Ухвала КЦС ВС № 536/423/21

УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10 липня 2025 року м. Київ справа № 536/423/21 провадження № 61-7668ск25 Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Дундар І. О. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В., Крата В. І., розглянув касаційну скаргу Акціонерного товариства «Сенс Банк», яка підписана представником Півторак Тарасом Олеговичем, на ухвалу Київського апеляційного суду від 03 червня 2025 року у складі колегії суддів: Фінагеєва В. О., Кашперської Т. Ц., Яворського М. А., у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія», Акціонерного товариства «Альфа-Банк» про визнання договору факторингу недійсним, ВСТАНОВИВ: Відповідно до частини третьої статті 6 Закону України «Про доступ до судових рішень» суд при здійсненні судочинства може використовувати лише текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесено до Реєстру. Аналіз Єдиного державного реєстру судових рішень свідчить, що у квітні 2021 року на адресу суду від Кременчуцького районного суду Полтавської області за підсудністю надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» (далі - ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія»), Акціонерного товариства «Альфа-Банк» (АТ «Альфа-Банк») про визнання договору факторингу недійсним. Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 21 листопада 2023 року позов ОСОБА_1 до ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія», АТ «Альфа-Банк» про визнання договору факторингу недійсним - задоволено. Визнано недійсним договір факторингу № 2016-ЗАБ/ДГ, укладений 26 вересня 2016 року між АТ «Альфа-Банк» та ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія», в частині переуступки права вимоги за кредитним договором № 490054631, укладеним 27 грудня 2007 року між Публічним акціонерним товариством «Альфа-Банк» та ОСОБА_1 . Стягнуто з ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» та АТ «Альфа-Банк» на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору в сумі 908 грн у рівних частках, а саме по 454 грн. Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 19 листопада 2024 року заяву АТ «Сенс Банк», заінтересовані особи: ОСОБА_1 , ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія», про перегляд заочного рішення у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія», АТ «Альфа-Банк» про визнання договору факторингу недійсним - залишено без задоволення. Додатковою ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 04 лютого 2025 рокузаяву ОСОБА_1 про ухвалення додаткового судового рішення у справі за заявою АТ «Сенс Банк», заінтересовані особи: ОСОБА_1 , ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія», про перегляд заочного рішення - залишено без розгляду у частині вимоги про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, понесених під час розгляду справи по суті. Заяву ОСОБА_1 про ухвалення додаткового судового рішення у справі за заявою АТ «Сенс Банк», заінтересовані особи: ОСОБА_1 , ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія», про перегляд заочного рішення - задоволено частково у частині вимоги про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, понесених під час розгляду заяви про перегляд заочного рішення. Стягнуто з АТ «Сенс Банк» на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у сумі 30 731,19 грн. В іншій частині вимог заява у цій частині задоволенню не підлягає. Ухвалою Київського апеляційного суду від 19 травня 2025 року апеляційну скаргу АТ «Сенс Банк» на додаткову ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 04 лютого 2025 року залишено без руху та надано апелянту строк для усунення вказаних недоліків, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали. Апеляційний суд зазначив, що додаткову ухвалу було постановлено 04 лютого 2025 року та у цей же день складений її повний текст. Перебіг строку на апеляційне оскарження розпочався 05 лютого 2025 року та закінчився 19 лютого 2025 року. Разом із тим, апеляційна скарга направлена засобами поштового зв`язку 29 квітня 2025 року. Згідно даних, що містяться у підсистемі «Електронний суд», ухвалу суду від 04 лютого 2025 року доставлено до електронного суду 09 квітня 2025 року. З 10 квітня 2025 року по 24 квітня 2025 року АТ «Сенс Банк» мало право на безумовне поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження у межах строків, визначених частиною другою статті 354 ЦПК України. Апеляційна скарга направлена засобами поштового зв`язку 29 квітня 2025 року. За вказаних обставин, посилання на не отримання юридичною особою копії ухвали, як на підставу для поновлення строку на апеляційне оскарження, є безпідставними. На обґрунтування причин пропуску строку на апеляційне оскарження представник відповідача вказує, що оскаржувану ухвалу банк не отримував ні електронним, ні поштовим зв`язком. Враховуючи вищезазначене, відповідач має подати до суду апеляційної інстанції заяву, у якій вказати інші підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження. Ухвалою Київського апеляційного суду від 03 червня 2025 року відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою АТ «Сенс Банк» на додаткову ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 04 лютого 2025 року в частині стягнення витрат на правову допомогу у справі