Ухвала КГС ВС № 910/3411/24

УХВАЛА 15 липня 2025 року м. Київ cправа № 910/3411/24 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Губенко Н. М. - головуючий, Баранець О. М., Кондратова І. Д., за участю секретаря судового засідання - Долгополової Ю. А., представників учасників справи: позивача - Балика П. О., відповідача 1 - Сутковий А. М., відповідача 2 - ОСОБА_1, розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "ВВК" на рішення Господарського суду міста Києва у складі судді Привалова А. І. від 28.11.2024 та на постанову Північного апеляційного господарського суду у складі колегії суддів: Шапран В. В., Андрієнко В. В., Сітайло Л. Г. від 08.04.2025 та на додаткову постанову Північного апеляційного господарського суду у складі колегії суддів: Шапран В. В., Андрієнко В. В., Сітайло Л. Г. від 29.04.2025 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ВВК" до Товариства з обмеженою відповідальністю Агентство по нерухомості "Дісконт", Військової частини НОМЕР_1 про визнання недійсним звіту про оцінку майна та зобов`язання вчинити дії, Розпорядженням в. о. заступника керівника апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду № 32.2-01/1448 від 09.07.2025 призначено проведення повторного автоматизованого розподілу справи № 910/3411/24 у зв`язку із відпусткою судді Вронської Г. О. Згідно із протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.07.2025 та протоколом передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 09.07.2025 для розгляду справи № 910/3411/24 визначено колегію суддів Касаційного господарського суду у наступному складі: головуючий - Губенко Н. М., судді: Баранець О. М., Кондратова І. Д. ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Короткий зміст позовних вимог Товариство з обмеженою відповідальністю "ВВК" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Агентство по нерухомості "Дісконт" та Військової частини НОМЕР_1 про: - визнання недійсним звіту про оцінку майна, що було примусово відчужено: товарів в обороті - ІНФОРМАЦІЯ_3 та ІНФОРМАЦІЯ_4, від 17.10.2023 (дата завершення складання), складений суб`єктом оціночної діяльності - Товариством з обмеженою відповідальністю Агентством по нерухомості "Дісконт"; - зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 виключити з акта № 2682 про примусове відчуження або вилучення майна від 20.10.2023 відомості щодо найменування документа, що містить висновок про вартість майна, дати його оцінки, та про вартість ІНФОРМАЦІЯ_1 і ІНФОРМАЦІЯ_2 за результатами оцінки, складеної суб`єктом оціночної діяльності - Товариством з обмеженою відповідальністю Агентством по нерухомості "Дісконт". Позовні вимоги обґрунтовані тим, що при проведенні оцінки майна - ІНФОРМАЦІЯ_3 та ІНФОРМАЦІЯ_5 Товариством з обмеженою відповідальністю Агентством по нерухомості "Дісконт" не було дотримано вимог статей 12, 31 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" та інших нормативно-правових актів з оцінки майна, не забезпечено об`єктивність оцінки вилученого у позивача майна. Відтак, порушення, допущені при проведенні оцінки примусово відчуженого майна, порушують право Товариства з обмеженою відповідальністю "ВВК" на отримання повного відшкодування вартості вилученого майна в майбутньому.

2. Стислий виклад обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій 01.09.2011 між Військовою частиною НОМЕР_1 (виконавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ВВК" (замовник) було укладено договір зберігання №69/11, відповідно до пункту 1.1 якого замовник передав, а виконавець за оплату зобов`язався зберігати ІНФОРМАЦІЯ_10 (майно). Термін зберігання майна, відповідно до пункту 5.1 договору - до повного вилучення майна або надання замовнику письмового повідомлення про його повернення. На підставі Указу Президента України від 24.02.2022 №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженого Законом України від 24.02.2022 №2102-ІХ, Законів України "Про правовий режим воєнного стану", "Про оборону України", "Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану", Командувачем сил Логістики Збройних Сил України видано наказ №324 від 05.09.2023 "Про примусове відчуження майна", згідно із яким наказано примусово відчужити майно у власність держави, що є предметом зберігання відповідно до умов договору №69/11 від 01.09.2011, а саме ІНФОРМАЦІЯ_6 та ІНФОРМАЦІЯ_7, власником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю "ВВК". Наказом командира військової частини НОМЕР_1 №2586 від 15.09.2023 "Про примусове відчуження майна в умовах правового режиму воєнного стану", з метою належного виконання наказу Командувача сил Логістики Збройних Сил України №324 від 05.09.2023 "Про примусове відчуження майна" наказано здійснити примусове відчуження майна у власність держави для забезпечення потреб держави в умовах правового режиму воєнного стану, а саме: ІНФОРМАЦІЯ_6 та ІНФОРМАЦІЯ_7, що фактично знаходяться на території військової частини НОМЕР_1 . 04.10.2023, у зв`язку із нанесенням 28.09.2023 вогневого ураження за допомогою БПЛА типу Shаhed 131/136 (Герань 2) російською федерацією по території військової частини НОМЕР_1 , командиром Військової частини НОМЕР_1 було видано наказ №2708, яким внесено зміни до наказу командира Військової частини НОМЕР_1 №2586 від 15.09.2023, де зазначено, що кількість ІНФОРМАЦІЯ_8 та ІНФОРМАЦІЯ_9, що підлягають примусовому відчуженню після влучання в відповідні сховища, де зберігались зазначені ІНФОРМАЦІЯ_10 є наступною: ІНФОРМАЦІЯ_11 (маса нетто) та ІНФОРМАЦІЯ_12 (маса нетто). 05.10.2023 російською федерацією повторно нанесено удар за допомогою БПЛА типу Shаhed 131/136 (Герань 2) по території військової частини, у зв`язку з чим 05.10.2023 було видано наказ командира військової частини НОМЕР_1 №2712, яким внесено зміни до наказу командира військової частини НОМЕР_1 №2586 від 15.09.2023, а саме п. 1 викладено в наступній редакції: "здійснити примусове відчуження майна у власність держави для забезпечення потреб держави в умовах правового режиму воєнного стану, а саме: ІНФОРМАЦІЯ_13 та ІНФОРМАЦІЯ_12, що фактично знаходяться на території Військової частини НОМЕР_1 ". 05.10.2023 між Військовою частиною НОМЕР_1 (замовник) та суб`єктом оціночної діяльності Товариством з обмеженою відповідальністю Агентством по нерухомості "Дісконт" (виконавець) було укладено договір про надання послуг №101/23 від 05.10.2023, відповідно до умов якого замовник доручає, а виконавець приймає на себе обов`язки по наданню послуг з забезпечення проведення оцінки майна в матеріальній формі. Майно в матеріальній формі - ІНФОРМАЦІЯ_13 (маса нетто) та ІНФОРМАЦІЯ_12 (маса нетто). Згідно із звітом про оцінку майна, складеним Товариством з обмеженою відповідальністю Агентством по нерухомості "Дісконт" 17.10.2023, вартість майна товарів в обороті, що відчужено, станом на дату оцінки становить: ІНФОРМАЦІЯ_14 - ІНФОРМАЦІЯ_15 без урахування ПДВ; ІНФОРМАЦІЯ_16 - ІНФОРМАЦІЯ_17 без урахування ПДВ. 20.10.2023 Військовою частиною НОМЕР_1 складено та підписано акт №2682 про примусове відчуження або вилучення майна (ІНФОРМАЦІЯ_18 (маса нетто) та ІНФОРМАЦІЯ_19 (маса нетто), який погоджено рішенням Кіровоградської обласної військової адміністрації №01-29/925/0.2 від 11.09.2023. Листом №2860 від 07.11.2023 Військова частина НОМЕР_1 надіслала на адресу позивача акт про примусове відчуження або вилучення майна №2682 від 20.10.2023 та копію звіту про оцінку майна.

