Постанова 4824 № 758/11481/24

справа № 758/11481/24 головуючий у суді І інстанції Гребенюк В.В. провадження № 22-ц/824/8062/2025 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Березовенко Р.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 01 липня 2025 року м. Київ Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах: головуючого судді - Березовенко Р.В., суддів: Лапчевської О.Ф., Мостової Г.І., з участю секретаря Щавлінського С.Р. розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 поданою представником - адвокатом Селівакіним Ігорем Олександровичем на ухвалу Подільського районного суду міста Києва від 30 січня 2025 року у цивільній справі за первісним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , про поділ майна подружжя та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , про поділ спільного майна подружжя,- В С Т А Н О В И В: У вересні 2024 року ОСОБА_1 звернулась до Подільського районного суду міста Києва з позовною заявою до ОСОБА_2 , про поділ майна подружжя, в якій просить суд визнати за позивачем та за відповідачем право власності по 1/2 частині квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 63,40 кв.м. 19 листопада 2024 року до суду надійшла зустрічна позовна заява ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , про поділ спільного майна подружжя, у якій відповідач просить суд в порядку поділу спільного сумісного майна подружжя визнати за відповідачем та позивачем право власності по 1/2 частин: - квартири АДРЕСА_2 ; - машино-місця АДРЕСА_3 , гараж АДРЕСА_4 у підземному паркінгу, поверх: підвал-1 в літ.А; - квартири АДРЕСА_5 ; - квартири АДРЕСА_6 ; - 1/2 частину квартири АДРЕСА_7 ; - 1/2 частину квартири АДРЕСА_8 ; - 1/2 частину квартири АДРЕСА_9 ; - 1/2 частину квартири АДРЕСА_10 ; - 1/2 частину квартира АДРЕСА_11 ; - 1/2 частину квартири АДРЕСА_12 . Ухвалою Подільського районного суду міста Києва від 20 листопада 2024 року прийнято зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , про поділ спільного майна подружжя, об`єднано його в одне провадження з первісним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , про поділ майна подружжя. 28 січня 2025 року від позивача за зустрічним позовом надійшла заява про забезпечення позову, у якій ОСОБА_2 просив вжити заходів забезпечення зустрічного позову, шляхом заборони суб`єктам державної реєстрації, державним реєстраторам та іншим органам вчинення будь-яких реєстраційні дії щодо державної реєстрації права власності, його переходу та інших речових прав і їх обтяжень до набрання законної сили судовим рішенням у справі № 758/11481/24 на майно згідно переліку наведеного в прохальній частині відповідної заяви. Обґрунтовуючи заяву вказав, що 25 січня 2025 року між ОСОБА_1 , як Іпотекодавцем та ОСОБА_3 , як Іпотекодержателем було укладено Договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Маловацькою Н.А. за №10. Згідно п. 1.1. Договору іпотеки цим договором забезпечується виконання позивачем (надалі - Позичальник/Іпотекодавець) за Договором позики №15/07-24, укладеним між Іпотекодержателем та Позичальником/Іпотекодавцем 15 липня 2024 року (надалі «Основний договір або Договір позики»), за яким Іпотекодердатель надав позичальнику у власність 10 600 000,00 грн, які Позичальник зобов`язаний повернути у строк до 15 липня 2028 року. на умовах, зазначених у цьому договорі. Предметом іпотеки, згідно п. 1.2. Договору є квартира АДРЕСА_13 та машино-місце (гараж) № НОМЕР_1 розташоване за адресою: АДРЕСА_14 . Передача об`єктів, які є предметом судового спору у даній справі в іпотеку з високою ймовірністю була спричинена наміром позивача за первісним позовом суттєво ускладнити виконання можливого судового рішення, адже, після ознайомлення з Ухвалою Подільського районного суду м. Києва про прийняття до спільного з первісним позовом зустрічного позову ОСОБА_1 вчиняла активні дії, направлені на обтяження частини об`єктів поділу. Ухвалою Подільського районного суду міста Києва від 30 січня 2025 року, з урахуванням ухвали про виправлення описки від 07 лютого 2025 року, заяву представника ОСОБА_2 адвоката Яценко О.В., про забезпечення позову у цивільній справі за первісним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , про поділ майна подружжя та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , про поділ спільного майна подружжя задоволено. Встановлено заборону суб`єктам державної реєстрації, державним реєстраторам та іншим органам вчинення будь-яких реєстраційних дій щодо державної реєстрації права власності, його переходу та інших речових прав і їх обтяжень до набрання законної сили судовим рішенням у справі №758/11481/24 на: - 1/2 частини квартири АДРЕСА_2 , право власності на яку зареєстровано за ОСОБА_1 06 вересня 2022р. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Золотухіною О.М., номер запису про право власності: 47818996, реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна: 263215080000; - 1/2 частини машино-місця № НОМЕР_1 у підземному паркінгу, загальною площею 20,0 кв.м., розташоване за адресою: АДРЕСА_14 , гараж № НОМЕР_1 у підземному паркінгу, поверх: підвал-1 в літ.А; право власності на яку зареєстровано за ОСОБА_1 06 вересня 2022р. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Золотухіною О.М., номер запису про право власності: 47818834, реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна: 2632145480000; - 1/2 частину квартири АДРЕСА_5 , право власності на яку зареєстровано за ОСОБА_1 28 липня 2021р. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чініловою А.П., номер запису про право власності: 43262318, реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна: 2632150180000; - 1/2 частину квартири АДРЕСА_6 , право власності на яку зареєстровано за ОСОБА_1 28 липня 2021р. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чініловою А.П., номер запису про право власності: 43262292, реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна: 2422488480000; - 1/2 частину квартири АДРЕСА_7 , право власності на яку зареєстровано за ОСОБА_1 28 липня 2021р. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чініловою А.П., номер запису про право власності: 43262206, реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна: 2422484080000; - 1/2 частину квартири АДРЕСА_8 , право власності на яку зареєстровано за ОСОБА_1 28 липня 2021р. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чініловою А.П., номер запису про право власності: 43262176, реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна: 2422482880000; - 1/2 частину квартири АДРЕСА_9 , право власності на яку зареєстровано за ОСОБА_1 28 липня 2021р. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чініловою А.П., номер запису про право власності: 43261993, реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна: 2422474780000» - 1/2 частину квартири АДРЕСА_10 , право власності на яку зареєстровано за ОСОБА_1 28 липня 2021р. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чініловою А.П., номер запису про право власності: 43261902, реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна: 2422471080000; - 1/2 частину квартира АДРЕСА_11 , право власності на яку зареєстровано за ОСОБА_1 22 вересня 2016р. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сікорським А.А., номер запису про право власності: 16537262, реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна: 853045280000; - 1/2 частину квартири АДРЕСА_12 , право власності на яку зареєстровано за ОСОБА_1 22 вересня 2016р. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сікорським А.А., номер запису про право власності: 16537378, реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна: 845327880000 Не погодившись із вказаною ухвалою суду першої інстанції представник ОСОБА_1 - адвокат Селівакін Ігор Олександрович 14 лютого 2025 року через систему Електронний суд подав до Київського апеляційного суду апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати ухвалу Подільського районного суду міста Києва від 30 січня 2025 року та відмовити у задоволенні заяви про забезпечення позову. Представник апелянтки вказав на хибність висновків суду першої інстанції оскільки вирішуючи питання про забезпечення позову, слід взяти до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів. При вирішенні питання про вжиття заходів забезпечення позову суду першої інстанції було достеменно відомо, що іпотекодержателем одного із спірних об`єктів нерухомого майна, щодо якого заявляються вимоги за зустрічним позовом, є особа, що не є учасником судової справи №758/11481/24. Втім, суд не врахував наявне обтяження, сталої правозастосовчої практики Верховного Суду та не оцінив необхідність втручання у охоронювані права та інтереси іпотекодержателя ОСОБА_3 вжиттям відповідних заходів забезпечення позову. Крім того, усі об`єкти спірного майна, заявлені ОСОБА_2 у зустрічному позові, знаходяться в межах Печерського району м. Києва. З огляду на положення ч. 6 ст. 30 ЦПК України, позовні вимоги ОСОБА_2 мають розглядатися за