Постанова 4850 № 200/8399/24

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 07 липня 2025 року справа №200/8399/24 м. Дніпро Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача Геращенка І.В., суддів Гайдара А.В., Казначеєва Е.Г., розглянув у письмовому провадженні апеляційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 22 січня 2025 року у справі № 200/8399/24 (головуючий І інстанції Троянова О.В.) за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області про визнання протиправними дій та бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії,- В С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області (далі - відповідач) про: - визнання протиправними дій щодо ненарахування та виплати суддівської винагороди у розмірі посадового окладу, без урахування доплат за вислугу років у розмірі 30 відсотків посадового окладу (щомісячно), у відповідності до наказу голови суду №16-к від 19 жовтня 2023 року та без урахування доплат за науковий ступінь у розмірі 15 відсотків посадового окладу (щомісячного), у відповідності до наказу голови суду №8-к від 2 вересня 2024 року; - зобов`язання провести нарахування та виплату суддівської винагороди з 01 листопада 2024 року, з врахуванням доплат за вислугу у розмірі 30 відсотків посадового окладу (щомісячно), у відповідності до наказу голови Селидівського міського суду Донецької області №16-к від 19 жовтня 2023 року та з врахуванням доплат за науковий ступінь у розмірі 15 відсотків посадового окладу (щомісячного), відповідно до наказу голови Селидівського міського суду Донецької області №8-к від 2 вересня 2024 року; - визнання протиправною бездіяльності щодо невиконання та неврахування при нарахуванні та виплаті суддівської винагороди наказів голови Селидівського міського суду Донецької області №16-к від 19 жовтня 2023 року, №8-к від 02 вересня 2024 року; - зобов`язання ТУ ДСА України в Донецькій області виконувати зазначені накази, шляхом нарахування та виплати суддівської винагороди з 1 листопада 2024 року, з врахуванням доплати за вислугу років у розмірі 30 відсотків посадового окладу і доплати за науковий ступінь у розмірі 15 відсотків посадового окладу. Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 22 січня 2025 року позов задоволений частково: - визнано протиправними дії Територіального управління ДСА України в Донецькій області щодо нездійснення з 1 листопада 2024 року нарахування та виплати суддівської винагороди судді Селидівського міського суду Донецької області позивачу у розмірі посадового окладу, з урахуванням доплати за вислугу років у розмірі 30 % посадового окладу (щомісячно), відповідно до наказу голови Селидівського міського суду Донецької області від №16-к від 19 жовтня 2023 року та доплати за науковий ступінь у розмірі 15 відсотків посадового окладу (щомісячного), у відповідності до наказу голови Селидівського міського суду Донецької області №8-к від 2 вересня 2024 року; - зобов`язано Територіальне управління ДСА України в Донецькій області провести з 1 листопада 2024 року нарахування та виплату суддівської винагороди судді Селидівського міського суду Донецької області позивачу, з урахуванням доплати за вислугу у розмірі 30 відсотків посадового окладу (щомісячно), у відповідності до наказу голови Селидівського міського суду Донецької області № 16-к від 19 жовтня 2023 року та з врахуванням доплати за науковий ступінь у розмірі 15 відсотків посадового окладу (щомісячного), відповідно до наказу голови Селидівського міського суду Донецької області № 8-к від 2 вересня 2024 року; - в задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено. Відповідач не погодився з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення суду та відмовити у задоволені позову через неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального, процесуального права. Апелянт посилався на те, що суддя, який не здійснює правосуддя (крім випадків тимчасової непрацездатності, перебування судді у щорічній оплачуваній відпустці), не має права на отримання доплат до посадового окладу. Отже Законом №1402 визначено обставини, за яких доплати до посадового окладу суддів не виплачуються, та виняткові випадки, за яких виплата таких доплат здійснюється. Таким чином позивач, який був призначений на посаду судді Селидівського міського суду Донецької області Указом Президента України від 29.09.2016 №425/2016 і в якого закінчився п`ятирічний строк повноважень, в теперішній час не здійснює правосуддя та, відповідно, не має права на отримання доплат до посадового окладу. Стосовно посилання суду на рішення Конституційного Суду України від 04.12.2018 №11-р/2018, апелянт зазначає, що даним рішенням визначено перелік обставин, до яких не віднесено закінчення п`ятирічного строку повноважень, на