3. Короткий зміст судових рішень Рішенням Господарського суду міста Києва від 28.11.2024 у справі № 910/3411/24, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 08.04.2025, у задоволенні позову відмовлено. Рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції мотивовані тим, що: - позивач передчасно оскаржив оцінку реквізованого майна з огляду на те, що позивачу ще не було відшкодовано вартість майна за відповідною заявою як того вимагає вищенаведене законодавство; - позивач не позбавлений права після відшкодування вартості примусово відчуженого майна у порядку, визначеному постановою КМУ від 31.10.2012 №998, пред`являти позов про відшкодування його вартості, в якому з посиланням на неправильну оцінку на підтвердження своїх вимог надавати докази щодо вартості примусово відчуженого майна, яку позивач вважає правильною; - позивачем обрано неналежний спосіб захисту, оскільки встановлена правова природа звіту про оцінку майна унеможливлює здійснення судового розгляду щодо застосування до нього наслідків, пов`язаних зі скасуванням юридичних актів чи визнанням недійсними правочинів, а акт про примусове відчуження майна не є правовстановлюючим документом, а лише засвідчує факт приймання-передачі майна, щодо якого прийняте рішення про його реквізицію. Додатковою постановою від 29.04.2025 у справі № 910/3411/24 Північний апеляційний господарський суд задовольнив частково клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю Агентство по нерухомості "Дісконт". Присудив до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "ВВК" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Агентство по нерухомості "Дісконт" судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 14 500,00 грн. Додаткова постанова мотивована тим, що: - представнику відповідача-1 для супроводу справи в суді апеляційної інстанції не потребувалося значних затрат часу та зусиль (з огляду на сформовану позицію, яка є сталою), а тому заявлений до стягнення розмір витрат за надані послуги в сумі 30000,00 грн є завищеним, неспівмірним з виконаною адвокатом роботою, не відповідає критерію необхідності та дійсності, а їх відшкодування матиме надмірний характер для позивача, що не узгоджується із принципом розподілу таких витрат. При цьому, на переконання колегії суддів, достатнім та обґрунтованим є розмір понесених відповідачем-1 витрат за супровід справи в суді апеляційної інстанції в сумі 10000 грн; - щодо представництва інтересів сторони у Північному апеляційному господарському суді, колегія суддів зазначає, що під час апеляційного перегляду було здійснено три судових засідання, а саме: 04.02.2025 (тривалістю 22 хв.), 04.03.2025 (тривалістю 11 хв.) та 08.04.2025 (тривалістю 16 хв.). Отже, загальна тривалість 3 судових засідань у даній справі становила 49 хв, а тому, враховуючи фактичну тривалість судових засідань, є обґрунтованими твердження скаржника, що заявлений до стягнення розмір витрат за надані послуги в сумі 9000,00 грн є завищеними та неспівмірними з виконаною адвокатом роботою. До того ж, слід зазначити, що за клопотанням представника відповідача-1, адвокат сторони брав участь у судовому засіданні в режимі відеоконференцзв`язку поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів та програмного забезпечення "EasyCon ", що, відповідно, не потребувало затрат часу для прибуття до суду та часу очікування судового засідання. З урахуванням викладеного колегія суддів вважає, що обґрунтованими до стягнення є витрати відповідача-1 понесені за представництво його інтересів у судових засіданнях у розмірі 4500,00 грн, з розрахунку 1500,00 грн за одне судове засідання.

4. Короткий зміст вимог касаційних скарг. Узагальнені доводи касаційних скарг. Доводи інших учасників справи Товариство з обмеженою відповідальністю "ВВК" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Господарського суду міста Києва від 28.11.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 08.04.2025 у справі № 910/3411/24, в якій просить скасувати оскаржувані рішення та прийняти нове рішення про задоволення позову. Скаржник підставою касаційного оскарження рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції зазначив пункт 2 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, а саме: скаржник вважає, що існує необхідність відступу від висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.03.2018 у справі № 914/881/17 та у постанові Верховного Суду від 26.03.2025 у справі № 910/5506/23 щодо застосування частини 1 статті 12 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні", частини 4 статті 353 Цивільного кодексу України та частини 3 статті 8 Закону України "Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану", оскільки ці висновки обмежують право власника майна на ефективний та своєчасний судовий захист у випадках примусового відчуження майна, призводить до необґрунтованої затримки в оскарженні потенційно неправомірної оцінки та може заперечувати право на повне відшкодування. Військова частина НОМЕР_1 подала відзив на касаційну скаргу, в якому просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін. Крім того, Товариство з обмеженою відповідальністю "ВВК" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою на додаткову постанову Північного апеляційного господарського суду від 29.04.2025 у справі № 910/3411/24, в якій просить скасувати додаткову постанова, та ухвалити нове рішення, яким залишити без розгляду клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю Агентство по нерухомості "Дісконт" про розподіл судових витрат на правничу (правову) допомогу у справі №910/3411/24. Скаржник підставою касаційного оскарження додаткової постанови суду апеляційної інстанції зазначив пункт 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, а саме: суд апеляційної інстанції застосував положення статей 129 та 221 Господарського процесуального кодексу України без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 10.01.2024 у справі № 285/5547/21, від 02.02.2024 у справі № 910/9714/22, від 22.04.2024 у справі № 346/2744/21, у подібних правовідносинах.

