Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 460/23572/23

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11 липня 2025 рокуЛьвівСправа № 460/23572/23 пров. № А/857/27856/24 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: судді-доповідача: Гінди О.М., суддів: Матковської З.М., Ніколіна В.В., розглянувши в письмовому провадженні апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції у Харківській області на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 27 вересня 2024 року (головуюча суддя: Дорошенко Н.О., місце ухвалення - м. Рівне) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Харківській області про визнання протиправними дії та зобов`язання вчинити дії, - встановив: ОСОБА_1 , 07.10.2023 звернулася з позовом до суду, в якому просила: визнати противоправною бездіяльність щодо затримки виплати позивачці повного розрахунку при звільненні з 10.10.2022 по 28.09.2023; зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачці за час затримки повного розрахунку при звільненні в період з 11.10.2022 по 28.09.2023 суму середнього заробітку за шість місяців. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачка проходила службу в поліції у ГУ НП в Харківській області. При звільненні зі служби в поліції з нею не проведено остаточного та повного розрахунку, зокрема, одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби з урахуванням індексації грошового забезпечення. На виконання рішення Рівненського окружного адміністративного суду у справі № 460/51161/22, відповідачем 28.09.2023 здійснено виплату відповідної суми заборгованості. Тобто, остаточний розрахунок при звільненні зі служби в поліції відповідач станом на день звільнення не провів. Вважає, що на її користь підлягає стягненню середній розмір грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні за шість місяців. Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 27 вересня 2024 року позов задоволено. Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Харківській області щодо не проведення повного розрахунку при звільненні позивачу зі служби в поліції з 10.10.2022 по 28.09.2023. Зобов`язано Головне управління Національної поліції в Харківській області нарахувати та виплатити позивачці за час затримки розрахунку при звільненні за період з 10.10.2022 по 28.09.2023 середній заробіток за шість місяців в сумі 12352,70 грн, з утриманням із вказаної суми належних до сплати податків і зборів, обов`язкових платежів. Із цим рішенням суду першої інстанції не погодився відповідач та оскаржив в апеляційному порядку. Вважає його таким, що прийняте з порушенням норм матеріального права, а тому просить його скасувати та ухвалити нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог. Обґрунтовуючи апеляційні вимоги апелянт покликається на те, що законодавцем встановлене обмеження щодо розміру відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні шестимісячним терміном. Відповідач вказував, що затримка виплати при звільненні була зумовлена очікуванням бюджетних коштів для цих потреб, після надходження яких одноразова грошова допомога при звільненні була виплачена позивачці в строки, передбачені пунктом 8 розділу VI Порядку № 260, який був чинним на день її звільнення. Позивачкою відзиву на апеляційну скаргу не подано, що не перешкоджає розгляду справи по суті. Згідно п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Враховуючи те, що апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з таких мотивів. Судом першої інстанції встановлено, що наказом ГУ НП в Харківській області від 10.10.2022 № 486 о/с майора поліції ОСОБА_1 звільнено зі служби в поліції з 10.10.2022. Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 22.02.2023 у справі № 460/51161/22, яке набрало законної сили 25.03.2023, зобов`язано ГУ НП в Харківській області здійснити перерахунок розміру одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби в поліції позивачці з урахуванням індексації грошового забезпечення та виплатити різницю недоотриманої грошової допомоги, з урахуванням раніше виплачених сум. ГУ НП в Харківській області, на виконання вказаного судового рішення, 28.09.2023 виплатило позивачці різницю недоотриманої грошової допомоги в сумі 13206,51 грн. Вважаючи протиправною поведінку ГУ НП в Харківській області щодо не проведення своєчасного повного розрахунку при звільненні, позивачка звернулася до суду з цим позовом. Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що з врахуванням принципу справедливості та співмірності, середній заробіток за час затримки розрахунку має бути виплачений позивачці у розмірі 12352,70 грн з урахуванням істотності частки недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком позивачки. З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне. Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України, визначає Закон України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015 № 580-VIII (далі Закон № 580-VIII). Статтею 94 Закону № 580-VIII визначено, що поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається Кабінетом Міністрів України залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання (ч. 1). Порядок виплати грошового забезпечення визначає Міністр внутрішніх справ України (ч. 2). Критерії виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції України, у тому числі здобувачам вищої освіти, яким присвоєно спеціальне звання поліції (далі - здобувачі), закладів вищої освіти із специфічними умовами навчання, що здійснюють підготовку поліцейських (далі - ЗВО), визначають Порядок та умови виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та здобувачам вищої освіти закладів вищої освіти із специфічними умовами навчання, що здійснюють підготовку поліцейських, затвердженні наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.04.2016 № 260 (далі Порядок № 260). Відповідно до п. 3 розділу І Порядку № 260 грошове забезпечення поліцейських визначається залежно від посади, спеціального звання, стажу служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наукового ступеня або вченого звання. До складу грошового забезпечення входять: 1) посадовий оклад; 2) оклад за спеціальним званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер); 4) премії; 5) одноразові додаткові види грошового забезпечення. Одноразова грошова допомога при звільненні виплачується не пізніше двох місяців з дня звільнення із служби, а в разі надходження коштів пізніше цього терміну - протягом п`яти робочих днів після їх надходження в межах та за рахунок коштів, передбачених державним бюджетом на утримання центрального органу управління поліцією, органів поліції, державних органів, установ та організацій, до яких відряджені (прикомандировані) поліцейські (п. 8 розділу VIII Порядку № 260). Згідно з п. 11 розділу І Порядку № 260 грошове забезпечення, виплачене поліцейському несвоєчасно або в меншому розмірі, ніж належало, виплачується за весь період, протягом якого поліцейський мав на нього право, але не більше ніж за три роки, що передували зверненню за одержанням грошового забезпечення. Виплата одноразових додаткових видів грошового забезпечення здійснюється, якщо звернення про їх отримання надійшли до закінчення трьох років з дня виникнення права на їх отримання. У Рішенні Конституційного Суду України від 07 травня 2002 року № 8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) зазначено, що при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), у якому визначені основні трудові права працівників. Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 за статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Отже, до спірних правовідносин необхідно застосовувати приписи КЗпП України. За правилами статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити неоспорювану ним суму. Статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні. Частиною першою цієї статті встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Згідно з частиною другою статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (далі - Закон № 2352-ІХ) текст статті 117 КЗпП України викладено в такій редакції: «У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті». Закон № 2352-ІХ та відповідно і нова редакція статті 117 КЗпП України набрали чинності з 19 липня 2022 року. Судом встановлено, що позивачка звільнена зі служби в поліції 10.10.2022. Нараховану грошову допомогу на виконання судового рішення від 22.02.2023 у справі № 460/51161/22 відповідач виплатив ОСОБА_1 28.09.2023 в сумі 13206,51 грн. Отже, судом встановлено, що в період з 10.10.2022 по 28.09.2023 включно відповідачем допущено затримку повного розрахунку при звільненні позивачки в частині невиплати суми 13206,51 грн. Вказаний період налічує 354 календарних дні. Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що Верховний Суд сформував усталену практику у правозастосуванні статті 117 КЗпП України, у редакції до 19 липня 2022 року, при вирішенні спорів щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Так, Верховний Суд зауважував, що якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягнення балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця. Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, в тому числі й після прийняття судового рішення. З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Проте, суд апеляційної інстанції зауважує, що указаний підхід Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду до застосування статті 117 КЗпП України в окресленому контексті не відповідає правовому регулюванню, яке належить застосовувати до спірних правовідносин. Відповідно до статті 117 КЗпП України, у чинній редакції, згідно з Законом № 2352-ІХ, час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає оплаті середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями. Натомість, правовий висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15 викладено щодо приписів статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до набрання чинності Законом № 2352-ІХ. Наведений у цій постанові підхід щодо критеріїв/способів зменшення суми середнього заробітку, який підлягає стягненню у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, був побудований з урахуванням, зокрема, того, що оплаті середнім заробітком підлягав весь час затримки по день фактичного розрахунку, оскільки на той час стаття 117 КЗпП України не обмежувала періоду, за який може стягуватися середній заробіток у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні. Тому стягнення середнього заробітку у цій справі умовно варто поділити на дві частини: до набрання чинності нової редакції статті 117 КЗпП України 19.07.2022 і після цього. Період до 19 липня 2022 року (до набрання чинності Законом № 2352-ІХ) регулюється редакцією статті 117 КЗпП України яка не обмежувала строком виплати у шість місяців. До цього періоду, у разі наявності у суду, який розглядає спір, переконання про істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив роботодавець, і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати може застосувати принцип співмірності і зменшити таку