Постанова 4854 № 420/20606/24

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 15 липня 2025 р.м. ОдесаСправа № 420/20606/24 Перша інстанція: суддя Пекний А.С., повний текст судового рішення складено 29.05.2025, м. Одеса П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача Федусика А.Г., суддів: Семенюка Г.В. та Шляхтицького О.І., розглянувши при секретарі Пальоній І.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 30 липня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Одеській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, - В С Т А Н О В И В: У червні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Національної поліції в Одеській області (далі ГУНП) та просив: - визнати протиправними дії ГУНП щодо ненадання ОСОБА_1 письмової інформації про нараховані суми, належні при його звільненні 27.06.2022 року зі служби в поліції, за період часу з 27.07.2022 року по день подачі до суду заявленого адміністративного позову; - зобов`язати ГУНП надати ОСОБА_1 письмову інформацію про нараховані суми, належні при його звільненні 27.06.2022 року зі служби в поліції; - стягнути з ГУНП на користь ОСОБА_1 суми належні йому при звільненні 27.06.2022 року зі служби в поліції на загальну суму 391052,86 гривень, з яких: 6054,75 гривень - сума неправомірно стягнутих з грошового забезпечення за період проходження служби в поліції; 30082,21 гривень - сума нарахованого грошового забезпечення, проте фактично не виплаченого за період проходження служби в поліції; 45345,00 гривень - сума недорахованої грошової компенсації у день його звільнення 27.07.2022 року за 22 календарних дні невикористаної щорічної відпустки за період часу з 01.01.2022 року до дня звільнення; 309570,90 гривень - сума грошової компенсації за 109 (сто дев`ять) календарних дня невикористаних щорічних та додаткових оплачуваних відпусток за період часу з 07.11.2015 року до дня звільнення; - стягнути з ГУНП на користь ОСОБА_1 втрати частини доходів через порушення встановлених строків їх виплати внаслідок затримки їх виплати на один і більше календарних місяців відповідно положень ст.ст.1, 2 Закону України Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати в сумі 52959,08 гривень за період часу з 28.08.2022 року по 27.06.2024 року; - на підставі ч.2 ст.625 ЦК України стягнути з ГУНП на користь ОСОБА_1 22515,35 гривень штрафних санкцій у вигляді 3%-річних; - на підставі ст.117 КЗПП України стягнути з ГУНП на користь ОСОБА_1 його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 30 липня 2025 року адміністративний позов залишено без розгляду. Не погоджуючись з даною ухвалою, позивач подав апеляційну скаргу. В апеляційній скарзі зазначено, що судове рішення судом першої інстанції ухвалене з порушенням норм процесуального права, у зв`язку з чим апелянт просить його скасувати та направити справу до Одеського окружного адміністративного суду для продовження розгляду. Розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для її задоволення з огляду на таке. З матеріалів справи вбачається, що відповідно до наказу ГУПН від 27.07.2022 року №1285о/с ОСОБА_1 звільнено зі служби в поліції з 27.07.2022 року. 05.06.2023 року позивач звернувся до відповідача із заявою, у якій просив надати довідку про грошове забезпечення за період проходження служби в поліції з 07.11.2015 року по 27.07.2022 року на посадах в ГУНП. На запит позивача ГУНП надало витяги з особової картки за період з листопада 2015 року по вересень 2022 року (лист від 03.07.2023 №14/Т-334). Приймаючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції виходив з того, що скаржником не наведено доводів, які б давали підстави для висновку про наявність об`єктивних обставин, що зумовили поважність пропуску встановленого законом строку звернення до суду. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції виходячи з наступного. Згідно з приписами ч.ч. 1, 3 та 5 ст. 