правилами виключної підсудності іншим судом, ніж тим, що розглядає первісний позов, а саме Печерським районним судом м. Києва. На переконання позивача, суд в даному випадку за жодних умов не мав розглядати заяву про забезпечення вимог за зустрічним позовом, враховуючи положення законодавства щодо виключної підсудності. Також, апелянт не вчиняла і не мала наміру вчинити будь-яких дій на ухилення від виконання теоретично можливого негативного для неї рішення суду у цій справі. Відтак обмеження його прав вжиттям оскаржуваних заходів забезпечення позову є безпідставним і незаконним. Зауважив, що заборона вчинення реєстраційних дій реєструється у Реєстрі із прив`язкою до: конкретного реєстраційного номеру об`єкта нерухомого майна та відповідного розділу Реєстру. Отже, з огляду на те, що у Реєстрі на кожен з об`єктів спірного майна відкрито один розділ, що охоплює весь такий об`єкт та беручи до уваги те, що кожен з об`єктів спірного майна має лише один реєстраційний номер, що також охоплює весь такий об`єкт, державна реєстрація у Реєстрі заборони вчинення реєстраційних дій щодо об`єктів спірного майна на підставі оскаржуваної ухвали можлива виключно щодо кожного з об`єктів спірного майна в цілому, а не щодо 1/2 частин у них. При цьому, у оскаржуваній ухвалі зазначено реєстраційні номери об`єктів нерухомого майна щодо яких запроваджено заборону вчинення реєстраційних дій, отже, така заборона може бути зареєстрована у Реєстрі із прив`язкою виключно до таких реєстраційних номерів, що має наслідком поширення цієї заборони на об`єкти спірного майна в цілому, а не на 1/2 частини у них. Ухвалою Київського апеляційного суду від 21 березня 2025 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 поданою представником - ОСОБА_4 на ухвалу Подільського районного суду міста Києва від 30 січня 2025 року у цивільній справі за первісним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , про поділ майна подружжя та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , про поділ спільного майна подружжя, надано учасникам справи строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу. 15 квітня 2025 року представниця ОСОБА_2 - адвокатка Яценко Олександра Володимирівна подала відзив, у якому заперечила проти доводів апеляційної скарги, вважаючи ухвалу суду першої інстанції законною та обґрунтованою. Ухвалою Київського апеляційного суду від 24 квітня 2025 року призначено справу до розгляду з повідомленням учасників справи. У судовому засіданні представник апелянтки ОСОБА_1 - адвокат Слевакін Ігор Олександрович доводи апеляційної скарги підтримав та просив її задовольнити. У судовому засіданні представниця ОСОБА_2 - адвокатка Яценко Олександра Володимирівна заперечила проти задоволення вимог апеляційної скарги з підстав, наведених у відзиві на апеляційну скаргу. Заслухавши думку учасників справи, які прибули в судове засідання, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню з наступних підстав. Задовольняючи заяву позивача за зустрічним позовом про забезпечення позову суд першої інстанції виходив з того, що їх невжиття може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду у даній справі, адже існує ризик відчуження спірних квартир. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, зважаючи на наступне. Інститут вжиття заходів забезпечення позову є одним із механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту. Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 149 ЦПК України, суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається, як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав, або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся чи має намір звернутися до суду. Відповідно до п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 22.12.2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Таким чином, постановляючи оскаржувану ухвалу суд першої інстанції, на переконання апеляційного суду, повністю дотримався вимог ст. ст. 149, 150, 153 ЦПК України та положень постанови №9 Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову». Встановлено, що предметом позову між сторонами є поділ спільного сумісного майна подружжя. Зокрема, 19 листопада 2024 року ОСОБА_2 подав до суду зустрічний позов до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя, а саме: квартири АДРЕСА_15 ; машино-місця № НОМЕР_1 у підземному паркінгу за адресою: АДРЕСА_14 , гараж № НОМЕР_1 у підземному паркінгу, поверх: підвал-1 в літ.А; квартир АДРЕСА_5 . Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі №554/8023/15-ц виснувала, що, вирішуючи спір про поділ майна подружжя, необхідно установити обсяг спільно нажитого майна, з`ясувати час та джерела його придбання. Обсяг майна, яке подружжя просить поділити, повинен охоплювати все спільно набуте ними у шлюбі майно з метою найбільш ефективного вирішення спору про його поділ у межах одного провадження. Указане відповідатиме принципу процесуальної економії, згідно з яким штучне подвоєння судового процесу є неприпустимим, бо вирішення справи в суді має усунути необхідність у новому зверненні до суду для вжиття додаткових засобів захисту (див. пункт 24 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі №209/3085/20). За обставинами цієї справи предметом первісного позову ОСОБА_1 було нерухоме майно розташоване у Подільському районі міста Києва. Відповідно до частини шостої статті 30 ЦПК України зустрічний позов незалежно від його підсудності пред`являється у суді за місцем розгляду первісного позову, крім випадків, коли такий позов має розглядатися судом за правилами виключної підсудності. Як роз`яснено у пункті 40 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 березня 2013 року №3 «Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ», оскільки зустрічний позов незалежно від його підсудності пред`являється до суду за місцем розгляду первісного позову, на нього не поширюються правила про виключну підсудність. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 152 ЦПК України заява про забезпечення позову подається після відкриття провадження у справі - до суду, у провадженні якого перебуває справа; Ухвалою Подільського районного суду міста Києва від 20 листопада 2024 року зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя було прийнято до спільного розгляду з первісним позовом в одному провадженні. Оскільки заява ОСОБА_2 про забезпечення його зустрічного позову надійшла до районного суду до вирішення питання про направлення справи за підсудністю, з урахуванням строків її розгляду, розглянувши заяву по суті суд не порушив правил територіальної підсудності. Щодо посилань апелянта на правову позицію Верховного Суду у постанові від 13 травня 2024 року по справі №916/5151/23 апеляційний суд зазначає, що у постановах Великої Палати Верховного Суду, зокрема від 27 березня 2018 року у справі №910/17999/16 та від 11 квітня 2018 року у справі №910/12294/16, міститься підхід, згідно з яким подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). У постанові від 12 жовтня 2021 року у справі №233/2021/19 Велика Палата Верховного Суду конкретизувала вказаний висновок та зазначила, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами, насамперед, за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими. А відтак, зважаючи на те, що правовідносини, що були предметом розгляду у справі, вказаній апелянтом (заява про забезпечення позову подана до пред`явлення позову), не є подібними до правовідносин у даній справі (заява про забезпечення зустрічного позову подана після відкриття провадження за первісним позовом і його забезпечення), такі правові висновки не можуть бути застосовані апеляційним судом. Спір про поділ майна подружжя передбачає наявність такого майна в натурі під час розгляду справи і до її завершення. Поряд з цим, сімейне законодавство встановлює презумпцію спільності майна подружжя і її спростування здійснюється в ході судового розгляду. При цьому колегія суддів зазначає, що адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони вчиняти певні дії. Обраний ОСОБА_2 спосіб забезпечення позову у вигляді заборони суб`єктам державної реєстрації вчиняти певні дії щодо спірного майна подружжя призведе до збереження об`єктів спору в існуючому стані та статусі (зокрема, щодо титульного власника). Підтвердити за допомогою реально існуючих доказів подію, яка ймовірно настане або може настати в майбутньому, фактично неможливо, а тому наявність чи відсутність підстав для забезпечення позову оцінюються судом в залежності від кожного конкретного випадку, з урахуванням фактичних обставин справи і змісту позовних вимог. Верховний Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 13 грудня 2023 року у справі №522/21977/21 зазначив, що загроза утруднення або неможливості виконання рішення суду наявна тоді, коли у сторони спору до його вирішення є можливість розпорядитися об`єктом прав, що став предметом спору. Право власності ОСОБА_1 на спірні квартири та машино-місце підтверджується наявною в матеріалах справи Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 21 січня 2025 року. За таких умов, надання ОСОБА_2 доказів щодо доведення нічим не обмеженого права відповідачки як титульного володільця майна в будь-який момент розпорядитися ним призведе до застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування. Оскільки відповідачка ОСОБА_2 , як власниця спірної квартири АДРЕСА_15 , а також машино-місця № НОМЕР_1 у підземному паркінгу за адресою: АДРЕСА_14 , гараж № НОМЕР_1 у підземному паркінгу, поверх: підвал-1 в літ.