Постанова 4824 № 761/38716/24

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Апеляційне провадження Доповідач- Ратнікова В.М. № 22-ц/824/11123/2025 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И м. Київ Справа № 761/38716/24 26 червня 2025 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів Судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Ратнікової В.М. суддів - Борисової О.В. - Кирилюк Г.М. при секретарі - Уляницькій М.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Авест Буд» - Калачика Володимира Вікторовича на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 01 квітня 2025 року, ухвалене під головуванням судді Осаулова А.А., у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Авест Буд», третя особа: ОСОБА_2 про відшкодування шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди,- в с т а н о в и в: У жовтні 2024 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Авест Буд», третя особа: ОСОБА_2 про відшкодування шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди. Позовні вимоги обгрунтовував тим, що 17.06.2024 року сталасядорожньо-транспортна пригода за участю транспортного засобу (ТЗ) марки MERCEDES-BENZ з номерним знаком НОМЕР_1 , що належить ОСОБА_1 та трактора JCB з номерним знаком НОМЕР_2 , що належить ТОВ «Авест Буд», під керуванням ОСОБА_2 . На момент пригоди цивільно-правова відповідальність власників наземних транспортних засобів щодо трактора JCB з номерним знаком НОМЕР_2 не була застрахована. Постановою Шевченківського районного суду міста Києва від 07.08.2024 року у справі № 761/23564/24 ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні вказаної ДТП та адміністративного правопорушення, передбачеого ст. 124 КУпАП. ОСОБА_2 , водій з вини якого позивачу завдана шкода, є працівником ТОВ «Авест Буд».ДТП сталася під час виконання ним службових обов`язків Вартість відновлювального ремонту ТЗ марки MERCEDES-BENZ з номерним знаком НОМЕР_1 в результаті його пошкодження при ДТП складає 388 378,17 грн. За виготовлення звіту позивач сплати 5 000,00 грн. Крім цього, внаслідок дорожньо-транспортної пригоди позивач зазнав емоційного стресу, що вплинуло на його самопочуття, почав відчував тривогу та безсоння, знизилась якість життя через постійні переживання та стрес. Моральну шкоду позивач оцінює у розмірі 100 000,00 грн. З урахуванням наведених обставин, позивач ОСОБА_3 просив суд стягнути з відповідача ТОВ «Авест Буд»на його користь вартість відновлювального ремонту автомобіля у розмірі 388 378,17 грн, витрати на оплату оцінки матеріального збитку у розмірі 5000,00 грн, моральну шкоду в сумі 100 000,00 грн та судові витрати. Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 01 квітня 2025 року позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Авест Буд», третя особа: ОСОБА_2 , про відшкодування шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Авест Буд» на користь ОСОБА_1 кошти в розмірі 139 590,60 грн матеріальної шкоди, кошти в розмірі 5 000,00 грн моральної шкоди, кошти в розмірі 5 000,00 грн витрат за складення звіту з визначення матеріального збитку, кошти в розмірі 1 445,60 грн судового збору, а також - 15 000,00 грн витрат на правничу допомогу, а всього в розмірі - 166 036 грн 20 коп. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, представник відповідача ТОВ «Авест Буд» - Калачик Володимир Вікторович подав апеляційну скаргу, в якій за результатом апеляційного перегляду справи просить скасувати рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 01.04.2025 року в частині задоволених позовних вимог про відшкодування моральної шкоди 5000,00 грн та витрат на адвокатські послуги в розмірі 15 000,00 грн та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким: відмовити позивачу у стягненні моральної шкоди та у відшкодуванні витрат на правничу допомогу. Стягнути з позивача на користь відповідача понесені ним судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 4 000,00 грн. В обґрунтування змісту вимог апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції не надав належної оцінки обставинам справи, не з`ясував наявність доказів заподіяння позивачу моральної шкоди відповідачем, не дослідив причинно-наслідковий зв`язок між діями відповідача та негативними наслідками для позивача, а також безпідставно визнав доведеними витрати на правничу допомогу, що підтверджувалися лише договором без документів про оплату або конкретизації наданих послуг. Апеляційна скарга мотивована тим, що компенсація моральної шкоди повинна бути підтверджена належними доказами та обґрунтована судом. Однак, у цій справі такої оцінки суд першої інстанції не надав. Сторона відповідача вважає, що позивачем не надано жодного доказу нанесення йому моральної шкоди, не встановлено ступінь вини саме відповідача. Крім того, враховуючи