Постанова 4812 № 475/186/25

16.07.25 22-ц/812/1331/25 Провадження №22-ц/812/1331/25 П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 липня 2025 року м. Миколаїв Справа № 475/186/25 Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Шаманської Н.О., суддів: Лівінського І.В., Тищук Н.О., переглянувши в апеляційному порядку без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою його представником Кучерявою Тетяною Юріївною, на рішення Доманівського районного суду Миколаївської області, ухвалене суддею Кривенко О.В., 22 травня 2025 року в приміщенні цього ж суду, дата складення повного тексту рішення не зазначена, у с т а н о в и в: У лютому 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» (далі ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів») звернулося з позовом до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості. В обґрунтування своїх вимог зазначало, що 07 грудня 2021 року між ТОВ «Мілоан» та відповідачем був укладений договір про споживчий кредит №103929881, відповідно до умов якого ТОВ «Мілоан» надало кредитні кошти в сумі 10000грн. шляхом їх переказу на картковий рахунок. Кредитний договір підписано електронним підписом відповідача, відтвореним шляхом використання ним одноразового ідентифікатора і був надісланий на номер мобільного телефону відповідача, відповідно до п. 6 договору позики. 16 липня 2024 року між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів»» укладено договір факторингу №16072024, відповідно до якого ТОВ «Мілоан» відступає ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів», а останній приймає права вимоги до боржника. Відповідно до реєстру боржників від 16 липня 2024 до договору факторингу №16072024 до ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» перейшло право вимоги до відповідача за кредитним договором №103929881 від 07 грудня 2021 року, який укладений між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 . Відповідно до реєстру боржників ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» набуло право грошової вимоги до відповідача в сумі 39500 грн, з яких: 10000 грн заборгованість за основною сумою боргу, 28500 грн заборгованість за процентами та 1000 грн - заборгованість за комісією. Відповідач умови договору про споживчий кредит не виконав та не повернув кредитні кошти і проценти за користування кредитом. Посилаючись на викладене позивач просив стягнути з відповідача вказану заборгованість за кредитним договором. Рішенням Доманівського районного суду Миколаївської області від 22 травня 2025 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» заборгованість за кредитним договором № 103929881 в розмірі 39 500 грн., з яких: 10 000 грн. - сума заборгованості за основною сумою боргу; 28 500 грн. - сума заборгованості за відсотками, 1000 грн. заборгованість за комісією. Розподілено судові витрати. Рішення суду мотивовано тим, щокредитний договір було укладено між сторонами в електронній формі. Електронні правочини оформлюються шляхом фіксації волі сторін та його змісту. Така фіксація здійснюється за допомогою складання документу, який відтворює волю сторін. На відміну від традиційної письмової форми правочину воля сторін електронного правочину втілюється в електронному документі. Зі змісту укладеного з відповідачем кредитного договору вбачається, що ОСОБА_1 , підписанням цього договору підтвердив, що він ознайомився з умовами договору, повністю їх розуміє, погоджується з ними і зобов`язується їх дотримуватися та виконувати. Матеріалами справи підтверджується факт неналежного виконання відповідачем взятих на себе зобов`язань за кредитними договорами, внаслідок чого утворилася заборгованість у розмірі 39 500 грн., з яких: 10 000 грн. - сума заборгованості за основною сумою боргу; 28 500 грн. - сума заборгованості за відсотками, 1000 грн. заборгованість за комісією, а відтак позовні вимоги є обґрунтованими. В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 ОСОБА_2 посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просила скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову. Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції не було прийнято до уваги заперечення відповідача про недоведення позивачем факту укладення кредитного договору. Позивачем не надано жодних доказів , які б свідчили про факт видачі кредитних коштів відповідачу. Крім того, ОСОБА_2 зазначала, що позивачем не надано первинних документів, які б підтверджували наявність заборгованості ОСОБА_1 за вказаним кредитним договором, а розрахунок заборгованості не є детальним. Щодо нарахування процентів зазначала, що право на їх нарахування позивачем обмежено строком кредитування 30 днів. З нарахуванням комісії апелянт також не погоджується, посилаючись на положення ЗУ «Про захист прав споживачів» відповідно до яких кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі за дії, які не є послугою у визначені цього Закону. Факт обізнаності позивача про свій обов`язок сплачувати комісію банку в момент укладення договору не спростовує протиправність відповідних положень кредитного договору та їх невідповідності вимогам ч.1 ст.11 ЗУ «Про споживче кредитування». Щодо договору факторингу, укладеному між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів»№ 16072024 від 16 липня 2024 року зазначала, що наданий позивачем до позовної заяви витяг з реєстру боржників до договору факторингу, не є належними та допустимими доказом відступлення права вимоги, оскільки вказаний витяг не містить підпису сторін, а лише представника ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів», який сформував цей витяг. Крім того, за відступлення права вимоги ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» повинно було передати ТОВ «Мілоан» грошові кошти (ціну продажу), проте доказів на підтвердження сплати цих коштів за отримання права вимоги до відповідача позивачем надано не було. Відповідно до ч.1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Отже справа розглядалась апеляційною інстанцією без виклику учасників справи. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне. За правилом частини першої статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). У відповідності до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України). За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Частиною 2 статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Відповідно до частини 2 статті 639 ЦК України якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем він вважається укладеним в письмовій формі. З огляду на зазначені норми права Верховний Суд в своїх постановах дійшов висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі ЦК України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статі 205, 207 ЦК України). Такі висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19, від 16 грудня 2020 року у справі № 561/77/19, від 12 січня 2021 року у справі № 524/5556/19. Зі змісту статей 11, 12 Закону України «Про електронну комерцію» (далі Закон) електронні правочини вчиняються на основі відповідних пропозицій (оферт). Зазвичай такі правила є невід`ємною частиною кредитного договору, що прописується в самому договорі та без підтвердження про ознайомлення з такими, договір не буде укладено. Відповідно до частини 3 статті 11 Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини 4 статті 11 Закону). Згідно із частиною 6 статті 11 Закону відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею. За правилом частини 8 статті 11 Закону у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Стаття 12 Закону визначає яким чином підписуються угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів. Судом встановлено, що 07 грудня 2021 року між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 укладено договір про споживчий кредит №103929881, відповідно до умов якого ТОВ «Мілоан» надало кредитні кошти в сумі 10000 грн. шляхом їх переказу на картковий рахунок. Кредитний договір підписано електронним підписом відповідача, відтвореним шляхом використання ним одноразового ідентифікатора і був надісланий на номер мобільного телефону відповідача, відповідно до п. 6 договору позики. Згідно з пунктами 1.2, 1.3, 1.4, 1.5.1, 1.5.2, 1.6 Кредитного договору сторони визначили, що розмір наданого кредиту 10 000 грн., проценти за користування кредитом: 4500 грн, які нараховуються за ставкою 1,50% від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом, стандартна (базова) процентна ставка за кредитом 5% від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом. Комісія за надання кредиту становить 1000 грн, яка нараховується за ставкою 10% від суми кредиту одноразово. Кредит надається строком на 30 днів з 07 грудня 2021 року, термін повернення кредиту і сплати комісії за надання кредиту та процентів за користування кредитом 06 січня 2021 року. Відповідно до пункту 2.4.1 Договору Позичальник зобов`язується повернути кредит, сплатити комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом не пізніше терміну передбаченого п.1.4. Договору, а у випадку пролонгації - не пізніше дати завершення періоду на який продовжено строк кредитування. У п. 2.3.1.2 Договору сторони погодили, що позичальник може збільшити строк кредитування на 1 (один) день шляхом продовження користування кредитними коштами після завершення строку кредитування (з урахуванням всіх пролангацій. Таке збільшення (продовження) строку кредитування відбувається кожен раз коли позичальник продовжує користуватись кредитними коштами після спливу раніше визначеного строку кредитування, але