Постанова 4801 № 126/1347/24

Справа № 126/1347/24 Провадження № 22-ц/801/1540/2025 Категорія: 69 Головуючий у суді 1-ї інстанції Токарчук Л. Г. Доповідач:Шемета Т. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10 липня 2025 рокуСправа № 126/1347/24м. Вінниця Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючої судді Шемети Т. М. (суддя доповідач), суддів: Берегового О. Ю., Ковальчука О. В., секретар судового засідання Куленко О. В. учасники справи: позивач (особа, яка подала апеляційну скаргу) ОСОБА_1 , відповідач ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору служба у справах дітей Бершадська міська рада Гайсинського району Вінницької області, розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань № 4 цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Чечельницького районного суду Вінницької області від 22 квітня 2025 року, постановлене у складі судді Токарчук Л. Г. в селищі Чечельник, дата складення повного судового рішення 28 квітня 2025 року, в с т а н о в и в : У травні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Бершадського районного суду Вінницької області із позовом до ОСОБА_2 , за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору служба у справах дітей Бершадської міської ради Гайсинського району Вінницької області про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дитини. Розпорядженням голови Бершадського районного суду від 19 грудня 2024 року через неможливість утворити склад суду для розгляду справи , справу передано на розгляд до Чечельницького районного суду Вінницької області. Позов мотивований тим, що з 29 листопада 2014 року сторони перебувають у зареєстрованому шлюбі, від якого мають сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який за домовленістю сторін проживає з батьком. В позові зазначив, що відповідачка проживатиме окремо та не зможе брати участь у належному утриманні та вихованні сина, усвідомлюючи відповідальність за виховання та піклування сина, створення для нього належних соціально-побутових умов проживання, збереження психічного та фізичного здоров`я, духовного та розумового розвитку, вважає, що син повинен проживати з ним. Вказав, що з відповідачкою не підтримує подружніх стосунків та сімейних відносин на протязі року, інтерес до спільного проживання пропав, подружні почуття між ними зникли та вони перестали розуміти один одного, фактично сім`я розпалась. Вважає, що шлюб припинив існування та подальше спільне життя стало нестерпним, збереження шлюбу суперечить їх інтересам, у зв`язку з чим наполягає на розірвання шлюбу без надання терміну для примирення, так як це до позитивного рішення не приведе. З урахуванням наведеного, позивач просив суд розірвати шлюб та визначити місце проживання сина разом із ним. Рішенням Чечельницького районного суду Вінницької області від 22 квітня 2025 року позов задоволено частково: шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , зареєстрований 29 листопада 2014 року відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Бершадського районного управління юстиції у Вінницькій області, актовий запис № 99, розірвано. Вирішено питання про судові витрати. В решті позовних вимог відмовлено. Задовольняючи позов в частині розірвання шлюбу, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачка визнала позов в частині розірвання шлюбу, з огляду на позицію сторін, збереження сім`ї неможливо, вони разом не проживають, тому суд дійшов висновку, що наявні підстави для розірвання шлюбу, подальше збереження сім`ї суперечить їх інтересам. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині визначення місця проживання дитини з батьком, суд першої інстанції зазначив, що спору між сторонами на даний час немає, оскільки вони добровільно визначили місце проживання сина на певний період із батьком. Не погодившись із таким рішенням суду в частині відмови у задоволенні позову, ОСОБА_1 22 травня 2025 року засобами поштового зв`язку подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення в оскаржуваній частині скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким задовольнити дану позовну вимогу. Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що суд першої інстанції проігнорував підтверджені факти, а саме: факт постійного проживання дитини із батьком на протязі одного року, бажання дитини жити із батьком, що було встановлено матеріалами справи; акт обстеження житлово-побутових умов, яким підтверджено забезпечення дитини всім необхідним та висновок служби у справах дітей, яким рекомендовано визначити місце проживання дитини із батьком. Звертає увагу, що відповідачка фактично самоусунулась від виховання дитини, а батько забезпечує сина матеріально та докладає зусиль до виховання, розвитку, моральної підтримки, що повністю відповідає принципу пріоритету інтересів дитини. Відзив від ОСОБА_2 та третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору служба у справах дітей Бершадської міської ради Гайсинського району Вінницької області, впродовж встановленого апеляційним судом строку, на адресу апеляційного суду не надходили. Відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції (ч. 3 ст. 360 ЦПК України). В судовому засіданні представник ОСОБА_1 адвокат Гуцол М. В. підтримав вимоги, викладені в апеляційній скарзі та просив її задовольнити. Відповідач ОСОБА_2 будучи належним чином повідомлена про дату, час і місце розгляду справи, до суду не з`явилася, будь-яких клопотань про відкладення розгляду до суду не надсилала. Представнику служби у справах дітей Бершадської міської ради Лелюк В. І. було забезпечено участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення судута попереджено заявника, що ризики технічної неможливості участі у відеоконференції поза межами приміщення суду, переривання зв`язку тощо несе учасник справи, який подав відповідне клопотання. Однак, відеоконференцзв`язок не відбувся, оскільки Лелюк В. І. не підключилася до відеоконференції. Відповідно до ч.4 ст.212 ЦПК України ризики технічної неможливості участі в відеоконференції поза приміщенням суду, переривання зв`язку тощо несе учасник справи, який подав відповідну заяву. За таких обставин, суд ухвалив провести розгляд справи у відсутність осіб, які не з`явилися, про день та час судового розгляду повідомлені належним чином (ч. 2 ст. 372 ЦПК України. Частинами 1, 2 статті 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення суду оскаржується в частині відмови у задоволенні позовної вимоги про визначення місця проживання дитини, в іншій частині рішення суду першої інстанції не оскаржується, а тому відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України апеляційним судом не переглядається. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до висновку, що рішення Чечельницького районного суду Вінницької області від 22 квітня 2025 року в оскаржуваній частині відповідає вимогам закону. За частиною 3 статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до частини 1 статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. По справі встановлено наступні обставини: - позивач та відповідач перебувають у зареєстрованому шлюбі, від якого мають малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про шлюб та свідоцтвом про народження (а.с. 5,6); - відповідно до акту обстеження умов проживання, дитина ОСОБА_3 проживає в сім`ї батька ОСОБА_1 .. ОСОБА_1 (з його слів) отримує дохід від підприємницької діяльності (лісопильне та стругацьке виробництво, оптова торгівля деревиною) та отримує щомісячний дохід від 20 000 до 100 000 гривень (з його слів). Хлопчик має окрему облицьовану кімнату в якій є спальне місце, письмовий стіл для виконання домашніх завдань, шафа для одягу та тумби для зберігання шкільного, канцелярського приладдя та іграшок. ОСОБА_3 навчається у першому класі Бершадського ліцею ім. Анатолія Матвієнка. Зі слів батька хлопчик навчається добре. Батько ніжно спілкується з дитиною. Рома відкритий, веселий, контактний та з його слів він любить обох батьків та часто спілкується з матір`ю, але бажає жити з батьком. ОСОБА_4 - мати ОСОБА_3 (зі слів ОСОБА_1 ) 7 днів назад зібрала речі та з`їхала і вже 4 дні із ним не підтримує зв`язок. Акт не містить дати, однак виготовлений на підставі заяви ОСОБА_1 від 07.05.2024 (а.с.9). - згідно висновку органу опіки та піклування Бершадської міської ради від 24 вересня 2024 року, який затверджено рішенням виконавчого комітету Бершадської міської ради № 256 від 24 вересня 2024 року, орган опіки та піклування рекомендує визначити місце проживання малолітньої дитини, ОСОБА_3 разом із батьком ОСОБА_1 (а.с.41-42). Між сторонами виник спір з приводу визначення місця проживання дитини. Згідно з частинами другою, восьмою, дев`ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності відповідно до моральних засад суспільства. Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»). Згідно зі статтею 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами. Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини. У ст. 141 СК України встановлено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого ч. 5ст. 157 цього Кодексу. Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. Згідно з ч. 1ст. 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. За ч.ч. 1, 2ст. 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. Тлумачення ч. 1ст. 161 СК України свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку. При визначенні місця проживання дитини першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини в силу вимог ст. 3 Конвенції про права дитини. Враховуючи вимоги ст. 51 Конституції України, ст. 3, 9, 18 Конвенції про права дитини, ст. 7 СК України, а також положення прецедентної практики Європейського суду з прав людини, при вирішенні справи, зокрема, про визначення місця проживання дитини встановлення обставин, які, на думку суду, забезпечують найкращі інтереси дитини та зазначення указаних обставин у відповідному рішенні є обов`язком суду. Аналіз національного законодавства вказує на те, що втручання суду у вирішення питання щодо місця проживання дітей має відбуватись у крайніх випадках, за наявності спору між батьками, задля сторонньої оцінки обставин, що визначені ч. 2 ст. 161 СК України. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. Судовий розгляд сімейних спорів, у яких зачіпаються інтереси дитини, є особливо складним, оскільки в його процесі вирішуються не просто спірні питання між батьками та іншими особами, а визначається доля дитини. В ході судового розгляду даної справи встановлено, і вказані обставини підтверджуються матеріалами справи та не заперечуються сторонами по справі, що син ОСОБА_5 проживає із батьком за адресою їх проживання. Відповідно до приписів ч.1 статті 4 ЦПК України, яка регламентує право на звернення до суду за захистом, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Виходячи із правового аналізу даної норми Закону, оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи законних інтересів, то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси особи, яка звернулась до суду, а якщо були, то вказати, чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це. Таким чином, зверненню до суду із позовом про визначення місця проживання дитини має передувати спір між батьками дитини щодо місця її проживання. При цьому той із батьків, хто звернувся до суду із таким позовом, має довести, що дійсно батьки не можуть досягнути згоди щодо місця проживання дитини, і з даного приводу між ними існує спір. Суд першої інстанції вірно виснував, що спору між сторонами на даний час немає, так як вони добровільно визначили місце проживання сина на певний період із батьком. Відтак, позивачем не доведено, що його права порушені, а відповідно до вимог частини першої статті 4 ЦПК України, частини першої статті 15 ЦК