який призначено суддю. При цьому частина десята статті 135 Закону №1402, яка виключає можливість виплати доплати до посадового окладу судді, який не здійснює правосуддя, такою, що не відповідає Конституції України, не визнавалась і не скасовувалась. Посилання на протиправність дій територіального управління щодо невиконання наказу голови Селидівського міського суду в частині встановлення доплат до посадового окладу вважає недоречним, адже сам по собі наказ голови суду встановлює лише розмір такої надбавки, так як обрахування стажу роботи на посаді судді ведеться кадровою службою відповідного суду. Натомість територіальне управління, як розпорядник коштів нижчого рівня, при вирішенні питання про нарахування та виплату таких складових суддівської винагороди, враховує обмеження та винятки з них, встановлені діючим законодавством. Позивач звернувся з відзивом на апеляційну скаргу, в якому просив відмовити у її задоволені. Апеляційним судом витребувано у Донецького окружного адміністративного суду справу, який листом повідомив, що зазначена справа зареєстрована через «ЄСІТС», тому в паперовому вигляді відсутня, електронну картку справи можна отримати, витребував справу з ЦБД КП «Діловодство спеціалізованого суду». За ч.ч. 1, 4 ст. 18 КАС України у судах функціонує Єдина судова інформаційно-телекомунікаційна система. Єдина судова інформаційно-телекомунікаційна система відповідно до закону забезпечує обмін документами (надсилання та отримання документів) в електронній формі між судами, між судом та учасниками судового процесу, а також фіксування судового процесу і участь учасників судового процесу у судовому засіданні в режимі відеоконференції. За пп. 15 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» КАС України подання, реєстрація, надсилання процесуальних та інших документів, доказів, формування, зберігання та надсилання матеріалів справи здійснюються в паперовій формі (пп. 15.1); розгляд справи у суді здійснюється за матеріалами справи у паперовій формі (пп. 15.3). Суд проводить розгляд справи за матеріалами судової справи у паперовій або електронній формі в порядку, визначеному Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів) (ч. 9 ст. 18 КАС України). Процесуальні та інші документи і докази в паперовій формі зберігаються в додатку до справи в суді першої інстанції та у разі необхідності можуть бути оглянуті учасниками справи чи судом першої інстанції або витребувані судом апеляційної чи касаційної інстанції після надходження до них відповідної апеляційної чи касаційної скарги (ч. 10 ст. 18 КАС України). За пп. 5.2 п.5 розділу І Положення про порядок функціонування окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, затвердженого рішенням Вищої ради правосуддя від 17 серпня 2021 року № 1845/0/15-21, електронна копія паперового документа - документ в електронній формі, що містить візуальне подання паперового документа, отримане шляхом сканування (фотографування) паперового документа. Відповідність оригіналу та правовий статус електронної копії паперового документа засвідчуються кваліфікованим електронним підписом особи, що створила таку копію. Відповідно до ст. 311 КАС України справу розглянуто в порядку письмового провадження. Суд апеляційної інстанції заслухав доповідь судді-доповідача, вивчив доводи апеляційної скарги, відзиву, перевірив їх за матеріалами справи і дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного. Указом Президента України від 29 вересня 2016 року №425/2016 позивача призначено на посаду судді Селидівського міського суду Донецької області строком на п`ять років. Наказом Селидівського міського суду Донецької області від 19 жовтня 2016 року №62-к суддю ОСОБА_1 зараховано до штату Селидівського міського суду Донецької області з 19.10.2016 року у зв`язку з призначенням на посаду судді Селидівського міського суду Донецької області строком на п`ять років, з посадовим окладом згідно штатного розпису. Наказом Селидівського міського суду Донецької області від 19 жовтня 2023 року №16-к позивачу встановлено щомісячну доплату за вислугу років у розмірі 30 відсотків посадового окладу з 19 жовтня 2023 року як такому, стаж роботи якого становить 10 років 00 місяців 00 днів. Наказом Селидівського міського суду Донецької області від 2 вересня 2024 року №8-к позивачу встановлено щомісячну доплату за науковий ступінь доктора філософії у розмірі 15 відсотків посадового окладу з 2 вересня 2024 року. Територіальним управлінням Державної судової адміністрації України в Донецькій області спрямовано до місцевих загальних судів Донецької області лист від 14.11.2024 року №04-1856-24, відповідно до якого у зв`язку з надходженням інформаційного листа Державної судової адміністрації України від 28.10.2024 року про