Постанова 4812 № 490/2315/24

24.07.25 22-ц/812/1214/25 Провадження № 22-ц/812/1214/25 П О С Т А Н О В А іменем України 21 липня 2025 року м. Миколаїв справа № 490/2315/24 Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Лівінського І.В., суддів: Кушнірової Т.Б., Царюк Л.М., із секретарем судового засідання Коростієнко Н.С., за участю представника позивачів ОСОБА_1 , розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , поданою їх представником ОСОБА_1 на рішення Центрального районного суду м. Миколаєва, ухвалене 24 квітня 2025 року під головуванням судді Шолох Л.М., в приміщенні цього ж суду, дата складення повного судового рішення не зазначена, у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до територіальної громади м. Миколаєва в особі Миколаївської міської ради про визнання права власності в порядку спадкування за законом, в с т а н о в и в: 1.Описова частина Короткий зміст вимог позовної заяви В березні 2024 року ОСОБА_2 , ОСОБА_3 через свого представника звернулись з позовом до територіальної громади м. Миколаєва в особі Миколаївської міської ради (далі Миколаївська міська рада) про визнання права власності в порядку спадкування за законом. Позивачі зазначали, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла їх рідна сестра ОСОБА_4 , що підтверджується свідоцтвом про смерть від 10 лютого 2009 року, видане відділом реєстрації актів цивільного стану м. Апрілія, Італія. Після смерті ОСОБА_4 відкрилася спадщина на нерухоме майно, а саме на 13/200 частки житлового будинку з усіма господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 . Спадкове майно належало ОСОБА_4 на підставі Свідоцтва про право на спадщину за законом від 15 серпня 1991 року, виданого державним нотаріусом Першої Миколаївської державної нотаріальної контори Ігнатенко В.С. та зареєстрованого в реєстрі за № 6-4959. Родинний зв`язок між позивачами та спадкодавцем ОСОБА_4 підтверджується записом в Свідоцтві про право на спадкування по закону від 15 серпня 1991 року, в якому зазначено, що після смерті матері ОСОБА_5 спадкоємцями майна в рівних долях є її діти: ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_6 . Позивачі зазначали, що вони зареєстровані за адресою АДРЕСА_1 та проживають за місцем своєї реєстрації. Вони звернулися до приватного нотаріуса Миколаївського міського нотаріального округу Яковлєвої Н.П., проте нотаріус відмовила позивачам у вчиненні нотаріальної дії, посилаючись на те, що не надані оригінали документів, які підтверджують право власності на будинок (спадкове майно). Посилаючись на те, що відповідно до статті 1262 ЦК України, у другу чергу право на спадкування за законом мають рідні брати та сестри спадкодавця, його баба та дід як з боку батька так і збоку матері, позивачі просили суд визнати за кожним із них право власності на 13/400 частки будинку АДРЕСА_1 , після смерті їх сестри ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 24 квітня 2025 року у задоволенні позову ОСОБА_2 та ОСОБА_3 до територіальної громади м. Миколаєва в особі ММР про визнання права власності в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_4 відмовлено. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що зі змісту постанов приватного нотаріуса Яковлєвої Н.П. від 31 січня 2024 року слідує, що позивачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 пропустили строк для прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 , який може бути поновлений судом, якщо суд визнає причини пропуску поважними. Як свідчить інформаційна довідка зі Спадкового реєстру спадкова справа після смерті ОСОБА_4 не заводилася. Відсутність заведеної спадкової справи (враховуючи пропуск позивачами строку звернення до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини) після смерті ОСОБА_4 позбавляє суд можливості встановити дійсне коло спадкоємців та вирішити позовні вимоги щодо визнання права власності у порядку спадкування. З огляду на зазначене, у задоволенні позову слід відмовити з огляду на його передчасність. Короткий зміст вимог апеляційної скарги В апеляційній скарзі представник ОСОБА_2 , ОСОБА_3 - ОСОБА_1 , посилаючись на необґрунтованість вказаного судового рішення, неповне встановлення обставин справи, просила рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення яким позовні вимоги ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про визнання права власності в порядку спадкування за законом задовольнити. Апеляційна скарга мотивована тим, що відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (частина 3 статті 1296 ЦК України). А тому, відсутність заведеної спадкової справи не є перешкодою для визнання судом права власності в порядку спадкування за законом. При цьому апелянт посилається на висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 22 березня 2023 року у справі № 463/6829/21-ц. Апелянт зазначає, що позивачі, як рідні брати спадкодавця мають право на спадкове майно, яким є 13/200 частка будинку АДРЕСА_1 . Інших спадкоємців, які б вступили до спадщини на виконання вимог статті 1270 ЦК України в шестимісячний термін, крім позивачів немає. Окрім того, з моменту смерті ОСОБА_4 з 2009 року ніхто з родичів не звертався до нотаріальних органів щодо прийняття спадщини. У зв`язку з відмовою у задоволенні позову судом першої інстанції, існують перепони зареєструвати право власності на частку яка належить померлій ОСОБА_4 у домоволодінні позивачів, які і так нею користуються та здійснити реальний розподіл майна в натурі з припиненням права спільної часткової власності. Відповідно позивачі позбавлені можливості укласти договір на водовідведення, та к як майно знаходиться у спільній частковій власності. Апелянт також зазначає, що в постанові нотаріуса про відмову у вчиненні нотаріальної дії, в резолютивній частині, зазначено, що не надані оригінали документів, що підтверджують право власності на будинок (спадкове майно) та рекомендовано звернутися до судових органів для визнання права власності в порядку спадкування за законом. Отже, висновки, викладені у рішенні суду першої інстанції, не відповідають обставинам справи, в частині підстав відмови нотаріуса у вчиненні нотаріальної дії. 2.

