Постанова 4805 № 274/5396/24

УКРАЇНА Житомирський апеляційний суд Справа №274/5396/24 Головуючий у 1-й інст. Большакова Т. Б. Категорія 39 Доповідач Борисюк Р. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 08 липня 2025 року Житомирський апеляційний суд у складі: головуючого судді Борисюка Р.М., суддів Галацевич О.М., Павицької Т.М., з участю секретаря судового засідання Смоляра А.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Житомирі цивільну справу №274/5396/24 за позовом Акціонерного товариства «Акцент-Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Акцент-Банк» на заочне рішення Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 20 листопада 2024 року, ухвалене під головуванням судді Большакової Т.Б. в місті Бердичеві, в с т а н о в и в : У червні 2024 року представник Акціонерного товариства «Акцент-Банк» (далі АТ «Акцент-Банк», Банк, позивач) звернувся до суду з позовом, де просив стягнути із ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором №б/н від 27 серпня 2019 року у розмірі 99 471,61 грн, яка станом на 29 травня 2024 року складається із: 70 992,28 грн заборгованість за кредитом; 28 479,33 грн заборгованість по відсоткам. Також просив суд стягнути судові витрати у розмірі 3028 грн. В обґрунтування позову зазначав, що 27 серпня 2019 року ОСОБА_1 приєдналася до Умов та Правил надання банківських послуг в A-Банку з метою отримання банківських послуг та відкриття банківського рахунку. На підставі поданої анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в A-Банку відповідачем ініційовано встановлення кредитного ліміту на її банківський рахунок і отримання платіжної картки, як засобу доступу до зазначеного рахунку. Відповідачу було надано кредит у вигляді встановлення кредитного ліміту на рахунок зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 44,4% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом та видано платіжну картку. Вона підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг та «Тарифами банку», які викладені на банківському сайті, складає між нею та банком кредитний договір, що підтверджується підписом у заяві. Вказував, що всі основні умови кредитування доведені відповідачеві, що підтверджується її підписом в паспорті споживчого кредиту за програмою «Кредитна картка». Представник зазначав, що АТ «А-Банк» свої зобов`язання за договором та угодою виконав в повному обсязі, а саме надав відповідачу кредит (становив кредитний ліміт) у розмірі відповідно до договору, проте остання не надала своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками, а також іншими витратами відповідно до умов договору, що має відображення у розрахунку заборгованості за договором. У зв`язку із зазначеними порушеннями зобов`язань за кредитним договором, відповідач станом на 29 травня 2024 року має заборгованість у розмірі 99 471,61 грн, яка складається із: 70 992,28 грн - заборгованість за кредитом; 28 479,33 грн - заборгованість за відсотками. Враховуючи вищевикладене просив задовольнити позов в повному обсязі. Заочним рішенням Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 20 листопада 2024 року позовні вимоги АТ «Акцент-Банк» задоволено частково. Із врахуванням виправленої описки стягнуто із ОСОБА_1 на користь позивача заборгованість за кредитним договором №б/н від 11 лютого 2018 року у розмірі 70 992, 28 грн грн та 2161,06 грн судового збору. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції в частині незадоволених позовних вимог, представник АТ «Акцент-Банк» подав апеляційну скаргу, у якій просить його скасувати в оскаржуваній частині та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову у повному обсязі. Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення суду в оскаржуваній частині є незаконним, необґрунтованим та таким, що ухвалене із неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. Вказує, що відповідач в анкеті-заяві про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг в А-Банку підтвердила під розпис факт ознайомлення з Умовами і Правилами надання банківських послуг та зобов`язалася в подальшому регулярно знайомитися зі змінами до них, викладеними на сайті банку. Звертає увагу на те, що посилання суду першої інстанції на постанову Верховного Суду від 03.07.2019 по справі №342/180/17 є необґрунтованим, оскільки у вказаній справі розглядався випадок, коли тарифи банку не було підписано боржником, у даній справі банком долучено паспорт споживчого кредиту за програмою «Кредитна картка», в якому чітко зазначені всі обговорені умови кредитування, строки, процента ставка та інше. Зазначає, що паспорт продукту підписано боржником за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором. Місцевий суд на ці обставини належної уваги не звернув, і безпідставно відмовив у задоволенні позову в частині стягнення із відповідача відсотків за користування кредитними коштами. Відзив на апеляційну скаргу не надходив. Згідно частини 3 статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду. Належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи учасники в судове засідання не з`явились, а тому суд апеляційної інстанції розглянув справу у їх відсутність без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, що передбачено положеннями частини 2 статті 372 та частини 2 статті 247 ЦПК України. Рішення суду першої інстанції оскаржується лише в частині відмови у стягненні заборгованості за відсотками, а тому в іншій частині підстав для його перегляду апеляційним судом не убачається. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до положень статті 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на наступне. Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Статтею 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з того, що наданими позивачем доказами в обґрунтування заявлених позовних вимог не підтверджено обставини правомірності нарахування відсотків за користування кредитом у сумі 28 479,33 грн, а також не доведено, на яких умовах між банком та позичальником була досягнута згода щодо здійснення плати за користування кредитом. Колегія суддів погоджується з висновками місцевого суду, мотивуючи таким. Як убачається із матеріалів справи 27 серпня 2019 року ОСОБА_1 підписала анкету-заяву про приєднання до умов і правил надання банківських послуг в А-Банку, відповідно до якої АТ «А-Банк» надав позичальнику кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку, з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. На підтвердження позовних вимог АТ «А-Банк» надано копію анкети-заяви ОСОБА_1 від 27 серпня 2019 року, відповідно до якої відповідач приєдналася до Умов та Правил надання банківських послуг у АТ «А-Банк». Відповідно до змісту анкети-заяви споживач погодилася з тим, що ця заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг і тарифами складає між нею та банком договір про надання банківських послуг. Водночас, долучений до позовної заяви витяг з Умов та Правил надання банківських послуг у АТ «Акцент-Банк», якими передбачено порядок надання та умови погашення кредиту, погашення заборгованості по кредиту, сплату нарахованих за період користування кредитом процентів, комісії за користування кредитом та інших витрат, визначено права та обов`язки сторін договору надання банківських послуг - відповідачем не підписаний. Відповідно до довідки, долученої до позовної заяви, ОСОБА_1 відкрито рахунок № НОМЕР_1 та видано наступні картки: № НОМЕР_2 , строком дії до грудня місяця 2024 року; № НОМЕР_3 , строком дії до вересня місяця 2028 року, № НОМЕР_4 , строком дії до березня місяця 2028 року. Як убачається з довідки за лімітами споживачу банківських послуг розмір кредитного ліміту банком змінювався: 27 серпня 2019 року кредитний ліміт встановлено 14 200 грн., 19 лютого 2020 року кредитний ліміт було збільшено до 39 200 грн., 09 лютого 2022 року кредитний ліміт збільшено до 39 200 грн., 01 березня 2022 року кредитний ліміт було зменшено до 5 327 грн., 29 березня 2024 року кредитний ліміт було збільшено до 71 000 грн. Факт користування відповідачем кредитними коштами підтверджений доданою до матеріалів справи випискою по картці за період з 27 серпня 2019 року по 29 травня 2024 року. Відповідно до наданого банком розрахунку заборгованості станом на 29 травня 2024 року заборгованість ОСОБА_1 перед АТ «Акцент-Банк» за кредитним договором №б/н від 27 серпня 2019 року становить 99 471,61 грн., з яких: 70 992,28 грн заборгованість за кредитом; 28 479,33 грн заборгованість по відсоткам. Перевіряючи законність рішення суду в оскаржуваній частині, колегія суддів враховує наступне. Правовідносини, які виникли між сторонами, регулюються Цивільним кодексом України та Законом України «Про банки та банківську діяльність». За приписами частин 1, 2 статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво - чи багатосторонніми (договори). Частинами 1, 2 статті 207 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Згідно частини 1 статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. У відповідності до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України). У статті 2 Закону України «Про банки та банківську діяльність» визначено, що банківський кредит - це будь-яке зобов`язання банку надати певну суму грошей в обмін на зобов`язання боржника щодо повернення заборгованої суми, сплати процентів за її користування та інших зборів з такої суми. Правовою формою щодо оформлення відносин сторін є кредитний договір. В силу частини 1 статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Згідно з частиною 1 статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України). Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі. Відповідно до висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 07 жовтня 2020 року №127/33824/19, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статі 205, 207 ЦК України). Встановлено, що 27 серпня 2019 року ОСОБА_1 підписала анкету-заяву про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг в А-Банку, а також Паспорт споживчого кредиту простим електронним підписом. Матеріалами справи також підтверджено отримання картки та встановлення кредитного ліміту згідно підписаної анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в А-Банку від 27 серпня 2019 року. Випискою по картці за період з 27 серпня 2019 року по 29 травня 2024 року також підтверджено користування ОСОБА_1 кредитними коштами. Відтак, колегія суддів приходить до висновку про укладеність вище вказаного договору про надання споживчого кредиту між відповідачем та АТ «Акцент-Банк». Відповідно до частини 1 статті 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ч. 1 ст. 629 ЦК України). Згідно з частиною 1 статті 599 ЦК України, зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Частиною 1 статті 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Згідно із частиною 1 статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. Відповідно до статті 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ «Акцент-Банк»). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. За змістом статті 1056-1 ЦК України, розмір відсотків та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Фіксована відсоткова ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Встановлений договором розмір фіксованої відсоткової ставки не може бути збільшено банком в односторонньому порядку. Умова договору щодо права банку змінювати розмір фіксованої відсоткової ставки в односторонньому порядку є нікчемною. Відповідно до частини 1 статті 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника відсотків від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання відсотків встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір відсотків, їх розмір визначається нарівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно положень статті 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. За правилами статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Частиною 1 статті 77 ЦПК України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. У справі, що переглядається встановлено, що в анкеті-заяві позичальника від 27 серпня 2019 року відсоткова ставка не зазначена. Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованості за відсотками в розмірі 28 479,33 грн. Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в частині стягнення відсотків, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором, посилався на Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в АТ «Акцент-Банк», як невід`ємної частини спірного договору. Витягом з Умов та Правил надання банківських послуг в АТ «Акцент-Банк», що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, в тому числі: пільговий період користування коштами, відсоткова ставка, права та обов`язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема штраф за несвоєчасне погашення кредиту та/або відсотків за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов`язань та їх розміри і порядок нарахування. При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме цей Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в АТ «Акцент-Банк», розуміла відповідачка та ознайомилась і погодилась з ними, підписуючи Анкету-Заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг АТ «Акцент-Банк». Також відсутні докази, що вказані документи на момент отримання відповідачкою кредитних коштів містили умови щодо сплати відсотків за користування кредитними коштами, зокрема, саме у зазначеному в цих документах, що додані Банком до позовної заяви, розмірах і порядках нарахування. Сама роздруківка із сайту позивача є неприйнятним доказом, оскільки її зміст повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в Умови та Правила споживчого кредитування. Колегія суддів зазначає, що в даному випадку неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини 1 статті 634 ЦК України, оскільки Умови та Правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (http://a-bank.com.ua/terms), неодноразово змінювалися самим АТ «Акцент-Банк», в період з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із вказаним позовом. Кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в АТ «Акцент-Банк» у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову. З урахуванням викладеного колегія суддів дійшла висновку, що матеріали справи не містять підтверджень, що саме доданий до позовної заяви витяг з Умов, які надав банк, відповідачка розуміла та ознайомилася і погодилася з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у АТ «Акцент - Банк». Такі висновки відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі №342/180/17 (провадження №14-131цс19) і підстав від її відступу колегія суддів не вбачає. А згідно частини 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норм права до спірних відносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Також обґрунтовуючи свої вимоги банк посилався на паспорт споживчого кредиту, в якому зазначені умови кредитування та який підписаний відповідачкою. Встановлено, що Паспорт споживчого кредиту підписаний ОСОБА_1 27 серпня 2019 року. Із його змісту вбачається, що умови договору про споживчий кредит можуть відрізнятися від інформації, наведеної в цьому Паспорті споживчого кредиту, та будуть залежати від проведеної кредитодавцем оцінки кредитоспроможності споживача з урахуванням, зокрема, наданої ним інформації про майновий та сімейний стан, розмір доходів тощо. У вказаному Паспорті зазначено інформацію щодо орієнтованої реальної процентної ставки та