Постанова 4850 № 200/1129/25

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 21 липня 2025 року справа №200/1129/25 м. Дніпро Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Сіваченка І.В., суддів: Блохіна А.А., Гаврищук Т.Г., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційні скарги представника позивача Пальчика Володимира Леонідовича та Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 18 березня 2025 року (повне судове рішення складено 18 березня 2025 року) у справі № 200/1129/25 (суддя в І інстанції Логойда Т.В.) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області та Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання протиправним рішення та зобов`язання вчинити певні дії, УСТАНОВИВ: У лютому 2025 року ОСОБА_1 через свого представника (адвоката) засобами поштового зв`язку звернулася до суду з вказаним позовом, в якому просила: - визнати протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 05.02.2025 щодо відмови провести перерахунок їй пенсії за віком із застосуванням середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії, а саме за 2021 - 2023 роки, розмір якої становить 13 559,41 грн, та щодо не зарахування періодів роботи з 19.05.2008 по 31.01.2009 та з 01.08.2013 по 06.10.2024 до її стажу у подвійному розмірі відповідно до ст. 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення»; - зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області провести їй перерахунок пенсії за віком із застосуванням середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії, а саме за 2021 - 2023 роки, розмір якої становить 13 559,41 грн, та зарахувати періоди роботи з 19.05.2008 по 31.01.2009 та з 01.08.2013 по 06.10.2024 до її стажу у подвійному розмірі відповідно до ст. 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з дати виникнення права на її призначення, а саме з 07.10.2024; - зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області провести виплату їй перерахованої пенсії з дати виникнення права на її призначення, а саме з 07.10.2024. Позов обґрунтовувала тим, що перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Чернігівській області як отримувач пенсії за віком відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення», яка їй призначена з 23.10.2024. Має одночасно право на різні види пенсії. До цього - у 2006 році їй було призначено пенсію за вислугу років як працівнику охорони здоров`я відповідно до п. «е» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», а у 2008 році (після подання заяви про відмову від пенсії за вислугу років у зв`язку з працевлаштуванням) її виплату припинено. У жовтні 2024 року при призначенні пенсії за віком органом Пенсійного фонду України був застосований показник середньої заробітної плати (доходу), який враховувався під час призначення (попереднього перерахунку) пенсії (доходу), за 2014 - 2016 роки, що складало 3 764,40 грн. 30.01.2025 позивач через вебпортал електронних послуг звернулася до органу Пенсійного фонду України із заявою, в якій просила провести перерахунок їй пенсії за віком із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні за 2021-2023 роки, з якої сплачені страхові внески, та зарахувати до стажу у подвійному розмірі відповідно до ст. 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» періоди її роботи з 19.05.2008 по 31.01.2009 та з 01.08.2013 по дату призначення пенсії, та провести виплату перерахованої пенсії з дати виникнення права на її призначення, а саме з 07.10.2024. Проте, рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 05.02.2025 у перерахунку пенсії відмовлено. При цьому зазначений відповідач не врахував те, що пенсія за віком, яку вона отримує, їй призначена вперше. Крім того, пенсія за вислугу років як працівнику охорони здоров`я відповідно до п. «е» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», яку вона отримувала колись, та пенсія за віком відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», яку їй призначено у жовтні 2024 року та яку вона отримує, - це різні види пенсій, так як їх порядок та умови призначення регламентовані різними нормами права. Крім того, прохання про зарахування спірних періодів роботи до її стажу у подвійному розмірі відповідно до ст. 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» відповідач проігнорував. Вважаючи свої пенсійні права порушеними звернулася до суду з даним позовом. Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 18 березня 2025 року позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 05.02.2025 (о/р 974100135987), прийняте щодо ОСОБА_1 . Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 30.01.2025 та з 16.10.2024 провести ОСОБА_1 перерахунок пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» із застосуванням ч. 2 ст. 40 цього ж Закону, а саме із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні за 2021 - 2023 роки, з якої сплачені страхові внески, тобто за три календарні роки, що передували року звернення за призначенням пенсії, а також вирішити питання про зарахування ОСОБА_1 до стажу роботи відповідно до ст. 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» періодів роботи з 19.05.2008 по 31.01.2009 та з 01.08.2013 по 06.10.2024 у подвійному розмірі. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Не погодившись з таким судовим рішенням, сторони подали апеляційні скарги, в яких посилались на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Обґрунтовуючи свою апеляційну скаргу, ОСОБА_1 зауважила, що твердження суду першої інстанції про те, що позовні вимоги в частині, що стосується зобов`язання органу Пенсійного фонду України зарахувати періоди роботи позивача з 19.05.2008 по 31.01.2009 та з 01.08.2013 по 06.10.2024 до стажу позивача у подвійному розмірі відповідно до ст. 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» є похідними не відповідають дійсності. Звернувшись до суду з таким позовом, позивач має намір одночасно врегулювати усі наявні у неї спірні правовідносини з відповідачем. Рішення місцевого суду не є ефективним способом захисту порушеного права Позивача - доцільно було б задовольнити вимоги зобов`язального характеру щодо зарахування стажу та призначення пенсії, а не зобов`язання Управління розглянути питання повторно. Представник позивача просив скасувати рішення суду в частині відмовлених позовних вимог; прийняти нову постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити у повному обсязі. Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області в обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що при переведенні з одного виду пенсії на інший може враховуватися заробітна плата за періоди страхового стажу, але із застосуванням показника середньої заробітної плати, який враховувався під час призначення попереднього виду пенсії. Застосування іншого показника середньої заробітної плати вважав неможливим. Станом на 04.03.2025 розмір середньої заробітної плати для розрахунку пенсії позивача становить 7994,47 грн. - це середня заробітна плата, з якої сплачені страхові внески за 2014-2016 роки з урахуванням коефіцієнтів збільшення. Щодо зарахування у подвійному розмірі стажу роботи у відділенні інтенсивної терапії та анестезіології після 01.01.2004 (дні набрання чинності Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»), то це може мати місце лише при визначенні права позивача на пенсію за вислугу років за нормами Закону України «Про пенсійне забезпечення». У постанові Верховного Суду від 11.10.2019 у справі 329/553/17 зазначено, що враховуючи, що особа отримує пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», а не за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення», то у відповідача відсутні підстави для зарахування періоду роботи позивача після 01.01.2004 в подвійному розмірі. Відповідач просив скасувати рішення місцевого суду, прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, Апеляційний розгляд здійснено в порядку письмового провадження. Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, встановив наступне. ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Чернігівській області як отримувач пенсії. Так, з 05.07.2006 їй було призначено пенсію за вислугу років як працівнику охорони здоров`я відповідно до п. «е» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», виплату якої припинено за заявою позивача від 09.08.2013 (у зв`язку з її працевлаштуванням). Після припинення пенсії позивач працювала та сплачувала у встановленому законом порядку страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування та до накопичувальної системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування (на роботі, яка дає право на цей вид пенсії) (підтверджується трудовою книжкою позивача, Індивідуальними відомостями про застраховану особу Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (форма ОК-5)). Страховий стаж позивача (повний) становить 43 роки 9 місяців 2 дні. Позивач має право на різні види пенсії. З 16.10.2024 Головним управлінням Пенсійного фонду України в Чернігівській області їй призначено пенсію за віком відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» шляхом переведення з пенсії за вислугу років як працівнику охорони здоров`я (підтверджується рішеннями, що містяться в пенсійній справі позивача). При цьому органом Пенсійного фонду України до її пенсії був застосований показник середньої заробітної плати (доходу), який враховувався під час призначення (попереднього перерахунку) пенсії, за 2014 - 2016 роки; не зараховані періоди роботи з 19.05.2008 по 31.01.2009 та з 01.08.2013 по 06.10.2024 до її стажу у подвійному розмірі відповідно до ст. 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (зараховані в одинарному розмірі). Вказані обставини сторонами визнаються та не є спірними. 30.01.2025 позивач звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області із заявою, в якій просила провести перерахунок їй пенсії за віком із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні за 2021 - 2023 роки, з якої сплачені страхові внески, розмір якої становить 13 559,41 грн., та зарахувати до стажу у подвійному розмірі відповідно до ст. 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» періоди її роботи з 19.05.2008 по 31.01.2009 та з 01.08.2013 по дату призначення пенсії, та провести виплату перерахованої пенсії з дати виникнення на її призначення, а саме з 07.10.2024. Подану заяву за принципом екстериторіальності (відповідно до Порядку, що затверджений постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1) розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області. Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 05.02.2025 (о/р 974100135987) у перерахунку пенсії відмовлено. Рішення мотивовано тим, що за результатами розгляду електронної пенсійної справи встановлено, що заявнику було призначено пенсію за вислугу років з 05.07.2006 року. Тому підстави для її перерахунку із застосуванням показника середньої заробітної плати в України, з якої сплачені страхові внески, за 2021 - 2023 роки відсутні. Розмір пенсії обчислено відповідно до вимог чинного законодавства. Тому прийнято рішення: відмовити у застосуванні нового показника середньої заробітної плати в Україні. Про прийняте рішення позивача повідомлено листом Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області від 05.02.2025 № 2500-0213-8/8708. При ухваленні рішення апеляційний суд виходив з наступних мотивів та керувався такими положеннями законодавства. Відповідно до ст. 9 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника. Відповідно до п. «е» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (в редакції, яка була чинною на час призначення позивачу пенсії за вислугу років), яка визначає окремі категорії працівників інших галузей народного господарства, які мають право на пенсію за вислугу років, право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку. Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про перелік закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років» від 04.11.1993 № 909 (в редакції, яка була чинною на час призначення позивачу пенсії за вислугу років) пенсії за вислугу років працівникам освіти, охорони здоров`я і соціального захисту призначаються при наявності спеціального стажу роботи не менше 25 років. Відповідно до п. «е» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (в редакції, яка діє натепер) право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення після досягнення 55 років і за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, який передбачений в цій статті. Згідно п. 2.4 розд. ІІ Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», що затверджений постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1 (в редакції, яка була чинною на час призначення позивачу пенсії за вислугу років та яка дії натепер) пенсії за вислугу років призначаються у разі звільнення з роботи, що дає право на цей вид пенсії. У разі зарахування після призначення пенсії за вислугу років на роботу, яка дає право на цей вид пенсії, виплата пенсії припиняється і поновлюється з дня, що слідує за днем звільнення з роботи. Таким чином необхідними умовами для призначення пенсії за вислугу років на підставі п. «е» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» було та є наявність спеціального стажу роботи за відповідним переліком посад; звільнення з роботи, що дає право на цей вид пенсії. На час призначення позивачу такої пенсії такі пенсії призначалися незалежно від віку, а натепер призначаються після досягнення 55 років. Відповідно до ст. 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (Закон України від 05.11.1991 № 1788-XII) право на пенсію за віком мають: чоловіки - після досягнення 60 років і при стажі роботи не менше 25 років; жінки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 20 років. Статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (Закон України від 09.07.2003 № 1058-IV), яка визначає умови призначення пенсії за віком, передбачено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення відповідного віку та за наявності відповідного страхового стажу, що визначений вказаною статтею. Так, згідно з вказаною статтею починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, при зверненні, зокрема: з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років; з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років; з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року; з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років; з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - не менше 33 років; з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - не менше 34 років; починаючи з 1 січня 2028 року - не менше 35 років. Пунктом 16 розд. XV «Прикінцеві положення» зазначеного Закону визначено, що до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону. Відповідно до ч. 2 ст. 40 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» заробітна плата (дохід) для обчислення пенсії визначається за формулою: Зп = Зс х (Ск : К), де: Зп - заробітна плата (дохід) застрахованої особи для обчислення пенсії, у гривнях; Зс - середня заробітна плата (дохід) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії. Порядок визначення показників зазначеної заробітної плати затверджується Пенсійним фондом України за погодженням з центральними органами виконавчої влади, що забезпечують формування державної фінансової політики, державної політики у сферах економічного розвитку, статистики. Тимчасово, з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року, заробітна плата (дохід) для призначення пенсії