Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 260/926/25

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22 липня 2025 рокуЛьвівСправа № 260/926/25 пров. № А/857/15437/25 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі : головуючого судді : Кухтея Р.В., суддів : Носа С.П., Шевчук С.М., розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 24 березня 2025 року (ухвалене головуючою-суддею Калинич Я.М. в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження у м. Ужгороді) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, в с т а н о в и в : У лютому 2025 року ОСОБА_1 звернувся в суд із адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області (далі - ГУ ПФУ, пенсійний орган, відповідач), в якому просив визнати протиправною відмову ГУ ПФУ у складанні та направленні до ГУ ДКСУ у Закарпатській області подання про повернення йому збору на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна за договором купівлі-продажу від 16.04.2024 квартири АДРЕСА_1 у сумі 25540,00 грн та зобов`язати відповідача сформувати та подати до ГУ ДКСУ в Закарпатській області подання про повернення йому помилково сплаченого збору у розмірі 25540,00 грн на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу, сплата якого підтверджується квитанцією до платіжної інструкції на переказ готівки №0062910032 від 16.04.2024. Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 24.03.2025 адміністративний позов задоволено повністю. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій через неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права просить його скасувати та прийняти постанову, якою відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог повністю. В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що позивач не дотримався вимог Порядку №1740 та не подав до Головного Управління усі документи, що підтверджують факт придбання житла вперше відповідно до приписів пункту 15-2 Порядку №1740, зокрема відомості з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (з урахуванням відомостей з невід`ємної архівної складової частини цього Реєстру про набуття, зміну і припинення речових прав на нерухоме майно, про внесені зміни до відповідних записів Державного реєстру речових прав на нерухоме майно) про відсутність зареєстрованих за такою особою прав власності на житло. Позивач не скористався правом подачі відзиву на апеляційну скаргу у встановлений судом строк. Згідно п.3 ч.1 ст.311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наявні по справі матеріали та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, виходячи з наступного. З матеріалів справи видно, що 16.04.2024 між ОСОБА_1 та ТОВ «Будівельна компанія «ІДМ ГРУП», місцезнаходження: 29000, Хмельницька область, м. Хмельницький, вул. Трудова, буд.5/2, ідентифікаційний код юридичної особи: 43343430, від імені якого діє директор ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_2 , було укладено договір купівлі-продажу квартири, посвідчений приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Дурневич Н.М. Відповідно до зазначеного договору позивач придбав квартиру АДРЕСА_1 , вартістю 2554000,00 (два мільйони п`ятсот п`ятдесят чотири тисячі гривень 00 копійок) гривень. Зазначене житло ОСОБА_1 , придбав вперше. Квартира складається з двох кімнат, житловою площею 20,2 кв.м та загальною площею 59 кв.м. Судом встановлено, що позивачем було сплачено збір на обов`язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна у розмірі 1% від вартості об`єкта купівлі-продажу, що становить 25540,00 грн, підтвердженням чого є квитанції до платіжної інструкції на переказ готівки №0062910032, №0062920032 від 16.04.2024 ПуАТ «КБ» АКОРДБАНК». 07.08.2024 позивач направив на адресу ГУ ПФУ в Закарпатській області заяву про повернення безпідставно сплаченого збору на обов`язкове державне пенсійне страхування, у якій просив сформувати та подати до ГУ казначейської служби України в Закарпатській області подання про повернення йому, сплаченого збору на обов`язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна в розмірі 25540,00 грн., (двадцять п`ять тисяч п`ятсот сорок гривень), відповідно до квитанції №0062910032 від 16.04.2024; повернути йому, сплачений збір на обов`язкове державне пенсійне страхування у сумі 25540,00 грн. Листом від 30.08.2024 ГУ ПФУ в Закарпатській області відмовило позивачу повернути збір на обов`язкове державне пенсійне страхування мотивуючи тим, що право звільнити покупця від сплати збору на обов`язкове державне пенсійне страхування на підставі пунктів «в» або «г» пункту 152 Порядку сплати збору на обов`язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій, затвердженого Постановою КМУ №1740 від 03.11.1998, за умови наявності зазначених у цих підпунктах інформації та документів, що підтверджують звільнення від сплати збору на обов`язкове державне пенсійне страхування, належить нотаріусу, а не органам Пенсійного фонду України. Вважаючи відмову відповідача протиправною, позивач звернувся до адміністративного суду з даним позовом. Задовольняючи адмністративний позов у повному обсязі, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не повинен був сплачувати збір на обов`язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна у розмірі 1% від вартості об`єкта купівлі-продажу, а тому сума сплаченого збору підлягає поверненню. Таким чином, суд дійшов висновку, що відмова відповідача у формуванні подання про повернення позивачу безпідставно сплаченого збору на обов`язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна є протиправною. