Постанова Харківський апеляційний суд № 643/9040/23

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ Єдиний унікальний номер 643/9040/23 Номер провадження 22-ц/818/1665/25 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 10 липня 2025 року м. Харків Харківський апеляційний суд у складі: головуючого судді Мальованого Ю.М., суддів: Тичкової О.Ю., Яцини В.Б., за участю: секретаря судового засідання Шевченко В.Р., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Московського районного суду м. Харкова від 02 грудня 2024 року в складі судді Поліщук Т.В. по справі № 643/9040/23 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , треті особи: ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради про виселення, В С Т А Н О В И В : У вересні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , треті особи: ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради про виселення. Позов мотивовано тим, що 03 грудня 2014 між ним, ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 з одного боку та ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу квартири за адресою: АДРЕСА_1 . Відповідно до умов Договору оплата вартості квартири відповідачем мала бути здійснена у розстрочку п`ятьма платежами: перший до підписання Договору, а чотири наступних протягом чотирьох років у визначений строк. Проте ОСОБА_2 не виконав зобов`язання щодо сплати вартості майна у зв`язку з чим постановою Харківського апеляційного суду від 08 квітня 2021 року по справі № 643/14713/19 розірвано договір від 03 грудня 2014 року купівлі продажу квартири АДРЕСА_2 . Разом з тим, за час перебування квартири у фактичному володінні відповідача останній заселив у неї всю свою родину, яка продовжує проживати у квартирі та створюють істотні перешкоди власнику у користуванні своєю власністю. Посилаючись на вказані обставини ОСОБА_11 просив виселити ОСОБА_2 ; ОСОБА_3 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 ; ОСОБА_6 , ОСОБА_7 з квартири за адресою: АДРЕСА_1 . Заочним рішенням Московського районного суду м. Харкова від 02 грудня 2024 року позов ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем не доведено факт проживання відповідачів у спірній квартирі, у зв`язку з чим відстави для їх виселення відсутні. На вказане судове рішення 03 січня 2025 року через систему «Електронний суд» адвокат Колісниченко Артур Сергійович, який діє в інтересах ОСОБА_1 , подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги. Апеляційна скарга мотивована тим, що він є власником майна, що встановлено судовим рішенням, у зв`язку з чим його право на володіння та користування нерухомістю має бути захищено в судовому порядку шляхом виселення відповідачів зі спірної квартири. Відзив на апеляційну скаргу подано не було. У судове засідання апеляційного суду сторони-учасник судового розгляду не з`явилися. Судові повістки-повідомлення про розгляд справи 10 липня 2025 року, надіслані апеляційним судом на адреси сторін-учасників: ОСОБА_1 повернуто на адресу апеляційного суду з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою», що у відповідності до пункту 3 частини 8 статті 128 ЦПК України є днем вручення судової повістки (т. 1, а.с.154-155), крім того про день, час та місце судового засідання учасника повідомлено відповідно до частини 11 статті 128 ЦПК України, через оголошення на офіційному веб-сайті Судової влади України. З опублікуванням оголошення про виклик особа вважається повідомленою про дату, час і місце розгляду справи (т. 1, а.с.118); ОСОБА_12 представником ОСОБА_1 отримано 28 січня 2025 року в електронному кабінеті (том 1, а.с.116). ОСОБА_4 повернуто на адресу апеляційного суду з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою», що у відповідності до пункту 3 частини 8 статті 128 ЦПК України є днем вручення судової повістки (т. 1, а.с.156-157), крім того про день, час та місце судового засідання учасника повідомлено відповідно до частини 11 статті 128 ЦПК України, через оголошення на офіційному веб-сайті Судової влади України. З опублікуванням оголошення про виклик особа вважається повідомленою про дату, час і місце розгляду справи (т. 1, а.с.121); ОСОБА_2 повернуто на адресу апеляційного суду з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою», що у відповідності до пункту 3 частини 8 статті 128 ЦПК України є днем вручення судової повістки (т. 1, а.с.162-163), крім того про день, час та місце судового засідання учасника повідомлено відповідно до частини 11 статті 128 ЦПК України, через оголошення на офіційному веб-сайті Судової влади України. З опублікуванням оголошення про виклик особа вважається повідомленою про дату, час і місце розгляду справи (т. 1, а.с.119); ОСОБА_3 повернуто на адресу апеляційного суду з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою», що у відповідності до пункту 3 частини 8 статті 128 ЦПК України є днем вручення судової повістки (т. 1, а.с.166-167), крім того про день, час та місце судового засідання учасника повідомлено відповідно до частини 11 статті 128 ЦПК України, через оголошення на офіційному веб-сайті Судової влади України. З опублікуванням оголошення про виклик особа вважається повідомленою про дату, час і місце розгляду справи (т. 1, а.