Постанова Дніпровський апеляційний суд № 185/569/25

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/6180/25 Справа № 185/569/25 Суддя у 1-й інстанції - Бондаренко В. М. Суддя у 2-й інстанції - Агєєв О. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23 липня 2025 року м. Дніпро Дніпровський апеляційний суд у складі: головуючого судді Агєєва О.В., суддів: Космачевської Т.В., Халаджи О.В., за участю секретаря судового засідання: Травкіної В.Р. розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Дніпро цивільну справу №185/569/25 за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» про відшкодування моральної шкоди, завданої працівнику внаслідок ушкодження його здоров`я, за апеляційною скаргою представника Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» - Янчук Ірини Борисівни на рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 25 березня 2025 року, ухвалене у складі судді Бондаренко В.М., - ВСТАНОВИВ: Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» про відшкодування моральної шкоди, заподіяної внаслідок ушкодженням здоров`я, в обґрунтування якого послався на те, що він працював у відповідача ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» у шкідливих умовах і отримав професійне захворювання. Зазначає, що висновком МСЕК йому первинно, а потім і повторно з 01 квітня 2024 року до 01 квітня 2025 року йому встановлено 60 відсотків втрати професійної працездатності за профзахворювання, з визначенням третьої групи інвалідності. Позивач вважає, що за таких обставин відповідач повинен відшкодувати йому моральну шкоду, оскільки він втратив здоров`я саме з вини підприємства, яке не створило безпечних умов праці. У зв`язку з чим просить стягнути з ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» на свою користь моральну шкоду, завдану ушкодженням здоров`я у розмірі 245000грн., без відрахування податків та інших обов`язкових платежів, оскільки відповідач не створив безпечних умов праці та він втратив своє здоров`я. Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 25 березня 2025 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» на користь ОСОБА_1 , в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров`я, 120000грн., без відрахування податків та інших обов`язкових платежів.В задоволені решти вимог відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, представник ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» - Янчук І.Б., подала апеляційну скаргу, в якій не погоджується з вищезазначеним рішенням суду 1-ої інстанції та вважає його незаконним і необґрунтованим. В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що відповідач у відзиві на позовну заяву просив позивача надати відповіді на 7 питань, а згідно з частиною 5 статті 93 ЦПК України, якщо поставлене запитання пов`язане з наданням відповідних доказів, що підтверджують відповідні обставини, учасник справи, разом з наданням заяви свідка, надає копії відповідних письмових чи електронних доказів. Таким чином, позивач повинен був надати вичерпну відповідь окремо на кожне питання по суті та надати письмові чи електронні докази на підтвердження обставин, наведених в заяві свідка. Станом на день постановлення судового рішення 19 березня 2025 року жодних відповідей на поставлені запитання з боку позивача не надходило. Вважає, що не зобов`язуючи позивача надати заяву свідка по суті поставлених питань, суд першої інстанції порушив основні завдання цивільного судочинства (справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ), принцип змагальності сторін і право відповідача на справедливий та об`єктивний судовий розгляд справи. Вказує, що ухвалюючи рішення, суд 1-ї інстанції зазначив, що з урахуванням міркувань розумності, виваженості та справедливості, зважаючи на ступінь втрати позивачем професійної працездатності на рівні 60%, неможливість відновлення здоров`я позивача, наявність вимушених змін у житті у зв`язку з наявністю професійного захворювання, визначив розмір грошового відшкодування моральної шкоди у сумі 120 000 грн., що відповідатиме характеру та обсягу моральних страждань, які позивач пережив і які переживатиме надалі через ушкодження здоров`я Проте, суд повинен був з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Вказує, що суд першої інстанції дійшов хибного висновку про нібито допущене відповідачем порушення права Позивача на безпечні та здорові умови праці, яке призвело до виникнення професійних захворювань та встановлення інвалідності, а відтак і про наявні підстави для відшкодування роботодавцем моральної шкоди і настання цивільно-правової відповідальності роботодавця у випадку порушення вимог про безпеку праці. Звертає увагу, що вина відповідача не зазначена в жодному із документів, а щодо шкідливих факторів умов праці - іншої технології видобутку вугілля на території України ще не запроваджено. Вважає, що встановлення такого факту лише за висновками МСЕК про встановлення позивачу інвалідності та втрати працездатності - є незаконним. Встановлення ж самого ступеню втрати професійної працездатності не підтверджує і не може підтверджувати наявність факту спричинення потерпілому моральної шкоди. Звертає увагу, що відповідно до пункту 20 Акту розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання (отруєння) ОСОБА_1 від 01 березня 