Ухвала КАС ВС № 580/12395/24

УХВАЛА 07 липня 2025 року м. Київ справа №580/12395/24 адміністративне провадження № К/990/28483/25 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Тацій Л.В., суддів: Гриціва М.І., Стеценка С.Г., перевіривши касаційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 04.06.2025 у справі №580/12395/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії, УСТАНОВИВ: ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області в якому просив: визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області щодо відмови ОСОБА_1 у проведенні перерахунку та виплаті пенсії із збільшенням на 1 % заробітку за кожен рік роботи понад стаж 20 років, відповідно до пункту 2 статті 56 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", в редакції, чинній до 01.10.2017, а саме: без застосування частини другої статті 27 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (двоскладової формули під час обчислення), починаючи з 22.10.2024; зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату пенсії із збільшенням на 1 % заробітку за кожен рік роботи понад стаж 20 років, відповідно до пункту 2 статті 56 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", в редакції, чинній до 01.10.2017, а саме: без застосування частини другої статті 27 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (двоскладової формули під час обчислення), починаючи з 22.10.2024. Черкаський окружний адміністративний суд рішенням від 18.03.2025 відмовив у задоволенні позову у повному обсязі. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 04.06.2025 рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 18.03.2025 скасовано, ухвалено нове рішення яким позов задоволено у повному обсязі. Не погодившись з постановою суду апеляційної інстанцій, Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області 03.07.2025, тобто в межах строку на касаційне оскарження, звернулося з касаційною скаргою до Верховного Суду. Розглядаючи питання щодо можливості відкриття касаційного провадження у цій справі, колегія суддів виходить із наступного. Відповідно до частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу. За правилами пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження) не підлягають касаційному оскарженню, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково. Тлумачення положень вказаних норм у їхньому взаємозв`язку дає змогу дійти висновку, що процесуальний закон пов`язує можливість касаційного перегляду у справах незначної складності тільки з тими юридичними фактами, вичерпний перелік яких викладений у підпунктах «а», «б», «в» та «г» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України. Водночас обов`язок доведення наявності таких виняткових обставин покладається на особу, яка звертається до суду з касаційною скаргою. Вказані критерії прийнятності касаційної скарги встановлені задля можливості забезпечення Верховним Судом ключової мети касаційного перегляду - виправлення судових помилок та усунення недоліків судочинства, що призвели до порушення прав учасників справи. Касаційний перегляд за своєю сутністю має екстраординарний характер і спрямований на забезпечення основоположних гарантій справедливого судового розгляду, які становлять зміст конституційного принципу верховенства права. Відповідно до пункту 20 частини першої статті 4 КАС України адміністративна справа незначної складності (малозначна справа) - адміністративна справа, у якій характер спірних правовідносин, предмет доказування та склад учасників тощо не вимагають проведення підготовчого провадження та (або) судового засідання для повного та всебічного встановлення її обставин. Згідно з пунктом 3 частини шостої статті 12 КАС України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є, зокрема, справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг. Виходячи з приписів пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України у взаємозв`язку з положеннями пункту 20 частини першої статті 4 КАС України та пункту 3 частини шостої статті 12 КАС України, у даному випадку оскаржуються судові рішення, постановлені у справі незначної складності. Водночас, у касаційній скарзі заявник не наводить обґрунтування підстав, передбачених підпунктами «а», «б», «в» та «г» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України, доведення існування яких могло б свідчити про можливість касаційного перегляду судових рішень у справі незначної складності. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню. Зазначена норма Кодексу узгоджується з пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України, згідно з яким до основних засад судочинства відноситься забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках. Аналогічне положення закріплене у пункті 7 частини третьої статті 2 та частині першій статті 13 КАС України, а також частині першій статті 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів». Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави. Тим самим Верховний Суд за допомогою загальної правозастосовчої діяльності дозволяє досягнути індивідуального блага з урахуванням того, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Згідно з імперативними вимогами статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та статті 242 КАС України висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права; при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду; органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи не можуть приймати рішення, які скасовують судові рішення або зупиняють їх виконання. Таким чином, призначення Верховного Суду як найвищої судової установи в Україні - це, у першу чергу, сформувати обґрунтовану правову позицію стосовно застосування всіма судами у подальшій роботі конкретної норми матеріального права або дотримання норми процесуального права, що була неправильно використана судом і таким чином спрямувати судову практику в єдине і правильне правозастосування (вказати напрямок у якому слід здійснювати вибір правової норми); на прикладі конкретної справи роз`яснити зміст акта законодавства в аспекті його розуміння та реалізації на практиці в інших справах з вказівкою на обставини, що потрібно враховувати при застосуванні тієї чи іншої правової норми, але не нав`язуючи, при цьому, нижчестоящим судам результат вирішення конкретної судової справи. Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Крім того, саме така діяльність Верховного Суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх громадян перед законом, який втілюється шляхом однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо різних осіб. Такий визначений законодавцем підхід до роботи Верховного Суду (формування в окремих справах конкретних правових висновків, що є обов`язковим для всіх судів та суб`єктів владних повноважень) є особливо актуальним у світлі положень частини п`ятої статті 125 Конституції України, згідно з якою адміністративні суди діють з метою захисту прав, свобод та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин. Скаржником наведено наступні підстави для касаційного оскарження рішення суду апеляційної інстанції та для прийняття Верховним Судом до розгляду касаційної скарги у справі незначної складності №580/12395/24, які передбачені частиною четвертою статті 328 КАС України: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду: від 06.02.2025 у справі № 560/4564/24, від 23.10.2019 у справі №809/627/18, від 29.08.2022 у справі №300/1390/19, від 06.09.2023 у справі №300/2091/21 та від 10.01.2024 у справі №300/168/21. Надаючи оцінку обґрунтованості наведених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження колегія суддів вважає зазначити, що Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 25.06.2024 у справі №300/3435/21, виходячи з того, що висновки, викладені в раніше ухвалених постановах Верховного Суду, зокрема, від 23.10.2019 у справі №809/627/18, від 29.08.2022 у справі №300/1390/19, від 06.09.2023 у справі №300/2091/21, від 10.01.2024 у справі №300/168/21 та інших, у яких викладено правовий висновок про розповсюдження пункту 2 статті 56 Закону №796-ХІІ в редакції змін, внесених Законом №2148-VIII на правовідносини, які виникли до набрання ними чинності, та відповідно про те, що згідно із пунктом 2 статті 56 Закону №796-ХІІ (у редакції, що діяла на час її реалізації за заявою пенсіонера) умовою призначення надбавки за понаднормативний стаж є призначення пенсії на умовах частини другої статті 27 Закону №1058-IV; пенсіонер, щодо якого не дотримано цієї умови, не має права на отримання надбавки за понаднормовий стаж, є такими, що не ґрунтуються на правильному правозастосуванні, та вирішила відступити від таких висновків та сформувала наступні висновки: (1) Держава гарантувала зокрема, учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС особливі норми та умови пенсійного забезпечення як компенсацію особам, які постраждали внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС, за втрачене здоров`я, моральні і фізичні страждання, обмеження в реалізації своїх здібностей та можливостей забезпечити собі гідний життєвий рівень, тому за особами, які набули право на призначення пенсії з урахуванням спеціального Закону № 796-XII, редакцією пункту 2 статі 56 якого було визначено, що право на пенсію в повному розмірі мають громадяни, віднесені до категорій 1, 2, 3, 4, за умови стажу роботи не менш як: чоловіки - 20 років, жінки - 15 