Постанова 4857 № 140/11871/24

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10 липня 2025 рокуСправа № 140/11871/24 пров. № А/857/3641/25 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії: судді-доповідача - Качмара В.Я., суддів - Гудима Л.Я., Кузьмича С.М., розглянувши у порядку письмового провадження в м.Львові справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Головне управління ДПС у Волинській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії, провадження в якій відкрито за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 30 грудня 2024 року (суддя Стецик Н.В., м.Луцьк), - ВСТАНОВИВ: У жовтні 2024 року ОСОБА_1 (далі позивач) звернулася до суду із позовом до Головного управління Пенсійного України в Івано-Франківській області (далі відповідач), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Головне управління ДПС у Волинській області у якому просила: визнати протиправним та скасувати рішення відповідача від 23.09.2024 за №032350028315 про результати розгляду заяви від 16.09.2024 про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»; зобов`язати відповідача зарахувати до страхового стажу для визначення права на призначення пенсії періоди здійснення підприємницької діяльності з 01.07.2000 по 31.12.2003, з 01.04.2005 по 30.04.2005, з 01.01.2007 по 31.12.2007 та призначити і виплачувати пенсію за віком з 22.07.2024. Позовні вимоги мотивує тим, що згідно з розділом XV Прикінцеві положення Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», підпункту 3 підпункту 3-1 до страхового стажу для визначення права на призначення пенсії згідно із статтею 26 цього Закону включаються періоди ведення підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, а також із застосуванням фіксованого податку: з 1 січня 1998 року по 30 червня 2000 року включно, що підтверджуються довідкою про реєстрацію як суб`єкта підприємницької діяльності; з 1 липня 2000 року по 31 грудня 2017 року включно, за умови сплати страхових внесків (єдиного внеску) незалежно від сплаченого розміру (крім випадків звільнення від сплати єдиного внеску). Вказує про сплату нею фіксованого податку та страхових внесків за періоди, вказані відповідачем у своєму рішенні з 01.07.2000 по 31.12.2003, з 01.04.2005 по 30.04.2005, з 01.01.2007 по 31.12.2007. Відтак вважає, що незарахований відповідачам період здійснення підприємницької діяльності повинен бути зарахований до її страхового стажу. Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 30 грудня 2024 року позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного України в Івано-Франківській області від 23.09.2024 за №032350028315 в частині не зарахування до страхового стажу для визначення права на призначення пенсії ОСОБА_1 періодів здійснення нею підприємницької діяльності з 01.07.2000 по 31.12.2003, з 01.04.2005 по 30.04.2005, з 01.01.2007 по 31.12.2007. Зобов`язано Головне управління Пенсійного України в Івано-Франківській області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу для визначення права на призначення пенсії періоди здійснення нею підприємницької діяльності з 01.07.2000 по 31.12.2003, з 01.04.2005 по 30.04.2005, з 01.01.2007 по 31.12.2007. Зобов`язано Головне управління Пенсійного України в Івано-Франківській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 16.09.2024 про призначення пенсії за віком. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Не погодившись із ухваленим судовим рішенням, його оскаржив відповідач, який із покликанням на неповне з`ясування обставин справи, порушення норм матеріального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю. В апеляційній скарзі вказує, що Закон України «Про пенсійне забезпечення» не розрізняв правові поняття «страховий стаж» та «стаж роботи». Термін «страховий» стаж введене Законом № 1058, який набув чинності з 01.01.2004 року. Таким періодом вважається час, коли особа або роботодавець сплачували страхові внески у Пенсійний фонд України. До 01.01.2004 стаж називали трудовим. Трудовий стаж - це той період роботи, який підтверджують записи у трудовій книжці або інші документи. Основним документом, який підтверджує такий стаж, є трудова книжка. Періоди трудового стажу, набутого до 2004 року, зараховуються до страхового стажу. Періоди провадження підприємницької діяльності з 1 січня 1998 року по 31 грудня 2003 року зараховуються до трудового стажу фізичних осіб - підприємців на підставі довідки про реєстрацію особи як суб`єкта підприємницької діяльності лише у разі перебування особи на спрощеній системі оподаткування, в тому числі із застосуванням