Ухвала ККС ВС № 953/11493/24

УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 09 липня 2025 року м. Київ Справа № 953/11493/24 Провадження № 51-1282 ск 25 Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі: головуючого ОСОБА_1 , суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , розглянув касаційну скаргу ОСОБА_4 на ухвали Полтавського апеляційного суду від 05 травня 2025 року, встановив: Ухвалою слідчого судді Київського районного суду м. Харкова від 12 грудня 2024 року заяву ОСОБА_4 , подану в порядку ч. 6 ст. 206 КПК України, в якій останній просив розглянути заяву про застосування до нього насильства під час затримання та приводу 27.06.2019, повернуто заявнику. На вказану ухвалу ОСОБА_4 подав апеляційну скаргу, за результатом розгляду якої Полтавський апеляційний суд ухвалою від 05 травня 2025 року закрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на ухвалу слідчого судді Київського районного суду м. Харків від 12 грудня 2024 року. Також в цьому провадженні іншою ухвалою Полтавського апеляційного суду від 05 травня 2025 року було відмовлено ОСОБА_4 в задоволенні заяви про відвід суддям Полтавського апеляційного суду ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 . У касаційній скарзі ОСОБА_4 , посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, просить скасувати ухвалу Полтавського апеляційного суду від 05 травня 2025 року про закриття апеляційного провадження та зобов`язати Київський районний суд м. Харкова провести розгляд його заяви в порядку ч. 6 ст. 206 КПК України новим складом суду. Також ОСОБА_4 просить провести розгляд його касаційної скарги за його обов`язкової участі в режимі відеозв'язку, а також визнати факт, що за ч. 2 ст. 424 КПК України ухвала Полтавського апеляційного суду від 05 травня 2025 року в межах справи № 953/11493/24 підлягає касаційному оскарженню, оскільки ця ухвала перешкоджає проведенню розслідування та викриття злочинів щодо застосування насильства. Перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що у відкритті касаційного провадження потрібно відмовити з огляду на таке. Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 428 КПК України суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо касаційна скарга подана на судове рішення, яке не підлягає оскарженню в касаційному порядку. Враховуючи, що у вступній частині касаційної скарги ОСОБА_4 вказує, що подає касаційну скаргу на судові рішення (множина) від 05 травня 2025 року, копії яких він отримав 25 червня 2025 року в ДУ «Харківський слідчий ізолятор», хоча в прохальній частині касаційної скарги просить скасувати лише ухвалу апеляційного суду від зазначеної дати про закриття апеляційного провадження, колегія суддів насамперед вбачає необхідним вказати, що ухвала Полтавського апеляційного суду від 05 травня 2025 року, якою було відмовлено ОСОБА_4 в задоволенні заяви про відвід суддям Полтавського апеляційного суду ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , текст якої міститься в ЄДРСР, сама по собі не може бути предметом касаційного оскарження, оскільки не перешкоджає подальшому розгляду цього провадження. Однак доводи щодо законності складу суду в контексті положень цієї ухвали можуть розглядатися як підстава для касаційного оскарження іншої ухвали Полтавського апеляційного суду від 05 травня 2025 року про закриття апеляційного провадження, яка може виступати предметом касаційного оскарження. Відповідно до вимог п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів убачається, що підстав для задоволення скарги немає. Оцінюючи доводи касаційної скарги щодо незаконності оскаржуваної ухвали апеляційного суду від 05 травня 2025 року про закриття апеляційного провадження, колегія суддів вбачає їх необґрунтованими. Згідно з пунктом 8 частини 2 статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. Однак право на справедливий суд, одним із аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати обмеженням, накладення яких дозволено за змістом щодо умов прийнятності скарги. Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово звертав увагу на те, що держава має право встановлювати певні обмеження права осіб на доступ до суду; такі обмеження мають переслідувати легітимну мету, не порушувати саму сутність цього права, а між цією метою і запровадженими заходами має існувати пропорційне співвідношення (пункт 57 Рішення у справі "Ашингдейн проти Сполученого Королівства" від 28 травня 1985 року, пункт 96 Рішення у справі "Кромбах проти Франції" від 13 лютого 2001 року). У рішенні Конституційного Суду України від 12.06.2012 №13-рп/2012 зазначено, що, встановлюючи обмеження права на апеляційне та касаційне оскарження судових рішень, законодавець повинен керуватися такою складовою принципу верховенства права як пропорційність. За правовою позицією Конституційного Суду України обмеження прав і свобод людини і громадянина є допустимим виключно за умови, що таке обмеження є домірним (пропорційним) та суспільно необхідним. Таким чином, Конституцією України допускається можливість обмеження права на апеляційне та касаційне оскарження рішення суду, однак воно не може бути свавільним та несправедливим. Таке обмеження має встановлюватися виключно Конституцією та законами України, переслідувати легітимну мету, бути обумовленим суспільною необхідністю досягнення цієї мети, пропорційним та обґрунтованим. Законом, який конкретизує положення Конституції України щодо обмеження можливості оскарження рішень суду, також виступає КПК України. Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що стаття 129 Конституції України гарантує право на апеляційний перегляд справи, а не кожного окремого судового рішення в межах кримінального провадження, відповідно до чого КПК України визначає, в яких випадках і які рішення слідчих суддів, судів першої інстанції підлягають перегляду в апеляційному порядку (постанова Верховного Суду від 4 квітня 2019 року у справі №494/6/18). Також у постановах Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року (справа № 646/5552/17) та від 28 лютого 2019 року (справа № 161/4229/18), які стосувалися права на апеляційне оскарження ухвал слідчих суддів, Верховний Суд підкреслив, що норми Конституції України та кримінального процесуального закону беззастережно гарантують право на апеляційне оскарження лише судового рішення, постановленого за наслідком розгляду справи (кримінального провадження в суді першої інстанції) по суті, а не всіх судових рішень у межах цієї справи (провадження). Відповідно до положень статті 24 КПК України кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого, а також на перегляд вироку, ухвали суду, що стосується його прав, свобод, законних інтересів, судом вищого рівня в порядку, передбаченому цим Кодексом. На відміну від порядку оскарження рішень, дій чи бездіяльність слідчого або прокурора, передбаченого статтями 303-308 КПК України, ст. 206 КПК України встановлює загальні обов`язки судді щодо захисту прав людини, які в частині перевірки підстав позбавлення особи свободи реалізуються виключно у передбачений цією статтею спосіб. Згідно із ч. 3 ст. 392 КПК України в апеляційному порядку можуть бути оскаржені ухвали слідчого судді у випадках, передбачених цим Кодексом. Перелік ухвал слідчого судді, які можуть бути оскаржені в апеляційному порядку під час досудового розслідування, визначено ч. 1 та ч. 2 ст. 309 КПК України. Оскарження в апеляційному порядку ухвали слідчого судді, постановленої відповідно до вимог ст. 206 КПК України, положеннями цього Кодексу не передбачено. Як убачається зі змісту оскаржуваної ухвали, апеляційний суд, встановивши, що ухвалою слідчого судді Київського районного суду м. Харкова від 12 грудня 2024 року заяву ОСОБА_4 , подану в порядку ч. 6 ст. 206 КПК України, в якій останній просив розглянути заяву про застосування до нього насильства під час затримання 27.06.2019 повернуто заявнику, дійшов правильного висновку, що вона не підлягає оскарженню в апеляційному порядку, тому обґрунтовано закрив апеляційне