Мотивувальна частина Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Переглянувши справу за наявними в ній доказами, та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступного. Встановлені судом першої інстанції обставини справи Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Апрілія, пров. Латина, Італія, померла ОСОБА_7 , свідоцтво про смерть видане муніципалітетом Апрілія провінція Латина (а.с.14-15). Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 15 серпня 1991 року, виданого державним нотаріусом Першої миколаївської державної нотаріальної контори, правонаступниками на належні ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , 13/50 часток житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , в рівних долях є: донька ОСОБА_4 , син ОСОБА_3 , син ОСОБА_2 , син ОСОБА_6 ( а. с.19). З повідомлення КП «ММБТІ» від 02 жовтня 2023 року вбачається, що станом на 28 грудня 2012 року власниками житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 були: 13/50 частки в рівних частках по 13/200 кожному: ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 та ОСОБА_6 (згідно свідоцтва про право на спадщину за законом від 15.08.1991 року) (а.с.22). Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 354616851, сформованої 16 листопада 2023 року встановлено, що право власності на будинок АДРЕСА_1 за ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 та ОСОБА_6 не зареєстроване (а.с.20-21). Відповідно до довідки про реєстрацію місця проживання особи від 13 червня 2019 року позивач - ОСОБА_2 має зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_2 (а.с.8 зворот). З паспорту позивача ОСОБА_3 слідує, що він має зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 з 08 грудня 2011 року. В рішенні Центрального районного суду м. Миколаєва від 28 жовтня 2024 року у справі №490/3002/24 за позовом ОСОБА_2 та ОСОБА_3 до Територіальної громади м. Миколаєва в особі Миколаївської міської ради про встановлення факту постійного проживання та визнання права власності на спадкове майно, досліджено лист Департаменту з надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради від 17 квітня 2024 року за №19.03.03-11, відомості картотеки та копії по квартирних карток ОСОБА_8 за адресами: АДРЕСА_1 ; АДРЕСА_2 , відповідно до яких за адресами АДРЕСА_1 ; АДРЕСА_2 (що є однією адресою, оскільки є житловим кооперативом, а кв. 2 офіційно не виділена в окрему адресу) проживають та зареєстровані: ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_2 , 1970 року народження, ОСОБА_6 , 1966 року народження, останній знятий з реєстрації 25 червня 2003 року у зв`язку зі смертю. Зазначеним рішенням встановлено факт постійного проживання ОСОБА_2 та ОСОБА_3 разом із спадкодавцем ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_4 в м. Миколаїв, на час відкриття спадщини за адресою: АДРЕСА_1 . Визнано за ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , за кожним, право власності в порядку спадкування за законом на 13/400 частки будинку АДРЕСА_1 після смерті брата ОСОБА_6 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_4 в м. Миколаїв. Приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Миколаївської області Яковлєвою Н.П. 31 січня 2024 року винесено постанови про відмову у вчиненні нотаріальної дії, в яких зазначено, що факт смерті спадкодавця встановлено, строк для прийняття спадщини пропущений. ОСОБА_2 та ОСОБА_3 відмовлено у заведенні спадкової справи та оформленні спадщини після смерті ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , через відсутність оригіналів правових документів та державної реєстрації документів, що підтверджують право власності на нерухоме майно (спадкове майно), а саме рішення суду (а.с.6,7). Позиція апеляційного суду Відповідно до вимог статей 1217, 1218 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом. До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинились внаслідок його смерті. Згідно частини статті 1262 ЦК України у другу чергу право на спадкування за законом мають рідні брати та сестри спадкодавця, його баба та дід як з боку батька, так і з боку матері. Частиною першою статті 1268 ЦК України передбачено, що спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього кодексу, він не заявив про відмову від неї. Незалежно від прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (частина третя, п`ята статті 1268 ЦК України). Відповідно до статті 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини. Частиною першою статті 1270 ЦК України визначено, що для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини. Подання заяви про прийняття спадщини є дією, що її повинен вчинити спадкоємець, який бажає прийняти спадщину у разі, коли він не проживав на час відкриття спадщини постійно зі спадкодавцем. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження. Визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку. Право власності спадкоємця на спадкове майно підлягає захисту в судовому порядку шляхом його визнання у разі, якщо таке право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності (стаття 392 ЦК України). Згідно з частиною третьою статті 1272 ЦК України за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини. Із матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_7 , померла ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Апрілія, пров.Латина, Італія (а.с.14-15). Спадкова справа після смерті ОСОБА_4 не заводилась. В судовому засіданні апеляційного суду представник позивачів пояснила, що позивачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на час відкриття спадщини зі спадкодавцем не проживали. З матеріалів справи вбачається, що з заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , які є рідними братами ОСОБА_4 , звернулися до нотаріальної контори лише в січні 2024 року, тобто з пропуском строку, встановленого для прийняття спадщини. Питання про надання додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не ставили. Враховуючи зазначені обставини справи, колегія суддів вважає, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , як спадкоємці не прийняли своєчасно спадщину, що відкрилась після смерті ОСОБА_4 , а тому не набули права на спадкове майно. Доводів на спростування вказаного висновку апеляційного суду апеляційна скарга не містить. За такого, в позові ОСОБА_2 та ОСОБА_3 належить відмовити саме з наведених вище підстав. Враховуючи, що основний висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог є вірним, проте суд помилився щодо мотивів такої відмови, рішення слід змінити з підстав, передбачених пунктами 3,4 частини 1 статті 376 ЦПК України, виклавши мотивувальну частину рішення в редакції цієї постанови. Доводи апеляційної скарги є тотожними з доводами позову, зводиться лише до незгоди заявника з оскаржуваним рішенням суду першої інстанції в даній справі, що ґрунтується на власному трактуванні апелянтом встановлених судом обставин справи, а також на власному тлумаченні положень книги шостої ЦК України та практики Верховного Суду. Доводи заявника про те, що судом першої інстанції рішення у справі ухвалено без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені в постанові Верховного Суду від 22 березня 2023 року у справі № 463/6829/21-ц (провадження № 61-12264св22), колегія суддів відхиляє з огляду на таке. У справі 463/6829/21-ц розглядався позов про усунення перешкод у користуванні частиною житлового будинку та відшкодування моральної шкоди. Крім того, судами встановлено, що позивач у справі на час звернення з позовом в силу положень статті 1261 ЦК Україниє спадкоємцем першої черги за законом, який вважається таким, що прийняв спадщину, оскільки постійно проживав зі спадкодавцем на час відкриття спадщини та подав заяву про її прийняття Подібність правовідносин означає тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи (постанови Верховного Суду від 27 березня 2018 року у справі № 910/17999/16, від 25 квітня 2018 року у справі № 910/24257/16). Саме по собі посилання на неоднакове застосування положень норм матеріального права у різних справах (у неподібних правовідносинах) не має правового значення для справи, яка є предметом апеляційного перегляду, та не свідчить про різне застосування чи тлумачення норм матеріального права. За таких обставин посилання заявника про те, що судом ухвалено рішення у справі без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, є помилковими. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Щодо судового збору Оскільки апеляційний суд задовольнив апеляційну скаргу частково, а рішення суду першої інстанції змінює виключно у частині мотивів його прийняття, то понесені ОСОБА_2 та ОСОБА_3 судові витрати за подання апеляційної скарги підлягають відшкодуванню за рахунок позивачів. Керуючись статтями 367, 374, 376, 382 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , поданою їх представником ОСОБА_1 - задовольнити частково. Рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 24 квітня 2025 року змінити, виклавши мотивувальну частину рішення в редакції цієї постанови. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення з підстав, передбачених статтею 389 ЦПК України. ГоловуючийІ.В. Лівінський Судді: Т. Б. Кушнірова Л.М. Царюк Повне судове рішення складене 24 липня 2025 року.