характер справи (спір стандартної складності), сума витрат на професійну правничу допомогу є явно завищеною та не відповідає принципу пропорційності витрат до обсягу та складності наданих послуг. Щодо витрат, понесених стороною відповідача в суді апеляійної інстанції зазначає, що ТОВ «Авест Буд»з підстав оскарження рішення першої інстанції в апеляційному суді поніс витрати на правничу допомогу у розмірі 4000,00 гривень, які документально підтверджені тапідлягають до стягнення на користь ТОВ «Авест Буд». У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача ОСОБА_1 ОСОБА_4 просить апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Зазначає, що суд першої інстанції дійшов правильних висновків, що шкода (у тому числі моральна), завдана внаслідок дорожньо - транспортної пригоди із вини водія, який виконував трудові обов`язки та на відповідній правовій підставі керував автомобілем, що належить роботодавцю, відшкодовується власником (володільцем) цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм, а встановлення ступеня вини відповідача не потребується. Щодо витрат на правничу допомогу сторона позивача зазначає, що на підтвердження витрат на правничу допомогу заявником надано договір про надання правової допомоги та представництва інтересів в суді №1 від 10.07.2024 року, за яким вартість послуг та гонорар адвоката становить 150 000,00 грн, оплата здійснюється протягом 5 банківських днів з моменту підписання акту приймання- передачі наданих послуг. Витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137 ЦПК України). Саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони. З урахуванням наведеного, сторона позивача вважає, що рішення суду в цій частині є обгрунтованим, а твердження апеляційної скарги - безпідставними. Щодо відшкодування витрат відповідача на адвокатські послугисторона позивача зазначає, що на підтвердження понесених витрат до апеляційної скарги долучено копію квитанції до прибуткового касового ордеру № 62 від 29.04.2025року. Зі змісту Положення № 148 вбачається, що прибутковий касовий ордер має право виписувати виключно особа, яка отримала готівку за наслідком касової операції, тобто, під час отримання готівки через касу такої особи з відображенням такої операції у відповідних книгах обліку. Разом з тим, відповідачем не надано до суду доказів, що його адвокат має касу і веде касову книгу, а відтак, адвокат не може сам виписувати квитанцію чи касовий ордер про отримання коштів. В судовому засіданні представник відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю « Авест Буд» Калачик Володимир Вікторвич повністю підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити. Представник позивача ОСОБА_1 адвокат Гурєнков Олексій Володимирович в судовому засіданні проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив скаргу залишити без задоволення, а рішення суду в оскаржуваній частині залишити без змін. Третя особа: ОСОБА_2 в судове засіданння не з?явився, про день та час розгляду справи судом повідомлений у встановленому порядку, а тому суд вважає можливим розгляд справи у його відсутності. Заслухавши доповідь судді Ратнікової В.М., пояснення представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу, вивчивши наявні у справі докази, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом встановлено, що ОСОБА_2 17.06.2024 року, о 14 год. 45 хв., по вул. Симона Петлюри, 25 в м. Києві, керуючи транспортним засобом «JKB» д.н.з. НОМЕР_2 , здійснюючи рух заднім ходом, не переконався у безпечності свого маневру, внаслідок чого скоїв зіткнення з припаркованим автомобілем «Mercedes» д.н.з. НОМЕР_1 , що призвело до пошкодження транспортних засобів. Таким чином, ОСОБА_2 порушив п. 10.9 Правил дорожнього руху, за що передбачена відповідальність ст.124 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Постановою Шевченківського районного суду міста Києва від 07.08.2024 у справі № 761/23564/24 ОСОБА_5 а визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченогост. 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Таким чином, вина ОСОБА_5 а у вчинені дорожньо-транспортної пригоди є встановленою та не підлягає доведенню. Судом встановлено, що власником автомобіля марки «Mercedes» д.н.з. НОМЕР_1 , є ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 . Внаслідок вказаної ДТП, яка сталася 17.06.2024 року, автомобіль марки «Mercedes», д.н.з. НОМЕР_1 , отримав механічні пошкодження. Згідно звіту №747/07-24 про оцінку вартості матеріального збитку від 29.07.2024 щодо автомобіля марки «Mercedes» д.н.