Постанова 4851 № 520/3666/25

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23 липня 2025 р. Справа № 520/3666/25 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Калиновського В.А., Суддів: Русанової В.Б. , Бегунца А.О. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Харківської митниці на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 21.04.2025, головуючий суддя І інстанції: Волошин Д.А., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022 по справі № 520/3666/25 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Авто Тренд" до Харківської митниці про визнання протиправним та скасування рішення, ВСТАНОВИВ: Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Авто Тренд", звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Харківської митниці, в якому просив суд: - визнати протиправним та скасувати рішення Харківської митниці про коригування митної вартості товарів №UA807000/2025/000023/2 від 21.01.2025. В обґрунтування позову зазначив, що оскаржуване рішення Харківської митниці про коригування митної вартості товарів є протиправним та таким, що винесене з порушенням норм чинного законодавства України, а тому підлягає скасуванню. Представником відповідача було надано до суду відзив на адміністративний позов, в якому Харківська митниця проти позову заперечувала, посилаючись на законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення. Представник відповідача зазначив, що Харківською митницею не вимагались від позивача зайві документи, а лише ті, що можуть містити числове значення необхідні для обрахунку складових значень митної вартості товару. Представник позивача надав відповідь на відзив, в якій зазначив, що відповідачем не було враховано обсяги партії товару, митна вартість якого бралася за основу, торговельну марку, фактурну вартість, країну експорту цього товару в Україну, виробника, маршрут транспортування товару та інші комерційні умови поставки. Вказав, що при використанні цінової бази ЄАІС відповідачем неправомірно використана як джерело цінова інформація із митних декларацій №24UA100120222904U1 від 09.12.2024 та №24UA100120222935U4 від 09.12.2024. Просив суд врахувати, що пояснення та документи щодо всіх «розбіжностей», нібито виявлених митним органом, були надані позивачем до митниці, а також надані до суду та жоден з аргументів, викладених у позовній заяві, не спростований митним органом у відзиві. Відповідачем безпідставно не прийнято до уваги пояснення та додаткові документи, надіслані до відповідача позивачем після митного оформлення товару в порядку ст. 55 МКУ. Зазначив, що позивачем надано для митного оформлення товару документи, які чітко ідентифікували імпортований товар та містили об`єктивні і достовірні дані, що піддавалися обчисленню, підтверджували ціну товарів та їх митну вартість за ціною договору згідно з вимогами частин 4 та 5 ст. 58 МКУ. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 21.04.2025 року адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Авто Тренд" задоволено. Визнано протиправним та скасовано рішення Харківської митниці про коригування митної вартості товарів №UA807000/2025/000023/2 від 21.01.2025. Стягнуто на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Авто Тренд" за рахунок бюджетних асигнувань Харківської митниці судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 11034,65 грн (одинадцять тисяч тридцять чотири гривні 65 копійок) та витрати на правничу допомогу в розмірі 5 000,00 (п`ять тисяч гривень 00 копійок). Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій він просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти постанову, якою в задоволенні позовних вимог відмовити. В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції, при прийнятті рішення, норм матеріального та процесуального права, з обставин і обґрунтувань, викладених в апеляційній скарзі. Зазначив, що судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні від 22.01.2025 невірно проаналізоване те, що позивачем, на вимогу митного органу та на підставі ч.2, ч.3 та ч.4 ст. 53 Митного кодексу України (далі МКУ) з урахуванням спрацьованих ризиків по спірній ЕМД №25UA807200000509U7 від 17.01.2025, яка була подана до митного контролю та митного оформлення, згенерованих системою ризиків АСАУР, щодо можливого заниження митної вартості, не надані додаткові документи, які б підтверджували числові значення складових митної вартості товарів чи відомостей, щодо ціни що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, які мають вплив на правильність визначення митної вартості, подані не в повному обсязі. Також, судом в рішенні від 21.04.2025 не враховано те, що позивачем, на вимогу митного органу та на підставі ч. 2, ч. 3 та ч. 4 ст. 53 МКУ та з урахуванням спрацьованих по спірній ЕМД №25UA807200000509U7 від 17.01.2025, ризиків, згенерованих системою ризиків АСАУР, щодо можливого заниження митної вартості товару на момент митного контролю і митного оформлення не було надано додаткових документів. Однак, деякі документи були надані позивачем додатково, не під час митного контролю, а в порядку ст. 55 МКУ, згідно листа позивача від 04.02.2025 №04/02-1. Однак, ті документи, які на думку позивача, підтверджують числові значення складових митної вартості товару по спірній ЕМД, зовсім не спростували, в повній мірі, сумніви митниці щодо дійсної митної вартості товару про митниця повідомила у своєї відповіді №1245/13/7.14-1 від 11.02.2025. Скаржник зауважив, що у своєму відзиву на позовні вимоги відповідач надав повне обґрунтування своєї правової позиції витребування додаткових документів, при цьому у своїх повідомленнях Харківська митниця конкретно запрошувала у позивача ті документи, які потрібні для визначення числових значень складової митної вартості товару. Харківська митниця дала чітке обґрунтування застосування другорядного резервного методу визначення митної вартості по рішенню про коригування митної вартості №UA807000/2025/000023/2 від 21.01.2024. Крім того, Харківська митниця у своєму відзиві на позовні вимоги вказувала на те, що в рішенні про коригування митної вартості у гр.33 містяться обґрунтування неможливості застосування методів визначення митної вартості товарів, передбачених ст.ст. 5863 МКУ. Проте, судом в оскаржуваному рішенні не повністю надано оцінку доводам відповідача, викладеними у відзиві на позов, у рішенні не наведені підстави, з яких причин не приймаються до уваги наведені відповідачем доводи. Отже, порушення норм процесуального права полягає у ненаданні належної правової оцінки доказам по справі, обставинам та матеріалам справи, що мають значення для правильного вирішення справи, що свідчить про неповноту з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, та вказує на порушення під час ухвалення судом рішення норм процесуального права, а саме ст.ст. 2, 90, ч.3 ст.242, ч.4 ст.246 КАСУ. Тож, скаржник вважає, що оскаржуване рішення про коригування митної вартості товарів № UA807000/2025/000023/2 від 21.01.2025 оформлене з додержанням вимог ч. 2 ст. 55 МКУ та Правил заповнення рішення про коригування митної вартості товарів, затверджених наказом Міністерства фінансів України № 598 від 24.05.2012 зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 01.06.2012 за № 883/21195. Також, рішення про коригування митної вартості UA807000/2025/000023/2 від 21.01.2025 винесене на підставах, у межах повноважень та у спосіб, визначений нормами МКУ та інших підзаконних нормативних актів, а також з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття відповідних рішень, тому обставини для його скасування відсутні. Щодо витрат на правову допомогу зауважив, що заявлені судові витрати завищені, враховуючи конкретні обставини справи та однотипність позовних вимог (справи 520/19190/23, 520/10097/24, 520/25549/24, 520/29913/24, 520/25592/24, 520/3669/25, 520/3664/25, 520/7860/25), враховуючи те, що дана адміністративна справа згідно з положеннями ст.