Постанова 4813 № 495/7243/23

Номер провадження: 22-ц/813/917/25 Справа № 495/7243/23 Головуючий у першій інстанції Прийомова О.Ю. Доповідач Драгомерецький М. М. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11.06.2025 року м. Одеса Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Драгомерецького М.М., суддів: Громіка Р.Д., Сегеди С.М., при секретарі: Узун Н.Д., за участю: представника ОСОБА_1 адвоката Реу К.П., переглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Марченко Клара Борисівна, на рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 05 грудня 2023 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання договору купівлі-продажу та стягнення суми попередньої оплати за ним, - в с т а н о в и в: 13 липня 2023 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 про розірвання договору купівлі-продажу та стягнення суми попередньої оплати за ним, у якому просила суд: розірвати договір купівлі-продажу №82-01-2019/КП (на комплект дерев`яних виробів), укладений 15 грудня 2019 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ; стягнути з ОСОБА_1 на її користь суму попередньої оплати за договором купівлі-продажу №82-01-2019/КП (на комплект дерев`яних виробів) від 15.12.2019 у розмірі 12 181,00 доларів США, що на момент подачі позову еквівалентно 445 442, 12 грн. Свої позовні вимоги позивачка обґрунтовує тим, що вона разом із чоловіком вирішили сконструювати розбірну конструкцію із деревини на належній позивачці земельній ділянці. Свій вибір зупинили на майстрі ОСОБА_1 , який рекламував свої послуги та гарантував якісний результат. Після попередніх зустрічей та обговорювання деталей, вона вирішила, що відповідачу можливо довіряти та мати з ним справу. Для фіксації домовленостей, сторони уклали договір. Так, 15 грудня 2019 року між ОСОБА_1 , як підрядником (продавцем) та ОСОБА_2 , як покупцем, був укладений договір №2-01-2019/КП купівлі-продажу (на комплект дерев`яних виробів). Пунктом 1.1. Договору визначено: у відповідності із умовами договору Продавець приймає на себе зобов`язання передати у власність Покупця комплект дерев`яних виробів (клеєних конструкцій, сосна-ялина), камерної сушки для будівництва будинку, у складі та кількості згідно Додатку №1. Розбивка оплати на етапи та ціна за Договором була сторонами відкоригована. Попередню оплату за Договором ОСОБА_2 передала ОСОБА_1 тричі: - 15 грудня 2019 року ОСОБА_1 отримав від ОСОБА_2 суму у розмірі 5 000, 00 доларів США по договору №82-01-2019/КП від 15.12.2019, що підтверджується власноруч складеною ОСОБА_1 розпискою; - 23 січня 2020 року у розмірі 5 000, 00 доларів США, що підтверджується розпискою від 23.01.2020; - 24 березня 2021 року у розмірі 2 181, 00 доларів США, що підтверджується власноруч складеною ОСОБА_1 розпискою від 24.03.2021. Однак, продавець обов`язок щодо передачі товару у власність продавця не виконав. Товар по сьогодні Покупцю не поставлений, навіть частина дерев`яних конструкцій у власність не передана, сплачені Покупцем кошти не повернуті. Оскільки відповідач досі товар у власність позивачці не передав, вважає, що сплачені кошти підлягають поверненню, у зв`язку з чим і звернулася із вказаним позовом до суду. 07 вересня 2023 року відповідач ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Реу Кристина Павлівна, надав суду відзив на позовну заяву, у якому просив суд відмовити у задоволенні позову, посилаючись на те, що між ОСОБА_1 як Підрядником та ОСОБА_2 , як Покупцем, було укладено договір №82-01-2019/КП купівлі-продажу (на комплект дерев`яних виробів) від 15.12.2019. Відповідно до п. 1.1 Договору Продавець приймає обов`язок передати у власність Покупця комплект дерев`яних виробів (клеєних конструкцій сосна-єль), камерної сушки для будівництва будинку, у складі і кількості відповідно Додатку №1 (далі по тексту-товар), а Покупець зобов`язується прийняти і оплатити товар. Відповідно до п. 1.1.1 Товар є комплектним, склад комплекту визначається сторонами у Комплекті поставки (Додаток №1 до договору) і може бути змінений після розробки/ доопрацювання проектної/конструкторської документації. Відповідно до п. 1.3 Товар має відповідати ескізному проекту (Додаток №2 до договору). Відповідно до п. 2.1 Договору попередня ціна складає 34 381 у.