Постанова Третій апеляційний адміністративний суд № 280/1122/25

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 08 липня 2025 року м. Дніпросправа № 280/1122/25 (суддя Прасов О.О., м. Запоріжжя) Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Чередниченка В.Є. (доповідач), суддів: Шальєвої В.А., Іванова С.М., розглянувши порядку письмового провадження адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 21 квітня 2025 року у справі №280/1122/25 за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ), Військової частини НОМЕР_2 про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії,- ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 14 лютого 2025 року звернувся до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ), Військової частини НОМЕР_2 , згідно з яким, з урахуванням уточнень, просить: - визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ), яка полягає у відмові прийняти, зареєструвати та розглянути рапорт позивача про звільнення з військової служби за сімейними обставинами на підставі п.3 ч.12 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу»; - зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) розглянути у встановленому порядку рапорт позивача про звільнення з лав ЗСУ та звільнити його з лав ЗСУ у зв`язку із зникненням безвісті за особливих обставин при захисті Батьківщини під час бойових дій біля н.п.Кринки, Херсонської області рідного брата позивача - ОСОБА_2 - старшого матроса в/ч НОМЕР_3 Збройних сил України. Позовна заява фактично обґрунтована тим, що на початку лютого позивач був переведений з в/ч НОМЕР_4 до в/ч НОМЕР_2 де 10 лютого 2025 року звернувся з рапортом по команді про звільнення з лав ЗСУ відповідно до вимог закону та п.233 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних силах України, затвердженого Указом президента України від 10.12.2008 р. № 1153/2008 з пакетом необхідних документів, які підтверджували факт зникнення безвісті брата та родинні стосунки з ним. В стройовій частині, всупереч вимог діловодства, позивачу безпідставно було відмовлено в прийомі та реєстрації у встановленому порядку його рапорту. Позивачу було відмовлено також у наданні відомостей необхідних для оскарження неправомірної бездіяльності керівництва військової частини та звернення з позовом до суду а саме: адресу польової пошти, код ЄДРПОУ та підпорядкованість частини тощо. В зв`язку з цим позов подано до ІНФОРМАЦІЯ_2 , якому підпорядковані і НОМЕР_5 ОШБ, і в/ч НОМЕР_2 и АДРЕСА_1 . жодних перепон для прийняття рапорту та його розгляду і прийняття по ньому відповідного рішення у командування не існувало. Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 21 квітня 2025 року у задоволенні позову відмовлено повністю. Рішення суду мотивовано тим, що з матеріалів адміністративної справи не вбачається, що позивач проходив/проходить службу у КСВ ЗСУ (ВЧ НОМЕР_1 ). Позивачем не надано до суду безспірних доказів подання паперового рапорту про звільнення з військової служби на підставі п.3 ч.12 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» - командиру НОМЕР_5 окремого штурмового батальйону ВЧ НОМЕР_2 /КСВ ЗСУ (ВЧ НОМЕР_1 )/ВЧ НОМЕР_2 . Також, позивачем не надано до суду доказів у підтвердження зазначеного у позовній заяві «… В стройовій частині, всупереч вимог діловодства, позивачу безпідставно було відмовлено в прийомі та реєстрації у встановленому порядку його рапорту. …». При цьому, суд першої інстанції прийняв до уваги, що у наданому до суду паперовому рапорті позивача про звільнення з військової служби на підставі п.3 ч.12 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» відсутня повна дата, що свідчить про не дотримання приписів п.1 розділу ІІІ «Порядку організації роботи з рапортами військовослужбовців у системі Міністерства оборони України». Не погодившись з рішенням суду першої інстанції позивач, зазначаючи про порушення судом першої інстанції норм матеріального права, оскаржив його в апеляційному порядку. Просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити повністю. Апеляційна скарга фактично обґрунтована тим, що відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції послався на відсутність доказів подання рапорту про звільнення позивачем та відсутністю доказів надходження цього рапорту в службу діловодства відповідачів, проте позивач фізично не мав можливості надати такі докази до суду, оскільки відповідач відмовився приймати від позивача рапорт на звільнення про що і було зазначено в позовній заяві. Наступне звернення позивача до суду за захистом порушеного права стало безспірним підтвердженням звернення позивача до командування із рапортом про звільнення. Довідка відповідача про відсутність в службі діловодства доказів подання рапорту позивача про звільнення не спростовує звернення останнього з рапортом про звільнення з військової служби і свідчить, скоріш за все, про безправне становище рядових військовослужбовців у підрозділах військових частин на передовій для яких навіть подання рапорту командиру є проблематичним. Також, позивач зазначає про те, що не мав можливості направити рапорт засобами поштового зв`язку, оскільки місце розташування військової частини не було відомим не тільки позивачу, а й іншим військовослужбовцям. Згідно з відзивом на апеляційну скаргу, Військова частин НОМЕР_2 зазначаючи про законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції з`ясовано та знайшло підтвердження під час апеляційного розгляду справи, що позивач проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_2 . ОСОБА_2 рідний брат позивача, старший матрос ВЧ НОМЕР_3 , 10.06.2024 зник безвісті під час захисту Батьківщини у зоні бойових завдань поблизу н.