з. НОМЕР_1 , вартість відновлювального ремонту автомобіля складає 388 378,17 грн, ринкова вартість автомобіля на дату ДТП складає 713 234,21 грн, вартість матеріального збитку, заподіяного власнику автомобіля складає 158 467,93 грн з ПДВ на запчастини, 139 590,60 грн без ПДВ на запчастини. Судом також встановлено, відповідачем не заперечується, що трактор JCB з номерним знаком НОМЕР_2 , належить ТОВ «Авест Буд». На момент дорожньо-транспортної пригоди цивільно-правова відповідальність власника наземного транспортного засобу трактора JCB з номерним знаком НОМЕР_2 не була застрахована. 17.06.2024 року, під час зіткнення трактора JCB з номерним знаком НОМЕР_2 ,під керуванням ОСОБА_5 , з автомобілем марки «Mercedes» д.н.з. НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_6 , ОСОБА_2 виконував свої трудові обов`язки, як працівник ТОВ «Авест Буд». Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Авест Буд», третя особа: ОСОБА_2 , про відшкодування шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, суд пешої інстанції посилався на те, що позивач, реалізуючи свої процесуальні права на власний розсуд, не надав належних і допустимих доказів ремонту автомобіля з використанням нових вузлів, деталей та комплектуючих частин, а тому суд дійшов висновку про необхідність стягнення матеріального збитку (як зазначено у звіті) в розмірі 139 590,60 грн з урахування коефіцієнта фізичного зносу без ПДВ на запчастини. Матеріали справи не містять доказів на підтвердження факту відновлення позивачем пошкодженого автомобіля та здійснення ремонту автомобіля у особи, яка є платником ПДВ. Зважаючи на викладене, відсутні підстави для врахування ПДВ при розрахунку суми відновлювального ремонту автомобіля. Пошкодження автомобіля позивача сталось із вини ОСОБА_2 під час виконання ним своїх трудових обов`язків, як працівником ТОВ «АВЕСТ БУД». Позивачем доведено причинно-наслідковий зв`язок між завданою шкодою та діями працівника відповідача, які це спричинили. Безумовно, внаслідок пошкодження автомобіля, позивачу було завдано душевних страждань та переживань. Між тим, позивачем не в повній мірі обґрунтовано розмір моральної шкоди, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, суд вважає, що достатнім для відшкодування моральної шкоди, завданої позивачу, є стягнення 5000,00 грн. Відповідно до ст. 137, 141 ЦПК України, суд також вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача витрати, пов`язані зі складанням звіту сумі 5000,00 грн, та судовий збір в сумі 1445,60 грн (задоволено 29,6%) пропорційно розміру задоволених позовних вимог. При визначенні розміру гонорару за надану професійну правничу допомогу судом враховано складність справи та обєм виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), критерії необхідності подання ним документів та значимості таких дій у справі, предмет позову, ціну позову, кількість судових засідань, які були проведені за участі представника позивача. Крім цього, враховано, що позовну заяву задоволено частково (задоволено 29,6% від загальної ціни позову). З огляду на викладене, беручи до уваги наявність клопотання про зменшення витрат на правничу допомогу, суд вважає можливим стягнути на користь позивача з ТОВ «Авест Буд» витрати на правничу допомогу в розмірі 15000 грн. Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 01 квітня 2025 року в частині вирішення позовних вимог про стягнення матеріального збитку в розмірі 139 590,60 грн; витрат, пов`язаних зі складанням звіту сумі 5000,00 грн, та судового збору в сумі 1445,60 грнсторонами не оскаржується, а тому, керуючись приписами ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог про відшкодування моральної шкоди в сумі 5 000 грн і в частині розподілу витрат на правничу допомогуміж сторонами в сумі 15 000 грн, з огляду на наступне. Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам закону рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 01 квітня 2025 рокув оскаржуваній частині відповідає. Відповідно до пункту 3 частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, завдання майнової та моральної шкоди іншій особі. Статтею 1187 ЦК України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Володільцем об`єкта, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку, є юридична або фізична особа, що експлуатує такий об`єкт в силу наявності права власності, користування (оренди), повного господарського відання, оперативного управління або іншого речового права. Не вважається володільцем об`єкта, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку, і не несе відповідальності за шкоду перед потерпілим особа, яка управляє джерелом підвищеної небезпеки в силу трудових правовідносин із таким володільцем (водій, машиніст, оператор тощо). Відповідно до частини першої статті 1172 ЦК України, юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків. Для покладення на юридичну особу відповідальності, передбаченої статтею 1172 ЦК України, необхідна наявність як загальних умов деліктної відповідальності (протиправна поведінка працівника; причинний зв`язок між такою поведінкою і шкодою; вина особи, яка завдала шкоду), так і спеціальних умов (перебування у трудових відносинах з юридичною особою або фізичною особою - роботодавцем незалежно від характеру таких відносин; завдання шкоди під час виконання працівником своїх трудових (службових) обов`язків). У справі, що переглядається, судом встановлено, відповідачем не заперечується, що трактор JCB з номерним знаком НОМЕР_2 , належить ТОВ «Авест Буд». 