о. Відповідно до п. 2.3 Договору Покупець зобов`язаний сплатити 50% ціни товару в розмірі 15 978 у.о. з моменту підписання Договору. Відповідно до п. 3.3 Договору Продавець приступає до виконання Договору тільки після отримання попередньої оплати, передбаченої п. 2.3 Договору. В той же час згідно розписок ОСОБА_2 сплачені грошові кошти лише на загальну суму 12 181,00 доларів США, а саме: 15.12.2019 у розмірі 5 000,00 (п`ять тисяч) доларів США ; 23.01.2020 у розмірі 5 000,00 (п`ять тисяч) доларів США; 24.03.2021 у розмірі 2 181,00 (дві тисячі сто вісімдесят один) доларів США. В той же ОСОБА_2 за призначенням на товар згідно Договору№82-01-2019/КП купівлі-продажу (на комплект дерев`яних виробів) від 15.12.2019 сплатила кошти лише згідно розписок від 15.12.2019 у розмірі 5 000,00 (п`ять тисяч) доларів США та від 23.01.2020 у розмірі 5 000,00 (п`ять тисяч) доларів США. Згідно розписки від 24.03.2021 у розмірі 2 181,00 (дві тисячі сто вісімдесят один) долар США кошти були сплачені за іншим призначенням - в рахунок виготовлення каркасу будинку, що не може бути охоплено предметом договору №82-01-2019/КП купівлі-продажу (на комплект дерев`яних виробів) від 15.12.2019. Таким чином ОСОБА_2 не було виконано в повному обсязі свої зобов`язання, що унеможливило початок роботи з боку виконавця. ОСОБА_2 просить розірвати договір з посиланням на ч. 2 ст. 651 ЦК України, у зв`язку з істотним порушенням договору другою стороною. Однак як є очевидним з аналізу умов договору та вимог законодавства саме ОСОБА_2 було порушено вимоги щодо оплати товару, у зв`язку з чим позовні вимоги є необґрунтованими. Відповідно до умов Договору товар мав відповідати ескізному проекту, однак замовник з 2019 по вересень 2022 року постійно вносив зміни до ескізного проекту, та станом на теперішню дату так і не погодив кінцевий варіант ескізного проекту. В той же час ОСОБА_1 за власні кошти були виготовлені креслення ескізного проекту будинку ОСОБА_2 , а також всі доробки які просила здійснити ОСОБА_2 по вересень 2022 року. Саме з вини ОСОБА_2 сторони не перейшли до наступних етапів виконання договору. При цьому сторони договору мають діяти добросовісно. ОСОБА_1 не бажає припиняти дію договору, у зв`язку з тим що, ним витрачений значний час та кошти на виготовлення креслень будинку, перемовин та з урахуванням того, що договір не може бути виконаний в повному обсязі саме через ухилення продавця від виконання своїх обов`язків. Відповідно до постанови Верховного Суду від 03.08.2022 у справі №409/647/17 (провадження №61-1058св21), сам по собі факт виконання робіт до моменту підписання договору може бути підставою для сплати фактично виконаних робіт. Враховуючи те, що проектні роботи за замовленням ОСОБА_2 були виконані до укладення договору, ОСОБА_1 має право на відшкодування фактичних витрат на виготовлення ескізного проекту будинку позивачки. 09 жовтня 2023 року позивачка ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Марченко Клара Борисівна, надала суду відповідь на відзив на позовну заяву, відповідно до якої зазначила, що жодних дій з виконання Договору відповідач не вжив, що підтверджується відзивом та документами, що до нього додані. А ні листів, а ні фінансово-бухгалтерських документів (накладних, ордерів, чеків, квитанцій, тощо), з яких би вбачалось, що ОСОБА_1 на отриману передоплату за товар почав виконувати умови Договору, немає. Відповідач нічого не замовляв ні у кого, грошей, які отримав (хоча й не у повному обсязі) не витрачав. Тобто, ОСОБА_1 отримав від ОСОБА_2 12 181,00 (дванадцять тисяч сто вісімдесят один) долар США, їх на товар не витратив, залишив цю немалу суму у себе, користується нею та повертати їх не збирається. Факт недоотримання Продавцем від Покупця суми у розмірі 3 797,00 у.