ст. 4, 12 КАСУ є справою незначної складності, з невеликим обсягом досліджуваних доказів, яка розглядається судом в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними матеріалами у справі. Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому він, наполягаючи на законності та обгрунтованості рішення суду першої інстанції, просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення без змін. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, справа розглядається в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що між позивачем та виробником товару ZHEJIANG ZHENGSHENG SHOCK ABSORBER CO.,LТD (Китай) укладено контракт № SH 10062023 від 10.06.2023 (т. 1 а.с.35-42). Відповідно до п. 1.1 Контракту умовами контракту передбачено, що продавець продає, а покупець купує товар - запасні частини, матеріали для ремонту автомобілів на умовах FOB Нінгбо, Китай. Асортимент товару визначається в інвойсах, які є невід`ємною частиною цього Контракту. Згідно з п. 3.2 Контракту ціна Товару, що поставляється, встановлюється у доларах США за одиницю Товару і визначається в інвойсах, які є невід`ємною частиною цього Контракту. Ціна Товару включає вартість упаковки, маркування, доставки до місця призначення та навантаження на судно, вартість експортних митних процедур, мит, податків, що сплачується при вивезенні. Згідно з інвойсом № ZS-АSR005-1 від 15.11.2024, наданим продавцем, позивач ввіз на митну територію України товар на загальну суму 46062,20 доларів США (т. 1 а.с.28). З метою митного оформлення товарів та на підтвердження заявленої митної вартості товарів позивачем надано до митного органу пакет документів, передбачений ст. 53 МК України. Позивач 17.01.2025 надав пояснення щодо митної декларації № 25UA807200000509U7 (т. 1 а.с.57). За результатами проведеного контролю митної вартості товару відповідачем видано рішення про коригування митної вартості товарів № UА807000/2025/000023/2 від 21.01.2025, відповідно до якого митна вартість товару визначена митницею за другорядним резервним методом на підставі цінової інформації, наявної в ЄАІС (т. 1 а.с.18-20). На підставі рішення про коригування митної вартості товарів, відповідачем також видано картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA807200/2025/000025 (т. 1 а.с.58-59). Позивач не погодився із завищенням митної вартості і звернувся до відповідача з проханням про випуск товару у вільний обіг під гарантійні зобов`язання згідно із ч.7 ст.55 Митного кодексу України. Також, позивач звернувся до Харківської митниці із заявою №04/02-1 від 04.02.2025 із проханням скасувати рішення про коригування митної вартості згідно із ч.8 ст. 55 Митного кодексу України т. 1 (а.с.64-66). Харківською митницею було направлено лист від 14.02.2025, яким було відмовлено у скасуванні рішення про коригування митної вартості (т. 1 а.с.73-75). Не погодившись із прийнятим Харківською митницею рішенням, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом. Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що рішення про коригування митної вартості товарів №UA807000/2025/000023/2 від 21.01.2025 є протиправним та підлягає скасуванню. Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи, викладені у апеляційній скарзі, правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права і правової оцінки обставин у справі у межах, визначених статтею 308 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України), колегія суддів встановила таке. Правовідносини, пов`язані зі справлянням митних платежів, регулюються Митним кодексом України (далі - МК України), Податковим кодексом України та іншими законами України з питань оподаткування. Положеннями статті 49 МК України визначено, що митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари. Відповідно до частини 1 та 2 статті 51 МК України, митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу. Митна вартість товарів, що ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, визначається відповідно до глави 9 цього Кодексу. Згідно із частиною 1 статті 52 МК України, заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою. За змістом частини 2 статті 52 МК України декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов`язані: 1) заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з органом доходів і зборів; 2) подавати органу доходів і зборів достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об`єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню; 3) нести всі додаткові витрати, пов`язані з коригуванням митної вартості або наданням органу доходів і зборів додаткової інформації. Положення статті 53 МК України визначають перелік документів, які подаються декларантом для підтвердження заявленої митної вартості. У випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає органу доходів і зборів документи, які підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення (частина 1 статті 53 МК України). Згідно з частиною 2 статті 53 МК України документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п`ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) ліцензія на імпорт товару, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування. Із положень частин 1 та 2 статті 53 МК України вбачається, що Митним кодексом України передбачено вичерпний перелік документів, який подається декларантом органу доходів і зборів для підтвердження заявленої митної вартості товарів та обраного методу її визначення. Відповідно до частини 5 статті 53 МК України забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті. За приписами частини 2 статті 54 МК України контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється органом доходів і зборів шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у частині першій статті 58 цього Кодексу. Згідно з частиною 3 статті 54 МК України, за результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів орган доходів і зборів визнає заявлену декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість чи приймає письмове рішення про її коригування відповідно до положень статті 55 цього Кодексу. За частиною 5 статті 54 МК України орган доходів і зборів з метою здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів має право, зокрема, упевнюватися в достовірності або точності будь-якої заяви, документа чи розрахунку, поданих для цілей визначення митної вартості; у випадках, встановлених цим Кодексом, письмово запитувати від декларанта або уповноваженої ним особи встановлені статтею 53 цього Кодексу додаткові документи та відомості, якщо це необхідно для прийняття рішення про визнання заявленої митної вартості. Відповідно до частин 1, 2 статті 55 МК України рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається митним органом у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо митним органом у випадках, передбачених частиною шостою статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів. Прийняте митним органом письмове рішення про коригування заявленої митної вартості товарів має містити: обґрунтування причин, через які заявлену декларантом митну вартість не може бути визнано; наявну в митного органу інформацію (у тому числі щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, інших умов, що могли вплинути на ціну товарів), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом; вичерпний перелік вимог щодо надання додаткових документів, передбачених частиною третьою статті 53 цього Кодексу, за умови надання яких митна вартість може бути визнана митним органом; обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованої митним органом, та фактів, які вплинули на таке коригування; інформацію про: а) право декларанта або уповноваженої ним особи на випуск у вільний обіг товарів, що декларуються: у разі згоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням митного органу про коригування митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно з митною вартістю, визначеною митним органом; у разі незгоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням митного органу про коригування заявленої митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно із заявленою митною вартістю товарів та надання гарантій відповідно до розділу X цього Кодексу в розмірі, визначеному митним органом відповідно до частини сьомої цієї статті; б) право декларанта або уповноваженої ним особи оскаржити рішення про коригування заявленої митної вартості у митному органі вищого рівня відповідно до глави 4 цього Кодексу або до суду (частина 2 статті 54 МК України). Відповідно до приписів статті 57 МК України визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний. За положеннями статей 57, 58 МК України митна вартість товарів, які ввозяться на митну територію України, відповідно до митного режиму імпорту, за загальним правилом обчислюється за першим методом визначення митної вартості товарів, тобто за ціною договору. Якщо митна вартість не може бути визначена за першим методом, проводиться процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою обґрунтованого вибору підстав для визначення митної вартості. У ході таких консультацій митний орган та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності. У разі неможливості визначення митної вартості товарів, які імпортуються в Україну, за основу може братися ціна, за якою оцінювані ідентичні або подібні (аналогічні) товари були продані в Україні не пов`язаному з продавцем покупцю. Водночас, кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу. Відповідно до частини 8 статті 57 МК України у разі якщо неможливо застосувати жоден із зазначених методів, митна вартість визначається за резервним методом відповідно до вимог, встановлених статтею 64 цього Кодексу. Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що обов`язок доведення заявленої митної вартості товару покладається на декларанта. Разом з цим, митний орган у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, яка була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, може витребувати додаткові документи. Наявність обґрунтованих сумнівів у правильності визначеної декларантом митної вартості товарів є імперативною умовою, оскільки з цією обставиною закон пов`язує можливість витребування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів. Разом з цим, в розумінні вищенаведених норм сумніви митниці є обґрунтованими, якщо надані декларантом документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять усіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари. Єдиними підставами, які надають митному органу право відійти від встановлених обмежень, які пов`язані із перевіркою основного переліку документів що підтверджують митну вартість товарів, та витребувати від декларанта додаткові документи, є лише наявність передбачених законодавцем обставин, а саме, у випадку якщо надані декларантом документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, адже такі вади не дозволяють митному органу законно здійснити визначений законом мінімум митних формальностей, необхідних для забезпечення додержання законодавства України з питань державної митної справи для розмитнення задекларованого товару. В той же час, саме по собі припущення митного органу про подання декларантом невідповідних документів чи наявності в них розбіжностей, відмінність між рівнем заявленої декларантом митної вартості товару та рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких вже здійснено, не є достатнім для висновку про недостовірність даних щодо митної вартості товарів, заявленої декларантом, або беззаперечною підставою для незастосування обраного ним методу визначення митної вартості. Вказана правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 10.10.2019 по справі 809/1469/16, від 04.06.2020 у справі №1.380.2019.001823, від 01.04.2021 у справі № 260/695/19. Частинами 7-10 статті 55 МК України передбачено, що у випадку незгоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням митного органу про коригування заявленої митної вартості товарів митний орган за зверненням декларанта або уповноваженої ним особи випускає товари, що декларуються, у вільний обіг за умови сплати митних платежів згідно з митною вартістю цих товарів, визначеною декларантом або уповноваженою ним особою, та забезпечення сплати різниці між сумою митних платежів, обчисленою згідно з митною вартістю товарів, визначеною декларантом або уповноваженою ним особою, та сумою митних платежів, обчисленою згідно з митною вартістю товарів, визначеною митним органом, шляхом надання гарантій відповідно до розділу Х цього Кодексу. Строк дії таких гарантій не може перевищувати 90 календарних днів з дня випуску товарів. Протягом 80 днів з дня випуску товарів декларант або уповноважена ним особа може надати митному органу додаткові документи для підтвердження заявленої ним митної вартості товарів, що декларуються. У разі надання декларантом або уповноваженою ним особою додаткових документів митний орган розглядає подані додаткові документи і протягом 5 робочих днів з дати їх подання виносить письмове рішення щодо визнання заявленої митної вартості та скасовує рішення про коригування заявленої митної вартості або надає обґрунтовану відмову у визнанні заявленої митної вартості з урахуванням додаткових документів. У такому випадку надана фінансова гарантія відповідно повертається (вивільняється) або реалізується в порядку та у строки, визначені цим Кодексом. Якщо митний орган протягом строку, зазначеного у частині дев`ятій цієї статті, не надає обґрунтованої відмови у визнанні заявленої митної вартості з урахуванням додаткових документів, вважається, що декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість товарів визначено правильно. У такому випадку митний орган скасовує рішення про коригування заявленої митної вартості, а надана фінансова гарантія повертається (вивільняється) у порядку та строки, визначені цим Кодексом. З матеріалів справи судом встановлено, що 17.01.2025 року до митного поста «Барабашово» Харківської митниці ТОВ «Авто Тренд» (код ЄДРПОУ 38493680) була подана митна декларація за №25UA807200000509U7 на товар №1: «Запасні частини до автомобілів, не для промислового складання транспортних засобів, амортизатори підвіски….» код товару згідно з УКТЗЕД 