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права та з дотриманням норм процесуального права, а також при повному, всебічному та об`єктивному з`ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, виходячи з наступного. Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України Згідно п.9 статті 1 Закону України № 400/97-ВР від 26.06.1997«Про збір на обов`язкове державне пенсійне страхування» (далі Закон № 400/97-ВР) платниками збору на обов`язкове пенсійне страхування є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та фізичні особи, які придбавають нерухоме майно, за винятком державних підприємств, установ і організацій, що придбавають нерухоме майно за рахунок бюджетних коштів, установ та організацій іноземних держав, що користуються імунітетами і привілеями згідно із законами та міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також громадян, які придбавають житло і перебувають у черзі на одержання житла або придбавають житло вперше. Нерухомим майном визнається жилий будинок або його частина, квартира, садовий будинок, дача, гараж, інша постійно розташована будівля, а також інший об`єкт, що підпадає під визначення групи 3 основних засобів та інших необоротних активів згідно з Податковим кодексом України. Згідно п. 8 ч.й ст.2 Закону № 400/97-ВР об`єктом оподаткування для платників збору, визначених пунктом 9 статті 1 цього Закону є вартість нерухомого майна, зазначена в договорі купівлі-продажу такого майна. Питання сплати збору на обов`язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій згідно із Законом № 400/97-ВР врегульовано Порядком № 1740. Відповідно до абз.1 п.15-1 Порядку № 1740 збір на обов`язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна сплачується підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності та фізичними особами, які придбавають нерухоме майно, у розмірі 1 відсотка від вартості нерухомого майна, зазначеної в договорі купівлі-продажу такого майна, за винятком державних підприємств, установ і організацій, що придбавають нерухоме майно за рахунок бюджетних коштів, установ та організацій іноземних держав, що користуються імунітетами і привілеями згідно із законами та міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також громадян, які придбавають житло і перебувають у черзі на одержання житла або придбавають житло вперше. Згідно п. 15-2, 15-3 Порядку № 1740 збір на обов`язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі нерухомого майна не сплачується, якщо: б) право власності на житло, отримане фізичною особою в результаті його приватизації, відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду»; в) особа придбаває житло вперше, що підтверджується заявою фізичної особи про те, що вона не має та не набувала права власності на житло (в тому числі не приватизовувала, не успадковувала, не отримувала у дар, не купувала, зокрема як частку в спільному майні подружжя), та відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (з урахуванням відомостей з невід`ємної архівної складової частини цього Реєстру про набуття, зміну і припинення речових прав на нерухоме майно, про внесені зміни до відповідних записів Державного реєстру речових прав на нерухоме майно) про відсутність зареєстрованих за такою особою прав власності на житло, а також даними про невикористання житлових чеків для приватизації або використання їх для приватизації частки майна державних підприємств і земельного фонду. Документом, що підтверджує невикористання житлових чеків для приватизації державного житлового фонду, є довідки з місць проживання (після 1992 року); г) особа перебуває у черзі на одержання житла, що підтверджується документом, виданим органом, до компетенції якого належить ведення обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов. Нотаріальне посвідчення договорів купівлі-продажу нерухомого майна здійснюється за наявності документального підтвердження сплати збору на обов`язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна. Документом, що підтверджує сплату збору на обов`язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна, є платіжне доручення платника збору про перерахування сум збору на бюджетні рахунки для зарахування надходжень до державного бюджету, відкриті в головних управліннях Казначейства. Копія такого платіжного доручення зберігається в нотаріуса, який посвідчив договір. Суми збору на обов`язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна сплачуються платниками, зазначеними у пункті 15-1 цього Порядку, за місцем розташування державної