Постанова Третій апеляційний адміністративний суд № 160/32686/24

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 03 липня 2025 року м. Дніпросправа № 160/32686/24 Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Олефіренко Н.А. (доповідач), суддів: Божко Л.А., Дурасової Ю.В., розглянувши в порядку письмового провадження в залі судового засідання Третього апеляційного адміністративного суду в м. Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23.04.2025 (суддя Єфанова О.В.) в адміністративній справі №160/32686/24 за позовом ОСОБА_1 до Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправними дії та зобов`язання вчинити дії,- ВСТАНОВИВ: До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області в якій позивач просить: визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо припинення ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , щомісячних страхових виплат з 01.03.2022; зобов`язати ГУ ПФУ в Дніпропетровській області поновити ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , нарахування та виплату щомісячних страхових виплат та виплатити заборгованість з моменту її виникнення, а саме: з 01.03.2022. Ухвалою суду від 16.12.2024 року позовну заяву залишено без руху для надання заяви про поновлення строку звернення до суду із зазначенням поважності підстав його пропуску та надання відповідних доказів. Ухвалою суду від 23.12.2024 року позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо періоду з 01.03.2022 року по 10.06.2024 року повернуто позивачу. Таким чином, на розгляді суду залишились позовні вимоги в частині позовних вимог про визнання протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо припинення ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , щомісячних страхових виплат з 11.06.2024р.; та зобов`язання ГУ ПФУ в Дніпропетровській області поновити ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , нарахування та виплату щомісячних страхових виплат та виплатити заборгованість з моменту її виникнення, а саме: з 11.06.2024 р. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що відповідачем безпідставно припинено виплату щомісячних страхових виплат, у зв`язку з чим позивач звернувся до суду. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23.04.2025 в задоволені позову відмовлено. Позивач не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав свою апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції в порядку п.3 ч.1 ст.311 КАС України розглядає справу без виклику учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга позивача підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 є пенсіонером, особою з інвалідністю ІІІ групи безстроково та перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області як одержувач щомісячних страхових виплат відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування". З 01.03.2022р. позивач не отримує щомісячні страхові виплати як особа з інвалідністю ІІІ групи. На адвокатський запит б/н від 25.11.2024р. відповідач листом від 29.11.2024р. №0400-010318-8/237469 повідомив, що щомісячна страхова виплата (регрес) позивачу була припинена з 01.08.2022р. на підставі ч.3 ст.44, ст.46, ст.47 Закону №1105 (в редакції, що діяла на час припинення виплат). Надав копію Постанови про затримання щомісячної страхової виплати від 17.08.2022р., а також копію Постанови про відрахування страхової виплати за період березень-липень 2022р. Таким чином, виплата щомісячної страхової виплати позивачу не здійснюється з березня 2022 року. Представник позивача звернувся до відповідача із заявою від 04.12.2024р. про поновлення страхових виплат позивачу з дати їх припинення, проте відповідач листом від 09.12.2024р. №0400-010318-8/242859 повідомив про необхідність особистого звернення позивача за поновленням щомісячної страхової виплати. Приймаючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з підстав їх необґрунтованості. Колегія суддів не погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції, враховуючи наступне. Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України. Відповідно до ч. 1 ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Фонд соціального страхування України державний цільовий фонд, який здійснює керівництво та управління загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням в Україні від нещасного випадку, у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності та медичним страхуванням, провадить акумуляцію страхових внесків, контроль за використанням коштів, забезпечує фінансування виплат за цими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування та здійснює інші функції згідно із затвердженим статутом. Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2022 року №1442 вирішено питання щодо припинення Фонду соціального страхування України та управлінь виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України з 01.01.2023 року шляхом приєднання до Пенсійного фонду України. Наразі органи Пенсійного фонду України є саме тим органом, що реалізує державну політику у сферах соціального страхування. Правові, фінансові та організаційні засади загальнообов`язкового державного соціального страхування, гарантії працюючих громадян щодо їх соціального захисту у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, вагітністю та пологами, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, охорони життя та здоров`я визначає Закон України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 23.09.1999 № 1105-XIV. У відповідності до ч. 1 статті 19 Закону № 1105-XIV право на матеріальне забезпечення та соціальні послуги за страхуванням у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності мають застраховані особи - громадяни України, іноземці, особи без громадянства та члени їх сімей, які проживають в Україні, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України. Згідно з ч. 1 та 7 ст. 36 Закону № 1105-XIV, страховими виплатами є грошові суми, які Фонд виплачує застрахованому чи особам, які мають на це право, у разі настання страхового випадку. Страхові виплати складаються із: 1) страхової виплати втраченого заробітку (або відповідної його частини) залежно від