Постанова 4857 № 161/22514/24

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22 липня 2025 рокуЛьвівСправа № 161/22514/24 пров. № А/857/7537/25 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі : головуючого судді : Кухтея Р.В., суддів : Носа С.П., Шевчук С.М., з участю секретаря судового засідання : Демидюк О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 31 січня 2025 року (постановлену головуючою-суддею Пушкарчук В.П., час ухвалення рішення 10 год 19 хв у м. Луцьку, дата складання повного тексту судового рішення не вказано) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції Волинської області про скасування рішення, в с т а н о в и в : 05.12.2024 ОСОБА_1 звернувся в суд із адміністративним позовом до Управління патрульної поліції Волинської області (далі - УПП, відповідач), в якому просив скасувати постанову у справі про адміністративне правопорушення серії ЕНА №3534032 від 23.11.2024. Позов мотивований тим, що оспорювана постанова, якою його було визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.4 ст.126 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП), є незаконною, оскільки йому не було відомо про ухвалення відносно нього постанови у справі про адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст.130 цього Кодексу та про факт позбавлення його права керування транспортними засобами. Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 31.01.2025 у задоволенні позовних вимог було відмовлено повністю. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій через неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права просить її скасувати та прийняти постанову, якою позовні вимоги задовольнити повністю. В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції залишив поза увагою його доводи про встановлені Волинським апеляційним судом обставини стосовно нього при розгляді справи про адміністративне правопорушення за ч.1 ст.130 КУпАП, зокрема, про порушення судом вимог ч.1 ст.268 цього Кодексу. Відповідач не скористався правом подачі відзиву на апеляційну скаргу у встановлений судом строк. Особи, які беруть участь у справі в судове засідання не з`явилися, хоча були належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи. Відтак, в контексті положень ч.4 ст.229 КАС України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. При цьому, колегія суддів не вбачає підстав для відкладення судового засідання та вважає за можливе провести апеляційний розгляд за відсутності сторін. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наявні по справі матеріали та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити повністю, виходячи з наступного. З матеріалів справи видно, що оспорюваною постановою ОСОБА_1 було визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.4 ст.126 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 20400 грн. За змістом оспорюваної постанови, 23.11.2024 о 20 год 12 хв у м. Луцьку по вул. Героїв УПА, 15, ОСОБА_1 керував транспортним засобом марки Volvo V 50, державний номерний знак НОМЕР_1 , будучи позбавленим права керування транспортними засобами на 1 рік постановою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 07.11.2024, чим порушив вимоги п.2.1а Правил дорожнього руху (далі - ПДР). Вважаючи протиправною оспорювану постанову, ОСОБА_1 звернувся до адміністративного суду з вимогою про її скасування. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що постановою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 07.11.2024 позивача було притягнуто до адміністративної відповідальності за керування транспортним засобом в стані алкогольного сп`яніння, яке мало місце 04.09.2024. Тобто, на момент прийняття оспорюваної постанови (23.11.2024), позивач, користуючись правами, наданими йому ст.268 КУпАП, міг ознайомитись з матеріалами справи, отримати інформацію про прийняте рішення та його копію. Позивачу недостатньо лише послатися на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів, він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права. У свою чергу, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про відсутність у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів. Неотримання копії постанови у справі про адміністративне правопорушення не змінює дату набрання нею законної сили, а відтак не звільняє від адміністративної відповідальності, передбаченої ч.4 ст.126 КУпАП. При цьому, норми КУпАП не ставлять в залежність набрання законної сили постанови у справі про адміністративне правопорушення з моментом отримання її копії. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права та з дотриманням норм процесуального права, а також при повному, всебічному та об`єктивному з`ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, виходячи з наступного. Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України Згідно п.11 ч.1 ст.23 Закону України Про Національну поліцію №580-VIII від 02.07.2015 (далі - Закон №580) та ст.222 КУпАП, поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням ПДР його учасниками, правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі та розглядає справи про порушення ПДР. Відповідно до п.2 ч.1 ст.32 Закону №580, поліцейський має право вимагати в особи пред`явлення нею документів, що посвідчують особу, та/або документів, що підтверджують відповідне право особи, якщо існує достатньо підстав вважати, що особа вчинила або має намір вчинити правопорушення. Відповідно до ст.280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати : чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи Відповідно до п.2.1, 2.4 ПДР України, водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі : a) посвідчення на право керування транспортним засобом відповідної категорії; на вимогу поліцейського водій повинен зупинитися з дотриманням вимог цих Правил, а також пред`явити для перевірки документи, зазначені у п.2.1.