провадження, з чим погоджується й колегія суддів касаційного суду. Це узгоджується з висновком, який міститься у постанові об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 27 травня 2019 року у справі № 766/22242/17, де зазначено, що, оскільки ухвала слідчого судді щодо скарги, поданої в порядку ст. 206 КПК України, у переліку, передбаченому ст. 309 КПК України, відсутня, звернення до суду з апеляційною скаргою на таке рішення є підставою для відмови у відкритті апеляційного провадження. При цьому колегія суддів касаційного суду бере до уваги, що в зазначеному вище рішенні об`єднаної палати ККС ВС предметом апеляційного оскарження також було рішення слідчого судді місцевого суду, ухвалене в порядку положень ст. 206 КПК України, не по суті доводів скарги, а стосовно відмови у відкритті провадження за скаргою, поданою у порядку положень ст. 206 КПК України. Так само і в цьому провадженні мова йде не про апеляційне скарження ухвали слідчого судді місцевого суду за результатами розгляду скарги, поданої в порядку положень ст. 206 КПК України, по суті, а про апеляційне оскарження ухвали слідчого судді щодо повернення такої скарги. Вказане підтверджується сталою практикою Верховного Суду, зокрема в ухвалах від 16 квітня 2024 року у справі № 522/4231/24, від 19 грудня 2024 року у справі № 522/9264/24, від 22 квітня 2025 року у справі № 461/1847/25. Доводи касаційної скарги ОСОБА_4 про те, що апеляційний суд в порушення ч. 3 ст. 407 КПК України закрив апеляційне провадження при апеляційному розгляді ухвали слідчого судді, що не передбачено положеннями КПК України, також не вбачаються обґрунтованими, оскільки апеляційний суд, відкривши апеляційне провадження або призначивши справу за апеляційною скаргою на рішення слідчого судді до розгляду, що в цьому випадку прирівнюється до фактичного відкриття апеляційного провадження; й встановивши, що рішення, на яке була подана апеляційна скарга, не підлягає апеляційному оскарженню, цілком обґрунтовано закрив апеляційне провадження. Зазначене узгоджується з позицією, викладеною у постанові об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 19 лютого 2019 року (справа № 569/17036/18), де вказано, що, якщо після відкриття апеляційного провадження (у випадку оскарження ухвали слідчого судді - після призначення судового засідання) буде встановлено, що апеляційний розгляд здійснюється за апеляційною скаргою на судове рішення, яке не підлягає апеляційному оскарженню, апеляційний суд має постановити ухвалу про закриття апеляційного провадження. Стосовно доводів ОСОБА_4 про те, що ухвала Полтавського апеляційного суду від 05 травня 2025 року була ухвалена незаконним складом суду, й за відсутності в судовому засіданні самого ОСОБА_4 було закрито апеляційне провадження, що є порушенням вимог КПК України, то, на думку колегії суддів Верховного Суду, такі доводи також є необґрунтованими. Відповідно до даних звіту про автоматизований розподіл справ між суддями Полтавського апеляційного суду у провадженні № 11-сс/814/367/25, ЄУН 953/11493/24, який міститься на сайті Судової влади України, у цьому провадженні 15 квітня 2025 року о 14 год 15 хв. 37 секунд було визначено склад суду для розгляду, а саме головуючий-доповідач суддя ОСОБА_5 , судді ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , що відповідає складу суду в оскаржуваній ухвалі про закриття апеляційного провадження, текст якої розміщено у ЄДРСР. При цьому, згідно зі змістом ухвали Полтавського апеляційного суду від 05 травня 2025 року, яка також міститься в ЄДРСР, під час провадження в суді апеляційної інстанції ОСОБА_4 заявив відвід суддям ОСОБА_5 , ОСОБА_6 і ОСОБА_7 , посилаючись на те, що вони є упередженими, порушували його права, а щодо судді ОСОБА_6 було подано заяву про кримінальне правопорушення до Офісу Генерального прокурора. Заява про відвід була розглянута, й у задоволенні заяви ОСОБА_4 про відвід суддям Полтавського апеляційного суду ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 було відмовлено. Крім