п.Кринки Херсонської області (а.с.6-11). В матеріалах справи міститься копія рапорта позивача адресованого командиру НОМЕР_5 окремого штурмового батальйону військової частини НОМЕР_2 про звільнення позивача з військової служби на підставі пункту «г» 12 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» в якому зазначена дата «___.02.2025» (а.с.12 зворот). Ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 11.03.2025 залучено до участі у справі як співвідповідача військову частину НОМЕР_2 (а.с.58). Правомірність бездіяльності відповідачів, яка полягає у відмові прийняти, зареєструвати та розглянути рапорт позивача про звільнення з військової служби за сімейними обставинами на підставі п.3 ч.12 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» є предметом спору переданого на вирішення суду. Колегія суддів, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при ухваленні оскарженого рішення, враховуючи положення частини 1 статті 308 КАС України, щодо розгляду справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, виходить з наступного. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Статтею 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» № 2232-XII унормований початок, призупинення, продовження і закінчення проходження військової служби. Час та місце виконання обов`язків військової служби. Відповідно до ч. 3 цієї статті закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України. Відповідно до п.3 ч.12 ст. 26 Закону №2232-ХІІ військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин під час дії воєнного стану якщо їхні близькі родичі (чоловік, дружина, син, донька, батько, мати або рідний (повнорідний, неповнорідний) брат чи сестра) загинули або пропали безвісти під час безпосередньої участі у антитерористичній операції, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, а також під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час дії воєнного стану. Згідно з ч.7 ст. 26 Закону № 2232-XII звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України. Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі - Положення №1153/2008). Відповідно до п. 6, 7 Положення №1153/2008 Початок і закінчення проходження військової служби, строки військової служби, а також граничний вік перебування на ній визначено Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу». Військова служба закінчується в разі звільнення військовослужбовця з військової служби в запас або у відставку, загибелі (смерті), визнання судом безвісно відсутнім або оголошення померлим. Звільнення військовослужбовців із військової служби під час дії особливого періоду регламентовано пунктом 225 цього Положення. Так, пп. 2 п. 225 Положення №1153/2008 передбачено, що звільнення під час дії особливого періоду (з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) - на підставах, передбачених частиною третьою, пунктом 2 частини четвертої, пунктом 3 частини п`ятої та пунктом 3 частини шостої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу»: під час дії особливого періоду (з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) - на підставах, передбачених частиною третьою, пунктом 2 частини четвертої, пунктом 3 частини п`ятої та пунктом 3 частини шостої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу": у військових званнях до майстер-сержанта (майстер-старшини) включно за всіма підставами - командирами бригад (полків, кораблів 1 рангу) і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них. Стосовно порядку звільнення, п. 233 Положення №1153/2008 передбачає, що військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця. Накази про звільнення військовослужбовців з військової служби оголошуються командирами (начальниками) військових частин (абз. 3 п. 241 Положення №1153/2008). Пунктами 12.1, 12.11 розділу XII Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністра оборони України №170 від 10.04.2009, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 19.05.2009 за №438/16454, (далі Інструкція №170) передбачено, що звільнення військовослужбовців з військової служби (крім військовослужбовців строкової військової служби) здійснюється посадовими особами, визначеними пунктом 225 Положення. Згідно з абзацом 2 п.12 Положення №1153/2008 передбачено, що право видавати накази по особовому складу надається, зокрема, командирам військових частин. Перелік