2021 року не встановлено осіб, які порушили законодавство про охорону праці. Таким чином, оскільки у встановленому законом порядку посадові особи Відповідача не визнавалися винними у порушенні законодавства про охорону праці, вина як елемент складу правопорушення відсутня. Зазначає, що суд 1-ї інстанції не взяв до уваги, що відповідно до ч.4 ст.34 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» в редакції, що діяла на час виникнення правовідносин, фонд фінансує витрати на медичну та соціальну допомогу, у тому числі на додаткове харчування, придбання ліків, спеціальний медичний, постійний сторонній догляд, побутове обслуговування, протезування, медичну реабілітацію, санаторно-курортне лікування, придбання спеціальних засобів пересування тощо, якщо потребу в них визначено висновками МСЕК та індивідуальною програмою реабілітації інваліда (у разі її складення). Зауважує, що аргументи позивача щодо зменшення обсягу трудової діяльності, життєвих обмежень не підтверджуються належними та допустимими доказами. Таким чином, з наданих позивачем доказів можна зробити висновок, що його обмеження полягають лише в протипоказанні до шкідливих та важких умов праці. В іншому позивач має можливість бути повноцінним членом суспільства та забезпечується соціальними пільгами на достатньому рівні. Також вказує, що рівень моральних страждань визначається не видом правопорушення і не складністю цього правопорушення, а значущістю негативних змін в житті особи внаслідок заподіяння шкоди та впливом наслідків цього правопорушення на особистість, що і зумовлює розмір суми компенсації моральної шкоди. Крім того зазначає, що заподіювач шкоди відповідає не за будь-яку шкоду, а тільки за шкоду, яка завдана його діями. При цьому причинний зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою має бути безпосереднім, тоб­то таким, коли саме конкретна поведінка без якихось додаткових факторів стає причиною зав­дання шкоди. Зазначає, що позивачем не надано жодного медичного висновку експерта щодо змін його психологічного стану та виникнення в нього психологічного дискомфорту та порушення душевної рівноваги, які зазначені в позові. Cаме за підсумками психологічного дослідження можна точно встановити, які саме моральні страждання були заподіяні особі даними правопорушенням, наскільки ці моральні страждання (моральна шкода) є важкими, які можливі суми компенсації моральної шкоди будуть адекватні встановленого рівня моральних страждань. Вважає, що суд першої інстанції не дослідив всі обставини справи, залишив без уваги аргументи та доводи відповідача, необґрунтовано завищив розмір моральної шкоди, та як наслідок ухвалив незаконне рішення яке не відповідає вимогам ст.263 ЦПК України та підлягає скасуванню. У зв`язку з чим просить рішення суду змінити, зменшивши розмір моральної шкоди що підлягає стягненню на користь позивача в зв`язку з ушкодженням здоров`я до 60 000 грн. Позивач та його представник своїм правом на подачу відзиву на апеляційну скаргу не скористались. Відповідно до частини 3 статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Сторони в судове засідання не з`явились, про дату, час і місце розгляду справи повідомлялись у встановленому законом порядку. Апеляційний суд вважає можливим розглянути справу за відсутності учасників справи, які не з`явились в судове засідання, оскільки, відповідно до ч.2 ст.372 ЦПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав. У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Згідно з частиною першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення суду першої інстанції відповідає вказаним вимогам закону. З матеріалів справи вбачається, що позивач протягом тривалого часу працював на підприємствах ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» у шкідливих умовах з повним робочим днем у шахті, що призвело до виникнення професійних захворювань. Згідно із записами у трудовій книжці та даних акту за формою П-4 ОСОБА_1 має трудовий стаж в умовах впливу шкідливих факторів, працюючи у відповідача ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля», 24 роки 6 місяців. 09 червня 2020 року ОСОБА_1 був звільнений відповідачем з посади прохідника підземного 5 розряду з повним робочим днем ВСП «Шахтоуправління імені Героїв Космосу» ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» за станом здоров`я, який перешкоджає продовженню даної роботи (п.2 ст.40 КЗпП України). 01 березня 2021 року начальником Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області Бондаренко О.