України до суду особа має право звернутися, якщо її права порушені, невизнані або оспорюються. Так, як вбачається із поданого відзиву на позов відповідач вказала, що на даному етапі життя вони дійшли згоди, про те, що на певний час їх малолітній син проживає з позивачем, проте не назавжди і найближчим часом вона планує, щоб в подальшому син проживав із нею і вона повною мірою могла його виховувати. Також вона заперечує щодо визначення місця проживання сина разом з батьком, пояснюючи це тим, що наразі син проживає з позивачем, однак це не позбавляє її права, як матір, брати активну участь у розвитку та становленні сина. На даний час вона знаходиться за місцем реєстрації, поруч зі своїми батьками, так як їм необхідна її допомога. Такий висновок суду першої інстанції відповідає позиції Верховного Суду, висловленій в постанові від 10 липня 2024 року у справі №127/16211/23. Фактично цей спір щодо місця проживання дитини був ініційований батьком дитини, з яким дитина і так фактично проживала і продовжує проживати. Мати дитини на момент розгляду справи не вимагала та не вимагає зміни її місця проживання, а у справі відсутні докази того, що батько дитини забороняє матері бачитися із сином. За даних обставин, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що ні права позивача, ні права дитини не порушені, а тому, і судовому захисту не підлягають, тому обґрунтовано відмовив у цій частині позовних вимог. Суд апеляційної інстанції відхиляє доводи апеляційної скарги позивача стосовно того, що суд першої інстанції не взяв до уваги висновок органу опіки та піклування, відповідно до якого орган опіки та піклування прийняв рішення про доцільність визначення місце проживання малолітнього сина разом з батьком. Даний висновок, з у рахуванням встановлених судом обставин справи, не є вирішальним, оскільки не містить ознак рішення суб`єкта владних повноважень, не є нормативно-правовим актом чи правовим актом індивідуальної дії, він не породжує прямих юридичних наслідків для сторін та безпосередньо не впливає на їх права й обов`язки, тобто є фактично джерелом доказування при наявності цивільного спору, оскільки несе виключно інформативний і має рекомендаційний характер. Як уже зазначалося, відсутній спір між позивачем та відповідачем з приводу визначення місця проживання дитини. Такий висновок викладений Верховним Судом в постановах від 28 січня 2021 року у справі № 753/6498/15-ц, від 30 листопада 2022 року у справі № 523/11247/19, також mutatis mutandis постанови Великої Палати Верховного Суду від 13 червня 2018 року у справі № 500/6325/17, від 04 липня 2018 року у справі № 496/4271/16-а (К/9901/29090/18). У постанові від 16 лютого 2022 року в справі № 742/710/19 Верховний Суд та в постановах від 13 червня 2018 року у справі № 500/6325/17, від 04 липня 2018 року у справі № 496/4271/16-а, від 01 липня 2020 року у справі № 522/23095/16-а, від 13 червня 2018 року в справі № 500/6325/17 Велика Палата Верховного Суду зазначили, що висновки та рішення служби у справах дітей є дорадчими документами та не тягнуть за собою виникнення будь-яких прав чи обов`язків у батьків щодо батьківських прав та визначення способів участі у вихованні дитини, оскільки такі висновки та рішення не порушують прав та обов`язків жодного з батьків. Правові наслідки для батьків виникають виключно в результаті прийняття рішення судом, в процесі якого і відбувається оцінка всіх доказів в сукупності, у тому числі і оспорюваних висновків та рішень органу опіки та піклування, які не мають наперед встановленої сили для суду, що розглядає спір про визначення місця проживання дитини. Інші доводи, наведені у апеляційній скарзі, були предметом дослідження у суді першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах законодавства. При цьому переважна більшість цих доводів в основному зводяться до переоцінки доказів, яким дана належна оцінку обґрунтовано викладена в мотивувальній частині оскаржуваного рішення. Вагомих, достовірних та достатніх доводів, які б спростували висновки суду першої інстанції та впливали на законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, апеляційна скарга не містить. З огляду на зазначене, апеляційний суд встановив, що рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, на законність рішення суду не впливають, тому апеляційну скаргу потрібно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 06 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "РуїсТоріха проти Іспанії" (RuizTorijav. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29). Оскаржуване рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення, а доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 374 ЦПК України, апеляційний суд за результатами розгляду апеляційної скарги має право, зокрема, залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення без змін можливе, якщо суд апеляційної інстанції визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Зважаючи на надану оцінку доводам учасників справи та висновкам суду першої інстанції, апеляційний суд вважає, що постановлене у справі рішення є законним та обґрунтованим і підстав для його зміни чи скасування за наведеними у скарзі доводами колегія суддів не вбачає, оскільки її доводи суттєвими не являються, носять суб`єктивний характер, зводяться до переоцінки доказів і правильності висновків суду не спростовують. Тому рішення Чечельницького районного суду Вінницької області від 22 квітня 2025 року підлягає залишенню без змін, а подану апеляційну скаргу слід залишити без задоволення. На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 376, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, - п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Чечельницького районного суду Вінницької області від 22 квітня 2025 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуюча суддя Т. М. Шемета Судді О. Ю. Береговий О. В. Ковальчук