за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія», АТ «Альфа-Банк» про визнання договору факторингу недійсним. Апеляційний суд виходив з того, що: 19 травня 2025 року електронний примірник вказаної ухвали направлено та доставлено АТ «Сенс Банк» через систему «Електронний суд», про що міститься звіт про доставку вихідної кореспонденції Київського апеляційного суду; відтак, перебіг строку на усунення недоліків розпочався 20 травня 2025 року та закінчився 29 травня 2025 року; 27 травня 2025 року представник АТ «Сенс Банк» адвокат Півторак Т. О. подав заяву, у якій вказав, що електронний примірник оскаржуваної ухвали доставлено до електронного кабінету банку 09 квітня 2025 року, але представнику, який не має безпосереднього доступу до електронного кабінету АТ «Сенс Банк», надіслано ухвалу по корпоративній електронній пошті 14 квітня 2025 року. Апеляційну скаргу подано 29 квітня 2025 року, тобто у межах 15 днів з дня вручення представнику додаткової ухвали; разом із тим, вказані представником банку підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження є неповажними, так як АТ «Сенс банк» у належному порядку доставлено електронний примірник оскаржуваної ухвали у підсистемі «Електронний суд»; доводи представника апелянта про надсилання йому, як представнику, оскаржуваної ухвали по корпоративній електронній пошті 14 квітня 2025 року не спростовують обставин отримання копії ухвали суду першої інстанції у Електронному кабінеті банку 09 квітня 2025 року; за таких обставин, встановлення діючим законодавством права на апеляційний перегляд справи не може бути підставою для невиконання особою, яка бажає реалізувати своє право на апеляційне оскарження судового рішення, норм законодавства, які визначають дотримання певних умов для здійснення такого права. У червні 2025 року АТ «Сенс Банк» засобами поштового зв`язку звернулось до Верховного Суду з касаційною скаргою, яка підписана представником Півторак Т. О. на ухвалу Київського апеляційного суду від 03 червня 2025 року, в якій просило скасувати ухвалу суду, справу направити для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції. Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не врахував, що ухвала суду від 04 лютого 2025 року доставлена до електронного кабінету банку 09 квітня 2025 року. Разом з тим, спочатку дана ухвала мала бути опрацьована Відділом діловодства який відповідальний за опрацювання вхідних, вихідних та внутрішніх службових документів. Він як представник банку не має безпосереднього доступу до електронного кабінету, тому оскаржена ухвала надійшла йому на ознайомлення лише 14 квітня 2025 року, апеляційну скаргу він подав 29 квітня 2025 року, тобто протягом 15 днів з дня вручення йому як представнику додаткової ухвали. Отже строк на апеляційне оскарження повинен бути поновлений. Судом апеляційної інстанції не враховані висновки Верховного Суду в постановах від 10 квітня 2024 року у справі № 454/1883/22 та від 02 квітня 2025 року у справі № 761/26569/22. У відкритті касаційного провадження слід відмовити з таких мотивів. Доступ до суду як елемент права на справедливий судовий розгляд не є абсолютним і може підлягати певним обмеженням у випадку, коли такий доступ особи до суду обмежується законом і не суперечить пункту першому статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету за умови забезпечення розумної пропорційності між використаними засобами і метою, яка має бути досягнута. Складовою правової визначеності є передбачуваність застосування норм процесуального законодавства. Європейський суд з прав людини зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (DIYA 97 v. UKRAINE, №19164/04, § 47, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2010 року). Європейський суд з прав людини зауважив, що норми, які регулюють строки подачі скарг, безсумнівно, спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя і юридичної визначеності. Зацікавлені особи мають розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані (PERETYAKA AND SHEREMETYEV v. UKRAINE, № 17160/06 та N 35548/06, § 34, від 21 грудня 2010 року). Європейський суд з прав людини зауважив, що норми, які регулюють строки подачі скарг, безсумнівно, спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя і юридичної визначеності. Зацікавлені особи мають розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані (PERETYAKA AND SHEREMETYEV v. UKRAINE, № 17160/06 та N 35548/06, § 34, від 21 грудня 2010 року). У частині першій статті 11 ЦПК України передбачено, що суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями тощо. Основними засадами судочинства є, зокрема, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України). Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу (стаття 354 ЦПК України). Апеляційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 354 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду апеляційної інстанції з заявою про поновлення строку або вказати інші підстави для поновлення строку (частина третя статті 357 ЦПК України). Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження будуть визнані неповажними, суд відмовляє у відкритті апеляційного провадження у порядку, встановленому статтею 358 цього Кодексу (частина четверта статті 357 ЦПК України). Системний аналіз змісту частини третьої статті 357 ЦПК України дозволяє дійти висновку, що на підставі вказаної процесуальної норми суд має право залишити апеляційну скаргу без руху з двох підстав: 1) якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 354 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку або 2) якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду апеляційної інстанції з заявою про поновлення строку (у разі її не подання разом з апеляційною скаргою) або вказати інші підстави для поновлення строку (за умови визнання судом підстав, вказаних заявником у клопотанні про поновлення строку неповажними) (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 31 березня 2021 року в справі № 759/109/18 (провадження № 61-18373ск20),постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 листопада 2021 року в справі № 755/4704/20 (провадження № 61-12449св21), постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 грудня 2022 року в справі № 361/9667/21 (провадження № 61-10340св22)). Копії повного судового рішення вручаються учасникам справи, які були присутні у судовому засіданні, негайно після проголошення такого рішення. Учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі у порядку, визначеному законом, а в разі відсутності електронного кабінету - рекомендованим листом з повідомленням про вручення. Днем вручення судового рішення є: день вручення судового рішення під розписку; день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси. Якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення (частини перша, п`ята, шоста статті 272 ЦПК України). Офіційна електронна адреса - сервіс Електронного кабінету ЄСІТС, адреса електронної пошти, вказана користувачем в Електронному кабінеті ЄСІТС, або адреса електронної пошти, вказана в одному з державних реєстрів. Адреса електронної пошти, що використовується при реєстрації Електронного кабінету, не може бути зареєстрована на доменних іменах, використання яких заборонено законодавством України (пункт 5.8. Положення про порядок функціонування окремих підсистем Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи). При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України). У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2024 року в справі № 454/1883/22 (провадження № 14-117цс23) зазначено, що: «процесуальним законодавством, чинним на час ухвалення рішення судом першої інстанції, передбачено два способи надсилання судового рішення - шляхом направлення рекомендованим листом з повідомленням про вручення та в електронній формі - через «Електронний кабінет», у тому числі шляхом направлення листа на офіційну електронну пошту засобами підсистем ЄСІТС у випадках, передбачених пунктом 37 глави 2 розділу ІІІ Положення про ЄСІТС. Вимога про надіслання судового рішення через підсистеми ЄСІТС є обов`язковою для осіб, визначених пунктом 10 Положення про ЄСІТС (в редакції, чинній на час ухвалення рішення судом першої інстанції), та тих осіб, які добровільно зареєстрували офіційні електронні адреси в ЄСІТС». Апеляційний суд встановив, що: оскаржена додаткова ухвала прийнята 04 лютого 2025 року та у цей же день складений її повний текст. Перебіг строку на апеляційне оскарження розпочався 05 лютого 2025 року та закінчився 19 лютого 2025 року. Ухвала суду від 04 лютого 2025 року доставлена до електронного кабінету АТ «Сенс Банк» 09 квітня 2025 року. З 10 квітня 2025 року по 24 квітня 2025 року АТ «Сенс Банк» мало право на безумовне поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження. Апеляційна скарга направлена засобами поштового зв`язку 29 квітня 2025 року. За таких обставин, встановивши, що АТ «Сенс Банк» подало апеляційну скаргу з пропуском строку, встановленого статтею 354 ЦПК України, підстави для поновлення строку визнані неповажними, суд апеляційної інстанції обґрунтовано відмовив у відкритті апеляційного провадження. Посилання в касаційній скарзі на те, що апеляційний суд не врахував висновки Верховного Суду в постановах від 10 квітня 2024 року у справі № 454/1883/22 та від 02 квітня 2025 року у справі № 761/26569/22 не свідчать, що оскаржене судове рішення ухвалено без їх урахування. Європейський суд з прав людини зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду, як касаційного суду, процедура, яка застосовується у Верховному Суді може бути більш формальною (LEVAGES PRESTATIONS SERVICES v. FRANCE, № 21920/93, § 45, ЄСПЛ, від 23 жовтня 1996 року; BRUALLA GOMEZ DE LA TORRE v. SPAIN, № 26737/95, § 37, 38, ЄСПЛ, від 19 грудня 1997 року). Відповідно до частини четвертої статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення. Аналіз змісту касаційної скарги та оскарженої ухвали свідчить, що правильне застосовування судом норм права є очевидним, не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення, а касаційна скарга - необґрунтованою. Керуючись статтями 260, 390, 394 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ: Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Акціонерного товариства «Сенс Банк», яка підписана представником Півторак Тарасом Олеговичем, на ухвалу Київського апеляційного суду від 03 червня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія», Акціонерного товариства «Альфа-Банк» про визнання договору факторингу недійсним. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає. Судді: І. О. Дундар Є. В. Краснощоков В. І. Крат