Постанова 4808 № 346/5706/24

Справа № 346/5706/24 Провадження № 22-ц/4808/1121/25 Головуючий у 1 інстанції Третьякова І. В. Суддя-доповідач Бойчук ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 24 липня 2025 року м. Івано-Франківськ Івано-Франківський апеляційний суд в складі: судді-доповідача Бойчука І.В., суддів: Пнівчук О.В., Луганської В.М., розглянувши у порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання повнолітньої дочки, яка продовжує навчання, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Коломийського міськрайонного суду від 26 травня 2025 року під головуванням судді Третьякової І.В. у м. Коломия, в с т а н о в и в: В жовтні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання повнолітньої дочки, яка продовжує навчання. Позов обґрунтовано тим, що з відповідачем по справі перебувала в зареєстрованому шлюбі в якому у них народилася донька ОСОБА_3 . Спільне життя не склалося і шлюб між сторонами був розірваний. На підставі судових рішень з ОСОБА_2 на утримання доньки стягувались аліменти, але після досягнення нею повноліття в липні 2024р. стягнення припинилось. На теперішній час ОСОБА_4 навчається в Івано-Франківському національному медичному університеті на денній формі навчання. Донька потребує постійної, зокрема, матеріальної підтримки, щоб мати змогу забезпечувати себе продуктами, засобами гігієни, сезонним одягом, оплачувати проживання, купувати необхідні підручники, канцелярію, тощо. Крім того, через навчання саме на денні формі, у неї відсутня можливість самостійно забезпечувати себе всім необхідним. Позивачка як мати намагається забезпечувати доньку, однак, самостійно не має можливості допомагати ОСОБА_3 матеріально на рівні обох батьків. В свою чергу, батько ОСОБА_2 не цікавиться життям доньки, не бере участі у додаткових витратах, які постійно виникають. Відповідач є фізично здоровим та працездатним, а тому на думку позивачки може та повинен сплачувати аліменти на утримання повнолітньої доньки, яка продовжує навчання, однак, в добровільному порядку цього не робить. Просила суд стягнути з відповідача аліменти на її користь на утримання повнолітньої доньки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка продовжує навчання у розмірі 5 000 гривень щомісячно, до закінчення навчання чи до досягнення дитиною двадцятитрьохрічного віку у зв`язку з тим, яка з цих обставин настане першою. Рішенням Коломийського міськрайонного суду від 26 травня 2025 року в задоволенні позовних вимог відмовлено. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 вказує на те, що рішення прийнято при неповному з`ясуванні всіх обставин справи та з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, а тому підлягає скасуванню. Зазначила, що необґрунтованими є посилання суду про наявність у неповнолітньої доньки майна, а саме домоволодіння та двох земельних ділянок, реалізація однієї з яких може покращити її фінансовий стан та задовольнити її матеріальні потреби, оскільки батько повинен виконувати свій обов`язок щодо утримання доньки. Наявність вказаного майна не позбавляє відповідача від обов`язку сплати аліментів на її утримання. Вказала, що посилання суду на матеріальний стан ОСОБА_1 , який може впливати на розмір стягуваних аліментів, але не є підставою для відмови у стягненні аліментів на повнолітню дитину, яка продовжує навчання. Також звернула увагу, що її дохід не є надто високим і не дає їй змогу утримувати доньку на рівні двох батьків. Просила рішення скасувати та ухвалити нове про задоволення позовних вимог. Також просила стягнути з відповідача 6 000 грн витрат на правову допомогу. У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_2 вказала, що ОСОБА_5 є студенткою ІІ курсу медичного факультету Івано-Франківського національного медичного університету денної, бюджетної форми навчання. Зазначила, що позивачкою не надано жодних доказів понесення витрат на навчання. Відсутність будь-яких доказів в підтвердження обставин, які б свідчили про наявність у повнолітньої дитини потреби в матеріальній допомозі саме у зв`язку з навчанням (понесення витрат на харчування, проїзд, проживання, придбання підручників) може бути підставою для відмови в задоволенні позовних вимог. Вказала, що обов`язок батьків утримувати повнолітніх дітей не є безумовним і залежить від самої можливості надавати матеріальну допомогу дитині. Звернула увагу, що за час розгляду справи в суді першої інстанції позивачка та донька набули у власність два будинки, три земельні ділянки та автомобіль. Зазначила, що стан здоров`я та матеріальне становище відповідача постійно погіршується через тяжку хворобу та необхідність в постійному лікуванні, у зв`язку з чим він не може надавати матеріальну допомогу повнолітній дочці. Просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення без змін. У порядку ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Згідно з ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Тому, розгляд справи здійснюється без виклику сторін в порядку письмового провадження. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення апеляційної скарги, враховуючи таке. Відповідно до положень ч. 1-3 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні. Відмовляючи з задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що позивачкою не надано будь-яких доказів на підтвердження наявності в ОСОБА_5 потреб в матеріальній допомозі саме у зв`язку з навчанням. Беручи до уваги задовільний стан здоров`я дитини, незадовільний стан здоров`я відповідача, його матеріальний стан та матеріальний стан позивачки, доходи якої не є мінімальними, наявність у власності доньки сторін домоволодіння та двох земельних ділянок, реалізація однієї з яких може покращити її фінансовий стан та задовольнити матеріальні потреби на навчання, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог. Такі висновки суду не відповідають обставинам справи та вимогам чинного законодавства, враховуючи таке. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували в зареєстрованому шлюбі з 2006 року. Згідно свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є батьками ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.10). Заочним рішенням Коломийського міськрайонного суду від 10.05.2012р. шлюб між сторонами було розірвано. Неповнолітню дитину ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 залишено проживати з матір`ю (а.с.13-14). Витягами з реєстру Коломийської територіальної громади підтверджується, що ОСОБА_1 разом з донькою ОСОБА_5 зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.11-12). Рішенням Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 24 квітня 2012 року (справа №0909/1932/2012) стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти в твердій грошовій сумі по 500 грн. щомісячно на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , до досягнення нею повноліття (а.с.15). Рішенням Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 30 травня 2018 року (справа №346/1027/18) змінено розмір аліментів, які визначено рішенням Коломийського міськрайонного суду від 24 квітня 2012 року та присуджено стягувати з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти в твердій грошовій сумі по 1 500 грн щомісячно на утримання неповнолітньої дитини - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , до досягнення нею повноліття (а.с.16-18). Заочним рішенням Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 14 січня 2020 року (справа №346/4776/19) ОСОБА_2 позбавлено батьківських прав щодо його дочки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.19-21). Згідно рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 06 листопада 2023 року (справа №346/4741/23) збільшено розмір стягуваних аліментів та присуджено стягувати з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , аліменти на утримання їхньої неповнолітньої дочки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 в розмірі по 2 800 (дві тисячі вісімсот) гривень, щомісячно до досягнення дочкою сторін повноліття (а.с.22-23). Як вбачається з довідки №885 від 02 вересня 2024 року виданої Івано-Франківським національним медичним університетом, ОСОБА_5 є студенткою 2 курсу 91+ групи медичного факультету Івано-Франківського медичного університету денної бюджетної форми навчання (а.с.24). Актуальність вказаних відомостей була підтверджена довідкою №376 від 23 квітня 2025 року (а.с.171). Згідно відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна вбачається, що у власності ОСОБА_5 перебуває домоволодіння, загальною площею 86.7 кв.м., розташоване в АДРЕСА_1 , а також дві земельні ділянки, площею 0,0111 га. кадастровий номер 2610600000:12:002:0063 та площею 0,064 га. кадастровий номер 2610600000:12:002:0205. Право власності зареєстровано 11.11.2023р., підстава набуття договори дарування, посвідченні приватним нотаріусом Коломийського районного нотаріального округу Маркеловою І.М. (а.с.47-48). Відповідно до Виписки із медичної карти стаціонарного хворого № 5774 виданої КНП «Коломийська центральна районна лікарня» КМР від 12.07.2024 року ОСОБА_2 діагностовано основний діагноз: а) подагра, хронічний подагричний артрит, поліартрит, часто-рецидивуючий перебіг, в стадії загострення, гострий подагричний артрит плюсне-фалангового суглобу І пальця правої стопи, правого гомілково-ступеневого суглобу Rtq II з ураженням нирок, б) ускладнення основного ФНС ІІ. ХХН ІІІА. Подагрична нефропатія. Артеріальна гіпертензія ІІ ст. 2 ризик 3 (високий). Метаболічна гіпертензивна енцефалопатія І-ІІ ст. з частими цефалгіями, епізоди вестибуло-атаксії. Рецидивуючий синовіїт колінних суглобів (а.с.49-50). Зі змісту Витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи №78/25/1178/В від 19.03.2025 вбачається, що ОСОБА_2 встановлено ІІІ групу інвалідності за загальним захворюванням строком на один рік (а.с.127). На виконання ухвали суду про витребування доказів ГУ ДПС в Івано-Франківській області були надані відомості про доходи, отримані ОСОБА_1 , з яких вбачається, що позивачкою за період з липня 2024 по березень 2025 було нараховано 179 598,16 грн заробітної плати від КНП «Коломийська ЦРЛ», 692,86 грн додаткове благо від АТ «Універсалбанк» та 300 000 грн в якості спадщини чи дарунка від члена сім`ї 1 та 2 ступеня споріднення ОСОБА_6 (а.с.154). Також ГУ ДПС в Івано-Франківській області в своєму листі зазначило про відсутність в Державному реєстрі відомостей щодо сум доходів, отриманих за період з 01.01.2024 по 31.03.2025 відносно громадянина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с.153). Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Згідно статті 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Забороняється відмова у розгляді справи з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості законодавства, що регулює спірні відносини. Згідно з частиною другою статті 27 Конвенції Організації Об`єднаних Націй про права дитини від 20 листопада 1989 року батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини. Правовідносини щодо утримання батьками повнолітніх дочки, сина регулюються главою 16 СК України, яка, зокрема, передбачає обов`язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчання і у зв`язку з цим потребують матеріальної допомоги, у спосіб сплати аліментів (статті 199, 200, 201 СК України). Статтею 199 СК України передбачено обов`язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчання. Якщо повнолітні дочка, син продовжують навчання і у зв`язку з цим потребують матеріальної допомоги, батьки зобов`язані утримувати їх до досягнення двадцяти трьох років за умови, що вони можуть надавати матеріальну допомогу; право на утримання припиняється у разі припинення навчання; право на звернення до суду з позовом про стягнення аліментів має той з батьків, з ким проживає дочка, син, а також самі дочка, син, які продовжують навчання. Стягнення аліментів на утримання дитини, яка продовжує навчання є одним із способів захисту інтересів дитини, забезпечення одержання нею коштів, необхідних для її життєдіяльності, оскільки на період навчання вона не має самостійного заробітку та потребує матеріальної допомоги з боку батьків, які зобов`язані утримувати своїх повнолітніх дітей, що продовжують навчатися, до досягнення ними двадцяти трьох років. Такий правовий висновок викладено Верховним Судом в постанові від 13 квітня 2021 року у справі №308/4214/18 та в постанові від 16 лютого 2022 року у справі №381/2423/20. Згідно зі статтею 200 СК України суд визначає розмір аліментів на повнолітніх дочку, сина у твердій грошовій сумі і (або) у частці від заробітку (доходу) платника аліментів з урахуванням обставин, зазначених у статті 182 цього Кодексу. При визначенні розміру аліментів з одного з батьків суд бере до уваги можливість надання утримання другим з батьків, своїми дружиною, чоловіком та повнолітніми дочкою, сином. Відповідно до статті 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення. Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів. Суд не обмежується розміром заробітку (доходу) платника аліментів у разі встановлення наявності у нього витрат, що перевищують його заробіток (дохід), і щодо яких таким платником аліментів не доведено джерело походження коштів для їх оплати. Відповідно до пункту 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» обов`язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчатися після досягнення повноліття (незалежно від форми навчання), виникає за обов`язкової сукупності таких юридичних фактів: 1) досягнення дочкою, сином віку, який перевищує 18, але є меншим 23 років; 2) продовження ними навчання; 3) потреба у зв`язку з цим у матеріальній допомозі; 4) наявність у батьків можливості надавати таку допомогу (батьки самі мають бути працездатними та мати такий заробіток, який дозволив би їм утримувати себе та свою повнолітню дитину). Сімейним кодексом України передбачено принцип рівності прав та обов`язків батьків: брати участь у матеріальних витратах зобов`язані обоє з батьків, незалежно від того, з ким із них проживає дитина. При визначенні розміру аліментів з одного з батьків суд бере до уваги можливість надання утримання другим із батьків, своїми дружиною, чоловіком та повнолітніми дочкою, сином. При визначенні розміру аліментів мають бути враховані вартість навчання, вартість підручників, проїзду до навчального закладу, проживання за місцем його знаходження. Також при визначенні розміру аліментів з одного з батьків суд бере до уваги можливість надання утримання другим із батьків, своїми дружиною, чоловіком та повнолітніми дочкою, сином У цій справі судом установлено, що ОСОБА_5 є дочкою сторін. На день звернення позивачки до суду і по цей час ОСОБА_5 не досягла 23 років, продовжує навчання, не працює, незаміжня. Навчання на денній формі позбавляє ОСОБА_5 можливості працевлаштуватися та одержувати певний дохід, у зв`язку з чим вона потребує матеріальної допомоги. Тому висновки суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог є передчасними. Наявність в ОСОБА_2 ІІІ групи інвалідності, проблем зі здоров`ям та відсутність його працевлаштування не позбавляє його, як батька від виконання свого обов`язку, передбаченого чинним законодавством щодо утримування повнолітньої дочки, яка продовжує навчання і у зв`язку з цим потребує матеріальної допомоги, у спосіб сплати аліментів, що передбачено ст. 199, 200, 201 СК України. У матеріалах справи відсутні дані щодо неможливості відповідача працювати і виконувати певні роботи без шкоди для його здоров`я. Частиною 1 ст. 2 ЦПК України передбачено, що одним з завдань цивільного судочинства є справедливий розгляд цивільних справ. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України). Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. У цій справі відповідачем ОСОБА_2 не надано доказів його скрутного матеріального становища, а також неможливості отримання ним доходу для надання матеріальної допомоги повнолітній доньці, яка продовжує навчання. Щодо посилань представника ОСОБА_2 , що донька навчається на бюджетній формі, не можуть прийматися до уваги, оскільки обов`язок батьків утримувати повнолітніх дітей, які продовжують навчатися після досягнення повноліття, визначений законодавством і його слід дотримуватися незалежно від форми навчання. Згідно даних, які містяться у матеріалах справи, беручи до уваги доводи сторін, матеріальний та фізичний стан ОСОБА_2 , який не є особою похилого віку, може працювати і відсутні дані щодо неможливості його працевлаштування, колегія суддів вважає, що відповідач зобов`язаний сплачувати аліменти в меншому розмірі, ніж заявлений позивачкою. Враховуючи вказані норми законодавства та фактичні обставини справи, колегія суддів вважає, що позов слід задовольнити частково. Постановлене у справі рішення слід скасувати і ухвалити нове, яким стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання повнолітньої доньки ОСОБА_5 , яка продовжує навчання у розмірі 1 000 грн щомісячно до закінчення навчання але не більше як до досягнення дитиною двадцятитрирічного віку. Щодо заявлених позивачкою до стягнення витрат на правничу допомогу в розмірі 7 000 грн, слід вказати таке. Відповідно до ч. 2-5 ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Порядок розподілу та відшкодування судових витрат регламентується статтею 141 ЦПК України. Частиною 2 зазначеної статті встановлено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Відповідно до ч. 3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися. Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/WestAllianceLimited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір. Згідно ч. 6 ст. 137 ЦПК України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Велика Палата Верховного Суду вказує на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, провадження № 14-382цс19 та постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18, провадження № 12-171гс19). У постанові Верховного Суду від 15 вересня 2021 року у справі № 161/7163/20 (провадження № 61-4004св21) зазначено, що для відшкодування витрат на професійну правову допомогу учасник справи зобов`язаний надати суду докази понесення таких витрат до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву та подала попередній розрахунок таких витрат. Верховний Суд у постанові від 12 липня 2023 року у справі № 127/25480/21 (провадження № 61-8836св22), вказав, що для відшкодування понесених судових витрат учасник справи повинен подати попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які він поніс чи яких очікує зазнати у зв`язку з розглядом справи, до суду тієї інстанції, в якій такі витрати були чи будуть понесені, а також заявити клопотання про компенсацію судових витрат до закінчення судових дебатів та надати докази щодо розміру понесених витрат у строк, визначений частиною восьмою статті 141 ЦПК України. На підтвердження витрат, понеcених при розгляд цієї справи представником позивачки подано до суду такі докази: договір про надання правничої допомоги від 10.09.2024 (а.с.142); акт приймання-передачі професійних послуг від 14.04.2025 на суму 7 000 грн (а.с.143); товарний чек від 14.04.2025 на суму 7 000 грн (а.с.144). Апеляційний суд, розподіляючи витрати, понесені позивачкою на професійну правничу допомогу, приходить до висновку про те, що наявні в матеріалах справи докази не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на професійну правничу допомогу у вказаному розмірі з відповідача, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат. Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у додатковій постанові від 14 листопада 2018 року у справі № 753/15687/15. Апеляційний суд звертає увагу на те, що справа є малозначною в силу закону і не є складною. За таких обставин, апеляційний суд вважає, що витрати на професійну правничу допомогу у загальному розмірі 7 000 грн є завищеними, належним чином не обґрунтованими, не підтвердженими належними та допустимими доказами та становлять надмірний тягар для відповідача, що суперечить принципу розподілу судових витрат. Враховуючи незначну складність справи та виконані представником позивачки роботи, принципи співмірності та розумності розміру таких витрат, апеляційний суд, беручи до уваги також часткове задоволення позовних вимог, виснує про зменшення цих витрат та стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу, понесених в суді першої інстанції у розмірі 1 400 грн. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Згідно з частиною першою статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. З огляду на вищевказане, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції не відповідає обставинам справи та постановлене з неправильним застосуванням норм матеріального права і порушенням норм процесуального права, тому підлягає скасуванню з постановленням нового рішення про частково задоволення позовних вимог та судових витрат у цій справі. Керуючись ст. 374, 376, 381-384, 389, 390 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Коломийського міськрайонного суду від 26 травня 2025 року скасувати. Ухвалити нове рішення. Позов задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний код НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , ідентифікаційний код НОМЕР_3 ) аліменти на утримання повнолітньої доньки ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 у розмірі 1 000 (одна тисяча) грн щомісячно на період її навчання, але не більше як до досягнення дитиною двадцятитрирічного віку. В решті позовних вимог відмовити. Стягнути з ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний код НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , ідентифікаційний код НОМЕР_3 ) витрати на правничу допомогу в суді першої інстанції в розмірі 1 400 (одна тисяча чотириста) грн. Постанова суду набирає законної сили з дня її проголошення, і у випадках, передбачених п.2 частини 3 статті 389 ЦПК України може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складення повного її тексту. Постанову складено 24 липня 2025 року. Суддя-доповідач: І.В. Бойчук Судді: О.В. Пнівчук В.М. Луганська