Постанова 4824 № 758/1792/24

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 19 червня 2025 року м. Київ провадження № 22-ц/824/11199/2025 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Євграфової Є. П. (суддя-доповідач), суддів: Саліхова В. В., Левенця Б. Б. при секретарі Мудрак Р. Р. за участі представника позивача адвоката Мєркулової Л. А. представника відповідача - адвоката Савченко Т. В., розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Оболонського районного суду міста Києва у складі судді Ткача М. М. від 28 березня 2025 року у цивільній справі № 758/1792/24 Оболонського районного суду міста Києва за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зобов`язання вчинити дії, відшкодування моральної шкоди В С Т А Н О В И В: В лютому 2024 року ОСОБА_1 звернувся в суд із вказаним позовом до ОСОБА_2 , обґрунтовуючи вимоги тим, що позивач є діючим адвокатом та здійснює адвокатську діяльність. На початку серпня 2023 року з позивачем під приводом необхідності отримання консультації з правового питання, зустрівся невідомий раніше позивачу чоловік, який пред`явив посвідчення посадової особи Служби безпеки України на ім`я ОСОБА_3 та повідомив, що хоче показати позивачу цікаві документи, але перед цим позивач повинен підписати згоду про співпрацю з ним «для виявлення корупції в адвокатурі та судах». Після пояснення позивача, що особисто він не стикається з фактами корупції у своїй професійній діяльності, вказаний чоловік запропонував позивачу подивитись скріни його особистого листування приватного характеру з його давньою близькою подругою та заявив, якщо позивач не підпише згоду на негласне співробітництво, він здійснить передачу цього листування журналістам для публікації. Відтак, позивач зазначає, що вказаною особою було вчинено обробку його персональних даних, доступ до засобів зв`язку, які використовуються позивачем при здійсненні адвокатської діяльності, порушення таємниці листування, втручання в приватне життя та професійну діяльність позивача з протиправною метою. Позивачем встановлено, що особою, яка контактувала із позивачем від імені Служби безпеки України як ОСОБА_4 та неодноразово телефонувала позивачу, в дійсності є відповідач - ОСОБА_2 . У подальшому, як зазначає позивач, він та співробітники його адвокатського бюро отримали погрози від керівників приватної комерційної структури агрофірми ТОВ «Земля і воля» з намаганням примусити позивача та співробітників відмовитись від захисту бойового офіцера ЗСУ ОСОБА_5 від необґрунтованого кримінального переслідування, які «натякнули», що якщо він і його співробітники не відмовляться від захисту добровільно, їх до цього змусять «дружні контакти в СБУ», проте від захисту ОСОБА_5 позивач і його співробітники не відмовились. На думку позивача, ці дві події співпали у часі невипадково. Позивач вважає, що зазначене дає підстави вважати, що відповідач, використовуючи технічні засоби СБУ, діючи умисно, з власної ініціативи, для досягнення особистої мети, вчинив порушення його особистих немайнових прав, які захищені законодавством України, тобто, вчинив цивільне правопорушення. На переконання позивача своїми протиправними діями, пов`язаними з втручанням в особисте життя, порушенням таємниці листування та шантажем щодо приниження честі, гідності і ділової репутації позивача, відповідач викликав у нього надзвичайно сильні триваючі негативні емоції, чим спричинив моральну шкоду. З огляду на такі обставини, позивач просив суд заборонити ОСОБА_2 збір, обробку, використання персональних даних ОСОБА_1 та конфіденційної інформації щодо ОСОБА_1 ; зобов`язати ОСОБА_2 знищити протиправно отримані і оброблені персональні дані ОСОБА_1 та конфіденційну інформацію про ОСОБА_1 ; стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 для відшкодування спричиненої моральної шкоди у розмірі 9 000 000,00 грн; зобов`язати ОСОБА_2 перерахувати стягнуті кошти у Фонд United 24 на оборону України. Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 28 березня 2025 року у задоволенні позову відмовлено. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду скасувати й задовольнити позов. Зазначає, що звернувся до суду, оскільки відповідач, бувши співробітником Служби безпеки України, зловживаючи службовим становищем та всупереч інтересам служби, отримав доступ до персональних даних позивача та його особистого спілкування в мережі електронних комунікацій. Відповідач, діючи в приватних інтересах третіх осіб, використав ці дані для тиску на позивача, щоб примусити його відмовитись від захисту військовослужбовців. Це, на думку позивача, є протиправним втручанням у діяльність захисника та порушенням гарантій, визначених Законами України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» та «Про захист персональних даних», а також статтями 201, 306 Цивільного кодексу України. Апелянт стверджує, що він самостійно встановив особу відповідача та його службову приналежність, приналежність йому засобів комунікації, з яких відповідач ініціював спілкування, а також обставини, що дії відповідача не були виконанням оперативно-службового завдання і вчинялися в приватних інтересах третіх осіб. Ці докази позивач надав суду разом із позовною заявою. Апелянт наголошує, що він неодноразово просив суд витребувати та забезпечити ряд доказів, які, в силу закону, неможливо отримати за адвокатським запитом. Серед таких доказів витребувати інформацію про володільця мобільного телефону ( НОМЕР_1 ), з якого відповідач комунікував, зокрема, з АТ «Сенс Банк» та ТОВ «Лайфселл» для встановлення належності номера телефону відповідачу, а також інформацію від ТОВ «СПОРТ ЛАЙФ УКРАЇНА» щодо реєстрації клубної карти за цим номером. Ці клопотання були безпідставно відхилені судом першої інстанції. Апелянт зазначає, що відповідач не з`явився до суду, а його представник заперечувала знайомство з позивачем, відмовлялася від виклику відповідача до суду для особистої участі, та заявляла, що не володіє інформацією про місце роботи, проживання та анкетні дані свого довірителя, а також не впізнала його на наданих позивачем зображеннях. Апелянт неодноразово заявляв клопотання про визнання явки відповідача обов`язковою, але суд відмовляв, посилаючись на те, що відповідач бере участь через представника, повноваження якого підтверджені ордером та договором про надання правничої допомоги. При цьому, договір про надання правничої допомоги був наданий позивачу для ознайомлення лише після ухвалення судового рішення. Апелянт вважає, що суд першої інстанції розглянув справу за участю «невстановленого кола осіб» та не вчинив жодних дій для встановлення особи, яка нібито брала участь у справі як відповідач через представника. Апелянт стверджує, що суд не мав наміру встановлювати фактичні обставини справи та надавати оцінку доказам, оскільки представник відповідача не надала жодних доказів на підтвердження своїх заперечень, а суд «демонстративно обмежував» позивача в отриманні та наданні доказів і навіть відмовив йому у наданні свідчень під присягою. Апелянт вказує на відсутність мотивованого рішення суду, зазначаючи, що суд поклав в основу рішення «голослівну заяву представника «це не він» та відкинув усі докази позивача без належного обґрунтування. Апелянт посилається на статтю 32 Конституції України, статті 11, 21 Закону України «Про інформацію», статтю 306 ЦК України, статтю 8 Закону України «Про захист персональних даних» та практику Верховного Суду та ЄСПЛ, що підтверджують право особи на недоторканність приватного життя, таємницю листування та захист персональних даних від незаконного збирання, зберігання, використання та поширення. Апелянт стверджує, що суд не виконав свого обов`язку щодо встановлення належності відповідача та обґрунтованості позову. На думку позивача, суд першої інстанції порушив принцип змагальності та рівності прав сторін, відмовивши в дослідженні доказів позивача та обмежуючи його в наданні доказів. Позивач зазначає, що ним неспростовно встановлено факт порушення його прав, а також правові підстави та ефективний захист порушеного права. Він також наголошує, що ніким не спростовано, що порушення прав вчинив саме ОСОБА_2 . Апелянт вважає, що суд необґрунтовано відхилив його вимоги щодо відшкодування моральної шкоди як похідні, не надавши оцінки його доводам У поданому відзиві на апеляційну