Постанова Кропивницький апеляційний суд № 398/5727/23

ПОСТАНОВА Іменем України 02 липня 2025 року м. Кропивницький справа № 398/5727/23 провадження № 22-ц/4809/717/25 Кропивницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: головуючого судді: Дуковського О.Л. суддів: Дьомич Л.М., Письменного О.А. з участю секретаря: Волошиної М.О. Учасники справи: позивач ОСОБА_1 , інтереси якого представляє адвокат Семенюк В.В. відповідач ОСОБА_2 , інтереси якого представляє адвокат Ляшенко - Гаркуша О.В. Розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кропивницькому в режимі відеоконференції цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 13 січня 2025 року, у складі головуючого судді Дубровської Н.М. у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про захист честі, гідності та ділової репутації. в с т а н о в и в: У листопаді 2023 року представник позивача ОСОБА_1 , адвокат Асатрян Т.Л, звернулася до Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області з позовом до ОСОБА_2 про захист честі, гідності та ділової репутації. Позов мотивовано тим, що позивач ОСОБА_1 є депутатом Петрівської районної ради, членом Партії відродження села, президентом футбольного клубу «Інгулець» та бізнесменом. Оскільки позивач є публічною особою, здійснює публічну владу на місцевому рівні, відіграє важливу роль у діяльності держави, а його дії становлять суспільний інтерес. При викладені позовних вимог вказують, що розповсюдження недостовірної інформації може створити негативні наслідки для діяльності позивача, як депутата, члена партії, президента футбольного клубу «Інгулець» та бізнесмена. Відтак, просять: визнати недостовірною інформацію та такою, що підлягає спростуванню, та такою що принижує честь, гідність та ділову репутацію, ОСОБА_1 повідомлену ОСОБА_2 в інтерв`ю ІНФОРМАЦІЯ_1 на ОСОБА_3 каналі ОСОБА_4 «В гостях у Гордона», що має назву «Жертва Поворознюка фермер Охотный. Головорезы и рабы Поворознюка, изнасилования заказные убивства», (посилання на відеозапис ІНФОРМАЦІЯ_2 а саме про наступне: «А зараз він вводить в оману наших військових і хоче на їх спинах зайти в Раду», «Його місце у в`язниці.», «Ніякий він не патріот», «Злочинець не може бути патріотом», «Як може людина, яка вкрала у Держави бути патріотом», «І не тільки у Держави», «Ми зможемо зробити так, щоб ця потвора сиділа у в`язниці» та зобов`язання ОСОБА_2 не пізніше 10 днів з дня набрання судовим рішенням у справі законної сили, спростувати вказану недостовірну інформацію, шляхом зчитування під відеозапис на You Tube каналі ОСОБА_4 «В гостях у ОСОБА_5 », тексту спростування наступного змісту: «Спростування. Я, ОСОБА_2 , повідомляю, що інформація, повідомлена мною в інтерв`ю 02 листопада 2023 року на ОСОБА_3 каналі ОСОБА_4 «В гостях у ОСОБА_5 », що має назву «Жертва Поворознюка фермер Охотный. Головорезы и рабы Поворознюка, изнасилования заказные убивства», (посилання на відеозапис ІНФОРМАЦІЯ_2 ), а саме про те, що: «А зараз він вводить в оману наших військових і хоче на їх спинах зайти в Раду», «Його місце у в`язниці.», «Ніякий він не патріот», «Злочинець не може бути патріотом», «Як може людина, яка вкрала у Держави бути патріотом», «І не тільки у Держави», «Ми зможемо зробити так, щоб ця потвора сиділа у в`язниці». Рішенням Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 13 січня 2025 у задоволенні позову відмовлено. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Звєрєва Вікторія Валеріївна, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити заявлений позов, посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи. Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що суд першої інстанції не надав належної оцінки доказам та не дав їм належної правової оцінки. Представник апелянта ОСОБА_1 адвокат Звєрєва Вікторія Валеріївна в судовому засіданні підтримала апеляційну скаргу, просила її задовольнити. Представник відповідача ОСОБА_2 адвокат Ляшенко Гаркуша Олена Валеріївна в судовому засіданні просила відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду першої інстанції залишити без змін, посилаючись на його законність та обґрунтованість. Заслухавши доповідь судді-доповідача, позицію сторін, розглянувши і дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в апеляційній скарзі доводи, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступних мотивів. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. У статті 263 ЦПК України визначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Вказаним вимогам рішення суду першої інстанції відповідає. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду. Судом першої інстанції встановлено, що на You Tube каналі Гордона Дмитра Ілліча «В гостях у Гордона», що має назву «Жертва Поворознюка фермер Охотный. Головорезы и рабы Поворознюка, изнасилования заказные убивства», (посилання на відеозапис ІНФОРМАЦІЯ_2 а саме про наступне: «А зараз він вводить в оману наших військових і хоче на їх спинах зайти в Раду», «Його місце у в`язниці.», «Ніякий він не патріот», «Злочинець не може бути патріотом», «Як може людина, яка вкрала у Держави бути патріотом», «І не тільки у Держави», «Ми зможемо зробити так, щоб ця потвора сиділа у в`язниці» та зобов`язання ОСОБА_2 не пізніше 10 днів з дня набрання судовим рішенням у справі законної сили, спростувати вказану недостовірну інформацію, шляхом зчитування під відеозапис на You Tube каналі ОСОБА_4 «В гостях у ОСОБА_5 », тексту спростування наступного змісту: «Спростування. Я, ОСОБА_2 , повідомляю, що інформація, повідомлена мною в інтерв`ю 02 листопада 2023 року на You Tube каналі ОСОБА_4 «В гостях у Гордона», що має назву « ІНФОРМАЦІЯ_3 », (посилання на відеозапис ІНФОРМАЦІЯ_2 ), а саме про те, що: «А зараз він вводить в оману наших військових і хоче на їх спинах зайти в Раду», «Його місце у в`язниці.», «Ніякий він не патріот», «Злочинець не може бути патріотом», «Як може людина, яка вкрала у Держави бути патріотом», «І не тільки у Держави», «Ми зможемо зробити так, щоб ця потвора сиділа у в`язниці». В позовній заяві позивач стверджує, що позивач ОСОБА_1 є депутатом Петрівської районної ради, членом Партії відродження села, президентом футбольного клубу «Інгулець» та бізнесменом. Оскільки позивач є публічною особою, здійснює публічну владу на місцевому рівні, відіграє важливу роль у діяльності держави, а його дії становлять суспільний інтерес, а тому розповсюдження недостовірної інформації може створити негативні наслідки для діяльності позивача, як депутата, члена партії, президента футбольного клубу «Інгулець» та бізнесмена. Відмовляючи у задоволенні позову суд зазначив, що викладена інформація подана у формі оціночних суджень та припущень щодо викладених у статті відомостей, які фактично є вираженням суб`єктивної думки у формі критики, міркувань, оцінки дій позивача, що виключає можливість спростування його слів у судовому порядку З такими висновками суду першої інстанції, погоджується і апеляційний суд, оскільки вони відповідають фактичним обставинам справи та вимогам закону. Відповідно до частини четвертої статті 32 Конституції Україникожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації. Згідно з частиною першою статті 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. У статті 201 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) передбачено, що особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є, зокрема, честь, гідність і ділова репутація. Відповідно до статті 297 ЦК України кожен має право на повагу до його гідності та честі. Гідність та честь фізичної особи є недоторканними. Фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист її гідності та честі. Згідно зі статтею 299 ЦК України фізична особа має право на недоторканність своєї ділової репутації. Фізична особа може звернутися до суду з позовом про захист своєї ділової репутації. Так, під гідністю слід розуміти визнання цінності кожної фізичної особи як унікальної біопсихосоціальної істоти. З честю пов`язується позитивна соціальна оцінка особи в очах суспільства, яка ґрунтується на відповідності її діянь (поведінки) загальноприйнятим уявленням про добро і зло. А під діловою репутацією фізичної особи розуміється набута особою суспільна оцінка її ділових і професійних якостей при виконанні нею трудових, службових, громадських чи інших обов`язків. Під діловою репутацією юридичної особи, у тому числі підприємницьких товариств, фізичних осіб-підприємців, адвокатів, нотаріусів та інших осіб, розуміється оцінка їх підприємницької, громадської, професійної чи іншої діяльності, яку здійснює така особа як учасник суспільних відносин. Позови про захист гідності, честі чи ділової репутації має право пред`явити, зокрема, фізична особа в разі поширення про неї недостовірної інформації, що порушує її особисті немайнові права. Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені). Фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації (частина перша статті 277 ЦК України). Під поширенням інформації необхідно розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі. Поширенням інформації також є вивішування (демонстрація) в громадських місцях плакатів, гасел, інших творів, а також розповсюдження серед людей листівок, що за своїм змістом або формою порочать гідність, честь фізичної особи або ділової репутації фізичної та юридичної особи. Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи вона є фактичним твердженням чи оціночним судженням. Згідно із частиною другою статті 30 Закону України «Про інформацію» оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості. Вільне вираження поглядів є істотним чинником повноцінного розвитку особистості в суспільстві, як і здатність особи сприймати заперечення, спонукання, заохочення через думки, ідеї, висловлені іншими людьми. Згідно зі статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод(далі Конвенція) і частин другої та третьої статті 34 Конституції Україникожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов`язане з обов`язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві, зокрема, для захисту репутації чи прав інших осіб. Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини свобода вираження поглядів є однією з важливих засад демократичного суспільства та однією з базових умов прогресу суспільства в цілому та самореалізації кожної окремої особи. Відповідно до пункту 2 статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободвона стосується не тільки «інформації» чи «ідей», які сприймаються зі схваленням чи розглядаються як необразливі або нейтральні, але й тих, які можуть ображати, шокувати чи непокоїти. Як зазначено у рішеннях Європейського суду з прав людини, зокрема, Lingens v. Austria, № 9815/82, § 46, 08 липня 1986 року, свобода вираження поглядів, гарантована пунктом 1 статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, становить одну з основних підвалин демократичного суспільства й одну з принципових умов його розвитку та умов реалізації кожної особи. За умови додержання пункту 2 свобода вираження стосується не лише тієї «інформації» чи тих «ідей», які отримані належним чином або розглядаються як необразливі чи незначні, а й тих, що викликають образу, обурення або неспокій. Такими є вимоги плюралізму, терпимості й широти поглядів, без яких «демократичне суспільство» неможливе. Повинно бути зроблене чітке розмежування між констатацією фактів та оціночними судженнями. У той час як наявність фактів може бути продемонстровано, достовірність оціночних суджень не піддається доведенню. Вимогу доводити достовірність оціночних суджень неможливо виконати, вона порушує свободу думки як таку. За своїм характером судження має оціночний характер та виражає ставлення того, хто говорить, до змісту висловленої ним думки, що пов`язано з такими психологічними станами, як віра, впевненість чи сумнів. Отже, будь-яке судження, яке має оціночний характер, будь-яка критика та оцінка вчинків, вираження власних думок не є підставою для захисту права на повагу честі, гідності та ділової репутації та, відповідно, не є предметом судового захисту. У рішенні у справі «Ляшко проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що свобода вираження поглядів являє собою одну з важливих засад демократичного суспільства та одну з базових умов його прогресу та самореалізації кожного. Предмет пункту другого статті 10 Конвенції застосовується не тільки до «інформації» чи «ідей», які були отримані зі згоди чи розглядаються як необразливі чи як малозначущі, але й до тих, які можуть ображати, шокувати чи непокоїти. Такими є вимоги плюралізму, толерантності та відкритості думок, без чого неможливе «демократичне суспільство». Свобода політичних дебатів перебуває в самому серці побудови демократичного суспільства, що наскрізь пронизує Конвенцію. При цьому, повинно бути зроблене чітке розмежування між констатацією фактів та оціночними судженнями. У той час як наявність фактів може бути продемонстровано, достовірність оціночних суджень не піддається доведенню. Вимогу доводити достовірність оціночних суджень неможливо виконати, вона порушує свободу думки як таку, що є базовою частиною права. Таким чином, особа, яка висловлює не факти, а власні погляди, критичні висловлювання, припущення, не може бути зобов`язана доводити їх правдивість, оскільки це є порушенням свободи на власну точку зору, що визнається фундаментальною частиною права, захист якого передбачений статтею 10 Конвенції. Крім того, у разі якщо позивач є публічною особою, то суд, розглядаючи і вирішуючи справу про захист його гідності, честі чи ділової репутації, повинен ураховувати положення Декларації про свободу політичних дебатів у засобах масової інформації, схваленої 12 лютого 2004 року на 872-му засіданні Комітету Міністрів Ради Європи, а також рекомендації, що містяться у Резолюції № 1165 (1998) Парламентської Асамблеї Ради Європи про право на недоторканність особистого життя (далі Резолюція). У Резолюції зазначається, що публічними фігурами є особи, які обіймають державні посади і (або) користуються державними ресурсами, а також усі ті, хто відіграє певну роль у суспільному житті (у галузі політики, економіки, мистецтва, соціальній сфері, спорті чи в будь-якій іншій галузі). У статтях 3, 4, 6 Декларації вказується, що оскільки політичні діячі та посадові особи, які обіймають публічні посади або здійснюють публічну владу на місцевому, регіональному, національному чи міжнародному рівнях, вирішили апелювати до довіри громадськості та погодилися «виставити» себе на публічне політичне обговорювання, то вони підлягають ретельному громадському контролю і потенційно можуть зазнати гострої та сильної громадської критики у засобах масової інформації з приводу того, як вони виконували або виконують свої функції. При цьому зазначені діячі та особи не повинні мати більшого захисту своєї репутації та інших прав порівняно з іншими особами. У зв`язку із цим межа допустимої критики щодо політичного діяча чи іншої публічної особи є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи. Публічні особи неминуче відкриваються для прискіпливого висвітлення їх слів та вчинків і повинні це усвідомлювати. Також, статтею 10 Конвенції з прав людини встановлено, що кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Право на свободу вираження поглядів є не лише основною засадою демократії, але і передумовою здійснення багатьох інших прав і свобод, що гарантуються Конституцією. Європейський суд з прав людини на підставі своєї практики застосування Конвенції встановив, що її 10 стаття обумовлює різний ступінь захисту для тих чи інших категорій вираження поглядів. У рішенні від 07 лютого 2012 року «Аксель Спрінгер проти Німеччини» Європейський суд з прав людини вказав, що приватна особа, невідома для громадськості, може вимагати особливого захисту свого права на приватне життя, в той час як публічних осіб така норма не стосується. У справах «Лінгенс проти Австрії» (1986 року); «Обершлік проти Австрії» (1991 року), у яких йшлось про публічну критику політиків, Європейський суд з прав людини дійшов висновку, що публічні діячі повинні бути відкритими для критики з боку своїх опонентів. З аналізу вказаних рішень вбачається, що Європейський суд з прав людини вважає порушенням статті 10 Конвенції з прав людини задоволення національними судами позовів публічних діячів про спростування поширеної проти них інформації та заборони поширення такої інформації, оскільки ступінь публічності, якого набули дії особи, ступінь її участі у публічній дискусії обумовлюють ступінь її толерантності, який вона повинна виявляти стосовно критики. У зв`язку з цим, межа допустимої критики щодо політичного діяча чи іншої публічної особи є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи. Публічні особи неминуче відкриваються для прискіпливого висвітлення їх слів та вчинків і повинні це усвідомлювати. Зі змісту позовної заяви слідує, що позивач є позивач ОСОБА_1 є депутатом Петрівської районної ради, членом Партії відродження села, президентом футбольного клубу «Інгулець» та бізнесменом. А тому він є є публічною особою, здійснює публічну владу на місцевому рівні, відіграє важливу роль у діяльності держави, а його дії становлять суспільний інтерес. Вказані обставини позивачем не заперечуються про що зазначено і в позовній заяві. Таким чином, оскільки позивач ОСОБА_1 є публічною особою в силу своєї політичної діяльності, відтак межа допустимої критики стосовно нього як публічної особи є значно ширшою, а його діяльність є об`єктом значного суспільного інтересу, який, зокрема, втамовується, з одного боку, - продукуванням інформації стосовно такої особи засобами масової інформації, а з іншого - її сприйняттям та поглинанням суспільством як результат реалізації інтересу. Враховуючи вищенаведене, можна зробити висновки, що по-перше, оскільки ОСОБА_1 є публічною особою, то і межа допустимої критики щодо нього є ширшою, ніж щодо приватної особи, та по-друге, оспорювана поширена інформація не містить однозначного твердження про факти вчинення позивачем конкретних дій чи правопорушень і, за своїм змістом та з огляду на характер використання мовностилістичних засобів, тільки наводить суб`єктивну оцінку (припущення) іншої особи - відповідача щодо певних подій. Крім того, не можуть бути спростовані думки, які виражені мовними засобами, зокрема, вживанням гіпербол, алегорій, сатири і за формою не є брутальними. Таким чином, зазначені у мережі «Youtube» вислови, які визначені позивачем як інформація, що порочить його гідність, честь та ділову репутацію, є висловленнями ряду оціночних суджень, які не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, з огляду на характер такого викладення спірної інформації. Отже, у відповідності до ст.ст. 12, 81 ЦПК Українипозивачем не подано належних, допустимих та достатніх доказів, які б підтверджували поширення відповідачами конкретної негативної інформації щодо позивача, що поширена інформація принижує гідність, честь та ділову репутацію позивача, і порушує його особисті немайнові права або перешкоджає позивачу повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право. Тобто, в даному випадку відсутній юридичний склад правопорушення, наявність якого може бути підставою для захисту особистого немайнового права, зокрема права на повагу до гідності та честі, права на недоторканність ділової репутації. Суд з достатньою повнотою з`ясував дійсні обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дослідив докази, яким дав правильну оцінку та обґрунтовано відмовив у заявленому позові. Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, а тому не заслуговують на увагу. З врахуванням наведеного, рішення суду першої інстанції ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, підстав для його зміни чи скасування немає. Враховуючи наведене, апеляційний суд дійшов до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення суду першої інстанції без змін. Оскільки апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає. Керуючись ст.ст. 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Кропивницький апеляційний суд,- у х в а л и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 13 січня 2025 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий: О.Л.Дуковський Судді: Л.М.Дьомич О.А.Письменний