нотаріальної контори або робочого місця приватного нотаріуса. Нотаріальне посвідчення договорів купівлі-продажу нерухомого майна здійснюється без документального підтвердження сплати збору на обов`язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна за наявності зазначених у підпунктах в і г пункту 15-2 цього Порядку інформації та документів, що підтверджують звільнення від сплати збору на обов`язкове державне пенсійне страхування. З системного аналізу наведених вище правових норм можна дійти висновку, що для підтвердження наявності підстав для звільнення особи, яка придбаває об`єкта нерухомості вперше, їй необхідно надати: заяву про те, що вона не має та не набувала права власності на житло (в тому числі не приватизовувала, не успадковувала, не отримувала у дар, не купувала, зокрема як частку в спільному майні подружжя); відомості з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (з урахуванням відомостей з невід`ємної архівної складової частини цього Реєстру про набуття, зміну і припинення речових прав на нерухоме майно, про внесені зміни до відповідних записів Державного реєстру речових прав на нерухоме майно) про відсутність зареєстрованих за такою особою прав власності на житло; дані про невикористання житлових чеків для приватизації або використання їх для приватизації частки майна державних підприємств і земельного фонду. Документом, що підтверджує невикористання житлових чеків для приватизації державного житлового фонду, є довідки з місць проживання (після 1992 року). Так, за умови отримання від фізичної особи таких документів нотаріус на підставі абзацу четвертого пункту 15-3 Порядку № 1740 здійснює нотаріальне посвідчення договору купівлі-продажу нерухомого майна без документального підтвердження сплати збору на обов`язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна. Якщо ж особа не скористалася цим механізмом на стадії посвідчення договору в нотаріуса та помилково сплатила збір, то вона вправі скористатися ним вже після посвідчення нотаріусом договору, подавши відповідному територіальному органу Пенсійного фонду визначені підпунктом «в» пункту 15-2 Порядку № 1740 інформацію та пакет документів, що підтверджують звільнення від сплати збору на обов`язкове державне пенсійне страхування, для формування відповідного подання про повернення безпідставно сплаченого збору на обов`язкове державне пенсійне страхування. У разі отримання відмови особа може оскаржити таке рішення до суду. З матеріалів справи видно, що в поданій територіальному органу Пенсійного фонду заяві позивач ствердив, що придбав житло вперше, а також, що він не набував право власності на житло (в тому числі, не приватизовував, не успадковував, не отримував у дар, не купував, зокрема як частку у спільному майні подружжя). Позивачем долучено такі документи, а саме : копія витягу з Державного реєстру речових прав; копія Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; копія договору купівлі-продажу; копія квитанції про сплату збору на обов`язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна; копії довідки АТ «Ощадбанк»; копія довідки ТВБВ №10021/01 міста Херсона. Відповідно до Інформаційної довідки №378613802 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборони відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта, сформованої 15.05.2024, за позивачем не зареєстровано будь-яких операцій з придбання об`єкта житлової нерухомості, крім придбання квартири на підставі договору купівлі-продажу квартири від 16.04.2024. Згідно довідки «Ощадбанк» №ЕЛ-53304/119.40/01-05/2024 від 08.05.2024, виданої позивачу, ОСОБА_1 у списках громадян для використання коштів приватизаційних депозитних рахунків за номінальною вартістю житлового чека не числиться. Колегія суддів звертає увагу на те, що позивачем разом із заявою про повернення йому помилково (безпідставно) сплачених коштів як збору з операції купівлі-продажу нерухомого майна до пенсійного органу долучено вищевказані документи, які підтверджують придбавання житла вперше. Таким чином, доводи апелянта про те, що позивачем не надано належні докази на підтвердження придбання ним нерухомого майна вперше є безпідставними з приведених вище мотивів. Процедура повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, а саме: податків, зборів, пені, платежів та інших доходів бюджету, коштів від повернення до бюджетів бюджетних позичок, фінансової допомоги, наданої на поворотній основі, та кредитів, у тому числі залучених державою (місцевими бюджетами) або під державні (місцеві) гарантії, визначена Порядком повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженим наказом Міністерства фінансів України № 787 від 03.09.2013 (далі - Порядок № 787). За змістом пункту 5 Порядку № 787 (тут і далі в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету або на єдиний рахунок (у разі його використання) податків, зборів, пені, платежів та інших доходів бюджетів, перерахування компенсації здійснюється за поданням (висновком) органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, а при поверненні