загалом не може перевищувати 60 днів. Якщо позичальник здійснює продовження строку кредитування (пролонгацію) на стандартних базових умовах, проценти за користування кредитом протягом періоду на який продовжено строк кредитування нараховуються за стандартною (базовою) ставкою наведеною в п. 1.6 Договору. Відповідно до п.4.2. договору у разі прострочення позичальником зобов`язань зі сплати заборгованості згідно з умовами цього договору кредитодавець, починаючи з дня, наступного за датою спливу строку кредитування, з урахуванням пролонгацій та оновлених графіків платежів, що складаються у зв`язку з продовженням строку кредитування (пролонгацією), має право нарахувати проценти за стандартною (базовою) ставкою, передбаченою п.1.6 договору в якості процентів за порушення грошового зобов`язання, передбачених ст.625 ЦК України. У випадку нарахування процентів вважається, що ця умова договору встановлює інший розмір процентів у розумінні ч.2 ст.625 ЦК України, на рівні стандартної (базової) ставки, передбаченої п.1.6 договору. Обов`язок позичальника зі сплати таких процентів настає після відповідної вимоги кредитодавця. За п. 6.4. договору укладення кредитодавцем договору з позичальником у електронній формі юридично є еквівалентним отриманню кредитодавцем ідентичного за змістом договору, який підписаний власноручним підписом позичальника, у зв`язку з чим створює для сторін такі ж правові зобов`язання та наслідки. Згідно з п. 6.5. договору цей договір прирівнюється до такого, що укладений у письмовій формі. ТОВ «Мілоан» свої зобов`язання за Договором кредиту виконало, надавши відповідачу грошові кошти в обумовленому Договором розмірі шляхом перерахування на банківську картку позичальника (а.с. 12). ОСОБА_1 кредитні кошти та проценти за користування кредитом не повертав, внаслідок чого утворилась заборгованість в розмірі 39 500 грн., з яких: 10 000 грн. - сума заборгованості за основною сумою боргу; 28 500 грн. - сума заборгованості за відсотками, 1000 грн. заборгованість за комісією, що відповідачкою не було спростовано. У справах про стягнення кредитної заборгованості кредитор повинен довести виконання ним своїх обов`язків за кредитним договором, а саме надання грошових коштів (кредиту) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник повернення грошових коштів у розмірі та на умовах , визначених договором. Щодо доводів апелянта про недоведеність укладання кредитного договору між ТОВ "Мілоан" та ОСОБА_1 , то колегія суддів їх відхиляє, оскільки вони суперечать матеріалам справи. Так, для укладення цього договору відповідач ідентифікувалася в системі, зазначила свої персональні дані, зокрема, номер картки платника податків, зареєстроване місце проживання, електронну адресу, номер мобільного телефону. З кредитного договору вбачається, що він підписаний відповідачем одноразовим ідентифікатором W71200, який був направлений відповідачу на його мобільний номер НОМЕР_1 , який вказувався ним при реєстрації на сайті що відповідає вимогам статті 12 Закону України «Про електронну комерцію», тобто належними та допустимими доказами підтверджено укладання відповідачем кредитного договору, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. При укладенні цього договору сторони досягли згоди щодо всіх його істотних умов і ТОВ «Мілоан» вказаний договір був виконаний шляхом перерахування кредитних коштів ОСОБА_1 . За приписами статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі №2-383/2010 зроблено висновок, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню. Матеріали справи не містять та відповідачем не надано доказів щодо спростування презумпції правомірності кредитного договору. Зазначений договір недійсним не визнано. При цьому встановлення обставин, за яких цей правочин може бути визнаний недійсним (оспорюваний) за відсутності оспорення або визнання його недійсним у встановленому законом порядку, не входить у межі дослідження під час розгляду справи про стягнення заборгованості за кредитним договором, а тому відповідні обставини не можуть бути підставою для відмови у задоволенні позову, оскільки це суперечитиме презумпції правомірності правочину, визначеному статтею 204 ЦК України. Доводи представника відповідача, що суд не встановив реального факту виконання умов договору первісним кредитором не заслуговують на увагу. ТОВ «Мілоан» свої зобов`язання за Кредитним договором перед відповідачем виконало та надало йому кредит в сумі 10 000 грн., шляхом зарахування кредитних коштів на платіжну картку відповідача, що підтверджується платіжним дорученням №36207103 від 07 грудня 2021 року (а.с. 12). Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не перевірив правильність наданого позивачем розрахунку колегія суддів не приймає, оскільки відповідачем не надано жодних доказів на спростування даного розрахунку. Наданий суду позивачем розрахунок є належним та допустимим доказом заборгованості у справі. 