виплату. Проте, період з 19 липня 2022 року регулюється вже чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати шістьма місяцями. До цього періоду застосовувати практику, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц є помилковими, адже вона була сформована за попереднього нормативно правового регулювання спірних правовідносин. Аналогічний висновок висловлено у постановах Верховного Суду від 28 червня 2023 року у справі № 560/11489/22, від 30 листопада 2023 року у справі № 380/19103/22, від 29 січня 2024 року у справі № 560/9586/22, від 30 травня 2024 року у справі № 520/18807/23. Як встановлено судом апеляційної інстанції, що на виконання рішення суду від 22.02.2023 у справі № 460/51161/22, відповідач 28.09.2023 здійснив виплату коштів позивачці у розмірі 13206,51 грн, що підтверджується випискою по надходженню по картці/рахунку, наявною в матеріалах справи. Отже, з огляду на вищенаведене у межах цієї справи належить враховувати норми статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла з 19 липня 2022 року, так як на момент проведення остаточного розрахунку з позивачкою (28.09.2023), так і на момент звернення позивачки із цим позовом (09.10.2023), розгляду і вирішення цієї справи, редакція ст. 117 КЗпП України передбачає виплату працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. В свою чергу, відповідно до ч. 3 ст. 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи. Таким чином, як правильно зазначив суд першої інстанції, що період затримки розрахунку при звільненні повинен обраховуватися з 10.10.2022 (день після виключення позивача зі списків особового складу) по 28.09.2023 (день остаточного розрахунку при звільненні) та становить 354 календарні дні. Водночас, з огляду на приписи ст. 117 КЗпП України в редакції від 01.07.2022, зазначений вище період обмежено шістьма місяцями, у зв`язку із чим позивачці належить до виплати компенсація у вигляді середнього заробітку за час затримки по день фактичного розрахунку в періоді з 10.10.2022 по 09.04.2023, тривалістю 184 календарних день. Враховуючи вищенаведене, оскільки повний розрахунок з позивачкою проведено 28.09.2023, а не у день його звільнення з військової служби 10.10.2022, а тому ОСОБА_1 , відповідно до статті 117 КЗпП України, має право на виплату середнього заробітку за період затримки повного розрахунку. Суд апеляційної інстанції зазначає, що при вирішенні цієї справи, суд першої інстанції дійшов висновку, що пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення, середній заробіток за час затримки розрахунку становить 12352,70 грн. Разом з тим, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що ч. 1 ст. 308 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Оскільки, позивачкою не оскаржується в апеляційному порядку судове рішення суду першої інстанції, щодо суми середнього заробітку за шість місяців, а тому, предметом розгляду в суді апеляційної інстанції, у відповідності до вимог ч. 1 ст. 308 КАС України, є законність і обґрунтованість судового рішення суду щодо задоволення позову про нарахування та виплату середнього заробітку за шість місяців на суму 12352,70 грн за період з 10.10.2022 по 28.09.2023. Аналізуючи наведені вище правові норми та встановлені фактичні обставини справи у їх сукупності, виходячи з принципу розумності, справедливості та пропорційності, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що належним і достатнім способом захисту порушених прав позивачки є зобов`язання Головного управління Національної поліції в Харківській області нарахувати та виплатити їй за час затримки розрахунку при звільненні за період з 10.10.2022 по 28.09.2023 середній заробіток за шість місяців в сумі 12352,70 грн, з утриманням із вказаної суми належних до сплати податків і зборів, обов`язкових платежів. Суд апеляційної інстанції враховує правову позицію викладену у постанові Верховного Суду від 23 квітня 2019 року у справі № 2340/3023/18, згідно якої суми, які суд визначає до стягнення з роботодавця на користь працівника як середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні, обраховуються без віднімання сум податків та зборів. Податки і збори із суми середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні, присудженої за рішенням суду, підлягають нарахуванню роботодавцем при виконанні відповідного судового рішення та, відповідно, відрахуванню із суми середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні при виплаті працівнику, внаслідок чого виплачена працівнику на підставі судового рішення сума середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні зменшується на суму податків і зборів. Таким чином, апеляційна скарга не спростовує правильність доводів, яким мотивовано судове рішення, зводиться по суті до переоцінки проаналізованих судом доказів та не дає підстав вважати висновки суду першої інстанції помилковими. З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального права, тому відповідно до ст. 316 КАС України, апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, рішення суду без змін. Відповідно до ст. 139 КАС України, судові витрати розподілу не підлягають. Керуючись ст. ст. 311, 316, 321, 322, 325, 328, КАС України, суд постановив: апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції у Харківській області залишити без задоволення, а рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 27 вересня 2024 року у справі № 460/23572/23 без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України. Головуючий суддя О. М. Гінда судді З. М. Матковська В. В. Ніколін