результати заходів внутрішнього аудиту та у зв`язку з виявленням та фіксацією порушень в частині нецільового використання бюджетних коштів, з листопада поточного року територіальним управлінням ДСА України в Донецькій області припиняється нарахування та виплата доплат до посадових окладів суддям, які не здійснюють правосуддя (крім випадків, зазначених у частині 10 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»). На звернення представника позивача з питань виплати суддівської винагороди Територіальним управлінням Державної судової адміністрації України в Донецькій області надано відповідь листом від 09.12.2024 року №04-1999/24, в якій повідомлено, що з 01.11.2024 року судді Селидівського міського суду Донецької області ОСОБА_1 як судді, який не здійснює правосуддя, припинено нарахування та виплату доплат до посадового окладу у відповідності до положень частини 10 статті 135 Закону України «Про судоустрій та статус суддів». Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, апеляційний суд враховує наступне. Згідно зі статтею 135 Закону України від 2 червня 2016 року №1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон №1402-VIII) суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами. Суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці. Базовий розмір посадового окладу судді становить: 1) судді місцевого суду 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 3) судді Верховного Суду 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років 15 відсотків, більше 5 років 20 відсотків, більше 10 років 30 відсотків, більше 15 років 40 відсотків, більше 20 років 50 відсотків, більше 25 років 60 відсотків, більше 30 років 70 відсотків, більше 35 років 80 відсотків посадового окладу. Суддям виплачується щомісячна доплата за науковий ступінь кандидата (доктора філософії) або доктора наук із відповідної спеціальності в розмірі відповідно 15 і 20 відсотків посадового окладу судді відповідного суду. За ч. 10 статті 135 Закону №1402-VIII суддя, який не здійснює правосуддя (крім випадків тимчасової непрацездатності, перебування судді у щорічній оплачуваній відпустці), не має права на отримання доплат до посадового окладу. До 30 вересня 2016 року був чинним Закон України від 7 липня 2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 2453-VI у редакції Закону України від 12 лютого 2015 року № 192-VIII «Про забезпечення права на справедливий суд»). Згідно з ч. 10 статті 133 Закону № 2453-VI суддя, який не здійснює правосуддя (крім випадків тимчасової непрацездатності, перебування судді у щорічній оплачуваній відпустці), не має права на отримання доплат до посадового окладу. Рішенням Конституційного Суду України від 4 грудня 2018 року № 11-р/2018 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення частини десятої статті 133 Закону № 2453-VI, за яким «суддя, який не здійснює правосуддя (крім випадків тимчасової непрацездатності, перебування судді у щорічній оплачуваній відпустці), не має права на отримання доплат до посадового окладу», для цілей застосування окремих положень Закону №1402-VIII зі змінами, а саме: частини першої статті 55 щодо нездійснення суддею правосуддя у зв`язку з неможливістю здійснення правосуддя у відповідному суді, припиненням роботи суду у зв`язку зі стихійним лихом, військовими діями, заходами щодо боротьби з тероризмом або іншими надзвичайними обставинами та з неприйняттям, з незалежних від судді причин, у встановлені строки рішення про його відрядження до іншого суду; частини восьмої статті 56, частин першої, другої статті 89 щодо нездійснення суддею правосуддя у зв`язку з обов`язковим проходженням підготовки у Національній школі суддів України для підтримання кваліфікації; частини третьої статті 82, частин шостої, сьомої статті 147 щодо нездійснення суддею правосуддя у зв`язку з неприйняттям, з незалежних від судді причин, у встановлені строки рішення про переведення судді на посаду судді до іншого суду того самого або нижчого рівня у випадках реорганізації, ліквідації або припинення роботи суду, в якому такий суддя обіймає посаду судді. Положення частин третьої, десятої статті 133 Закону №2453-VІ, які визнані неконституційними пунктами 1, 2 резолютивної частини цього рішення, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення. Щодо права суддів на отримання доплат до посадового окладу з дня ухвалення рішення Конституційним Судом України від 04 грудня 2018 року № 11-р/2018 у справі № 1-7/2018(4062/15) необхідно зазначити наступне. У пункті 3.4 рішення від 04 грудня 2018 року № 11-р/2018, у справі №1- 7/2018(4062/15) Конституційний Суд України зазначив, якщо позбавлення судді права на отримання доплат до посадового окладу може бути визнане доцільним та виправданим, зокрема, у