Постанова Сьомий апеляційний адміністративний суд № 240/17604/24

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 240/17604/24 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Приходько Оксана Григорівна Суддя-доповідач - Моніч Б.С. 11 липня 2025 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Моніча Б.С. суддів: Гонтарука В. М. Білої Л.М. , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 14 квітня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії, В С Т А Н О В И В : І. ІСТОРІЯ СПРАВИ, КОРОТКИЙ ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ 16 вересня 2024 року ОСОБА_1 звернулася до Житомирського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 , в якій просила: - визнати протиправною бездіяльність відповідача, яка полягає у незастосуванні пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" (надалі - Постанова № 704) в редакції, чинній з 29 січня 2020 року, при обчисленні їй в період з 29 травня 2021 року по 01 вересня 2022 року включно розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, а саме невизначення розміру посадового окладу та окладу за військовим званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 14 вказаної постанови; - зобов`язати відповідача провести перерахунок та доплатити за період з 29 травня 2021 року по 01 вересня 2022 року включно належні з урахуванням проведених раніше виплат суми грошового забезпечення, грошової допомоги для оздоровлення, обчислених із розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених з урахуванням пункту 4 Постанови № 704 в редакції, чинній з 29 січня 2020 року, шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року, а саме: встановленого Законом України від 15 грудня 2020 року № 1082-ІХ "Про Державний бюджет України на 2021 рік" (надалі - Закон № 1082-ІХ), Законом України від 02 грудня 2021 року № 1928-ІХ "Про Державний бюджет України на 2022 рік" (надалі - Закон № 1928-ІХ) станом на 01 січня 2022 року, на відповідні тарифні коефіцієнти. Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 23 вересня 2024 року позовна заява залишалась без руху з наданням десятиденного строку для подання заяви про поновлення строку звернення до суду із заявленими вимогами в частині періоду з 19 липня 2022 року по 01 вересня 2022 року з доданням доказів щодо поважності причин пропуску тримісячного строку звернення у такій категорії спорів. На виконання вимог цієї ухвали представником позивача подано заяву про поновлення строку звернення до суду, в якій зазначалось про те, що про складові грошового забезпечення, яке нараховувалось та виплачувалось позивачу під час проходження військової служби у Військовій частині НОМЕР_2 , яка перебуває на фінансовому забезпеченні у Військовій частині НОМЕР_1 , відповідач повідомив лише у вересні 2024 року у відповідь на адвокатський запит, а відповідного письмового повідомлення про нараховані та виплачені суми при звільненні не надавалось. Оскільки відповідні обставини на підтвердження дотримання строку звернення до суду потребували перевірки належними доказами, суд, відкриваючи провадження у цій справі, ухвалою від 07 жовтня 2024 року витребував у відповідача, з-поміж іншого: докази щодо дати отримання позивачкою письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені при виключені її зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_2 , яка перебуває на фінансовому забезпеченні у Військовій частині НОМЕР_1 . 23 жовтня 2024 року Військова частина НОМЕР_1 подала до суду заяву про застосування строку позовної давності, у якій відповідач звертав увагу на те, що позивача виключено зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 з 01 вересня 2022 року, тобто у період дії статті 233 КЗпП України в редакції Закону України від 01 липня 2022 року, за якою у справах про виплату всіх сум, що належать при звільненні, передбачено тримісячний строк з дня одержання письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені при звільненні (стаття 116 КЗпП України). До поданої заяви відповідач додав копію грошового атестата ОСОБА_1 від 01 вересня 2022 року № 2213, який у графі 14 «Правильність даних зазначених в атестаті підтверджую» містить підпис військовослужбовиці. А згідно з наказом командира Військової частини НОМЕР_2 від 01 вересня 2022 року солдата військової служби за контрактом ОСОБА_1 з 01 вересня 2022 року виключено із списків особового складу Військової частини НОМЕР_2 та всіх видів забезпечення при Військовій частині НОМЕР_1 і вважати такою, що вибула до нового місця служби в АДРЕСА_1 . Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 31 березня 2025 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху з наданням п`ятиденного строку для подання заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду в частині позовних вимог за період з 19 липня 2022 року по 01 вересня 2022 року із наведенням поважних причин пропуску цього процесуального строку з доданням належних доказів на підтвердження відповідних обставин. На виконання вимог цієї ухвали суду представником позивача подано заяву, у якій він просить поновити строк звернення до суду з цим позовом, звертаючи увагу на те, що у наданому відповідачем грошовому атестаті позивачки відсутня будь-яка інформація про порядок обрахунку грошового забезпечення, а саме відсутня вказівка про застосування або не застосування пункту 4 Постанови № 704 в редакції, чинній з 29 січня 2020 року, що доводить, на переконання представника, необізнаність позивачки на час вручення грошового атестата щодо розрахунку грошового забезпечення без застосування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року, при обчисленні посадового окладу та окладу за військове звання. Також представник просив звернути увагу й на те, що позивач одразу після завершення військової служби у військовій частині НОМЕР_2 , яка перебуває на фінансовому забезпеченні у відповідача, продовжила проходити військову службу у Військовій частині НОМЕР_3 . Таким чином, перебуваючи на військовій службі та виконуючи завдання, що пов`язані із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності, позивач з об`єктивних причин не могла своєчасно звернутись до суду за захистом своїм прав щодо перерахунку грошового забезпечення. ІІ. ЗМІСТ РІШЕНННЯ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 14 квітня 2025 року визнано неповажними вказані представником ОСОБА_1 підстави для поновлення строку звернення до суду в частині позовних вимог за період з 19 липня 2022 року по 01 вересня 2022 року. Позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 в частині позовних вимог за період з 19 липня 2022 року по 01 вересня 2022 року залишено без розгляду. IІІ. ОЦІНКА СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ Залишаючи позовну заяву без розгляду, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем пропущений строк звернення до суду в частині позовних вимог та не доведено, що вона не мала реальної, об`єктивної можливості проявити належну зацікавленість та вчинити активні дії щодо звернення до суду за захистом своїх прав у встановлений законодавством строк. Суд зауважив, що отримавши грошовий атестат із вказаними нарахованими сумами грошового забезпечення, із зазначенням нарахованих за кожним видом конкретних сум, позивач не була позбавлена реальної, об`єктивної можливості виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії з метою отримання інформації, зокрема, щодо розрахунку грошового забезпечення, включаючи дані щодо узятого до обрахунку прожиткового мінімуму для працездатних осіб. ІV. ДОВОДИ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, позивач, посилаючись на норми матеріального та процесуального права, оскаржила його в апеляційному порядку з вимогою скасувати ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 14 квітня 2025 року та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду. В обґрунтування апеляційної скарги скаржник зазначено, що в серпні 2024 року представник позивача письмово звернувся до відповідача із адвокатським запитом про надання письмової інформації про виплачені позивачу спірні суми грошового забезпечення та доплати такого грошового забезпечення. У відповідь отримав лист від 11.09.2024 року №6709, зі змісту якого вбачається, що відповідач невірно виплачував позивачу грошове забезпечення. Тобто позивача повідомили про нараховані їй за час служби суми грошового забезпечення у вересні 2024 року. Отже відлік тримісячного строку звернення до суду для позивача розпочався з вересня 2024 року. Позов надіслано до суду в вересні 2024 року - тобто в межах тримісячного строку звернення до суду з моменту повідомлення Позивача про виплачені за час служби суми. Крім того, скаржник вказує, що суд зобов`язаний був прийняти рішення в термін до 07 грудня 2024 року, тому приймаючи 14 квітня 2025 року ухвалу про залишення без розгляду, суд порушив норми процесуального законодавства у сфері строків розгляду позовної заяви в порядку спрощеного позовного провадження. V. ОЦІНКА АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ Апеляційний суд, перевіривши доводи апеляційної скарги, виходячи з меж апеляційного перегляду, визначених статтею 308 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України), а також, надаючи оцінку правильності застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права у спірних правовідносинах, виходить з наступного. Відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Згідно частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно зі статтею 55 Конституції України, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Статтею 