Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 380/22528/24

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22 липня 2025 рокуЛьвівСправа № 380/22528/24 пров. № А/857/5826/25 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі: судді-доповідача Шинкар Т.І., суддів Довгої О.І. Запотічного І.І. розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 07 січня 2025 року (головуючий суддя Сподарик Н.І.), ухвалене за правилами спрощеного позовного провадження в м. Львів, у справі №380/22528/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправним і скасування рішення, зобов`язання вчинити дії, В С Т А Н О В И В : 05 листопада 2024 року ОСОБА_1 звернулась з позовом до суду до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській з вимогами: - визнати протиправним та скасувати рішення №913300801332 від 24.09.2024 Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про відмову в перерахунку пенсії щодо не нарахування та невиплати підвищення до пенсії ОСОБА_1 в розмірі 25 відсотків мінімальної пенсії за віком з часу звернення (16.09.2024) за перерахунком пенсії відповідно до пункту «г» ч. 1 статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення»; - зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України Львівської області здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 підвищення до пенсії в розмірі 25 відсотків мінімальної пенсії за віком, з часу звернення (16.09.2024) за перерахунком пенсії відповідно до пункту «г» ч. 1 статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення». Рішенням Львівського адміністративного суду від 07 січня 2025 року позов задоволено частково. Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив з того, що позивач, як член сім`ї громадянина, який необґрунтовано зазнав політичних репресій та був реабілітований, має право на підвищення пенсії на 25 процентів мінімальної пенсії за віком відповідно до пункту «г» статті 77 Закону №1788-XII з 16.09.2024 року. Суд першої інстанції дійшов висновку, що належним способом захисту порушеного права позивача буде зобов`язання саме Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області здійснити перерахунок підвищення пенсії позивачці в розмірі 25% мінімальної пенсії за віком відповідно до пункту «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з 16.09.2024 року. Суд першої інстанції зазначив, що враховуючи вимоги Порядку №22-1, органом, що приймав рішення за заявою позивача про перерахунок пенсії визначено Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області, відповідно належним відповідачем у правовідносинах щодо розгляду заяви позивача про призначення пенсії є Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області, структурний підрозділ якого, визначений за принципом екстериторіальності, розглядав заяву про переведення (перерахунок) пенсії та прийняв рішення про відмову. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області подало апеляційну скаргу, просить скасувати рішення Львівського окружного адміністративного суду від 07 січня 2025 року та в задоволені позову відмовити повністю. Апелянт зазначає, що до заяви про перерахунок пенсії, позивачкою надано посвідчення від 27.02.2012, видане Львівською обласною радою, яке відповідає зразку посвідчення про пільги реабілітованих, затвердженому постановою №48. Враховуючи вищезазначене, Головним управлінням прийнято рішення № 913300801332 від 24.09.2024 про відмову у перерахунку пенсії ОСОБА_1 , у зв`язку з відсутністю законних підстав. Також апелянт зазначив, що суд першої інстанції при вирішенні справи вийшов за межі завдань адміністративного судочинства, а саме втрутився в дискреційні повноваження Управління. Враховуючи положення статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд апеляційної інстанції дійшов висновку щодо можливості розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, на підставі наявних у ній доказів. Згідно з ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які посилаються учасники справи, приходить до переконання, що рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині вимогам статті 242 КАС України відповідає частково. З матеріалів справи судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 є громадянкою України, перебуває на обліку у органах Пенсійного фонду України має інвалідність (З група загальне захворювання) та одержує пенсію за віком, що підтверджується пенсійним посвідченням НОМЕР_1 , проживає та зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 . Позивач народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 у місті Воркута Комі АРСР, що підтверджується свідоцтвом про народження НОМЕР_2 , за актовим записом № 537 від 27.07.1957. Батьком позивача був ОСОБА_2 1927 року народження, а матір`ю - ОСОБА_3 1929 року народження, які відбували покарання. Батьки позивачки в місцях позбавлення волі уклали шлюб. Відповідно до архівної довідки від 24.06.1991 за № 13/5081-90 Прокуратури Львівської області ОСОБА_2 1927 року народження із села Тишковичі Нижанківського району Львівської (колишньої Дрогобицької) області 09 вересня 1950 року, Постановою Особливої Наради при МДБ СРСР засуджений (репресований) до шести років позбавлення волі. Був заарештований 23 червня 1950 року і звільнений 30 червня 1956 року, утримувався під вартою в місцях позбавлення волі шість років