скаргу адвокат Савченко Т. В., в інтересах ОСОБА_2 , просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, посилаючись на безпідставність її доводів, а рішення суду залишити без змін, вважаючи його законним. Представник відповідача наполягає, що обов`язок доведення належності відповідача покладається виключно на позивача, і апелянт сам не впевнений, чи є відповідач саме тією особою, яка фігурувала в описаних обставинах, намагаючись перекласти цей обов`язок на суд. Стверджує, що суд першої інстанції правомірно відмовив у клопотанні позивача про особисту явку відповідача, оскільки той має право брати участь у справі через представника. Крім того, представник відповідача зазначає, що позивач не надав жодних належних та допустимих доказів на підтвердження обставин, викладених у позовній заяві, оскільки всі його твердження ґрунтуються виключно на припущеннях, що суперечить вимогам ЦПК України. Зокрема, відповідь СБУ не доводить зустрічі відповідача з позивачем або вчинення протиправних дій, а скріншоти телефонних дзвінків та відомостей із соціальних мереж (включаючи Getcontact та Info_basa) не є достовірними, допустимими та належними доказами, оскільки інформація там може бути створена будь-якою особою під будь-яким ім`ям без можливості перевірки. Представник відповідача підкреслює, що в Україні не передбачено реєстрації номера телефону за конкретною особою, і номери можуть бути перепродані, а матеріали справи не містять доказів контактування сторін або збору інформації відповідачем. Вона також стверджує, що позивач сам збирає та обробляє дані щодо ОСОБА_2 і розголошував його персональні дані під час судових засідань. Щодо моральної шкоди, представник відповідача зауважує, що її відшкодування вимагає доведення вини, протиправності дій та причинного зв`язку, чого позивачем не було зроблено. Вона наголошує, що не всі негативні емоції досягають рівня страждань, які заподіюють моральну шкоду, і без доказів контактування та протиправних дій з боку відповідача, підстави для відшкодування моральної шкоди відсутні. У відповіді на відзив на апеляційну скаргу, позивач ОСОБА_1 стверджує, що відзив представника відповідача носить формальний характер, складаючись переважно з цитування Цивільного процесуального кодексу. Апелянт наголошує, що особу відповідача було вказано при зверненні до суду, проте відповідач ухилився від участі в судовому розгляді, аж до утаємничення власного фізичного існування. Апелянт підкреслює, що представник відповідача не змогла відповісти, чи представляє вона в процесі ту особу, до якої звернено позов, і навіть не впізнала свого клієнта за фотографією. Заперечення представника відповідача ґрунтувалися виключно на тому, що її клієнт нібито не знайомий з позивачем, але це заперечення жодним чином не було підтверджено доказами. Позивач вказує, що його власні докази, зібрані з відкритих джерел, були належними, і він протягом усього судового розгляду звертався до суду за допомогою для отримання додаткових ідентифікуючих доказів, але отримав відмову в усіх клопотаннях, що викликало обґрунтований сумнів у неупередженості суду. Апелянт заявляє, що він впевнений в особі відповідача і був готовий підтвердити факти та обставини під присягою, а додаткові докази просив витребувати для забезпечення стандарту «більшої вірогідності», вважаючи, що баланс достатності вже був досягнутий (10 балів доказів позивача проти 0 балів доказів відповідача). Позивача дивує, що суд відмовив у позові через недостатність доказів, хоча раніше відхиляв клопотання про їх витребування. Апелянт зазначає, що представник відповідача не заперечує наведені позивачем факти та правову кваліфікацію порушень, а лише заперечує знайомство свого довірителя з позивачем, при цьому, хто саме є довірителем, досі невідомо. Позивач також вказує, що суд у своєму рішенні констатував порушення прав позивача та їх правильну правову кваліфікацію, що, на його думку, свідчить про те, що суд не переконався, що порушення вчинені саме зазначеним відповідачем, оскільки суд не ставив за мету пересвідчитись в особі відповідача і «навіть, зробив усе, щоб цього не відбулось». Щодо витрат на правову