Рівненський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючий: Боймиструк С.В., судді: Хилевич С.В., Шимків С.С., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Шевчук Віктор Миколайович, на рішення Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 05 березня 2025 року у справі за позовом Акціонерного товариства «Акцент-Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, в с т а н о в и в: Представник АТ "Акцент-Банк"звернувся в суд з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. В обґрунтування своїх вимог посилається на те, що 14.02.2017 ОСОБА_1 приєдналася до Умов та правил надання банківський послуг в А-Банк з метою отримання банківських послуг та відкриття банківського рахунку та 14.02.2017 підписала Анкету-заяву щодо встановлення кредитного ліміту, на підставі якої відповідачу відкрито поточний рахунок, встановлено на нього кредитний ліміт та видано платіжну картку як засіб доступу до рахунку. Відповідачу надано кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на рахунок зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 46,8% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом та видано платіжну картку. Банк свої зобов`язання за Договором виконав в повному обсязі, а саме надав відповідачу можливість розпоряджатись кредитними коштами на умовах передбачених Договором та в межах встановленого кредитного ліміту. Відповідач не надав своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом та відсотками відповідно до умов договору, внаслідок чого станом на 02.10.2024 виникла заборгованість у розмірі 29125,64 грн., яка складається з наступного: 16 397,61 грн. заборгованість за кредитом, 12728,03 грн. заборгованість за відсотками, 0,00 грн. штрафи, яку позивач просить стягнути з відповідача, а також витрати по сплаті судового збору. Рішенням Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 05 березня 2025 року позов задоволено: стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «А-Банк» заборгованість за Кредитним договором б/н від 14.02.2017 у розмірі 29 125 (двадцять дев`ять тисяч сто двадцять п`ять) гривень 64 копійки станом на 02.10.2024, яка складається з наступного: 16397,61 грн. заборгованість за кредитом; 12728,03 грн. заборгованість по відсотках. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «А-Банк» судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 3028 (три тисячі двадцять вісім) гривень 00 копійок. На рішення суду ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Шевчук Віктор Миколайович, подала апеляційну скаргу, де покликалась на його незаконність та необґрунтованість, які полягали в неповному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків обставинам справи, порушенні норм процесуального права і неправильному застосуванні норм матеріального права. Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що суд першої інстанції не з`ясував, чи дійсно був укладений кредитний договір у передбаченій законом письмовій формі. Зокрема, у справі немає доказів того, що вона підписала «Умови та Правила надання банківських послуг», які банк вважає складовою частиною договору. Також немає підтверджень того, що вона отримала на руки примірник договору або ознайомилася з умовами кредитування, опублікованими на сайті банку. Крім того, заявниця вказує, що розрахунок заборгованості, наданий банком, є лише внутрішньою калькуляцією і не підтверджує фактичного отримання чи використання кредитних коштів. Не надано також доказів видачі банківських карток саме відповідачці, або зарахування на них коштів. Також апелянтка вважає, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права, кваліфікувавши правовідносини як договір приєднання, хоча насправді мав місце споживчий кредит, для якого закон вимагає особливої письмової форми з чітко визначеними умовами. Враховуючи змінність умов на сайті банку та відсутність доказів погодження з ними, такі умови не можуть бути покладені в основу зобов`язання. Таким чином, рішення суду не ґрунтується на належних і допустимих доказах, а висновки суду суперечать фактичним обставинам справи. Тому апелянт просить скасувати рішення суду першої інстанції в повному обсязі та ухвалити нове про відмову в задоволенні позову банку. Також вона просить покласти витрати на подання апеляційної скарги на позивача. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи заявника, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення апеляційної скарги. Судом встановлено, що 14.02.2017 ОСОБА_1 підписала Анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в А-Банку. Відповідно до вказаної заяви відповідач своїм підписом підтвердила, що дана заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг і тарифами, правилами користування та умовами обслуговування і кредитування, становлять між нею та банком договір про надання банківських послуг (а.с.9). ОСОБА_1 було відкрито рахунок № НОМЕР_1 та надано наступні кредитні картки: № НОМЕР_2 строком дії до вересня місяця 2020 року та № НОМЕР_3 строком дії до квітня місяця 2027 року (а.с.18). 14.02.2017 АТ «Акцент-Банк» встановило відповідачці початковий кредитний ліміт в розмірі 1700 грн., який в подальшому збільшив до 34000 грн. та зменшив до 16400 грн., що підтверджується довідкою за лімітами (а.с.17). З виписки по картковому рахунку боржника вбачається, що відповідачка ОСОБА_1 користувалася кредитною карткою, отримувала кредитні кошти та здійснювала погашення заборгованості час від часу з 17.03.2017 і аж до 21.01.2022, після останньої дати будь-які проплати зі сторони ОСОБА_1 припинились (а.с.10-16). Згідно з наданим банком розрахунком заборгованості по договору №б/н від 14.02.2017 у відповідачки станом на 02.10.2024 існує заборгованість у розмірі 29 125,64 грн., яка складається з наступного: 16397,61 грн. заборгованість за кредитом, 12728,03 грн. заборгованість за відсотками (а.