та сім днів. Відповідно до архівної довідки від 31.07.1991 за № 13/1108-90 Прокуратури Тернопільської області ОСОБА_4 1929 року народження із села Оріховець Підволочиського району Тернопільської області ІНФОРМАЦІЯ_2 засуджена до десяти років позбавлення волі. Пізніше її дії перекваліфіковано і міру покарання знижено до п`яти років позбавлення волі. Заарештована 30 вересня 1947 року і звільнена 03 квітня 1956 року, утримувалась під вартою в місцях позбавлення волі вісім років шість місяців три дні. Відповідно до ст. 1 Закону України від 17 квітня 1991 року «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» ОСОБА_2 та ОСОБА_4 були реабілітовані. Позивачка 25.08.1984 уклала шлюб із ОСОБА_5 та змінила прізвище ОСОБА_6 на ОСОБА_7 , що підтверджується витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію шлюбу щодо підтвердження дошлюбного прізвища виданого 30.10.2024 за № 00047732151 Франківським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, за актовим записом №1089 складеного 25.08.1984 Жовтневим відділом державної реєстрації актів цивільного стану Харківського міського управління юстиції. 01.03.1996 позивач розірвала шлюб із ОСОБА_5 , залишившись на прізвищі ОСОБА_7 , що підтверджується свідоцтвом про розірвання шлюбу НОМЕР_3 , про що в книзі реєстрації актів про розірвання шлюбу зроблено запис №125 та витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію шлюбу щодо підтвердження дошлюбного прізвища виданого від 30.10.2024 за №00047732151. Позивачка звернулася до відділу обслуговування громадян Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області із заявою від 16.09.2024 щодо проведення з 05.05.2018 перерахунку пенсії відповідно пункту «г» статті 77 Закону № 1788-XII. Головне управління Пенсійного фонду в Одеській області 27.06.2024 прийняло рішення №913300801332, яким відмовлено позивачці, оскільки пункт «г» статті 77 Закону «Про пенсійне забезпечення» не передбачено встановлення підвищення до пенсії дітям, які народились на спецпоселенні, де знаходились разом з батьками. Оскільки позивачкою не доведено факт примусового переселення та застосування до неї репресій, проводити перерахунок пенсії підстав немає. Вважаючи таке рішення необґрунтованим, а свої права та охоронювані законом інтереси порушеними, позивач звернулася з даним позовом до суду. Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції враховує такі підстави. Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн. Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень. Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. З метою відновлення історичної справедливості, встановлення порядку реабілітації репресованих осіб та осіб, які потерпіли від репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років, відновлення їхніх політичних, соціальних, економічних та інших прав, визначення порядку відшкодування шкоди, завданої таким особам унаслідок репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років, недопущення повторення злочинів тоталітарних режимів прийнято Закон України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років» від 17.04.1991 № 962-XII, (назва в редакції Закону № 2325-VIII від 13.03.2018) (далі - Закон № 962-XII). Відповідно до положень статті 1-1 Закону № 962-XII репресована особа - особа, яка зазнала репресій з мотивів та у формах, визначених цим Законом; члени сім`ї - чоловік або дружина репресованої особи, діти репресованої особи, у тому числі повнолітні або усиновлені, батьки, вітчим, мачуха репресованої особи, усиновлювач, опікун, піклувальник, а також інші родичі або особи, які на момент здійснення репресій проживали з репресованою особою однією сім`єю і були пов`язані спільним побутом. Згідно з положеннями статті 1-2 Закону № 962-XII реабілітованими визнаються особи, зокрема, стосовно яких до 24 серпня 1991 року були здійснені репресії у формах, визначених статтею 2 цього Закону, за рішенням іншого репресивного органу, якщо встановлено факт здійснення репресій проти таких осіб з класових, національних, політичних, релігійних, соціальних мотивів. Статтею 2 Закону № 962-XII формою репресії визнано вислання - примусове виселення особи з місця її проживання з встановленням заборони на проживання у визначеній місцевості або примусове виселення чи переселення особи з місця її проживання в іншу місцевість або за межі СРСР. Статтею 1-3 Закону №962-XII визначено, що потерпілими від репресій - є діти репресованої особи, у тому числі усиновлені, які у віці до18 років залишилися без батька, матері (усиновлювача) внаслідок здійснення репресій проти батька, матері (усиновлювача) або які народилися не пізніше ніж через 10 місяців з дня арешту батька, матері, або які народилися у місці позбавлення волі, на засланні, висланні під час перебування репресованої особи у місці позбавлення волі, на засланні, висланні, залишення репресованої особи для роботи у таборах Народного комісаріату внутрішніх справ у становищі вільнонайманого без права виїзду з прикріпленням до районів табору-будівництва, закріплення репресованої особи за будівництвом згідно з директивою Народного комісара внутрішніх справ та Прокурора СРСР від 29 квітня 1942 року №185, або які народилися у матері, яку було примусово безпідставно поміщено до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, під час перебування матері у такому психіатричному закладі, або які у віці до 18 років перебували, незалежно від тривалості, у спецприймальниках чи розподільниках, спеціальних будинках малюка чи дитячих будинках репресивних органів, або які внаслідок здійснення репресії проти батька, матері були примусово позбавлені імен, включаючи родові імена. Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 у місті Воркута Комі АРСР, що підтверджується свідоцтвом про народження НОМЕР_2 , за актовим записом № 537 від 27.07.1957. Батьком позивача був ОСОБА_2 1927 року народження, а матір`ю - ОСОБА_3 1929 року народження, які відбували покарання. Батьки позивачки в місцях позбавлення волі уклали шлюб. Відповідно до архівної довідки від 24.06.1991 за № 13/5081-90 Прокуратури Львівської області ОСОБА_2 1927 року народження із села Тишковичі Нижанківського району Львівської (колишньої Дрогобицької) області 09 вересня 1950 року, Постановою Особливої Наради при МДБ СРСР засуджений (репресований) до шести років позбавлення волі. Був заарештований 23 червня 1950 року і звільнений 30 червня 1956 року, утримувався під вартою в місцях позбавлення волі шість років та сім днів. Відповідно до архівної довідки від 31.07.1991 за № 13/1108-90 Прокуратури Тернопільської області ОСОБА_4 1929 року народження із села Оріховець Підволочиського району Тернопільської області ІНФОРМАЦІЯ_2 засуджена до десяти років позбавлення волі. Пізніше її дії перекваліфіковано і міру покарання знижено до п`яти років позбавлення волі. Заарештована 30 вересня 1947 року і звільнена 03 квітня 1956 року, утримувалась під вартою в місцях позбавлення волі вісім років шість місяців три дні. Відповідно до ст. 1 Закону України від 17 квітня 1991 року «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» ОСОБА_2 та ОСОБА_4 були реабілітовані. Таким чином, як вбачається з матеріалів справи, позивач відповідно до статті 1-3 Закону №962-XII є потерпілою від репресії, оскільки є дитиною репресованих осіб та народилась на засланні. Відповідно до пункту 6 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV (далі - Закон №1058-IV) до прийняття відповідного закону до пенсій, передбачених цим Законом, установлюються надбавки та здійснюється їх підвищення згідно із Законом України «Про пенсійне забезпечення». Зазначені надбавки та підвищення встановлюються в розмірах, що фактично виплачувалися на день набрання чинності цим Законом з наступною індексацією відповідно до законодавства про індексацію грошових доходів населення. Виплата їх здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Згідно з пунктом «г» частини 1 статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-XII призначені пенсії підвищуються репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, призначені пенсії - на 50 процентів, а членам їх сімей, яких було примусово переселено, - на 25 процентів мінімальної пенсії за віком. Вказане дозволяє суду апеляційної інстанції погодитись з висновками суду першої інстанції, що в межах спірних правовідносин позивач має право на підвищення призначеної пенсії як член сім`ї репресованої особи. Згідно з пунктом «г» частини 1 статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-XII призначені пенсії підвищуються репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, призначені пенсії - на 50 процентів, а членам їх сімей, яких було примусово переселено, - на 25 процентів мінімальної пенсії за віком. Щодо твердження апелянта про те, що до заяви № 8894 від 16.09.2024 ОСОБА_1 надала посвідчення від 27.02.2012 видане Львівською обласною радою, яке не відповідає зразку посвідчення про пільги реабілітованих, затвердженому Постановою № 48, суд апеляційної інстанції зазначає, що позивач є членом сім`ї репресованої особи, на яку розповсюджуються права реабілітованих осіб, втім остання не є особисто репресованою особою. А отже, відповідно до наданого посвідчення №26/5-П від 27.02.2012 року позивач має право на пільги, передбачені Законом України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні». Щодо твердження апелянта про неправомірність у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 підвищення до пенсії в розмірі 25 відсотків мінімальної пенсії за віком, з часу звернення - 16.09.2024 за перерахунком пенсії відповідно до пункту «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення», апеляційний суд зазначає таке. Відповідно до пункту «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII призначені пенсії підвищуються репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, призначені пенсії - на 50 процентів, а членам їх сімей, яких було примусово переселено, - на 25 процентів мінімальної пенсії за віком. Відповідно до положень частини 1 статті 2 Закону України «Про прожитковий мінімум» від 15.07.1999 №966-XIV прожитковий мінімум застосовується для встановлення розмірів мінімальної пенсії за віком. Згідно з статтею 4 Закону України «Про прожитковий мінімум» прожитковий мінімум встановлюється Кабінетом Міністрів України після проведення науково-громадської експертизи сформованих набору продуктів харчування, набору непродовольчих товарів і набору послуг. Прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік. Прожитковий мінімум публікується в офіційних виданнях загальнодержавної сфери розповсюдження. Так, положення частини 4 статті 28 Закону №1058-IV згідно з