Постанова 4824 № 369/17157/24

Єдиний унікальний номер справи № 369/17157/24 Провадження №22-ц/824/3990/2025 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 03 липня 2025 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Журби С.О., суддів Писаної Т.О., Приходька К.П., розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю «Газорозподільні мережі України» на ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 15 жовтня 2024 року у справі за заявою товариства з обмеженою відповідальністю «Газорозподільні мережі України» про видачу судового наказу щодо стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за послуги з розподілу природного газу, В С Т А Н О В И В: У жовтні 2024 року ТОВ «Газорозподільні мережі України» звернулося до суду з заявою про видачу судового наказу щодо стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за послуги з розподілу природного газу. Заявник просив суд стягнути заборгованість за послуги з розподілу природного газу з ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 . Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 15 жовтня 2024 року у задоволенні заяви ТОВ «Газорозподільні мережі України» про видачу судового наказу відмовлено. В апеляційній скарзі ТОВ «Газорозподільні мережі України» просить скасувати ухвалу суду першої інстанції через порушення норм матеріального та процесуального права та направити справу до суду першої інстанції для розгляду. В обґрунтування доводів апеляційної скарги заявник зазначає, що висновок суду про ненадання до заяви витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно за боржником не відповідає вимогам ч. 1 ст. 165 ЦПК України і не може бути підставою для відмови у видачі судового наказу щодо стягнення заборгованості. При цьому апелянт посилається на те, що розподіл природного газу побутовим споживачам здійснюється на підставі типового договору, що оприлюднюється на офіційному сайті ТОВ «Газорозподільні мережі України» в установленому порядку, розроблений на підставі постанови НКРЕКП від 01.09.2023 року, та регулюється Кодексом газорозподільних систем від 30.09.2015 року, який розроблений відповідно до Закону України «Про ринок природного газу». Апелянт зазначає про те, що заявником до матеріалів заяви було надано докази отримання житлово-комунальних послуг за адресою: АДРЕСА_1 , зокрема надано: копію статуту товариства, витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, довідку про фінансовий стан, споживача за послуги розподілу природного газу, довідку про зазначення показників лічильника газу, інформацію про суму оплати послуг розподілу природного газу, копію типового договору розподілу природного газу. Посилаючись на положення п. 7 ч. 1 ст.168 ЦПК України апелянт вважає, що суд не надає оцінку обґрунтованості перевірених стягувачем вимог по суті, оскільки на час видачі судового наказу, суду невідомо про наявність спору між сторонами. Частиною 2 ст. 367 ЦПК України визначено, що апеляційна скарга на ухвалу суду про відмову у видачі судового наказу розглядається судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами. Відповідно до положень ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно з положеннями ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими (за умови дотримання встановлених законом умов) доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла наступного висновку: Постановляючи ухвалу про відмову у видачі судового наказу, суд першої інстанції виходив з того, що заявником до матеріалів заяви не додано витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно за боржником, а тому суд позбавлений можливості перевірити належність даного майна боржнику на момент звернення з заявою про видачу судового наказу. Основним доводом апелянта є те, що відповідно до положень п.7 ч.1 ст. 168 ЦПК України під час розгляду вимог у порядку наказного провадження та видачі судового наказу суд не розглядає обґрунтованість заявлених стягувачем вимог по суті, оскільки на час видачі судового наказу суду невідомо про наявність спору між сторонами. Тому вважає, що не надання до заяви витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно за боржником не може бути підставою для відмови у видачі судового наказу щодо стягнення заборгованості. З наведеною позицією апелянта апеляційний суд погодитися не може. Наказне провадження - це самостійний і спрощений вид судового провадження у цивільному судочинстві при розгляді окремих категорій справ, у якому суддя в установлених законом випадках за заявою про видачу судового наказу особи, якій належить право вимоги, без судового засідання і виклику стягувача та боржника на основі доданих до заяви документів видає судовий наказ, який є особливою формою судового рішення. Порядок розгляду справ в порядку наказаного провадження регламентовано в Розділі ІІ «Наказне провадження» ЦПК України. Відповідно до ст. 160 ЦПК України судовий наказ є особливою формою судового рішення, що видається судом за