Ухвала КАС ВС № 580/9260/24

УХВАЛА 07 липня 2025 року м. Київ справа №580/9260/24 адміністративне провадження № К/990/25350/25 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Гриціва М. І., суддів: Єзерова А. А., Стеценка С. Г. перевірив касаційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 08 листопада 2024 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 12 травня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України (далі - ГУ ПФУ) в Черкаській області, ГУ ПФУ у Львівській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, і ВСТАНОВИВ:

1. ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив: - визнати протиправним та скасувати рішення ГУ ПФУ у Львівській області від 05 квітня 2024 року № 971040145145, яким пенсійний орган відмовив ОСОБА_1 перерахувати пенсію за віком згідно із Законом України від 16 грудня 1993 року № 3723-ХІІ «Про державну службу» (далі - Закон № 3723-ХІІ) через брак необхідного стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців. - визнати протиправним та скасувати рішення ГУ ПФУ у Львівській області від 05 квітня 2024 року № 971040145145, яким пенсійний орган з посиланням на безпідставність вимог відмовив ОСОБА_1 перерахувати пенсію відповідно до нового посадового окладу станом на 01 березня 2024 року; - зобов`язати ГУ ПФУ в Черкаській області провести ОСОБА_1 перерахунок вже призначеної пенсії державного службовця відповідно до статті 37 Закону № 3723-ХІІ у розмірі 60 % від заробітної плати зазначеної в довідці від 29 березня 2024 року № 01-19/2723/01-19/1355, зокрема 50 % за вислугу років, яку призначити та розрахувати, починаючи з дня звернення із заявою, з 01 квітня 2024 року та виплачувати її в повному розмірі. - зобов`язати ГУ ПФУ в Черкаській області перевести з 01 квітня 2024 року ОСОБА_1 на пенсію державного службовця згідно частини третьої статті 45 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». - зобов`язати ГУ ПФУ в Черкаській області призначити та здійснити нарахування і виплату з 01 квітня 2024 року ОСОБА_1 пенсію державного службовця відповідно до статті 37 Закону № 3723-ХІІ у розмірі 60% від заробітної плати, зазначеної в довідці від 29 березня 2024 року № 01-19/2723/01-19/1355, зокрема 50% за вислугу років. Черкаський окружний адміністративний суд рішенням від 08 листопада 2024 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 12 травня 2025 року, позовні вимоги задовольнив частково. Визнав протиправним та скасував рішення ГУ ПФУ у Львівській області від 05 квітня 2024 року № 971040145145, яким пенсійний орган відмовив перевести пенсію ОСОБА_1 з призначеної відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» на пенсію державного службовця відповідно до Закону № 3723-ХІІ. Зобов`язав ГУ ПФУ в Черкаській області призначити ОСОБА_1 з 01 квітня 2024 року пенсію державного службовця відповідно до статті 37 Закону № 3723-ХІІ у розмірі 60 % від заробітку. У задоволенні решти позовних вимог відмовив.

2. ГУ ПФУ в Черкаській області не погодилося з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій і подало касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати. У касаційній скарзі скаржник описує фактичні обставини у справі, зазначає нормативно-правове регулювання спірних правовідносин та як підставами касаційного оскарження судових рішень визначає норми, передбачені пунктом 1 частини четвертої (суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду ); та підпунктом «в» пункту 2 частини п`ятої статті (справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу) 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

3. Верховний Суд проаналізував доводи, викладені у касаційній скарзі, і дійшов висновку про наявність підстав для відмови у відкритті касаційного провадження з огляду на таке.