випадку притягнення його до кримінальної чи дисциплінарної відповідальності, наслідком якого є відсторонення судді від посади чи від здійснення правосуддя, то позбавлення судді цього права, коли він не здійснює правосуддя через обставини, що не залежать від нього особисто або не обумовлені його поведінкою, як випливає зі змісту положення частини десятої статті 133 Закону № 2453-VI, є несправедливим, невиправданим та необґрунтованим. Застосований законодавцем у положенні частини десятої статті 133 Закону № 2453-VI підхід до об`єднання усіх випадків, коли суддя, який не здійснює правосуддя, не має права на отримання доплат до посадового окладу, не можна визнати виправданим, справедливим та домірним, оскільки такий підхід не враховує особливостей кожної категорії підстав нездійснення правосуддя, ступеня обумовленості таких підстав поведінкою судді та інших законодавчо визначених обставин, а отже, невиправдано призводить до звуження обсягу гарантій незалежності суддів у виді зниження рівня їх матеріального забезпечення. Конституційний Суд України зазначає, що конституційне закріплення гарантій незалежності суддів спрямоване на унеможливлення будь-яких спроб впливу на суддю. Такий вплив є неприпустимим з огляду на положення частини другої статті 126 Конституції України. Таким чином, Конституційний Суд України встановив, що випадки нездійснення правосуддя поділяються на дві категорії. До першої категорії належать випадки, коли нездійснення правосуддя обумовлене поведінкою самого судді, зокрема відсторонення судді від посади у зв`язку з притягненням до кримінальної відповідальності, застосування до судді дисциплінарного стягнення у виді тимчасового відсторонення від здійснення правосуддя. Друга категорія охоплює випадки, коли суддя не здійснює правосуддя через обставини, що не залежать від нього особисто або не обумовлені його поведінкою. Наприклад, згідно із Законом №1402-VIII нездійснення суддею правосуддя у зв`язку з неможливістю здійснення правосуддя у відповідному суді, припиненням роботи суду у зв`язку зі стихійним лихом, військовими діями, заходами щодо боротьби з тероризмом або іншими надзвичайними обставинами та із неприйняттям, з незалежних від судді причин, у встановлені строки рішення про його відрядження до іншого суду (частина перша статті 55); з обов`язковим проходженням підготовки для підтримання кваліфікації у Національній школі суддів України (частина восьма статті 56, частини перша, друга статті 89); з неприйняттям, з незалежних від судді причин, у встановлені строки рішення про переведення судді на посаду судді до іншого суду того самого або нижчого рівня у випадках реорганізації, ліквідації або припинення роботи суду, в якому такий суддя обіймає посаду судді (частина третя статті 82, частини шоста, сьома статті 147). Конституційний Суд України дійшов висновку, що якщо позбавлення судді права на отримання доплат до посадового окладу може бути визнане доцільним та виправданим, зокрема, у випадку притягнення його до кримінальної чи дисциплінарної відповідальності, наслідком якого є відсторонення судді від посади чи від здійснення правосуддя, то позбавлення судді цього права, коли він не здійснює правосуддя через обставини, що не залежать від нього особисто або обумовлені його поведінкою, як випливає зі змісту положення частини десятої статті 133 Закону № 2453-VI, є несправедливим, невиправданим та необґрунтованим. За висновками Конституційного Суду України юридичне регулювання, встановлене положенням частини десятої статті 133 Закону № 2453-VI, яке поширюється на суддів, які не здійснюють правосуддя через обставини, що не залежать від них особисто або не обумовлені їхньою поведінкою, звужує зміст та обсяг гарантій незалежності суддів, створює загрозу для незалежності як суддів, так і судової влади в цілому, а також передумови для впливу на суддів. Отже, положення частини десятої статті 133 Закону №2453-VI для цілей застосування окремих положень Закону №1402-VIII суперечить частинам першій, другій статті 126 Конституції України. Враховуючи викладене, суддя, який не здійснює правосуддя через обставини, що не залежать від нього особисто або не обумовлені його поведінкою, має право на отримання доплат до посадового окладу з дня ухвалення рішення Конституційним Судом України від 04 грудня 2018 року № 11-р/2018 у справі № 1-7/2018(4062/15). Конституційний Суд України у рішенні від 08 червня 2016 року у справі №4-рп/2016 вказав, що закони, інші правові акти або їх окремі положення, визнані неконституційними, не можуть бути прийняті в аналогічній редакції, оскільки рішення Конституційного Суду України є обов`язковими до виконання на території України, остаточними і не можуть бути оскаржені (частина друга статті 150 Конституції