Постанова 4855 № 320/19777/25

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 320/19777/25 Суддя першої інстанції: Терлецька О.О. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22 липня 2025 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Головуючого судді Файдюка В.В., Суддів: Епель О.В., Мєзєнцева Є.І., При секретарі: Масловській К.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Комунального підприємства «Київблагоустрій» виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) та Департаменту територіального контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 05 травня 2025 року у справі за адміністративним позовом Київського національного університету культури та мистецтв до Департаменту територіального контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Комунального підприємства «Київблагоустрій» виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Постійної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про визнання протиправними та скасування рішення в частині, приписів, доручення, визнання протиправними дій і зобов`язання утриматися від вчинення дій, - В С Т А Н О В И В : У квітні 2025 року Київський національний університет культури та мистецтв (далі - позивач, КНУКіМ або Університет) звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Департаменту територіального контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), (далі - відповідач-1, Департамент), Комунального підприємства «Київблагоустрій» виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (далі - відповідач-2, КП «Київблагоустрій»), Постійної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (далі - відповідач-3, Постійна комісія) про: 1) визнання протиправними та скасування рішення Постійної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), оформленого протоколом №1 від 10.01.2025 року в частині пункту 8 «Щодо демонтажу паркану, який створює перешкоди для проїзду спецтранспорту та інших комунальних служб біля житлового будинку по вул. Євгена Коновальця, 36-Б у Печерському районі міста Києва»; 2) визнання протиправними та скасування приписів № 202502237 від 27.01.2025 та № 202502235 від 27.01.2025 Департаменту територіального контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації); 3) визнання протиправним та скасування доручення Департаменту територіального контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) № 064-1563 від 31.01.2025; 4) визнання протиправними дій Комунального підприємства «Київблагоустрій» виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) щодо демонтажу частини огорожі (воріт) по вул. Євгена Коновальця, 36, м. Київ, 01133; 5) зобов`язання Комунального підприємства «Київблагоустрій» виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) утриматись від дій щодо демонтажу частини огорожі (паркану з воротами) по вул. Євгена Коновальця, 36, м. Київ, 01133, які належать Київському національному університету культури та мистецтв. Крім того, у травні 2025 року Університет подав до Київського окружного адміністративного суду заяву про забезпечення позову, в якій просив: - зупинити дію рішення Постійної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), оформлене протоколом №1 від 10.01.2025 в частині пункту 8 «Щодо демонтажу паркану, який створює перешкоди для проїзду спецтранспорту та інших комунальних служб біля житлового будинку по вул. Євгена Коновальця, 36-Б у Печерському районі міста Києва» до моменту набрання законної сили рішення у справі №320/19777/25; - зупинити дію доручення Департаменту територіального контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) №064-1563 від 31.01.2025 до моменту набрання законної сили рішення у справі №320/19777/25; - заборонити Комунальному підприємству «Київблагоустрій» виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) вчиняти дії щодо демонтажу частини огорожі (паркану з воротами) по вул. Євгена Коновальця, 36, м. Київ, 01133, які належать Київському національному університету культури та мистецтв (ідентифікаційний код юридичної особи: 02214159, місцезнаходження: вул. Євгена Коновальця, 36, м. Київ, 01133), до моменту набрання законної сили рішення у справі №320/19777/25. Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 05.05.2025 заяву про забезпечення позову задоволено. Зупинено дію рішення Постійної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), оформлене протокол №1 від 10.01.2025 року в частині пункту 8 «Щодо демонтажу паркану, який створює перешкоди для проїзду спецтранспорту та інших комунальних служб біля житлового будинку по вул. Євгена Коновальця, 36-Б у Печерському районі міста Києва» до моменту набрання законної сили рішення у справі №320/19777/25. Зупинено дію доручення Департаменту територіального контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) №064-1563 від 31.01.2025 року до моменту набрання законної сили рішення у справі №320/19777/25. Заборонено Комунальному підприємству «Київблагоустрій» виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) вчиняти дії щодо демонтажу частини огорожі (паркану з воротами) по вул. Євгена Коновальця, 36, м. Київ, 01133, які належать Київському національному університету культури та мистецтв (ідентифікаційний код юридичної особи: 02214159, місцезнаходження: вул. Євгена Коновальця, 36, м. Київ, 01133) до моменту набрання законної сили рішенням у справі №320/19777/25. При цьому суд першої інстанції виходив з того, що обраний позивачем спосіб забезпечення адміністративного позову відповідає його предмету, а вжиття заходів забезпечення позову не зумовлює вирішення спору, а лише спрямовано не збереження існуючого становища до розгляду справи по суті заявлених позовних вимог з огляду на загрозу настання незворотніх наслідків та подальше можливе реальне ускладення чи унеможливлення виконання рішення суду за умови задоволення позову. Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, КП «Київблагоустрій» подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу суду та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову. В обґрунтування своїх доводів зазначає, що всупереч висновків суду першої інстанції позивачем не наведено очевидних ознак протиправності спірних індивідуальних актів, не обґрунтовано існування реальної загрози істотного ускладення чи унеможливлення виконання рішення суду. Наголошує, що вжиті заходи забезпечення позову фактично є рівнозначними задоволенню позовних вимог, що суперечить сформованій практиці Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду. Окрім наведеного звертає увагу, що КП «Київблагоустрій» не надає оцінку правомірності рішення про демонтаж, а лише вживає заходи з демонтажу, що свідчить про те, що оскаржуваною ухвалою суд допустив втручання у дискреційні повноваження Комунального підприємства. Поряд з цим зазначає, що вжиті заходи забезпечення позову порушують баланс між приватними інтересами заявника та суспільними інтересами. Крім того, не погоджуючись із згаданою вище ухвалою суду, Департамент подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати її та постановити нову, якою заяву КНУКіМ про забезпечення позову залишити без задоволення. Свою позицію обґрунтовує тим, що оскаржувана ухвала не містить мотивів існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам та інтересам заявника або про ускладення чи неможливість виконання рішення суду у випадку задоволення позову або про наявність ознак очевидної протиправності рішень суб`єктів владних повноважень. Наголошує, що вжиті судом заходи забезпечення позову фактично є рівнозначними задоволенню позовних вимог, що суперечить позиції Верховного Суду. Окремо звертає увагу, що спосіб забезпечення позову, вжитий судом, допускає втручання у дискреційні повноваження відповідачів, а можливі ризики понесених позивачем витрат можуть бути відшкодовані у майбутньому, однак не свідчать про безумовну наявність правових підстав для забезпечення позову. У відзиві на апеляційні скарги Університет просить залишити їх без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції - без змін. В обґрунтування своїх доводів зазначає, що всупереч доводів апеляційної скарги КП «Київблагоустрій» має місце безпідставне втручання у право власності на майно позивача, оскільки вже здійснено демонтаж частини огорожі, а відтак невжиття заходів забезпечення позову може призвести до демонтажу іншої частини, що зумовить настання невідворотних наслідків та завдасть майнової шкоди Університету. Наголошує, що попри доводи Комунального підприємства обраний позивачем спосіб забезпечення позову є співмірним, відповідає предмету спору та жодним чином не вирішує наперед позовні вимоги, оскільки спрямований на збереження існуючого становища. Окрім цього звертає увагу, що позивач у заяві про забезпечення позову не посилався на очевидну протиправність спірних у цій справі актів суб`єктів владних повноважень. Поряд з цим зазначає, що оскаржувана ухвала не допускає втручання у дискреційні повноваження відповідачів, а лише покликана зберегти існуюче становище до вирішення спору. Також зауважує, що попри постановлену ухвалу Департаментом 29.05.2025 прийнято припис №202515388, на підставі якого продовжуються вчинятися дії, спрямовані на демонтаж огорожі, що свідчить про необхідність вжиття заходів забезпечення позову. Відзиву на апеляційні скарги від Постійної комісії не надійшло. Протокольною ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 22.07.2025 відмовлено у задоволенні клопотання Департаменту про відкладення розгляду справи з підстав перебування працівника Департаменту, який здійснює представництво інтересів у цій справі, у відпустці з 21.07.2025 по 03.08.2025, з таких підстав. Відповідно до ст. 313 КАС України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Якщо суд апеляційної інстанції визнав обов`язковою участь у судовому засіданні учасників справи, а вони не прибули, суд апеляційної інстанції може відкласти апеляційний розгляд справи. Разом з тим, судовою колегією враховується, що обов`язковою участь у судовому засіданні учасників справи не визнавалася. При цьому колегія суддів вважає за необхідне підкреслити, що перебування у щорічній основній відпустці Рябоконя В.