4. За приписами частин першої, другої статті 55 Основного Закону України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Водночас приписи цієї статті Основного Закону, які закріплюють право на судовий захист, перебувають у нерозривному зв`язку з приписами Конституції України, які визначають обсяг судового захисту. Зокрема, за правилами пункту 8 частини другої статті 129 Основного Закону касаційне оскарження справді є можливим (доступним), але «у визначених законом випадках». З цього конституційного «веління» випливає, що конституційні гарантії щодо права на апеляційний перегляд не можуть зазнавати розсуду законодавця щодо можності звуження права на такий перегляд, натомість щодо права на касаційне оскарження навпаки - може. Тобто, законодавець може встановити випадки, коли таке (касаційне) оскарження не є (або не може бути) частиною судочинства. З наведеними конституційними приписами кореспондується стаття 13 КАС України та стаття 14 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів». Частина третя статті 3 КАС України передбачає, що провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

6. Згідно з частиною першою статті 334 цього Кодексу, коли нема підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження, суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі. Відповідно до частини першої статті 328 цього Кодексу учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.

7. Аналіз цих приписів дає підстави виснувати, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом на оскарження цих судових актів у касаційному порядку лише у визначених законом випадках. За пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), та у разі, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково. За пунктом 3 частини шостої статті 12 КАС України для цілей цього Кодексу справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг, віднесено до категорії справ незначної складності. Отже, процесуальний закон встановив, що не всі судові рішення судів попередніх інстанцій можуть бути предметом касаційного перегляду, передбачив, які справи, за якими критеріями (значеннєвими властивостями) відносяться до категорій справ, які не підлягають касаційному оскарженню та водночас запроваджує умови, за об`єктивного існуванням яких справи, які не підлягають касаційному оскарженню (справи незначної складності, інші справи, розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження, тощо), таки можуть бути оскаржені до суду касаційної інстанції, якщо можливість такого оскарження обумовлюється фундаментальною значимістю наслідків касаційного перегляду для формування практики застосування відповідних правових норм, або сама справа становить значний суспільний інтерес чи має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу, або є інші встановлені законом передумови для відкриття касаційного провадження.

8. З тексту касаційної скарги та змісту оскаржених судових рішень, які викладені в Єдиному державному реєстрі судових рішень, з логічних та сутнісних акцентів касаційної скарги простежується, що спірні правничі відносини в цій справі виникли щодо правильності обчислення, перерахунку, виплати та одержання пенсійних виплат. Тобто, предметом спору у цій справі є конфлікт щодо правильного застосування законодавчих приписів, які регламентують реалізацію права на пенсійне забезпечення державних службовців на підставі Закону України від 10 грудня 2015 року № 889-VIII «Про державну службу» (далі - Закон № 889-VIII) у відповідних редакціях та інших законодавчих актів, застосовних в окресленій сфері правовідносин. ГУ ПФУ в Черкаській області, головно, фокусує увагу на тому, що суди попередніх інстанцій всупереч висновкам щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених неодноразово у постановах Верховного Суду, неправильно використали норми матеріального права щодо визначення стажу, який необхідно за законом мати для призначення пенсії за віком на підставі Закону № 889-VIII. Переконує, що пенсійні органи державної влади правильно відмовили позивачу у призначенні пенсії державного службовця відповідно до статті 37 Закону № 3723-ХІІ у розмірі 60 % від заробітку. За цими значеннєвими критеріями заявлений у цій справі спір є спором, який стає предметом справи, котра, як згадано вище, за пунктом 3 частини шостої статті 12 КАС України відноситься до справ незначної складності і воднораз до тієї категорії справ, які за законом не підлягають касаційному перегляду. Черкаський окружний адміністративний суд здійснював розгляд цієї справи за правилами спрощеного позовного провадження і не помилився, коли обрав таку форму провадження.

9. ГУ ПФУ в Черкаській області не заперечує, що рішення судів попередніх інстанцій у цій справі, які не задовольняють його як відповідача, не підлягають касаційному оскарженню, однак з посиланням на одну з визначених підпунктами «а-г» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України умови прийняття касаційної скарги вважає, що подання цієї касаційної скарги виправдовується наявністю особливих, спірних правничих відносин, касаційний перегляд яких становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи. Верховний Суд нагадує, що можливість відкриття касаційного провадження у малозначних справах обумовлюється характером (предметом) спірних правовідносин конкретної справи, зокрема: її значення для формування єдиної правозастосовної практики; неможливості спростування особою, яка подає касаційну скаргу, обставин, встановлених оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; значного суспільного інтересу справи чи її виняткового значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; помилкового віднесення судом справи до категорії справ незначної складності. Колегія суддів зауважує, що потреба у формуванні єдиної правозастосовної практики виникає, насамперед, у тих випадках, коли практики з певного питання нема взагалі і її потрібно сформувати, або бракує єдності у вже сформованій практиці з певного питання.

