Постанова Одеський апеляційний суд № 495/2330/22

Номер провадження: 22-ц/813/3507/25 Справа № 495/2330/22 Головуючий у першій інстанції Шевчук Ю. В. Доповідач Громік Р. Д. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 18.06.2025 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі: головуючого Громіка Р.Д., суддів Драгомерецького М.М., Сегеди С.М. за участю секретаря Скрипченко Г.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 27 листопада 2024 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя, ВСТАНОВИВ: 1.

ОПИСОВА ЧАСТИНА Короткий зміст позовної заяви. 27 квітня 2022 року ОСОБА_2 звернулась до Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області з позовом до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя. Позивач просила суд: - визнати транспортний засіб «Peugeot 207», реєстраційний номер НОМЕР_1 , номер шасі НОМЕР_2 , та строковий вклад грошових коштів у сумі 108 000 (сто вісім тисяч) гривень на розрахунковому рахунку ПАТ АБ «Південний», спільною сумісною власністю ОСОБА_2 та ОСОБА_1 ; - стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 половину вартості транспортного засобу «Peugeot 207», реєстраційний номер НОМЕР_1 , номер шасі НОМЕР_3 , у розмірі 81 138 гривень, та половину грошового вкладу в ПАТ АБ «Південний» у розмірі 54 000 гривень. Короткий зміст рішення суду першої інстанції. Рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 27 листопада 2024 року позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя задоволено. Визнано транспортний засіб «Peugeot 207», державний номерний знак НОМЕР_1 , 2008 року випуску, номер шасі НОМЕР_2 спільною сумісною власністю ОСОБА_2 та ОСОБА_1 . Стягнено з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 половину вартості транспортного засобу «Peugeot 207», державний номерний знак НОМЕР_1 , 2008 року випуску, номер шасі НОМЕР_2 у розмірі 81 138,00 гривень. Визнано суму строкового вкладу грошових коштів у сумі 108 000,00 гривень, укладеного згідно з Заяви-договору банківського вкладу № 949688/2005 від 23 липня 2021 року між ПАТ АБ «Південний» та ОСОБА_1 спільною сумісною власністю ОСОБА_2 та ОСОБА_1 . Стягнено з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 1/2 частину строкового вкладу грошових коштів у сумі 108 000,00 гривень, укладений згідно Заяви-договору банківського вкладу № 949688/2005 від 23 липня 2021 року між ПАТ АБ «Південний» та ОСОБА_1 у сумі 54 000,00 гривень. Короткий зміст та доводи апеляційної скарги. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати оскаржуване судове рішення та постановити нове, яким відмовити у задоволенні позову, посилаючись при цьому на порушення норм матеріального та процесуального права. Апеляційна скарга вмотивована тим, що судом першої інстанції не встановлено кому на теперішній час належить автомобіль, ви взагалі він існує, чи знищений. 2.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА Позиція апеляційного суду. Заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах заявлених вимог заяви, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, рішення суду першої інстанції підлягає зміні у резолютивній частині. Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права. У частині третій статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до ч. 1 п. 2 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Згідно із ч. 1 п. 1, ч. 4 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин. Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно з ч.1 ст.15, ч.1 ст.16 ЦК кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. У відповідності до вимог ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Згідно приписів ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Згідно зі ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, тобто обов`язок доказування покладений на сторони. Згідно зі статтями 76-79 ЦПК України, доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи виникає спір. Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях. Судом першої інстанції правильно встановлено, що 19 листопада 2005 року ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєструвала шлюб з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 у Виконкому Приморської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області, про що вказаним відділом реєстрації актів цивільного стану зроблено відповідний актовий запис за №12 від 19.11.2005 року та видано свідоцтво про одруження серії НОМЕР_4 від 19.11.2005 року (а.