ПДР Частиною четвертою статті 126 КУпАП встановлено відповідальність за керування транспортним засобом особою, позбавленою такого права. При цьому, обов`язковою умовою реалізації вищевказаної норми відносно порушника ПДР України, відповідно до п.1 ч.1 ст.247 КУпАП, є наявність події та складу адміністративного правопорушення, що доводиться шляхом подання доказів. Згідно ст.251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються, зокрема, протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису тощо. Судом апеляційної інстанції встановлено, що позивачем до матеріалів справи було долучено копію постанови Волинського апеляційного суду від 15.01.2025 по справі №161/16875/24 (достовірність змісту якої перевірено за адресою Веб-сайту : https://reyestr.court.gov.ua/Review/124450070). За змістом вищевказаного судового рішення, Волинський апеляційний суд під час апеляційного перегляду встановив, що строк на апеляційне оскарження постанови у справі про адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст.130 КУпАП, було пропущено ОСОБА_1 з поважних причин, оскільки справу було розглянуто за його відсутності та захисника. При цьому, судом першої інстанції були порушені вимоги ч.1 ст.268 цього Кодексу. При цьому, колегія суддів враховує, що Волинським апеляційним судом встановлено порушення судом першої інстанції ч.1 ст.268 КУпАП в частині права позивача бути присутнім під час розгляду справи. Разом з тим, в контексті обставин цієї справи, необхідно встановити факт обізнаності позивача з наявністю судового рішення, яким його було позбавлено права керування транспортними засобами та/або можливості дізнатися про таке рішення. У постанові від 15.01.2025 по справі №161/16875/24 Волинський апеляційний суд вказав, що ОСОБА_1 було повідомлено про час та дату розгляду справи, проте його захисник Давидов В.О. 07.11.2024 о 13 год 58 хв звернувся із клопотанням про відкладення розгляду, зокрема, з метою ознайомлення з матеріалами справи. Разом з тим, з моменту подання до суду вищевказаного клопотання (07.11.2024) і до моменту прийняття оспорюваної постанови (23.11.2024), ні позивач, ні його захисник не зверталися до суду з проханням надати матеріали справи для ознайомлення. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03.07.2018 по справі №917/1345/17 вказала, що преюдиціальне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиціальні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи. Підсумовуючи вищенаведене, колегія суддів, враховуючи приведений вище факт, який має преюдиціальне значення, приходить до висновку, що на момент прийняття оспорюваної постанови 23.11.2024, позивач мав можливість дізнатися про результати вирішення заявленого його захисником клопотання та про прийняте судом рішення. В контексті вищевикладеного, суд першої інстанції слушно зауважив, що триваюча пасивна поведінка позивача та його захисника не свідчить про відсутність можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів. При цьому, будучи належним чином повідомленим про дату, час та місце слухання справи, позивач в судове засідання суду апеляційної інстанції не з`явився та не надав доказів, які б підтверджували той факт, що ним та його захисником вживалися заходи, пов`язані із заявленим клопотанням про відкладення розгляду справи. Відповідно до п.1 ч.3 ст.286 КАС України, за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право залишити рішення суб`єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення. Отже, в обсязі встановлених у цій справі фактичних обставин, описаних вище, зважаючи на їхній зміст та юридичну природу, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про правомірність оспорюваної постанови. Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України та ст.17 Закону України Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини, суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського Суду з прав людини (далі ЄСПЛ) як джерела права. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, судом апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив ЄСПЛ у справі Проніна проти України (рішення від 18.07.2006). Зокрема, у пункті 23 рішення ЄСПЛ зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи, що і зроблено апеляційним судом переглядаючи рішення суду першої інстанції, аналізуючи відповідні доводи скаржника. Так, у рішенні від 10.02.2010 у справі Серявін та інші проти України ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorija v. Spain) від 09.12.1994). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі Суомінен проти Фінляндії (Suominen v. Finland) від 01.07.2003). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі Гірвісаарі проти Фінляндії (Hirvisaari v. Finland) від 27.09.2001). Інші зазначені в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування. Згідно ст.316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуване рішення ухвалене відповідно до норм матеріального та процесуального права, а висновки суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному з`ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, які не спростовані доводами апеляційної скарги, у зв`язку з чим відсутні підстави для її задоволення. Одночасно слід зазначити, що в контексті положень ч.3 ст.272 КАС України, судові рішення суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду справ, визначених статтею 286 цього Кодексу (особливості провадження у справах з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо притягнення до адміністративної відповідальності), набирають законної сили з моменту проголошення і не можуть бути оскаржені. Керуючись ст.ст. 268, 286, 308, 312, 315, 316, 321, 325, 328, 329 КАС України, суд, п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 31 січня 2025 року по справі №161/22514/24 - без змін. Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та не може бути оскаржена. Головуючий суддя Р. В. Кухтей судді С. П. Нос С. М. Шевчук