Постанова Одеський апеляційний суд № 509/4228/24

Номер провадження: 22-ц/813/3587/25 Справа № 509/4228/24 Головуючий у першій інстанції Кириченко П.Л. Доповідач Погорєлова С. О. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 08.07.2025 року м. Одеса Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Одеського апеляційного суду у складі: головуючого судді: Погорєлової С.О. суддів: Сєвєрової Є.С., Таварткіладзе О.М. за участю секретаря: Зейналової А.Ф.к., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, на ухвалу Овідіопольського районного суду Одеської області, постановлену під головуванням судді Кириченко П.Л. 12 грудня 2024 року у с. Овідіополь Одеської області, встановила: У липні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції із позовом до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, у якому просив розірвати шлюб між сторонами, який був 26 листопада 2005 року укладений за межами території України на території Російської Федерації. Під час шлюбу у сторін народились діти: донька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Ухвалою Овідіопольського районного суду Одеської області від 12 грудня 2024 року провадження у справі було закрито. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить ухвалу суду першої інстанції про закриття провадження у справі скасувати та справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що постановивши незаконну оскаржувану ухвалу про закриття провадження у справі у зв`язку із відсутністю предмета спору, суд першої інстанції фактично позбавив ОСОБА_1 у праві доступу до суду. Сторони про розгляд справи на 08 липня 2025 року були сповіщені належним чином, у судове засідання з`явились представник ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін у справі, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав. Згідно положень ст. 379 ЦПК України, підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; порушення норм процесуального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали. Закриваючи провадження у справі на підставі положень ст. 255 ч. 1 п. 2 ЦПК України, суд першої інстанції виходив з того, що сторонами шлюб був укладений за межами території України та був не зареєстрований в державних компетентних установах реєстрації актів цивільного стану, та при подачі позову позивач повинен керуватись іншими нормами матеріального права. Однак, колегія суддів вважає такий висновок суду безпідставним, з наступних підстав. Згідно з ч. 5 ст. 12 ЦПК України суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, керує ходом судового процесу, сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами, роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим кодексом, запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків. Згідно ст. 13 Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах 1993 року, укладеної між державами - членами СНД, зокрема, Україною і Російською Федерацією, та ратифікованою Законом України № 240/94-ВР від 10 листопада 1994 року, документи, що на території однієї з Договірних Сторін виготовлені або засвідчені установою або спеціально на те уповноваженою особою в межах їх компетенції і за установленою формою і скріплені гербовою печаткою, приймаються на територіях інших Договірних Сторін без якого-небудь спеціального посвідчення; документи, що на території однієї з Договірних Сторін розглядаються як офіційні документи, користуються на територіях інших Договірних Сторін доказовою силою офіційних документів. Разом із тим, 23 грудня 2022 року набрав чинності Закон № 2783-IX «Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року». Згідно вказаного Закону, дію Конвенції було зупинено у відносинах з Російською Федерацією та Республікою Білорусь. Це означає, що дія цієї Конвенції, у тому числі і ст. 13, зупиняється щодо будь-яких документів, виданих, посвідчених лише у двох країнах (Російська Федерація та Республіка Білорусь), незалежно від дати їх видачі, посвідчення. Однак, з дати зупинення дії Конвенції 1993 року у відносинах з Російською Федерацією та Республікою Білорусь до документів, виданих на території цих країн, при їх пред`явленні на території України застосовуватиметься вимога засвідчення апостилем згідно з Конвенцією, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів, яка була підписана 05 жовтня 1961 року в м. Гаага. Відповідно до Закону України «Про приєднання України до Конвенції, що скасовує вимогу легалізації іноземних документів» від 10 січня 2002 року № 2933-ІІІ Україна приєдналася до Конвенції, яка набрала чинності з 22 грудня 2003 року та залишається чинною у відносинах України з Російською Федерацією і Республікою Білорусь. Водночас, для захисту прав і свобод громадян України та інших осіб, що мають документи вказаних країн, Кабінетом Міністрів України було врегульоване питання використання документів цих країн на час воєнного стану та протягом шести місяців після його припинення або скасування. Так, згідно п. 1 постанови Кабінетом Міністрів України від 04 лютого 2023 року № 107 «Деякі питання прийняття на території України під час воєнного стану документів, виданих уповноваженими органами іноземних держав», під час воєнного стану та протягом шести місяців після його припинення або скасування документи, виготовлені або засвідчені на території іноземних держав установою або спеціально на те уповноваженою особою в межах їх компетенції за установленою формою і скріплені гербовою печаткою, приймаються