10. Притримуючись цієї установки, Верховний Суд не вважає обґрунтованими покликання касанта на те, що ця справа з огляду на означені у ній питання становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для нього як позивача і учасника справи, який подає касаційну скаргу, бо не містять фактичних передумов та відповідної (доречної) аргументації для віднесення її (справи) до категорії суспільно чи винятково значимих. Винятковість значення справи для учасника справи можна оцінити тільки в аспекті обґрунтування такої ознаки, учасником справи, який вирішив скористатися правом на касаційне оскарження. Отож, особа, яка подає касаційну скаргу має обґрунтувати наявність відповідних обставин у касаційній скарзі. В цій касаційній скарзі скаржник таких обґрунтувань не наводить, а його посилання на підпункт «в» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України, як на підстави для такого прийняття, такими не сприймаються, через те що мають загальний, більш декларативний характер; вони зводяться до цитування цієї норми та викладу фактичних обставин справи з тією інтерпретацією, яку скаржник власне просить визнати допустимою для відкриття касаційного провадження. Верховний Суд підкреслює, що словосполучення «значний суспільний інтерес», яке міститься у процесуальному законі, треба розуміти насамперед як серйозну, обґрунтовану зацікавленість, яка має неабияке виняткове значення для усього суспільства загалом, певних груп людей, територіальних громад, об`єднань громадян тощо до певної справи в контексті можливого впливу ухваленого у ній судового рішення на права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб. Це поняття охоплює ті потреби суспільства або окремих його груп, які пов`язані із збереженням, примноженням, захистом існуючих цінностей девальвація та/або втрата яких мала б значний негативний вплив на розвиток громадянського суспільства. Наявність значного суспільного інтересу може мати місце й тоді, коли предмет спору зачіпає питання загальнодержавного значення, як от визначення і зміни конституційного ладу в Україні, виборчого процесу (референдуму), обороноздатності держави, її суверенітету, найвищих соціальних цінностей, визначених Конституцією України тощо. До того ж, незгода із рішенням суду попередньої інстанції не свідчить автоматично про неправильність застосування або порушення норм матеріального / процесуального права під час ухвалення оскаржуваних судових рішень, як і не може вказувати на таку обставину, як настання негативних наслідків для скаржника внаслідок ухвалення цих рішень, оскільки настання таких наслідків у випадку ухвалення судового рішення не на користь позивача / відповідача є звичайним передбачуваним процесом.

11. За прецедентною практикою Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), зважаючи на особливий характер функції Верховного Суду як суду касаційної інстанції, Суд може визнати, що процедура, яка застосовується у Верховному Суді, може бути більш формальною (рішення від 19 грудня 1997 року у справі «Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії»).

12. У світлі наведеного є підстави вважати, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не обмежує доступу особи до правосуддя і не є перепоною для отримання судового захисту, оскільки встановлення законодавцем «розумних обмежень» в праві на звернення до касаційного суду не суперечить ні Конституції та законам України, ані практиці Європейського суду з прав людини; таке лімітування звернення до касаційного суду викликане винятково особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовної практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.