В. затверджено акт розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання (форма П-4) у ОСОБА_1 , з якого вбачається, що комісія 01 березня 2021 року провела розслідування причини виникнення хронічного професійного захворювання у позивача та встановила діагноз: хронічне обструктивне захворювання легень першої-другої стадії (пиловий бронхіт першої-другої ст., емфізема легенів першої-другої ст.), група В. ЛН другого ступеня, (код J43.8, J44); радикулопатія білатеральна попереково-крижова L4,S1 з помірними статико-динамічними порушеннями, периферичним нейросудинним синдромом, нейродистрофією у вигляді остеоартрозу у поєднанні з пері артрозом колінних суглобів (ПФ першого-другого ступеня), стійкий больовий синдром, код М54.1, М17-М19; нейросенсорна приглухуватість першого ступеня (з легким зниженням слуху), код Н 90.3. Цим же актом встановлено обставини виникнення хронічного професійного захворювання, а саме: працюючи в підземних умовах шахти прохідником на дільниці підготовчих робіт, виконував комплекс робіт з проведення гірничих виробок згідно з технологічним процесом (кріплення забою, зачистка забою від гірничої маси лопатою, затягування боків виробки тощо). Недосконалість технології передбачає значне використання ручної праці (зачистка гірничої маси вручну, піднесення матеріалів та обладнання тощо). Внаслідок недосконалості механізмів гірничошахтного обладнання, робочого інструменту в підземних умовах шахти не завжди була можливість використовувати транспортувальні засоби та засоби малої механізації для переміщення вантажів внаслідок технологічного обмеження робочого простору, перешкоджаючого їх застосування. Внаслідок недосконалості технології підземного видобудку вугілля, роботи шахтних механізмів і машин (комбайн, механізований комплекс, скребковий конвеєр, стрічковий конвеєр, скребковий перевантажувач тощо) не завжди є можливість встановлення систем вентиляції, пилоподавлення. У зв`язку з чим підпадав під вплив підвищених концентрацій аерозолю переважно фіброгенної дії у повітрі робочої зони, підвищених рівнів виробничого шуму. Причини виникнення професійного захворювання, зокрема: вміст пилу з вмістом вільного SiО2 кристалічного більше 10% в повітрі робочої зони в 63,66 разів перевищує ГДК (фактичне значення 127,33 мг/м3, при допустимій концентрації - 2 мг/м3) по ГОСТ 12.1.005-88 «Загальні санітарно-гігієнічні вимоги до повітря робочої зони». Важкість праці: перебування у незручній робочий позі 70,28% часу зміни (при допустимій до 25%), нахили корпусу (вимушені, більше 30 град) становлять 126 разів при нормативному значенні від 51 до 100 разів за зміну. Фізичні фактори: еквівалентний рівень шуму перевищує на 9 дБА (фактичне значення 89 дБА, при допустимому 80 дБА) по ДСН 3.3.6.037-99. Особи, які порушили законодавство про охорону праці, гігієнічні регламенти і нормативи: не встановлені. Згідно виписки Міжрайонної профпатологічної МСЕК з акта огляду медико-соціальною експертною комісією про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, потреби у наданні медичної та соціальної допомоги, до довідки серії 12 ААА, №064484 від 08 квітня 2021 року, ОСОБА_1 первинно з 23 березня 2021 року до 01 квітня 2022 року встановлено третю групу інвалідності, а також 60% втрати професійної працездатності сукупно, у тому числі: 40% - радикулопатія з ДПП; 15% - ХОЗЛ; 5% - туговухість. Рекомендовано медикаментозне та санаторне лікування. Згідно виписки Міжрайонної профпатологічної МСЕК з акта огляду медико-соціальною експертною комісією про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, потреби у наданні медичної та соціальної допомоги, до довідки серії № 12 ААА, № 120819 від 14 березня 2022 року, ОСОБА_1 повторно з 01 квітня 2022 року до 01 квітня 2025 року встановлено третю групу інвалідності, а також 60% втрати професійної працездатності сукупно, у тому числі: 40% - радикулопатія з ДПП; 15% - ХОЗЛ; 5% - туговухість. Рекомендовано медикаментозне та санаторне лікування. Право позивача на відшкодування моральної шкоди виникло з дня первинного встановлення йому висновком МСЕК стійкої втрати працездатності. Надані представником позивача письмові докази є належними, оскільки містять інформацію щодо предмета доказування. Копії письмових доказів засвідчені представником позивача належним чином. Тому, у суду немає підстав для сумніву у достовірності цих доказів. Частково задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з наявності порушення права позивача на безпечні та здорові умови праці, що призвело до виникнення професійних захворювань та обмеження працездатності. Тому наявні підстави для відшкодування роботодавцем заподіяної працівнику моральної шкоди. З урахуванням міркувань розумності, виваженості та справедливості, зважаючи на ступінь втрати позивачем професійної працездатності, необхідність постійного лікування та реабіліта­ції, наявність вимушених змін у житті позивача у зв`язку з ушкодженням здоров`я, суд визначає розмір грошового відшкодування моральної шкоди у сумі 120 000 грн., що відповідатиме ха­рактеру та обсягу моральних страждань, які позивач пережив і які переживатиме надалі через ушкодження здоров`я. Зазначений висновок відповідає встановленим обставинам та узгоджується з положення­ми ст.ст.153, 237-1 КЗпП України. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступ­не. Відповідно до ст.43 Конституції України держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової дія­льності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. У ст.16 Конвенції Міжнародної організації праці від 22 червня 1981 року №155 передбаче­но, що від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення безпечності робочих місць, механізмів, обладнання та процесів, які перебувають під їхнім контролем, і відсутності загрози здоров`ю з їхнього боку. Від робо­тодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення відсутності загрози здоров`ю з боку хімічних, фізичних та біологічних речовин й агентів, які перебувають під їхнім контролем, тоді, коли вжито відповідних захисних заходів. Від роботодавців повинно вимагатися надавати у випадках, коли це є необхідним, відповідні захисні одяг і засоби для недопущення настільки, наскільки це є обґрунтовано практично мож­ливим, загрози виникнення нещасних випадків або шкідливих наслідків для здоров`я. Відповідно до ч.