Ухвала ККС ВС № 206/2994/22

УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 липня 2025 року м. Київ справа № 206/2994/22 провадження № 51-2625ск25 Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі: головуючого ОСОБА_1 , суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , розглянув касаційну скаргу захисника засудженого ОСОБА_4 - адвоката ОСОБА_5 , на вирок Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 12 грудня 2024 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 09 квітня 2025 року у кримінальному провадженні № 12021046700000148 за обвинуваченням ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Кировобад Республіка Азербайджан, зареєстроване місце проживання АДРЕСА_1 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 15 ч. 4 ст. 152, ч. 2 ст. 186, ч. 1 ст. 304 Кримінального кодексу України (далі - КК). Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини Вироком Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 12 грудня 2024 року ОСОБА_4 визнано винуватим та засуджено до покарання у виді позбавлення волі на строк: 10 років за ч. 3 ст. 15 ч. 4 ст. 152; 5 років за ч. 2 ст. 186; 5 років за ч. 1 ст. 304 КК. На підставі ч. 1 ст. 70 КК, за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим ОСОБА_4 призначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 10 років. Також місцевий суд вирішив питання щодо включення інформації про ОСОБА_4 як про особу, яка вчинила кримінальне правопорушення проти статевої свободи та статевої недоторканості малолітньої особи, до Єдиного реєстру осіб, засуджених за злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості малолітньої особи; початку строку відбування покарання; запобіжного заходу; зарахування строку попереднього ув`язнення; речових доказів та відшкодування процесуальних витрат у кримінальному провадженні. Згідно з вироком суду першої інстанції ОСОБА_4 визнано винуватим у: незакінченому замаху на вчинення дій сексуального характеру, пов`язаних із оральним проникненням у тіло іншої особи з використанням геніталій, вчинених стосовно особи, яка не досягла чотирнадцяти років, незалежно від її добровільної згоди (зґвалтування) (ч. 3 ст. 15 ч. 4 ст. 152 КК); відкритому викраденні чужого майна (грабіж), вчиненому повторно, за попередньою змовою групою осіб (ч. 2 ст. 186 КК); втягненні неповнолітнього у протиправну діяльність (ч. 1 ст. 304 КК). Так, ОСОБА_4 12 червня 2021 рокув період часу з 21:30 до 22:10, перебуваючи із раніше знайомими неповнолітніми, а саме племінником ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , на зупинці громадського транспорту, розташованій навпроти магазину «Делві», поблизу буд. № 78-А на вул. Андрія Сахарова в м. Дніпро, реалізуючи свій злочинний умисел, спрямований на відкрите викрадення чужого майна (грабіж), повторно, за попередньою змовою групою осіб, запропонував неповнолітньому племіннику ОСОБА_6 підійти до незнайомого їм ОСОБА_8 , який сидів на лавці поряд із зупинкою громадського транспорту, та вирвати в нього з рук мобільний телефон. Проте ОСОБА_6 відмовився виконати цю пропозицію. Однак, бажаючи реалізувати злочинний умисел, спрямований на відкрите викрадення чужого майна (грабіж), повторно, за попередньою змовою групою осіб, з корисливих мотивів, ОСОБА_4 цього ж дня приблизно о 22:00, всупереч приписам ст. 10 Закону України «Про охорону дитинства» від 26 квітня 2001 року № 2402-ІІІ (із змінами та доповненнями), згідно з якою держава здійснює захист дітей від усіх форм насильства, залучення до вчинення злочинів тощо, посягаючи на основні принципи суспільного виховання неповнолітніх у сфері морального розвитку і виховання, достовірно знаючи та