е. не було перешкодою для першого передати у власність комплект дерев`яних виробів для будівництва будинку (на отриману суму). Відповідач жодного разу не усно, ні письмово не указав позивачці, що неоплачена сума попередньої оплати у повному обсязі не дозволяє виконувати обов`язки за Договором. Напроти, з телефонних розмов вбачається, що саме ОСОБА_1 виправдовується, що досі не приступив до виконання своїх обов`язків. Кожного разу посилався на неможливість замовити товар не тому, що ОСОБА_2 не у повному обсязі передала 50% попередньої оплати, а з інших причин. Відповідач не говорив ні разу, та це вбачається з Відзиву також, що неповне внесення позивачкою передоплати є перешкодою для передачі товару. Оскільки неповне внесення попередньої оплати за Договором не було перешкодою для виконання відповідачем його обов`язку щодо передачі (часткової передачі) товару, має місце порушення ним своїх зобов`язань. Передача товару є істотною умовою Договору. Відповідач ухиляється від цього обов`язку, що є істотним порушенням Договору (ч. 2 ст. 651 ЦК України), оскільки наслідком завданої цим шкоди позивачка значною мірою позбавляється того, на що розраховувала при укладенні Договору. Покупець здійснила попередню оплату за Договором, а товар, навіть його частину, у власність не отримала. Однією з підстав розірвання договору є істотне порушення стороною цього договору. Оцінка порушення договору як істотного здійснюється судом відповідно до критеріїв, встановлених зазначеною нормою. Оціночне поняття істотності порушення договору законодавець розкриває за допомогою іншого оціночного поняття «значної міри» позбавлення сторони того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Істотність порушення визначається виключно за об`єктивними обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору. В такому випадку вина (як суб`єктивний чинник) сторони, що припустилася порушення договору, не має будь- якого значення і для оцінки порушення як істотного, і для виникнення права вимагати розірвання договору на підставі частини 2 статті 651 ЦК України. Іншим критерієм істотного порушення договору закон визнає розмір завданої порушенням шкоди, який не дає змоги потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору. При цьому йдеться не лише про грошовий вираз завданої шкоди, прямі збитки, а й випадки, коли потерпіла сторона не зможе використати результати договору. Як зазначалось у позові, з моменту укладення Договору пройшло два з половиною роки. Крім війни, яка почалась 24 лютого 2022 року, у позивача змінились сімейні обставини. ОСОБА_2 у 2020 році народила другу доньку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка має діагноз: мікроцефалія з атактичним синдромом. Дитина є інвалідом з дитинства, що підтверджується корінцем медичного висновку №66 від 15.09.2022. Народження доньки, обстеження її стану здоров`я, проходження різних лікувальних процедур зайняло багато часу, душевних сил та коштів. Питання із дерев`яними конструкціями для потенційного будинку перестало бути бажаним та актуальним. Невиконання відповідачем обов`язку щодо передачі товару не дає змоги позивачу отримати очікуване при укладенні Договору, не може використати результати Договору. Позивачка хоче повернути сплачені гроші за Договором та має намір їх витрати на здоров`я сім`ї. Рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 05 грудня 2023 року в задоволені позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання договору купівлі-продажу та стягнення суми попередньої оплати за ним відмовлено. В апеляційній скарзі позивачка ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Марченко Клара Борисівна, просить рішення суду першої інстанції скасувати й ухвалити нове рішення про задоволення позову в повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм процесуального та матеріального права. Позивачка ОСОБА_2 в судове засідання до апеляційного суду не з`явилась, про розгляд справи повідомлена належним чином та завчасно, про що свідчить рекомендоване повідомлення про направлення судової повістки-повідомленя та довідка про доставку судової повістки-повідомлення в електронний кабінет Електронного суду (а.с. 149-152). Клопотань про відкладення розгляду справи не надходило. Відповідно до приписів ст. 367 ЦПК України апеляційний суд переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів і вимог апеляційної скарги. Статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Крім того, Верховний Суд в постанові від 01.10.2020 по справі №361/8331/18 висловився, що якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Таким чином, враховуючи строки розгляду справи, баланс інтересів сторін у якнайскорішому розгляді справи, усвідомленість її учасників про розгляд справи, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності належним чином повідомлених про дату і час судового засідання учасників справи. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи наведені у апеляційній скарзі та відзиві відповідача ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Реу Кристина Павлівна на апеляційну скаргу, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково за таких підстав. У частинах 1 та 2 статті 367 ЦПК України зазначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Статтею 5 ЦПК України передбачено, що, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. У статті 11 ЦПК України зазначено, що суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо. За загальними правилами статей 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною 1 статті 16 ЦК України, або іншим способом, що встановлений договором або законом. Визначення поняття зобов`язання міститься у частині 1 статті 509 ЦК України. Відповідно до цієї норми зобов`язання це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Відповідно до статей 525, 526, 530 ЦК України, зобов`язання має виконуватись належним чином та у встановлений строк. Одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається. Згідно статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами. Всі умови договору з моменту його укладення стають однаково обов`язковими для виконання сторонами. Статтею 655 ЦК України передбачено, що, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Відповідно до статті 663 ЦК України, продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу. Згідно статті 665 ЦК України, у разі відмови продавця передати проданий товар покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу. Відповідно до частині 1 статті 693 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. У разі невиконання покупцем обов`язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу. Згідно частин 1 та 2 статті 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Судом першої інстанції встановлено, що дійсно 15 грудня 2019 року між ОСОБА_1 , як підрядником (продавцем) та ОСОБА_2 , як покупцем, був укладений договір №82-01-2019/КП купівлі-продажу (на комплект дерев`яних виробів). (а.с. 10-17). Пунктом 1.1. Договору визначено: у відповідності із умовами договору Продавець приймає на себе зобов`язання передати у власність Покупця комплект дерев`яних виробів (клеєних конструкцій, сосна-ялина), камерної сушки для будівництва будинку, у складі та кількості згідно Додатку №1. Відповідно до п. 1.1.1 Товар є комплектним, склад комплекта визначається сторонами у Комплекті поставки (Додаток №1 до договору) і може бути змінений після розробки/ доопрацювання проектної/конструкторської документації. Згідно п. 1.3 Товар має відповідати ескізному проекту (Додаток №2 до договору). Відповідно до п. 2.1 Договору попередня ціна складає 34 381 у.о. Згідно п. 2.3 Договору Покупець зобов`язаний сплатити 50% ціни товару в розмірі 15 978 у. о. з моменту підписання Договору. Відповідно до п 3.3 Договору Продавець приступає до виконання Договору тільки після отримання попередньої оплати, передбаченої п.2.3 Договору. Попередню оплату за Договором ОСОБА_2 передала ОСОБА_1 : 15 грудня 2019 року ОСОБА_1 отримав від ОСОБА_2 суму у розмірі 5 000, 00 доларів США по договору №82-01-2019/КП від 15.12.2019, що підтверджується власноруч складеною ОСОБА_1 розпискою; 23 січня 2020 року у розмірі 5 000, 00 доларів США, що підтверджується розпискою від 23.01.2020; 24 березня 2021 року у розмірі 2 181, 00 доларів США, що підтверджується власноруч складеною ОСОБА_1 розпискою від 24.03.2021. Позивачка зазначає, що відповідачем порушені істотні умови договору, оскільки відповідачем не переданий товар, що не дає змоги позивачці отримати очікуване при укладенні Договору. Відповідач, напроти стверджує, що умови договору не виконані у повному обсязі позивачкою, що не надає змогу приступити до виконання робіт, оскільки відповідно до п. 3.3. продавець приступає до виконання договору тільки після отримання попередньої оплати, відповідно до п. 2.3 договору, а саме: 50% ціни товару у розмірі 15 978 у.