ступеня втрати потерпілим професійної працездатності; 2) страхової виплати в установлених випадках одноразової допомоги потерпілому (членам його сім`ї та особам, які перебували на утриманні померлого); 3) страхової виплати дитині, яка народилася з інвалідністю внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання її матері під час вагітності; 4) страхових витрат на медичну та соціальну допомогу. Згідно з ч. 1 ст. 46 Закону № 1105-XIV страхові виплати і надання соціальних послуг припиняються: 1) на весь час проживання потерпілого за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України; 2) на весь час, протягом якого потерпілий перебуває на державному утриманні, за умови, що частка виплати, яка перевищує вартість такого утримання, надається особам, які перебувають на утриманні потерпілого; 3) якщо з`ясувалося, що виплати призначено на підставі документів, які містять неправдиві відомості. Сума витрат на страхові виплати, отримані застрахованим, стягується в судовому порядку; 4) якщо страховий випадок настав внаслідок навмисного наміру заподіяння собі травми; 5) якщо потерпілий ухиляється від реабілітації у сфері охорони здоров`я чи професійної реабілітації або не виконує правил, пов`язаних з установленням чи переглядом обставин страхового випадку, або порушує правила поведінки та встановлений для нього режим, що перешкоджає одужанню та функціональному відновленню; 6) в інших випадках, передбачених законодавством. Тобто, наведена стаття вказує на випадки, згідно з якими страхові виплати і надання соціальних послуг припиняються. Відповідно до ст. 27 Закону України «Основи законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 14.01.1998 року № 16/98-ВР передбачено підстави припинення страхових виплат: а) якщо виплати призначено на підставі документів, що містять неправдиві відомості; б) якщо страховий випадок стався внаслідок дії особи, за яку настає кримінальна відповідальність; в) якщо страховий випадок стався внаслідок умисної дії особи; г) внаслідок невиконання застрахованою особою своїх обов`язків щодо загальнообов`язкового державного соціального страхування; д) в інших випадках, передбачених законами. Отже, вказаний перелік є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати страхових виплат з інших підстав лише у випадках, прямо передбачених законом, саме Законом № 16/98-ВР або законодавством, тоді відповідно до положень Закону № 1105-XIV. Під час апеляційного перегляду справи встановлено спірне питання стосовно того, що щомісячна страхова виплата, яку отримував позивач, припинена 01.03.2022 року (ас16). За даними Управління Фонду рішення про припинення виплат позивачу прийнято на підставі ст. 44 ЗУ «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (а.с.17). Крім того, відповідач зазначає, що на підставі заяви позивача від 04.12.2024року про поновлення страхової виплати, у листі від 09.12.2024 року №0400-010318-8/242859 повідомив про необхідність особистого звернення позивача за поновленням щомісячної страхової виплати. Проте, відповідачем не надано відповідних доказів на підтвердження наявності підстав, встановлених Законом для припинення та невиплати сум страхових виплат за попередній період. Колегія суддів зазначає, що у відповідача існує можливість для з`ясування обставин, що стали підставою для припинення щомісячних страхових виплат позивачу шляхом витребування доказів у органу уповноваженого на надання рекомендацій щодо припинення затримання соціальних виплат за результатами верифікації відповідно до Закону №324-IX, яким визначені правові та організаційні засади здійснення верифікації та моніторингу державних виплат в Україні. Крім того, слід зазначити, що у спірних правовідносинах, відповідач не врахував положення Закону №1105-XIV, який має більшу юридичну силу у сфері загальнообов`язкового державного соціального страхування громадян в Україні та відповідно є пріоритетним у застосуванні до правовідносин, що виникають при виплаті раніше призначених щомісячних страхових виплат особам, які втратили працездатність внаслідок професійного захворювання. З аналізу норм статті 46 Закону № 1105-XIV встановлено, що визначені законодавством підстави припинення виплат не є вичерпними. Проте, суд зауважує, що зі змісту наведеної норми законодавства вбачається, що «інші випадки» для припинення виплати страхових внесків повинні також бути передбачені саме законом. Ознакою, яка відрізняє закон від інших нормативно-правових актів, є критерій регулювання найбільш важливих суспільних відносин. Статтею 92 Конституції України визначено коло питань (суспільних відносин), які можуть бути врегульовані виключно законами України, зокрема, 1) права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов`язки громадянина; 6) основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення; засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім`ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти, культури і охорони здоров`я; екологічної безпеки. Вища юридична сила закону полягає також у тому, що всі підзаконні нормативно-правові акти приймаються на основі законів та за своїм змістом не повинні суперечити їм. Підпорядкованість таких актів законам закріплена у положеннях Конституції України. Згідно з частиною третьою статті 113 Конституції України Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України. Отже, прийняті Кабінетом Міністрів України постанови від 01.10.2014 року № 531 «Про особливості реалізації прав деяких категорій осіб на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», від 05.11.2014 року № 637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам», від 07.11.2014 року № 595 «Деякі питання фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької та Луганської областей, а також інших платежів з рахунків, відкритих в органах Казначейства» так само, як і постанови Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України від 11.12.2014 року № 20 «Про затвердження Порядку надання страхових виплат, фінансування витрат на медичну та соціальну допомогу, передбачених загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання для осіб, які переміщуються з тимчасово окупованої території і районів проведення антитерористичної операції» та від 19.07.2018 року № 11 «Про затвердження Порядку призначення, перерахування та проведення страхових виплат», є підзаконними нормативно-правовими актами та не можуть звужувати або скасовувати права громадян, встановлені нормативно-правовими актами вищої юридичної сили, внаслідок чого у сфері спірних правовідносин, які врегульовані нормами Закону № 1105-XIV, застосовуватись не можуть. Крім того, суд зазначає, що за приписами статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини. Керуючись частиною другою статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України та статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суд застосовує Конвенцію та практику Суду як джерело права. Стаття 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначає, що Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції. Згідно статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. У рішенні «Суханов та Ільченко проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (параграф 52). Суд зазначив, що стаття 1 Першого протоколу включає в себе три окремих норми: «перша норма, викладена у першому реченні першого абзацу, має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друга норма, що міститься в другому реченні першого абзацу, стосується позбавлення власності і підпорядковує його певним умовам; третя норма, закріплена в другому абзаці, передбачає право Договірних держав, зокрема, контролювати користування власністю відповідно до загальних інтересів. Проте ці норми не є абсолютно непов`язаними між собою. Друга і третя норми стосуються конкретних випадків втручання у право на мирне володіння майном, а тому повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закріпленого першою нормою» (параграф 30). Щодо соціальних виплат, стаття 1 Першого протоколу не встановлює жодних обмежень свободи Договірних держав вирішувати, мати чи ні будь-яку форму системи соціального забезпечення та обирати вид або розмір виплат за такою системою. Проте якщо Договірна держава має чинне законодавство, яке передбачає виплату як право на отримання соціальної допомоги (обумовлене попередньою сплатою внесків чи ні), таке законодавство має вважатися таким, що передбачає майнове право, що підпадає під дію статті 1 Першого протоколу щодо осіб, які відповідають її вимогам (параграф 31). Суд зазначає, що першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету «в інтересах суспільства». Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено «справедливий баланс» між загальними інтересами суспільства та обов`язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (параграф 53). За рішенням Європейського суду з прав людини у справі «Щокін проти України»: перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Так, друге речення першого пункту передбачає, що позбавлення власності можливе тільки «на умовах, передбачених законом», а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення «законів». Більш того, верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції. Таким чином, питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (параграф 50). У справі «Рисовський проти України» Європейський суд з прав людини підкреслив особливу важливість принципу «належного урядування». У разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси. На підставі вказаного, колегія суддів доходить висновку, що ні Законом № 1105-XIV, ні іншими Законами не передбачено можливість припинення страхових виплат з підстав інших, ніж визначені ст. 46 Закону № 1105-XIV. Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд в постанові від 30.08.2023 року у справі №200/619/21-а. З огляду на викладене, колегія суддів зазначає про наявні підстави для визнання визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо припинення ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , щомісячних страхових виплат. Крім цього, з метою ефективного способу захисту порушених в спірних правовідносинах прав позивача наявні правові підстави для зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 заборгованість щомісячних страхових виплат з 11 червня 2024 року до дня поновлення щомісячних страхових виплат. Суд вирішив справу без належного та всебічного з`ясування всіх необхідних обставин. Суд не надав достатнього обґрунтування щодо незастосування відповідних нормативних актів, які регулюють спірне питання, що призвело до помилкових висновків суду щодо суті справи. Відповідно до ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення, є, зокрема, неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Отже, враховуючи те, що судом першої інстанції неповно з`ясовано всі обставини, що мають значення для справи, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для скасування рішення суду першої інстанції з ухваленням нового судового рішення про задоволення позовних вимог. Питання про стягнення судових витрат вирішено відповідно до вимог ст. 139 КАС України. Керуючись ст. ст. 243, 250, 311, 315, 317, 321 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23.04.2025 в адміністративній справі №160/32686/24 скасувати. Ухвалити постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_1 до Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправними дії та зобов`язання вчинити дії задовольнити. Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо припинення ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , щомісячних страхових виплат з 11 червня 2024 року. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області поновити ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , нарахування та виплату щомісячних страхових виплат та виплатити заборгованість з 11 червня 2024 року до дня поновлення щомісячних страхових виплат. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 2 422,40 грн за подання адміністративного позову та апеляційної скарги. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили 03 липня 2025 року та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України. Повне судове рішення складено 03 липня 2025 року. Головуючий - суддя Н.А. Олефіренко суддя Л.А. Божко суддя Ю. В. Дурасова