усвідомлюючи, що ОСОБА_7 є неповнолітнім, переслідуючи власний корисливий мотив, шляхом погроз та психічного впливу на неповнолітнього (через словесний тиск на свідомість останнього), залучив його до відкритого викрадення мобільного телефона, запропонувавши підійти до ОСОБА_8 , вирвати у нього з рук мобільний телефон та втекти. Враховуючи, що для неповнолітнього ОСОБА_7 ОСОБА_4 мав певний авторитет, почувши обіцянку останнього, що в разі виникнення проблем із законом він за допомогою відповідних зв`язків усе вирішить, ОСОБА_7 погодився на пропозицію ОСОБА_4 . Надалі, перебуваючи у зазначеному місці, ОСОБА_4 , отримавши згоду неповнолітнього ОСОБА_7 на вчинення відкритого викрадення мобільного телефону в ОСОБА_8 за попередньою змовою групою осіб, повідомив ОСОБА_7 , що чекатиме його з викраденим телефоном на перехресті вулиць Героїв Дніпра та Прохорова в м. Дніпро. ОСОБА_4 , реалізуючи спільний злочинний умисел, спрямований на відкрите викрадення чужого майна (грабіж), повторно, з корисливих мотивів, діючи в групі з неповнолітнім ОСОБА_7 , 12 червня 2021 року приблизно о 22:10, залишаючись непоміченим для потерпілого, можливих свідків та очевидців події, слідкував за обстановкою та діями ОСОБА_7 , тим самим контролюючи виконання неповнолітнім спільного злочинного умислу спрямованого на відкрите викрадення чужого майна, за попередньою змовою групою осіб, з корисливих мотивів, забезпечував своєю присутністю психологічну підтримку та безперешкодне вчинення кримінального правопорушення співучасником, спостерігаючи за обстановкою з метою попередження неповнолітнього ОСОБА_7 у разі появи сторонніх осіб. ОСОБА_7 12 червня 2021 року приблизно о 22:10, реалізуючи спільний злочинний умисел із ОСОБА_4 , усвідомлюючи, що його дії мають відкритий характер, шляхом ривка вихопив мобільний телефон «LGV20» з рук потерпілого ОСОБА_8 та, не реагуючи на оклики останнього, зник з місця вчинення кримінального правопорушення. Надалі ОСОБА_4 та неповнолітній ОСОБА_7 розпорядились викраденим майном на власний розсуд. Внаслідок таких дій потерпілому ОСОБА_8 спричинено матеріальну шкоду в розмірі 3620,20 грн. Крім того, ОСОБА_4 17 червня 2021 року приблизно о 16:00, не повідомляючи про свої справжні наміри, під надуманим приводом попросив неповнолітніх ОСОБА_7 та ОСОБА_6 запросити раніше знайомого їм малолітнього ОСОБА_9 до нього в гості за місцем тимчасового мешкання ( АДРЕСА_2 ). Довіряючи своїм неповнолітнім знайомим, малолітній ОСОБА_9 на вказану пропозицію погодився. ОСОБА_4 цього ж дня у період часу з 18:20 до 20:30, перебуваючи в приміщенні кухні вказаного вище будинку у присутності неповнолітнього ОСОБА_7 та неповнолітнього ОСОБА_6 , почав нав`язливо спонукати малолітнього ОСОБА_9 вживати спиртні напої, з метою приведення його в безпорадний стан для безперешкодної реалізації раніше виниклого злочинного умислу, спрямованого на умисне вчинення дій сексуального характеру, пов`язаних із оральним проникненням в тіло іншої особи з використанням геніталій, стосовно особи, яка не досягла чотирнадцяти років, з метою задоволення статевої пристрасті. Малолітній ОСОБА_9 внаслідок вікової особистісної і вольової несформованості не міг у повному обсязі чинити опір дорослому та почав вживати алкоголь. Надалі ОСОБА_4 , достовірно знаючи та усвідомлюючи, що ОСОБА_9 є малолітнім, переслідуючи раніше виниклий злочинний умисел, усвідомлюючи, що малолітній потерпілий ОСОБА_9 перебуває у стані алкогольного сп`яніння, використовуючи його безпорадний стан, під надуманим приводом розмови запропонував ОСОБА_9 піти до сусідньої кімнати, на що він, не здогадуючись про справжні наміри ОСОБА_4 , погодився. ОСОБА_4 , перебуваючи разом