с.10). Від шлюбу Позивач та Відповідач мають спільну дитину - сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (свідоцтво про народження дитини серії НОМЕР_5 від 27.02.2007 року, видане Відділом реєстрації актів цивільного стану по м. Білгород-Дністровський Білгород-Дністровського міськрайонного управління юстиції в Одеській області, актовий запис за №96. Між, Позивачем та Відповідачем спільне сімейне життя не склалось, сімейне життя сторін поступово погіршувалося, що в кінцевому випадку призвело до фактичного припинення між ними шлюбних відносин. 20 вересня 2022 року заочним рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області шлюб між сторонами було розірвано. Водночас, за час спільного шлюбу сторін, за спільні грошові кошти ними було придбано, а також в установленому законом порядку набуто у власність майно шляхом укладання відповідних правочинів, спрямованих на подальше набуття у власність рухомого майна, що належить сторонам на праві спільної сумісної власності, а саме: транспортний засіб «Peugeot 207», реєстраційний номер НОМЕР_1 , номер шасі НОМЕР_2 . Вказане вбачається із свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу від 05.08.2020 року (а.с.29). При цьому транспортний засіб «Peugeot 207», набутий Відповідачем за час спільного шлюбу на підставі договору купівлі-продажу 7343/2020/2136162 від 05.08.2020 (а.с.66). Згідно із наданим позивачем звітом від 2022 року, складеним суб`єктом оціночної діяльності ФОП ОСОБА_4 , станом на 08.02.2022 ринкова вартість автомобіля Peugeot 207, реєстраційний номер НОМЕР_1 , 2008 року, становить 162 276 грн (а.с.11-23). На виконання ухвали суду про призначення судової автотоварознавчої експертизи, судовим експертом Таракановим Юрієм Юрійовичем, надано висновок експерта №1-24/01 від 24.01.2024, станом на момент винесення рішення суду про розірвання шлюбу, а саме 20.09.2022 ринкова вартість автомобіля Peugeot 207, реєстраційний номер НОМЕР_1 , 2008 року, становить 185 770 грн (а.с.157-165). Крім того, 23.07.2021 року, під час шлюбу, Відповідач ОСОБА_1 уклав Заяву-договір банківського вкладу №949688/2005 про строковий вклад грошових коштів у сумі 108 000 гривень на розрахунковий рахунок Публічного акціонерного товариства акціонерного банку «Південний», що підтверджується самим договором, відкриття банківського рахунку та розрахунком (а.с.24-27). Позивач зазначає, що вказані обставини підтверджують той факт, що спірний транспортний засіб «Peugeot 207», набутий Відповідачем під час шлюбу із Позивачем, а саме 05.08.2020 року та грошовий вклад зроблений також під час шлюбу (дата укладення договору 23.07.2021), тобто віднесено до спільної сумісної власності подружжя, у зв`язку з чим вони є об`єктами права спільної сумісної власності, то в такому випадку вказані об`єкти права спільної сумісної власності мають бути поділені в судовому порядку в рівних частках, визнавши за Позивачем право власності на 1/2 частини всього зазначеного майна. Відповідно до ст. 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований в органі державної реєстрації актів цивільного стану. У сімейному законодавстві передбачено два режими власності подружжя - особиста приватна власність дружини, чоловіка, тобто кожного з подружжя, та спільна сумісна власність подружжя. Відповідно ч. 1 ст. 60 СК України та ч. 3 ст. 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Згідно з положеннями ч. 2 ст. 60 СК України вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Тобто, набуття майна за час шлюбу створює презумпцію виникнення права спільної сумісної власності, що означає, що ні дружина, ні чоловік не зобов`язанні доводити наявність права спільної сумісної власності на майно, набуте ними у шлюбі, оскільки воно вважається таким, що належить подружжю. Якщо майно придбане під час шлюбу, то реєстрація прав на нього лише на ім`я одного з подружжя не спростовує презумпції належності його до спільної сумісної власності подружжя, тобто якщо у відповідному документі власником чи набувачем вказано лише чоловіка, це ще не означає, що він є одноосібним власником майна. Положеннями статті 68 СК України визначено, що розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. Статтею 69 СК України передбачено, що дружина та чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності. Кожен