визначається із середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески за 2016 та 2017 роки; Ск - сума коефіцієнтів заробітної плати (доходу) за кожний місяць (Кз1 + Кз2 + Кз3 + ... + Кзn ); К - страховий стаж за місяці, які враховано для визначення коефіцієнта заробітної плати (доходу) застрахованої особи. Відповідно до ч. 1 ст. 10 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором. Частиною 3 ст. 45 зазначеного Закону визначено, що переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду. При переведенні з одного виду пенсії на інший за бажанням особи може враховуватися заробітна плата (дохід) за періоди страхового стажу, зазначені в частині першій статті 40 цього Закону, із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу), який враховувався під час призначення (попереднього перерахунку) попереднього виду пенсії. Аналіз наведених норм свідчить про те, що частиною третьою статті 45 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» встановлено порядок переведення з одного виду пенсії, призначеної саме за цим Законом, на інший. Отже, показник середньої заробітної плати при переведенні на інший вид пенсії має бути незмінним, тобто таким, яким він був на час призначення пенсії, що передбачена Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Проте при переведенні з пенсії, що призначена згідно із Законом України «Про пенсійне забезпечення», на пенсію відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» показник заробітної плати має враховуватися за три календарні роки, що передують року призначення нового виду пенсії. Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 17.04.2018 у справі № 348/2271/16-а, від 23.10.2020 у справі № 528/196/17, від 17.06.2021 у справі № 336/7438/16-а. Позивач має одночасно право на різні види пенсії: 1) пенсію за вислугу років відповідно до п. «е» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», виплату якої їй припинено у 2013 році за її заявою; 2) пенсію за віком відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», за призначенням якої вона звернулася до відповідача та яка їй призначена з 16.10.2024. Підстави та порядок призначення зазначених пенсій є різними. Судом встановлено, що за призначенням пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» позивач звернулася до органу Пенсійного фонду України вперше. Крім того, після призначення пенсії за вислугу років відповідно до п. «е» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» позивач фактично відмовилася від отримання такої пенсії та продовжила працювати та сплачувати у встановленому законом порядку страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування та до накопичувальної системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування (підтверджується, зокрема індивідуальними відомостями про застраховану особу-позивача, що містяться в Реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (форма ОК-5)). За таких обставин суд дійшов висновку про наявність у позивача права на призначення пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» із застосуванням показника середньої заробітної плати в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення із заявою за призначенням пенсії за віком. Таке право було порушено при призначенні пенсії за віком, проте, таке право не було поновлено за заявою позивача, що призвело до прийняття протиправного рішення. Отже, апеляційна скарга відповідача в цій частині задоволенню не підлягає. Вирішуючи питання щодо способу відновлення порушеного права, суд першої інстанції зазначив наступне. Оскільки таке право порушено, тому воно підлягає захисту та відновленню в судовому порядку шляхом повного задоволення основних позовних вимог та часткового задоволення похідних позовних вимог шляхом, який обрано судом (п. 10 ч. 2 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України). Обираючи спосіб відновлення порушеного права судом враховано те, що пенсію за віком позивачу призначено з 16.10.2024, а не з 07.10.2024. Рішення про призначення позивачу пенсії є чинним і не є предметом спору в даній справі. Вирішуючи спір, судом враховані правові висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, що викладені в постановах Верховного Суду, зокрема від 17.04.2018 у справі № 348/2271/16-а, від 23.10.2020 у справі № 528/196/17, від 17.06.2021 у справі № 336/7438/16-а, які відповідно до ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України мають бути враховані судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин. Щодо позовних вимог в частині, що стосується зобов`язання органу Пенсійного фонду України зарахувати періоди роботи позивача з 19.05.2008 по 31.01.2009 та з 01.08.2013 по 06.10.2024 до стажу позивача у подвійному розмірі відповідно до ст. 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення», суд першої інстанції зазначив наступне. Відповідно до ст. 