13. Посилання скаржника на те, що суд апеляційної інстанції застосував норми права «ігноруючи» висновки щодо їх застосування у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 30 травня 2025 року у справі № 580/4708/24, від 22 травня 2024 року у справі № 500/1404/23, від 11 січня 2024 року у справі № 560/8020/21, від 01 грудня 2020 року у справі № 466/6057/17, від 16 грудня 2021 року у справі № 538/804/17, від 22 червня 2021 року у справі № 308/67/17, від 29 вересня 2022 року у справі № 234/6967/17, від 29 листопада 2022 року у справі № 431/991/17 та у рішенні від 04 квітня 2018 року у зразковій справі № 822/524/18, і тим самим не дотримався вимог пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України та дав підстави для касаційного оскарження, не видаються слушними. Верховний Суд вкотре зауважує, що обов`язковими умовами для оскарження судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: норми матеріального права, яку неправильно застосували суди; постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладений; висновки судів, які суперечить позиції Верховного Суду; обґрунтування, в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга). Недостатньо самого лише зазначення постанови Верховного Суду, в якій викладений висновок про застосування норми права; потрібною, обов`язковою умовою мотивування скарги є стислий виклад змісту спірних правовідносини у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду і у якій подається касаційна скарга), щоб можна було побачити їхню подібність. Подібність правовідносин означає, зокрема подібність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи. До того ж, обставини, які формують зміст таких правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права, самі по собі не формують подібності правовідносин, важливими факторами є також доводи і аргументи сторін, які складають межі судового розгляду справи.

14. Верховний Суд підкреслює, що у цій касаційній скарзі скаржник не проілюстрував (не окреслив) подібність правовідносин у справах. Видається, що зробити це було непросто, бо аналізи тексту оскарженого рішення суду апеляційної інстанції, перебігу судового розв`язання самого спору у цій справі і те, як розв`язувалися спори судами у справах, які скаржник перелічив в касаційній скарзі, дозволяє визначити, що спірні правовідносини у кожній зі згаданих справ за обсягом та змістом фактичних обставин, за характером цих відносин, їхньою об`єктивною природою, за юридичним значенням певним чином різняться між собою; вони не є схожими. Приміром, скаржник належним чином не обґрунтував, в чому полягало неправильне застосування норм матеріального права, зокрема, чому в аспекті конкретних обставин справи, на його погляд, до стажу, який дає право позивачу на пенсію на підставі Закону № 889-VIII, не повинен зараховуватися стаж державної служби, встановлений «предикатним» рішення суду, яке є обов`язковим до виконання, і які саме висновки суду апеляційної інстанції, обумовлені контекстом цих обставин, суперечать висновкам Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.

15. Відтак можна презюмувати, що зміст касаційної скарги не підтверджує того факту, що правовідносини у цій справі є подібними з правовідносинами у справах, на які посилається відповідач. Тобто, обґрунтування застосування пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України не повинно зводитися винятково до викладення обставин справи на підставі оцінки доказів, цитування встановлених контролюючим органом порушень та норм законодавства з абстрактним зазначенням, що суди попередніх інстанцій ухвалили рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права, оскільки таке аргументування виходить за межі касаційного перегляду, які визначені статтею 341 КАС України, та не є належним правним обґрунтуванням підстав касаційного оскарження, визначених частиною четвертою статті 328 КАС України.

16. Верховний Суд також зазначає, що суди першої та апеляційної інстанцій, коли постановляли свої судові рішення, посилалися на правничі висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 03 липня 2018 року у справі № 265/3709/17, від 19 березня 2019 року у справі № 357/1457/17, від 15 серпня 2019 року у справі № 676/6166/17, від 01 квітня 2020 року у справі № 607/9429/17. Втім у скарзі нема суджень про те, що, зокрема, суд апеляційної інстанції вирішив спір у цій справі всупереч правовій позиції суду найвищої інстанції.

17. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню. За такого правового врегулювання та обставин справи підстав для відкриття касаційного провадження нема.

17. Отож, можна узагальнити, що ГУ ПФУ в Черкаській області подало касаційну скаргу на судові рішення, які не підлягають касаційному оскарженню. Керуючись статтями 3, 328, 333, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду

УХВАЛИВ: Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 08 листопада 2024 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 12 травня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії. Копію цієї ухвали, касаційну скаргу та додані до неї матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями та оскарженню не підлягає. Судді-доповідач М. І. Гриців Судді А. А. Єзеров С. Г. Стеценко