Постанова Другий апеляційний адміністративний суд № 520/33283/23

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 липня 2025 р. Справа № 520/33283/23 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: П`янової Я.В., Суддів: Русанової В.Б. , Присяжнюк О.В. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 16.01.2024, головуючий суддя І інстанції: Бабаєв А.І., м. Харків, повний текст складено 16.01.24 у справі № 520/33283/23 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 (далі також - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (далі також - відповідач), в якій просив: - визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, яка полягає у не нарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 разової грошової виплати до Дня Незалежності України у 2023 році у розмірі п`яти мінімальних пенсій за віком; - зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 разову грошову виплату до Дня Незалежності України у 2023 році у розмірі п`яти мінімальних пенсій за віком, з урахуванням попередньо виплачених коштів. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 16 січня 2024 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено. Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, позивач оскаржив його в апеляційному порядку, оскільки вважає, що рішення суду ухвалене із неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права. В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач, із посиланням на обставини справи та практику Верховного Суду, зазначає, що він є ветераном війни - учасником бойових дій, на якого розповсюджується дія Закону № 3551-XII у редакції Закону України № 367- ХІV (пункт 18), згідно із якою щорічна разова грошова допомога до 5 травня для учасників бойових дій виплачується у розмірі п`яти мінімальних пенсій за віком. За результатами апеляційного розгляду позивач просить скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Відповідач правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався. Відповідно до пункту третього частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також - КАС України) суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. Колегія суддів, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що позивач є учасником бойових дій та має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни, що підтверджується копією посвідчення серія НОМЕР_1 від 03.05.2015. Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області листом №2000-0203-8/164921 від 15.11.2023 на звернення представника позивача повідомило, що на виконання Постанови Кабінету Міністрів України від 21.07.2023 № 754 Деякі питання соціального захисту ветеранів війни та жертв нацистських переслідувань ОСОБА_1 , як особі, яка має статус учасника бойових дій, нараховано одноразову грошову допомогу до 24 серпня у розмірі 1000 грн, яку включено до виплатної відомості та профінансовано у серпні поточного року. Позивач, уважаючи, що грошова допомога повинна виплачуватись у розмірі п`яти мінімальних пенсій за віком, звернувся з даним позовом до суду. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем визначені законом права позивача при виплаті разової грошової допомоги до Дня Незалежності України у 2023 році в розмірі 1000,00 грн не порушені, а відтак позовні вимоги задоволенню не підлягають. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам та доводам учасників справи, суд апеляційної інстанції виходить з такого. Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Закон України № 3551-XII визначає правовий статус ветеранів війни, забезпечує створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них. Відповідно до статті 2 Закону України № 3551-XII законодавство України про статус ветеранів війни та їх соціальні гарантії складається з цього Закону та інших актів законодавства України. Права та пільги для ветеранів війни і членів їх сімей, встановлені раніше законодавством України і законодавством колишнього Союзу РСР, не можуть бути скасовані без їх рівноцінної заміни. Нормативні акти органів державної влади та органів місцевого самоврядування, які обмежують права і пільги ветеранів війни, передбачені цим Законом, є недійсними. Ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав. До ветеранів війни належать: учасники бойових дій, особи з інвалідністю внаслідок війни, учасники війни (стаття 4 Закону України № 3551-XII). Перелік пільг учасникам бойових дій та особам, прирівняним до них, передбачений статтею 12 Закону України № 3551-XII, зокрема, щороку до Дня Незалежності України учасникам бойових дій виплачується разова грошова виплата у порядку та розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України в межах відповідних бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України. 