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» робота в лепрозорних і протичумних закладах охорони здоров`я, у закладах (відділеннях) з лікування осіб, заражених вірусом імунодефіциту людини або хворих на СНІД, в інших інфекційних закладах (відділеннях) охорони здоров`я, у патолого-анатомічних і реанімаційних відділеннях закладів охорони здоров`я, а також у закладах з надання психіатричної допомоги зараховується до стажу роботи у подвійному розмірі. Відповідно до записів в трудовій книжці серії НОМЕР_1 , ведення якої розпочато 05.04.1965, позивач працювала та працює в державній установі «Інститут нейрохірургії ім. Академіка А.П. Ромоданова Національної академії медичних наук України»: - з 19.05.2008 по 31.01.2009 - на посаді молодшої медичної сестри по догляду за хворими відділення інтенсивної терапії та анестезіології (накази від 19.05.2008 № 79-к та, відповідно, від 26.01.2009 № 12-к); - з 01.08.2013 по теперішній час - на посаді сестри медичної палатної відділення інтенсивної терапії та анестезіології (наказ від 01.08.2013 № 125-к). Зазначені обставини також підтверджуються довідкою від 30.01.2025 № 26/02, що видана позивачу зазначеною державною установою. Отже, позивач мала право на зарахування таких періодів роботи до стажу роботи відповідно до ст. 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» у подвійному розмірі. З матеріалів справи вбачається, що у заяві від 30.01.2025 про перерахунок пенсії позивач ставила два питання, в тому числі питання про зарахування до її стажу у подвійному розмірі відповідно до ст. 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» зазначених періодів роботи. Проте оскаржене рішення про відмову в перерахунку пенсії в цій частині не містить жодних обґрунтувань та не містить свідчення про те, що такі періоди досліджувалися. Посилання представника відповідача у відзиві на обставини, які не відображені в оскарженому рішенні, є неприйнятними, оскільки відповідно до ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення. Згідно з ч. 4 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України у випадку, визначеному пунктом 4 частини 2 цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом. Суд позбавлений можливості зобов`язати відповідача зарахувати спірні періоди до відповідного стажу у подвійному розмірі, оскільки відповідачем виконані не всі умови, що необхідні для прийняття законного та обґрунтованого рішення: в оскарженому рішенні такі періоди роботи позивача не досліджувалися. Дії (або рішення, або бездіяльність) відповідача (відповідачів) щодо такого не зарахування в даній справі не оскаржуються та не є предметом спору в ній. Отже, відповідачем (Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області) виконані не всі умови, що необхідні для прийняття законного та обґрунтованого рішення. Вчинення таких дій входить до безпосередньої компетенції органу Пенсійного фонду України. Верховний Суд в постанові від 10.04.2018 в справі № 348/2160/15-а (провадження № К/9901/32093/18) дійшов висновку, що обов`язок щодо обчислення загального стажу роботи особи та стажу роботи, що дає право на пенсію за віком, покладено на орган Пенсійного фонду України, а тому для вирішення питання щодо призначення та виплати пенсії відповідачу слід встановити всі необхідні умови, яким має відповідати позивач для призначення пенсії за віком. В той же час, оскільки права позивача порушені, і прийняття рішення на користь позивача, в тому числі зарахування періодів роботи до відповідного стажу належить до безпосередніх повноважень органу Пенсійного фонду України, суд дійшов висновку, що решта позовних вимог підлягає задоволенню частково шляхом зобов`язання суб`єкта владних повноважень повторно вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у даному рішенні (ч. 4 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України). При новому розгляді заяви позивача про перерахунок пенсії органу Пенсійного фонду України (що прийняв оскаржене рішення) необхідно дослідити всі зазначені в трудовій книжці позивача спірні періоди її роботи, з урахуванням поданих документів (в тому числі довідки), та вирішити питання про зарахування до стажу позивача у подвійному розмірі відповідно до ст. 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» спірних періодів її роботи з урахуванням таких документів та правової оцінки, наданої судом у даному рішенні. Проте, із цими висновками місцевого суду не може погодитись судова колегія апеляційного суду. З моменту призначення ОСОБА_1 пенсії за віком на підставі Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», між нею та відповідачем виникли правовідносини у сфері пенсійного забезпечення, які урегульовані саме на підставі норм указаного Закону. Позивач звернулася до відповідача із заявою про перерахунок вислуги років на підставі ст. 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення». Аналіз положень Закону України «Про пенсійне забезпечення» свідчить про те, що вказана норма застосовується у випадку призначення особі трудової пенсії за вислугу років на підставі саме цього Закону та враховується для обчислення пільгового стажу роботи. Враховуючи, що ОСОБА_1 отримує пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», а не за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення», то у відповідача відсутні підстави для зарахування періоду роботи позивача після 01.01.2004 в подвійному розмірі. Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 24.01.2019 у справі № 265/4648/14-а та від 11 жовтня 2019 року в справі №329/553/17. Згідно з ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. При цьому вирішення судом цих позовних вимог не залежить від вирішення відповідачем окремої заяви пенсіонера, позивачкою виставлено вимогу перерахунку своєї пенсії шляхом правильного, на її думку, подвійного обчислення певних періодів стажу. Правильність обчислення пенсії може бути перевірена шляхом судового розгляду. Отже, окружний суд допустив порушення норм матеріального і процесуального права, не врахувавши висновки Верховного Суду щодо застосування норм права в подібних правовідносинах, тому апеляційна скарга відповідача в цій частині задоволенню, а рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нової постанови про відмову в задоволенні таких позовних вимог. Щодо доводів апеляційної скарги представника позивача про не застосування окружним судом неефективного способу захисту відновленого права. Незважаючи на наявність в абзаці третьому резолютивної частини оспорюваного рішення зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 30.01.2025, судом першої інстанції зобов`язано відповідача з 16.10.2024 провести ОСОБА_1 перерахунок пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» із застосуванням ч. 2 ст. 40 цього ж Закону, а саме із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні за 2021 - 2023 роки, з якої сплачені страхові внески, тобто за три календарні роки, що передували року звернення за призначенням пенсії. В мотивувальній частині рішення місцевого суду також зазначено про те, що таке право підлягає захисту та відновленню в судовому порядку шляхом повного задоволення позовних вимог. Відтак, апеляційна скарга представника позивача не підлягає задоволенню в цій частині (щодо ефективного способу захисту прав позивача). Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції при постановленні оскаржуваного рішення допустив часткове порушення норм матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційні скарги підлягають частковому задоволенню, а рішення місцевого суду частковому скасуванню. Відповідно до положень ч.1 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового судового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального та процесуального права. Щодо судових витрат зі сплати судового збору. Оскільки окружний суд дійшов висновку про повне задоволення основних позовних вимог, тому судові витрати у вигляді судового збору, які оплачені позивачем в сумі 1211,20 грн, оскаржуваним рішенням стягнуті за рахунок бюджетних асигнувань відповідача - суб`єкта владних повноважень. Відповідно до частини шостої статті 139 КАС України якщо суд апеляційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат. Відповідно до ч.3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. У зв`язку з частковим задоволенням позовних вимог, судовий збір підлягає стягненню з суб`єкта владних повноважень у розмірі 605,60 грн (50% від сплаченої суми судового збору) на користь позивача. З урахуванням наведеного апеляційний суд вважає за необхідне змінити розподіл судових витрат за подання позову. В задоволенні апеляційної скарги представника позивача відмовлено, тому судові витрати відшкодуванню не підлягають. Витрати суб`єкта владних повноважень, пов`язані зі сплатою судового збору, за діючим процесуальним законодавством відшкодуванню не підлягають. Керуючись статтями 250, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, - ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_2 залишити без задоволення. Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області задовольнити частково. Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 18 березня 2025 року у справі № 200/1129/25 скасувати в частині задоволення позовних вимог про зарахування ОСОБА_1 до стажу роботи відповідно до ст. 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» періодів роботи з 19.05.2008 по 31.01.2009 та з 01.08.2013 по 06.10.2024 у подвійному розмірі, ухваливши в цій частині нове судове рішення, яким в задоволенні цієї частини позовних вимог - відмовити, внаслідок чого в абзаці третьому резолютивної частини Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 18 березня 2025 року у справі № 200/1129/25 виключити фрагмент тексту: «, а також вирішити питання про зарахування ОСОБА_1 до стажу роботи відповідно до ст. 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» періодів роботи з 19.05.2008 по 31.01.2009 та з 01.08.2013 по 06.10.2024 у подвійному розмірі». Змінити розподіл судових витрат, внаслідок чого в абзаці п`ятому резолютивної частини Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 18 березня 2025 року у справі № 200/1129/25 слова і цифри «в розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн. 20 (двадцять) коп.» замінити словами і цифрами «в розмірі 605 (шістсот п`ять) гривень 60 коп.». В іншій частині Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 18 березня 2025 року у справі № 200/1129/25 залишити без змін. Повне судове рішення 21 липня 2025 року. Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому статтею 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Колегія суддів І. В. Сіваченко А. А. Блохін Т. Г. Гаврищук