із малолітнім ОСОБА_9 в приміщенні спальної кімнати за місцем свого тимчасового мешкання, скориставшись безпорадним станом останнього, обумовленим його малолітством та станом алкогольного сп`яніння, намагався поцілувати малолітнього ОСОБА_9 та запропонував останньому за грошову винагороду з метою задоволення статевої пристрасті вступити з ним у статеві зносини, пов`язані із оральним проникненням у тіло іншої особи з використанням геніталій, на що малолітній ОСОБА_9 відмовився, злякавшись, розплакався та почав просити ОСОБА_4 відпустити його додому. Однак ОСОБА_4 , усвідомлюючи протиправний характер своїх дій, усвідомлюючи, що малолітній ОСОБА_9 через свій вік необізнаний у цих аспектах життя, застосовуючи стосовно нього психологічний тиск у вигляді погроз не випустити з будинку, запропонував малолітньому ОСОБА_9 знову піти на кухню, де із застосовуванням до малолітнього ОСОБА_9 фізичного насильства, яке виразилось у завданні побоїв та мордувань, а саме ляпасів по обличчю та потилиці малолітньому потерпілому, продовжив примушувати останнього вживати спиртні напої з метою подальшого приведення малолітнього ОСОБА_9 у безпорадний стан для безперешкодної реалізації раніше виниклого злочинного умислу, спрямованого на умисне вчинення дій сексуального характеру, пов`язаних із оральним проникненням в тіло іншої особи з використанням геніталій, стосовно особи, яка не досягла чотирнадцяти років, з метою задоволення статевої пристрасті. Малолітній ОСОБА_9 повідомив ОСОБА_4 про своє погане самопочуття, однак, перебуваючи в безпорадному стані та не маючи будь-якої змоги чинити опір, продовжив вживати алкоголь. Цього ж дня, приблизно о 20:30 додому прийшла власниця будинку - ОСОБА_10 , й завадила засудженому реалізувати раніше виниклий злочинний умисел, спрямований на умисне вчинення дій сексуального характеру, пов`язаних із оральним проникненням в тіло іншої особи з використанням геніталій, стосовно малолітнього ОСОБА_9 з використанням безпорадного стану потерпілого, з метою задоволення статевої пристрасті. Дніпровський апеляційний суд ухвалою від 09 квітня 2025 року вирок місцевого суду стосовно ОСОБА_4 залишив без змін. Вимоги, викладені в касаційній скарзі, та узагальнені доводи особи, яка її подала У касаційній скарзі захисник просить скасувати вирок Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 12 грудня 2024 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 09 квітня 2025 року і призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Обґрунтовуючи вимоги, касатор вказує, що свідок ОСОБА_6 під час повторного допиту вказав, що надані ним попередні показання не відповідають дійсності, він обмовив ОСОБА_4 через тиск прокурора, насправді ОСОБА_4 жодним чином не спонукав ні його, ні ОСОБА_7 на вчинення грабежу, а протиправне діяння вчинено ОСОБА_7 з власної ініціативи. Крім того, щодо епізоду по замаху на зґвалтування ОСОБА_6 також вказав, що обмовив дядька, оскільки не був очевидцем жодних дій сексуального характеру стосовно ОСОБА_9 . Також, на переконання захисника, показання свідка ОСОБА_7 є сумнівними, з огляду на те, що згідно з наданими показаннями цього свідка, ОСОБА_4 проживає разом з ним та постійно його б`є. Встановлені обставини та мотиви Верховного Суду Згідно з ч. 1 ст. 433 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. З огляду на наведені положення процесуального закону суд касаційної інстанції є судом права, а не факту. Неповнота судового розгляду та невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження не є підставою для перегляду судових рішень у касаційному порядку. Під час перевірки доводів, наведених у касаційній скарзі, Верховний Суд керується фактичними обставинами, установленими місцевим та апеляційним судами. Відповідно до ч. 