21.07.2023 Кабінет Міністрів України прийняв Постанову № 754 "Деякі питання соціального захисту ветеранів війни та жертв нацистських переслідувань" (далі - Порядок № 754). Порядок № 754 визначає механізм здійснення ветеранам війни та жертвам нацистських переслідувань разової грошової виплати до Дня Незалежності України, передбаченої Законами України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту і Про жертви нацистських переслідувань (далі - грошова допомога). Грошова допомога виплачується до 24.08.2023 в такому розмірі: учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності та колишнім неповнолітнім (яким на момент ув`язнення не виповнилося 18 років) в`язням концентраційних таборів, гетто, інших місць примусового тримання, а також дітям, які народилися в зазначених місцях примусового тримання їх батьків 1 000.00 гривень (пункт 3). Така грошова виплата була запроваджена з 01.01.1999 шляхом внесення змін до Закону України № 3551-XII Законом від 25.12.1998 № 367-XIV Про внесення змін до Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту: статтю 12 доповнено частиною четвертою такого змісту: Щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі п`яти мінімальних пенсій за віком. Надалі зазначена норма зазнавала неодноразових змін та була предметом конституційного контролю в Конституційному Суді України. Статтею 29 Закону України від 19.12.2006 № 489-V Про Державний бюджет України на 2007 рік (далі Закон України № 489-V), зокрема, установлено, що у 2007 році виплата щорічної разової допомоги відповідно до Законів України № 3551- XII та від 23.03.2000 № 1584-III Про жертви нацистських переслідувань (далі - Закон № 1584-III) здійснюється у таких розмірах: інвалідам I групи - 450 гривень, інвалідам II групи - 360 гривень, інвалідам III групи - 300 гривень; учасникам бойових дій та колишнім неповнолітнім в`язням концентраційних таборів, гетто, інших місць примусового тримання, а також дітям, які народилися у зазначених місцях примусового тримання їх батьків, - 280 гривень; особам, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною, - 450 гривень; членам сімей загиблих та дружинам (чоловікам) померлих інвалідів війни та дружинам (чоловікам) померлих учасників бойових дій, учасників війни і жертв нацистських переслідувань, визнаних за життя інвалідами, - 150 гривень; учасникам війни та колишнім в`язням концентраційних таборів, гетто, інших місць примусового тримання, особам, які були насильно вивезені на примусові роботи, дітям партизанів, підпільників, інших учасників боротьби з націонал-соціалістським режимом у тилу ворога - 55 гривень. Рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2007 № 6-рп/2007, зокрема, статтю 29 розділу IV Закону № 489-V визнано такою, що не відповідає Конституції України з тих мотивів, що Верховна Рада України не є повноважною під час прийняття закону про Державний бюджет України включати до нього положення про внесення змін до чинних законів України, зупиняти дію окремих законів України та/або у будь-який спосіб змінювати визначене іншими законами України правове регулювання суспільних відносин та не може скасовувати чи змінювати обсяг прав і обов`язків, пільг, компенсацій і гарантій, передбачених іншими законами України. Законом України від 28.12.2007 № 107-VI Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України (далі Закон України № 107-VI) положення статті 12 Закону України № 3551-ХІІ щодо грошової допомоги учасникам бойових дій викладено в такій редакції: Щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі, який визначається Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України. Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 № 10-рп/2008 зазначені положення Закону України № 107-VI щодо внесення змін до статті 12 Закону України № 3551-ХІІ визнані неконституційними з тих мотивів, що внесення до законодавчих актів змін і доповнень та визнання законів такими, що втратили чинність, призвело до фактичного скасування чи звуження змісту і обсягу існуючих прав і свобод людини і громадянина. Законом України від 28.12.2014 № 79-VIII Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин розділ VI Прикінцевих та перехідних положень Бюджетного кодексу України доповнено пунктом 26, яким передбачено, що окремі положення ряду законів України, в тому числі Закону України № 3551-ХІІ, застосовуються у порядку та розмірах, установлених Кабінетом Міністрів України, з огляду на наявні фінансові ресурси державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування. Внаслідок таких змін протягом 2014 - 2022 років Кабінет Міністрів України ухвалював постанови, якими визначались фіксовані розміри щорічної разової допомоги до 5 травня, яка підлягала виплаті, зокрема, учасникам бойових дій. Окремі з таких постанов були предметом судового оскарження і рішеннями судів у справах № 640/9677/20 та № 440/4157/21 були визнані протиправними та нечинними. Рішенням Конституційного Суду України від 27.02.2020 № 3-р/2020 (справа № 1-247/2018(3393/18) визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення пункту 26 розділу VI Прикінцевих та перехідних положень Бюджетного кодексу України в частині, яка передбачала, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України № 3551-ХІІ застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України. Законом України № 2983-IX, який набрав чинності 15.04.2023, частину п`яту статті 12 Закону України № 3551-XII, попередня редакція якої була такою: Щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі, який визначається Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України, викладено в новій редакції такого змісту: Щороку до Дня Незалежності України учасникам бойових дій виплачується разова грошова виплата у порядку та розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України в межах