допомогу, апелянт зазначає, що не з`ясовано, чи дійсно адвокат має клієнта і чи є цей клієнт відповідачем у справі, а стороні позивача відмовлено в огляді договору про надання правничої допомоги. Позивач припускає, що адвокат може надавати допомогу безоплатно або за символічну плату, і заявлена вартість послуг може не відповідати реальному стану речей, а бути спробою отримати кошти на власну користь. Апелянт також вказує на відсутність двостороннього акту між адвокатом і клієнтом про узгодження вартості послуги та її прийняття клієнтом. У зв`язку з цим, апелянт вважає, що у відшкодуванні витрат на правову допомогу слід відмовити, оскільки відзив не містить обґрунтованих заперечень на доводи апеляційної скарги. В судовому засіданні суду апеляційної інстанції представник позивача - адвокат Мєркулова Л. А. апеляційну скаргу підтримала із наведених у ній підстав та доводів. Представник відповідача - адвокат Савченко Т. В. заперечила проти задоволення скарги із підстав викладених у відзиві. Заслухавши доповідь судді Євграфової Є. П., пояснення представників позивача та відповідача, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву, колегія суддів виходить з наступного. Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1. є адвокатом на підставі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії КВ №000699 від 23.12.2014, виданого за рішенням Київської міської КДКА від 20.01.1994 №2. 06.07.2023 між Адвокатським бюро «Бюро адвоката Бойка Ігоря Григоровича» в особі директора ОСОБА_1 та ОСОБА_6, в інтересах ОСОБА_5 було укладено договір про надання правової допомоги № 3/23 у обсязі та на умовах передбачених Договором. Відповідно до відповіді Головного управління внутрішньої безпеки СБУ від 11.10.2023 за № 9/5-537/129 на звернення позивача, ОСОБА_3 серед співробітників-військовослужбовців та працівників, які уклали трудовий договір зі Службою безпеки України не значиться, у попередні роки у СБ України військову службу не проходив та не працював. Інформація щодо реєстраційних даних вказаного транспортного засобу в Головному управлінні відсутня. Згідно із відповіді Головного управління з протидії системним загрозам управлінню державою №5/6/5-8965/Б-506, Б-507 від 11.12.2023 на звернення позивача, повідомлено, що у поточному році на адресу Служби безпеки України надійшло три звернення ТОВ «Земля і воля», за результатами розгляду яких прийнято процесуальне рішення щодо долучення вказаних матеріалів до діючого кримінального провадження. Відомості та матеріали, що містяться у вказаному кримінальному провадженні, становлять таємницю досудового розслідування з урахуванням вимог статті 222 Кримінального процесуального кодексу України та не підлягають розголошенню. Відповідно до відповіді Київського апеляційного суду № 02-16/629/2023 від 26.12.2023 на звернення позивача, повідомлено, що інформація щодо надання слідчим суддею дозволу на проведення негласних слідчих (розшукових) дій, є наслідком проведення досудового розслідування у конкретному кримінальному провадженні та містить таємницю досудового розслідування, отримати яку позивач може виключно в порядку, визначеному Кримінальним процесуальним кодексом України. Роз`яснено, що у Київському апеляційному суді реєстрація клопотань щодо негласних слідчих (розшукових) дій в автоматизованій системі здійснюється у встановленому чинним законодавством порядку без розкриття відомостей про особу, стосовно якої заплановано проведення негласної слідчої (розшукової) дії, та виду цієї слідчої дії. Правові підстави для надання запитуваної інформації відсутні, Київський апеляційний суд не може підтвердити чи спростувати факт надання дозволу на проведення негласних слідчих (розшукових) дій відносно адвоката ОСОБА_1. Використавши візуальний пошук з відкритих інформаційних джерел (info_baza bot (Info_baza), Getcontact, мережа Internet), позивач вважає, що особою, яка контактувала із ним від імені Служби безпеки України як ОСОБА_4 та неодноразово телефонувала насправді є відповідач. Звертаючи до суду з даним позовом, позивач посилався на те, що на початку серпня 2023 року під приводом необхідності отримання консультації з