Постанова 4850 № 200/7839/24

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 21 липня 2025 року справа №200/7839/24 м. Дніпро Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача Геращенка І.В., суддів Гайдара А.В., Казначеєва Е.Г., розглянув у письмовому провадженні апеляційну скаргу Головного Управління Пенсійного фонду України у Львівській області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 17 січня 2025 року у справі № 200/7839/24 (головуючий І інстанції Кониченко О.М.) за позовом Медведєвої Марини Вікторівни в інтересах ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, Головного Управління Пенсійного фонду України у Львівській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,- В С Т А Н О В И В : Медведєва Марина Вікторівна в інтересах ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулась до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (далі відповідач 1), Головного Управління Пенсійного фонду України у Львівській області (далі відповідач 2), в якому просила: - визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області № 050130001442 від 08.03.2024 щодо відмови в перерахунку пенсії по зарплаті відповідно до довідки № 52 від 21.01.2019 року за період роботи з 01.09.1985 року по 30.09.1992 року про заробітну плату, видану архівним відділом Муніципального казенного закладу Усть-Янського управління культури і духовного розвитку Республіки Саха (Якутія); - зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області перерахувати пенсію з 01.03.2024 року, відповідно до довідки № 52 про заробітну плату від 21.01.2019 року, за період роботи з 01.09.1985 року по 30.09.1992 року, видану архівним відділом Муніципального казенного закладу Усть-Янського управління культури і духовного розвитку Республіки Саха (Якутія). Ухвалою суду від 17.12.2024 року залучено до участі в справі в якості третього відповідача Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області. Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 17 січня 2025 року позов задоволено частково: - визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області № 050130001442 від 08.03.2024 року щодо відмови в перерахунку пенсії позивачу, з урахуванням довідки про заробітну плату № 52 від 21.01.2019 року, видану архівним відділом Муніципального казенного закладу Усть-Янського управління культури і духовного розвитку Республіки Саха (Якутія), за період роботи з 01.09.1985 року по 30.09.1992 року; - зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області перерахувати пенсію позивачу з 01.03.2024 року, з урахуванням довідки про заробітну плату № 52 від 21.01.2019 року, виданої архівним відділом Муніципального казенного закладу Усть-Янського управління культури і духовного розвитку Республіки Саха (Якутія), за період роботи з 01.09.1985 року по 30.09.1992 року; - в задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено. Відповідач 2 не погодився з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення суду, прийняти нове, яким відмовити у задоволені позову. Апелянт зазначив, що позивачка подала заяву від 01.03.2024 до територіальних органів Пенсійного фонду України щодо проведення перерахунку пенсії зміна періоду 60 місяців до 01.07.2000 відповідно до Закону № 1058. До заяви долучено довідку № 52 від 21.01.2019 року за період роботи з 01.09.1985 по 30.09.1992 про заробітну плату ОСОБА_2 , виданої архівним відділом Муніципального казенного закладу «Усть-Янського управління культури і духовного розвитку» Республіки Саха (Якутії). За результатами письмового повідомлення Виконавчого комітету Співдружності Незалежних Держав стосовно рішення української сторони вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення зазначений міжнародний договір припинив свою дію для України 19.06.2023. Сторони Україна та росія вийшли з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року, тобто, угода про гарантії прав громадян держав - учасниць співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 не діє на території України та росії. З огляду на викладене, Пенсійний фонд України звернувся із запитом від 27.12.2022 за № 2800-030102-5/56080 щодо погодження порядку дій, який буде застосовуватись до прийняття відповідного нормативно-правового акту у зв`язку із припиненням з 01.01.2023 росією участі в Угоді про гарантії прав громадян держав учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 при призначенні пенсій/поновленні раніше призначених пенсій громадянам, які проживали/працювали на території російської федерації. Відповідно до запропонованого порядку дій до страхового стажу зараховуються періоди роботи (служби) на території РРФСР