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк. При цьому, положення статті 122 КАС України не містять норм, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці. Такі правовідносини регулюються положеннями статті 233 КЗпП України. Так, відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом №2352-IX) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. Законом №2352-IX, який набрав чинності з 19.07.2022 року, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено в наступній редакції: Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116). Відтак, до 19.07.2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні. Як вже було зазначено вище, позивача звільнено зі служби в поліції з 27.07.2022 року. Отже, спірні правовідносини виникли вже під час дії норм статті 233 КЗпП України у редакції Закону №2352-IX. 05.06.2023 року позивач звернувся до відповідача із заявою, у якій просив надати довідку про грошове забезпечення за період проходження служби в поліції з 07.11.2015 року по 27.07.2022 року на посадах в ГУНП. ГУНП листом від 03.07.2023 року №14/Т-334 позивачу надано відповідь, зокрема, витяги з особової картки останнього щодо нарахованих сум грошового забезпечення за період з листопада 2015 року по вересень 2022 року. Вирішуючи питання про обґрунтованість апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції зазначає, що наведеними вище правовими нормами передбачено, що адміністративний суд зобов`язаний в кожному випадку з`ясувати чи дотримано особою (позивачем) строк звернення до адміністративного суду із відповідним позовом, чи є поважними підстави пропуску цього строку. Якщо ж вказані позивачем підстави пропуску строку звернення до адміністративного суду є неповажними, то суд повертає позовну заяву позивачу. У свою чергу, поважними причинами пропуску процесуального строку можуть бути визнані лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій, які повинні бути підтверджені належними доказами. Отже, строк повинен бути пропущений виключно з поважних причин. Строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. Початок перебігу строків звернення до суду починається з часу, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Вирішальним у визначенні строків звернення до адміністративного суду є встановлення фактів, коли та за яких обставин позивач дізнався про порушення своїх прав та зміг вчинити дії, направлені на їх відновлення. Звернення до суду з позовом є способом реалізації права на захист порушених прав і свобод особи, які така особа вважає порушеними у зв`язку з виникненням певних обставин, що впливають на її права. Отже, початок перебігу строку звернення до суду пов`язується саме з виникненням оспорюваних правовідносин, тобто предметом позовних вимог та часом коли особа дізналася або повинна була дізнатися про такі обставини, адже наслідки для особи настають незалежно від підстав, за яких прийнято оскаржуваний акт індивідуальної дії, а з моменту прийняття такого рішення. Таким чином, судом першої інстанції обгрунтовано зазначено, що первісною вимогою у даному випадку є визнання протиправними дій відповідача щодо надання/ненадання в неповному обсязі письмової інформації про нараховані суми грошового забезпечення при звільненні та стягнення таких сум. При цьому, строк звернення до суду із первісними вимогами обчислюється з дня, коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення своїх прав. В межах спірних правовідносин, строк звернення до суду має обраховуватися з дня отримання позивачем листа ГУНП від 03.07.2023 року №14/Т-33. Однак, до суду позивач звернувся майже через рік - 28.06.2024 року (документ сформований в системі Електронний суд 27.06.2024), тобто з пропуском строку звернення до суду. В обґрунтування поважності причини пропуску строку звернення до суду скаржник зазначає, що про порушення своїх прав він дізнався з листа від 29.03.2024 року №Т-122, водночас, всупереч доводам апелянта, матеріалами справи підтверджено, що про порушення своїх прав позивач дізнався при отриманні листа ГУНП від 03.07.2023 року №14/Т-334, оскільки вказана відповідь ГУНП містить інформацію щодо нарахованого та фактично виплаченого грошового забезпечення за період з листопада 2015 року по грудень 2022 року. Крім цього, згідно матеріалів справи, інформацію щодо невикористаних днів відпустки позивач також отримав від відповідача у 2023 році. З витягу особової картки позивача також вбачається, які саме виплати були нараховані ОСОБА_1 після звільнення, та місяць, у якому такі виплати були здійснені. Апеляційний суд наголошує, що чинним законодавством не передбачено обов`язкової форми зразку довідки чи повідомлення про нараховані та виплачені суми особі при звільнені. Колегія суддів зазначає, що предметом апеляційного провадження є не встановлення правомірності нарахування відповідних сум позивачу за оскаржений період, а питання щодо пропуску процесуального строку на звернення до суду з адміністративним позовом. При цьому, колегія суддів не приймає до уваги посилання