правового питання, мав зустріч з невідомим раніше йому чоловіком, який пред`явив посвідчення посадової особи Служби безпеки України на ім`я ОСОБА_3 , яка зі слів позивача схиляла його до співпраці з СБУ «для виявлення корупції в адвокатурі та судах», а також демонструвала останньому скріншоти його особистого листування приватного характеру з його давньою близькою подругою та заявляла, що якщо позивач не підпише згоду на негласне співробітництво, він передасть це листування журналістам для публікації. У подальшому, було отримано погрози від керівників приватної комерційної структури агрофірми ТОВ «Земля і воля» з намаганням примусити позивача та співробітників відмовитись від захисту бойового офіцера ЗСУ ОСОБА_5 від необґрунтованого кримінального переслідування, які дали зрозуміти, що якщо він і його співробітники не відмовляться від захисту добровільно, їх до цього змусять «дружні контакти в СБУ», проте від захисту ОСОБА_5 позивач і його співробітники не відмовились. На думку позивача, ці дві події співпали у часі невипадково. Отже, персональними даними, які були незаконно оброблені та поширені позивач вважає скріншоти його особистого листування приватного характеру з давньою близькою подругою, які за твердження позивача перебувають у розпорядженні відповідача. Відмовляючи у задоволенні позову, суд виходив із того, що позивачем не було надано належних та допустимих доказів на підтвердження обставин, що відповідач ОСОБА_2 здійснив протиправні дії щодо збору, обробки персональних даних позивача, доступу до засобів зв`язку, порушення таємниці листування, втручання в приватне життя та професійну діяльність. Суд критично оцінив надані позивачем скріншоти з соціальних мереж, телефонних дзвінків та додатків (Getcontact, Info_basa), зазначивши, що вони не є достовірними доказами для встановлення дійсних обставин справи. Суд також вказав на відсутність доказів, що номер телефону, з якого нібито телефонували позивачу, є офіційним контактним номером відповідача, і що особа, яка телефонувала, є саме відповідачем. Зазначені скріншоти не підтверджують протиправні дії відповідача з огляду на характер спірних правовідносин. Суд оцінив пояснення позивача критично, враховуючи відсутність належних, допустимих та достовірних доказів та зацікавленість позивача у справі. Наголошуючи, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, та дійшов висновку про недоведеність позивачем обставин, на які він посилався як на підставу своїх вимог. Зважаючи на недоведеність протиправності дій відповідача, причинного зв`язку та його вини, суд відмовив у задоволенні позовних вимог, включаючи відшкодування моральної шкоди. Колегія суддів погоджується із висновками суду з наступних підстав. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. Якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту, суд може визначити такий спосіб, що не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України). Права і свободи людини і громадянина захищаються судом, і кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. Кожному гарантується таємниця листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції, винятки можуть бути встановлені лише судом (стаття 31 Конституції України). Фізична особа має право на особисте життя та його таємницю (ч. 1 ст. 301 ЦК України), обставини якого можуть бути розголошені лише за умови, що вони містять ознаки правопорушення, підтвердженого рішенням суду, або за згодою особи. Збирання, зберігання, використання і поширення інформації про особисте життя фізичної особи без її згоди не допускаються, крім випадків, визначених законом, та лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини (ч. 1 ст. 302 ЦК України). Фізична особа має право на таємницю листування, телеграм, телефонних розмов, телеграфних повідомлень та інших видів кореспонденції (ч. 1 ст. 306 ЦК України), яка може бути використана шляхом опублікування лише за згодою особи, яка направила її, та адресата, або за дозволом суду у випадках, встановлених законом, з метою запобігання кримінальному правопорушенню чи під час кримінального провадження. Відповідно до статті 32 Конституції України, ніхто