е., оскільки оплата не надійшла, то відповідач діяв відповідно до п. 6.3 укладеного договору. Так, мотивами звернення до суду з відповідним позовом є факт тривалого невиконання умов договору купівлі-продажу, а саме: не передачі у власність позивача товару. Статтею 14 ЦК України передбачено, що цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Статтею 627 ЦК України унормовано, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. За змістом ст. 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї з сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору (ч. 2 ст. 651 ЦК України). Тобто йдеться про таке порушення договору однією зі сторін, яке тягне для другої сторони неможливість досягнення нею цілей договору. Істотність порушення визначається виключно за об`єктивними обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору. У такому випадку вина (як суб`єктивний чинник) сторони, що припустилася порушення договору, не має будь-якого значення і для оцінки порушення як істотного, і для виникнення права вимагати розірвання договору на підставі ч. 2 ст. 651 ЦК України. Іншим критерієм істотного порушення договору закон визнає розмір завданої порушенням шкоди, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору. Водночас, йдеться не лише про грошовий вираз завданої шкоди, прямі збитки, а й випадки, коли потерпіла сторона не зможе використати результати договору. Вирішальне значення для застосування зазначеного положення закону має співвідношення шкоди з тим, що могла очікувати від виконання договору сторона. Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 07.08.2018 №910/22259/17. Крім того, оцінка істотного порушення договору здійснюється судом відповідно до критеріїв, що встановлені законом. Вирішуючи питання про оцінку істотності порушення стороною договору, суди повинні встановити не лише наявність істотного порушення договору, але й наявність шкоди, завданої цим порушенням другою стороною, яка може бути виражена у вигляді реальних збитків та (або) упущеної вигоди, її розмір, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору, а також установити, чи є справді істотною різниця між тим, на що має право розраховувати сторона, укладаючи договір, і тим, що в дійсності вона змогла отримати. Наведена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 18.09.2013 у справі №6-75цс13. Як встановлено та достовірно підтверджено в ході судового розгляду справи ОСОБА_2 сплачені грошові кошти лише на загальну суму 12 181,00 доларів США, а саме: 15.12.2019 у розмірі 5 000,00 (п`ять тисяч) доларів США ; 23.01.2020 у розмірі 5 000,00 (п`ять тисяч) доларів США; 24.03.2021 у розмірі 2 181,00 (дві тисячі сто вісімдесят один) долар США. Відповідно до п. 3.3 укладеного між сторонами Договору, Продавець приступає до виконання Договору тільки після отримання попередньої оплати, передбаченої п. 2.3 Договору. Згідно п. 2.3 Договору Покупець зобов`язаний сплатити 50% ціни товару в розмірі 15 978 у.о. з моменту підписання Договору. Таким чином ОСОБА_2 не було виконано в повному обсязі свої зобов`язання, що унеможливило початок роботи з боку виконавця. Відповідно до п. 6.3. укладеного між сторонами договору від 15.12.2019, зазначено, що у випадку порушення Покупцем строку оплати товару Продавець вправі затримати виконання зобов`язання зі своєї сторони пропорційно часу затримки оплати, у урахуванням технологічних вимог виробництва товару. Враховуючи усе вищевикладене, суд, на основі повно та всебічно досліджених доказів, оцінивши їх належність, достатність, достовірність та логічний взаємозв`язок, прийнявши до уваги норми діючого законодавства та його правозастосування до фактичних обставин справи, прийшов до висновку, що вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання договору купівлі-продажу та стягнення суми попередньої оплати за ним є недоведеними, не обґрунтованими, тому вважав за необхідне в їх задоволені відмовити. Виходячи із не доведеності та не обґрунтованості позовних вимог позивача, не підлягають також задоволенню вимоги позивачки щодо повернення сплаченого судового збору у розмірі 5 528,02 грн. Проте, з такими висновками суду першої інстанції погодись неможливо, виходячи з наступного. Згідно із частинами 1-4 статті 10 ЦПК України, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцієюта законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. У пункті 23 Рішення Європейського суду з прав людини від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України» (заява №63566/00 від 25 жовтня 2000 року, «Суд нагадує, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (див. «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Toriya v. Spaine), рішення від 09.12.94, Серія A, №303-A, параграф 29). Аналогічний висновок, висловлений Європейським судом з прав людини у п. 18 Рішення від 07 жовтня 2010 року (остаточне 21.02.2011) у справі «Богатова проти України» (заява №5232/04 від 27 січня 2004 року). Більш детальніше щодо застосування складової частини принципу справедливого судочинства обґрунтованості судового рішення Європейський суд з прав людини висловився у п. 58 Рішення від 10 лютого 2010 року (остаточне 10.05.2011) у справі «Серявін та інш. проти України» (заява №4904/04 від 23 грудня 2003 року), а саме «Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, №303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), №37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року). Частиною 1 статті 2 ЦПК України визначено, що завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Частинами 1 та 2 статті 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. За змістом статей 12 та 81 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. У статті 76 ЦПК України зазначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Статтями 77-80 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Як зазначено у частині 1 статті 95 ЦПК України, письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Однак, в порушення положень статей 12, 81, 263, 264 ЦПК України суд першої інстанції не перевірив належним чином обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, не надав правильної оцінки наявним у справі доказам та помилково застосував норми матеріального права. Колегія суддів вважає, що у даному випадку докази були досліджені судом першої інстанції з порушенням норм процесуального права, тому апеляційний суд має законні підстави для встановлення обставин, що мають значення для справи, та дослідження й оцінки наявних у справі доказів. Відповідно до частини 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Верховний Суд у постанові від 02 жовтня 2019 року у справі №522/16724/16 (провадження №61-28810св18) зробив наступний правовий висновок: «обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом. Сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому випадку, за умови недоведеності тих чи інших обставин, суд вправі винести рішення у справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі. За своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та,що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає. Отже, тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову за загальним правилом покладається на позивача, а доведення заперечень щодо позовних вимог покладається на відповідача». Колегія суддів вважає, що позивачкою ОСОБА_2 доведено належним чином обґрунтованість підстав позову, а саме, те, що неповне внесення попередньої оплати за Договором не було перешкодою для виконання відповідачем його обов`язку щодо передачі (часткової передачі) товару, має місце порушення ним своїх зобов`язань. Передача товару є істотною умовою Договору. Відповідач ухиляється від цього обов`язку, що є істотним порушенням Договору (ч. 2 ст. 651 ЦК України), оскільки наслідком завданої цим шкоди позивач значною мірою позбавляється того, на що розраховував при укладенні Договору. Покупець здійснила попередню оплату за Договором, а товар, навіть його частину, у власність не отримала. Отже, відповідачем порушені істотні умови договору, оскільки відповідачем не переданий товар, що не дає змоги позивачу отримати очікуване при укладенні Договору. Й, навпаки відповідачем не спростовані підстави позову. Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивачка ОСОБА_2 стверджувала, що вона, як потерпіла сторона, не зможе використати результати договору. З моменту укладення Договору пройшло два з половиною роки. Крім війни, яка почалась 24 лютого 2022 року, у позивача змінились сімейні обставини. ОСОБА_2 у 2020 році народила другу доньку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка має діагноз: мікроцефалія з атактичним синдромом. Дитина є інвалідом із дитинства, що підтверджується корінцем медичного висновку №66 від 15.09.2022. Народження доньки, обстеження її стану здоров`я, проходження різних лікувальних процедур зайняло багато часу, душевних сил та коштів. Питання із дерев`яними конструкціями для потенційного будинку перестало бути бажаним та актуальним. Невиконання відповідачем обов`язку щодо передачі товару не дає змоги позивачу отримати очікуване при укладенні Договору, не може використати результати Договору. Позивач хоче повернути сплачені гроші за Договором та має намір їх витрати на здоров`я сім`ї. Проте, суд першої інстанції не продемонстрував позивачці, що вона була почута та не надав детальної відповіді на аргументи позивача. Усуваючи розбіжності у застосуванні норм матеріального права, а саме, частини 2 статті 651 ЦК України, Верховний Суд України у постанові від 18.09.2013 у справі №6-75цс13 дійшов до наступного правового висновку: «оцінка порушення договору як істотного здійснюється судом відповідно до критеріїв, що встановлені вказаною нормою. Оціночне поняття істотності порушення договору законодавець розкриває за допомогою іншого оціночного поняття «значної міри» позбавлення сторони того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Це (друге) оціночне поняття значно звужує сферу огляду суду. Істотність порушення визначається виключно за об`єктивними обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору. В такому випадку вина (як суб`єктивний чинник) сторони, що припустилася порушення договору, не має будь-якого значення і для оцінки порушення як істотного, і для виникнення права вимагати розірвання договору на підставі частини 2 статті 651 ЦК України. Іншим критерієм істотного порушення договору закон визнає розмір завданої порушенням шкоди, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору. При цьому йдеться не лише про грошовий вираз завданої шкоди, прямі збитки, а й випадки, коли потерпіла сторона не зможе використати результати договору. Вирішальне значення для застосування зазначеного положення закону має співвідношення шкоди з тим, що могла очікувати від виконання договору сторона». Таким чином, за загальними положеннями ЦПК України обов`язок суду під час ухвалення рішення - вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів. У кожному конкретному випадку питання про істотність порушення повинне вирішуватися з урахуванням усіх обставин справи, що мають значення. Так, суди повинні встановити не лише наявність істотного порушення договору, але й наявність шкоди, завданої цим порушенням другою стороною, яка може бути виражена як у вигляді реальних збитків та (або) упущеної вигоди, її розмір, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору; а також установити, чи є дійсно істотною різниця між тим, на що має право розраховувати сторона, укладаючи договір, і тим, що в дійсності вона змогла отримати. Встановлено, що позивачка ОСОБА_2 сплатила попередню плату за договором купівлі продажу від 15.12.2019 в розмірі 12 181,00 дол. США, що за курсом НБУ на момент подачі позову еквівалентно 445 442, 12 грн. Вивчивши обставини справи, колегія суддів вважає, що з достовірністю та об`єктивністю встановлено, що дійсно існує істотна різниця між тим, на що має право розраховувати позивачка, укладаючи договір, і тим, що в дійсності вона змогла отримати, що є підставою у відповідності до частини 2 статті 651 ЦК України для розірвання договору купівлі-продажу комплекту дерев`яних виробів від 15.12.2019 та стягнення з відповідача на користь позивачки попередню суму за договором купівлі-продажу в розмірі 12 181,00 дол. США, що за курсом НБУ на момент подачі позову еквівалентно 445 442, 12 грн. Згідно статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Виходячи з висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішенні у справі «Бочаров проти України» від 17.03.2011 (остаточне 17 червня 2011 року), в пункті 45 якого зазначено, що «суд при оцінці доказів керується критерієм «поза розумним сумнівом» (див. рішення від 18 січня 