Постанова 4824 № 757/11220/22-ц

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 757/11220/22-ц № апеляційного провадження: 22-ц/824/9292/2025 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 18 липня 2025 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді - доповідача Слюсар Т.А., суддів: Голуб С.А., Таргоній Д.О., розглянувши у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою адвоката Богданова Олександра Олександровича в інтересах ОСОБА_1 на рішення Подільського районного суду міста Києва від 18 жовтня 2024 року у складі судді Ковбасюк О.О., у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів,- В С Т А Н О В И В : У жовтні 2021 року ОСОБА_1 звернулася у суд із позовом про розірвання шлюбу та стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини та з урахуванням поданої 22 червня 2023 року заяви про збільшення розміру позовних вимог позивачка просила стягувати з відповідача аліменти з січня 2018 року у розмірі 35% від усіх доходів відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №146 від 27.02.1991 «Про перелік видів доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів на одного з подружжя, дітей, батьків, інших осіб», Ухвалою суду від 06 жовтня 2021 року позовні вимоги роз`єднано, вимоги про стягнення аліментів виділено в окреме провадження. Позов обґрунтовано тим, що під час шлюбу в сторін народилася донька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Вказано, що ОСОБА_1 є військовослужбовцем та проживає одна з дитиною у м. Києві, у зв`язку з неодноразовими залученнями у будь-який час доби до військового обов`язку, дитину доводиться залишати з нянею, що на даний час коштує не дешево. З цих підстав дитину записано до платних гуртків при школі. Всі ці потреби, які не компенсує відповідачка, вона оплачує сама. Заочним рішенням Подільського районного суду міста Києва від 25 вересня 2023 року позов задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_2 аліменти на користь ОСОБА_1 на утримання дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 35% від усіх видів заробітку (доходу) відповідача щомісячно, починаючи з 01 жовтня 2021 року і до досягнення дитиною повноліття. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. За результатами перегляду вказаного значного рішення за заявою відповідача рішенням Подільського районного суду міста Києва від 18 жовтня 2024 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 аліменти на користь ОСОБА_1 на утримання дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/5 частини від усіх видів заробітку (доходу) відповідача, але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи з 01 жовтня 2021 року і до досягнення дитиною повноліття. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_2 судовий збір в дохід держави у розмірі 992 грн 40 коп. В апеляційній скарзі адвокат Богданов О.О. в інтересах ОСОБА_1 посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильного застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким стягнути з відповідача на аліменти на утримання доньки ОСОБА_3 у розмірі 35% від усіх видів заробітку (доходу) відповідача щомісячно, починаючи з 01 жовтня 2021 року і до досягнення дитиною повноліття. В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що відповідач не здійснює навіть базове забезпечення матеріальних умов для життя дитини, не кажучи про додаткові потреби. Вказує, що посилання відповідача на те, що він одружився і на його утриманні перебуває ще одна дитина не є безумовною підставою для зменшення аліментів на дитину від першого шлюбу. При цьому належних доказів, що його матеріальне становище є скрутним до справи не долучено. У відзиві на апеляційну скаргу адвокат Романішин Є.В. в інтересах ОСОБА_2 , просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Подільського районного суду міста Києва від 18 жовтня 2024 року - без змін. Вважає доводи апеляційної скарги безпідставними, а рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим. Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України. Відповідно до ч. 1. ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. За правилами п. 1 ч. 4 ст. 274 ЦПК України, в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів та поділ майна подружжя. Згідно ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Враховуючи вищевикладене, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Як убачається з матеріалів справи, що з 03 жовтня 2008 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, який було розірвано згідно з рішенням Печерського районного суду міста Києва від 16 травня 2022 року (а.с. 5, 48-50 т.1). Від шлюбу у сторін є дочка ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 , виданим Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Солом`янського районного управління юстиції у м. Києві (а.с. 6 т.1). Також встановлено, що дочка сторін ОСОБА_3 проживає разом з матір`ю за адресою АДРЕСА_1 та з 01 вересня 2022 року навчається в загальноосвітньому навчальному закладі І-ІІІ ступенів «Гімназія №107 «Введенська» Подільського району міста Києва (а.с. 58-59 т.1). Обставини щодо проживання дитини разом з матір`ю та відвідування нею вказаного навчального закладу підтверджуються інформаційною довідкою про зареєстроване місце проживання дитини, а також довідкою навчального закладу (а.с. 57 т.1). Крім того, відповідно до довідки Управління державної охорони України № 869 від 26 червня 2023 року ОСОБА_1 проходить військову службу з 18 червня 2009 року по теперішній час (а.с. 60 т.1). Вирішуючи спір та стягуючи з ОСОБА_2 аліменти на утримання доньки ОСОБА_3 у розмірі 1/5частини від усіх видів заробітку (доходу) відповідача, але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи з 01 жовтня 2021 року і до досягнення дитиною повноліття районний суд, виходив з того, що у відповідача на утриманні окрім спільної з позивачем доньки, фактично знаходиться малолітня дитина, а також дружина, яка не працює, оскільки здійснює догляд за дитиною, якій немає трьох років. З такими висновками районного суду колегія суддів погоджується, з огляду на наступне. Відповідно до ст. ст. 51 Конституції України, 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Згідно із ч. 2 ст. 150 СК України батьки зобов`язані піклуватись про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства (ч. ч. 8, 9 ст. 7 СК України). Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України № 789ХІІ (78912) від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини. Мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини (ч. ч. 1, 2 ст. 141 СК України). Більше того, навіть особа, позбавлена батьківських прав, не звільняється від обов`язку щодо утримання дитини (ч. 2 ст. 166 СК України). Правовий статус дитини має особа до досягнення нею повноліття (ч. 1 ст. 6) СК України. Законом України від 17 травня 2017 року № 2037-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення захисту права дитини на належне утримання шляхом вдосконалення порядку стягнення аліментів", який набув чинності 08 липня 2017 року, внесено зміни до Сімейного кодексу України. Згідно із ч. 3 ст. 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Відповідно до вказаної норми аліменти на утримання дитини можуть бути стягнуті на користь того з батьків, з ким вона проживає та на чиєму утриманні вона перебуває. Таким чином, положеннями СК України спосіб стягнення аліментів (у частці від доходу відповідача чи у твердій грошовій сумі) поставлений в залежність від вимоги того, хто має на них право та одночасно встановлено, що розмір аліментів, призначений за будь-яким із зазначених способів стягнення аліментів, не може бути меншим ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. За змістом статей 43 та 49 ЦПК України позивач самостійно визначає предмет позову та на власний розсуд розпоряджається своїми правами щодо предмета позову. Пред`явлення позивачкою позову про стягнення аліментів свідчить про те, що батьки не досягли домовленості щодо способів виконання кожним із батьків обов`язку утримувати дитини, що власне відповідачем не спростовано та підтверджується поданням апеляційної скарги. Отже, районний суд вирішуючи спір дійшов правильного висновку, що між сторонами виник спір з приводу утримання неповнолітньої дитини, яка потребує допомоги, а відповідач, як батько зобов`язаний надавати таку допомогу. Відповідно до ст. 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей; непрацездатного чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення. При цьому, згідно із ч. 2 ст. 182 СК України розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, а мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів. В свою чергу, в силу приписів статті 8 Закону України "Про охорону дитинства" кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України. Враховуючи наведене, апеляційний суд виходить із безумовного права дитини на належне утримання, виховання, рівень життя та розвитку від своїх батьків, до досягнення повноліття. Частиною першою статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Суд не визначає мінімальний розмір аліментів на одну дитину, оскільки такий встановлюється законом, а не судовим рішенням. При присудженні аліментів, суд враховує, що їх розмір на одну дитину не може бути меншим, ніж визначений законом, зокрема, частиною другою статті 182 СК України. Вирішуючи питання щодо розміру аліментів на неповнолітніх дітей, суд враховує стан здоров`я позивачки та відповідача платника аліментів, їхнє матеріальне становище, рівність прав та обов`язків обох батьків щодо дитини, вимоги розумності та справедливості, мінімальний розмір аліментів на одну дитину. Верховний Суд у постанові від 16 вересня 2020 року у справі № 565/2071/19 прийшов до висновку про те, що підставами зміни розміру аліментів є як зміна матеріального, так і зміна сімейного стану як самостійна підстава для зменшення або збільшення розміру аліментів. При цьому, такі положення закону не виключають одночасне настання обох підстав для зміни розміру аліментів: і зміни сімейного і зміни матеріального стану. Однак, зміна сімейного стану є самостійною, не залежною від зміни матеріального стану підставою для зміни розміру аліментів. Матеріалами справи встановлено, що відповідач 12 листопада 2022 року уклав шлюб з ОСОБА_6 , від якого вони мають сина ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с. 183-184 т.1). Відповідно до частин першої-другої статті 27 вказаної Конвенції держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини. Обов`язок утримувати дитину не залежить від бажання чи можливостей батьків, враховуючи загальне правило, що батьки зобов`язанні утримувати дитину до досягнення нею повноліття навіть у тому разі, коли виконання цього обов`язку може призвести до неповного задоволення їх власних матеріальних і духовних потреб. Ті обставини, що з віком потреби дитини зростають, що, в свою чергу, тягне постійне зростання витрат, зокрема, з боку матері, з якою проживає дитина, на її утримання, забезпечення освіти, гармонійного розвитку, медичного догляду та відпочинку дитини є загальновідомими та не потребують доказуванню. Убачається, що відповідач не заперечує щодо сплати аліментів та погоджується з рішенням суду першої інстанції, яке прийняте з урахуванням зміни його сімейного стану й народженням у нього сина ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . При цьому відповідачем надано довідки про доходи, з яких убачається, що з його заробітної плати здійснюється відрахування по сплаті аліментів (а.с. 72-75 т.2). Відповідно до висновку, викладеного Верховним Судом у постанові від 14 грудня 2022 року у справі № 727/1599/22 зміна сімейного стану платника аліментів та відповідно, його матеріального стану надає підстави для зменшення аліментів на утримання дитини від першого шлюбу. З врахуванням викладеного, апеляційний суд погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що є стягнення із відповідача на користь позивача аліменти на утримання дитини, у розмірі 1/5 від усіх видів доходів (заробітку), але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно. Докази та обставини, на які посилається скаржниця в апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановлені судом дотримані норми матеріального і процесуального права. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVINANDOTHERSv. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. За змістом ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки суд першої інстанції ухвалив в судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін. Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає. Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, суд,- П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу адвоката Богданова Олександра Олександровича в інтересах ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Подільського районного суду міста Києва від 18 жовтня 2024 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення й оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Суддя-доповідач: Судді: