Постанова 4854 № 420/18728/24

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 08 липня 2025 р.м. ОдесаСправа № 420/18728/24 Головуючий в 1 інстанції: Свида Л.І. Місце ухвалення: м. Одеса Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого Лук`янчук О.В. суддів Бітова А. І. Ступакової І. Г. розглянувши у порядку письмового провадження в місті Одеса адміністративну справу за апеляційною скаргою НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ) на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 07 січня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, - В С Т А Н О В И Л А : ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ), в якому просив: - визнати протиправною бездіяльності щодо несвоєчасного остаточного розрахунку при звільненні, а саме ненарахування та невиплати індексації грошового забезпечення у повному обсязі; - зобов`язати виплатити середнє грошове забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку (нарахування та виплата індексації грошового забезпечення у повному обсязі), за період з 27.10.2021 р. по 18.07.2022 року у повному обсязі, з 19.07.2022 року по 17.04.2024 року - не більш як за шість місяців, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100; - визнати протиправною бездіяльності щодо ненарахування та невиплати компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати; - зобов`язати нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушення строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати. В обґрунтування позовних вимог зазначається, що за період з 01.11.2016 року по 28.02.2018 року йому не в повному обсязі була нарахована та виплачена індексація грошового забезпечення. 17.04.2024 року на розрахунковий рахунок позивача нарахована індексація грошового забезпечення на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду по справі №420/23774/23 у розмірі 56499,14 грн. Позивач вважає ненарахування та невиплату йому середнього заробітку за час несвоєчасної виплати суми індексації грошового забезпечення у повному обсязі - протиправними. Крім того, позивач вважає за необхідне стягнути з відповідача на його користь компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації за весь час затримки виплати - за період з 01.01.2016 року по день фактичної виплати індексації. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 07 січня 2025 року позовну заяву ОСОБА_1 - задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ) щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Зобов`язано НОМЕР_1 прикордонний загін Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 110623,12 грн. з відрахуванням належних податків та зборів. Визнано протиправною бездіяльність НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ) щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушення строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01.11.2016 року по день фактичної її виплати. Зобов`язано НОМЕР_1 прикордонний загін Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушення строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01.11.2016 року по день фактичної її виплати. В задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_1 - відмовлено. Стягнуто з НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ) за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у розмірі 1211,20 грн. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, НОМЕР_1 прикордонний загін Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ), подав апеляційну скаргу, в якій зазначає про порушення норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин справи, а тому просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову. В своїй скарзі апелянт зазначає, що у даному випадку предметом спору є правовідносини щодо виплати середнього заробітку, які регулюються нормами спеціального законодавства та не можуть підмінюватися нормами Кодексу законів про працю України, оскільки позивач перебував у статусі військовослужбовця, а не працівника Державної прикордонної служби України. Апелянт звертає увагу, що виплата індексації грошового забезпечення (за рішенням суду) не є правовою підставою для проведення виплати середнього заробітку в розумінні Порядку №100. Також, апелянт не погоджується з висновком про зобов`язання нарахувати компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення. Справу розглянуто судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження на підставі ч.1 ст.311 КАС України. Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне. Судом першої інстанції встановлено, що позивач проходив військову службу в НОМЕР_1 прикордонному загоні ДПС України (Військова частина НОМЕР_2 ) в період з 26.10.2016 року та з 27.10.2021 року виключений із списків особового складу та всіх видів забезпечення. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 19.12.2023 року у справі №420/23774/23, що набрало законної сили на підставі постанови П`ятого апеляційного адміністративного суду від 09.04.2024 року, зобов`язано НОМЕР_1 прикордонний загін Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 за період з 01.11.2016 року по 28.02.2018 року, із врахуванням нарахованої та виплаченої індексації грошового забезпечення, включно із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) - січень 2008 року. відповідно до вимог Закону України Про індексацію грошових доходів населення, Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078. 17.04.2024 року на картковий рахунок позивача відповідачем виплачено індексацію грошового забезпечення на виконання рішення суду у справі №420/23774/23 в сумі 56499,14 грн. Позивач вважає, що у зв`язку із затримкою виплати індексації грошового забезпечення відповідачем затримано розрахунок при звільненні, тому він має право на виплату середнього заробітку за весь період затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку та компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушення строків виплати індексації грошового забезпечення, що стало підставою для звернення до суду з цим позовом. Розглядаючи справу суд першої інстанції дійшов висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог, оскільки позивач має право на виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 28.10.2021 року по 17.04.2024 року, а не як вказує позивач за період з 27.10.2021 року по 17.04.2024 року. При цьому, суд першої інстанції, враховуючи постанови Верховного Суду, спірний період стягнення середнього заробітку у цій справі поділив на дві частини: з 28.10.2021 року до 18.07.2022 року та з 19.07.2022 року по 17.04.2024 року (у межах шести місяців, визначених у новій редакції статті 117 Кодексу законів про працю України) та зобов`язав відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 110623,12 грн. з відрахуванням належних податків та зборів. Також, суд дійшов до висновку про наявність підстав для виплати позивачу компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації за весь час затримки виплати. Колегія суддів надаючи оцінку рішенню суду першої інстанції з урахуванням доводів апелянта виходить з наступного. Відповідно до приписів абзацу 1 статті 3 Кодексу законів про працю України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами. Згідно із статтею 4 КЗпП України законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього. Ні Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991р. за №2011-XII, ні іншими підзаконними нормативними актами не врегульовані питання порушення роботодавцем (у цьому випадку військовою частиною) строків проведення розрахунків при звільненні, а також наслідків такого порушення. Не врегульовані вказані правовідносини й іншими нормативними актами, які регулюють питання прийняття, проходження та звільнення з військової служби. За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі. Ця позиція висловлена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 20.05.2020р. у справі №816/1640/17, від 16.07.2020р. у справі №400/2884/18. Також, за правилами пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 року №1153/2008, після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання. Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини. Судом першої інстанції вірно враховано, що питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців та прирівняних до них осіб (зокрема, затримку виплати грошового забезпечення) не врегульовані положеннями спеціального законодавства про порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення. В той же час такі питання врегульовані КЗпП України. Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу. Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців не врегульовані положеннями спеціального законодавства. Згідно статті 116 КЗпП при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму. За приписами статті 117 КЗпП у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті. Відповідно до правової позиції, висловленої Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога, індексація тощо). Також, у постанові Великої Палати Верховного Суду зазначено, що якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення. Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця. Отже, відповідачем було проведено фактичний розрахунок з позивачем не у строк, встановлений положеннями ст.116 КЗпП України. Враховуючи, що позивач проходив військову службу у прикордонному загоні Державної прикордонної служби України, яка всупереч норм чинного законодавства не здійснила з ним повного розрахунку на день виключення зі списків особового складу, колегія суддів дійшла висновку про наявність правових підстав для стягнення на користь позивача середнього заробітку за час затримки виплати належних йому при звільненні сум на підставі статті 117 КЗпП України, що вірно встановлено судом першої інстанції. При цьому, з 19.07.2022р. стаття 117 Кодексу законів про працю України діє у редакції, викладеній згідно із Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022р. №2352-ІХ, згідно якої час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає компенсації середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями, що вірно встановлено судом першої інстанції, а апелянтом в апеляційній скарзі жодних доводів з цього приводу не наведено. Доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновку суду першої інстанції про задоволення позову в цій частині заявлених вимог. При цьому, слід зазначити, що індексація грошового забезпечення є однією з основних державних гарантій, яка є обов`язковими для всіх підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності, а тому є частиною грошового забезпечення та належить до складу належних звільненому працівникові сум у розумінні статті 116 КЗпП України, що спростовує доводи апеляційної скарги. Згідно з пунктом 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата. При цьому, апелянтом не оскаржено суму, яку встановлено рішенням суду, натомість вказує про те, що позов підлягає задоволенню в межах шести місяців згідно нової редакції ст. 117 КЗпП. З даного приводу колегія суддів зазначає, що до внесення змін до статті 117 КЗпП України щодо обмеження відповідальності роботодавця шестимісячним строком, відповідальність останнього перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не була обмеженою в часі та не залежала від простроченої заборгованості. Колегія суддів зауважує, що до 19.07.2022 року (набрання чинності Законом № 2352-ІХ) спірне питання регулюється редакцією ст. 117 КЗпП України, яка не обмежувала строком виплати у шість місяців. Проте, виплата середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні починаючи з 19.07.2022 регулюється чинною редакцією ст. 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати шістьма місяцями. Оскільки, позивач з 27.10.2021 року виключений із списків особового складу та всіх видів забезпечення, та саме у момент звільнення з ним не проведено повного розрахунку, на позивача розповсюджується дія статті 117 КЗпП як у редакції до внесення змін так і після, а тому доводи апелянта в цій частині є безпідставними. Отже, судом першої інстанції також правильно встановлено обставини справи в цій частині позову та ухвалено рішення у відповідності до вимог чинного законодавства. Щодо позовних вимог в частині виплати компенсації втрати частини доходів, то суд першої інстанції зазначив, що враховуючи наявність факту невиплати позивачу сум індексації грошового забезпечення останній має право на компенсацію втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення на підставі положень Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001р. №159. Надаючи правову оцінку таким висновкам суду першої інстанції колегія суддів виходить з наступного. Питання, пов`язані зі здійсненням виплати компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000р. №2050-ІІІ (далі - Закон №2050-ІІІ). Стаття 1 Закону №2050-ІІІ передбачає, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). Відповідно до статті 2 Закону №2050-ІІІ компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії або щомісячне довічне грошове утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством); соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення); сума індексації грошових доходів громадян; суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника. Відповідно до статті 3 Закону №2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться). Зі змісту вказаних норм слідує, що їх дія поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендія, заробітна плата). Колегія суддів наголошує, що індексація є складовою заробітної плати, а у разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян провадиться їх компенсація відповідно до діючого законодавства. Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць. У розумінні Закону №2050-ІІІ заробітна плата (грошове забезпечення) є доходом громадянина, вона не носить разового характеру навіть у випадку її присудження за рішенням суду. При цьому, компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення. Використане у статтях 3, 4 Закону №2050-ІІІ формулювання доводить, що компенсація обчислюється як добуток «нарахованого, але не виплаченого грошового доходу» за відповідний місяць, та означає, що має існувати обов`язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення. З метою реалізації Закону №2050-ІІІ Кабінет Міністрів України постановою від 21.02.2001р. №159 затвердив Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, відповідно до пункту 2 якого компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року. Отже, пункти 1, 2 Порядку №159 відтворюють положення Закону №2050-ІІІ та конкретизують підстави та механізм виплати компенсацій. Відповідно до пункту 4 Порядку №159 сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексі інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на

100. Верховний Суд у постанові від 13.01.2020р. у справі №240/11882/19 дійшов висновку, що зміст і правова природа спірних правовідносин, у розумінні положень статей 1-3 Закону №2050-ІІІ, дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені. Тому у випадку не нарахування та не виплати відповідачем сум грошового забезпечення, позивач має право на компенсацію втрати доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати за умови покладення на відповідача відповідним нормативно - правовим актом або судовим рішенням обов`язку здійснити виплату належних сум. При цьому, слід зазначити, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер. Вони спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи, у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги. Подібних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 18 грудня 2018 року у справі №816/301/16, від 04 квітня 2019 року у справі №159/1615/17, від 30 вересня 2020 року у справі №2-а-1/11 та від 31 серпня 2021 року у справі №264/6796/16-а. При цьому, у постанові від 02.04.2024р. по справі №560/8194/20 Верховний Суд зазначив, що відмова відповідача у виплаті компенсації громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати у розумінні статті 7 Закону №2050-ІІІ не обов`язково має висловлюватися через ухвалення окремого акта індивідуальної дії, оскільки це не передбачено законодавством. Зазначену норму варто тлумачити у її системному зв`язку з нормами статей 2-4 Закону №2050-ІІІ, які визначають, що компенсація втрати частини доходів через порушення строку їх виплати повинна нараховуватись у місяці, в якому проведено виплату заборгованості. Відповідно, невиплата компенсації у вказаний період свідчить про відмову виплатити таку згідно із Законом №2050-ІІІ і не потребує оформлення відмови окремим рішенням. Несвоєчасне нарахування позивачу сум грошового забезпечення відбулось у зв`язку з неправомірним не нарахуванням йому індексації грошового забезпечення, що встановлено судовим рішенням, яке набрало законної сили, тобто з вини органу, що виплачує грошове забезпечення. А відтак, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції, що позивач має право на отримання компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення. Доводи апеляційної скарги відповідача висновків суду першої інстанції у відповідній частині не спростовують, тому підстав для задоволення апеляційної скарги відповідача та скасування рішення суду колегія суддів не вбачає. Отже, при ухваленні оскаржуваного рішення судом першої інстанції було дотримано всіх вимог законодавства, а тому підстав для його скасування немає. З підстав визначених статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи, що дана справа правомірно віднесена судом першої інстанції до категорії незначної складності та розглядалась за правилами спрощеного провадження, постанова суду апеляційної інстанції може бути оскаржена до Верховного Суду лише з підстав, передбачених пп. "а"- "г" п.2 ч.5 ст.328 КАС України. Керуючись ст.308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів , - П О С Т А Н О В И Л А : Апеляційну скаргу НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ) залишити без задоволення. Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 07 січня 2025 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню в касаційному порядку до Верховного Суду не підлягає, за винятком випадків, перелічених у пункті 2 частини 5 статті 328 КАС України Повний текст постанови складено та підписано 08 липня 2025 року . Головуючий суддя: О.В. Лук`янчук Суддя: А. І. Бітов Суддя: І. Г. Ступакова