апелянта на те, що про порушення своїх прав він дізнався саме з листа ГУНП від 29.03.2024 року №Т-122, оскільки вказана відповідь відповідача не змінює момент, з якого позивач повинен був дізнатись про порушення своїх прав, а лише свідчить про час, коли він почав вчиняти дії щодо реалізації свого права. Як вірно наголошено судом першої інстанції, реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача. Водночас, суд звертає увагу на те, що сам лише факт запровадження воєнного стану не може бути підставою для безумовного поновлення позивачу строку на звернення до суду. Щодо посилань позивача на систематичне проходження ним курсів лікування, як на поважну причину пропуску строків звернення до суду, колегія суддів вважає за необхідним зазначити наступне. Так, згідно матеріалів справи, позивач проходив курси лікування у такі періоди: з 22.08.2023 по 01.09.2023 в ДУ ТМО МВС України по Одеській області; з 15.03.2024 по 19.03.2024 в КНП Іванівський медичний центр; з 01.04.2024 по 05.04.2024 в КНП Іванівський медичний центр; з 16.04.2024 по 26.04.2024 в КНП Савранська лікарня» з 04.06.2024 по 08.06.2024 в КНП Іванівський медичний центр. 21.05.2024, 22.05.2024 та 19.06.2024 звертався за медичною консультацією до Радісненської амбулаторії загальної практики - сімейної медицини. Оцінюючи вказані доводи позивача, судова колегія вважає, що оскільки про порушення своїх прав позивач дізнався при отриманні листа ГУНП від 03.07.2023 року №14/Т-334, проходження лікування скаржника в зазначені вище періоди не спростовує факту пропуску строку звернення його до суду з цим позовом. Також, відсутність у місці постійного проживання позивача осіб, які за своїм фахом мають можливість здійснювати представництво в суді та наділення адвоката Будігая О.В. діяти від імені та в інтересах позивача не є тими обставини, які були чи об`єктивно є непереборними. У рішенні від 13 грудня 2011 року №17-рп/2011 Конституційний Суд України роз`яснив, що обмеження строку звернення до суду шляхом встановлення відповідних процесуальних строків не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя. Дотримання строків звернення до адміністративного суду є однією з умов дисциплінування учасників публічно-правових відносин, а інститут строків у адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Практика Європейського суду з прав людини також свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав (справа Стаббігс на інші проти Великобританії, справа Девеер проти Бельгії). Обґрунтовуючи висновки про обов`язок сторони належним чином використовувати процесуальні права, у пункті 35 рішення Європейського суду з прав людини Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії визначено, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, пов`язаних зі зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання (Union Alimentaria Sanders S.A. v. Spain № 11681/85). Позивачем у межах даної справи суду не було надано належних доказів наявності об`єктивних перешкод для звернення до адміністративного суду та не наведено поважних обставин, які не залежали від його волевиявлення та пов`язані з дійсними істотними перешкодами та труднощами, що перешкоджали звернутись до суду в межах встановленого строку. Враховуючи викладене, апеляційний суд вважає, що позивач не навів належних доказів поважності пропуску встановленого законом строку звернення до суду. Таким чином, апеляційний суд вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції, що враховуючи недоведеність заявником існування об`єктивно непереборних обставин, які унеможливили своєчасне звернення до суду з цими вимогами, визнання неповажними зазначених заявником причин пропуску строку, та фактичне невиконання позивачем вимог ухвали про залишення позовної заяви без руху - позовна заява підлягає поверненню позивачу. Оскільки судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та постановлено судове рішення з додержанням норм процесуального права, відповідно до ст.316 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду - без змін. Керуючись ст.308, 311, 312, 316, 321, 325, 327, 329 КАС України, суд - П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення а ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 30 липня 2025 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складання повного тексту судового рішення. Повний текст постанови складено: 24.07.2025 року Суддя-доповідач А.Г. Федусик Судді Г.В. Семенюк О.І. Шляхтицький