років, із збільшенням пенсії на один процент заробітку за кожний рік роботи понад встановлений цим пунктом стаж, але не вище 75 процентів заробітку, а громадянам, які відпрацювали за списком № 1, чоловіки - 10 років і більше, жінки - 7 років 6 місяців і більше - не вище 85 процентів заробітку, таке право зберігається й у разі зміни нормативно-правового регулювання цих правовідносин. У разі зміни правового регулювання набуті такими особами права на пільги, компенсації і гарантії повинні бути збережені із забезпеченням можливості їх реалізації або шляхом запровадження рівноцінних чи більш сприятливих умов соціального захисту. (2) До осіб, яким на час призначення пенсії з урахуванням Закону №796-XII її розрахунок мав здійснюватися згідно із пунктом 2 статті 56 Закону №796-XII за кожний повний рік стажу роботи понад установлений для них мінімальний трудовий стаж для призначення пенсії (15 років - для жінок і 20 років - для чоловіків) шляхом збільшення пенсії на один процент заробітку за рік, вказана норма повинна застосуватися у тій редакції, яка діяла на час призначення пенсії (окрім випадку покращення становища особи). Розповсюдження на таких осіб нових правил виплати надбавки за понаднормовий стаж в залежності від призначення пенсії на умовах частини другої статі 27 Закону №1058-IV, запроваджених у зв`язку із внесенням до цієї норми змін Законом №2148-VIII, свідчило б про звуження змісту та обсягу існуючих прав таких осіб, що в силу статті 22 Конституції України, є неприпустимим. Надалі, застосовуючи наведені правові висновки до подібних правовідносин, Верховний Суд у постановах від 12.07.2024 у справі №460/11522/23 та від 16.07.2024 у справі №460/14017/23 сформував правову позицію у питанні правомірності застосування органами пенсійного фонду до осіб, яким пенсія призначена до 11.10.2017, положень пункту 2 статті 56 Закону №796-ХІІ у редакції Закону №2148-VIII, яка полягає у тому, що у випадку, коли пенсія за віком призначена особі (позивачу) до внесення змін до пункту 2 статі 56 Закону №796-XII, то в силу вимог статті 58 Конституції України, такі зміни не позбавляють позивача права на пенсію в повному розмірі із доплатою за додатковий стаж, оскільки таке право він набув значно раніше, ніж набрав чинності Закон №2148-VIII, яким було внесено зміни до пункту 2 статі 56 Закону №796-XII. Шостий апеляційній адміністративний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення, яким позов задоволено, керувався вищезазначеним висновком Верховного Суду та виходив з того, що оскільки пенсія за віком призначена ОСОБА_1 до внесення змін до пункту 2 статі 56 Закону №796-XII, то в силу вимог статті 58 Конституції України, такі зміни не позбавляють позивача права на пенсію в повному розмірі із доплатою за понаднормовий стаж, оскільки таке право вона набула значно раніше, ніж набрав чинності Закон №2148-VIII, яким було внесено зміни до пункту 2 статі 56 Закону №796-XII. Таким чином, з огляду на недостатнє обґрунтування скаржником у касаційній скарзі посилання на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України, а також враховуючи висновок Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду про відступ від наведених у касаційній скарзі висновків Верховного Суду, колегія суддів вважає недоведеною наявність підстави касаційного оскарження, визначеної пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України. Крім того, колегія суддів не враховує посилання заявника на те, що застосуванню підлягає остання правова позиція Верховного Суду, адже такий принцип підлягає застосуванню виключно до правових позицій Великої Палати Верховного Суду. На підставі вищенаведеного та з урахуванням того, що оскаржуване судове рішення прийняте у справі незначної складності, а виключних підстав для касаційного оскарження судових рішень у справах незначної складності, передбачених частинами четвертою і п`ятою статті 328 КАС України скаржником у касаційній скарзі належним чином не обґрунтовано, Суд дійшов висновку, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити. Аналогічна позиція щодо віднесення вказаної категорії справ до справ незначної складності висловлена Верховним Судом, зокрема, в ухвалах від 24.07.2024 у справі №460/20138/23, від 27.08.2024 у справі №240/2980/24. Керуючись статтями 248, 328, 334, 335, 355, 359 КАС України, Суд

УХВАЛИВ: Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 04.06.2025 у справі №580/12395/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії. Копію ухвали разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами направити особі, яка подала касаційну скаргу. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає. Судді: Л. В. Тацій М. І. Гриців С. Г. Стеценко