17.06.2024року, під час зіткнення трактора JCB з номерним знаком НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_5 , з автомобілем марки «Mercedes» д.н.з. НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_6 , ОСОБА_2 виконував свої трудові обов`язки, як працівник ТОВ «Авест Буд». Вимога ефективності судового захисту перегукується з міжнародними зобов`язаннями України. Зокрема, стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. У справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» (п. 64, заява N 40450/04, від 15 жовтня 2009) Європейський суд з прав людини зазначив, що засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути «ефективним» як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що або запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося. Отже, адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту. Згідно з частинами першою, другою статті 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (частина третя статті 23 ЦК України). Крім того, у пункті 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику по справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» судам роз`яснено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків. Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновлення стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості (постанова Верховного Суду від 25 травня 2022 року у справі № 487/6970/20 (провадження № 61-1132св22). У постанові Об`єднаної палати Верховного Суду від 05 грудня 2022 року по справі № 214/7462/20 (провадження № 61-21130сво21) вказано на те, що по своїй суті зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є досить специфічним зобов`язанням, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю змісту, а саме щодо способу та розміру компенсації. Джерелом визначеності змісту обов`язку особи, що завдала моральної шкоди, може бути: (1) договір особи, що завдала моральної шкоди, з потерпілим, в якому сторони домовилися зокрема, про розмір, спосіб, строки компенсації моральної шкоди; (2) у випадку, якщо не досягли домовленості, то рішення суду в якому визначається спосіб та розмір компенсації моральної шкоди (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01 березня 2021 року у справі № 180/1735/16-ц (провадження № 61-18013сво18). Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди. У разі встановлення конкретної особи, яка завдала моральної шкоди, відбувається розподіл тягаря доказування: (а) позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв`язок; (б) відповідач доводить відсутність протиправності та вини. Завдання моральної шкоди - явище завжди негативне. Проте з цього не слідує, що будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов`язання з її відшкодування. Покладення обов`язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 травня 2022 року в справі № 487/6970/20 (провадження № 61-1132св22), постанова Об`єднаної палати Верховного Суду від 05 грудня 2022 року по справі № 214/7462/20 (провадження № 61-21130сво21). Відповідно до ч. 3 ст. 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. З огляду на те, що «розумність» і «справедливість» є оціночними поняттями, суд першої інстанції, який заслуховує сторін та встановлює фактичні обставини справи, має широку свободу розсуду під час визначення наявності чи відсутності підстав для відшкодування моральної шкоди. У справі «Недайборщ проти рф» від 01.07.2010 (Скарга № 42255/04) Європейський суд з прав людини у п. 37 зазначив, що заявник не зобов`язаний надавати будь-які докази наявності понесеної ним моральної шкоди. (див., серед численних інших джерел, Рішення Європейського суду від 15.10.2009 у справі «Антипенков проти рф» (Antipenkov v. Russia) п. 82, скарга № 33470/03; Рішення Європейського суду від 14.02.2008 у справі «Пшеничний проти рф» (Pshenichnyy v. Russia), п. 35, скарга № 30422/03; Рішення Європейського Суду у справі «Гарабаєв проти рф» (Garabayev v. Russia), п. 113, скарга № 38411/02, ЕСПЧ 2007-VII (витяг); а також Рішення Європейського Суду від 01.06.2006 у справі «Грідін проти рф» (Gridin v. Russia), п. 20, скарга № 4171/04). В п.78 Рішення Європейського Суду з прав людини «Мельниченко проти України» від 19.10.2004 року суд зазначив, що моральна шкода має визначатися за автономними критеріями, що випливають з Конвенції, а не на підставі принципів, визначених