того, як убачається зі змісту ухвали Полтавського апеляційного суду від 05 травня 2025 року про закриття апеляційного провадження, ОСОБА_4 у процесі здійснення судового засідання після заявлення відводу колегії суддів залишив спеціальне приміщення ДУ "Харківський слідчий ізолятор", призначене для проведення судових засідань у режимі відеоконференції, та висловив небажання в подальшій участі в судовому засіданні. Колегія суддів апеляційного суду по факту цього в оскаржуваній ухвалі зауважила, що брати участь у судовому засіданні є правом ОСОБА_4 , яке також передбачає і право відмовитися від участі в судовому засіданні. Тому розгляд провадження був продовжений, з обґрунтованістю чого погоджується і колегія суддів касаційного суду. Доводи ОСОБА_4 щодо необхідності задоволення відводів та/чи самовідводів суддів Полтавського апеляційного суду, оскільки, на його думку, вони вчиняли щодо нього злочини, є упередженими, недоброчесними та некомпетентними, раніше ухвалювали незаконні рішення, не вбачаються належно вмотивованими, носять характер суб`єктивних суджень скаржника, оскільки посилань на об`єктивні дані, якими такі обставини підтверджуються, немає. При цьому подання до правоохоронного органу заяви про можливе вчинення певною особою, в тому числі й суддею, кримінального правопорушення не може ототожнюватися з встановленням факту такого вчинення, що є виключною прерогативою вироку суду, який набрав законної сили. Так само й ухвалення раніше певним суддею певного рішення, яке, на думку скаржника, є незаконним, порушує його права, не є саме по собі підставою для відводу чи самовідводу судді за відсутності об`єктивних підстав, які підтверджують упередженість такого судді. При цьому рішення певного судді про необхідність заявлення самовідводу у певній ситуації ухвалюється ним самостійно, виходячи з власної оцінки обставин справи та свого внутрішнього переконання щодо наявності чи відсутності підстав для самовідводу. Доводи ОСОБА_4 про порушення правил підсудності суддями Полтавського апеляційного суду, колегія суддів також не вбачає обґрунтованими, оскільки ухвалою Верховного Суду від 10 квітня 2025 року подання голови Харківського апеляційного суду було задоволено, матеріали провадження за заявою ОСОБА_4 , поданою в порядку ч. 6 ст. 206 КПК України, про застосування до нього насильства під час затримання та приводу 27 червня 2019 року (справа №953/11493/24) за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на ухвалу слідчого судді Київського районного суду м. Харкова від 12 грудня 2024 року було направлено з Харківського апеляційного суду до Полтавського апеляційного суду. Текст цієї ухвали міститься в ЄДРСР. Доводи ОСОБА_4 про те, що апеляційний суд не мав права розглядати його апеляційну скаргу як скаргу на ухвалу слідчого судді, оскільки слідчий суддя місцевого суду фактично не виконав свої обов`язки, відмовився ухвалювати рішення, що є службовим злочином, також не вбачаються слушними, оскільки положеннями чинного КПК України передбачений єдиний порядок апеляційного оскарження ухвал слідчих суддів, апеляційне оскарження яких передбачене положеннями цього закону. Стосовно касаційних вимог ОСОБА_4 про те, щоб зобов`язати Київський районний суд м. Харкова провести розгляд його заяви в порядку ч. 6 ст. 206 КПК України новим складом суду, колегія суддів вбачає необхідним вказати, що предметом касаційного оскарження в цьому провадженні є рішення апеляційного суду, тоді як ухвали слідчих суддів місцевих судів відповідно до положень чинного КПК України не можуть бути предметом касаційного оскарження, тому розгляд вказаних касаційних вимог не перебуває в межах компетенції суду касаційної інстанції. З огляду на це й керуючись положеннями п. п. 1, 2 ч. 2 ст. 428 КПК України, Суд постановив: Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_4 на ухвали Полтавського апеляційного суду від 05 травня 2025 року. Ухвала є остаточною й оскарженню не підлягає. Судді ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3