А, які є предметом поділу у цій справі, та ОСОБА_3 як іпотекодержатель вказаного майна, мають об`єктивну можливість вчинення дій, які можуть в подальшому утруднити чи унеможливити виконання рішення суду у разі задоволення зустрічного позову (у т.ч., звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовому порядку), місцевий суд обґрунтовано задовольнив заяву у цій частині. Більш того, після передання вказаних об`єктів нерухомості 25 січня 2025 року в іпотеку, тобто вже після відкриття провадження у справі (вересень 2024 року) та прийняття судом 20 листопада 2024 року до провадження зустрічного позову, ОСОБА_1 залишилися їх титульним володільцем, а тому оскаржуваною ухвалою права та законні інтереси ОСОБА_3 жодним чином не порушені. У даному випадку такий вид забезпечення позову, як заборона вчинення будь-яких реєстраційних дій щодо спірного нерухомого майна не призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідачки за зустрічним позовом оскільки обмежується лише можливість вчиняти дії щодо розпорядження спірним майном. Таке втручання держави у право на мирне володіння майном у даному випадку, є виправданим та вкрай необхідним, оскільки спрямовано виключно на забезпечення цивільного судочинства. Колегія суддів наголошує, що забезпечення позову є тимчасовим обмеженням щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача. Таке тимчасове обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Зазначені обмеження встановлює суд в ухвалі, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову. Викладене узгоджується із правовою позицією Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду, викладеною в постанові від 14 лютого 2022 року в справі №367/3628/21. За встановлених обставин, колегія суддів вважає цілком обґрунтованими висновки суду першої інстанції про те, що заходи забезпечення позову є необхідними, достатніми та співмірними із заявленими позовними вимогами. Ухвалюючи судове рішення, крім іншого, колегія суддів приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958, про те, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2). Таким чином, доводи апеляційної скарги про незаконність та необґрунтованість оскаржуваного судового рішення, порушення судом норм процесуального права при його постановленні, на переконання апеляційного суду, не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи і спростовуються наявними у справі доказами. Згідно ст. 375 ЦПК України, апеляційний суд залишає без задоволення апеляційну скаргу, а судове рішення суду першої інстанції без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Отже, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржувана ухвала не підлягає скасуванню, як така, що постановлена з додержанням вимог закону. Відповідно до п. в), ч. 4 ст. 382 ЦПК України у резолютивній частині постанови апеляційного суду зазначається про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Водночас розподіл судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює остаточне рішення за результатами розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат, про що зазначив Верховний Суд у постанові від 11 травня 2023 року у справі №910/4631/22. Ураховуючи, що Київський апеляційний суд ухвалив постанову за наслідками розгляду процесуальних питань, які виникли під час розгляду справи у суді першої інстанції (щодо забезпечення позову), а не рішення по суті позовних вимог, він не є тим судом, який уповноважений здійснювати розподіл витрат на даній стадії судового провадження. Керуючись ст. ст. 374, 375, 382 ЦПК України, Київський апеляційний суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 подану представником - адвокатом Селівакіним Ігорем Олександровичем - залишити без задоволення. Ухвалу Подільського районного суду міста Києва від 30 січня 2025 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України. Повний текст постанови складено 03 липня 2025 року. Головуючий: Р.В. Березовенко Судді: О.Ф. Лапчевська Г.І. Мостова