Постанова 4856 № 240/11194/25

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 240/11194/25 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Семенюк М.М. Суддя-доповідач - Шидловський В.Б. 21 липня 2025 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Шидловського В.Б. суддів: Сапальової Т.В. Капустинського М.М. , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 07 травня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, стягнення середнього заробітку за час повного розрахунку, В С Т А Н О В И В : 16.04.2025 ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, стягнення середнього заробітку за час повного розрахунку. Ухвалою судді Житомирського окружного адміністративного суду від 21.04.2025, позовну заяву було залишено без руху та надано строк для усунення недоліків позовної заяви. А саме, позивачу необхідно додати до позову заяву про поновлення строку звернення до суду з позовом та докази поважності причин його пропуску. Оскільки, недоліки позовної заяви, що зазначені в ухвалі від 16.04.2025 усунуті не були, ухвалою судді Житомирського окружного адміністративного суду від 07.05.2025, позовну заяву повернуто позивачу. Не погоджуючись з судовим рішенням позивач подав апеляційну скаргу, у якій, з посиланням на порушення норм процесуального права, просить її скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Ухвалою суду від 23 червня 2025 року справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Згідно частини другої статті 122 КАС України, для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Строк звернення до суду обчислюється за загальним правилом з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому "повинна" слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов`язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, якщо: особа знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені; рішення скероване на її адресу поштовим повідомленням, яке вона відмовилася отримати або не отримала внаслідок неповідомлення відправника про зміну місця проживання; про порушення її прав знали близькі їй особи. День, коли особа дізналася про порушення свого права, - це встановлений доказами день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, внаслідок якої відбулося порушення їх прав, свобод чи інтересів. Інститут строків у адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Строки звернення до адміністративного суду з позовом, апеляційною чи касаційною скаргами обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними. Звернення до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку (стаття 117 Кодексу законів про працю України) обмежене строком, який - з уваги також на постанову Верховного Суду від 11 лютого 2021 року у справі № 240/532/20 - у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби визначений у частині п`ятій статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України і становить один місяць (з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів). Судом встановлено, що позивач 16.04.2025 звернувся до суду з позовом, в якому просить: - визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 відносно ОСОБА_1 стосовно несвоєчасного остаточного розрахунку при звільненні, а саме несвоєчасного нарахування та виплати грошової компенсації вартості за неотримане речове майно за період проходження військової служби у Збройних Силах України по день виключення зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 ; - стягнути з військової частини НОМЕР_1 середній заробіток за затримку повного розрахунку при звільненні (несвоєчасної виплати грошової компенсації за неотримане речове майно) за період з 03.10.2024 року по 03.12.2024 рік. В обґрунтування позову зазначає, що позивач був звільнений з військової служби та виключений зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 02.10.2024 і відповідач виплатив йому грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно в сумі 56 797,61 грн 04.12.2024, а тому позивач має право на стягнення з відповідача середнього заробітку за затримку повного розрахунку при звільнення відповідно до ст.117 КЗпП України. Разом з позовною заявою, позивач подав заяву про поновлення строку звернення, в якій просить поновити передбачений ч.5 ст. 122 КАС України місячний строк звернення до суду, зазначаючи, що на момент отримання 56 797,61 грн перебувала за кордоном, а тому не могла об`єктивної можливості ознайомитись з рухом коштів і призначенням виплат; проходила амбулаторне та стаціонарне лікування; на момент звернення до суду в країні діє воєнний стан. Судом встановлено, що відповідачем на користь позивача 03.12.2024 виплачено суму заборгованості по грошовому забезпеченню, отже місячний строк звернення до суду з вимогами про стягнення середнього заробітку за затримку такої виплати, останнім днем якого було 03.01.2025. Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 10.02.2022 у справі № 300/3142/20 та від 07.09.2023 у справі № 160/914/23. Щодо воєнного стану, як причини пропущення строку звернення до суду з позовом, то сам факт запровадження воєнного стану в Україні, без обґрунтування неможливості звернення до суду саме позивачем у встановлені строки у зв`язку із запровадженням такого, не може вважатися поважною причиною для безумовного поновлення цих строків. При цьому враховується позиція Верховного Суду, висловлена в постанові від 29 вересня 2022 року у справі № 500/1912/22 (адміністративне провадження № К/990/20688/22). Щодо перебування на амбулаторному лікуванні, то суд не приймає до уваги виписний епікриз від 04.11.2024, оскільки дата проходження лікування передує даті виплати грошової компенсації за неотримане речове майно. Крім того, даний епікриз містить суперечності в даті перебування позивача на лікуванні. Позивач в заяві зазначає, що в період надходження коштів у сумі 56 797,61 грн перебувала за кордоном та не мала об`єктивної можливості своєчасно ознайомитися з рухом коштів і призначенням виплат, однак дане твердження спростовується доданої до позову випискою з банківського рахунку АТ КБ "ПриватБанк" від 04.12.2024 в якій зазначено "ВЧ НОМЕР_1 . Коментар: Рerekaz koshtiv-kompensatsii za rechove maino", тобто від кого та які кошти (призначення платежу) надійшли, а тому про отримання вказаних коштів з порушенням встановлених строків і, відповідно, про своє право отримати середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні в період з 03.10.2024 по 03.12.2024 позивач повинен був дізнатися 04.12.2024. Таким чином останнім днем місячного строку звернення до суду є 06.01.2025, а з позовом звернулись 16.04.2025. Також, суд звертає увагу, що позивачем додано 8-10 аркуші Паспорту громадянина України для виїзду за кордон серії НОМЕР_2 , з яких не можливо встановити його приналежність позивачу, та відповідно до яких: - 14.11.2025 виїзд за межі України - 03.01.2025 повернення до України; - 10.01.2025 виїзд за межі України - 27.02.2025 повернення до України. Отже 8-10 аркуші Паспорту громадянина України для виїзду за кордон серії НОМЕР_2 не є доказом того, що позивач перебував за межами України. Позивачем також додано виписку із медичної карти № 1780 стаціонарного хворого від 17.03.2025, відповідно до якої позивач в період з 04.03.2025 по 17.03.2025 перебувала на лікуванні, однак ця обставина не могла перешкодити позивачу звернутися до суду з позовом в місячний строк з моменту (04.12.2024), коли вона дізналася (повинна була дізнатися) про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів. Суд зазначає, що причина пропуску строку може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об`єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування. Отже, поновленню підлягають лише порушені з поважних причин процесуальні строки, встановлені законом. У свою чергу, поважною може бути визнано причину, яка носить об`єктивний характер, та з обставин незалежних від сторони унеможливила звернення до суду з адміністративним позовом. Відповідно до ч.1 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. Позивачем у заяві про поновлення порушеного строку звернення до суду не вказуються обставини, які були чи об`єктивно є непереборними, тобто не залежали від його волевиявлення, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду, не надано доказів на підтвердження таких обставин. З урахуванням зазначених обставин, враховуючи, що позивачем пропущений строк звернення до суду, в клопотанні (заяві) не зазначені підстави пропуску звернення до суду, які можуть бути визнані судом поважними, керуючись приписами ч.2 ст.123, п.9 ч.4 ст.169 КАС України, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що позов повертається позивачу. Відповідно ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Отже, ст.2 КАС України та ч.4 ст.242 КАС України вказують, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Згідно п.41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Доводи викладені в апеляційній скарзі висновків суду першої інстанції не спростовують. За змістом частини першої статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 07 травня 2025 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили в порядку та в строки, передбачені ст. 325 КАС України. Головуючий Шидловський В.Б. Судді Сапальова Т.В. Капустинський М.М.