8708803598, товар №2: «Запасні частини до системи підвіски автомобілів….» код товару згідно з УКТЗЕД 8708809998, що надійшов на адресу ТОВ «Авто Тренд» за зовнішньоекономічним контрактом з підприємством ZHEJIANG ZHENGSHENG SHOCK ABSORBER CO.,LTD Китай. Декларантом було заявлено митну вартість товару за 1 методом. В графі 12 митної декларації «відомості про вартість» позивач зазначив митну вартість товару - 2201789,35 грн., яка вираховується шляхом додавання вартості товару за інвойсом до витрат на транспортування товару до кордону України. На підтвердження митної вартості товару позивач надав до митниці наступні документи: декларацію митної вартості, пакувальний лист б/н до інвойсу від 15.11.2024; рахунок-фактуру (інвойс) №ZS-АSR005-1 від 15.11.2024; коносамент №QN24110237 від 19.11.2024; автотранспортну накладну №452773 від 08.01.2025; сертифікат про походження товару №24C3303W2089/60026 від 29.11.2024; банківський платіжний документ № 001471035 від 19.11.2024; рахунок експедитора №LS-4615025 від 09.01.2025; довідку експедитора, що підтверджує вартість перевезення товару № 452773 від 09.01.2025; контракт з виробником № SН10062023 від 10.06.2023; договір про транспортно-експедиторське обслуговування № АТ-23-0205 від 15.11.2023; додаткову угоду № 1 від 03.01.2024 до договору про транспортно-експедиторське обслуговування № АТ-23-0205 від 15.11.2023; заявку від 18.11.2024 до договору про транспортне - експедиторське обслуговування. Перелік наданих до митної декларації документів вказаний у гр. 44 митної декларації. Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що позивачем одночасно із митною декларацією контролюючому органу подано усі необхідні документи, перелік яких визначений частиною другою статті 53 Митного кодексу України, для підтвердження заявлених відомостей про митну вартість товару за ціною договору. Під час розгляду справи суд не виявив розбіжностей у наданих документах. Проте, за результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товару відповідач не визнав митну вартість, заявлену декларантом за основним методом - за ціною договору (контракту), та прийняв спірне рішення №UA807000/2025/000023/2 від 21.01.2025 про коригування митної вартості товару. Підставою для прийняття рішення №UA807000/2025/000023/2 від 21.01.2025 про коригування митної вартості товару слугувало: - наявні рішення про визначення митної вартості за подібним товаром по даному підприємству; - в рахунку на перевезення №LS-44615025 від 09.01.2025 відсутнє посилання на географічні пункти між якими було здійснено переміщення вантажу; - відсутні умови поставки в рахунку №ZS-АSR005-1 від 15.11.2024; - відсутні каталоги, специфікації, загальні прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; - відсутня експортна декларація, яка обумовлена п. 2,3 Контракту (митна декларація країни відправлення, в якій міститься інформація щодо контрагентів, вагові характеристики, умови поставки товару, товаросупровідні документи, вартість товару); - відсутня проформа - інвойс; - відсутні банківські та платіжні документи, що підтверджують факт оплати транспортно- експедиційних послуг, що суперечить вимогам Наказу МФУ від 24.05.2012 №599 «Про затвердження Форми декларації митної вартості та Правил її заповнення" та умовам договору про транспортно-експедиторське обслуговування від 15.11.2023 АТ-23-0205; - вартість морського фрахту суперечить інформації, зазначеної в листі ДП «Укрпромзовнішекспертиза» від 16.01 2024 №81; - не надана декларантом (відсутня у розпорядженні митного органу) інформація щодо угод на ідентичні товари; - не надана декларантом (відсутня у розпорядженні митного органу) інформація щодо угод на подібні товари; - не надана декларантом (відсутня у розпорядженні митного органу) інформація щодо ідентичних чи подібних товарів, які продаються на митній території України у незмінному стані; - відсутні дані щодо витрат на виплату комісійних винагород, звичайних надбавок на прибуток та загальних витрат у зв`язку з продажем на митній території України; - відсутні дані щодо витрат понесених в Україні на навантаження, вивантаження, транспортування, страхування; - не надана декларантом (відсутня у розпорядженні митного органу) інформація та документи, які мали вплив на процес формування ціни товару; на матеріал та витрат, понесених виробником в зв`язку з виробництвом товарів; витрат на завантаження, вивантаження, страхування, транспортування до місця перетинання митного кордону України; прибутку, що одержує експортер у результаті поставки в Україну. У рішенні також зазначено, що з метою забезпечення повноти оподаткування було проведено аналіз баз даних АСМО «Інспектор» та ЄАІС Держмитслужби України та встановлено, що рівень митної вартості раніше визнаних (визначених) товарів, оформлених митними органами становить: товар 1) 6,68$/кг, товар 2) 7,59$/кг. Враховуючи вищезазначене, митну вартість даних товарів скориговано до цього рівня. Джерелом інформації для даного рішення по товарам є наявна у митного органу цінова інформація щодо раніше визнаних (визначених) митними органами митних вартостях: товар 1) МД №24UA100120222904U4 від 09.12.2024, (UA100120/2024/222904) (тов.15, країна походження товару Китай, умови поставки FCA, метод ДМВ-1); товар 2) МД №24UA100120222935U4 від 09.12.2024 (UA100120/2024/222935) (тов.15, країна походження товару Китай, умови поставки FCA, метод ДМВ-1). Перевіряючи правомірність спірного рішення про коригування митної вартості товарів, колегія суддів зазначає наступне. Щодо доводів відповідача про наявність рішення про визначення митної вартості за подібним товаром по даному підприємству, судом встановлено, що основною підставою для коригування показників митної вартості товару, зазначеного в митній декларації, поданій позивачем, став аналіз цінової інформації, яка міститься в базах АСМО Інспектор та ЄАІС Держмитслужби України. Колегія суддів зазначає, що спрацювання ризиків є лише рекомендацією посадовій особі органу доходів і зборів більш детально проаналізувати умови зовнішньоекономічної операції, та не може бути безумовною підставою для відмови в оформленні товару за самостійно заявленою декларантом митною вартістю товарів. Різниця між вартістю товару, задекларованого особою та вартістю схожих товарів, що розмитнювались цією особою чи іншими особами у попередніх періодах, також не свідчить про наявність порушень з боку декларанта і не є підставою для автоматичного збільшення митної вартості товарів до показників автоматизованої системи аналізу та управління ризиками. Вищевказаний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, яка була висловлена в постанові від 19.02.2019 року по справі № 805/2713/16-а. У постанові від 04.11.2021 у справі № 120/2634/19-а Верховний Суд навів ряд причин, з яких показники автоматизованої інформаційної системи не є безумовним джерелом інформації для визначення митної вартості товару, оскільки в ЄАІС ДФС України відсутня інформація про коригування заявленої митної вартості товарів, а також інформація щодо судових рішень з питань визначення митної вартості товарів та методів її визначення, у зв`язку з чим така інформаційна база не містить всіх об`єктивних даних щодо імпортованих в Україну товарів, які підтверджуються документально та підлягають обчисленню. Відтак зазначені доводи представника відповідача не можуть вважатися судом доведеними та обґрунтованими. Щодо висновків відповідача про відсутність в рахунку на перевезення № LS-44615025 від 09.01.2025 посилання на географічні пункти між якими було здійснено переміщення вантажу колегія суддів зазначає наступне. З матеріалів справи судом встановлено, що посилання на географічні пункти є у довідці експедитора 452773 від 09.01.2025, яку надано до митниці при митному оформлені товару (т. 1 а.