16 липня 2024 року між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» укладено договір факторингу №16072024, відповідно до якого ТОВ «Мілоан» відступає ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів», а останній приймає права вимоги до боржника. Відповідно до реєстру боржників від 16 липня 2024 до договору факторингу №16072024 до ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» перейшло право вимоги до відповідача за кредитним договором №103929881 від 07 грудня 2021 року, який укладений між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 . Відповідно до реєстру боржників ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» набуло право грошової вимоги до відповідача в сумі 39500 грн, з яких: 10000 грн заборгованість за основною сумою боргу, 28500 грн заборгованість за процентами та 1000 грн - заборгованість за комісією. Тобто дані договори є результатом домовленості сторін і відповідають загальним засадам цивільного законодавства, встановленим ст. 3 ЦК України. Позичальник був ознайомлений з умовами кредитування, сторони мали необхідний обсяг цивільної дієздатності і волевиявлення учасників договору було вільним. Згідно з ч. 1ст. 512 ЦК України, кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги), а згідно зі ст. 514 цього Кодексу до нового кредитора переходять права первісного кредитора в зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. З огляду на викладені вимоги закону та встановлені судом обставини суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позивач ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» має право грошової вимоги до ОСОБА_1 щодо стягнення заборгованості за кредитним договором № 103929881 від 07 грудня 2021 року у заявленому позивачем розмірі. Посилання представника ОСОБА_1 на неналежність як доказу витягу з реєстру боржників оскільки він підписаний лише представником ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів», не можуть бути підставою для відмови у задоволенні позову. Згідно з ч. 1 ст. 512 ЦК України, кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги), а згідно зі ст. 514 цього Кодексу до нового кредитора переходять права первісного кредитора в зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Отже, надана копія Договору факторингу №16072024 від 16 липня 2024 року містить підписи сторін, які підтверджують укладення договору та перехід права вимоги від клієнта - ТОВ «Мілоан» до Фактора - ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів». Акт прийому-передачі реєстру боржників за вказаним договором факторингу також підписаний сторонами. У акті прийому-передачі зазначено, що клієнт передав, а фактор прийняв реєстр боржників в електронному вигляді, наданий на флеш-носії. Пункт 3 акту містить інформацію про те, що реєстр боржників переданий повністю відповідно до умов договору факторингу, зауважень у сторін немає. Відсутність підписів у витязі з реєстру боржників, сформованого представником позивача з електронного реєстру боржників, не спростовує передачу прав вимоги від ТОВ «Мілоан» до ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів», зокрема і до ОСОБА_1 . За такого, колегія суддів вважає, що копія договору факторингу акту прийому-передачі та витягу з реєстру боржників є належними та допустимими доказами відступлення права вимоги у спірних правовідносинах та ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» має право грошової вимоги до ОСОБА_1 щодо стягнення заборгованості за кредитним договором № 103929881 від 07 грудня 2021 року, укладеному між відповідачем та ТОВ «Мілоан». Доводи апеляційної скарги, що у матеріалах справи немає оригіналів бухгалтерських документів про видачу кредиту є безпідставними. Відповідно до пункту 1 статті 13 Закону розрахунки у сфері електронної комерції здійснюються відповідно до законів України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», інших законів та нормативно-правових актів Національного банку України. Розрахунки у сфері електронної комерції можуть здійснюватися з використанням платіжних інструментів, електронних грошей, шляхом переказу коштів або оплати готівкою з дотриманням вимог законодавства щодо оформлення готівкових та безготівкових розрахунків, а також в інший спосіб, передбачений законодавством України. Згідно з пунктом 3 статті 13 Закону продавець (виконавець, постачальник) оператор платіжної системи або інша особа, яка отримала оплату за товар, роботу, послугу відповідно до умов електронного договору, повинні надати покупцеві (замовнику, споживачу) електронний документ, квитанцію, товарний чи касовий чек, квиток, талон або інший документ, що підтверджує факт отримання коштів із зазначенням дати здійснення розрахунку. Закон є спеціальним нормативно-правовим актом щодо регулювання спірних правовідносин, тому посилання заявника на Інструкцію N 22 та Положення N 75 не можуть бути прийняті до уваги. Посилання в апеляційній скарзі на безпідставне нарахування позивачем відсотків після 06 січня 2022 року, є помилковим та пов`язане з невірним тлумаченням умов договору про споживчий кредит, яким встановлена пролонгація строку кредитування. Щодо доводів апеляційної скарги про неправомірність стягнення заборгованості за комісією, то колегія суддів апеляційного суду зазначає наступне. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 липня 2022 року у справі №496/3134/19 дійшла такого висновку: 10 червня 2017 року набув чинності Закон України «Про споживче кредитування», у зв`язку з чим у Законі України «Про захист прав споживачів» текст статті 11 викладено в такій редакції: «Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування2. Положення частин 1 і 2, 5 статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» з набуттям чинності Закону України «Про споживче кредитування» залишилися незмінними, проте, враховуючи ультраактивну форму дії Закону України «Про захист прав споживачів», визначені ним наслідки включення до договору споживчого кредиту умови, якою встановлено плату за надання інформації щодо кредиту, підлягають перевірці на відповідність змісту положень Закону України «Про споживче кредитування». Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту. Відповідно до частини 2 статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо. Таким чином, Законом України «Про споживче кредитування» безпосередньо передбачено право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту. На виконання вимог, у тому числі пункту 4 частини 1 статті 1 та частини 2 статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» Правління Національного банку України постановою від 08 червня 2017 року № 49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі - Правила про споживчий кредит). Цією ж постановою визнано такою, що втратила чинність, постанову Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту». Відповідно до пункту 5 Правил про споживчий кредит банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, - щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил. Банк має право обчислювати загальні витрати за споживчим кредитом, базуючись на припущенні, що платежі за послуги банку залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит, якщо договір про споживчий кредит містить умови, що дозволяють зміну процентної ставки та/або інших платежів за послуги банку, включених до загальних витрат за споживчим кредитом, і така зміна не може бути визначена на момент обчислення загальної вартості кредиту та реальної річної процентної ставки (пункт 8 Правил про споживчий кредит). Згідно з додатком 1 до Правил про споживчий кредит загальні витрати за споживчим кредитом, тобто витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (у тому числі за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності), які сплачуються споживачем і пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту. Правила про споживчий кредит розроблені й затверджені на виконання вимог Закону України «Про споживче кредитування» та підтверджують правомірність дій банку щодо встановлення у договорі споживчого кредиту комісії за обслуговування кредитної заборгованості. Зазначений висновок відповідно до частини 4 статті 263 ЦПК України апеляційний суд враховує при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин. Сторони кредитного договору погодили сплату комісії за надання кредиту, що не суперечить наведеним вище вимогам закону, а з урахуванням сплачених сум, суд першої інстанції обґрунтовано задовольнив вимогу позивача про стягнення з ОСОБА_1 комісії у розмірі 1 000 грн. Зважаючи на викладене, суд першої інстанції, проаналізувавши надані сторонами докази, повно та всебічно встановив обставини справи, правильно визначився з характером спірних правовідносин та дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позову. За таких обставин, колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення, ухваленого з дотриманням норм матеріального та процесуального права. Керуючись статтями 367, 374, 375, 382, 384 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану його представником Кучерявою Тетяною Юріївною, залишити без задоволення. Рішення Доманівського районного суду Миколаївської області від 22 травня 2025 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення з підстав, передбачених ст. 389 ЦПК України. Головуючий: Н.О. Шаманська Судді: І.В. Лівінський Н.О.Тищук Повний текст постанови складено 16 липня 2025 року.