якою мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений частинами першою - третьою цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом, на переконання суду апеляційної інстанції, не є перешкодою для застосування даної величини (мінімального розміру пенсії за віком) до обрахування інших пенсій чи доплат пов`язаних з мінімальною пенсією за віком, оскільки чинним законодавством не встановлено іншого крім передбаченого частиною 1 цієї статті мінімального розміру пенсії за віком. Іншого нормативно-правового акта, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає. Водночас, відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України «Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян» від 16 липня 2008 року № 654 репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачуються замість пенсії, підвищення проводиться в розмірі 54,4 гривні, а членам їх сімей, яких було примусово переселено, - 43,52 гривні. Доплата до пенсії позивачу Управлінням нараховувалась та виплачувалась у розмірі 43,52 гривні. Разом з тим, суд апеляційної інстанції зауважує, що відповідно до вимог статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України та повинні відповідати їй. Закон України «Про пенсійне забезпечення» має вищу юридичну силу ніж Постанова Кабінету Міністрів України від 16 липня 2008 року №654, а тому застосуванню в даному випадку підлягає саме вказаний Закон. Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» затверджений постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 07 липня 2014 року № 13-1), зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за №1566/11846 (далі - Порядок № 22-1). 30 березня 2021 року набрала чинності постанова правління Пенсійного фонду України від 16 грудня 2020 року № 25-1 «Про затвердження Змін до деяких постанов правління Пенсійного фонду України», зареєстрована в Міністерстві юстиції України від 16 березня 2021 року за № 339/35961 (далі - Постанова правління ПФУ № 25-1). Зміни, внесені до Порядку № 22-1 на підставі Постанови правління ПФУ № 25-1, передбачали застосування органами Пенсійного фонду України принципу екстериторіальному при опрацюванні заяв про призначення/перерахунок пенсії з 01 квітня 2021 року. Запроваджена у зв`язку із змінами, внесеними до Порядку № 22-1, технологія передбачає опрацювання заяв про призначення/перерахунок пенсії бек-офісами територіальних органів Пенсійного фонду України в порядку черговості надходження таких заяв незалежно від того, де було прийнято заяви та де проживає пенсіонер. Запровадження принципу екстериторіальності мало на меті досягнення таких результатів: єдиний підхід до застосування пенсійного законодавства; централізована прозора система контролю за діями фахівців, процесів призначення та перерахунку пенсій; мінімізація особистих контактів з громадянами; відв`язка звернень та їх опрацювання від територіального принципу; попередження можливих випадків зволікань у прийнятті рішення, а також оптимізація навантаження на працівників. Відповідно до пункту 1.1 розділу І Порядку № 22-1 заява про призначення пенсії, подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду України (далі - орган, що призначає пенсію) через структурний підрозділ, який здійснює прийом та обслуговування осіб (далі - сервісний центр). Згідно пункту 4.2 розділу ІV Порядку 22-1 після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає (перераховує) пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу. Пунктом 4.3. розділу ІV Порядку 22-1 визначено, що рішення за результатами розгляду заяви підписується керівником органу, що призначає пенсію (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов`язків), та зберігається в електронній пенсійній справі особи. Рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів органом, що призначає пенсію, приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви. За приписами пункту 4.10 розділу ІV Порядку № 22-1 після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії. Аналізуючи зазначені норми Порядку № 22-1, суд апеляційної інстанції зазначає, що: - сутність принципу екстериторіальності полягає у визначенні структурного підрозділу органу, що призначає пенсію, який формуватиме електронну пенсійну справу та розглядатиме по суті заяву про призначення пенсії, незалежно від місця проживання/перебування заявника чи місця поданням ним відповідної заяви, тобто без прив`язки до території; - після опрацювання електронної пенсійної справи та прийняття рішення за наслідками розгляду заяви про призначення пенсії структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, (тобто територіального органу Пенсійного фонду України), визначений за принципом екстериторіальності, передає електронну пенсійну справу органу, що призначає пенсію, (тобто територіальному органу Пенсійного фонду України), за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії (п. 4.10); - виплату пенсії проводить орган, що призначає пенсію, (тобто територіальний орган Пенсійного фонду України) за місцем фактичного проживання/перебування особи. Отже, з огляду на приписи пунктів 4.2, 4.10 розділу ІV Порядку №22-1, належним відповідачем у правовідносинах щодо розгляду заяви позивача про призначення пенсії є Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області, структурний підрозділ якого, визначений за принципом