с.6-8). Звертаючись до суду з позовом, як на підставу для його задоволення банк посилався на те, що в порушення умов договору та положень ст.ст. 526, 527, 530, 1054 ЦК України відповідач свої зобов`язання за договором не виконала, тому станом на 31 травня 2024 року утворилася заборгованість, яка складалась з: 16397,61 гривень заборгованості за тілом кредиту, а 12728,03 гривень становила заборгованість за відсотками. На переконання АТ "А-Банк", факт узгодження умов договору підтверджується поданими до суду попередньої інстанції документами: розрахунком заборгованості; копією Анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг; банківською випискою; довідкою з кредитними лімітами; довідкою за картками; витягом з "Умов та Правил надання банківських послуг". Змістом банківської виписки підтверджується, що позичальник користувалась кредитними коштами. До того ж вносила платежі на погашення заборгованості, що спростовує доводи апелянта про відсутність між сторонами договірних відносин. Між тим, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у т.ч. електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони (абзац перший частини першої статті 207 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин). Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Кредитний договір укладається у письмовій формі (ч. 1 ст. 1055 ЦК України). Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом (ч. 3 ст. 1054 ЦК України). Публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги (ч.ч. 1, 2 ст. 633 ЦК України). Договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору (ч. 1 ст. 634 ЦК України). У наявній в матеріалах справи Анкеті-заяві про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг процентна ставка не зазначена. Крім того, у цій заяві відсутні умови договору про встановлення відповідальності у виді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру. Отже, сама собою підписана Анкета-заява про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг, без надання належних та допустимих доказів, що підтверджують укладення договору, не може бути підставою для стягнення процентів за користування кредитними коштами тощо. Роздруківка із веб-сайту позивача належним доказом також бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони - банку, яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування. Тому неможливо застосувати до спірних правовідносин правила ч. 1 ст. 634 ЦК України, адже Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача, неодноразово ним змінювались, тобто кредитор міг додати до позовної документи, що найбільш сприятливі для задоволення позову. Відсутність позову про оспорення кредитного договору чи заперечень щодо його умов не може бути перешкодою для неврахування інтересів позичальника при вирішенні справи за позовом банку до позичальника про стягнення заборгованості за кредитним договором. Хоча й у разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами поділяються також на встановлені законом, проте стягнення процентів за користування позиченими коштами та прострочення виконання грошового зобов`язання з підстав та у розмірах, встановлених законодавством, зокрема, ст.ст. 625, 1048 ЦК України, позивач не вимагав. Тому для вирішення спору підлягали до застосування висновки постанови Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі №342/180/17 (провадження №14-131цс19), які в т.ч. викладені щодо правильного застосування норм права, зокрема, щодо належності та допустимості анкети-заяви, в якій не міститься інформації про будь-які узгодження між сторонами істотних умов кредитного договору, витягів з тарифів, умов і правил надання банківських послуг, а також особливостей, за відповідних обставин, укладення договору приєднання в порядку ст. 634 ЦК України та необхідності врахування принципу захисту прав споживачів фінансових послуг. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч. 4 ст. 263 ЦПК України). Проте судом першої інстанції їх не було застосовано, що призвело до стягнення заборгованості за неузгодженими між сторонами умовами кредитного договору. З наданої банківської виписки видно, що сума витрат ОСОБА_1 за період з 14 лютого 2017 року по 02 жовтня 2024 року складає 111501,37 гривень, сума зарахувань - 82911,85 гривень, сума комісій 2780,38 гривень, сума кешбеку 61,92 гривень. При цьому в суму витрат входять списані відсотки за використання кредитного ліміту в розмірі 36781,80 гривень. Оскільки відсутні підстави для нарахування процентів, комісій та кешбеку через те, що вони передбачались непогодженими складовими кредитного договору, тому вони не підлягають обліку при розрахунку заборгованості. Отже, за вирахуванням вказаних грошових сум заборгованість відсутня. За таких обставин, оскаржуване рішення не може лишатись чинним, оскільки позов не підлягав до задоволення Підставою для скасування оскаржуваного рішення та прийняття нового відповідно до п.п. 3, 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України є невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права. Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абз. десятий п. 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп/2003). Керуючись ст.ст. 374, 376, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Шевчук Віктор Миколайович, задовольнити. Скасувати рішення Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 05 березня 2025 року. Відмовити у задоволенні позову Акціонерного товариства «Акцент-Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. Стягнути з Акціонерного товариства «Акцент-Банк» на користь ОСОБА_1 4542 гривень судового збору сплаченого за подання апеляційної скарги. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Судді: Боймиструк С.В. Хилевич С.В. Шимків С.С.