не може зазнавати втручання в особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією, і не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім визначених законом випадків та лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини. Закон України «Про захист персональних даних» (стаття 1) регулює правові відносини, пов`язані із захистом і обробкою персональних даних, та поширюється на діяльність з обробки персональних даних, що здійснюється із застосуванням автоматизованих засобів, або містяться/призначені для внесення до картотеки. Інформація про фізичну особу (персональні дані) - це відомості чи сукупність відомостей, які ідентифіковані або можуть бути конкретно ідентифіковані (ч. 1 ст. 11 Закону України «Про інформацію», ст. 2 Закону України «Про захист персональних даних»). Обробка персональних даних - це будь-яка дія або сукупність дій, таких як збирання, реєстрація, накопичення, зберігання, адаптування, зміна, поновлення, використання і поширення (розповсюдження, реалізація, передача), знеособлення, знищення персональних даних (ст. 32 Закону України «Про захист персональних даних»). Мета обробки персональних даних має бути сформульована в законах та здійснюватися відкрито і прозоро із застосуванням засобів та у спосіб, що відповідають визначеним цілям (ст. 6 Закону України «Про захист персональних даних»). Не допускається обробка даних, які є конфіденційною інформацією, без згоди особи, крім випадків, визначених законом, та лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини (ч. 6 ст. 6 Закону України «Про захист персональних даних»). Персональні дані обробляються не довше, ніж це необхідно для законних цілей (ч. 8 ст. 6 Закону України «Про захист персональних даних»). Суб`єкт персональних даних має право знати про джерела збирання, місцезнаходження та мету обробки своїх даних, отримувати інформацію про умови надання доступу до них, пред`являти вимоги щодо зміни або знищення даних, захищатися від незаконної обробки та звертатися до суду (ст. 8 Закону України «Про захист персональних даних»). Поширення персональних даних передбачає дії щодо передачі відомостей про фізичну особу за згодою суб`єкта персональних даних, або ж, якщо це необхідно, в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини (ч. 1, 2 ст. 14 Закону України «Про захист персональних даних»). Персональні дані, зібрані з порушенням вимог цього Закону, підлягають видаленню або знищенню (ст. 15 Закону України «Про захист персональних даних»). За вимогами ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються письмовими, речовими і електронними доказами, висновками експертів, показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Колегія суддів, переглядаючи справу, враховує, що обставини, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 78 ЦПК України). Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Відповідно до усталеної практики Великої Палати Верховного Суду, принцип змагальності передбачає покладення тягаря доказування на сторони, і суд не зобов`язаний вважати доведеною обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Позивач, стверджуючи, що відповідач продемонстрував йому скріншоти його особистого листування приватного характеру з давньою близькою подругою, у своєму позові об`єднав в одне ціле такі різновиди порушень як втручання в особисте життя, порушення таємниці листування та незаконну обробку (збір, використання, поширення) персональних даних, що відбулись унаслідок вказаних обставин. Однак, згідно з законодавством України, ці діяння є окремими складами правопорушень, які вимагають встановлення відмінних обставин для доведення. Порушення таємниці листування (статті 31 Конституції України, 306 ЦК України, 163 КК України) стосується несанкціонованого доступу до змісту комунікації, переданої засобами зв`язку. Незаконна обробка персональних даних (стаття 32 Конституції України, Закон України «Про захист персональних даних») охоплює ширший спектр дій зі збирання, зберігання, використання та поширення будь-яких відомостей про ідентифіковану або таку, що може бути ідентифікована, фізичну особу. Це означає, що зміст листування, якщо він