с. 34). Крім того, їх повторно було вказано експедитором у довідці № 1 від 03.02.2025, надісланій в рамках ст. 55 Митного кодексу України (т. 1 а.с. 71). Також географічні пункти вказані в товаросупровідних документах до вантажу коносаменті та автотранспортній накладній. Водночас суд зазначає, що діюче законодавство України не містить норм про необхідність вказання географічних пунктів між якими було здійснено переміщення вантажу саме у рахунку на оплату послуг експедитора, тому зазначення їх у довідці експедитора не суперечить чинному законодавству та не впливає на числовий показник митної вартості товару. Щодо висновків відповідача про відсутність умов поставки в рахунку №ZS-АSR005-1 від 15.11.2024, колегія суддів зазначає, що у міжнародній комерційній практиці інвойс (рахунок-фактура) це документ, що надається продавцем покупцеві та містить перелік товарів, їх кількість і ціну, за якою вони поставлені покупцеві, формальні особливості товару (вага та інші) і відомості про відправника та одержувача. Отже, фактично інвойс є розрахунково-платіжним документом, що передбачає тільки виставлення певних сум до оплати покупцям за товари, що поставляються (або вже фактично поставлені) чи послуги, що надаються (або фактично надані). Слід зазначити, що затвердженої форми інвойсу та вимог щодо його заповнення законодавством України не передбачено, як і не передбачено вимоги щодо необхідності зазначення умов поставки в інвойсі. Так, судом установлено, що умови поставки узгоджені сторонами, про що вказано в п.1.1 Контракту №SH10062023 від 10.06.2023, який надано до митного органу при митному оформлені товарів. Товар постачається на умовах FOB Китай, Нінгбо (INCOTERMS 2010) (т. 1 а.с. 35-42). Отже, посилання митного органу на відсутність умов поставки в інвойсі, як на підставу коригування митної вартості товарів, є неправомірним. Щодо доводів митного органу про те, що декларантом не надано каталогів, специфікації, загальних прейскурантів (прайс-листів) виробника товару, колегія суддів зазначає, що складання специфікації не передбачено умовами контракту з продавцем. Крім того, колегія суддів зазначає, що положеннями ч. 2 ст. 53 Митного кодексу України визначено перелік обов`язкових документів, які підтверджують митну вартість товарів, серед яких відсутні такі документи як каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару. Згідно з ч. 3 ст. 53 Митного кодексу України у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, які мають вплив на правильність визначення митної вартості, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов`язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: 6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару. Тобто, каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару, на які посилається відповідач, не входять до переліку обов`язкових документів, які має надати декларант до митного органу, визначеного ч. 2 ст. 53 Митного кодексу України, в тому числі і тому, що ці документи відсутні у розпорядженні декларанта і тільки від доброї волі продавця залежить їх отримання. Як зазначає позивач, продавець не надіслав позивачу таких документів, тому надати їх до митниці підприємство не мало можливості. Стосовно доводів відповідача про відсутність експортної декларації, передбаченої п.2.3 Контракту (т. 1 а.с.36), суд зазначає, що позивачем разом із заявою від 04.02.2025 №04/02-1 (т. 1 а.с. 64-66) до митного органу було надано експортну митну декларацію №310120240515160491 разом із перекладом. Вказана декларація із перекладом також містяться у матеріалах справи (т. 1 а.с. 67,68). Щодо відсутності проформи-інвойсу, суд зазначає, що оплату було здійснено на підставі комерційного інвойсу ZS-ASR005-1 від 15.11.2024 (т. 1 а.с.28), про що також свідчить призначення платежу у платіжному документі №001471035 від 19.11.2024 (т. 1 а.с.32), який було надано до митного органу. Відповідні роз`яснення з цього приводу також були надані позивачем до митного органу у заяві № 04/02-1 від 04.02.2025, яка міститься у матеріалах справи (т. 1 а.с.64-66). Отже, суд не приймає до уваги вказані доводи відповідача. Стосовно посилання відповідача на відсутність банківських та платіжних документів, що підтверджують факт оплати транспортно-експедиційних послуг, що суперечить вимогам Наказу МФУ від 24.05.2012 №599 «Про затвердження Форми декларації митної вартості та Правил її заповнення" та умовам договору про транспортно-експедиторське обслуговування від 15.11.2023 АТ-23-0205, судом встановлено наступні обставини. Як свідчать матеріали справи організацію перевезення товару здійснював експедитор ТОВ «Ламан Шипінг». При митному оформлені товару на підтвердження транспортних витрат до кордону з Україною, які включаються у митну вартість товару, декларантом до митниці надано договір про транспортне експедиторське обслуговування № АТ-23-0205 від 15.11.2023, укладений між ТОВ "Авто Тренд" та експедитором ТОВ "Ламан Шипінг" (т. 1 а.с. 43-52), додаткову угоду №1 від 03.01.2024 (т. 1 а.с. 53-54), заявку на організацію транспортування та експедирування вантажу від 18.11.2024 (т. 1 а.с. 55), довідку експедитора №452773 від 09.01.2025 (а.с. 34) та рахунок №LS-4615025 від 09.01.2025 для оплати послуг експедитора (т. 1 а.с.33). Крім того, в матеріалах справи міститься заява від 04.02.2025 №04/02-1 про перегляд рішення про коригування митної вартості товарів (т. 1 а.с.64-66), яку було направлено позивачем до митного органу, та разом із якою було направлено акт надання послуг експедитором №ЛШ00-000759 від 22.01.2025 (т. 1 а.с.69), платіжну інструкцію №14529 від 30.01.2025 про оплату послуг експедитора (т. 1 а.с.70), довідку від експедитора №1 від 03.02.2025 (т. 1 а.с.71) та CMR №452773 від 08.01.2025 з відміткою про отримання вантажу позивачем (т. 1 а.с.72). Позивач у позовній заяві зазначає, що платіжну інструкцію №14529 від 30.01.2025 про оплату послуг експедитора (т. 1 а.с.70) надано до митного органу після митного оформлення товару, у зв`язку з тим, що відповідно до п. 4.1.3 Додаткової угоди №1 від 03.01.2024 (т. 1 а.