5. Підстави передачі справи на розгляд об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду. Касаційне провадження у даній справі відкрито на підставі пункту 2 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України. Колегія суддів виходить з того, що самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначаються підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктом 2 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (що визначено самим скаржником), покладається на скаржника. В силу приписів пункту 2 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні. Отже, відповідно до положень пункту 2 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права у подібних правовідносинах з урахуванням висновку Верховного Суду, викладеного у постанові; (2) скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від такого висновку. Що ж до визначення подібних правовідносин, то в силу приписів статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Верховний Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19, в якій визначено критерій подібності правовідносин. Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 зазначила, що термін "подібні правовідносини" може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб`єкти, об`єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов`язки цих суб`єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України та пункту 5 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими. У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи [див. постанови від 27.03.2018 у справі № 910/17999/16 (пункт 32); від 25.04.2018 у справі № 925/3/17 (пункт 38); від 16.05.2018 у справі № 910/24257/16 (пункт 40); від 05.06.2018 у справі № 243/10982/15-ц (пункт 22); від 31.10.2018 у справі № 372/1988/15-ц (пункт 24); від 05.12.2018 у справах № 522/2202/15-ц (пункт 22) і № 522/2110/15-ц (пункт 22); від 30.01.2019 у справі № 706/1272/14-ц (пункт 22)]. Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини). Так, скаржник, зокрема вказує на необхідність відступу від висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.03.2018 у справі № 914/881/17, а саме: « … звіт про оцінку майна не створює жодних правових наслідків для учасників правовідносин з оцінки майна, а лише відображає та підтверджує зроблені суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання висновки і його дії щодо реалізації своєї практичної діяльності. Встановлена правова природа звіту про оцінку майна унеможливлює здійснення судового розгляду щодо застосування до нього наслідків, пов`язаних зі скасуванням юридичних актів чи визнанням недійсними правочинів.». Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що у справі, яка переглядається, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку про передчасність даного позову та обрання позивачем неналежного способу захисту керуючись частиною 4 статті 353 Цивільного кодексу України та частиною 3 статті 8 Закону України "Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану". Разом з тим, Велика Палата Верховного Суду сформувала висновок, від якого просить відступити скаржник, за результатами аналізу норм Закону України від 12 липня 2001 року № 2658-III «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні». При цьому Велика Палата Верховного Суду не аналізувала та не застосовувала частину 4 статті 353 Цивільного кодексу України та частину 3 статті 8 Закону України "Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану". Отже, справа № 914/881/17 та справа № 910/3411/24, що переглядається, не є подібними за змістовим критерієм. З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що відсутні підстави для відступу від висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.03.2018 у справі № 914/881/17. Крім того, скаржник вказує на необхідність відступу від висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 26.03.2025 у справі № 910/5506/23, а саме: « … особа, в якої на підставі Закону України "Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану" примусово відчужено майно, може оскаржити в судовому порядку визначену оцінку цього майна лише після відшкодування його вартості, що прямо передбачено ч. 3 ст. 8 цього Закону, а також ч. 4 ст. 353 ЦК України.». Так, у справі № 910/5506/23, що переглядалась Верховним Судом, предметом спору були вимоги про: - визнання оцінки нерухомого майна, загальною площею 11 705,1 кв. м, розташованого за адресою: Чернігівська обл., м. Ніжин, вул. Прилуцька, 131, вартістю 11 693 390 грн, яку проведено суб`єктом оціночної діяльності станом на 01.11.2022 в межах процедури примусового відчуження майна недійсною; - визнання недійсним акта від 01.12.2022 про примусове відчуження або вилучення майна в частині вартості об`єкта нерухомого майна; - зобов`язання провести повторну оцінку примусово відчуженого майна відповідно до вимог діючого законодавства. Позовні вимоги позивач обґрунтував тим, що оцінка майна є неповною та складена суб`єктом, який не наділений правами здійснення оціночної діяльності. Зазначені обставини порушують його права та законні інтереси в рамках правовідносин примусового відчуження об`єктів нерухомості в умовах правового режиму воєнного стану, оскільки проведення неналежної оцінки позбавляє права на справедливе відшкодування реальної вартості майна, яка істотно відрізняється. Верховний Суд, залишаючи без змін рішення судів попередніх інстанцій у справі № 910/5506/23, виходив з того, що: - правильними є висновки судів попередніх інстанцій про передчасність оскарження оцінки реквізованого майна з огляду на те, що позивачу ще не було відшкодовано вартість майна за відповідною заявою, як того вимагає вищенаведене законодавство; - колегія суддів погоджується з висновками