по 31 грудня 1991 року, а заробітна плата (дохід) для обчислення пенсії враховується за періоди страхового стажу, набутого на території України, на умовах, визначених частиною першою статті 40 Закону № 1058. Міністерство соціальної політики України (далі Мінсоцполітики) листом від 12.01.2023 № 411/0/2-23/54 підтримало позицію Пенсійного фонду України щодо порядку дій. Отже, на думку апелянта, підстави для перерахунку пенсії позивачу, враховуючи розмір заробітної плати, вказаної в довідці № 52 про заробітну плату від 21.01.2019 за період роботи з 01.09.1985 по 30.09.1992 - відсутні. Апеляційним судом витребувано у Донецького окружного адміністративного суду справу, який листом повідомив, що зазначена справа зареєстрована через «ЄСІТС», тому в паперовому вигляді відсутня, електронну картку справи можна отримати, витребував справу з ЦБД КП «Діловодство спеціалізованого суду». За ч.ч. 1, 4 ст. 18 КАС України у судах функціонує Єдина судова інформаційно-телекомунікаційна система. Єдина судова інформаційно-телекомунікаційна система відповідно до закону забезпечує обмін документами (надсилання та отримання документів) в електронній формі між судами, між судом та учасниками судового процесу, а також фіксування судового процесу і участь учасників судового процесу у судовому засіданні в режимі відеоконференції. За пп. 15 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» КАС України подання, реєстрація, надсилання процесуальних та інших документів, доказів, формування, зберігання та надсилання матеріалів справи здійснюються в паперовій формі (пп. 15.1); розгляд справи у суді здійснюється за матеріалами справи у паперовій формі (пп. 15.3). Суд проводить розгляд справи за матеріалами судової справи у паперовій або електронній формі в порядку, визначеному Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів) (ч. 9 ст. 18 КАС України). Процесуальні та інші документи і докази в паперовій формі зберігаються в додатку до справи в суді першої інстанції та у разі необхідності можуть бути оглянуті учасниками справи чи судом першої інстанції або витребувані судом апеляційної чи касаційної інстанції після надходження до них відповідної апеляційної чи касаційної скарги (ч. 10 ст. 18 КАС України). За пп. 5.2 п.5 розділу І Положення про порядок функціонування окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, затвердженого рішенням Вищої ради правосуддя від 17 серпня 2021 року № 1845/0/15-21, електронна копія паперового документа - документ в електронній формі, що містить візуальне подання паперового документа, отримане шляхом сканування (фотографування) паперового документа. Відповідність оригіналу та правовий статус електронної копії паперового документа засвідчуються кваліфікованим електронним підписом особи, що створила таку копію. Відповідно до ст. 311 КАС України справу розглянуто в порядку письмового провадження. Суд апеляційної інстанції заслухав доповідь судді-доповідача, вивчив доводи апеляційної скарги, перевірив їх за матеріалами справи і дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного. Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області № 050130001442 від 08.03.2024 року позивачу відмовлено у перерахунку пенсії до надходження акту перевірки з підстав того, що довідка про заробітну плату не підтверджена первинними документами та відсутності акту зустрічної перевірки. За трудовою книжкою НОМЕР_1 (дата заповнення 25.09.1985) №№1-6 позивач з 25.09.1985 року по 01.10.1992 року позивач працювала за різними спеціальностями в Центральних ремонтно-механічних майстернях Золотодобувного ГЗК «Куларзолото» ім. 50-річча СРСР об`єднання «Яутзолото» (Крайня Північ). За довідкою № 52 від 21.01.2019 року, виданою архівним відділом Муніципального казенного закладу «Усть-Янського управління культури і духовного розвитку» Республіки Саха (Якутії), за період роботи з 01.09.1985 по 30.09.1992 ОСОБА_2 нараховувалась та виплачувалась заробітна плата, до якої включені усі види заробітної плати, на яку нараховувались страхові внески. Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, апеляційний суд враховує наступне. Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 24 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»№1058-IV від 09.07.2003 року (далі Закон №1058-IV) страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування. За ст. 4 Закону №1058-IV законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, цього Закону, законів України «Про недержавне пенсійне забезпечення», «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні. Якщо міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору. Згідно зі ст. 24 Закону №1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом. За ст. 24-1 Закону №1058-IV періоди трудової діяльності за межами України зараховуються до страхового стажу, у тому числі на пільгових умовах, особам, які проживають в Україні, якщо це передбачено цим Законом або міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Періоди трудової діяльності до 1 січня 1992 року за межами України у республіках колишнього Союзу РСР зараховуються до страхового стажу, у тому числі на пільгових умовах, особам, які проживають в Україні, за умови нездійснення іншою державою пенсійних виплат таким особам за зазначені періоди. Порядок підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат визначається Кабінетом Міністрів України. У разі відсутності обміну інформацією між органами пенсійного забезпечення України та органами пенсійного забезпечення іншої держави і неможливості документального підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат за зазначені періоди особа повідомляє про це органи Пенсійного фонду в заяві про призначення, поновлення та продовження виплати пенсії. Відповідно до ст.1 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення (далі Угода від 13 березня 1992 року), яка підписана та набрала чинності 13 березня 1992 року пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць даної угоди та членів їх сімей проводиться по законодавству держави, на території якого вони проживають. Статтею 3 Угоди від 13 березня 1992 року визначено, що усі витрати, пов`язані із здійсненням пенсійного забезпечення за цією Угодою, несе держава, що надає забезпечення. Взаємні розрахунки не проводяться, якщо інше не передбачено двосторонніми угодами. Стаття 6 Угоди від 13 березня 1992 року визначає, що призначення пенсій громадянам держав - учасниць Угоди проводиться за місцем проживання. Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав - учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою. Обчислення пенсій проводиться з заробітку (доходу) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу. У разі, якщо в державах - учасницях Угоди запроваджена національна валюта, розмір заробітку (доходу) визначається виходячи з офіційно встановленого курсу на момент призначення пенсії. Відповідно до ст. 8 Угоди від 13 березня 1992 року, органи, що здійснюють пенсійне забезпечення в державах - учасницях Угоди, співпрацюють між собою у порядку, який визначається угодою між їхнім центральними органами. За ст. 11 Угоди від 13 березня 1992 року необхідні для пенсійного забезпечення документи, видані у належному порядку на території держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав і держав, що входили до складу СРСР або до 1 грудня 1991 року, приймаються на території держав - учасниць Співдружності без легалізації. Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 29.11.2022 № 1328 «Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян-держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення», якою передбачено вихід України з Угоди від 13.03.1992. За результатами письмового повідомлення Виконавчого комітету Співдружності Незалежних Держав стосовно рішення української сторони вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, зазначений міжнародний договір України припинив свою дію для України 19 червня 2023 року. Згідно з ч. 2 ст. 13 Угоди від 13 березня 1992 року пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають. Постановою Кабінет Міністрів України від 29.11.2022 № 1328 вирішено вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13.03.1992 у м. Москві. Міністерству закордонних справ в установленому порядку повідомити депозитарію про вихід з Угоди, зазначеної в пункті 1 цієї постанови. Листом Міністерства закордонних справ України від 29.12.2022 року № 72/14-612-108210 повідомлено Міністерство юстиції України, що відповідно до пункту 11 Порядку ведення Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів та користування ним, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.04.2001 року № 376 (зі змінами), після письмового повідомлення Виконавчого комітету Співдружності Незалежних Держав про рішення української сторони вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, яка вчинена 13.03.1992 року в м. Москва, зазначений міжнародний договір України припинить свою дію для України 19.06.2023. Міністерство юстиції України своїм повідомленням від 10.01.2023, яке було опубліковане у Офіційному віснику України 10.01.2023, підтвердило припинення Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 для України 19.06.2023. За ст. 22 Конституції України при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Конституційний