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. Частиною 1 ст. 438 КПК визначено, що підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є: 1) істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; 2) неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; 3) невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. За змістом ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Положеннями ст. 94 КПК передбачено, що суд під час прийняття відповідного процесуального рішення за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, повинен оцінювати кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - із точки зору достатності та взаємозв`язку. Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкриміноване кримінальне правопорушення було вчинено і обвинувачений є винуватим у вчиненні цього правопорушення. Поза розумним сумнівом має бути доведений кожний з елементів, які є важливими для правової кваліфікації діяння: як ті, що утворюють об`єктивну сторону діяння, так і ті, що визначають його суб`єктивну сторону. Це питання має бути вирішено на підставі безстороннього та неупередженого аналізу наданих сторонами обвинувачення і захисту допустимих доказів, які свідчать за чи проти тієї або іншої версії подій. Місцевий суд дотримався викладених вище вимог і за встановлених фактичних обставин кримінального провадження дійшов обґрунтованого висновку про наявність у діянні ОСОБА_4 складів кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 15 ч. 4 ст. 152, ч. 2 ст. 186, ч. 1 ст. 304 КК. Такий висновок суду зроблено з дотриманням вимог КПК на підставі об`єктивного з`ясування всіх обставин, підтверджених доказами, які було досліджено і перевірено під час судового розгляду та оцінено відповідно до ст. 94 КПК. Так, суд обґрунтовано послався, зокрема, на показання: - потерпілого ОСОБА_9 , який повідомив, що до ОСОБА_4 він прийшов добровільно, оскільки його покликали ОСОБА_7 та ОСОБА_6 , з якими вчився в одній школі. Коли в будинку з`явився ОСОБА_4 , якого він знав раніше, повідомив, що в нього день народження, і запропонував випити. Спочатку потерпілий відмовився вживати алкоголь, так як раніше не вживав. Оскільки засуджений дуже наполягав, то випив горілки. Надалі ОСОБА_4 змушував його пити, а коли відмовлявся, - засуджений бив. Потерпілий просив ОСОБА_7 та ОСОБА_6 допомогти йому, але ті відмовились із посиланням на те, що у них будуть проблеми. Коли був в іншій кімнаті з ОСОБА_4 , він почав його цілувати та обнімати, його такі дії стурбували і він відштовхнув засудженого, який надалі почав торкатись інтимних зон. Згодом ОСОБА_4 запропонував вступити в сексуальні відносини. Він сказав засудженому, що хоче піти звідти, на що той відповів, що в нього є гроші і в нього будуть інтимні відносини, тож в хлопця або будуть гроші, або ні, а в ОСОБА_4 точно будуть інтимні відносини. Коли повернулись на кухню, прийшла мати ОСОБА_7 . Вони почали сваритись із засудженим, що той розпиває алкогольні напої з неповнолітніми, тож в цей момент він втік. Пішов до реабілітаційного центру і розповів усе мамі; - свідка ОСОБА_6 , який зазначив, що в червні 2021 року вони із ОСОБА_7 привели дядька ( ОСОБА_4 ), який був дуже п`яний до будинку. ОСОБА_4 наказав покликати ОСОБА_9 , який, перебуваючи в будинку, відмовлявся вживати спиртне, проте ОСОБА_4 заставляв його пити спочатку пів стакана, а потім повний, якщо той відмовлявся - бив по обличчю. Згодом засуджений вийшов в кімнату розмовляти по телефону і сказав покликати потерпілого. Дверей в кімнату не було. Він чув, як ОСОБА_4 пропонував потерпілому за гроші