із співвласників має право на поділ спільного майна. Поділ всього майна, яке було спільною сумісною власністю подружжя, або лише певної речі, означає припинення щодо нього режиму об`єкта права спільної сумісної власності. Частинами 1,2 статті 71 СК України встановлено, що майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України. Пунктом 30 Постанови Пленуму Верховного суду України ЗУ Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" від 21.12.2007р. № 11 передбачено рівність прав кожного із подружжя на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності (якщо інше не встановлено домовленістю між ними) та необхідність взаємної згоди подружжя на розпорядження майном, що є об`єктом права його спільної сумісної власності, передбачено ч. 1 ст. 63, ч. 1 ст. 65 СК України. Пунктом 22 Постанови Пленуму Верховного суду України "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" 21.12.2007 № 11, яким передбачено, що поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 СК та ст. 372 ЦК. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи. Поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а у разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (частина друга статті 364 ЦК України) до такого висновку дійшов Верховний Суд в Постанові від 07.11.2018 року по справі № 405/2391/15-ц. Оскільки транспортний засіб «Peugeot 207», державний номерний знак НОМЕР_1 , 2008 року випуску, номер шасі НОМЕР_2 був придбаний ОСОБА_1 під час шлюбу з ОСОБА_2 та невизнаний його особистою приватною власністю, зазначений автомобіль вважається спільною сумісною власністю подружжя. Дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї (ч.1, 4 ст. 65 СК України). Частиною 1, 4 ст. 71 СК України передбачено, що майно, яке є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи. У випадку, коли при розгляді вимоги про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім`ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі. Отже, оскільки автомобіль є неподільною річчю, позивач як співвласник, який бажає виділу своєї частки, має право на отримання від іншого співвласника грошової компенсації вартості її частки, тобто 1/2 частки вартості даного автомобіля. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи (постанова ВС від 05.10.2020 у справі № 537/78/19). При поділі автомобіля, необхідність виникає у встановленні його дійсної (ринкової) вартості, а у разі неможливості встановлення такої, визначенню підлягає ринкова вартість подібного за своїми якостями (технічними характеристиками) майна на час розгляду справи. Такий підхід є гарантією справедливої сатисфакції особі у зв`язку з припиненням її права на спільне майно (постанова ВС від 03.10.2018 у справі № 127/7029/15). Згідно з висновком про вартість об`єкта незалежної оцінки суб`єкта оціночної діяльності від 24.01.2024, ринкова вартість автомобіля, власником якого є відповідач, складає 185 770 грн. Доказів на спростування цієї вартості відповідачем не надано. Оскільки позивачем позовні вимоги в частині стягнення на її користь половини вартості даного транспортного засобу не збільшувались, тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що сума грошової компенсації, яку позивач як співвласник, який бажає виділу своєї частки, має право отримати від іншого співвласника, складає 1/2 частку вартості вказаного автомобіля, що становить 81 138,00 грн. Що стосується позовних вимог стосовно вкладу грошових коштів у сумі 108 000 грн згідно Заяви-договору банківського вкладу № 949688/2005 від 23 липня 2021 року укладеного між Публічним Акціонерним Товариством Акціонерний Банк «Південний» та ОСОБА_1 , суд першої інстанції зазначив наступне. Вирішуючи спір про поділ вказаного банківського вкладу, суд виходить з того, що відповідно до ч. 1 ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує. Спільною сумісною власністю подружжя, зокрема, можуть бути: квартири, жилі й садові будинки; земельні ділянки та насадження на них, продуктивна і робоча худоба, засоби виробництва, транспортні засоби; грошові кошти, акції та інші цінні папери, паєнакопичення в житлово-будівельному, дачно-будівельному, гаражно-будівельному кооперативі; грошові суми та майно, належні подружжю за іншими зобов`язальними правовідносинами, тощо. При цьому в п. 21 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21 грудня 2007 року за № 11 роз`яснено для