с.53-54) передбачено, що оплата здійснюється протягом трьох банківських днів з моменту доставки вантажу на склад ТОВ "Авто Тренд". Отже, надання платіжних документів, що підтверджують оплату транспортно-експедиційних послуг після митного оформлення товару, не суперечить умовам договору з експедитором. Щодо доводів відповідача у спірному рішенні, що вартість морського фрахту суперечить інформації, зазначеної в листі ДП «Укрпромзовнішекспертиза» від 16.01.2024 №81, суд зазначає, що митний орган при винесенні рішення має керуватися чинним законодавством України. Листи Державного підприємства «Укрпромзовнішекспертиза» не є нормативно-правовими актами та не можуть застосовуватися як підстава для коригування митної вартості товарів та не містять жодного правового обов`язку для суб`єктів господарювання або митниці. Отже, посилання відповідача у рішенні про коригування митної вартості на листи ДП «Укрпромзовнішекспертиза» від 16.01.2024 № 81, як на підставу для коригування митної вартості, є необґрунтованим. Щодо доводів митного органу про не надання декларантом (відсутність у розпорядженні митного органу) інформації щодо ідентичних чи подібних товарів, які продаються на митній території України у незмінному стані та відсутності даних щодо витрат на виплату комісійних винагород, звичайних надбавок на прибуток та загальних витрат у зв`язку з продажем на митній території України, суд апеляційної інстанції зауважує наступне. Так, частиною 2 статті 62 МК України визначено, що у разі якщо оцінювані або ідентичні чи подібні (аналогічні) імпортні товари продаються (відчужуються) на митній території України у незмінному стані, для визначення митної вартості товарів за цим методом за основу береться ціна одиниці товару, за якою оцінювані або ідентичні чи подібні (аналогічні) імпортовані товари продаються на території України у найбільших загальних кількостях покупцю, який не є пов`язаною з продавцем особою, одночасно або у час, наближений до дати ввезення оцінюваних товарів, за умови вирахування, якщо вони можуть бути виділені, таких компонентів: витрат на виплату комісійних, що звичайно сплачуються або підлягають сплаті, чи звичайних торговельних надбавок, які робляться для одержання прибутку та покриття загальних витрат у зв`язку з продажем на митній території України товарів того ж класу та виду. Товарами одного класу та виду є товари, які підпадають під групу або спектр товарів, що виробляються конкретною галуззю чи сектором промисловості та включають ідентичні або подібні (аналогічні) товари. Термін "товари того ж класу або виду" включає товари, імпортовані з тієї ж країни, що й оцінювані товари, а також товари, імпортовані з інших країн. Сума прибутку та загальних витрат, до яких належать прямі та непрямі витрати, пов`язані із збутом зазначених товарів, повинна братися в цілому. Числове значення витрат для цілей вирахування цієї суми визначається на основі інформації, поданої декларантом або уповноваженою ним особою, якщо тільки ця інформація не є несумісною з даними, одержаними при продажу в Україні ввезених (імпортованих) товарів того ж класу або виду. У разі якщо інформація, надана декларантом або уповноваженою ним особою, є несумісною з такими даними, сума для обчислення прибутку та загальних витрат може ґрунтуватися на іншій відповідній інформації, а не тій, що надана декларантом або уповноваженою ним особою. При визначенні комісійних або звичайних прибутків та загальних витрат віднесення товарів до "товарів того ж класу або виду" повинно здійснюватися у кожному конкретному випадку з посиланням на відповідні обставини. Разом з цим, зі змісту спірного рішення вбачається, що відповідачем вибірково процитовано положення статті 64 МК України, які стосуються методу визначення митної вартості за другорядним (резервним) методом, при цьому не наведено жодних посилань на інформацію щодо товарів того ж класу або виду, яка б спростовувала числові значення вартості товарів, зазначені у митній декларації. Слід зауважити, що інформація щодо ідентичних чи подібних товарів, які продаються на митній території України у незмінному стані, та дані щодо витрат на виплату комісійних винагород, звичайних надбавок на прибуток та загальних витрат у зв`язку з продажом на митній території України не є документом, що підтверджує митну вартість товару та який повинен надаватися позивачем відповідно до положень статті 53 МК України, а відсутність такої інформації у розпорядженні митного органу не може бути належною підставою для коригування митної вартості. Суд також звертає увагу на те, що відповідач в оскаржуваному рішенні зазначив, що джерелом інформації для даного рішення по товарам є наявна у митного органу цінова інформація щодо раніше визнаних (визначених) митними органами митних вартостях: товар 1) МД №24UA100120222904U4 від 09.12.2024, (UA100120/2024/222904) (тов.15, країна походження товару Китай, умови поставки FCA, метод ДМВ-1); товар 2) МД №24UA100120222935U4 від 09.12.2024 (UA100120/2024/222935) (тов.15, країна походження товару Китай, умови поставки FCA, метод ДМВ-1). У постановах Верховного Суду від 17.01.2022 у справі №520/2000/19, від 09.11.2022 у справі № 520/10381/2020, від 07.12.2023 у справі № 380/23618/21 викладено правові висновки, які передбачають, що при застосуванні резервного методу крім номера та дати митної декларації має бути зазначена докладна інформація та джерела, які використовувалися митним органом при її визначенні.

Позиція Верховного Суду України при вирішенні спорів про коригування митної вартості товарів полягає у наступному: «посилання на використання цінової бази Єдиної автоматизованої інформаційної системи Держмитслужби у Рішенні про коригування допускається тільки при визначенні митної вартості відповідно до положень статей 59, 60 та 64 Кодексу з обов`язковим зазначенням номера та дати митної декларації, яка була взята за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, з поясненнями щодо зроблених коригувань на обсяг партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо. У випадку визначення митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням резервного методу (стаття 64 Кодексу) зазначаються докладна інформація та джерела, які використовувалися митним органом при її визначенні. Проте, текст оскарженого рішення про коригування митної вартості не містить жодних відомостей про будь-які характеристики ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, обсяги партій, умов поставки, комерційних умов тощо. Відповідачем зазначено лише номер та дату митних декларацій, які стали джерелом інформації для коригування митної вартості та не зазначено докладної інформації, та джерел, які використовувалися контролюючим органом, при її визначенні, а саме ним не було зазначено митна вартість якого товару бралася за основу, торгова марка, фактурна вартість, країна експорту цього товару, час експорту в Україну, виробник, маршрут транспортування товару та інші комерційні умови поставки.». Колегія суддів звертає увагу на те, що у спірному рішенні відповідач обмежився лише посиланням на номери та дати митних декларацій, які були взяті за основу для коригування митної вартості оцінюваних товарів, умови поставки та країну походження товару, не навівши при цьому жодних пояснень зроблених коригувань, зокрема, не зазначивши обсяги партії товару, митна вартість якого товару (назва, характеристики) бралася за основу, торгову марку, фактурну вартість, країну експорту цього товару в Україну, виробника, маршрут транспортування товару та інші комерційні умови поставки. При цьому, умовами поставки в межах даної справи є FOB (перевезення морським транспортом), водночас умовами поставки за митними деклараціями, які стали джерелом інформації при прийнятті оскаржуваного рішення, є - FCA (перевезення автомобільним транспортом). Щодо ненадання декларантом усіх витребуваних додаткових документів, передбачених частиною 3 ст. 53 МКУ, суд зазначає наступне. Згідно з ч. 6 ст. 53 Митного кодексу України декларант або уповноважена ним особа за власним бажанням може подати додаткові наявні у них документи для підтвердження заявленої ними митної вартості товару. У той же час, витребуванню підлягають лише ті документи, які дають можливість пересвідчитися у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а визначення митної