Постанова 4824 № 759/5137/25

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 752/10864/24 Головуючий у І інстанції Данілова Т.М. Провадження №22-ц/824/2286/2025 Головуючий у 2 інстанції Таргоній Д.О. ПОСТАНОВА Іменем України 09 липня 2025 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача Таргоній Д.О., суддів: Голуб С.А., Слюсар Т.А., за участі секретаря Доброванової О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Оксененко Даніїла Олексійовича на ухвалу Святошинського районного суду м. Києва від 14 березня 2025 року у справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Ірпінська міська рада, Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві, про встановлення факту проживання, - ВСТАНОВИВ: 11 березня 2025 р. адвокат Оксененко Л.О., який представляє інтереси заявника ОСОБА_1 , звернувся до Святошинського районного суду м. Києва з вищезазначеною заявою, у якій просив встановити юридичний факт постійного проживання ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 у період з 1986 року по 1992 рік включно. Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 14 березня 2025 року відмовлено у відкритті провадження у справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Ірпінська міська рада, Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві про встановлення факту проживання. Не погодившись з ухвалою суду першої інстанції, з апеляційною скаргою в інтересах ОСОБА_1 звернувся її представник - адвокат Оксененко Л.О., який, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм процесуального права, просить ухвалу скасувати та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду. Звертає увагу суду на правові позиції Верховного Суду щодо питань встановлення фактів, що мають юридичне значення, наведені у постановах великої Палати Верховного Суду від 30.01.2020 у справі №287/167/18 та постнові від 22.03.2023 у справі №290/289/22. У судовому засіданні представник ОСОБА_1 - адвокат Оксененко Л.О. підтримав апеляційну скаргу, просив її задовольнити. Інші учасники справи у судове засіданні не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені у відповідності до вимог процесуального законодавства. Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення представника заявника, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити з таких підстав. Відмовляючи у відкритті провадження, суд першої інстанції виходив із того, що заявлені заявником вимоги не можуть характеризуватися як безспірні, тому законом передбачено інший порядок їх розгляду, зокрема у порядку позовного провадження. Колегія суддів апеляційного суду з такими висновками не погоджується, з огляду на наступне. Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України). У статті 129 Конституції України закріплені основні засади судочинства, які є конституційними гарантіями права на судовий захист. Згідно із пунктом 8 частини третьої статті 129 Конституції України основними засади судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. Право на ефективний судовий захист закріплено також у статті 2 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права 1966 року та у статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, ратифікованої Україною 17 липня 1997 (далі - Конвенція). За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини у статті 6 Конвенції, якою передбачено право на справедливий суд, не встановлено вимоги до держав засновувати апеляційні або касаційні суди. Там, де такі суди існують, гарантії, що містяться у вказаній статті, повинні відповідати також і забезпеченню ефективного доступу до цих судів (пункт 25 рішення у справі «Делькур проти Бельгії» (Delcourt v. Belgium) від 17 січня 1970 року та пункт 65 рішення у справі «Гофман проти Німеччини» (Hoffmann v. Germany) від 11 жовтня 2001 року). Європейський суд з прав людини, розглядаючи справи щодо порушення права на справедливий судовий розгляд, тлумачить вказану статтю як таку, що не лише містить детальний опис гарантій, надаваних сторонам у цивільних справах, а й захищає у першу чергу те, що дає можливість практично користуватися такими гарантіями, - доступ до суду. Отже, право на справедливий судовий розгляд, закріплене у пункті 1 статті 6 Конвенції, необхідно розглядати як право на доступ до правосуддя. Тобто, Україна, як учасниця Конвенції повинна створювати умови щодо забезпечення доступності правосуддя як загальновизнаного міжнародного стандарту справедливого судочинства. Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови виконання процесуальних дій, сукупність цивільних процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільно-процесуальних правовідносин та гарантій їх реалізації. Частиною сьомою статті 19 ЦПК України визначено, що окреме провадження призначене для розгляду справ про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов для здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав. Відповідно до положень статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав. Суд розглядає в порядку окремого провадження справи, зокрема, про встановлення фактів, що мають юридичне значення. У судовому порядку встановлюються тільки такі факти, які мають юридичні наслідки і від встановлення яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав заявника і в судовому порядку можливе лише тоді, коли діючим законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення. ОСОБА_1 звернулася до суду першої інстанції із заявою про встановлення факту її проживання за адресою: АДРЕСА_1 у період з 1986 року по 1992 рік, для підтвердження в подальшому статусу потерпілого від аварії на ЧАЕС 4 категорії. Так, згідно з ч. 1 ст. 293 ЦПК Україниокреме провадження це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав. Відповідно до змісту ч.ч. 1, 2 статті 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення певних фактів, перелік яких не є вичерпний. У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення. Суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо з заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, залишає заяву без розгляду (ч. 4 ст. 315 ЦПК України). У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі N 320/948/18 (провадження N 14-567цс18) зроблено висновок, що у порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов. А саме, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право. Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян. Таким чином, справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов: - факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету встановлення; - встановлення факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов`язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах; - заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред`явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо); - чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів. Таких висновків послідовно притримується Верховний Суд у постановах від 10 квітня 2019 року № 320/948/18; від 19 червня 2019 року у справі N 752/20365/16-ц, від 05 грудня 2019 року у справі N 750/9847/18, від 22 квітня 2020 року у справі № 200/14136/17, від 03 лютого 2021 року у справі N 644/9753/19, від 16 червня 2021 року у справі N 643/6447/19/19, від 08 вересня 2021 року у справі N 641/5187/20, від 18 січня 2024 року № 560/17953/21. Аналізуючи дані положення, Верховний Суд у постанові від 22 квітня 2020 року у справі № 200/14136/17 зазначив, що юридичні факти можуть бути встановлені лише для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника, а також вказав, що у разі, коли буде виявлено, що встановлення підвідомчого судові факту пов`язане з вирішенням спору про право, суд відмовляє в прийнятті заяви до розгляду в окремому провадженні, а якщо це буде виявлено під час розгляду справи, залишає заяву без розгляду і роз`яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах. Отже істотною ознакою окремого провадження є відсутність спору про право у правовідносинах, в яких заявник просить встановить відповідний юридичний факт, а у разі спору такі юридичні факти мають встановлюватися в межах позовного провадження в якості підстав відповідних позовних вимог. За змістом вказаних норм цивільного процесуального права та правових висновків касаційного суду у окремому провадженні, на відміну від позовного, заявники в суді захищають не порушене чи невизнане цивільне право, а лише цивільний інтерес, який ґрунтується на прямо визначеному у законі праві, яке гарантується без подальшого додаткового звернення до суду. Заявник на підставі отриманого рішення суду про встановлення юридичного факту у подальшому реалізує свій інтерес в результаті набуття (отримання) свого прямо визначеного у законі права у позасудовому порядку. Ознакою спору є недостатність рішення суду про встановлення юридичного факту для набуття права у позасудовому порядку. Тому такі заяви про встановлення юридичного факту самі по собі не мають юридичного значення, а відповідні юридичні факти мають доводитись засобами доказування з метою захисту права, як підстави відповідних позовних вимог, які мають розглядатися судом лише у позовному провадженні. У позовному провадженні суд може встановлювати певний юридичний факт у мотивувальній частині свого рішення при з`ясуванні підстав для захисту порушеного права чи інтересу, який ґрунтується на такому юридичному факті, якщо закон визначає його в якості фактичної підстави для захисту відповідного права чи інтересу у спірних правовідносинах. Такі висновки також ґрунтуються на згаданому принципі пропорційності, ст. 11 ЦПК України, який має проявляє себе у формі процесуальної економії, що також запобігає зловживанню учасниками справи процесуальним правом умисного звернення до суду із заявами про встановлення спірних юридичних фактів, які можуть використовуватися для паралельних судових процесів, що не відповідає принципу res judicata (вирішена справа), на якому ґрунтується правова визначеність, як елемент принципу верховенства права, та порушує стандарт добросовісної процесуальної поведінки, що не відповідає завданню цивільного судочинства (ст. 2 ЦПК), що за змістом ст. 44 ЦПК України є неприпустимим. Згідно зі ст. 318 ЦПК України заявник зобов`язаний у свій заяві про встановлення юридичного факту зазначити: який факт він просить встановити та з якою метою; причини неможливості одержання або відновлення документів, що посвідчують цей факт; докази, що підтверджують цей факт. В якості мети (юридичного значення) для встановлення юридичного факту в суді заявник зазначив необхідність отримання довідки встановленого зразка для підтвердження статусу потерпілого від аварії на ЧАЕС 4 категорії. При цьому, заявник вказував, що встановлення факту проживання у АДРЕСА_1 в період з 1986 року по 1992 рік в позасудовий спосіб є неможливим, оскільки домова книга, яка б могла підтвердити місце проживання заявниці, була знищена під час бойових дій у місті Ірпінь у 2022 році. У справі, що переглядається суд першої інстанції дійшов передчасного висновку про існування у даній справі спору, пов`язаного з набуттям заявником статусу потерпілого від аварії на ЧАЕС 4 категорії, оскільки ОСОБА_1 до ГУ Пенсійного фонду України з такою заявою не зверталась. Суд першої інстанції не врахував, що факт проживання ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 у період з 1986 року по 1992 рік не може бути підтверджено довідкою органу місцевого самоврядування, оскільки реєстр територіальної громади міста Ірпінь почав формуватись у 1996 році, інформація про реєстрацію/зняття з реєстрації місця проживання по приватному сектору обліковувалась в будинкових книгах, на неможливість встановити місцезнаходження якої у зв`язку із бойовими діями у м. Ірпінь і посилається заявник. З огляду на вказане, висновки суду першої інстанції про наявність спору про право є передчасними, суд дійшов таких висновків без належної перевірки обставин, на які заявник посилалась в своїх доводах, що у відповідності до вимог статті 379 ЦПК України є підставою для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції. Керуючись ст.ст. 367, 374, 379, 381-384 ЦПК України, суд,-

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Оксененко Даніїла Олексійовича задовольнити. Ухвалу Святошинського районного суду м. Києва від 14 березня 2025 року скасувати та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду. Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи(вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту постанови. Повна постанова складена 18 липня 2025 року. Суддя-доповідач Д.О. Таргоній Судді : С.А. Голуб Т.А. Слюсар