ч.1, 3 ст.13 Закону України «Про охорону праці» роботодавець зобов`язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці від­повідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці. Роботодавець несе безпосередню відповід­альність за порушення зазначених вимог. Відповідно до вимог ст.153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган. Умови праці на робочому місці, безпека технологічних процесів, машин, механізмів, устаткування та інших засобів виробни­цтва, стан засобів колективного та індивідуального захисту, що використовуються працівником, а також санітарно-побутові умови повинні відповідати вимогам нормативних актів про охорону праці. Згода позивача на працю в тяжких умовах праці, не знімає обов`язку та відповідальності з відповідача за забезпечення належних умов праці. Статтею 160 КЗпП України передбачено, що постійний контроль за додержанням праці­вниками вимог нормативних актів про охорону праці покладається на власника. Стаття 173 КЗпП України передбачає, що шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням трудових обов`язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку. Відповідно до ст.237-1 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган повинен відшкодувати заподіяну моральну шкоду працівнику, якщо порушення його законних прав при­звели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Відшкодування моральної шкоди провадиться власником, якщо небезпечні або шкідливі умови праці призвели до моральних втрат потерпілого, порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Під моральними втратами потерпілого розуміються страждання, заподіяні працівникові внаслідок фізичного або психічного впливу, що спричинило погіршення або позбавлення мож­ливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. Вина власника не вказана серед юридичних фактів, які входять до юридичного складу правопорушення, який є підставою для відшкодуванню моральної шкоди. В таких правовід­носинах перевага надається встановленню обставин завдання шкоди саме на підприємстві від­повідача та наявності моральних страждань працівника. При цьому презюмується обов`язок власника на створення належних, безпечних, здорових умов праці, слідкування за їх дотриманням усіма працівниками та відповідальність за шкоду, завдану особам, які потерпіли від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань (така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 12 квітня 2022 року у справі № 225/4242/21). Нормою ст.23 ЦК України встановлено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погі­ршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодуван­ня враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено до­говором або законом. У п.13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз`яснено, що відповідно до ст. 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері тру­дових відносин, зокрема, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах, яке при­звело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності. В даному випадку професійне захворювання пов`язане з виконанням робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах, тому відповідальність по відшкодуванню моральної шкоди покла­дається на роботодавця (підприємство). У відповідності до ст.4 Закону України «Про охорону праці» державна політика в області охорони праці, базується; зокрема, на принципах пріоритету життя і здоров`я працівників, повної відповідальності роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці, соціального захисту працівників, повного відшкодування шкоди особам, які постраждали від нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань. Суд першої інстанції правильно виходив із того, що надані позивачем письмові докази є належними, оскільки містять інформацію щодо предмета доказування. Встановлено, що позивачу визначено 60% втрати професійної працездатності. Виходячи із наведених вище обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ді­йшов обґрунтованого висновку про те, що позивачу заподіяно моральну шкоду, і він має право на її відшкодування. Визначаючи розмір моральної шкоди, судом першої інстанції було враховано роз`яснення наведені в п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в правах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» №4 від 31 березня 1995 року з подальшими змінами, та взято до уваги конкретні обставини по справі, глибину і ступінь його моральних страждань, пов`язаних з фізичним станом здоров`я, істотність вимушених змін у його життєвих стосунках, і наслідків, що настали та вірно визначив розмір моральної шкоди у розмірі 120 000 грн., з відрахуванням податків і зборів. Крім того, згідно рішення Конституційного Суду України від 27 січня 2004 року, моральна шкода потерпілого від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання поля­гає, зокрема, у фізичному болю, фізичних та душевних стражданнях, яких він зазнає у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я. Ушкодження