у національному законодавстві чи практиці відповідної держави. Пленум Верховного Суду України у своїй постанові № 5 від 25.05.2001 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» рекомендував судам при визначенні розміру відшкодування моральної (немайнової) шкоди враховувати характер та обсяг страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характер немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення), інші обставини, як стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану тощо. Звертаючись до суду позивач зазначав, що у зв`язку з пошкодженням автомобіля внаслідок ДТП, він перебував у стані нервового стресу, а тому має право на відшкодування моральної шкоди в сумі 100 000 грн. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц (провадження № 14-538цс19) міститься висновок про те, що, визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення. Подібний висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах наведено у постанові Верховного Суду від 19 жовтня 2022 року у справі № 944/4790/19 (провадження № 61-15852св21). Безумовно, моральну шкода не можна виміряти, повністю зрозумівши емоційний стан особи, яка просить про таку сатисфакцію. Поряд з цим, враховуючи всі доводи, які навів позивач у своїй позовній заяві та беручи до уваги особливе світосприйняття кожної людини у випадку порушення її прав, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшдов до обгрунтованих висновків, що наведених позивачем доводів за обставин цієї справи недостатньо для стягнення на його користь моральної шкоди в розмірі 100 000 грн. Враховуючи практику Європейського Суду з прав людини, положення Постанови Пленум Верховного Суду України, об`єктивно оцінюючи ситуацію, виходячи із принципів справедливості та справедливої сатисфакції, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що суд першої інстанції обгрунтовано стягнув з відповідача на користь позивача 5 000 грн моральної шкоди, і саме такий розмір моральної шкоди не буде вважатися явно завищеним чи надмірним для відповідача. Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав. У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 23.01.2014 у справі «East/West Alliance Limited» проти України" (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (пункт 268). У зазначеному рішенні ЄСПЛ також підкреслено, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (пункт 269). Пунктом 12 частини третьої статті 2 ЦПК України передбачено, що однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення. Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору. Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи: 1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 134 ЦПК України); 2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 137 ЦПК України): подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи. Відповідно до частин першої та другої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Разом з тим розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків, актів виконаних робіт тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина восьма статті 141 ЦПК України). Водночас за змістом частини четвертої статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Такі висновки сформульовані в пунктах 106-108 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року № 922/1964/21. Такі самі критерії, як зазначено вище, застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. У пункті 26 рішення ЄСПЛ у справі «Надточій проти України» та пункті 23 рішення Європейського суду з прав людини «Гурепка проти України № 2» наголошено, що принцип рівності сторін - один зі складників ширшої концепції справедливого судового розгляду, за змістом якого кожна сторона повинна мати розумну можливість обстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її у суттєво менш сприятливе становище порівняно з опонентом. Заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява №19336/04). У рішенні ЄСПЛ у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір. В силу вимог положень ЦПК України, зокрема ч.8 ст.141 вказаного Кодексу, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження витрат на правничу допомогу суду надано договір про надання правової допомоги та представництва інтересів в суді №1 від 10.07.2024 року, за яким вартість послуг та гонорар адвоката становить 150 000,00 грн, оплата здійснюється протягом 5 банківських днів з моменту підписання акту приймання-передачі наданих послуг. У додатковій постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18 лютого 2022 року у справі № 925/1545/20 вказано, що для вирішення питання про розподіл судових витрат суд має враховувати: складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; пов`язаність цих витрат із розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність предмета спору; ціну позову, значення справи для сторін; вплив результату її вирішення на репутацію сторін, публічний інтерес справи; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо); дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом. У додатковій постанові Верховного Суду від 08 вересня 2021 року у справі № 206/6537/19 зазначено, що попри волю сторін договору визначати розмір гонорару адвоката, суд не позбавлений права оцінювати заявлену до відшкодування вартість правничої допомоги на підставі критеріїв співмірності, визначених частиною четвертою статті 137 ЦПК України. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21 зроблено висновок, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд, за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. У такому випадку суд, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи. У рішенні (щодо справедливої сатисфакції) від 19.10.2000 у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece, заява № 31107/96) Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) вирішував питання обов`язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з «гонораром успіху». ЄСПЛ вказав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов`язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак угоди такого роду, зважаючи на зобов`язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов`язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними (§ 55). Велика Палата Верховного Суду в постанові від 12.05.2020 зі справи № 904/4507/18 зауважила, що за наявності угод, які передбачають «гонорар успіху», ЄСПЛ керується саме наведеними вище критеріями у присудженні судових та інших витрат, зокрема, у рішенні від 22.02.2005 у справі «Пакдемірлі проти Туреччини» (Pakdemirli v. Turkey, заява № 35839/97) суд також, незважаючи на укладену між сторонами угоду, яка передбачала «гонорар успіху» у сумі 6 672,9 євро, однак, на думку суду, визначала зобов`язання лише між заявником та його адвокатом, присудив 3000 євро як компенсацію не лише судових, але й інших витрат (§ 70-72). Колегія суддів вважає що, визначаючи розмір витрат на професійну правничу допомогу, суд першої інстанції врахував принципи співмірності та розумності судових витрат, характер правовідносин, складність справи, необхідність процесуальних дій сторони, розумність їхнього розміру та дійшов до правильного висновку про стягнення з відповідча на користь позивача витрат на правничу допомогу в суді перешої інстанції в розмірі 15 000 грн. Доводи апеляційної скарги про те, що позивачем не надано жодного доказу заподіяння йому моральної шкоди, не встановлено ступінь вини саме відповідача, колегія суддів відхиляє, оскільки компенсація моральної шкоди повинна відбуватися в будь-якому випадку її спричинення - право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм законодавства (постанова ВП ВС від 1 вересня 2020 року у справі № 216/3521/16-ц). Така позиція відповідає практиці ЄСПЛ (рішення від 22 лютого 2005 року у справі «Новоселецький проти України» (Novoseletskiy v. Ukraine, заява № 47148/99). В постанові від 1 березня 2023 року у справі № 496/1691/19 Верховний Суд вказав, що ст. 23 ЦК України є нормою, яка має поширюватися на будь-які цивільно-правові відносини, в яких тій чи іншій особі було завдано моральної шкоди. Тобто, можливість стягнення компенсації моральної шкоди ставиться в залежність не від того, що це передбачено нормою закону або положеннями договору, а від порушення цивільного права особи. Судом встановлено, відповідачем не заперечується, що 17.06.2024 року, під час зіткнення трактора JCB з номерним знаком НОМЕР_2 ,під керуванням ОСОБА_2, який виконував трудові обов`язки, як працівник ТОВ «Авест Буд», вину якого визнанно судовим рішенням, автомобілю марки «Mercedes» д.н.з. НОМЕР_1 , було завдано механічні пошкодження. Логічно, що механічні пошкодження автомобіля марки «Mercedes» д.н.з. НОМЕР_1 викликали у його власникаСимоненко ОСОБА_9 а моральні страждання, оскільки автомобіль потребував ремонту, у зв`язку з чим він повинен був докладати додаткових зусиль для організації свого життя та нести додаткові фінансові витрати на його ремонт, що явно свідчить про погіршення можливості реалізації позивачем своїх звичок і бажань, що завдало останньому душевних страждань. Крім того, під час незаконних дій ОСОБА_2, який виконував трудові обов`язки, як працівник ТОВ «Авест Буд», позивач перебував за кермом автомобіля марки «Mercedes» д.н.