Суд України в рішенні від 09.02.1999 № 1-рп/99 зазначив, що за загальновизнаним принципом права, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Отже, з урахуванням статті 13 Угоди, не зважаючи на вихід України з цього міжнародного договору, пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають. Суд враховує що на час трудової діяльності позивача у спірний період Угода була чинною, тому її положення протиправно не були застосовані відповідачем 2 та, як наслідок, не враховано довідку про заробітну плату № 52 від 21.01.2019 року, видану архівним відділом Муніципального казенного закладу «Усть-Янського управління культури і духовного розвитку» Республіки Саха (Якутії), за період роботи з 01.09.1985 по 30.09.1992. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 18 листопада 2024 року у справі № 340/4436/23. Щодо доводів відповідача 2 про неможливість провести зустрічну перевірку довідки позивача, суд враховує наступне. Верховний Суд в постанові від 12.04.2021 у справі № 219/4550/17 зазначив, що посилання відповідача в обґрунтування касаційної скарги на неможливість врахування заробітної плати в зв`язку з неможливістю проведення перевірки обґрунтованості її видачі є безпідставним і висновки судів попередніх інстанцій не спростовує, оскільки надана позивачем довідка містила посилання на особові рахунки, як на первинні документи, на підставі яких вона видана, підприємство яке її видало на той час перебувало на обліку, а тому підстави для проведення перевірки поданої довідки у відповідача були відсутні. За змістом спірної довідки вбачається, що вона містить посилання на особові рахунки, завірена печаткою, містить відомості про фактичну суму заробітної плати позивача за спірний період, а також відомості про відрахування внесків до пенсійного фонду російської федерації. Згідно правової позиції Верховного Суду в постановах від 12.04.2021 у справі № 219/4550/17, від 3 червня 2021 року у справі № 127/8001/17 перевірка достовірності виданих документів покладається на пенсійний орган, а сумніви останнього щодо обґрунтованості їх видачі самі по собі не можуть бути підставою для відмови у неврахуванні заробітної плати при призначенні позивачу пенсії. Тобто, перевірка достовірності виданих документів покладається на пенсійний орган, а сумніви останнього щодо обґрунтованості їх видачі самі по собі не можуть бути підставою для відмови у неврахуванні заробітної плати при перерахунку позивачу пенсії. Єдиною і обов`язковою умовою для обчислення пенсії з урахуванням заробітної плати за період роботи до 01 липня 2000 року є підтвердження нарахування такої заробітної плати первинними документами, зокрема, виписками з особових рахунків, платіжних відомостей та інших документів про нараховану та сплачену заробітну плату підприємством, установою чи організацією, де працювала особа, яка звертається за пенсією. Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 10.07.2019 у справі №539/2726/16-а та від 05 березня 2020 року у справі №539/3234/16-а. Отже, рішення відповідача 2 прийняте без використання повноважень з метою, з якою це повноваження надано, без з урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, без дотриманням принципів добросовісності та розсудливості, та без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення. Відповідно до п. 4.2. Порядку № 22-1 після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу. Пунктом 4.3 Порядку № 22-1 встановлено, що створення та обробка документів здійснюється із накладенням кваліфікованого електронного підпису працівників, відповідальних за здійснення операцій. Рішення за результатами розгляду заяви підписується керівником органу, що призначає пенсію (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов`язків), та зберігається в електронній пенсійній справі особи. Рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів органом, що призначає пенсію, приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви. З системного аналізу викладених норм вбачається, що визначений за принципом екстериторіальності структурний підрозділ органу ПФУ є тим органом, що призначає пенсію (здійснює перерахунок) незалежно від місця реєстрації пенсіонера або перебування його на обліку в іншому органі Пенсійного фонду України за місцем реєстрації, тому обов`язок щодо відновлення порушеного права позивача має бути покладений на саме відповідача

