Ухвала КЦС ВС № 725/7433/24

У х в а л а 16 червня 2025 року м. Київ Справа № 725/7433/24 Провадження № 61-1176ск25 Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду - судді-доповідача Гудими Д. А., суддів Краснощокова Є. В., Пархоменка П. І. - розглянув питання щодо відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 (далі - скаржник) на постанову Першотравневого районного суду м. Чернівців від 2 жовтня 2024 року у справі про притягнення скаржника до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого частиною шостою статті 481 Митного кодексу України, та в с т а н о в и в: 1. 10 жовтня 2024 року Першотравневий районний суд м. Чернівців виніс постанову, згідно з якою визнав скаржника винним у вчинені адміністративного правопорушення, передбаченого частиною шостою статті 481 Митного кодексу України, та наклав на нього адміністративне стягнення у вигляді конфіскації вилученого згідно з протоколом про порушення митних правил № 0677/40800/24 від 9 липня 2024 року автомобіля марки «Chevrolet Orlando» чорного кольору 2014 року випуску, країна реєстрації - Болгарія, реєстраційний номер - НОМЕР_1 , номер кузова / шасі - НОМЕР_2 . 2. 30 жовтня 2024 року Чернівецький апеляційний суд прийняв постанову, згідно з якою відмовив скаржнику у задоволенні клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження та повернув апеляційну скаргу скаржнику. Зазначив, що постанова набирає законної сили негайно, є остаточною і оскарженню не підлягає. 3. 23 січня 2025 року скаржник подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову суду першої інстанції. 4. 20 лютого 2025 року Верховний Суд у складі судді Другої судової палати Касаційного цивільного суду постановив ухвалу, згідно з якою залишив касаційну скаргу без руху та встановив для усунення недоліків останньої десятиденний строк із дня вручення тієї ухвали. Скаржник повинен був (1) зазначити про наявність або відсутність у нього електронного кабінету, про його поштовий індекс та про реєстраційний номер облікової картки платника податків, а у разі його відсутності- номер та серію паспорта; (2) викласти касаційну скаргу українською мовою. 5. 5 березня 2025 року скаржник подав до Верховного Суду уточнену касаційну скаргу, яку виклав українською мовою, та в якій зазначив поштовий індекс, реєстраційний номер облікової картки платника податків, вказавпро відсутність електронного кабінету.

6. Верховний Суд вважає, що підстав для відкриття касаційного провадження немає. 6.1. За змістом пункту 8 частини другої статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. 6.2. Згідно з частиною першою статті 19 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. 6.3. Судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України). 6.4. Справа № 725/7433/24 про притягнення скаржника до адміністративної відповідальності не належить до юрисдикції загальних судів, які розглядають цивільні справи за правилами ЦПК України. Суди першої й апеляційної інстанцій розглянули цю справу за правилами Кодексу України про адміністративні правопорушення. З огляду на зазначене Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду не може переглянути у касаційному порядку оскаржені судові рішення. 6.5. Суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню (пункт 1 частини другої статті 394 ЦПК України). 6.6. Оскільки скаржник подав касаційну скаргу на судові рішення, що не підлягають касаційному оскарженню у порядку цивільного судочинства, у відкритті касаційного провадження слід відмовити. З огляду на усталену судову практику така відмова є передбачуваною для скаржника (див. ухвали Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 2 червня 2023 року у справі № 523/266/23 (провадження № 61-7510ск23), від 29 червня 2023 року у справі № 522/12294/22 (провадження № 61-8879ск23), від 18 березня 2024 року у справі № 552/4994/23 (провадження № 61-2747ск24), від 27 листопада 2024 року у справі № 761/30377/24 (провадження № 61-15061ск24), Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 8 січня 2024 року у справі № 760/8118/22 (провадження № 61-18615ск23)).

7. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права (частина четверта статті 10 ЦПК України). 7.1. Пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо прав та обов`язків цивільного характеру. 7.2. Згідно з практикою ЄСПЛ право доступу до суду є невід`ємною складовою права на суд, гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції (див. mutatis mutandis рішення від 21 лютого 1975 року у справі «Ґолдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom), заява № 4451/70, § 36). 7.3. «Право на суд» не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду потребує регулювання з боку держави. Гарантуючи сторонам право доступу до суду для визначення їхніх «цивільних прав та обов`язків», пункт 1 статті 6 Конвенції залишає державі вільний вибір засобів, що використовуватимуться для досягнення цієї мети (див. mutatis mutandis рішення від 16 червня 2001 року у справі «Креуз проти Польщі» (Kreuz v. Poland), заява № 28249/95, § 53). 7.4. Застосовані державою обмеження не можуть применшувати право доступу до суду настільки, щоби порушувати саму сутність цього права. Крім того, обмеження права доступу до суду не є сумісним із пунктом 1 статті 6 Конвенції, якщо не переслідує легітимну мету і якщо відсутнє «пропорційне співвідношення між використаними засобами та переслідуваною метою» (див. mutatis mutandis рішення від 28 травня 1985 року у справі «Ашинґдейн проти Сполученого Королівства» (Ashingdane v. the United Kingdom), заява № 8225/78, § 57; рішення від 21 вересня 1994 року у справі «Файєд проти Сполученого Королівства» (Fayed v. the United Kingdom), заява № 17101/90, § 65). 7.5. Скаржник отримав доступ до судів першої й апеляційної інстанцій належної юрисдикції. Право касаційного оскарження згідно з процесуальним законом обмежене, у тому числі правилами визначення юрисдикції. Це обмеження спрямоване на забезпечення виконання Верховним Судом завдання із забезпечення сталості та єдності судової практики у порядку та спосіб, визначені таким законом (частина перша статті 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»). Зазначена мета є легітимною. 7.6. Скаржник подав касаційну скаргу на судове рішення, яке не можна оскаржити у касаційному порядку, зокрема і за правилами цивільного судочинства. Можливість касаційного оскарження таких судових рішень процесуальні закони не передбачають. За наведених умов обмеження на подання касаційної скарги є пропорційними вказаній легітимній меті та не порушують сутність права скаржника на доступ до суду. Керуючись статтями 260, 261, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у х в а л и в :

1. Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Першотравневого районного суду м. Чернівців від 2 жовтня 2024 року у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого частиною шостою статті 481 Митного кодексу України.

2. Копію ухвали та додані до касаційної скарги матеріали надіслати особі, яка подала касаційну скаргу. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає. Судді Д. А. Гудима Є. В. Краснощоков П. І. Пархоменко