1978 року у справі «Ірландія проти Сполученого королівства»). Проте таке доведення може впливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між особою висновків або подібних неспростовних презумпцій щодо фактів (див. рішення у справі «Салман проти Туреччини») Аналізуючи зазначені норми процесуального та матеріального права, застосовуючи Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, правові висновки Верховного Суду, з`ясовуючи наведені обставина справи, що мають значення для правильного вирішення спору, дослідив усі докази, які є у справі, з урахуванням їх переконливості, належності і допустимості, на предмет пропорційності співвідношення між застосованими засобами і поставленою метою у контексті конституційного принципу верховенства права та права на справедливий розгляд, та керуючись критерієм «поза розумним сумнівом», колегія суддів вважає, що наявні законні підстави для розірвання договору купівлі-продажу комплекту дерев`яних виробів від 15.12.2019 та стягнення з відповідача на користь позивача попередню суму за договором купівлі продажу в розмірі 12 181,00 дол. США, що за курсом НБУ на момент подачі позову еквівалентно 445 442, 12 грн. За таких обставин, виконуючи повноваження суду апеляційної інстанції, колегія суддів дійшла висновку про те, що позивачкою ОСОБА_2 доведено належним чином, що відповідач порушує її права на повернення грошових коштів, тому у відповідності до статей 15, 16 ЦК України вказане право підлягає захисту судом. Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 03 вересня 2014 року у справі №6-84цс14. Отже, позовні вимоги ОСОБА_2 є законними, обґрунтованими та підлягають задоволенню. Порушення судом норм процесуального права, а саме, статей 12, 81, 89, 263, 264, 265 ЦПК України, та норм матеріального права, а саме, ч. 2 статті 651 ЦК України, у відповідності до п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду першої інстанції й ухвалення нового судового рішення про задоволення позову в повному обсязі. Згідно частини 1 статті 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. За умовами статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справу на новий розгляд, змінює рішення або ухвалю нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Позивач ОСОБА_2 понесла та документально підтвердила сплату судового збору при подачі позовної заяви в сумі 5 638,53 грн та при подачі апеляційної скарги в сумі 9 261,26 грн, а всього 14 899, 79 грн, тому суд присуджує витрати по сплаті судового збору з відповідача на користь позивачки в сумі 14 899,79 грн. Керуючись ст. ст. 367, 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, п. 4 ч. 1 ст. 376, ст. ст. 381-384 ЦПК України, Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, - у х в а л и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Марченко Клара Борисівна, задовольнити частково, рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 05 грудня 2023 року скасувати та ухвалити постанову, якою позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання договору купівлі-продажу та стягнення суми попередньої оплати за ним задовольнити. Розірвати договір купівлі-продажу №82-01-2019/КП (на комплект дерев`яних виробів), укладений 15 грудня 2019 року між ОСОБА_1 , РНОКПП не відомий, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , та ОСОБА_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 . Стягнути з ОСОБА_1 , РНОКПП не відомий, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , на користь ОСОБА_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 , суму попередньої оплати за договором купівлі-продажу №82-01-2019/КП (на комплект дерев`яних виробів) від 15 грудня 2019 року у розмірі 12 181, 00 доларів США, що на момент подачі позову еквівалентно 445 442, 12 грн. Стягнути з ОСОБА_1 , РНОКПП не відомий, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , на користь ОСОБА_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 , витрати по сплаті судового збору в сумі 14 899,79 грн. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення до суду касаційної інстанції. Повний текст судового рішення складено: 23 червня 2025 року. Судді Одеського апеляційного суду: М.М. Драгомерецький Р.Д. Громік С.М. Сегеда