Постанова 4857 № 380/20848/24

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11 липня 2025 рокуЛьвівСправа № 380/20848/24 пров. № А/857/34674/24 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів: головуючого судді: Матковської З.М., суддів: Гінди О.М., Ніколіна В.В. розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 28 листопада 2024 року у справі №380/20848/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії (головуючий суддя першої інстанції Кисильова О.Й., місце ухвалення м. Львів, за правилами спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників справи, дата складання повного тексту 28.11.2024),- В С Т А Н О В И В: ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просить: визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не виплати позивачу компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 28.02.2018 та з 01.03.2018 по 23.09.2018, з урахуванням дня фактичної виплати 23.06.2022, здійсненої на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 26.08.2021 у справі №380/11413/21; зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 28.02.2018 та з 01.03.2018 по 23.09.2018, з урахуванням дня фактичної виплати 23.06.2022, здійсненої на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 26.08.2021 у справі № 380/11413/21. Позовні вимоги обґрунтовує тим, що згідно із наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 24.09.2018 № 197 позивач виключений зі списків особового складу та всіх видів забезпечення. Під час проходження військової служби відповідач не у повному обсязі нарахував та виплатив позивачу індексацію грошового забезпечення. Вказує, що 23.06.2022 виплачена заборгованість з індексації грошового забезпечення на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 26.08.2021 у справі № 380/11413/21, за період з 01.12.2015 по 28.02.2018 та з 01.03.2018 по 23.09.2018. Відтак, позивач вважає, що відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 № 2050-ІІІ та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159, він набув право на отримання компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суми індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати по день фактичної виплати. Із наведених підстав, просить позов задовольнити у повному обсязі. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 28 листопада 2024 року у справі №380/20848/24 позов задоволено. Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування ОСОБА_1 передбаченої Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 № 2050-ІІІ компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати з 01.12.2015 по день її фактичної виплати 23.06.2022. Зобов`язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати з 01.12.2015 по день її фактичної виплати 23.06.2022 відповідно до Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №

159. Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій зазначає, що ознайомившись із рішенням суду військова частина НОМЕР_1 прийшла до висновку, що воно суперечить чинному законодавству При цьому виходить із наступних мотивів: позивачем пропущено строки звернення до суду. Є два моменти коли позивач дізнався про порушення своїй прав, тобто 26 серпня 2021 року та 23 червня 2022 року. Таким чином, відлік тримісячного строку для звернення з цим позовом до адміністративного суду почався з 23 червня 2022 року і мав би закінчитися 23 вересня 2022 року, якби не приписи пункту 1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України, на підставі яких цей строк був продовжений до 30 червня 2023 року. Так, протягом всього цього періоду (23 червня 2022 року до 23 вересня 2022 року ) позивач мав право звернутись до суду із даним позовом. Проте, до суду з даним позовом представник позивача звернувся в жовтні 2024 року, тобто, пропустивши також і строк, установлений ст.233 КЗпП України. Таким чином строки подання позову пропущені. Відзив на апеляційну скаргу поданий не був. Відповідно ч. 4 ст. 304 КАС України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційних скарг, колегія суддів виходить з наступного. Судом встановлено та з матеріалів справи слідує, що наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 24.09.2018 № 197 ОСОБА_1 виключений зі списків особового складу та всіх видів забезпечення. 23.06.2022 на виконання Львівського окружного адміністративного суду від 26.08.2021 у справі № 380/11413/21 ОСОБА_1 виплачена заборгованість з індексації грошового забезпечення за період 01.12.2015 по 28.02.2018 та з 01.03.2018 по 23.09.2018 у розмірі 111598,73 грн, що підтверджується наявною у матеріалах справи випискою по картковому рахунку АТКБ "ПриватБанк". Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та не виплати позивачу компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати з 01.12.2015 по день фактичної виплати 23.06.2022, позивач звернувся до суду із цим позовом. Задовольняючи адміністративний позов суд першої інстанції, виходив з того, що 23.06.2022 ОСОБА_1 виплачена заборгованість з індексації грошового забезпечення за період 01.12.2015 по 28.02.2018 та з 01.03.2018 по 23.09.2018 у розмірі 111 598,73 грн. Тобто, виплата індексації відбулася після звільнення позивача з військової служби. Апеляційний суд не погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх не вірними та такими, що не відповідають нормам матеріального права та обставинам справи з огляду на наступне. Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення, суд апеляційної інстанції зазначає, що першочерговим є вирішення питання про належне з`ясування судом першої інстанції обставин дотримання позивачем строку звернення з даним позовом. Правовідносини з приводу строків звернення до адміністративного суду унормовані статтею 122 КАС України. Так, відповідно до частини першої вищенаведеної статті Кодексу позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС України певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності в публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними. Визначення законодавцем строків звернення з адміністративним позовом до суду є гарантією стабільності публічно правових відносин, призначенням якої є забезпечення своєчасної реалізації права на звернення до суду, забезпечення стабільної діяльності суб`єктів владних повноважень при здійсненні управлінських функцій, дисциплінування учасників адміністративного судочинства. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зауважувала, що частинами другою та третьою статті 122 КАС України чітко визначено момент, з яким пов`язано початок відліку строку звернення до адміністративного суду, а саме з дня, коли особа дізналась або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Порівняльний аналіз словоформ «дізналася» та «повинна була дізнатися» дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх прав. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду. У своїх постановах Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були об`єктивно непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами. Відтак, на думку апеляційного суду, для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів. При зверненні до суду він повинен довести той факт, що не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів. Також суд апеляційної інстанції наголошує на тому, що метою встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами є дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених Кодексом адміністративного судочинства України певних процесуальних дій. Інститут строків у адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою соціальних спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними. Рішенням Конституційного Суду України від 13 грудня 2011 року №17-рп/2011 визначено, що держава може обмежувати строк звернення до суду шляхом встановлення відповідних процесуальних строків, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя. Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об`єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами. При вирішенні питання щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду необхідно чітко диференціювати поняття «дізнався» та «повинен був дізнатись». Так, під поняттям «дізнався» необхідно розуміти конкретний час, момент, факт настання обізнаності особи щодо порушення її прав, свобод та інтересів. Судом першої інстанції встановлено, що 23.06.2022 ОСОБА_1 виплачена заборгованість з індексації грошового забезпечення за період 01.12.2015 по 28.02.2018 та з 01.03.2018 по 23.09.2018 у розмірі 111 598,73 грн. До суду першої інстанції згідно матеріалів справи позивач звернувся 09 жовтня 2024 року. Наслідки пропуску строку звернення до адміністративного суду регламентовані статтею 123 КАС України, згідно із частиною третьою якої, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду. Отже, позивачем пропущений встановлений ч.2 ст.122 КАС України тримісячний строк звернення до суду з цим позовом. Жодних обставин, які були об`єктивно непереборними та пов`язані з дійсними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного звернення до суду з цим позовом, позивачем не наведено і докази на їх підтвердження в матеріалах справи відсутні. Колегія суддів наголошує, що встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС України певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Оскільки позивач звернувся до суду з пропуском тримісячного строку звернення до суду, визначеного ч.2 ст.122 КАС України, суд апеляційної інстанції прийшов до висновку, що на підставі статті 240 КАС України слід залишити позов без розгляду. При цьому, слід наголосити, що чітко визначені та однакові для всіх учасників справи строки звернення до суду, здійснення інших процесуальних дій є гарантією забезпечення рівності сторін та інших учасників справи, а для цього має бути також виконано умову щодо недопустимості безпідставного поновлення судами пропущеного строку. Вирішення питання щодо застосування строків звернення до адміністративного суду передує вирішенню спору по суті, що судом першої інстанції залишено поза увагою. Згідно з частиною 2 статті 6 КАС України та статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантовано право на розгляд судом протягом розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також, справи про адміністративне правопорушення, у якій вона є стороною. У такий спосіб здійснюється «право на суд», яке відповідно до практики Європейського суду з прав людини включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати «вирішення» спору судом (рішення у справі «Kutic v. Croatia», заява №48778/99). Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (пункт 1 статті 32 зазначеної Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22.10.1996 за заявами N 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства», пункт 570 рішення від 20.09.2011 за заявою у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»). З огляду на викладене, враховуючи положення статті 317, 319 КАС України, прецедентну практику ЄСПЛ, суд апеляційної інстанції вважає, що судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення порушено норми процесуального права, а саме, не досліджено питання строку звернення до суду, що має наслідком скасування рішення суду першої інстанції та залишення позовної заяви без розгляду. Щодо розподілу судових витрат, то такий відповідно до ст. 139 КАС України не здійснюється. Керуючись статтями 240, 311, 317, 319, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 - задовольнити частково. Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 28 листопада 2024 року у справі №380/20848/24 - скасувати та ухвалити постанову, якою позов залишити без розгляду. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Головуючий суддя З. М. Матковська судді О. М. Гінда В. В. Ніколін