результатами розгляду вимог, передбачених статтею 161 цього Кодексу. Згідно з вимогами п. 3 ч. 1 ст. 161 ЦПК України, судовий наказ може бути видано, якщо заявлено вимогу про стягнення заборгованості за оплату житлово-комунальних послуг, електронних комунікаційних послуг, послуг телебачення та радіомовлення з урахуванням індексу інфляції та 3 відсотків річних, нарахованих заявником на суму заборгованості. Також відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 161 ЦПК України судовий наказ може бути виданим і за умови, якщо заявлено вимогу до юридичної особи або фізичної особи - підприємця про стягнення заборгованості за договором (іншим, ніж про надання житлово-комунальних послуг, електронних комунікаційних послуг, послуг телебачення та радіомовлення), укладеним у письмовій (в тому числі електронній) формі, якщо сума вимоги не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Відповідно до ч. 3 ст. 163 ЦПК України до заяви про видачу судового наказу додаються: 1) документ, що підтверджує сплату судового збору; 2) документ, що підтверджує повноваження представника, якщо заява підписана представником заявника; 3) копія договору, укладеного в письмовій (в тому числі електронній) формі, за яким пред`явлено вимоги про стягнення грошової заборгованості; 4) інші документи або їх копії, що підтверджують обставини, якими заявник обґрунтовує свої вимоги. У пункті 1 ч. 1 ст. 165 ЦПК України передбачено, що суддя відмовляє у видачі судового наказу, якщо заява подана з порушеннями вимог статті 163 цього Кодексу. Як вбачається зі змісту поданої заяви, остання містить вимогу про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за послуги з розподілу природного газу за адресою: АДРЕСА_1 , тобто вимогу, визначену п. 3 ч. 1 ст. 161 ЦПК України. Зі змісту зазначених норм закону вбачається, що обов`язок заявника, визначений п. 4 ч. 3 ст. 163 ЦПК України, а саме надати інші документи або їх копії, що підтверджують обставини, якими заявник обґрунтовує свої вимоги. Враховуючи зазначені положення процесуального закону при зверненні до суду із заявою про видачу судового наказу, яка була подана до суду 14.10.2024 року, до заяви не було надано до суду доказу про реєстрацію права власності на нерухоме майно за боржником(а.с.5-8). Таким чином суд першої інстанції не мав можливості перевірити належність нерухомого майна боржнику за вказаною адресою в заяві, на яке надавалася послуга з розподілу природного газу на момент звернення з заявою про видачу судового наказу. Такий висновок суду є законним та обґрунтованим, відповідає встановленим у справі обставинам. Частиною 1 ст. 12 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» встановлено, що надання житлово-комунальних послуг здійснюється виключно на договірних засадах. Суд апеляційної інстанції звертає увагу також на те, що при зверненні до суду із заявою про видачу судового наказу заявником було надано до суду лише копію типового договору, що оприлюднюється на офіційному сайті ТОВ «Газорозподільні мережі України» в установленому порядку, затвердженого постановою Національної комісії РЕКП від 30.09.2015 року № 2498. Однак, відповідного договору, укладеного між заявником та боржником, з якого б вбачалася інформація про надання послуг з розподілу природного газу за адресою: АДРЕСА_1 , до заяви не було надано. Разом з тим, надані до заяви документи не підтверджують виникнення або порушення права грошової вимоги, за якою заявником подано заяву про видачу судового наказу. Посилання скаржника на те, що відсутність витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно за боржником не є підставою для відмови стягненні заборгованості за надання послуг з розподілу природного газу, апеляційний суд вважає безпідставними, оскільки заявник не позбавлений права звернутись з відповідними вимогами до суду в порядку позовного провадження. Крім того, в оскаржуваній ухвалі суд роз`яснив заявнику, що відмова у видачі судового наказу з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 8, 9 частини першої статті 165 цього Кодексу, не є перешкодою для повторного звернення з такою самою заявою в порядку, встановленому цим розділом, після усунення її недоліків (частина перша статті 166 ЦПК України). За таких обставин суд дійшов вірного висновку про наявність підстав для відмови у видачі судового наказу. Враховуючи зазначене доводи апеляційної скарги є необґрунтованими, а тому суд апеляційної інстанції прийшов до висновку про те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстави для скасування судового рішення - відсутні. Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст.7,367, 369, 374, 375, 381, 382, 389 ЦПК України, суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Газорозподільні мережі України» залишити без задоволення. Ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 15 жовтня 2024 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України. Головуючий С.О. Журба Судді: Т.О. Писана К.П. Приходько