врахування судами, що у випадках поділу грошових сум (вкладів), внесених у банківські (фінансові) установи за договорами банківського вкладу (депозиту) за рахунок заробітної плати, пенсії, стипендії, інших доходів подружжя, права зазначених установ не зачіпаються. Законом «Про банки і банківську діяльність» передбачено, що вклад (депозит) - це кошти в готівковій або у безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку і підлягають виплаті вкладнику відповідно до законодавства України та умов договору. Грошові кошти, внесені сторонами у банківську установу за договорами банківського вкладу (депозиту) за рахунок заробітної плати, пенсії чи інших доходів подружжя, незалежно від того на чиє ім`я вони внесені, відповідно до статті 61 СК України є спільною сумісною власністю подружжя і частки сторін у них є рівними. Таким чином, з огляду на викладені норми чинного законодавства, в розрізі даного спору, враховуючи принципи справедливості, добросовісності та розумності, згідно з якими здійснюється цивільно-правове регулювання суспільних відносин та які визначають характер поведінки учасників з точки зору необхідності сумлінного здійснення ними своїх цивільних прав і виконання цивільних обов`язків, шанування прав та інтересів інших осіб, моралі суспільства, турботи про власні інтереси, закріплення адекватного захисту права або інтересу, враховуючи те, що набуття майна за час шлюбу створює презумпцію виникнення права спільної сумісної власності, суд першої інстанції вважав, набуті подружжям за час шлюбу грошові кошти в розмірі 108 000,00 грн, що знаходилися в ПАТ АБ «Південний» на підставі договору банківського вкладу за номером № 949688/2005 від 23 липня 2021, є спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , у зв`язку з чим вимоги позивачки про виділення у її власність 1/2 частини вказаних грошових коштів та їх стягнення з відповідача є правомірними та таким, що підлягають задоволенню. Однак повністю з такими висновками суду першої інстанції колегія суддів погодитись не може з огляду на таке. До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї (частина четверта статті 65 СК України)». Рівність прав кожного із подружжя на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності (якщо інше не встановлено домовленістю між ними) та необхідність взаємної згоди подружжя на розпорядження майном, що є об`єктом права його спільної сумісної власності, передбачено частиною першою статті 63, частиною першою статті 65 СК України. У разі використання одним із подружжя спільних коштів усупереч статті 65 СК України інший із подружжя має право на компенсацію вартості його частки. У випадку коли при розгляді вимоги про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім`ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 січня 2021 року у справі № 501/754/17 (провадження № 61-14717св19)). У випадках поділу грошових сум (вкладів), внесених у банківські (фінансові) установи за договорами банківського вкладу (депозиту) за рахунок заробітної плати, пенсії, стипендії, інших доходів подружжя, при поділі таких коштів права банківських (фінансових) установ не зачіпаються. Ці вклади, незалежно від їх виду та від того, на чиє ім`я з подружжя вони внесені, відповідно до статті 61 СК України є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 березня 2023 року у справі № 134/1975/20 (провадження № 61-9517ск22)). У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 січня 2024 року у справі № 755/12204/18 (провадження № 61-2401св21) зазначено, що «тлумачення статті 61 СК України свідчить, що спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна чи майнових прав (зокрема, права вимоги, яке виникло на підставі договору позики), за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були набуті чи оформлені. Як поділ спільного сумісного майна в натурі, так і визначення розміру часток кожного з них, може здійснюватися на підставі: договору подружжя; рішення суду при наявності спору між подружжям. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом (речення перше абзацу другого частини першої статті 71 СК України) (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 квітня 2023 року в справі № 648/3137/15-ц (провадження № 61-17560св21)). У справі, що переглядається: суди встановили, що 07 грудня 2009 року ОСОБА_2 передала ОСОБА_3 суму позики в розмірі 110 000 дол. США, заборгованість за цим договором позики стягнута рішенням суду з боржника на користь ОСОБА_2 в розмірі 528 808,88 грн, що еквівалентно 66 159 доларів США за офіційним курсом НБУ станом на 20 лютого 2013 року. Вказане зобов`язання виникло у період перебування сторін у шлюбі і ОСОБА_2 не спростувала презумпцію його спільності. Від реалізації майна боржника у виконавчому провадженні на прилюдних торгах від 02 січня 2018 року відповідач отримала 267 089,94 грн, тобто після розірвання шлюбу сторін; при задоволенні вимоги про визнання грошових коштів в сумі 110 000 доларів США, переданих 07 грудня 2009 року ОСОБА_2 в борг ОСОБА_3 , спільним майном подружжя суди не врахували, що до складу майна, що підлягає поділу, включається спільне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, у тому числі, яке знаходиться у третіх осіб; суди не врахували, що право вимоги, яке виникло на підставі договору позики, є подільним правом. За допомогою такого універсального регулятора приватних відносин як договір його сторони можуть визначити, як буде здійснюватися спільне право вимоги, яке виникло на підставі договору позики, так і його поділ. За наявності спору, поділ права вимоги, яке виникло на підставі договору позики, здійснюється судом. В СК України є прогалина та відсутній регулятор, який визначав би правило поведінки для випадку, коли здійснюється судом поділ права вимоги, яке виникло на підставі договору позики. Подібною нормою є частина перша статті 71 СК України, яка підлягає застосуванню на підставі аналогії закону. Тому суд при поділі права вимоги, яке виникло на підставі договору позики, в тому числі й того, заборгованість за яким стягнена рішенням суду на користь іншого з подружжя, може визнати за іншим з подружжя частки в спільному праві вимоги; за обставин цієї справи та відповідно до мети вирішення спору про поділ майна подружжя, можливий поділ саме права вимоги, яке виникло на підставі договору позики від 07 грудня 2009 року, заборгованість за яким стягнена рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 20 лютого 2013 року у справі № 1007/2682/12 на користь ОСОБА_2 , та відповідно, визнання за позивачем права на частки в такому праві». Основною засадою (принципом) цивільного судочинства є, зокрема, змагальність сторін та диспозитивність (пункт 4 та 5 частини третьої статті 2 ЦПК України). Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (див. пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19)). Диспозитивність один з базових принципів судочинства, керуючись яким, позивач самостійно вирішує, які позовні вимоги заявляти. Суд позбавлений можливості формулювати позовні вимоги замість позивача. Якщо особою заявляється належна позовна вимога, яка може її ефективно захистити, суди не повинні відмовляти у її задоволенні виключно з формальних міркувань. Така відмова призведе до необхідності особи повторно звертатись до суду за захистом своїх прав (які при цьому могли бути ефективно захищені), що невиправдано затягне вирішення справи по суті (див. пункт 118 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 грудня 2022 року у справі № 914/2350/18 (914/608/20) (провадження № 12-83гс21)). Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом (частина друга статті 12 ЦПК України). Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності (частини перша та третя статті 13 ЦПК України). Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України). Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України). У справі, що переглядається, 1) шлюб між позивачем і відповідачем розірвано 20 вересня 2022 року на підставі рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області; 2) відповідач користується послугами ПАТ АБ «Південний». Згідно з Заяви-договору банківського вкладу № 949688/2005 від 23 липня 2021 року, укладеного між Публічним Акціонерним Товариством Акціонерний Банк «Південний» та ОСОБА_1 , було внесено на рахунок грошові кошту у розмірі 108 000 грн. Строк дії договору 24.01.2022. Жодних договорів пролонгації вкладу сторонами не надано, тому колегія суддів вважає, що строк дії договору закінчився 24.01.2022 та грошові кошти були зняті з банківської установи. Станом на день розірвання шлюбу на рахунку відповідача знаходилось 3000 гривень. 