України). Повторне запровадження правового регулювання, яке Конституційний Суд України визнав неконституційним, дає підстави стверджувати про порушення конституційних приписів, згідно з якими закони та інші нормативно-правові акти ухвалюються на основі Конституції України і повинні відповідати їй (частина друга статті 8 Основного Закону України, пункт 7 Рішення № 4-рп/2016). Отже, правова норма, яка регулює правовідносини аналогічно нормі, що визнана Конституційним Судом України неконституційною, або дублює таку правову норму (незалежно від періоду її прийняття та виду нормативного акту, в якому вона втілена), не підлягає застосуванню. У такому разі суд застосовує норми Конституції України як норми прямої дії. Згідно зі ст. 151-2 Конституції України рішення та висновки, ухвалені Конституційним Судом України, є обов`язковими, остаточними і не можуть бути оскаржені. Конституцією України закріплено однаковий юридичний статус суддів та їх дискримінація за ознакою здійснення правосуддя є неприпустимою. Отже, рішення Конституційного Суду України від 4 грудня 2018 року № 11-р/2018 стосується не тільки попередніх редакцій Закону України «Про судоустрій і статус суддів», а й аналогічних норм частини десятої статті 135 нині діючого Закону № 1402-VIII. Тобто Конституційний Суд України вирішує питання не тільки ретроспективно відносно двох минулих редакцій Закону України «Про судоустрій і статус суддів», а й прив`язує визнання його положень неконституційними і для цілей нині діючого Закону № 1402-VIII. На виконання рішення XVІIІ чергового з`їзду суддів України від 11 березня 2021 року, Радою суддів України у рішенні від 03 вересня 2021 року № 35 наголошено, що будь-які обмеження виплат доплат до посадового окладу суддям, які не здійснюють правосуддя з незалежних від них підстав, є недопустимими та такими, що суперечать Конституції України та рішенню Конституційного Суду України від 04 грудня 2018 року № 11-р/2018 у справі № 1-7/2018. В контексті питання виплати доплат таким суддям, дії Територіальних управлінь ДСА, судів, які здійснюють функції розпорядників бюджетних коштів, щодо припинення виплати доплат (а також намагання повернути вже виплачені доплати) суддям, що не здійснюють повноваження з незалежних від них причин, так само як і висновки щодо відсутності підстав для виплати доплат до посадового окладу таким суддям, здійснені органами Державної аудиторської служби України під час проведення ревізій фінансово-господарської діяльності ТУ ДСА України в різних областях та судах, свідчать про порушення гарантій незалежності суддів у виді матеріального забезпечення, що впливає на незалежність судді, та є протиправними та недопустимими. Крім того, припинення виплат зазначених вище доплат у 2021 році свідчить про порушення принципу «юридичної визначеності» та принципу «належного урядування». Аналогічна позиція щодо необхідності здійснення доплат суддям, які не здійснюють повноваження з незалежних від них причин, була викладена і в рішенні Ради суддів України від 19 квітня 2019 року № 21, де зазначено, що суддя, який не здійснює правосуддя через обставини, що не залежать від нього особисто або не обумовлені його поведінкою, має право на отримання доплат до посадового окладу з дня ухвалення рішення Конституційним Судом України від 04 грудня 2018 року № 11-р/2018 у справі № 1-7/2018(4062/15). Крім того, наголошено, що Конституцією України закріплено однаковий юридичний статус суддів та їх дискримінація за ознакою здійснення правосуддя є неприпустимою. Суд звертає увагу, що повноваження позивача на здійснення правосуддя припинилися 29.09.2021 року у зв`язку із закінченням п`ятирічного строку, на який його було призначено. На день подання позову ОСОБА_1 обіймає посаду судді Селидівського міського суду Донецької області, проте не здійснює правосуддя у зв`язку із закінченням строку повноважень. За п. 17 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII повноваження суддів, призначених на посаду строком на п`ять років до набрання чинності цим Законом, припиняються із закінченням строку, на який їх було призначено. За умови підтвердження відповідності займаній посаді відповідно до пункту 20 цього розділу судді, повноваження яких припинилися у зв`язку із закінченням строку, на який їх було призначено (крім суддів, звільнених з посади), призначаються на посаду судді до суду, до якого вони були призначені або переведені (крім тимчасового переведення шляхом відрядження) на день припинення повноважень. Згідно з п. 20 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII відповідність займаній посаді судді, якого призначено на посаду строком на п`ять років або обрано суддею безстроково до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», оцінюється