5 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси. Право звернення до суду є невід`ємним особистим правом, яке реалізовується особою в порядку, встановленому Кодексом адміністративного судочинства України. Способом реалізації цього права є звернення зацікавленої особи з позовом до суду. У свою чергу, звернення до суду з позовом є підставою для виникнення процесуальних відносин, пов`язаних з вирішенням спору по суті. При цьому, реалізація особою права на звернення до суду із позовом чи заявою (клопотанням) повинна здійснюватись з дотримання встановленого законодавством процесуального порядку, зокрема, з дотриманням вимог Кодексу адміністративного судочинства України. Право на суд, одним з аспектів якого є право на доступ до суду, не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги на рішення. Однак такі обмеження не можуть обмежувати реалізацію цього права у такий спосіб або до такої міри, щоб саму суть права було порушено. Ці обмеження повинні переслідувати легітимну мету, і має бути розумний ступінь пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями. Норми, які регламентують строки подання скарг, безумовно, передбачаються для забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані. Водночас такі норми або їх застосування мають відповідати принципу юридичної визначеності та не повинні перешкоджати сторонам використовувати наявні засоби. Вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією з таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні проміжки часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження. У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів ні в часі, ні в підставах для поновлення строків. Отже, застосування судами наслідків пропущення строків звернення до суду не є порушенням права на доступ до суду. Згідно з частинами першою, другою статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Згідно з частиною 3 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Відповідно до частини 5 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк. Так, для звернення до адміністративного суду з позовом щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлено місячний строк і цей строк обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. В той же час, положення статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України не містять норми, які б врегульовували строк звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати (грошового забезпечення) у разі порушення законодавства про оплату праці. Верховний Суд у постанові від 25 квітня 2023 року у справі №380/15245/22 сформував висновок щодо строку звернення до суду у справах, пов`язаних з недотриманням законодавства про оплату праці військовослужбовців, відповідно до якого, вирішуючи питання про те, якою нормою закону слід керуватися при розгляді цієї справи, суд, зважаючи на гарантування конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю та рівність усіх працівників у цьому праві, наголошує, що положення статті 233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов`язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною 5 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України. Згідно з частиною 2 статті 233 КЗпП України (в редакції до 19 липня 2022 року) було передбачено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" від 01 липня 2022 року №2352-ІХ, який набрав чинності 19.07.2022 (далі Закон України№2352-ІХ), назву та частини 1 і 2 статті 233 КЗпП України викладено у новій редакції. Так, частиною 1 статті 233 КЗпП України (у редакції Закону України №2352-ІХ) встановлено, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Частиною 2 названої правової норми передбачено, що із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116 КЗпП України). При цьому відповідно до пункту 1 глави XIX "Прикінцеві положення" КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року №651 "Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року на всій території України відмінено карантин. Верховний Суд у складі cудової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду в постанові від 21 березня 2025 року у справі №460/21394/23, вирішуючи питання щодо застосування статті 233 КЗпП України в частині строку звернення до суду з вимогами про стягнення заробітної плати, дійшов таких висновків: "Якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 233 КЗпП України, у редакції, що була чинною до 19 липня 2022 року, та були припинені на момент чинності дії статті 233 КЗпП України, в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин", то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19 липня 2022 року, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП України (у попередній редакції); у період з 19 липня 2022 року підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України (у редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин"). З урахуванням пункту 1 глави XIX "Прикінцеві положення" КЗпП України та постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року №651, відлік тримісячного строку звернення до суду зі спорами, визначеними статтею 233 КЗпП України, почався 01 липня 2023 року." (пункти 65.1 65.2 пункту 65 постанови). Отже, з 01 липня 2023 року відновлено перебіг строку звернення до суду з вимогами про стягнення належної працівнику заробітної плати. Враховуючи правову позицію, сформовану Верховним Судом у справі №460/21394/23, суд дійшов висновку, що в цій справі до вимог про перерахунок та виплату грошового забезпечення за період до 18 липня 2022 року застосуванню підлягає частина друга статті 233 КЗпП України у редакції, чинній до змін, внесених Законом України №2352-ІХ, якою визначено, що працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. Однак період з 19 липня 2022 року регулюється вже нині чинною редакцією статті 233 КЗпП України, яка передбачає тримісячний строк звернення до суду з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні/виключенні зі списків особового складу частини. При цьому, початок перебігу тримісячного строку для подання позову в частині вимог за період з 19 липня 2022 року слід обчислювати з моменту, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум. Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 21 березня 2025 року у справі №460/21394/23, суд зазначає, що таке ознайомлення відбувається шляхом вручення грошового атестата (тобто, письмового документа, в якому детально зазначено суми, нараховані та виплачені позивачу при звільненні/виключенні зі списків особового складу частини). Відповідно до підпункту 4.3 пункту 4 Правил організації фінансового забезпечення військових частин, установ, організацій Збройних Сил України та Державної спеціальної служби транспорту, затверджених наказом Міністерства оборони України від 22 травня 2017 року № 280 (у редакції наказу Міністерства оборони України від 22 квітня 2021 року № 104) начальник фінансового органу під час зняття військовослужбовців з грошового забезпечення повинен забезпечити їх належним грошовим забезпеченням і не пізніше дня остаточного розрахунку з військовослужбовцем видати грошовий атестат про здійснені виплати та утримання в порядку, установленому цими Правилами. Згідно з підпунктом 11.1 пункту 11 Правил грошовий атестат видається військовослужбовцю військовою частиною, в якій він перебуває на грошовому забезпеченні, у випадку, з-поміж іншого, вибуття до нового місця служби. Відповідно до пункту 11.2 розділу 11 Правил №280 у грошовому атестаті зазначаються, зокрема та невиключно, дані про розмір посадового окладу та окладу за військовим званням станом на день видання цього атестата. Як встановлено у підпункті 11.3 пункту 11 Правил, зокрема, грошовий атестат виписується у двох примірниках на кожного військовослужбовця окремо, підписується командиром військової частини і начальником фінансового органу і засвідчується особистим підписом власника грошового атестата та відтиском гербової печатки з найменуванням частини, зазначеної в атестаті, та реєструється в журналі реєстрації вихідної документації. Перший примірник грошового атестата видається під підпис у картці особового рахунка військовослужбовця, в якій зазначається дата його видачі, а другий залишається в діловодстві фінансового органу військової частини. Форма грошового атестата встановлена додатком 16 Правил №280. Ця форма передбачає відображення в атестаті всіх складових грошового забезпечення військовослужбовця, які йому нараховані та виплачені у день виключення зі списків особового складу військової частини. Окрім цього, форма грошового атестата передбачає пункт 14 такого змісту:

14. Правильність даних, зазначених в атестаті, підтверджую ….. (підпис військовослужбовця). Відтак про розмір нарахованого та виплаченого грошового забезпечення військовослужбовець, який вибуває до нового місця служби, або який звільняється з військової служби, дізнається у день виключення його зі списків особового складу військової частини шляхом засвідчення особистим підписом на грошовому атестаті. Як звертав увагу суд першої інстанції в ухвалі від 31 березня 2025 року, - згідно з поданим відповідачем грошовим атестатом ОСОБА_1 від 01 вересня 2022 року № 2213, у графі 14 "Правильність даних зазначених в атестаті підтверджую" міститься підпис військовослужбовиці. А згідно з наказом командира Військової частини НОМЕР_2 від 01 вересня 2022 року № 205 солдата військової служби за контрактом ОСОБА_1 з 01 вересня 2022 року виключено із списків особового складу Військової частини НОМЕР_2 та всіх видів забезпечення при