2. Цей висновок суду відповідає правовій позиції Верховного Суду висловленій у постановах від 08 лютого 2024 року у справі №500/1216/23, від 07 травня 2024 року у справі №460/38580/22, від 24 травня 2024 року у справі №460/17257/23, від 09 липня 2024 року у справі №240/16372/23, від 18 вересня 2024 року у справі №240/6201/23, від 16 жовтня 2024 року у справі № 140/14380/23. Щодо обраного позивачем способу захисту, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Верховний Суд в постанові від 23 грудня 2021 року у справі № 480/4737/19 та від 8 лютого 2022 року у справі № 160/6762/21 сформулював висновок, відповідно до якого ефективний спосіб захисту прав та інтересів особи в адміністративному суді має відповідати таким вимогам: забезпечувати максимально дієве поновлення порушених прав за існуючого законодавчого регулювання; бути адекватним фактичним обставинам справи; не суперечити суті позовних вимог, визначених особою, що звернулася до суду; узгоджуватися повною мірою з обов`язком суб`єкта владних повноважень діяти виключно у межах, порядку та способу, передбаченого законом. В постанові від 22 вересня 2022 року у справі № 380/12913/21 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду сформулював концепцію «ефективного правосуддя» в контексті вибору ефективного способу захисту порушеного права, та зазначив, що «КАС України орієнтує відповідачів (суб`єктів владних повноважень) забезпечувати ефективний захист прав і свобод до моменту ініціювання особою судового провадження, так відповідно до частини другої статті 17 КАС України особи, які порушили права і законні інтереси інших осіб, зобов`язані поновити їх, не чекаючи пред`явлення позову […]. Ефективно працююча система суб`єктів владних повноважень (головним чином, органів виконавчої гілки влади та органів місцевого самоврядування) є тим механізмом, який ефективно захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, що мінімізує можливість виникнення спорів у публічно-правовій сфері та, відповідно, робить непотрібним звернення до адміністративного суду; частина друга статті 2 КАС України орієнтує відповідачів (суб`єктів владних повноважень) забезпечувати ефективний захист та зобов`язує, у разі порушення таких прав, свобод чи інтересів, поновити їх до моменту ініціювання особою судового провадження […]. Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам». Такі висновки відповідають позиції Верховного Суду, викладеної у постановах від 18 жовтня 2018 року у справах №822/584/18, №806/1316/18, від 23 листопада 2018 року у справі №826/8844/16 та від 20 грудня 2018 року у справі №524/3878/16-а. В постанові від 11 лютого 2020 року у справі № 0940/2394/18 Верховний Суд сформулював висновок, згідно якого у разі, якщо суб`єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб`єкт звернення дотримав усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти певне рішення. На підставі викладеного, колегія суддів погоджує висновок суду першої інстанції про: - визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області № 050130001442 від 08.03.2024 року щодо відмови в перерахунку пенсії позивачу, з урахуванням довідки про заробітну плату № 52 від 21.01.2019 року, видану архівним відділом Муніципального казенного закладу Усть-Янського управління культури і духовного розвитку Республіки Саха (Якутія), за період роботи з 01.09.1985 року по 30.09.1992 року; - зобов`язання Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області перерахувати пенсію позивачу з 01.03.2024 року, з урахуванням довідки про заробітну плату № 52 від 21.01.2019 року, виданої архівним відділом Муніципального казенного закладу Усть-Янського управління культури і духовного розвитку Республіки Саха (Якутія), за період роботи з 01.09.1985 року по 30.09.1992 року. Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Отже, спір за суттю вимог судом першої інстанції вирішений правильно, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, внаслідок чого відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду. Керуючись ст. ст. 250, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, - П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу Головного Управління Пенсійного фонду України у Львівській області - залишити без задоволення. Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 17 січня 2025 року у справі № 200/7839/24 за позовом Медведєвої Марини Вікторівни в інтересах ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, Головного Управління Пенсійного фонду України у Львівській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії - залишити без змін. Повний текст постанови складений 21 липня 2025 року. Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати ухвалення та відповідно до ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України може бути оскаржена до Верхового Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий І.В. Геращенко Судді: А.В. Гайдар Е.Г. Казначеєв