колегіями Вищої кваліфікаційної комісії суддів України в порядку, визначеному цим Законом, за правилами, які діяли до дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законодавчих актів України щодо удосконалення процедур суддівської кар`єри", та з урахуванням особливостей, передбачених цим розділом. За результатами такого оцінювання колегія Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, а у випадках, передбачених цим Законом, пленарний склад Комісії, ухвалює рішення про відповідність або невідповідність судді займаній посаді. Таке рішення ухвалюється за правилами, передбаченими цим Законом для ухвалення рішення про підтвердження або про непідтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді. На підставі рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 04 грудня 2023 року №34/ко-23, що Громадською радою доброчесності 27 листопада 2023 року надіслано висновок про невідповідність критеріям доброчесності та професійної етики судді Селидівського міського суду Донецької області ОСОБА_1 . При цьому, рішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 4 грудня 2023 року №34/ко-23 суддю Селидівського міського суду Донецької області ОСОБА_1 визнано таким, що відповідає займаній посаді. Питання щодо підтримки цього рішення внесено на розгляд Вищої кваліфікаційної комісії суддів України у пленарному складі. Станом на дату розгляду цієї справи відповідного рішення про відповідність судді Капітонова В.І. займаній посаді Вищої кваліфікаційної комісії суддів України у пленарному складі не прийнято. Суд враховує, що кваліфікаційне оцінювання щодо позивача не завершено через обставини, що від нього не залежали та не пов`язані із його діями або бездіяльністю, спрямованими на затягування чи ухилення від проходження кваліфікаційного оцінювання. Отже, позивач є суддею, який не здійснює правосуддя через обставини, що не залежать від нього особисто або не обумовлені його поведінкою, а тому має право на отримання доплат до посадового окладу з дня ухвалення рішення Конституційним Судом України від 4 грудня 2018 року № 11-р/2018 у справі № 1-7/2018(4062/15). Крім того, суд звертає увагу, що порушене право позивача полягає у відмові ТУ ДСА в Донецькій області виплачувати йому, як судді Селидівського міського суду Донецької області, суддівської винагороди з урахуванням доплати за вислугу років та доплати за науковий ступінь. На підставі викладеного, апеляційний суд погоджує висновок суду першої про: - визнання протиправними дій Територіального управління ДСА України в Донецькій області щодо нездійснення з 1 листопада 2024 року нарахування та виплати суддівської винагороди судді Селидівського міського суду Донецької області позивачу у розмірі посадового окладу, з урахуванням доплати за вислугу років у розмірі 30 % посадового окладу (щомісячно), відповідно до наказу голови Селидівського міського суду Донецької області від №16-к від 19 жовтня 2023 року та доплати за науковий ступінь у розмірі 15 відсотків посадового окладу (щомісячного), у відповідності до наказу голови Селидівського міського суду Донецької області №8-к від 2 вересня 2024 року; - зобов`язання Територіальне управління ДСА України в Донецькій області провести з 1 листопада 2024 року нарахування та виплату суддівської винагороди судді Селидівського міського суду Донецької області позивачу, з урахуванням доплати за вислугу у розмірі 30 відсотків посадового окладу (щомісячно), у відповідності до наказу голови Селидівського міського суду Донецької області № 16-к від 19 жовтня 2023 року та з врахуванням доплати за науковий ступінь у розмірі 15 відсотків посадового окладу (щомісячного), відповідно до наказу голови Селидівського міського суду Донецької області № 8-к від 2 вересня 2024 року. Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Отже, спір за суттю вимог судом першої інстанції вирішений правильно, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, внаслідок чого відсутні підстави для скасування рішення суду. Керуючись ст. ст. 250, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, - П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області - залишити без задоволення. Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 22 січня 2025 року у справі № 200/8399/24 за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області про визнання протиправними дій та бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії - залишити без змін. Повний текст постанови складений 7 липня 2025 року. Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її ухвалення та відповідно до ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України може бути оскаржена до Верхового Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий І.В. Геращенко Судді: А.В. Гайдар Е.Г. Казначеєв