Військовій частині НОМЕР_1 і вважати такою, що вибула до нового місця служби в АДРЕСА_1 . Щодо посилань представника позивача на продовження несення військової служби у Військовій частині НОМЕР_3 , а також те, що перебуваючи на військовій службі та виконуючи завдання, що пов`язані із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності, із об`єктивних причин унеможливило вчасне звернення до суду з позовом, суд першої інстанції правильно зауважив, що саме по собі посилання на перебування на військовій службі не може бути поважною причиною для поновлення або продовження відповідного процесуального строку, така обставина може бути врахована судом, якщо вона знаходиться в прямому причинному зв`язку з пропуском процесуального строку. Між тим позивачем не обґрунтовано та не доведено наявності такого причинного зв`язку; до поданої заяви про поновлення процесуального строку не додано жодного доказу на підтвердження таких обставин. Після військової служби у відповідача позивач вибула до нового місця служби в АДРЕСА_1 , а згідно з даними військового квитка серії НОМЕР_4 ОСОБА_1 з 02 вересня 2022 року по 19 вересня 2024 року перебувала на військовій службі у Військовій частині НОМЕР_3 на посаді старшого експедитора та експедитора. Проте, жодних доказів участі у бойових діях, інших військових заходах щодо забезпечення захисту країни від зовнішньої збройної агресії, зокрема по місцю продовження військової служби в АДРЕСА_1 або у складі інших військових формувань, після 01 липня 2023 року (відколи розпочав відлік строк звернення до суду із заявленими вимогами за період з 19 липня 2022 року по 01 вересня 2022 року) до дати звернення до суду з позовом у цій справі (12 вересня 2024 року позов здано на пошту) ані до позовної заяви, ані до заяви про усунення недоліків на виконання ухвали суду від 23 вересня 2024 року не додано, як і не зазначено про такі обставини у поданій на виконання ухвали суду від 31 березня 2025 року заяві про поновлення процесуального строку. Безпосередня участь у забезпеченні заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії унеможливлює/ускладнює своєчасне звернення до суду, однак такі обставини для цілей вирішення питання поновлення процесуального строку звернення до суду з позовом потребують підтвердження належними доказами. При цьому в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження як участі позивача у бойових діях/військових заходах упродовж пропущеного строку звернення до суду з цим позовом в частині вимог за період з 19 липня 2022 року по 01 вересня 2022 року, так і будь-яких обставин, які були чи об`єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, на підтвердження поважності причин пропуску встановленого тримісячного строку звернення до суду із заявленими вимогами за період з 19 липня 2022 року по 01 вересня 2022 року. Посилання скаржника, що лише після отримання у вересні 2024 року відповіді на запит позивачу стало відомо про порушення його прав та інтересів колегія суддів вважає безпідставними, оскільки про виплату належних позивачу сум грошового забезпечення останньому було відомо при звільненні з військової служби та отримання відповідного документа про нараховані суми (в цьому випадку грошового атестата). За результатами отримання грошового атестата та нарахованих і виплачених сум позивач мала можливість з`ясувати для себе відсутність інформації про розрахункову величину, яка була використана відповідачем під час визначення розміру сум, належних до виплати та звернутися до відповідача з відповідною заявою. Проте таких дій позивач не вчинила. З огляду на викладене, отримання листа у відповідь на запит не може свідчити про момент, з якого позивачу стало відомо про порушення його прав та інтересів, а свідчить лише про час, з якого особа почала вчиняти дії щодо захисту своїх прав та інтересів. Такий висновок суду узгоджується з правовим висновком, викладеним Верховним Судом у постанові від 31.03.2021 у справі №240/12017/19. Суд наголошує, що поважними причинами пропуску строку звернення до суду можуть бути визнані лише ті обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов`язані з дійсними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами. Суд уважає, що чітко визначені та однакові для всіх учасників справи строки звернення до суду, здійснення інших процесуальних дій є гарантією забезпечення рівності сторін та інших учасників справи, а для цього має бути також виконано умову щодо недопустимості безпідставного поновлення судами пропущеного строку. Однак, представник позивач у заяві про поновлення строку звернення до суду, не вказав, які саме об`єктивні поважні (непереборні) причини унеможливили його звернення до суду у встановлений законом строк. Не навів змістовних і вагомих доводів щодо вчинення ним усіх необхідних і можливих дій, які вказують на бажання реалізувати свої процесуальні права з метою їх захисту в судовому порядку; не довів, що в цій справі можливість вчасного подання ним позовної заяви не мала суб`єктивного характеру, тобто не залежала від його волевиявлення. Пропуск строку на звернення до суду через пасивну поведінку позивача щодо реалізації своїх процесуальних прав у цьому випадку не є поважною причиною пропуску строку. Також позивач не зазначає, що саме перешкоджало йому звернутися до відповідача за інформацію про розмір розрахункової величини, застосованої при обчисленні грошового забезпечення за спірний період одразу після звільнення зі служби. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не можуть вважатися об`єктивною причиною, яка перешкоджає захищати свої права у строки, встановлені процесуальним законом. Помилкове уявлення про відсутність порушення прав протягом тривалого періоду не може виправдовувати пасивної поведінки позивача та його процесуальної бездіяльності. Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 17.04.2025 у справі №990/20/25. Крім того, встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених Кодексу адміністративного судочинства України певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, у тому числі встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою публічних спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними. Суд зазначає, що обмеження строку звернення до суду шляхом встановлення відповідних процесуальних строків, не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя (Рішення Конституційного Суду України від 13.12.2011 №17-рп/2011). При цьому необхідно враховувати, що практика Європейського суду з прав людини свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав (справа Стаббігс та інші проти Великобританії, справа Девеер проти Бельгії). Європейський суд з прав людини у рішенні від 28.03.2006 (справа Мельник проти України) погодився з тим, що правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Також вказав, що зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані. Звернення до суду з позовною заявою це право сторони, а не обов`язок, а тому, якщо особа вважає за необхідне скористатися своїм правом на подання позову, реалізація зазначеного права повинна відбуватися із дотриманням порядку та строків, установлених положеннями Кодексу адміністративного судочинства України. Зловживання процесуальними правами не допускається. Зазначені правові висновки викладено в ухвалі Верховного Суду від 30.08.2023 у справі №520/6827/22. Підсумовуючи наведене, позивач не довів, що він не мав реальної, об`єктивної можливості виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії щодо звернення до суду за захистом своїх прав у встановлений законодавством строк, відтак, суд визнає неповажними причини пропуску строку звернення з позовом, викладені представником позивача у заяві. За правилами частини третьої статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду. Таким чином, враховуючи, що позовну заяву подано 16 вересня 2024 року, за відсутності жодних доказів на підтвердження у розумінні процесуального закону поважності причин пропуску строку звернення до суду в частині заявлених позовних вимог за період з 19 липня 2022 року по 01 вересня 2022 року, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для залишення позовних вимог у відповідній частині без розгляду. Також в апеляційній скарзі апелянт посилається на порушення судом норм процесуального права, зокрема на недотримання строку розгляду справи, встановленого статтею 258 КАС України. Колегія суддів не бере до уваги наведені доводи апелянта, оскільки відповідно до статті 320 КАС України порушення строку розгляду справи судом першої інстанції не віднесено до переліку підстав для скасування ухвали суду. Враховуючи вищезазначене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про порушення судом першої інстанції норм матеріального права, які призвели до неправильного вирішення справи, тобто прийняття рішення відповідає матеріалам справи та вимогам закону і підстав для його скасування не вбачається. VII. ВИСНОВКИ СУДУ З огляду на викладене, колегія суддів уважає, що рішення суду першої інстанції відповідає вимогам статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, підстав для задоволення вимог апеляційної скарги відповідача колегією суддів не встановлено. Згідно з частини 1 статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права та підстав для його скасування не вбачається, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду без змін. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 14 квітня 2025 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає. Головуючий Моніч Б.С. Судді Гонтарук В. М. Біла Л.М.