відповідних бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України. Ця норма неконституційною не визнавалася та є чинною на момент розгляду цієї справи. Порівнюючи редакції частини п`ятої статті 12 Закону України № 3551-ХІІ до внесення змін Законом України № 2983-ІХ та після цього, можна простежити, що як разова грошова виплата до Дня Незалежності України, так і разова грошова допомога до 5 травня є щорічними; мають разовий характер; поширюються на певне коло осіб (зокрема на учасників бойових дій). Зазначені соціальні допомоги виплачуються щорічно учасникам бойових дій за рахунок коштів Державного бюджету України та є обов`язковими для виплати відповідному колу осіб. Отже, запроваджена Законом України № 2983-ІХ разова грошова виплата до Дня Незалежності України за своїм змістом та ознаками (щорічна періодичність; разовий характер; обов`язковість виплати; коло осіб, на яких поширюється) є аналогічною разовій грошовій допомозі до 5 травня, що виплачувалася учасникам бойових дій до внесення Законом України № 2983-ІХ відповідних змін до частини п`ятої статті 12 Закону України № 3551-ХІІ. Водночас частина п`ята статті 12 Закону України № 3551-ХІІ в редакції Закону України № 2983-ІХ була змінена, зокрема через заміну дати, до якої приурочена така грошова виплата. За змістом пояснювальної записки до проєкту Закону України № 2983-ІХ метою прийняття проєкту акта є вшанування мужності та героїзму захисників незалежності і територіальної цілісності України, сприяння подальшому зміцненню патріотичного духу у суспільстві, а також засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів, запропоновано в Законах України № 3551-ХІІ та № 1584-III замінити дату та вид виплати разової грошової допомоги ветеранам війни та жертвам нацистських переслідувань. У постанові від 14.05.2025, ухваленій за результатами апеляційного перегляду зразкової справи № 440/14216/23, Велика Палата Верховного Суду скасувала рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 05.03.2024, та виклала наступні висновки. Приурочення зазначеної виплати до іншої дати з мотивів проведення декомунізації, про що чітко викладено в пояснювальній записці, не змінює і не може змінювати її природи саме як грошової допомоги особам з інвалідністю внаслідок війни [категорія осіб, які так само як і учасники бойових дій мають право на грошову допомогу до Дня Незалежності], оскільки мета виплати такої соціальної допомоги не змінилася - надання матеріальної підтримки особам з інвалідністю внаслідок війни, вшанування мужності та героїзму захисників незалежності і територіальної цілісності України, сприяння подальшому зміцненню патріотичного духу у суспільстві. Оскільки фрагмент цієї статті у порядку та розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України в межах відповідних бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України не є новелою у механізмі правового регулювання застосування згаданої виплати для ветеранів війни, тому є підстави для висновку, що разова грошова виплата до Дня Незалежності України не є зміненою (за умовами та підставами виплати) щорічною разовою грошовою допомогою до 5 травня. Такий правовий результат досягнуто шляхом безпосереднього внесення змін до спеціального Закону № 3551-ХІІ, а не через внесення змін у бюджетне законодавство та надання відповідних повноважень Кабінету Міністрів України з метою подальшого ухвалення ним рішення щодо визначення розмірів соціальних гарантій. З огляду на наведене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що за правовою природою грошову виплату до Дня Незалежності України не можна вважати новим видом соціального забезпечення для осіб з інвалідністю внаслідок війни, оскільки вона, хоча і відрізняється за назвою, порядком визначення розміру виплати, втім по суті є щорічною разовою грошовою допомогою певним суб`єктам, а приурочення її виплати до іншої дати і зміна порядку визначення її розміру не змінюють її природи саме як одного з видів соціальної допомоги - періодичної, одноразової виплати (допомоги) за рахунок бюджетних коштів певному колу осіб. Проаналізувавши висновки, сформульовані Конституційним Судом України в рішеннях від 25.01.2012 № 3-рп/2012, від 22.05.2018 № 5-р/2018, від 01.06.2016 № 2-рп/2016, від 08.10.2008 № 20-рп/2008, від 26.12.2011 № 20-рп/2011та від 25.01.2012 № 3-рп/2012, Велика Палата Верховного Суду узагальнила, що держава, базуючись на існуючих фінансово-економічних можливостях, має право вирішувати соціальні питання на власний розсуд. Тож у разі значного погіршення фінансово-економічної ситуації, виникнення умов воєнного або надзвичайного стану, необхідності забезпечення національної безпеки України, модернізації системи соціального захисту тощо держава може здійснити відповідний перерозподіл своїх видатків з метою збереження справедливого балансу між інтересами особи та суспільства. Проте держава не може вдаватися до обмежень, що порушують сутність конституційних соціальних прав осіб, яка безпосередньо пов`язана з обов`язком держави за будь-яких обставин забезпечувати достатні умови життя, що відповідають людській гідності. Одним з основних принципів, який застосовується державою для реалізації конституційного права на соціальний захист, є принцип збалансованості та пропорційності між фінансовими можливостями