на території України без спеціального посвідчення (консульської легалізації, проставлення апостилю тощо) у разі, коли станом на 24 лютого 2022 року такі документи приймалися на території України без спеціального посвідчення. Таким чином, станом на день подачі позову свідоцтво про укладення шлюбу, видане на території Російської Федерації, не потребує будь-якої легалізації. Тому таке свідоцтво має бути прийнято судом як доказ укладення шлюбу між сторонами. Зазначене кореспондується із висновками, викладеними Верховним Судом у постанові від 29 листопада 2023 року у справі № 202/4449/22 (провадження № 61-4479св23). Крім того, безпідставними та такими, що не ґрунтуються на нормах права, є висновки суду першої інстанції про закриття провадження у справі а підставі положень ст. 255 ч. 1 п.2 ЦПК України, тобто у зв`язку із відсутністю предмету спору. Так, закриття провадження у справі це форма закінчення розгляду цивільної справи без прийняття судового рішення у зв`язку з виявленням після порушення провадження у справі обставин, з якими закон пов`язує неможливість судового розгляду справи. Пунктом 2 ч. 1 ст. 255 ЦПК України встановлено, що суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору. Поняття «юридичний спір» має тлумачитися широко, з урахуванням підходу Європейського суду з прав людини до тлумачення поняття «спір про право» (п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод). Зокрема, ЄСПЛ зазначив, що відповідно до духу Конвенції поняття «спір про право» має розглядатися не суто технічно, йому слід надавати сутнісного, а не формального значення. Предмет спору це об`єкт спірного правовідношення, з приводу якого виник спір. Предмет позову розуміють як певну матеріально-правову вимогу позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підстави позову це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Тобто правові підстави позову це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. З огляду на викладене, відсутність предмета спору унеможливлює вирішення справи по суті незалежно від обґрунтованості позову, а відповідно і здійснення ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів осіб. Прикладами відсутності предмета спору можуть бути дії сторін чи настання обставин, якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань або спірні питання врегульовано самими сторонами. Суд закриває провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору, якщо предмет спору був відсутній як на час пред`явлення позову, так і після відкриття провадження у справі, коли на час ухвалення судом першої інстанції судового рішення між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань. Відповідний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 20 вересня 2021 року у справі № 638/3792/20. У даному випадку предметом спору є розірвання шлюбу між сторонами, і цей спір існував і на час пред`явлення позову, і після постановлення оскаржуваної ухвали, а також існує і станом на сьогоднішній день, оскільки законне право позивача на розірвання шлюбу не було вирішено судом першої інстанції, у зв`язку із чим правові підстави для закриття провадження у справі згідно вимог п. 2 ч. 1 ст. 255 ЦПК України - відсутні. Також колегія суддів зазначає, що особа, яка подає позовну заяву, вправі очікувати від суду застосування вказаних норм процесуального законодавства, які надають їй право звернення з позовом з можливістю подальшого вирішення процесуальних питань щодо визначення предмета доказування, надання та витребування доказів в установленому порядку. Пряма чи опосередкована заборона законом на захист певного цивільного права чи інтересу не може бути виправданою. Тому п. 1 ст. 6 Конвенції гарантує кожному право звернутися до суду з будь-якою вимогою щодо своїх цивільних прав та обов`язків. У такий спосіб здійснюється право на суд, яке включає не лише право ініціювати провадження, а й право отримати вирішення спору судом. Крім того, під час застосування процесуальних норм слід уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до скасування процесуальних вимог, встановлених законом. Надмірний формалізм у трактуванні процесуального законодавства визнається неправомірним обмеженням права на доступ до суду як елемента права на справедливий суд згідно зі ст. 6 Конвенції. Застосування принципу пропорційності при здійсненні судочинства вимагає такого тлумачення процесуального закону, яке б гарантувало особі право на судовий захист, зокрема звернення з позовною заявою до суду відповідно до приписів ч. 1 ст. 4 ЦПК, оскільки держава не вправі обмежувати права особи, не маючи на меті захист суспільних інтересів. Враховуючи встановлені судом апеляційної інстанції порушення судом першої інстанції норм процесуального права, колегія суддів доходить висновку про необхідність скасування ухвали Овідіопольського районного суду Одеської області від 12 грудня 2024 року із направленням цивільної справи до суду першої інстанції для продовження розгляду. Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 379, 381-384, 390 ЦПК України, колегія суддів, - постановила: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Ухвалу Овідіопольського районного суду Одеської області від 12 грудня 2024 року скасувати. Цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена в касаційному порядку за правилами ст. 389 ЦПК України. Повний текст судового рішення складений 17 липня 2025 року. Головуючий С.О. Погорєлова Судді Є.С. Сєвєрова О.М. Таварткіладзе