судового збору (крім помилково зарахованого) - за судовим рішенням, яке набрало законної сили. У разі повернення (перерахування) помилково або надміру зарахованих до бюджету зборів, платежів та інших доходів бюджетів (крім зборів та платежів, контроль за справлянням яких покладено на органи ДПС та органи Держмитслужби) орган, що контролює справляння надходжень бюджету, засобами системи Казначейства формує подання в електронній формі згідно з додатком 1 до цього Порядку та подає його до відповідного головного управління Казначейства за місцем зарахування платежу до бюджету, Казначейства. Відповідно до пункту 10 Порядку 787 заява та подання або копія судового рішення, засвідчена належним чином, подаються до відповідного головного управління Казначейства за місцем зарахування платежу до бюджету, Казначейства. Згідно з підпунктом 2 пункту 4 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 215 від 15.04.2015, Казначейство відповідно до покладених на нього завдань та в установленому законодавством порядку забезпечує казначейське обслуговування бюджетних коштів на основі ведення єдиного казначейського рахунка, відкритого у Національному банку, зокрема, здійснює повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету, за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету. Отже, оскільки повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету, здійснюється за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, а таким органом є Пенсійний фонд України, то саме на ГУ ПФУ покладено обов`язок щодо формування до органів Державної казначейської служби подання про повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету. З урахуванням наведеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про помилковість доводів пенсійного органу про те, що обов`язок по звільненню громадян від сплати збору на обов`язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна покладено на нотаріусів. При цьому, внесення змін до Порядку № 1740 жодним чином не скасовує наявність у позивача пільги щодо звільнення від сплати збору на обов`язкове державне пенсійне страхування у зв`язку із придбанням житла вперше, передбаченої Законом № 400/97-ВР. Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що позивач 16.04.2024 вперше придбав житло та при оформленні документів безпідставно сплатив збір на обов`язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна, який підлягає поверненню, а тому з метою належного способу захисту порушених прав позивача суд першої інстанції правильно визнав протиправними дії відповідача щодо відмови сформувати подання про повернення позивачу збору на обов`язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна у розмірі 25540 грн та зобов`язав відповідача сформувати подання про повернення позивачу збору на обов`язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна у розмірі 25540 грн. Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України та ст.17 Закону України Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини, суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського Суду з прав людини (далі ЄСПЛ) як джерела права. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, судом апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив ЄСПЛ у справі Проніна проти України (рішення від 18.07.2006). Зокрема, у пункті 23 рішення ЄСПЛ зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи, що і зроблено апеляційним судом переглядаючи рішення суду першої інстанції, аналізуючи відповідні доводи скаржника. Так, у рішенні від 10.02.2010 у справі Серявін та інші проти України ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorija v. Spain) від 09.12.1994). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі Суомінен проти Фінляндії (Suominen v. Finland) від 01.07.2003). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі Гірвісаарі проти Фінляндії (Hirvisaari v. Finland) від 27.09.2001). Інші зазначені в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування. Згідно ст.316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуване рішення ухвалене відповідно до норм матеріального та процесуального права, а висновки суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному з`ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, які не спростовані доводами апеляційної скарги, у зв`язку з чим відсутні підстави для її задоволення. Одночасно слід зазначити, що в контексті положень п.10 ч.6 ст.12 КАС України дана справа відноситься до категорій справ незначної складності, а тому судове рішення, постановлене за результатами апеляційного перегляду в касаційному порядку оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 цього Кодексу. Керуючись ст.ст.12, 308, 311, 315, 316, 321, 325, 328, 329 КАС України, суд, п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області залишити без задоволення, а рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 24 березня 2025 року по справі №260/926/25 - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя Р. В. Кухтей судді С. П. Нос С. М. Шевчук