держави, які визначаються передусім внутрішнім законодавством держави, що враховує, зокрема, зовнішні та внутрішні економічні й політичні чинники. Згідно зі статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. У статті 46 Конституції України соціальний захист пов`язано, зокрема, з неможливістю мати заробіток (трудовий дохід), його втратою чи недостатнім рівнем життєвого забезпечення громадянина і непрацездатних членів його сім`ї (абзац третій пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 28.04.2009 № 9-рп/2009). До того ж, Конституційний Суд України звертав увагу, що право громадян на соціальний захист є комплексним, його зміст визначають як Конституція, так і закони України; згідно із частиною першою статті 46 Конституції України складовими права громадян на соціальний захист є право на забезпечення їх у разі: 1) повної, часткової або тимчасової втрати працездатності; 2) втрати годувальника; 3) безробіття з незалежних від них обставин; 4) старості; 5) в інших випадках, передбачених законом; складові конституційного права громадян на соціальний захист, зазначені у пунктах 1 - 4 цього абзацу, не можуть бути скасовані законом; водночас інші складові елементи права на соціальний захист, не конкретизовані в частині першій статті 46 Основного Закону України або в інших його статтях, визначає Верховна Рада України шляхом ухвалення законів, тому вона може змінити, скасувати або поновити їх під час формування соціальної політики держави за умови дотримання конституційних норм та принципів (абзаци другий, четвертий пункту 5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 07.11.2018 № 9-р/2018). Відповідно до частини п`ятої статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей. Частину п`яту статті 17 Конституції України викладено так, що реалізація права на соціальний захист осіб, які перебувають на службі у Збройних Силах України та інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей потребує якісного і ефективного законодавчого регулювання та запровадження механізмів забезпечення їх державної підтримки. Винятково законами України визначаються основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення (пункт 6 частини першої статті 92 Конституції України). Верховна Рада України під час формування соціальної політики держави відповідно до пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України у законах самостійно визначає, зокрема, основи соціального захисту, та може збільшувати, зменшувати або перерозподіляти соціальні виплати й допомогу з урахуванням принципів пропорційності та соціальної справедливості. На виконання конституційного обов`язку, приписів частини п`ятої статті 17 Конституції України Верховна Рада України в Законі України № 3551-ХІІ визначила правовий статус ветеранів війни як особливої окремої категорії громадян, обсяг їх соціального захисту та гарантій, зокрема передбачила пільги особам з інвалідністю внаслідок війни (стаття 13). 20.03.2023 Верховна Рада України прийняла Закон України № 2983-IX (набрав чинності 15.04.2023), яким частину п`яту статті 13 Закону України № 3551- XII викладено в такій редакції: Щороку до Дня Незалежності України особам з інвалідністю внаслідок війни виплачується разова грошова виплата у порядку та розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України в межах відповідних бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України. Вирішуючи питання, чи може Держава Україна в умовах воєнного стану вносити зміни до спеціального законодавства про соціальний захист та гарантії ветеранів війни як особливої окремої категорії громадян, зокрема, шляхом визначення (зменшення) розміру щорічної разової грошової виплати до Дня Незалежності України, Велика Палата Верховного Суду виходила з такого. Відповідно до статті 64 Конституції України в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції. Правовідносини щодо соціального захисту громадян регулюються статтею 46 Конституції України, що не передбачена частиною другою статті 64 Конституції України. Відповідно право соціального захисту, гарантоване статтею 46 Конституції України, може бути обмежено в умовах воєнного або надзвичайного стану. Окремі особливості тимчасового обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина у зв`язку з введенням воєнного стану визначені статтею 6 Закону України від 12.05.2015 № 389-VIII Про правовий режим воєнного стану (далі Закон України № 389-VIII), пунктом 5 частини першої якої передбачено, що в указі Президента України про введення воєнного стану зазначається вичерпний перелік конституційних прав і свобод людини і громадянина, які тимчасово обмежуються у зв`язку з введенням воєнного стану із зазначенням строку дії цих обмежень, а також тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень. Воєнний стан в Україні запроваджено Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 Про введення воєнного стану в Україні, затвердженим Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX Про затвердження Указу Президента України Про введення воєнного стану в Україні, пунктом 3 якого визначено, що у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30 - 34, 38, 39, 41 - 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що потрібні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України № 