здоров`я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов`язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричиняють йому моральні та фізичні страждання. Таким чином, судом вірно встановлено порушення ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» норм трудового законодавства, що призвело до виникнення у позивача професійного захворювання, а тому саме на роботодавця покладається обов`язок з відшкодування завданої моральної шкоди. Колегія суддів погоджується із визначеним судом першої інстанції розміром відшкодуван­ня моральної шкоди, стягнутої з відповідача на користь позивача, який визначено ним, виходя­чи із засад розумності, виваженості та справедливості та з урахуванням інших, встановлених судом обставин. Зокрема, враховано характер отриманого позивачем професійного захворюван­ня, відсоток втрати ним професійної працездатності у розмірі 60%, який при переоглядах зали­шився незмінний, стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і ви­робничих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. Правова позиція з приводу застосування принципів розумності, виваженості та справедливості при визначені розміру моральної шкоди викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 5 грудня 2018 року у справі 197/42/20. Висновок суду підтверджується актом розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання від 01 березня 2021 року, де зазначено, що професійне захворюван­ня виникло, зокрема, внаслідок тривалої дії шкідливих факторів виробничого середовища та трудового процесу на організм робочого, недосконалість технології, механізмів, робочого інструменту. Як зазначено вище, згідно виписки Міжрайонної профпатологічної МСЕК з акта огляду медико-соціальною експертною комісією про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, потреби у наданні медичної та соціальної допомоги, до довідки серії № 12 ААА, № 120819 від 14 березня 2022 року, ОСОБА_1 повторно з 01 квітня 2022 року до 01 квітня 2025 встановлено третю групу інвалідності, а також 60% втрати професійної працездатності сукупно, у тому числі: 40 % - радикулопатія з ДПП; 15% - ХОЗЛ; 5% - туговухість. Рекомендовано медикаментозне та санаторне лікування. Надані позивачем докази повною мірою вказують, що ушкодження здоров`я відбулося при виконанні ним трудових обов`язків, що не оспорює відповідач і що у свою чергу призвело як до фізичних, так і до моральних страждань. Втрата працездатності призвела до обмеження його (позивача) можливості вести активний спосіб життя, він вимушений систематично отримувати медичну допомогу, по­стійно відчуває психологічний дискомфорт, порушення душевної рівноваги, має відчуття тривоги, через розуміння незворотності змін у стані здоров`я, внаслідок чого змушений прикладати додаткові зусилля для організації сво­го життя. Враховуючи наведене, а також те, що професійне захворювання ОСОБА_1 виникло під час його перебування у трудових відносинах з відповідачем, на якого законодавством покла­дено обов`язок забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці, що потягнуло за собою втрату позивачем професійної працездатності та завдало йому моральних страждань, колегія суддів вважає, що оскаржуване судове рішення в цій частині ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстави для його зміни в частині зменшення розміру відшкодування моральної шкоди відсутні. Доводи відповідача про те, що ушкодження здоров`я позивача відбулось саме внаслідок його дій, а також щодо відсутності правових підстав для відшкодування позивачеві моральної шкоди, з врахуванням того, що підприємство щорічно виділяє фінансування на виконання заходів з охорони та безпеки праці працівників, не спростовує висновків суду та не є підставою для скасування рішення. Доводи відповідача, що судом першої інстанції не було належним чином встановлено наслідків та обсягу спричинених позивачу моральних страждань з урахуванням ступеня вини відповідача, не знайшли свого підтвердження і спростовуються доказами, що містяться в матеріалах справи, зводяться до не згоди позивача із судовим рішенням. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо об­ґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення Таким чином, пи­тання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року; SERYVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909|04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив су­дове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд вважає, що підстав для скасування рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 25 березня 2025 року немає. Відповідно до ч.ч.1, 13 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної ін­станції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд від­повідно змінює розподіл судових витрат. З огляду на висновок про залишення апеляційної скарги без задоволення, підстав для перерозподілу судових витрат немає. Керуючись статтями 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» - залишити без задоволення. Рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 25 березня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» про відшкодування моральної шкоди, завданої працівнику внаслідок ушкодження його здоров`я - залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Судді: Повний текст постанови складено 23.07.2025 року Головуючий суддя О.В. Агєєв