фіксованого податку. Долучений до позову АКТ № 41/17-2 від 28.01.2005 ДПА м. Луцьк та довідка Головного управління ДПС в Івано-Франківській області Державної податкової служби України від 17.06.2024 № 601/03-20-24-06 не містять відомостей про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду. Для зарахування до страхового стажу періоду здійснення підприємницької діяльності. Позивач повинна надати відомості про сплату страхових внесків з бази даних реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, а за період з 01.01.2004 - зобов`язана подавати звітність територіальним органам Пенсійного фонду у строки, в порядку та за формою, встановленою Пенсійним фондом України. Позивачем не надано визначених законодавством необхідних документів. Позивач подала відзив на апеляційну скаргу, в якому просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду залишити без змін. У відповідності до частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС), суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, так як апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, що ухвалене в порядку письмового провадження (без повідомлення сторін) за наявними у справі матеріалами. Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Переглянувши справу за наявними у ній матеріалами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав. Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що позивачем підтверджено факт сплати страхових внесків та відсутні підстави для не зарахування до страхового стажу позивачки періодів її підприємницької діяльності за період з 01.07.2000 по 31.12.2003, з 01.04.2005 по 30.04.2005, з 01.01.2007 по 31.12.2007. Обґрунтувань щодо протиправності дій відповідача в частині не зарахування до страхового стажу позивачки періоду підприємницької діяльності у період з 01.03.2022 по 30.06.2024 позовна заява не містить. Доказів сплати страхових внесків за вказаний період (01.03.2022 по 30.06.2024) позивачем до суду також не надано. Разом з тим, суд не може перебирати на себе функції, які відносяться до виключної компетенції органів Пенсійного фонду, зокрема, самостійно здійснювати розрахунок страхового стажу та нарахування пенсії. Однак, наявні підстави для захисту прав ОСОБА_1 шляхом зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву позивачки від 16.09.2024 про призначення пенсії за віком з урахуванням правової оцінки, наданої судом у вказаному рішенні. Такі висновки суду першої інстанції відповідають встановленим обставинам справи, зроблені з правильним застосуванням норм матеріального права та дотриманням норм процесуального права, з таких міркувань. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи те, що 16.09.2024 ОСОБА_1 звернулася до органів пенсійного фонду із заявою про призначенням пенсії за віком. За принципом екстериторіальності дану заяву розглянуто відповідачем, рішенням якого від 23.09.2024 за №032350028315 позивачу відмовлено в призначенні пенсії. Таке рішення відповідач мотивував тим, що за результатами розгляду документів, доданих до заяви, до страхового стажу не зараховано періоди підприємницької діяльності: з 01.07.2000 по 31.12.2003 оскільки відсутня інформація про сплату страхових внесків за вказаний період ведення діяльності; з 01.04.2005 по 30.04.2005, з 01.01.2007 по 31.12.2007, 01.03.2022 по 30.06.2024 оскільки в індивідуальних відомостях про застраховану особу Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування відсутні відомості про сплату страхових внесків. Не погоджуючись із даним рішенням відповідача, ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом. Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Спеціальним законом, який визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, є Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі- Закон №1058-IV). Статтею 26 Закону №1058-IV передбачено, що право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року. Частиною 1 статті 24 Закону №1058-IV визначено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. До страхового стажу для обчислення розміру пенсії за віком, з якого обчислюється розмір пенсії по інвалідності або у зв`язку з втратою годувальника, крім наявного страхового стажу, зараховується також на загальних підставах відповідно період з дня встановлення інвалідності до досягнення застрахованою особою віку, передбаченого частиною першою статті 26 цього Закону, та період з дня смерті годувальника до дати, коли годувальник досяг би віку, передбаченого частиною першою статті 26 цього Закону. Відповідно до вимог частини 2 статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом. Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (абз. 1 ч.4 ст.24 Закону № 1058-IV). До 01.01.2004 порядок підтвердження стажу роботи був визначений статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (далі- Закон №1788-XII). Статтею 62 Закону №1788-XII передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України. Постановою Кабінету Міністрів України №637 від 12.08.1993 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній затверджений (далі - Порядок № 637). Пунктом 1 Порядку № 637 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України № 1058 від 27.09.2022, чинній на час звернення із заявою про призначення пенсії) передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. Пунктом 3 Порядку № 637 визначено, що за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи. Пунктом 4 Порядку № 637 встановлено, що періоди провадження фізичною особою підприємницької діяльності зараховуються до стажу роботи за умови підтвердження документами про сплату страхових внесків (платіжними дорученнями, квитанціями установ банків, документами, що підтверджують поштовий переказ, інформацією Пенсійного фонду України про сплату страхових внесків (за наявності), а періоди провадження підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, фіксованого податку, спеціального торгового патенту підтверджуються свідоцтвом про сплату єдиного податку; спеціальним торговим патентом; документами про сплату єдиного податку, фіксованого податку, придбання спеціального торгового патенту (за наявності платіжних доручень, квитанцій установ банків, документів, що підтверджують поштовий переказ). Періоди провадження фізичною особою підприємницької діяльності можуть підтверджуватися даними, наявними в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування. Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затверджений постановою правління Пенсійного фонду України №22-1 від 25.11.2005, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 за №1566/11846 (далі - Порядок №22-1). Абзацом 4 підпункту 2 пункту 2.1 розділу II Порядку № 22-1 передбачено, що період здійснення фізичною особою підприємницької діяльності підтверджується індивідуальними відомостями про застраховану особу. Для підтвердження періоду здійснення підприємницької діяльності до 01 січня 2004 року можуть прийматись інші документи про сплату страхових внесків. Періоди підприємницької діяльності за спрощеною системою оподаткування до 01 січня 2004 року, в тому числі із застосуванням фіксованого податку, можуть зараховуватись до страхового стажу також на підставі свідоцтва про сплату єдиного податку або спеціального торгового патента, або патента про сплату фіксованого розміру прибуткового податку з громадян, або довідки про реєстрацію особи як суб`єкта підприємницької діяльності за спрощеною системою оподаткування. Отже, у період з 1993 року по 01.07.2000 на законодавчому рівні було передбачено зарахування до страхового (трудового) стажу для обчислення пенсій період здійснення підприємницької діяльності за умови сплати підприємцями страхових внесків до Пенсійного фонду України, які підлягали обов`язковій реєстрації як платники внесків в органах пенсійного фонду. Такі висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 26.10.2018 по справі № 643/20104/15-а, відповідно до якої, належними доказами, якими підприємець може підтвердити свій стаж можуть бути документи про сплату страхових внесків, а саме до 01.07.2000 довідка Пенсійного фонду України про сплату страхових внесків, після 01.07.2000 довідка із бази даних реєстру зарахованих осіб за інформацією відділу персоніфікованого обліку. Як вірно встановлено судом, з 22.06.1995 ОСОБА_1 є фізичною особою-підприємцем, що стверджується випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців серія АГ №842842. Факт перебування позивачки у період з 22.06.1995 по 31.12.2004 на загальній системі оподаткування та сплати фіксованого податку підтверджується довідкою Головного управління ДПС у Волинській області №601/03-20-24-06 від 17.06.2024. Так, сплата фіксованого податку та відповідно наявність патентів про сплату фіксованого розміру прибуткового податку з громадян на період з 01.01.2002 по 30.09.2004 підтверджена актом Луцької об`єднаної державної податкової інспекції від 28.01.2005 №41/17-2 «Про результати планової документальної перевірки дотримання вимог податкового законодавства суб`єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_1 , і/ АДРЕСА_1 за період з 01.01.2002 по 30.09.2004». Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позивач у період з 01.07.2000 по 31.12.2003 здійснювала підприємницьку діяльність зі сплатою фіксованого податку, а тому вказаний період протиправно не врахований відповідачем до страхового стажу ОСОБА_1 . Також, сплата позивачем страхових внесків за період з 01.04.2005 по 30.04.2005 та з 01.01.2007 по 31.12.2007 підтверджується копіями квитанцій, а саме: від 12.04.2005 №95, №96, від 20.04.2005 №0593, №0595, від 24.01.2007 №0272, №0273, №0275, від 06.02.2007 №0318, №0320, від 12.02.2007 №0493, №0494, від 06.03.2007 №0212, від 22.03.2007 №0291, №0292, від 16.04.2007 №0516, №0517, №0518, від 03.06.2007 №0096, №0097, від 03.07.2007 №0334, №0335, від 30.07.2007 №0495, №0496, від 21.08.2007 №0418, №0421, від 28.09.2007 №б/н, №298, від 09.01.2008 №19, №25. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції що відсутність у реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування інформації про сплату страхових внесків не може бути достатньою та єдиною підставою для відмови у призначенні пенсії особи за умови надання такою особою належних доказів сплати таких внесків. Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що періоди провадження позивачкою підприємницької діяльності з 01.07.2000 по 31.12.2003, з 01.04.2005 по 30.04.2005, з 01.01.2007 по 31.12.2007 мали бути зараховані до її страхового стажу для визначення права на призначення пенсії, відтак, спірне рішення відповідача від 23.09.2024 №032350028315 правомірно визнано протиправним та скасовано в частині не зарахування до страхового стажу для визначення права на призначення пенсії ОСОБА_1 періодів здійснення нею підприємницької діяльності з 01.07.2000 по 31.12.2003, з 01.04.2005 по 30.04.2005, з 01.01.2007 по 31.12.2007 і зобов`язано відповідача зарахувати позивачу до страхового стажу період здійснення підприємницької діяльності з 01.07.2000 по 31.12.2003, з 01.04.2005 по 30.04.2005, з 01.01.2007 по 31.12.2007. Щодо вимоги позивача про зобов`язання призначити та виплачувати пенсію за віком з 22.07.2024 колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву позивачки від 16.09.2024 про призначення пенсії за віком з урахуванням правової оцінки, наданої судом у вказаному рішенні, з підстав того, що таке є дискреційними повноваженнями пенсійного органу, який приймає рішення про призначення пенсії чи відмову у її призначенні, оскільки пенсійним органом у оскаржуваному позивачем рішенні не вирішено питання щодо врахування вищевказаних періодів роботи позивача до страхового стажу, то відповідно суд не має права перебирати на себе функції Пенсійного фонду щодо вирішення питання наявності стажу позивача для призначення пенсії. Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд визнає, що суд першої інстанції, вирішуючи даний публічно-правовий спір, правильно встановив обставини справи та ухвалив законне рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, рішення суду першої інстанції ґрунтується на повно, об`єктивно і всебічно з`ясованих обставинах, доводи апеляційної скарги їх не спростовують, а тому підстав для скасування рішення суду першої інстанції немає. Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України та ст.17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини», суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського Суду з прав людини (далі ЄСПЛ) як джерела права. Так, у рішенні від 10 лютого 2010 у справі «Серявін та інші проти України» ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 09 грудня 1994). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland) від 01 липня 2003). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland) від 27 вересня 2001). Інші зазначені в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування. Оцінюючи наведені сторонами доводи, апеляційний суд виходить з того, що всі конкретні, доречні та важливі доводи сторін були перевірені та проаналізовані судом першої інстанції, та їм було надано належну правову оцінку. Відповідно до статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Зважаючи на викладене вище, апеляційний суд вважає, що судом першої інстанції було правильно встановлено обставини справи та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а рішення суду без змін. Керуючись статтями 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС суд,

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області залишити без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 30 грудня 2024 року - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС. Суддя-доповідач В. Я. Качмар судді Л. Я. Гудим С. М. Кузьмич