з. НОМЕР_1 , відтак логічно, що в момент зіткнення ОСОБА_3 пережив душевні переживання щодо можливої загрози своєму життю та здоровю. Відтак, виходячи з засад розумності, виваженості та справедливості, суд першої інстанції прийшов до обгрунтованих висновків про наявність обгрунтованих підстав для відшкодування відповідачема моральної шкоди, завданої позивачу у розмірі 5 000 грн, і цей розмір не є завищеним. Доводи відповідача про те що, враховуючи характер справи (спір стандартної складності), сума витрат позивача на професійну правничу допомогу є явно завищеною та не відповідає принципу пропорційності витрат до обсягу та складності наданих послуг, правильності висновків суду першої інстанції в цій частині не спростовують, з огляду на наступне. Відповідно до статті 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Так, договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (стаття 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»). Відповідно до Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту визначає гонорар. Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини (пункт 28 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц; пункт 19 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19). Частинами першою та другою статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» встановлено, що порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час. З аналізу зазначеної норми слідує, що гонорар може встановлюватися у формі: - фіксованого розміру, - погодинної оплати. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв. Оскільки до договору про надання правової допомоги застосовують загальні вимоги договірного права, то гонорар адвоката, хоч і визначається частиною першою статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» як «форма винагороди адвоката», але в розумінні ЦК України становить ціну такого договору. Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку. Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу. Не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібний висновок викладений у пункті 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18. З договору про надання правової допомоги та представництва інтересів в суді №1 від 10.07.2024 року вбачається, що сторонами визначено фіксовану вартість послуг та гонорар адвоката в розмірі 150 000,00 грн. Поряд з цим, враховуючи принципи рівності і справедливості, правової визначеності, ясності і недвозначності правової норми як складові принципу верховенства права, суд першої інстанції зменшив розмір витрат на правову допомогу на 90% до 15 000 грн, відтакправових підстав вважати, що погіршено становище відповідача, немає. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів апелянта по суті спору та їх відображення в оскаржуваному судовому рішенні, питання вмотивованості висновків суду, колегія суддів виходить з того, що у справі, яка розглядається, сторонам надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду першої інстанції. В своєму рішенні у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958, ЄСПЛ зазначив про те, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції й зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2). Таким чином, доводи, викладені представником відповідача в апеляційній скарзі, висновків суду першої інстанції в оскаржуваній частині не спростовують, на законність судового рішення не впливають. Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи наведене, колегія суддів апеляційного суду вважає, що рішення рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 01 квітня 2025 року в частині вирішення позовних вимог про відшкодування моральної шкоди і в частині розподілу витрат на правничу допомогуміж сторонами ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому відсутні правові підстави для задоволення апеляційної скарги представника відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Авест Буд» - Калачика Володимира Вікторовича. Згідно з частиною 13 статті 141, підпунктами «б», «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції має вирішити питання щодо нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, у випадку скасування та ухвалення нового рішення або зміни судового рішення; щодо розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Оскільки апеляційну скаргупредставника відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Авест Буд» - Калачика Володимира Вікторовича залишено без задоволення, а судове рішення без змін, тому розподіл судових витрат судом апеляційної інстанції не здійснюється. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд, - п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу представника відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Авест Буд» - Калачика Володимира Вікторовича залишити без задоволення. Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 01 квітня 2025 року в частині вирішення позовних вимог про відшкодування моральної шкоди і в частині розподілу витрат на правничу допомогу між сторонами залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.3 ст. 389 ЦПК України. Головуючий: Судді: