Постанова 4803 № 185/13571/24

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/6664/25 Справа № 185/13571/24 Суддя у 1-й інстанції - Болдирєва У. М. Суддя у 2-й інстанції - Агєєв О. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 09 липня 2025 року м. Дніпро Дніпровський апеляційний суд у складі: головуючого судді Агєєва О.В., суддів: Космачевської Т.В., Халаджи О.В. за участю секретаря судового засідання: Гречишникової О.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Дніпро цивільну справу 185/13571/24 за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» про відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров`я, за апеляційною скаргою представника Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» - Єлістратова Романа Вячеславовича на рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 11 квітня 2025 року, ухвалене у складі судді Болдирєвої У.М., - ВСТАНОВИВ: Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» про відшкодування моральної шкоди, заподіяної внаслідок ушкодженням здоров`я, в обґрунтування якого посилався на те, що він протягом тривалого часу працював у відповідача ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» у шкідливих умовах і отримав професійне захворювання. Довідкою МСЕК серії 12 ААА № 056577 від 02 травня 2019 року йому первинно, встановлено 60 відсотків втрати професійної працездатності за профзахворювання. Довідкою МСЕК серії 12 ААА № 120996 від 13 квітня 2022 року позивачу встановлено повторно безстроково ступінь втрати професійної працездатності у розмірі 60 %. Позивач вважає, що за таких обставин відповідач повинен відшкодувати йому моральну шкоду, оскільки він втратив здоров`я саме з вини підприємства, яке не створило безпечних умов праці. У зв`язку з чим просить стягнути з ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» на свою користь моральну шкоду, завдану ушкодженням здоров`я у розмірі 255 600,00 грн, без відрахування податків та інших обов`язкових платежів, оскільки відповідач не створив безпечних умов праці та він втратив своє здоров`я. Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 11 квітня 2025 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» (код ЄДРПОУ 00178353) на користь ОСОБА_1 , в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров`я, 120 000 (сто двадцять тисяч) грн 00 коп., без відрахування податків та інших обов`язкових платежів.В задоволені решти вимог відмовлено. Вирішено питання про судовий збір. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, представник ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» - Єлістратов Р.В., подав апеляційну скаргу, в якій вважає дане рішення необґрунтованим та таким, що ухвалено з порушенням норм матеріального права. В обґрунтування апеляційної скарги відповідач зазначив, що суд першої інстанції не надав належної оцінки, що позивач протягом тривалого часу мав постійний больовий синдром у поперековому та шийному відділі хребта та інші захворювання, неодноразово звертався до лікарні за наданням допомоги та позивача не було направлено на до обстеження, не встановлено необхідність утворення нових умов праці, що повинні забезпечуватися для недопущення погіршення стану здоров`я та посилення захворювання знаходився на лікуванні за захворюванням, яке в подальшому стало професійним та вплинуло на стан здоров`я до встановлення стійкої втрати працездатності за цим захворюванням вже вказує на приховування позивачем реального стану здоров`я та неналежного й своєчасного виявлення лікарями під проведення експертизи стану здоров`я позивача, вказує на неякісне надання медичних послуг та неправомірне визнання позивача придатним до роботи в підземних умовах. Вважає, що приховування фактичного стану здоров`я унеможливлювало проведення відновлювального лікування на початкових етапах, і як наслідок здебільше призводить до значної втрати працівником працездатності, аж до інвалідизуючих форм професійної патології саме з вини позивача та медичного закладу. Зазначає, що відповідач організовував заходи направлені на своєчасне виявлення та розвитку професійних ризиків пов`язаних зі станом здоров`я позивача та вживав відповідних заходів. Вказує, що дізнавшись за результатами амбулаторних звернень про погіршення стану здоров`я, Позивач також мав можливість припинити трудовий договір, однак продовжував працювати, зауважень щодо умов праці від Позивача не надходило. Добровільне продовження роботи на підприємстві свідчить про те, що позивач своїми свідомими діями та бездіяльністю завдав шкоди своєму здоров`ю. Зауважує, що задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив з обґрунтованості позовних вимог саме в такій частині, враховуючи необхідність для позивача у постійному лікуванні та реабілітації, наявності вимушених змін у його житті в зв`язку з професійним захворюванням. Проте, суд першої інстанції не встановив відсутність інших хворіб, що впливають на фізичні страждання позивача, виключаючи всі обставини на які посилається як позивач у своїй позовній заяві. Встановлення такого факту лише за висновками МСЕК про встановлення позивачу інвалідності та втрати працездатності - є незаконним. Зазначає, що несвоєчасне виявлення медичною комісією та приховування позивачем від роботодавця фактичного стану свого здоров`я, вплинуло на своєчасність виявлення ранніх ознак професійних захворювань, а також своєчасність вирішення питання щодо можливості працівника продовжувати роботу в умовах дії шкідливих та небезпечних факторів трудового процесу, в результаті стало основною причиною втрати працівником працездатності. Вказаним обставинам справи судом першої інстанції оцінку не надано та не враховано при прийнятті оскаржуваного рішення. Також, зазначає, що суд не з`ясував, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Отже, рішення суду побудоване на припущеннях того, що позивач зазнає певних обмежень, адже в матеріалах справи відсутні докази, а позивач до суду не з`являвся та пояснень не надавав. Також відсутні й докази зусиль, які позивач докладає для організації свого життя. Вважає, що суд першої інстанції не дослідив всі обставини справи, залишив без уваги аргументи та доводи відповідача, необґрунтовано завищив розмір моральної шкоди, та як наслідок ухвалив незаконне рішення яке не відповідає вимогам ст. 263 ЦПК України та підлягає скасуванню. У зв`язку з чим просить, рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 11 квітня 2025 року змінити в частині стягнення на його користь моральної шкоди в розмірі 120 000 грн., судового збору 1211,20 грн., зменшивши розмір моральної шкоди що підлягає стягненню на користь позивача в зв`язку з ушкодженням здоров`я до 60 000 грн. з відрахуванням податків та інших обов`язкових платежів, судового збору на користь держави до 600 грн. 00 коп. Позивач, його представник своїм правом на подачу відзиву не скористалися. Відповідно до частини 3 статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Сторони в судове засідання апеляційного суду не з`явились, про дату час та місце розгляду справи повідомлялись у встановленому законом порядку. Апеляційний суд вважає можливим розглянути справу за відсутності учасників справи, які не з`явились в судове засідання, оскільки, відповідно до ч.2 ст. 372 ЦПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав. У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Згідно з частиною першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення суду першої інстанції відповідає вказаним вимогам закону. З матеріалів справи установлено, що позивач протягом тривалого часу працював на підприємствах ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» у шкідливих умовах з повним робочим днем у шахті, що призвело до виникнення професійних захворювань. Згідно акту розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання форми П-4, затвердженого 05 квітня 2019 року, у ОСОБА_1 медичним висновком лікарсько-експертної комісії ДУ «Український науково-дослідний інститут промислової медицини» від 13 березня 2019 року встановлено наявність професійних захворювань: хронічне обструктивне захворювання легенів першої-другої стадії (пиловий бронхіт першої-другої стадії, емфізема легенів першої-другої стадії), легенева недостатність першого-другого ступеня, радикулопатія попереково-крижова та шийна з помірно вираженими статико-динамічними порушеннями хребта, м`язово-тонічним та стійким больовим синдромом, нейродистрофією у вигляді двобічного плечолопаткового періартрозу, остеоартрозу у поєднанні з періартрозами ліктьових і колінних суглобів, нейросенсорна приглухуватість першого ступеня (з легким зниженням слуху). Професійне захворювання виникло внаслідок тривалої дії шкідливих факторів виробничого середовища на організм працівника. Причини виникнення хронічного професійного захворювання: важкість праці, запиленість повітря робочої зони, підвищений рівень шуму. Довідкою МСЕК серії 12ААА № 056577 від 02 травня 2019 року ОСОБА_1 встановлено первинно 60 відсотків втрати професійної працездатності за професійними захворюваннями, в тому числі: 45 відсотків радикулопатія з ДФА, 10 відсотків ХОЗЛ, 5 відсотків приглухуватість. В подальшому довідкою МСЕК серії 12ААА № 120996 від 13 квітня 2022 року позивачу встановлений той самий відсоток втрати професійної працездатності (60%) повторно безстроково. Право позивача на відшкодування моральної шкоди виникло з дня первинного встановлення йому висновком МСЕК стійкої втрати працездатності. Надані позивачем письмові докази є достатніми, оскільки у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність обставин, на які посилається позивач в обґрунтування своїх вимог. Частково задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з наявності порушення права позивача на безпечні та здорові умови праці, що призвело до виникнення професійних захворювань та обмеження працездатності. Тому наявні підстави для відшкодування роботодавцем заподіяної працівнику моральної шкоди. З урахуванням міркувань розумності, виваженості та справедливості, зважаючи на ступінь втрати позивачем професійної працездатності, необхідність постійного лікування та реабілітації, наявність вимушених змін у житті позивача у зв`язку з ушкодженням здоров`я, суд визначає розмір грошового відшкодування моральної шкоди у сумі 120 000 грн, що відповідатиме характеру та обсягу моральних страждань, які позивач пережив і які переживатиме надалі через ушкодження здоров`я. Зазначений висновок відповідає встановленим обставинам та узгоджується з положеннями ст. ст.153, 237-1 КЗпП України. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне. Відповідно до ст.43 Конституції України держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. У ст.16 Конвенції Міжнародної організації праці від 22 червня 1981 року №155 передбачено, що від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення безпечності робочих місць, механізмів, обладнання та процесів, які перебувають під їхнім контролем, і відсутності загрози здоров`ю з їхнього боку. Від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення відсутності загрози здоров`ю з боку хімічних, фізичних та біологічних речовин й агентів, які перебувають під їхнім контролем, тоді, коли вжито відповідних захисних заходів. Від роботодавців повинно вимагатися надавати у випадках, коли це є необхідним, відповідні захисні одяг і засоби для недопущення настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, загрози виникнення нещасних випадків або шкідливих наслідків для здоров`я. Відповідно до ч.ч.1, 3 ст.13 Закону України «Про охорону праці» роботодавець зобов`язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці. Роботодавець несе безпосередню відповідальність за порушення зазначених вимог. Відповідно до вимог ст.153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган. Умови праці на робочому місці, безпека технологічних процесів, машин, механізмів, устаткування та інших засобів виробництва, стан засобів колективного та індивідуального захисту, що використовуються працівником, а також санітарно-побутові умови повинні відповідати вимогам нормативних актів про охорону праці. Згода позивача на працю в тяжких умовах праці, не знімає обов`язку та відповідальності з відповідача за забезпечення належних умов праці. Статтею 160 КЗпП України передбачено, що постійний контроль за додержанням працівниками вимог нормативних актів про охорону праці покладається на власника. Стаття 173 КЗпП України передбачає, що шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням трудових обов`язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку. Відповідно до ст. 237-1 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган повинен відшкодувати заподіяну моральну шкоду працівнику, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Відшкодування моральної шкоди провадиться власником, якщо небезпечні або шкідливі умови праці призвели до моральних втрат потерпілого, порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Під моральними втратами потерпілого розуміються страждання, заподіяні працівникові внаслідок фізичного або психічного впливу, що спричинило погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. Вина власника не вказана серед юридичних фактів, які входять до юридичного складу правопорушення, який є підставою для відшкодуванню моральної шкоди. В таких правовідносинах перевага надається встановленню обставин завдання шкоди саме на підприємстві відповідача та наявності моральних страждань працівника. При цьому презюмується обов`язок власника на створення належних, безпечних, здорових умов праці, слідкування за їх дотриманням усіма працівниками та відповідальність за шкоду, завдану особам, які потерпіли від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань (така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 12 квітня 2022 року у справі № 225/4242/21). Нормою ст.23 ЦК України встановлено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом. У п.13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз`яснено, що відповідно до ст.237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності. В даному випадку професійне захворювання пов`язане з виконанням робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах, тому відповідальність по відшкодуванню моральної шкоди покладається на роботодавця (підприємство). У відповідності до ст.4 Закону України «Про охорону праці» державна політика в області охорони праці, базується; зокрема, на принципах пріоритету життя і здоров`я працівників, повної відповідальності роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці, соціального захисту працівників, повного відшкодування шкоди особам, які постраждали від нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань. Суд першої інстанції правильно виходив із того, що надані позивачем письмові докази є належними, оскільки містять інформацію щодо предмета доказування. Встановлено, що позивачу встановлено 60 % втрати професійної працездатності. Виходячи із наведених вище обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивачу заподіяно моральну шкоду, і