орієнтованої загальної вартості кредиту для споживача. Отже, він містить узагальнену інформацію про умови кредитування. У той же час, Анкета-заява, яка підписана відповідачкою, не містить домовленості сторін про сплату процентів за користування кредитними коштами. Саме по собі підписання відповідачкою Паспорту споживчого кредиту без підтверджень про конкретні запропоновані їй умови та правила банківських послуг не може свідчити про те, що відповідачка ознайомлена з відсотками, які їй можуть бути нараховані. Також колегія суддів звертає увагу на наступне. У Паспорті споживчого кредиту зазначено, що датою надання вказаної інформації є 27 серпня 2019 року, проте інформація зазначена у ньому зберігає чинність до 01 січня 2020 року, тобто на час виникнення заборгованості не є актуальною. Термін «Паспорт споживчого кредиту» визначається у Законі України «Про споживче кредитування» в розділі II «Інформаційне забезпечення договору про споживчий кредит та дії, що передують його укладенню» та у Додатку 1 зі стандартизованою формою такого паспорта. Приписи про умови договору про споживчий кредит, його форму, порядок укладення та розірвання визначені у розділі ІІІ «Договір про споживчий кредит» цього Закону. До укладення договору про споживчий кредит кредитодавець надає споживачу інформацію, необхідну для порівняння різних пропозицій кредитодавця з метою прийняття ним обґрунтованого рішення про укладення відповідного договору, в тому числі з урахуванням обрання певного типу кредиту. Зазначена інформація безоплатно надається кредитодавцем споживачу за спеціальною формою (паспорт споживчого кредиту), встановленою у Додатку 1 до цього Закону, у письмовій формі (у паперовому вигляді або в електронному вигляді з накладенням електронних підписів, електронних цифрових підписів, інших аналогів власноручних підписів (печаток) сторін у порядку, визначеному законодавством) із зазначенням дати надання такої інформації та терміну її актуальності. У такому разі кредитодавець визнається таким, що виконав вимоги щодо надання споживачу інформації до укладення договору про споживчий кредит згідно з частиною третьою цієї статті (частина друга статті 9 Закону України «Про споживче кредитування», чинного на момент виникнення спірних правовідносин (далі - Закон № 1734-VIII)). З огляду на ці приписи, паспорт споживчого кредиту є довідкою для споживача про умови кредитування, з якими банк зобов`язаний його ознайомити для прийняття споживачем усвідомленого рішення про наступне укладення кредитного договору. У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 червня 2021 року у справі №201/10403/19 вказано, що положення Закону №1734-VIII допускають те, що укладення договору про споживчий кредит може бути пов`язане з необхідністю отримання споживачем додаткових чи супутніх послуг кредитодавця або третіх осіб, але вимагають, щоб відомості про це були відображені у паспорті споживчого кредиту, з яким кредитодавець має ознайомити позичальника у письмовій формі до укладення договору про споживчий кредит. Інформація про наслідки прострочення виконання зобов`язань зі сплати платежів, зокрема, розмір неустойки, процентної ставки, інших платежів, які застосовуються чи стягуються за невиконання зобов`язання за договором про споживчий кредит, має бути зазначена у такому договорі. Враховуючи, що Паспорт споживчого кредиту є інформацією, яка була актуальною до 01 січня 2020 року, дана інформація не може бути взята судом до уваги, як доказ підтвердження конкретних умов кредитування, запропонованих ОСОБА_1 щодо сплати відсотків згідно кредитного договору. Відтак, суд першої інстанції в повній мірі дослідив розрахунок заборгованості за договором, укладений між АТ «Акцент - Банк» та клієнтом ОСОБА_1 станом на 29 травня 2024 року та дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для стягнення заборгованості за відсотками. Доводи апеляційної скарги щодо незаконності рішення місцевого суду у цій частині, наведені у скарзі, не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які ґрунтовно, повно викладені у мотивувальній частині оскаржуваного рішення суду, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди апелянта з висновками щодо їх оцінки. Згідно статті 89 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Таким чином, доводи апеляційної скарги про порушення судом норм матеріального та процесуального права є необґрунтованими, а рішення суду є законним та ґрунтується на встановлених обставинах справи. За приписами пункту 1 частини 1 стаття 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв`язку із чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін. Відповідно до частини 13 статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Оскільки у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи немає. Керуючись статтями 259, 268, 367, 368, 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд у х в а л и в : Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Акцент-Банк» залишити без задоволення, а заочне рішення Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 20 листопада 2024 року - без змін. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий Судді