судів про обрання позивачем неналежного способу захисту, оскільки встановлена правова природа звіту про оцінку майна унеможливлює здійснення судового розгляду щодо застосування до нього наслідків, пов`язаних зі скасуванням юридичних актів чи визнанням недійсними правочинів, а акт про примусове відчуження майна не є правовстановлюючим документом, а лише засвідчує факт приймання-передачі майна, щодо якого прийняте рішення про його реквізицію (пункт 67 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.10.2024 у справі № 712/3525/23); - позивач не позбавлений у судовому порядку після відшкодування вартості примусово відчуженого майна у порядку, визначеному постановою Кабінету Міністрів України від 31.10.2012 № 998, пред`являти позов про відшкодування його вартості, в якому з посиланням на неправильну оцінку на підтвердження своїх вимог надавати докази щодо вартості примусово відчуженого майна, яку позивач вважає правильною. При цьому, Верховний Суд керувався положеннями частини 4 статті 353 Цивільного кодексу України та частини 3 статті 8 Закону України "Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану". Отже, правовідносини у справі, що переглядається та у справі № 910/5506/23 є подібними. Колегія суддів не погоджується із висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 26.03.2025 у справі № 910/5506/23, щодо застосування частини 4 статті 353 Цивільного кодексу України та частини 3 статті 8 Закону України "Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану" про те, що позивачем обрано неналежний спосіб захисту, з огляду на таке. Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. За положеннями статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту (статті 15, 16 Цивільного кодексу України). У частині 2 статті 16 Цивільного кодексу України законодавець визначив способи здійснення захисту цивільних справ та інтересів судом, а також зазначив, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Цивільне законодавство не містить визначення поняття способів захисту цивільних прав та інтересів. За своїм призначенням вони можуть вважатися визначеним законом механізмом матеріально-правових засобів здійснення охорони цивільних прав та інтересів, що приводиться в дію за рішенням суду у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення. Захист цивільних прав та інтересів першочергово полягає в з`ясуванні того, чи має особа таке право або інтерес та чи було їх порушено або було необхідне їх правове визначення. Відповідно до частини 2 статті 353 Цивільного кодексу України в умовах воєнного або надзвичайного стану майно може бути примусово відчужене у власника з наступним повним відшкодуванням його вартості. Частиною 4 статті 353 Цивільного кодексу України передбачено, що оцінка, за якою попередньому власникові була відшкодована вартість реквізованого майна, може бути оскаржена до суду. Крім того, згідно із частиною 3 статті 8 Закону України "Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану" оцінка майна, за якою попередньому власнику було відшкодовано вартість примусово відчуженого майна, може бути оскаржена до суду. Отже, на думку колегії суддів, спосіб захисту обраний позивачем є належним, оскільки він встановлений як загальним так і спеціальним законами. Водночас, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23.10.2024 у справі № 712/3525/23, на яку здійснено посилання в постанові Верховного Суду від 26.03.2025 у справі № 910/5506/23, не досліджувала питання оскарження оцінки майна саме до відшкодування його вартості. Крім того, Верховний Суд у постанові від 26.03.2025 у справі № 910/5506/23 одночасно зазначив те, що позов є передчасним та те, що позивачем обрано неналежний спосіб захисту. Колегія суддів вважає, що обрання неналежного способу захисту і «передчасний» позов мають різний, взаємовиключний характер і правові наслідки. Так, передчасність позову дає можливість пред`явити такий саме позов, в той час як при відмові в позові у зв`язку із обранням позивачем неналежного способу захисту, подання такого саме позову буде означати «тотожний позов», що забороняється пред`являти в силу імперативної вимоги Господарського процесуального кодексу України. Подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 07.06.2023 у справі № 204/7727/19. На думку колегії суддів у цій справі позивач подав саме передчасний позов, оскільки відповідно до частини 4 статті 353 Цивільного кодексу України та частини 3 статті 8 Закону України "Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану" особа, в якої на підставі Закону України "Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану" примусово відчужено майно, може оскаржити в судовому порядку визначену оцінку цього майна лише після відшкодування його вартості. Відповідно до частини 2 статті 302 Господарського процесуального кодексу України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати, передає справу на розгляд об`єднаної палати, якщо ця колегія або палата вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи об`єднаної палати. Оскільки колегія суддів у цій справі вважає за необхідне відступити від висновку, викладеного у постанові від 26.03.2025 у справі № 910/5506/23, що приймалася колегією суддів з іншої палати (Мачульський Г. М. (головуючий), Багай Н. О., Краснов Є. В.), справа № 910/3411/24 підлягає передачі на розгляд об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду. Керуючись статтями 234, 235, 301, 302, 303 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд ПОСТАНОВИВ: Справу № 910/3411/24 передати на розгляд об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду. Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає. Головуючий Н. М. Губенко Судді О. М. Баранець І. Д. Кондратова