с.120); ОСОБА_5 повернуто на адресу апеляційного суду з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою», що у відповідності до пункту 3 частини 8 статті 128 ЦПК України є днем вручення судової повістки (т. 1, а.с.158-159), крім того про день, час та місце судового засідання учасника повідомлено відповідно до частини 11 статті 128 ЦПК України, через оголошення на офіційному веб-сайті Судової влади України. З опублікуванням оголошення про виклик особа вважається повідомленою про дату, час і місце розгляду справи (т. 1, а.с.122); ОСОБА_6 повернуто на адресу апеляційного суду з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою», що у відповідності до пункту 3 частини 8 статті 128 ЦПК України є днем вручення судової повістки (т. 1, а.с.160-161), крім того про день, час та місце судового засідання учасника повідомлено відповідно до частини 11 статті 128 ЦПК України, через оголошення на офіційному веб-сайті Судової влади України. З опублікуванням оголошення про виклик особа вважається повідомленою про дату, час і місце розгляду справи (т. 1, а.с.123); ОСОБА_7 повернуто на адресу апеляційного суду з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою», що у відповідності до пункту 3 частини 8 статті 128 ЦПК України є днем вручення судової повістки (т. 1, а.с.168-169), крім того про день, час та місце судового засідання учасника повідомлено відповідно до частини 11 статті 128 ЦПК України, через оголошення на офіційному веб-сайті Судової влади України. З опублікуванням оголошення про виклик особа вважається повідомленою про дату, час і місце розгляду справи (т. 1, а.с.124); ОСОБА_10 повернуто на адресу апеляційного суду з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою», що у відповідності до пункту 3 частини 8 статті 128 ЦПК України є днем вручення судової повістки (т. 1, а.с.128-129), крім того про день, час та місце судового засідання учасника повідомлено відповідно до частини 11 статті 128 ЦПК України, через оголошення на офіційному веб-сайті Судової влади України. З опублікуванням оголошення про виклик особа вважається повідомленою про дату, час і місце розгляду справи (т. 1, а.с.127); ОСОБА_8 повернуто на адресу апеляційного суду з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою», що у відповідності до пункту 3 частини 8 статті 128 ЦПК України є днем вручення судової повістки (т. 1, а.с.130-131), крім того про день, час та місце судового засідання учасника повідомлено відповідно до частини 11 статті 128 ЦПК України, через оголошення на офіційному веб-сайті Судової влади України. З опублікуванням оголошення про виклик особа вважається повідомленою про дату, час і місце розгляду справи (т. 1, а.с.125); ОСОБА_9 повернуто на адресу апеляційного суду з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою», що у відповідності до пункту 3 частини 8 статті 128 ЦПК України є днем вручення судової повістки (т. 1, а.с.164-165), крім того про день, час та місце судового засідання учасника повідомлено відповідно до частини 11 статті 128 ЦПК України, через оголошення на офіційному веб-сайті Судової влади України. З опублікуванням оголошення про виклик особа вважається повідомленою про дату, час і місце розгляду справи (т. 1, а.с.126); Департаментом служб у справах дітей ХМР отримано 28 січня 2025 року в електронному кабінеті (том 1, а.с.117). 10 липня 2025 року від адвоката Колісниченко Артур Сергійович представника ОСОБА_1 надійшла заява про перенесення судового засідання у зв`язку з його перебуванням на лікарняному (т.1, а.с. 170). Відповідно до ч. 3 ст. 2 ЦПК України основними засадами (принципів) цивільного судочинства, окрім іншого, є верховенство права, розумність строків розгляду справи судом та неприпустимість зловживання процесуальними правами. Згідно з частиною 1 статті 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами, зловживання процесуальними правами не допускається. На осіб, які беруть участь у справі, покладається обов`язок добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов`язки. Під добросовісністю необхідно розуміти таку реалізацію прав і виконання обов`язків, що передбачають користування правами за призначенням, здійснення обов`язків у межах, визначених законом, недопустимість посягання на права інших учасників цивільного процесу, заборона зловживати наданими правами. Оскільки клопотання про відкладення судового розгляду, призначеного на 10 липня 2025 року з належним обґрунтуванням поважних причин неявки в судове засідання ОСОБА_12 не надано, колегія суддів ухвалила відмовити у його задоволенні. Апеляційний суд вважає можливим розглянути справу у відсутність учасників справи, явка яких у судове засідання обов`язковою не визнавалась, оскільки відповідно до частини 2 статті 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити, виходячи з такого. Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Згідно з частинами 1, 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Оскаржуване рішення суду першої інстанції не відповідає зазначеним вище вимогам цивільного процесуального законодавства України. Судом встановлено, що відповідно до Довідки з місця проживання про склад сім`ї та прописку на підставі договору купівлі продажу №13959 від 03 грудня 2014 року за адресою: АДРЕСА_1 з 12 грудня 2014 року зареєстровані ОСОБА_2 - власник, ОСОБА_3 -син, ОСОБА_4 -син, а також з 14 лютого 2015 року - ОСОБА_5 , ОСОБА_6 (том 1, а.