документів, що подаються з Поданням до звільнення військовослужбовця з військової служби, зазначено у додатку 19 до Інструкції. Згідно з пунктом 12.9 розділу XII цієї ж Інструкції документи на звільнення військовослужбовців з військової служби надсилаються безпосередньо до служби персоналу, підпорядкованій посадовій особі, яка має право на звільнення такого військовослужбовця з військової служби, у таких випадках звільнення: Відповідно до пункту 14.10 розділу XIV цієї Інструкції звільнення з військової служби через сімейні обставини або інші поважні причини здійснюється за наявності оригіналів документів, що підтверджують таку підставу звільнення. Документи на звільнення військовослужбовців направляються безпосередньо до посадових осіб, які мають право на їх звільнення з військової служби. Наказ по особовому складу про звільнення цих військовослужбовців повинен бути виданий і доведений до територіального центру комплектування та соціальної підтримки за місцем взяття громадянина на військовий облік та до військової частини за місцем проходження військової служби в строки, що забезпечуватимуть вчасне здавання справ і посад і розрахунок військовослужбовців, а також виконання строків звільнення, визначених Президентом України. У відповідності до вимог статті 14 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24.03.1999р. №548-ХІУ (далі Статуту) передбачено, що із службових та особистих питань військовослужбовець повинен звертатися до свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити до наступного прямого начальника. Пунктом 31 наведеного Статуту встановлено, що начальники, яким військовослужбовці підпорядковані за службою, у тому числі і тимчасово, є прямими начальниками для цих військовослужбовців. Найближчий до підлеглого прямий начальник є безпосереднім начальником. П.п.3.11.6 Інструкції з діловодства в Збройних Силах України, затвердженої наказом Генерального Штабу Збройних Сил України від 07.04.2017р. №124 встановлює загальний 30 денний строк для виконання документів, в яких не зазначено строк виконання. Перебіг 30 денного строку розпочинається з моменту реєстрації документа у військовій частині, до якої він надійшов. З аналізу зазначених норм випливає, що за загальним правилом, рапорт військовослужбовця про звільнення з військової служби має бути розглянутий командиром військової частини протягом 30 днів з моменту його реєстрації в стройовій частині. Як вбачається з матеріалів справи, позивачем у лютому 2025 року було складено рапорт на ім`я командира НОМЕР_5 окремого штурмового батальйону військової частини НОМЕР_2 про звільнення з військової служби за сімейними обставинами (а.с.37 зворот). Як вбачається з матеріалів справи, військова частина НОМЕР_2 в обґрунтування своєї правової позиції зазначає про те, що рапорт позивача від «лютого 2025 року» до безпосереднього командира попередньої обов`язкової реєстрації службою діловодства військової частини НОМЕР_2 не пройшов, тобто не був поданий позивачем по команді, підстав вважати, що мала місце протиправна бездіяльність відповідача, яка полягає у відмові прийняти, зареєструвати та розглянути рапорт позивача про звільнення з військової служби за сімейними обставинами на підставі п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» відсутні. Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі. Натомість, доказів у спростування доводів позивача про те, що він звертався до військової частини НОМЕР_2 з рапортом складеним ним у лютому 2025 року адресованим на ім`я командира НОМЕР_5 окремого штурмового батальйону військової частини НОМЕР_2 про звільнення з військової служби за сімейними обставинами відповідачем суду не надано, тобто не виконано обов`язку передбаченого частиною 2 статті 77 КАС України. Наявність довідки-доповіді в якій зазначено про те, що «… Військова частина НОМЕР_2 повідомляє, що станом на 21 березня 2025 року письмового рапорту у групу персоналу штабу військової частини НОМЕР_2 від старшого сержанта ОСОБА_3 , сержанта резерву взводу резерву 115 запасної роти військової частини НОМЕР_2 військової частини НОМЕР_1 , щодо звільнення з військової служби до військової частини НОМЕР_2 не надходило. На реєстрацію вхідної кореспонденції військової частини НОМЕР_2 від військовослужбовця ОСОБА_3 жодних документів теж не надходило. …», не підтверджує факт правомірної бездіяльності військової частини НОМЕР_2 у спірних відносинах, оскільки зазначена довідка складена самим відповідачем та не містить дати її формування та не спростовує доводи позивача щодо неприйняття у нього рапорту. Враховуючи викладене, колегія суддів зробила висновок про наявність протиправної бездіяльності у діях військової частини НОМЕР_2 , яка полягає у не реєстрації рапорту позивача про звільнення з військової служби за сімейними обставинами на підставі пункту «г» 12 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» в якому зазначена дата «___.02.2025». При цьому, суд апеляційної інстанції вважає безпідставними доводи позовної заяви про наявність протиправної бездіяльності ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ), яка полягає у відмові прийняти, зареєструвати та розглянути рапорт позивача про звільнення з військової служби за сімейними обставинами на підставі п.3 ч.12 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», оскільки доказів того, що позивачем було складено рапорт на ім`я ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) позивачем до суду не надано та матеріали справи не містять. Відповідно до п. 6 розділу ІІІ Порядку організації роботи з рапортами військовослужбовців у системі Міністерства оборони України затвердженого наказом Міністерства оборони України від 06.08.2024 року № 531, усі рапорти, які потребують розгляду (прийняття рішення) командиром військової частини, попередньо обов`язково реєструються службою діловодства. Зважаючи на викладене, колегія суддів вважає, що належним способом відновлення порушеного права позивача буде зобов`язання військової частини НОМЕР_2 прийняти та зареєструвати у відповідності до вимог Порядку організації роботи з рапортами військовослужбовців у системі Міністерства оборони України затвердженого наказом Міністерства оборони України від 06.08.2024 року № 531 рапорт ОСОБА_1 про звільнення з військової служби за сімейними обставинами на підставі пункту «г» 12 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» в якому зазначена дата «___.02.2025». Проте, вимоги позивача щодо зобов`язання ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) розглянути у встановленому порядку рапорт позивача про звільнення з лав ЗСУ та звільнити його з лав ЗСУ також задоволенню не підлягають, оскільки є безпідставними та передчасними. Положеннями частини першої статті 2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Згідно з частиною першою статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені права, свободи або інтереси. Отже, завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав, свобод чи інтересів особи, що звернулася до суду з позовом, у публічно-правових відносинах. Згідно з рішенням Конституційного Суду України від 1 грудня 2004 у справі № 18-рп/2004 термін «порушене право», який вживається у низці законів України, має той самий зміст, що й поняття «охоронюваний законом інтерес». При цьому з приводу останнього, то в тому ж рішенні Конституційного Суду України зазначено, що «поняття «охоронюваний законом інтерес» означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним. Отже, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення. Адміністративне судочинство спрямоване на захист саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин. Тобто для задоволення позову адміністративний суд повинен встановити, що у зв`язку з прийняттям рішення, дією або бездіяльністю суб`єктом владних повноважень порушуються права позивача. Проте право на звернення до адміністративного суду з позовом не завжди співпадає з правом на судовий захист, яке закріплено у статті 5 КАС України. Саме по собі звернення до адміністративного суду за захистом ще не означає, що суд зобов`язаний надати такий захист. Адже для того, щоб було надано судовий захист суд повинен встановити, що особа дійсно має право, свободу та інтерес, про захист яких вона просить і це право, свобода чи інтерес порушені відповідачем у публічно-правових відносинах. Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 13 листопада 2019 року у справі №687/1539/16-а та від 4 лютого 2020 року у справі №320/7969/17. На підставі зазначеного, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково. Рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нову постанову, якою позов задовольнити частково. Керуючись: пунктом 2 частини 1 статті 315, статтями 316, 321, 322, 327, 329 КАС України, Третій апеляційний адміністративний суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 21 квітня 2025 року у справі №280/1122/25 скасувати та прийняти нову постанову, якою позов задовольнити частково. Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 , яка полягає у не реєстрації рапорту ОСОБА_1 про звільнення з військової служби за сімейними обставинами на підставі пункту «г» 12 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» в якому зазначена дата «___.02.2025». Зобов`язати військову частину НОМЕР_2 прийняти та зареєструвати у відповідності до вимог Порядку організації роботи з рапортами військовослужбовців у системі Міністерства оборони України затвердженого наказом Міністерства оборони України від 06.08.2024 року № 531 рапорт ОСОБА_1 про звільнення з військової служби за сімейними обставинами на підставі пункту «г» 12 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» в якому зазначена дата «___.02.2025». У задоволенні іншої частини позову відмовити. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду за наявності підстав, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Повне судове рішення складено 08 липня 2025 року. Головуючий - суддя В.Є. Чередниченко суддя В.А. Шальєва суддя С.М. Іванов