В. не може мати наслідком відкладення розгляду справи судом апеляційної інстанції, позаяк інтереси Департаменту як суб`єкта владних повноважень у суді апеляційної інстанції може представляти як його керівник, так і будь-яка інша уповноважена на це особа в установленому процесуальним законом порядку. Більше того, про дату, час та місце розгляду апеляційних скарг у цій справі Шостим апеляційним адміністративним судом було повідомлено завчасно (11.07.2025), що давало Департаменту об`єктивну можливість забезпечити явку повноваженого представника у судове засідання. За таких обставин, зважаючи на відсутність підстав для визнання поважними викладених у клопотанні причин для відкладення розгляду справи, а також з огляду на визначені ст. 309 КАС України строки її розгляду, судовою колегією відмовлено у задоволенні заявленого клопотання. У судовому засіданні представник КП «Київблагоустрій» доводи апеляційної скарги підтримав та просив її вимоги задовольнити повністю, не заперечуючи проти задоволення апеляційної скарги Департаменту. Представник Університету просив суд відмовити у задоволенні апеляційних скарг з підстав, викладених у відзивах на них. Інші учасники справи, будучи належним чином повідомленими про дату, час та місце розгляду справи, у судове засідання явку представників не забезпечили. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційних скарг, заслухавши пояснення представників учасників справи, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги підлягають залишенню без задоволення, а ухвала суду першої інстанції - без змін, виходячи з такого. Відповідно до ч. 1 ст. 150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову. Згідно ч. 2 ст. 150 КАС України забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю. Системний аналіз наведених норм дає підстави для однозначного висновку, що заходи забезпечення позову можуть вживатися виключно у випадках, коли невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю. За правилами ч. ч. 1, 2 ст. 151 КАС України позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку. При цьому, суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб. Отже, процесуальний закон наділяє суд повноваженнями на вжиття заходів забезпечення позову шляхом, зокрема, зупиненням дії індивідуального акта та заборони відповідачу вчиняти певні дії. Однак, передумовою для вжиття таких заходів з урахуванням положень ч. 2 ст. 151 КАС України є існування та встановлення судом обставин, визначених ч. 2 ст. 150 КАС України. Як вбачається із змісту заяви про забезпечення позову, у зв`язку з прийняттям Постійною комісією оформленого протоколом від 10.01.2025 №1 рішення в частині пункту 8 та доручення Департаменту від 31.01.2025 №064-1563 представниками КП «Київблагоустрій» здійснено демонтаж частини огорожі (паркану з воротами), які належать КНУКіМ. При цьому, за твердженням позивача, подальше вчинення КП «Київблагоустрій» дій, що зумовлені прийняттям спірних індивідуальних актів, унеможливіть або істотно ускладнить виконання рішення суду у цій справі, а також спричинить заподіяння Університету матеріальної шкоди. На переконання колегії суддів, обраний Університетом вжиття заходів забезпечення позову, з яким погодився суд першої інстанції, у повній мірі відповідає меті інституту забезпечення позову, закріпленому у КАС України. Так, демонтаж огорожі, на відміну від демонтажу малих архітектурних форм чи інших елементів благоустрою, що розміщені на землі, неможливий без його розрізання чи розбирання, що матиме своїм наслідком докладання особою значних зусиль та потребуватиме додаткових майнових витрат для його повторний монтаж у випадку задоволення позовних вимог. Викладене робить нерелевантним посилання Департаменту в апеляційній скарзі на постанову Верховного Суду від 24.04.2025 у справі №320/17940/24, оскільки на відміну від згаданої справи, де об`єктом демонтажу були гаражі, які зберігаються на спеціальному майданчику, у справі №320/19777/25 об`єктом демонтажу є огорожа, яка не може бути приведена у попередній стан без відновлювальних робіт після повернення її із зберігання на спеціальному майданчику. Це ж саме стосується й позиції Верховного Суду, висловленої у постанові від 23.06.2025 у справі №380/23268/24, де велася мова про демонтаж зблокованих споруд. За таких обставин суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що обраний заявником спосіб забезпечення адміністративного позову відповідає його предмету та, водночас, вжиття таких заходів не зумовлює фактичного вирішення спору по суті, а спрямоване лише на збереження існуючого становища до розгляду справи по суті заявлених вимог. Аналогічні висновки щодо схожих за змістом правовідносин містяться у постанові Верховного Суду від 19.03.2025 у справі №300/6853/23. У справі «Беєлер проти Італії» Європейський суд з прав людини зазначив, що будь-яке втручання органу влади у захищене право не суперечитиме загальній нормі, викладеній у першому реченні частини 1 статті 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, лише якщо забезпечено «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогам захисту основоположних прав конкретної особи. Питання щодо того, чи було забезпечено такий справедливий баланс, стає актуальним лише після того, як встановлено, що відповідне втручання задовольнило вимогу законності і не було свавільним. Крім того, у рішенні від 09.01.2007 у справі «Інтерсплав» проти України» Суд наголосив, що втручання має бути пропорційним та не становити надмірного тягаря, іншими словами воно має забезпечувати «справедливий баланс» між інтересами особи і суспільства. Тобто, інститут забезпечення адміністративного позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі. При цьому заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами. Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії. Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу. Аналогічна правова позиція міститься, зокрема, у постанові Верховного Суду від 21.11.2018 у справі № 826/8556/17. Таким чином, враховуючи що позивачем належним чином обґрунтовано та доведено, що до ухвалення рішення в адміністративній справі існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам та інтересам Університету, що захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, що для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, а без забезпечення позову буде неможливо виконати рішення суду, Київський окружний адміністративний суд прийшов до правильного висновку про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову. Посилання апелянтів на те, що вжиті у межах цього спору заходи забезпечення позову фактично вирішили спір по суті до прийняття у ньому рішення та допустили втручання в їх дискреційні повноваження, судова колегія оцінює критично, оскільки, по-перше, обґрунтування співмірності й адекватності застосованого заходу забезпечення позову було правильно наведено судом першої інстанції та, як було зазначено вище, відповідає позиції Верховного Суду, висловленій у постанові від 19.03.2025 у справі №300/6853/23, по-друге, тимчасове зупинення дії індивідуальних актів та заборона вчиняти дії, що випливають з таких, не є втручанням у дискреційні повноваження компетентних органів, адже мають темпорально окреслені межі дії відповідної заборони, що узгоджується з інститутом забезпечення позову, по-третє, під час вирішення питання про вжиття заходів забезпечення позову судом першої інстанції не надавалася оцінка правомірності спірних у цій справі індивідуальних актів, оскільки підставою забезпечення позову не визначалася їх очевидна протиправність. Судова колегія вважає за необхідне зауважити, що згідно Рекомендації № R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятій Комітетом Міністрів Ради Європи 13.09.1989, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов`язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов`язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акту; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв`язку з оскарженням адміністративного акту. Європейський суд з прав людини у рішенні від 29.06.2006 у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. У рішенні від 31.07.2003 у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини вказав, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Салах Шейх проти Нідерландів», ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17.07.2008) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби ст. 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права. Конституційний Суд України у пункті 9 мотивувальної частини рішення від 30.01.2003 №3-рп/2003 наголошував на тому, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. У межах визначеної нормативної регламентації спірних правовідносин суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що зупинення дії спірних рішення та доручення, а також заборона вчиняти дії щодо демонтажу частини огорожі, належної позивачу, є допустимими та пропорційними заходами забезпечення позову, невжиття яких може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, адже навіть у випадку задоволення позову виконання судового рішення може бути ускладнене внаслідок демонтажу такої огорожі без можливості її відновлення у попередньому стані без додаткових матеріальних витрат. Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. З огляду на викладене, судова колегія приходить до висновку про правильність твердження суду першої інстанції щодо обґрунтованості поданої заяви про забезпечення позову, оскільки, як було встановлено вище, викладеними у ній доводами підтверджується існування підстав та обставин для вжиття відповідних заходів. У зв`язку з чим вважає за необхідне апеляційні скарги залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції - без змін. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Приписи ст. 316 КАС України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 151, 242-244, 250, 308, 310, 312, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, суд, - ПОСТАНОВИВ : Апеляційні скарги Комунального підприємства «Київблагоустрій» виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) та Департаменту територіального контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) - залишити без задоволення. Ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 05 травня 2025 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, встановлені статтями 328-331 КАС України. Повне рішення виготовлено 22 липня 2025 року. Головуючий суддя: В.В. Файдюк Судді: О.В. Епель Є.І. Мєзєнцев