вартості не за першим методом можливе тільки тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації. Право митного органу на витребування додаткових документів не є абсолютним, а виникає за наявності хоча б однієї з таких підстав: надані декларантом документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари. Таким чином, аналіз наведених положень дає підстави для висновку, що митні органи мають право здійснювати контроль правильності обчислення декларантом митної вартості, але ці повноваження здійснюються у спосіб, визначений законом, зокрема, витребовування додаткових документів на підтвердження задекларованої митної вартості може мати місце тільки у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей. Такі сумніви можуть бути зумовлені неповнотою поданих документів для підтвердження заявленої митної вартості товарів, невідповідністю характеристик товарів, зазначених у поданих документах, митному огляду цих товарів, порівнянням рівня заявленої митної вартості товарів з рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких уже здійснено, і таке інше. У спірному випадку суд не вбачає ознак недостовірності задекларованої вартості. Судом встановлено, що декларантом надано до контролюючого органу усі необхідні документи на підтвердження митної вартості товару, а відповідачем, у свою чергу, не наведено обґрунтованих підстав для витребування у позивача додаткових документів та подальшого прийняття рішення про коригування митної вартості товарів. Відповідно до правової позиції Верховного Суду (постанова від 02.07.2020 у справі №803/916/17) контроль правильності обчислення декларантом митної вартості здійснюють митні органи у визначений законом спосіб у разі наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей "Декларант не зобов`язаний (звільнений від обов`язку) доводити правильність заявленої ніш митної вартості: його твердження про розмір митної вартості вважається правомірним, поки протилежне не буде доведено контролюючим органом. Водночас, неподання декларантом документів, перелічених у частині другій статті 53 МК України, саме собою не тягне для нього негативних правових наслідків та не може тягнути за собою відмову у митному оформленні товарів за заявленою декларантом митною вартістю та, як наслідок, коригування митної вартості товарів з тих підстав, коли контролюючий орган вважає, що таке неподання зумовило неповноту та/або недостовірність відомостей про митну вартість. За таких обставин, Суд вважає обґрунтованими висновки судів першої та апеляційної інстанцій, що позивачем подано до митниці належний та достатній пакет документів на підтвердження повноти і достовірності заявленої митної вартості товару за основним методом, відповідачем не підтверджено належними доводами та доказами наявність у поданих позивачем документах розбіжностей, ознак підробки або відсутність всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товару, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за цей товар, правильність визначення митної вартості позивачем за основним методом відповідачем не спростована, наявність належних підстав для коригування митної вартості відповідачем не доведена". Крім того, колегія суддів зазначає, що неподання декларантом документів, перелічених у частині другій статті 53 Митного кодексу України, саме собою не тягне для нього негативних правових наслідків та не може тягнути за собою відмову у митному оформленні товарів за заявленою декларантом митною вартістю та, як наслідок, коригування митної вартості товарів з тих підстав, коли контролюючий орган вважає, що таке неподання зумовило неповноту та/або недостовірність відомостей про митну вартість. Така позиція відповідає правовій позиції Верховного Суду, висловленій, зокрема, у постанові від 08 жовтня 2019 року у справі №803/776/17. Отже, митним органом не доведено наявності обґрунтованого сумніву у правильності визначення позивачем митної вартості товарів за першим методом, оскільки усі необхідні документи на підтвердження заявленої митної вартості товарів надано, що, своєю чергою, свідчить про відсутність підстав для коригування митної вартості імпортованого підприємством товару. В свою чергу, колегією суддів встановлено та не спростовано відповідачем, що позивачем були подані всі наявні документи, які давали змогу митному органу достовірно та обґрунтовано визначити митну вартість товарів, а також про те, що сама по собі різниця між вартістю товару, задекларованого особою, та вартістю подібних (аналогічних) товарів, що розмитнювались цією ж чи іншими особами у попередніх періодах, ще не свідчить про наявність порушень з боку декларанта і не є підставою для автоматичного збільшення митної вартості товарів. Судом апеляційної інстанції з`ясовано, що ціна, вказана платником в митній декларації, об`єктивно підтверджується контрактом і наданим повним пакетом документів, передбачених статтею 53 Митного Кодексу України, та підлягає обчисленню. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом апеляційної інстанції, позивачем надано відповідачу для митного оформлення імпортованого товару документи, передбачені частиною другою статті 53 Митного кодексу України. Подані документи ідентифікували оцінюваний товар та містили об`єктивні і достовірні числові дані, що піддавалися обчисленню, які підтверджували ціну товарів, що підлягала сплаті позивачем на користь продавця, тобто підтверджували митну вартість товарів за ціною договору згідно з вимогами частин четвертої, п`ятої статті 58 Митного кодексу України. Ураховуючи встановлені судом обставини та наведені норми чинного законодавства, колегія суддів дійшла висновку про надання позивачем Митниці належного та достатнього пакету документів на підтвердження повноти і достовірності заявленої митної вартості товару за основним методом, відповідачем не підтверджено належними доводами наявність у поданих позивачем документах розбіжностей, ознак підробки або відсутність всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товару, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за цей товар, правильність визначення митної вартості позивачем за основним методом відповідачем не спростована, наявність належних підстав для коригування митної вартості відповідачем не доведена. Відповідачем не визначено встановлених під час митного оформлення розбіжностей в наданих позивачем документах на підтвердження митної вартості товару. Розбіжність між рівнем заявленої декларантом митної вартості товару та рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких вже здійснено, може бути лише підставою для сумніву у правильності визначення митної вартості, проте не є достатньою підставою для висновку про недостовірність даних щодо заявленої декларантом митної вартості та, як наслідок, коригування митної вартості за другорядними методами. Відповідно, застосування митним органом резервного методу визначення митної вартості, а також розрахунок скоригованої митної вартості є необґрунтованим. Згідно із ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Із врахуванням вищевикладених обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що оскаржуване рішення митного органу необґрунтоване, у зв`язку з чим підлягає скасуванню, позовні вимоги підлягають задоволенню. Доводи апеляційної скарги наведеного не спростовують та не узгоджуються із правовим регулюванням спірних правовідносин, позицію щодо чого неодноразово висловлював Верховний Суд, зокрема й у постановах, згаданих вище. Фактично доводи апеляційної скарги зводяться виключно до непогодження з оцінкою обставин справи, при цьому порушень норм процесуального права, які б вплинули або змінили цю оцінку, відповідачами не зазначено. Відповідачем наводяться доводи, аналогічні тим, які містяться у відзиві на позовну заву та були предметом розгляду судом першої інстанції інстанцій та спростовані ним. Відповідно до правових висновків Великої Палати Верховного Суду, наведених у постанові від 30.01.2019 у справі №755/10947/17, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Верховного Суду, а тому до спірних правовідносин підлягає застосуванню саме правові позиції Верховного Суду, викладені у постановах зазначених вище в даній постанові. Зважаючи на вказані судові рішення Верховного Суду, суд апеляційної інстанції не виключає можливості того, що після прийняття судом рішення у цій справі, остання правова позиція Верховного Суду буде незмінною. Щодо вимоги про стягнення витрат на професійну правничу допомогу в сумі 5000,00 грн, суд зазначає наступне. Позивачем на підтвердження витрат з оплати правової допомоги, понесених ним при розгляді позовної заяви в суді, подано копії наступних документів: договір про надання правничої (правової) допомоги №04/01-24С від 04.01.2024, додаткова угода №24 від 10.02.2025 до договору про надання правничої (правової) допомоги №04/01-24С від 04.01.2024, довіреність від 10.05.2023, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серії ПТ №3363 від 18.03.2020, платіжна інструкція №14604 від 11.02.2025, акт прийому-передачі виконаних послуг від 14.02.2025 до договору про надання правничої (правової) допомоги №04/01-24С від 04.01.2024 (т. 1 а.с.76-83). Відповідач у відзиві на позовну заяву заперечував проти вимог про стягнення витрат на правничу допомогу в розмірі 5 000,00 грн, у зв`язку з їх неспівмірністю зі складністю справи. Відповідно до статті 16 КАС України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво в суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав. Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (далі - Закон № 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні. Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI). Відповідно до статті 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами. Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону № 5076-VI). Пунктом 1 частини третьої статті 132 КАС України визначено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. Статтею 134 КАС України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Згідно з частиною третьою статті 134 КАС України, для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Відповідно до частини четвертої цієї статті для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката, виходячи із положень частини п`ятої статті 134 КАС України, має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Відповідно до частини шостої статті 134 КАС України у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина сьома статті 134 КАС України). Аналіз наведених положень процесуального законодавства дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень. Отже, при визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, до предмета доказування у питанні компенсації, понесених у зв`язку з розглядом справи витрат на правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи. При цьому, незважаючи на те, що при застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, такий, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині п`ятій статті 134 КАС України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям. Отже, принцип співмірності розміру витрат на професійну правничу допомогу повинен застосовуватися відповідно до вимог частини шостої статті 134 КАС України за наявності клопотання іншої сторони. Це означає, що відповідач, як особа, яка заперечує зазначений позивачем розмір витрат на оплату правничої допомоги, зобов`язаний навести обґрунтування та надати відповідні докази на підтвердження його доводів щодо неспівмірності заявлених судових витрат із заявленими позовними вимогами, подавши відповідне клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги, а суд, керуючись принципом співмірності, обґрунтованості та фактичності, вирішує питання розподілу судових витрат, керуючись критеріями, закріпленими у статті 139 КАС України. Аналогічні висновки викладені також у постанові Верховного Суду від 05 серпня 2020 року у справі №640/15803/19, від 30 червня 2022 року у справі №640/1175/20, від 11 серпня 2022 року у справі №300/2050/19. Дослідивши договір про надання правничої (правової) допомоги №04/01-24С від 04.01.2024, додаткову угоду №24 від 10.02.2025 до договору про надання правничої (правової) допомоги №04/01-24С від 04.01.2024, довіреність від 10.05.2023, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серії ПТ №3363 від 18.03.2020, платіжну інструкцію №14604 від 11.02.2025 на суму 5000,00 грн, акт прийому-передачі виконаних послуг від 14.02.2025 до договору про надання правничої (правової) допомоги №04/01-24С від 04.01.2024, судом встановлено, що за даним договором представник позивача приймає на себе зобов`язання про надання правової допомоги ТОВ "Авто Тренд" з питання скасування рішення про коригування митної вартості. Відповідно до копії додаткової угоди №24 від 10.02.2025 до Договору про надання правової допомоги визначено, що позивач повинен сплатити гонорар за складання та подання позовної заяви до суду в розмірі 5 000 грн., часові затрати на надання послуги, в годинах -

5. Згідно копії квитанції, наявної в матеріалах справи, вбачається, що ТОВ "Авто Тренд" сплатило суму в розмірі 5 000,00 грн згідно договору про надання правової допомоги. Вивчивши подані представником позивача докази, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що заявлений позивачем розмір витрат на правничу допомогу - 5 000,00 грн є справедливим та співмірним з обставинами даного конкретного спору. Відповідачем належних пояснень щодо неспівмірності заявленої суми витрат на правничу допомогу з категорією даної справи до суду не подано. Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Отже, колегія суддів переглянувши рішення суду першої інстанції, вважає, що при його прийнятті суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги жодним чином не спростовують висновків суду першої інстанції і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права, тому не є підставою для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції. Суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Згідно ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Згідно ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Зважаючи на встановлені обставини справи, колегія суддів дійшла висновку, що рішення Харківського окружного адміністративного суду від 21.04.2025 по справі № 520/3666/25 прийнято з дотриманням норм чинного процесуального та матеріального права і підстав для його скасування не виявлено. Керуючись ст. ст. 311, 315, 316, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Харківської митниці - залишити без задоволення. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 21.04.2025 по справі № 520/3666/25 - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя В.А. Калиновський Судді В.Б. Русанова А.О. Бегунц