вступити в оральний зв`язок, проте ОСОБА_9 просив його відпустити. Коли повернулись на кухню, знову почали пити. Потерпілий був дуже п`яний, плакав, просив його відпустити, однак засуджений його не пускав, заставляв пити ще та кричав на нього. За деякий час прийшла мати ОСОБА_7 і почала сваритись із ОСОБА_4 . У цей момент вони сказали потерпілому тікати, ОСОБА_4 побіг за хлопцем, але не наздогнав. Щодо відкритого заволодіння мобільним телефоном та втягнення неповнолітнього у протиправну діяльність ОСОБА_6 повідомив, що в червні 2021 року, точної дати не пам`ятає, гуляли із ОСОБА_7 сиділи на зупинці маршрутних транспортних засобів, чекали ще одного друга, неподалік стояв старший чоловік. Згодом до них підійшов ОСОБА_4 та сказав йому вкрасти телефон, на що той відмовився. Надалі дядько змусив ОСОБА_7 відібрати телефон, хоча він спочатку відмовлявся, але засуджений накричав на нього. ОСОБА_4 сказав ОСОБА_7 що робити, аби не було видно обличчя і куди тікати, та де ОСОБА_11 буде їх очікувати. ОСОБА_4 пішов, а вони з ОСОБА_12 залишились на зупинці. На виконання вказівок ОСОБА_7 підійшов до невідомого йому чоловіка на зупинці, запитав у нього щось, вихватив телефон і побіг. Зустрілись із засудженим на вул. Прохорова та віддали йому телефон. Перед тим, як віддати телефон, ОСОБА_7 розблокував його, а ОСОБА_4 його продав якомусь чоловіку десь за 1 000 грн, з яких купив їм цигарки; - свідка ОСОБА_10 , за змістом яких 17 червня 2021 року вона приїхала додому десь о 21:00. Двері були зачинені, тож вона постукала, їх відчинив син. Вона зайшла на кухню, де за столом побачила ОСОБА_4 і ще невідомого їй п`яного хлопця ( ОСОБА_9 ), який повідомив, що прийшов привітати засудженого з днем народження. Потерпілий пішов із будинку, за ним вийшов засуджений; - потерпілого ОСОБА_8 , який зазначив, що 12 червня 2021 року приблизно о 23:00 повертався з дачі додому, очікував на зупинці поки його забере племінник. Згодом до потерпілого підійшов хлопець, який вирвав із рук телефон і побіг в темряву. За ним побіг хлопець, який теж був на зупинці. Телефон йому повернули; - свідка ОСОБА_7 , відповідно до яких в червні 2021 року, точну дату не пам`ятає, він із ОСОБА_4 та ОСОБА_6 був на зупинці, там же був і чоловік, який переглядав щось у телефоні. Засуджений сказав ОСОБА_6 відібрати в чоловіка телефон, однак він відмовився. Надалі ОСОБА_4 сказав ОСОБА_7 що робити і куди бігти, а сам стояв поряд та все контролював. Надалі свідок відібрав у чоловіка телефон і побіг з місця події у визначене засудженим місце, де й передав йому телефон, який продали чоловіку за 600 грн. З цих грошей засуджений купив їм цигарки; - свідка ОСОБА_13 , який повідомив, що влітку 2021 року, точної дати не пам`ятає, проїжджав на моторолері по масиві Ігрень та побачив ОСОБА_4 , у якого купив мобільний телефон «LG», сірого кольору за 400 чи 500 грн. Про те, що телефон був крадений йому не було відомо. Також установлені судом першої інстанції обставини підтверджуються сукупністю письмових доказів, зокрема: заявою потерпілого ОСОБА_8 ; протоколом пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 23 червня 2021 року; протоколом проведення слідчого експерименту від 30 червня 2021 року за участю потерпілого ОСОБА_8 ; висновком за результатами проведення судово-товарознавчої експертизи від 29 червня 2021 року; протоколом пред`явлення речей для впізнання від 05 липня 2021 року; протоколом огляду предмету від 05 липня 2021 року за участю потерпілого ОСОБА_8 ; протоколом проведення слідчого експерименту за участю свідка ОСОБА_6 ; протоколом проведення слідчого експерименту від 25 липня 2022 року за участю ОСОБА_7 . Не погоджуючись із вироком місцевого