с. 16). Постановою Харківського апеляційного суду від 08 квітня 2021 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 задоволено частково. Розірвано договір купівлі продажу квартири АДРЕСА_2 , укладеного між ОСОБА_1 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 з одного боку та ОСОБА_2 з іншого боку, посвідчений 03 грудня 2014 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Ушивець О.Ю. за реєстровим № 13959 (том 1, а.с. 11-14). Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 02 серпня 2021 року право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровано за ОСОБА_10 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 та ОСОБА_1 (т. 1 а.с.14-15). 22 січня 2024 року Департаментом служб у справах дітей Харківської міської ради як представником органу опіки та піклування надано висновок про недоцільність виселення малолітніх ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з квартири АДРЕСА_2 (том. 2 а.с. 2-4). Згідно зі статтею 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду. Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі (стаття 41 Конституції України). Згідно пункту 6 статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність. Дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони правовідношення. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах (частина 3 статті 13 ЦК України). У частинах 1, 2 статті 319 ЦК України передбачено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства. У частині 1 статті 383 ЦК України визначено, зокрема, що власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб. Згідно зі статтею 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. Тлумачення статті 391 ЦК України свідчить, що негаторний позов - це вимога власника про усунення перешкод. Тобто негаторний позов подається з метою усунення перешкод у здійсненні власником права користування та розпоряджання своїм майном, тобто припинення неправомірних дій, не пов`язаних з порушенням володіння. Негаторний позов може вчинятися тоді, коли майно не вибуває з володіння власника, тобто при порушенні насамперед такої правомочностей власника, як користування та розпорядження своїм майном. Належним відповідачем у негаторному позові є особа, яка перешкоджає власнику користуватися та розпоряджатися своїм майном. Власник має право вимагати від осіб, які не є членами його сім`ї, а також не відносяться до кола осіб, які постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство, усунення порушень свого права власності у будь-який час. Проте дії власника майна не повинні суперечити закону і порушувати прав інших осіб та інтереси суспільства. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов`язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Тобто правомочності власника не є безмежними, закон може встановлювати певні обмеження здійснення права власності. Аналіз положень глави 32 ЦК України свідчить, що сервітут - це право обмеженого користування чужою нерухомістю в певному аспекті, не пов`язане з позбавленням власника нерухомого майна правомочностей володіння, користування та розпорядження щодо цього майна. Сервітут може бути припинений за рішенням суду на вимогу власника майна за наявності обставин, які мають істотне значення (частина 2 статті 406 ЦК України). Європейський суд з прав людини зауважує, що стаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі норми: перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою. Перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно бути законним. Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля. Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар. Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть (EAST WEST ALLIANCE LIMITED v. UKRAINE, № 19336/04, § 166-168, ЄСПЛ, від 23 січня 2014 року). «Житло» має самостійне поняття, яке не залежить від класифікації за національним законодавством. Питання про те, чи є конкретне приміщення «житлом», яке захищається пунктом 1 статті 8 Конвенції, залежитиме від фактичних обставин, а саме - існування достатнього та тривалого зв`язку з певним місцем. Суд також повторює, що стаття 8 Конвенції лише захищає право особи на повагу до її існуючого житла (GLOBA v. UKRAINE, № 15729/07, § 37, ЄСПЛ, від 05 липня 2012 року). Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла. Концепція «житла» має першочергове значення для особистості людини, самовизначення, фізичної та моральної цілісності, підтримки взаємовідносин з іншими, усталеного та безпечного місця в суспільстві. Враховуючи, що виселення є серйозним втручанням у право особи на повагу до її житла, Суд надає особливої ваги процесуальним гарантіям, наданим особі в процесі прийняття рішення. Зокрема, навіть якщо законне право на зайняття приміщення припинено, особа вправі мати можливість, щоб співмірність заходу була визначена незалежним судом у світлі відповідних принципів статті 8 Конвенції. Відсутність обґрунтування в судовому рішенні підстав застосування законодавства, навіть якщо формальні вимоги було дотримано, може серед інших факторів братися до уваги при вирішенні питання, чи встановлено справедливий баланс заходом, що оскаржується (KRYVITSKA AND KRYVITSKYY v. UKRAINE, № 30856/03, § 41, 44, ЄСПЛ, від 02 грудня 2010 року). При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладених в постановах Верховного Суду (частина 4 статті 263 ЦПК України). У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 березня 2019 року у справі № 143/1410/17 (провадження № 61-40232св18) зазначено, що «згідно з положеннями статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. Зазначена норма матеріального права визначає право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати будь-яких усунень свого порушеного права від будь-яких осіб будь-яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому не має значення ким саме спричинено порушене право та з яких підстав. Вирішуючи спір, суди на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, врахувавши наведені вище норми матеріального права, дійшли правильного висновку про те, що відповідачі не є власниками чи наймачами спірного житлового будинку, не зареєстровані у ньому, не є членами сім`ї позивача, користуються будинком без належної правової підстави, добровільно виселитися не бажають. Відтак, вимоги позивача, яка є власником спірного житлового будинку, про виселення відповідачів обґрунтовані». Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина 1 статті 81 ЦПК України). Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини 1 - 3 статті 89 ЦПК України). Обґрунтовуючи позовні вимоги ОСОБА_1 вказував, що між тим та відповідачем було укладено договір купівлі продажу квартири, умови якого ОСОБА_2 не дотримано, що було підставою для його розірвання в судовому порядку. Проте, наразі відповідачі продовжують проживати у спірній квартирі, що створює йому як власнику істотні перешкоди у користуванні належним майном. Матеріали справи свідчать, що постановою Харківського апеляційного суду від 08 квітня 2021 року договір купівлі продажу квартири АДРЕСА_2 , укладений між ОСОБА_1 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , з одного боку, та ОСОБА_2 , з іншого боку розірвано. Отже, наразі правова підстава користування відповідачами спірною квартирою відсутня. За таких обставин судова колегія вважає, що інтереси позивача, як власника житла, переважають інтереси на користування цим житлом відповідачами, а тому ОСОБА_1 має право вимагати у судовому порядку усунути перешкоди користування майном шляхом виселення відповідачів, оскільки останні не є членом його сім`ї та право власності ОСОБА_2 на спірне майно припинено. Виходячи з наведеного, втручання у право ОСОБА_1 на користування квартирою АДРЕСА_2 , переслідує законну мету, відбувається на підставі закону і з урахуванням всіх встановлених у справі обставин. При виселенні відповідачів судом не встановлено відомостей, які б свідчили про покладення на них надмірного тягаря, він не позбавлений можливості винаймати житло, а не змушувати до цього власника квартири. Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 31 січня 2024 року у справі № 466/5349/22 (провадження № 61-16161св23). Щодо проживання неповнолітніх дітей у квартирі, то судова колегія відхиляє висновок Департаменту служб у справах дітей Харківської міської ради від 22 січня 2024 року, оскільки відповідно до положень статті 29 ЦК України місцем проживання дітей є місце проживання їх батьків та саме на відповідача покладено обов`язок забезпечити належні умови для проживання дітей. Отже, покладення такого обов`язку на сторонню особу, а саме на позивача, є надмірним тягарем для нього, оскільки згоди на проживання малолітніх ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ним надано не було. Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. За таких обставин рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового про задоволення позову. Частиною 1 статті 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справу на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина 13 статті 141 ЦПК України). При зверненні до суду за позовом ОСОБА_1 сплачено 858,88 грн судового збору (том 1, а.с. 38), за подання апеляційної скарги -1030,65 грн (том 3, а.с. 109). Зважаючи, що апеляційну скаргу та позов задоволено, вказані витрати підлягають стягненню з відповідачів, а саме - по 472,38 грн з кожного. Керуючись ст. ст. 367, 376, 382, 384 ЦПК України, суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Заочне рішення Московського районного суду м. Харкова від 02 грудня 2024 року скасувати та ухвалити нове рішення. Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , треті особи: ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради про виселення задовольнити. Виселити ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 з квартири АДРЕСА_2 . Стягнути з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 по 472 (чотириста сімдесят дві) грн 38 коп. судового збору з кожного Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду. Повний текст судового рішення складено 11 липня 2025 року. Головуючий Ю.М. Мальований Судді О.Ю. Тичкова В.Б. Яцина