містить відомості про особу, одночасно є її персональними даними. Проте, для доведення кожного з цих порушень позивачеві необхідно було надати належні та допустимі докази, які б чітко підтверджували як сам факт протиправного діяння, так і його вчинення саме відповідачем, а також довести, що відповідач мав відповідний правовий статус для такого роду обробки даних, що, як було встановлено судом першої інстанції, не відбулося. Позивачем не було надано суду жодних конкретних доказів цього листування - ані самих скріншотів, ані їх опису, ані іншої інформації, яка б дозволила суду ідентифікувати це листування та пересвідчитися в його існуванні та характері. Суд не може ґрунтувати свої висновки на припущеннях, а повинен встановлювати обставини на підставі достовірних доказів. Без надання цього ключового доказу, твердження позивача про порушення таємниці листування та обробку саме цих персональних даних залишаються голослівними. Відмова позивача надати суду листування, у тому числі у суді апеляційної інстанції, посилаючись на його інтимний характер, перекладає на суд обов`язок «вірити на слово», що суперечить принципу змагальності та диспозитивності цивільного процесу, де суд не збирає докази на користь однієї зі сторін. Без фактичного змісту або детального опису листування, суд не може перевірити, чи дійсно ця інформація є персональними даними, чи має вона конфіденційний/інтимний характер, і чи підпадає вона під захист Закону України «Про захист персональні дані» та норм про таємницю листування. Позивач має право на збереження у таємниці обставин свого особистого життя (ч. 1 ст. 301 ЦК України), проте для судового захисту він повинен надати достатні докази. Для цього він міг би клопотати про дослідження доказів у закритому судовому засіданні або обмежити доступ до них, якщо це необхідно для захисту його приватності. Окрім наведеного, для доведення незаконної обробки персональних даних позивач повинен був встановити не лише факт доступу відповідача до листування, але й довести, що відповідач ОСОБА_2 мав правовий статус «володільця» або «розпорядника» цих даних і здійснював дії з їх «обробки» (зокрема, використання, зберігання, поширення) без згоди позивача та поза межами, визначеними законом. Відсутність доказів, які б підтверджували належність ОСОБА_2 до кола суб`єктів, визначених Законом «Про захист персональних даних» як «володільці» чи «розпорядники» відповідних даних, унеможливлює покладення на нього відповідальності за цей вид правопорушення. Суд першої інстанції правомірно вказав на недоведеність позивачем усіх необхідних обставин щодо кожного із заявлених порушень. Щодо належності відповідача, колегія суддів виходить із того, що у цивільному судочинстві, розглядаючи позов, поданий до конкретної особи, яку позивач, користуючись своїми процесуальними правами, визначив як відповідача, суд не зобов`язаний і не має відповідних юридичних механізмів для встановлення, чи є відповідач тією фізичною особою, про яку думає позивач, коли він сам не впевнений, що саме ця особа має відповідати. Принцип диспозитивності цивільного процесу покладає на позивача обов`язок визначити відповідача та довести ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог. Суд ухвалює рішення лише на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Суд не є органом досудового розслідування і не здійснює функцій з розшуку чи ідентифікації осіб, що характерно для кримінального провадження. Якщо позивач сам сумнівається у належності відповідача, або не може надати належних, допустимих та достовірних доказів, які б беззаперечно ідентифікували саме відповідача як порушника (наприклад, відомості з додатків Getcontact або Info_basa були визнані судом недостовірними для ідентифікації), це свідчить про недоведеність його вимог щодо конкретного відповідача. У контексті заявлених позивачем порушень, зокрема такого, як порушення таємниці листування, що має ознаки кримінального правопорушення згідно зі статтею 163 Кримінального кодексу України, позивач не скористався своїм правом на звернення до відповідних правоохоронних органів та ініціювання кримінального провадження. Саме в рамках кримінального процесу слідчий суддя може надати дозвіл на втручання у приватне спілкування, слідчі органи мають значно ширше коло повноважень для збирання доказів, можливе проведення негласних слідчих (розшукових) дій, таких як зняття інформації з електронних комунікаційних мереж або аудіо-, відеоконтроль особи, що здійснюється лише на підставі ухвали слідчого судді. Вирок суду в кримінальній справі, який би встановив вину конкретної особи, мав би преюдиційне значення для цивільного позову, звільняючи позивача від необхідності повторного доказування цих обставин. Відсутність такого звернення позбавила позивача можливості скористатися ефективними механізмами, передбаченими кримінальним процесуальним законодавством, для встановлення особи, яка, на його думку, порушила його таємницю листування та обробила персональні дані, а також для збору належних та допустимих доказів, які б могли бути використані у цивільному процесі. Суд у цивільній справі не має повноважень здійснювати такі функції. Також колегія суддів вважає, що твердження позивача про зв`язок між демонстрацією скріншотів його листування, нібито здійсненою відповідачем, та отриманими погрозами у зв`язку з наданням правничої допомоги військовому ОСОБА_5 є виключно припущеннями позивача і не підтверджені жодними належними та допустимими доказами. Суд першої інстанції правомірно звернув увагу на те, що позовна заява аргументована двома нічим не пов`язаними між собою обставинами, а сам позивач не заперечує, що пов`язує ці події виключно на підставі свого внутрішнього бачення ситуації. Матеріали справи не містять доказів, які б підтверджували причинно-наслідковий зв`язок між діями відповідача та згаданими погрозами від ТОВ «Земля і воля», що є обов`язковим елементом для доведення цивільного правопорушення. Відповідь Головного управління внутрішньої безпеки СБУ жодним чином не підтверджує, що відповідач зустрічався з позивачем або вчиняв будь-які протиправні дії, і не є доказом контакту з будь-якою особою, включно з ОСОБА_3 . Таким чином, спроба позивача об`єднати ці події в єдину фабулу є лише гіпотезою, що не знайшла свого підтвердження в процесі доказування. Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив законне та обґрунтоване рішення, а відмова у задоволенні позову є прямим наслідком нездійснення позивачем своїх процесуальних прав щодо належного та достатнього доведення. Зокрема, позивач не надав суду необхідних доказів самого спірного листування, щоб суд міг пересвідчитися в його існуванні та характері. Також позивачем не було доведено, що відповідач ОСОБА_2 є належним відповідачем, який здійснив протиправні дії, та що він мав статус «володільця» або «розпорядника» персональних даних у розумінні Закону України «Про захист персональних даних». Відсутність звернення позивача до правоохоронних органів з приводу кримінальних правопорушень (порушення таємниці листування, незаконна обробка персональних даних), які б могли сприяти встановленню особи порушника та збору належних доказів у рамках кримінального провадження, також унеможливила ефективний захист його прав у цивільному судочинстві, що ґрунтується на принципі змагальності та обов`язку сторін доводити свої твердження. Посилання апеляційної скарги на недостатність доказів є безпідставним, оскільки саме позивач не виконав тягар доказування, покладений на нього законом. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів апелянта по суті спору та їх відображення в оскаржуваному судовому рішенні, питання вмотивованості висновків суду, колегія суддів виходить з того, що у справі, яка розглядається, сторонам надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду першої інстанції. Отже оскаржуване рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, висновки суду відповідають встановленим обставинам, підстави для зміни чи скасування судового рішення та задоволення апеляційної скарги не встановлені. Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Оболонського районного суду міста Києва від 28 березня 2025 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складений 04 липня 2025 року. Судді Є. П. Євграфова Б. Б. Левенець В. В. Саліхов