суду, зокрема захисник ОСОБА_5 подав апеляційну скаргу. Дніпровський апеляційний суд за результатом перегляду вироку суду першої інстанції залишив його без змін. Доводи касаційної скарги захисника, суть яких зводиться до того, що свідок ОСОБА_6 обмовив засудженого через тиск прокурора, були предметом перевірки в судах попередніх інстанцій та визнані безпідставними. Так місцевий суд, обґрунтовуючи свої висновки, вказав про відсутність підстав для врахування показань ОСОБА_6 наданих під час повторного допиту, оскільки такі суперечать висновку судово-психологічної експертизи від 30 жовтня 2024 року № СЕ-19/105-24/4582-ПС. Відповідно до цього висновку комунікативна діяльність свідка ОСОБА_6 у процесі відтворення ним обстановки та обставин подій 28 вересня 2021 року в «Зеленій кімнаті» Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ характеризується умовно вільною поведінкою свідка, активною увагою, відсутністю ознак м`язової скутості. ОСОБА_6 сформулював змістовні акценти (щодо зменшення своєї ініціативності під час описаних ним подій, вимушеності спільних із ОСОБА_4 дій, бажання повідомити про поведінку дядька). Сукупність перерахованих ознак указує на самостійність комунікативної діяльності свідка в переважній частині допиту. Під час відтворення обстановки та обставин подій ОСОБА_6 теж виявляв самостійність комунікативної діяльності в переважній частині. 07 лютого 2023 року ОСОБА_6 самостійно під час допиту відтворював обстановку та обставини події в переважній його частині, за винятком: повідомлення ОСОБА_6 щодо форми спонукання (наказу) з боку засудженого ОСОБА_7 викрасти телефон та щодо застосування ОСОБА_4 фізичного насилля щодо ОСОБА_7 , які сформульовані внаслідок суттєвого впливу сугестивних питань. У відеозаписі відтворення обстановки та обставин подій свідком ОСОБА_6 під час опитування 28 вересня 2022 року в «Зеленій кімнаті» Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ, відсутні ознаки здійснення на нього суттєвого психологічного впливу з боку особи, яка брала участь у проведенні цієї слідчої дії у переважній частині опитування. У відеозаписі відтворення обстановки та обставин подій свідком ОСОБА_6 під час проведення його допиту в судовому засіданні 07 лютого 2023 року ознаки здійснення на нього психологічного впливу з боку осіб, які брали участь у проведенні цієї слідчої дії, відсутні в переважній його частині. Виняток становлять повідомлення ОСОБА_6 щодо форми спонукання (наказу) з боку засудженого ОСОБА_7 викрасти телефон та щодо застосування ОСОБА_14 фізичного насилля щодо ОСОБА_7 , які сформульовані не самостійно, а в результаті суттєвого впливу сугестивних питань. Крім того, суд першої інстанції не залишив поза увагою і той факт, що, зокрема, ОСОБА_4 підтвердив, що після звільнення з-під варти він мав «бесіду» зі свідком ОСОБА_6 щодо попередньо наданих показань, після якої останній кардинально змінив показання в сторону виправдування ОСОБА_4 . Спростовуючи доводи апеляційної скарги щодо обмови засудженого, колегія суддів апеляційного суду зауважила, що хоча ОСОБА_6 під час повторного допиту надав показання на користь ОСОБА_4 , повідомивши, що саме він відібрав телефон у потерпілого, а засудженого там взагалі не було і попередні показання він надавав під тиском прокурора, проте такі показання суперечать показанням ОСОБА_7 , який підтвердив факт вчинення ним грабежу, а також не узгоджуються з протоколом проведення слідчого експерименту за участю свідка ОСОБА_6 , у якому останній повідомляє саме про ОСОБА_4 як особу, що в його присутності змусила ОСОБА_7 викрасти телефон, та з протоколом пред`явлення особи для впізнання, згідно з яким ОСОБА_6 впізнає