389-VIII. Отже, Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 Про введення воєнного стану в Україні не передбачено обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина, визначених статтею 46 Конституції України, яка включає право громадян на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, та яка застосовується у поєднанні із статтею 17 Конституції України, якою визначаються гарантії соціального захисту для особливої категорії осіб, які захищали та захищають Батьківщину. Водночас Велика Палата Верховного Суду зазначила, що тимчасове обмеження окремих соціальних пільг (допомог) особам, які захищали Батьківщину, її суверенітет і територіальну цілісність та набули статусу ветеранів війни, а також членам їх сімей, у разі запровадження режиму воєнного стану, за умови додержання вимог пункту 5 частини першої статті 6 Закону № 389-VIII, може відбуватися за умови внесення змін до спеціального Закону України № 3551-ХІІ, який регулює відносини забезпечення соціального захисту ветеранів війни та членів їх сімей, членів сімей загиблих (померлих) ветеранів війни, членів сімей загиблих (померлих) Захисників та Захисниць. Передбачена частиною п`ятою статті 12 Закону України № 3551-XII щорічна разова грошова виплата не є основним грошовим забезпеченням, а є додатковою соціальною пільгою (виплатою), яка має разовий характер, є щорічною та поширюється на певне коло осіб. Тобто зазначена разова грошова виплата не належить до складових конституційного права громадян на соціальний захист, визначених у пунктах 1- 4 частини першої статті 46 Конституції України, які не можуть бути скасовані законом, а тому Верховна Рада України як єдиний законодавчий орган влади в Україні, з огляду на існуючі фінансово-економічні можливості, шляхом ухвалення законів може змінити умови та порядок виплати такої соціальної пільги за умови дотримання конституційних норм та принципів. З урахуванням наведеного Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що передбачена частиною п`ятою статті 13 (це ж стосується і частини п`ятої статті 12) Закону України № 3551-ХІІ щорічна разова грошова виплата особам з інвалідністю внаслідок війни є видом державної допомоги в загальній системі соціального захисту населення. Така виплата має допоміжний та стимулюючий характер і надається з метою забезпечення створення належних умов для життєзабезпечення ветеранів війни, захисту їхніх інтересів відповідно до соціальної політики держави в цій сфері. Окрім того, Велика Палата Верховного Суду під час апеляційного перегляду зразкової справи № 440/14216/23 визначилась стосовно того, чи відповідали внесені законодавцем зміни до Закону України № 3551-XII принципу домірності (пропорційності), базучи свої висновки на встановлених Європейським судом з прав людини (далі - ЄСПЛ) критеріях щодо втручання у право на мирне володіння майном. За висновком Великої Палати Верховного Суду, в цій справі не встановлено підстав вважати, що дії держави щодо зменшення розміру додаткових гарантії соціального захисту осіб, на яких поширюється дія Закону України № 3551-XII, призвели до позбавлення таких осіб свого майна в розумінні статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 17.06.2025 у справі № 420/22016/23, від 18.06.2025 у справі № 200/7300/23, у справі № 600/7719/23-а. Отже, враховуючи наведені норми діючого законодавства та висновки Великої Палати Верховного Суду, які є обов`язковими до врахування судами під час вирішення спірних правовідносин, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що дії ГУ ПФУ в Харківській області щодо нарахування та виплати позивачу щорічної разової грошової допомоги до Дня Незалежності України за 2023 рік у розмірі 1 000.00 грн, відповідно до положень Постанови № 754, є правомірними, а отже позов ОСОБА_1 не підлягає задоволенню. Відповідно до ч. 3 ст. 291 КАС України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи. Доводи апеляційної скарги щодо наявності у позивача права на отримання грошової допомоги до Дня незалежності України у 2023 році у розмірі п`яти мінімальних пенсій за віком, як учаснику бойових дій, колегія суддів вважає необґрунтованими з огляду на викладене вище. Посилання апелянта на висновки Верховного Суду у справах № 440/2722/20 та № 560/8064/22 колегія суддів відхиляє з огляду на висновок щодо застосування норм матеріального права, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі № 755/10947/17, згідно з яким суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Верховного Суду. Отже, доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків, якими мотивоване рішення суду першої інстанції, та не дають підстав вважати висновки суду першої інстанції помилковими, а застосування судом норм матеріального права - неправильним. Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Згідно зі статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення із додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому оскаржуване рішення слід залишити без змін. Зважаючи на положення статті 139 КАС України, у справі відсутні підстави для розподілу судових витрат. Керуючись ст. 139, 242, 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 16.01.2024 у справі № 520/33283/23 - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя Я.В. П`янова Судді В.Б. Русанова О.В. Присяжнюк