3) враховуючи, що спірні грошові кошти відповідач зняв з рахунку у період перебування у шлюбі з позивачем, позивач не спростувала, що вони були використані ним в інтересах сім`ї, не довела використання відповідачем спірних коштів в особистих цілях та його обов`язок компенсувати витрачені кошти позивачу. Враховуючи зазначена, сума банківського вкладу, яка підлягає визначенню як спільне майно подружжя та підлягає поділу, становить 3000 гривень, тобто 1500 гривень на користь ОСОБА_2 . Щодо доводів апеляційної скарги. Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи. Скаржник не довів обставини, на які посилався як на підставу своєї апеляційної скарги, жодного належного та допустимого доказу на спростування висновків суду першої інстанції не надав. Щодо доводів апеляційної скарги, то колегія суддів зазначає таке. Поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а в разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (частина друга статті 364 ЦК України). Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи. З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 придбав спірний автомобіль 05 серпня 2020 року вартістю 100 000 гривень. У справі, що переглядається: - при зверненні до суду з вимогами про поділ майна подружжя позивач запропонувала бажаний варіант поділу спільного майна, врахувавши при цьому також вартість спірного автомобіля марки; - судом першої інстанції правильно встановлено, що автомобіль марки Peugeot 207, реєстраційний номер НОМЕР_1 , 2008 року, був набутий сторонами під час перебування у шлюбі. Відповідач не стверджує, що спірний автомобіль перебуває у користуванні ОСОБА_2 , просто зазначає, що невідомо чи відчужений спірний автомобіль, чи не знищений та інше. Водночас колегія суддів звертає увагу на те, що ОСОБА_1 є власником спірного автомобіля і не надає жодних належних і допустимих доказів щодо дійсного власника автомобіля, а також не спростовує вартість автомобіля, яка встановлено висновком судового експерта, отриманого на виконання ухвали Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 25 жовтня 2023 року. Крім того судова колегія вважає за необхідне зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у держава-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року. Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги. Справа розглянута по суті правильно, однак судове рішення необхідно змінити шляхом викладення абзацу четвертого та п`ятого резолютивної частини в такій редакції: «Визнати суму строкового вкладу грошових коштів у сумі 3 000 гривень, укладений згідно з Заяви-договору банківського вкладу № 949688/2005 від 23 липня 2021 року між Публічним Акціонерним Товариством Акціонерний Банк «Південний» та ОСОБА_1 спільною сумісною власністю ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_6 та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_7 . Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_7 на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_6 , 1/2 частину строкового вкладу грошових коштів у сумі 3 000 гривень, укладений згідно з Заяви-договору банківського вкладу № 949688/2005 від 23 липня 2021 року між Публічним Акціонерним Товариством Акціонерний Банк «Південний» та ОСОБА_1 , у сумі 1 500 гривень». Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд

УХВАЛИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 27 листопада 2024 року змінити, виклавши абзац четвертий та пятий резолютивної частини у такій редакції: «Визнати суму строкового вкладу грошових коштів у сумі 3 000 гривень, укладений згідно з Заяви-договору банківського вкладу № 949688/2005 від 23 липня 2021 року між Публічним Акціонерним Товариством Акціонерний Банк «Південний» та ОСОБА_1 спільною сумісною власністю ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_6 та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_7 . Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_7 на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_6 , 1/2 частину строкового вкладу грошових коштів у сумі 3 000 гривень, укладений згідно з Заяви-договору банківського вкладу № 949688/2005 від 23 липня 2021 року між Публічним Акціонерним Товариством Акціонерний Банк «Південний» та ОСОБА_1 , у сумі 1 500 гривень». В іншій частині рішення суду залишити без змін. Постанова суду набирає законної сили з моменту її ухвалення, проте може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст судового рішення складено 30 червня 2025 року. Головуючий Р.Д. Громік Судді: М.М. Драгомерецький С.М. Сегеда