ОСОБА_7 як особу, яка заволоділа майном потерпілого. Також апеляційний суд в ухвалі зазначив, що висновком судово-психологічної експертизи від 30 жовтня 2024 року № СЕ-19/105-24/4582-ПС фактично підтверджується добровільність надання показання та спростовується обставина тиску. Зауважив апеляційний суд те, що показання ОСОБА_6 хоча і мають значення для справи, однак не є вирішальними та лише доповнюють інші докази, які підтверджують, що засуджений втягнув ОСОБА_7 до протиправної діяльності та за попередньою змовою вчинив грабіж. Крім того, Дніпровський апеляційний суд дійшов висновку, що не є слушними доводи захисника щодо можливої обмови свідком ОСОБА_7 , оскільки сторона захисту не спростувала факту збуту викраденого телефону саме засудженим. Висновки суду апеляційної інстанції є обґрунтованими та належним чином мотивованими. Ухвала апеляційного суду не суперечить вимогам ст.ст. 370, 419 КПК, у ній наведено відповідні обґрунтування та мотиви, якими керувався цей суд, ухвалюючи рішення. Викладене вище свідчить, що, установивши фактичні обставини, дослідивши та проаналізувавши зібрані докази, надавши їм належну оцінку, у тому числі оцінивши їх сукупність на предмет достатності та взаємозв`язку для ухвалення вироку, суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний суд, з наведенням докладних мотивів дійшов обґрунтованого висновку про вчинення ОСОБА_4 кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 15 ч. 4 ст. 152, ч. 2 ст. 186, ч. 1 ст. 304 КК. Ухвалюючи таке рішення, суд дотримався критеріїв доведення винуватості поза розумним сумнівом, наведених Європейським судом з прав людини у висновках у справах «Нечипорук і Йонкало проти України» (рішення від 21 квітня 2011 року) та «Барбера, Мессеге і Ябардо проти Іспанії» (рішення від 06 грудня 1998 року). Так, у зазначених рішеннях вказано, що «суд при оцінці доказів керується критерієм доведеності винуватості особи «поза будь-яким розумним сумнівом» і така «доведеність може випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою». Верховний Суд також зауважує, що, всупереч твердженням касатора, суди попередніх інстанцій ретельно перевірили доводи захисника щодо обґрунтованості покладення в основу обвинувального вироку показань свідка ОСОБА_6 , наданих під час першого допиту, та свідка ОСОБА_7 . До того ж колегія суддів Верховного Суду зазначає, що згадані показання повністю узгоджуються з істотними обставинами кримінального провадження, вони є логічними та послідовними, обставин, які б ставили під сумнів їх достовірність, суди не встановили. Отже, наведені в касаційній скарзі захисника доводи не спростовують правильності висновків, викладених у оскаржуваних рішеннях судів, та не містять вагомих аргументів, які би свідчили про залишення поза увагою судів доводів сторони захисту, у зв`язку з чим немає підстав для сумнівів у законності та обґрунтованості рішень судів першої та апеляційної інстанцій. З огляду на зазначене вище відсутні підстави для задоволення касаційної скарги захисника. Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів убачається, що підстав для її задоволення немає. Ураховуючи викладене, Верховний Суд згідно з п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК відмовляє у відкритті касаційного провадження. На цих підставах Верховний Суд постановив: Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою захисника засудженого ОСОБА_4 - адвоката ОСОБА_5 , на вирок Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 12 грудня 2024 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 09 квітня 2025 року. Ухвала оскарженню не підлягає. Судді: ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3