він має право на її відшкодування. Визначаючи розмір моральної шкоди, судом першої інстанції було враховано роз`яснення наведені в п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в правах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» №4 від 31.03.1995 року з подальшими змінами, та взято до уваги конкретні обставини по справі, глибину і ступінь його моральних страждань, пов`язаних з фізичним станом здоров`я, істотність вимушених змін у його життєвих стосунках, і наслідків, що настали та вірно визначив розмір моральної шкоди у розмірі 120 000 грн., з відрахуванням податків і зборів. Крім того, згідно рішення Конституційного Суду України від 27 січня 2004 року, моральна шкода потерпілого від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання полягає, зокрема, у фізичному болю, фізичних та душевних стражданнях, яких він зазнає у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я. Ушкодження здоров`я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов`язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричиняють йому моральні та фізичні страждання. Таким чином, судом вірно встановлено порушення ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» норм трудового законодавства, що призвело до виникнення у позивача професійного захворювання, а тому саме на роботодавця покладається обов`язок з відшкодування завданої моральної шкоди. Колегія суддів погоджується із визначеним судом першої інстанції розміром відшкодування моральної шкоди, стягнутої з відповідача на користь позивача, який визначено ним, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості та з урахуванням інших, встановлених судом обставин. Зокрема, враховано характер отриманого позивачем професійного захворювання, відсоток втрати ним професійної працездатності у розмірі 60%, який при переоглядах залишився незмінний, стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. Правова позиція з приводу застосування принципів розумності, виваженості та справедливості при визначені розміру моральної шкоди викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 5 грудня 2018 року у справі 197/42/20. Надані позивачем докази повною мірою вказують, що ушкодження здоров`я відбулося при виконанні ним трудових обов`язків, що у свою чергу призвело як до фізичних, так і до моральних страждань. Втрата працездатності призвела до обмеження його можливості вести активний спосіб життя, він вимушений систематично отримувати медичну допомогу, він постійно відчуває психологічний дискомфорт, порушення душевної рівноваги, вираженої у почуттях розпачу, тривоги, дратівливості, у почуттях страху, поганому сні на фоні сильних больових відчуттів, внаслідок чого останній змушений прикладати додаткові зусилля для організації свого життя. Враховуючи наведене, а також те, що професійне захворювання ОСОБА_1 виникло під час його перебування у трудових відносинах з відповідачем, на якого законодавством покладено обов`язок забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці, що потягнуло за собою втрату позивачем професійної працездатності та завдало йому моральних страждань, колегія суддів вважає, що оскаржуване судове рішення в цій частині ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстави для його зміни в частині зменшення розміру відшкодування моральної шкоди відсутні. Доводи відповідача про те, що ушкодження здоров`я позивача відбулось саме внаслідок його дій, а також щодо відсутності правових підстав для відшкодування позивачеві моральної шкоди, з врахуванням того, що підприємство щорічно виділяє фінансування на виконання заходів з охорони та безпеки праці працівників, не впливають на правильність висновків суду першої інстанції. Доводи відповідача, що судом першої інстанції не було належним чином встановлено наслідків та обсягу спричинених позивачу моральних страждань з урахуванням ступеня вини відповідача, не знайшли свого підтвердження і спростовуються доказами, що містяться в матеріалах справи, зводяться до не згоди позивача із судовим рішенням. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року; SERYVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909|04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення. Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд вважає, що підстав для скасування рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 11 квітня 2025 року немає. Відповідно до ч.ч.1, 13 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. З огляду на висновок про залишення апеляційної скарги без задоволення, підстав для перерозподілу судових витрат немає. Керуючись статтями 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» - залишити без задоволення. Рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 11 квітня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» про відшкодування моральної шкоди, завданої працівнику внаслідок ушкодження здоров`я - залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Судді: Повний текст постанови складено 09.07.2025 року Головуючий суддя О.В.Агєєв