екстериторіальності, розглядав заяву про переведення (перерахунок) пенсії та прийняв рішення про відмову. Згідно із частиною другою статті 9 КАС України суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Отже, дії зобов`язального характеру щодо перерахунку позивачу пенсії має вчинити територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності, що розглядав відповідні документи, яким у даному випадку є Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області, а відтак судом першої інстанції правильно визначено орган пенсійного фонду на якого покладено обов`язок здійснити з 16.09.2024 нарахування позивачу підвищення до пенсії відповідно до пункту «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» у розмірі 25 відсотків мінімальної пенсії за віком, у зв`язку із чим суд першої інстанції обґрунтовано вийшов за межі позовних вимог з метою ефективного захисту прав позивача. Водночас, за наслідком проведених на виконання судового рішення Головним управління Пенсійного фонду України в Одеській області нарахувань, виплату позивачу підвищення до пенсії відповідно до пункту «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» у розмірі 25 відсотків мінімальної пенсії за віком, з урахуванням уже виплачених сум за вказаний період має проводити орган за місцем перебування позивача на обліку, отже Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області, отже суд першої інстанції зобов`язуючи Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області здійснити виплату спірних сум дійшов помилкового висновку, а відтак в цій частині судове рішення не відповідає фактичним обставинам справи та повноваженням пенсійного органу. Наведена правова позиція узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 07.05.2024 у справі №460/38580/22, від 08.02.2024 у справі №500/1216/23, від 18.09.2024 у справі №240/6201/23 в частині розглядуваного питання. Згідно з статтею 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Підсумовуючи вказане, надаючи правову оцінку аргументам сторін, з урахуванням предмета спору, зважаючи на висловлену Верховним Судом правову позицію у такій категорії справ, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що орган Пенсійного фонду України протиправно відмовив позивачу у нарахуванні підвищення до пенсії в розмірі 25 відсотків мінімальної пенсії за віком згідно з пунктом «г» частини 1 статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення», як члену сім`ї репресованої особи, яку у подальшому було реабілітовано, що стало наслідком порушення прав та інтересів позивача які підлягають захисту в судовому порядку. Оскільки в силу приписів ст.308 КАС України сторони не оскаржують рішення суду першої інстанції в частині відмови в позові, а тому рішення суду першої інстанції в цій частині не є предметом перегляду судом апеляційної інстанції. Згідно з частиною 2 статті 6 КАС України та статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права. У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. Оскільки при вирішенні вказаного спору судом першої інстанції такий вирішено не правильного, та як наслідок неправильно вирішено питання розподілу судових витрат, а відтак, враховуючи висновки суду апеляційної інстанції слід присудити на користь позивача з відповідачів в рівних частинах сплачений судовий збір за подачу позовної заяви. З огляду на викладене, враховуючи положення статті 317 КАС України, прецедентну практику ЄСПЛ, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що судом першої інстанції, в оскаржуваній частині рішення частково неправильно застосовано норми матеріального права, а тому рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині слід скасувати частково, задовольнивши в цій частині вимоги частково. Керуючись статтями 241, 243, 308, 311, 317, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області задовольнити частково. Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 07 січня 2025 року у справі № 380/22528/24 скасувати в частині зобов`язання Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області здійснити виплату ОСОБА_1 підвищення до пенсії в розмірі 25 відсотків мінімальної пенсії за віком, з часу звернення - 16.09.2024 за перерахунком пенсії відповідно до пункту «г» ч. 1 статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення». Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Львівській області здійснити з 16.09.2024 виплату ОСОБА_1 підвищення до пенсії відповідно до пункту «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» у розмірі 25 відсотків мінімальної пенсії за віком, з урахуванням виплачених сум. Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (ЄДРПОУ 20987385) сплачений судовий збір за подачу позовної заяви згідно квитанції від 01.11.2024 в сумі 484 (чотириста вісімдесят чотири) грн 48 коп. Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (ЄДРПОУ 13814885) сплачений судовий збір за подачу позовної заяви згідно квитанції від 01.11.2024 в сумі 484 (чотириста вісімдесят чотири) грн 48 коп. В решті рішення Львівського окружного адміністративного суду від 07 січня 2025 року у справі № 380/22528/24 в оскаржуваній частині залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків встановлених ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий суддя Т. І. Шинкар судді О. І. Довга І. І. Запотічний