Постанова 4824 № 758/1856/20

справа № 758/1856/20 головуючий у суді І інстанції Захарчук С.С. провадження № 22-ц/824/9843/2025 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Фінагеєв В.О. П О С Т А Н О В А Іменем України 02 липня 2025 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Головуючого судді Фінагеєва В.О., суддів Кашперської Т.Ц., Яворського М.А., за участю секретаря Надточий К.О., розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Подільського районного суду міста Києва від 21 травня 2024 року, ухвалене під головуванням судді Захарчук С.С. в місті Києві, дата складення повного тексту рішення 26 лютого 2025 року, у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Телерадіокомпанія «Студія 1+1», Товариства з обмеженою відповідальністю «Українське незалежне інформаційне агентство новин», ОСОБА_2 про визнання недостовірною інформацію, зобов`язання вчинити дії, відшкодування моральної шкоди, - В С Т А Н О В И В: У лютому 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом в якому просив: визнати недостовірною та такою, що принижує честь, гідність та ділову репутацію ОСОБА_1 інформацію, поширену ОСОБА_2 на сайті телеканалу ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) відеохостінгу "YouTube" на сторінці телеканалу та « ІНФОРМАЦІЯ_2 » « ІНФОРМАЦІЯ_2 » y ( ІНФОРМАЦІЯ_3 у НОМЕР_1 програми «ІНФОРМАЦІЯ_10" під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_4 », наступного змісту: « ... юрист... з юридичного відділу ОСОБА_3 сказав, що питання буде вирішено, як тільки ми передамо гроші... наше питання вирішиться... він просив 30 тисяч доларів»; визнати недостовірною та такою, що принижує честь, гідність та ділову репутацію ОСОБА_1 інформацію, поширену ОСОБА_2 , на сайті інформаційного агенства «ІНФОРМАЦІЯ_11» у статті «ІНФОРМАЦІЯ_9» (ІНФОРМАЦІЯ_6 ), наступного змісту: «... юрист... з юридичного відділу ОСОБА_3 ... сказав, що ... питання буде вирішено, як тільки ми передамо гроші... Він просив 30 тисяч доларів»; зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю «Телерадіокомпанія «Студія 1+1» протягом 10 календарних днів з дня набрання рішенням законної сили спростувати недостовірну інформацію про ОСОБА_1 шляхом розміщення на веб-сайті ІНФОРМАЦІЯ_15резолютивної частини рішення суду у цій справі під заголовком «Спростування»; зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю «Українське незалежне інформаційне агентство новин» протягом 10 календарних днів з дня набрання рішенням законної сили спростувати недостовірну інформацію про ОСОБА_1 шляхом розміщення на веб-сайті ІНФОРМАЦІЯ_7 резолютивної частини рішення суду у цій справі під заголовком «Спростування»; стягнути з Товариства з обмеженою «Телерадіокомпанія «Студія 1+1», Товариства відповідальністю з обмеженою відповідальністю «Українське незалежне інформаційне агентство новин», ОСОБА_2 , солідарно на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в сумі 50 000,00 грн. Позовна заява обґрунтована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_8 о 22:45 на телеканалі «1+1» вийшла в ефір програма «ІНФОРМАЦІЯ_10», в якій з 13 хв.53 сек. по14 хв. 09 сек. розміщено відеозапис виступу ОСОБА_2 згідно з яким поширена наступна інформація: «Приходив чоловік - юрист ОСОБА_5 з юридичного відділу - ОСОБА_3 і сказав, що приніс нам папір і показав виправлення особисто від ОСОБА_5 … питання буде вирішено, як тільки ми передамо гроші ... наше питання вирішиться … він просив 30 тисяч доларів». Відео вказаної програми розповсюджено у мережі Інтернет, на сайті зазначеного телеканалу (ІНФОРМАЦІЯ_12) під назвою ІНФОРМАЦІЯ_1 випуск НОМЕР_2 «ІНФОРМАЦІЯ_4» у відеохостінгу «YouTube» на сторінці телеканалу « ІНФОРМАЦІЯ_2 » ( ІНФОРМАЦІЯ_3 та у зміненому текстовому варіанті: «Приходив чоловік - юрист ОСОБА_5 з юридичного відділу - ОСОБА_3 і сказав, що приніс нам бумагу, в якій показав з виправленнями особисто від ОСОБА_5… Питання буде вирішено, як тільки ми передамо гроші ... він просив 30 тисяч доларів» на сайті інформаційного за «ІНФОРМАЦІЯ_11» ( ІНФОРМАЦІЯ_6 ) під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_9 ». Поширена на зазначених ресурсах у мережі Інтернет, з посиланням на слова ОСОБА_2 інформація про вимагання ним грошей за вирішення якихось питань, так само і про те, що вони будуть вирішені є недостовірною та порушує його особисті немайнові права. Передумовою для поширення зазначеної інформації було викриття та затримання 07 лютого 2019 року співробітниками територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Києві двох громадян України, які одержали 30 000 доларів США від підприємців за вплив на прийняття рішення службовими особами Міністерства оборони України та Концерну «Військторгсервіс» щодо переукладення договорів оренди на 50 торгових місць у м. Одеса, відмови від позовних заяв щодо звільнення підприємцями займаних торгових площ, а також подальше не перешкоджання у їх підприємницькій діяльності. 08 лютого 2019 року військовою прокуратурою Центрального регіону України для засобів масової інформації були розміщені уточнені дані щодо стану досудового розслідування у зазначеному кримінальному провадженні щодо не встановлення на той час причетності посадовців Міноборони до злочинних дій цивільних осіб. Також, на веб-сайті Військової прокуратури Центрального регіону України 13 березня 2019 року було розміщено оновлені дані щодо стану досудового розслідування кримінального провадження за фактом одержання неправомірної вигоди в розмірі 30 000 доларів США для можливої передачі посадовим особам Міністерства оборони України, відповідно до яких причетність службових осіб Міністерства оборони України до злочину, вчиненого цивільними особами, не встановлено. Крім того, публікація містить прохання до представників засобів масової формації ретельно перевіряти отримані дані та за достовірною інформацією звертатися до відповідних офіційних органів. Рішенням Подільського районного суду міста Києва від 21 травня 2024 року у задоволені позову ОСОБА_1 відмовлено. Не погоджуючись з вказаним рішенням, ОСОБА_1 звернувся з ідентичними апеляційними скаргами, зареєстрованими за вх. № 39794 від 31 березня 2025 року, вх. № 39835 від 31 березня 2025 року, які апеляційний суд розглядає як одну, в якій просив скасувати рішення суду першої інстанції через неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов в повному обсязі. В обґрунтування доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 зазначає, що у рішенні суду першої інстанції досліджено лише частину відеоматеріалу та статті, які містять інформацію, що визнається недостовірною: «Приходив чоловік юрист ОСОБА_5 з юридичного відділу ОСОБА_3 і сказав, що приніс нам папір і показав виправлення особисто від ОСОБА_5... питання буде вирішено, як тільки ми передамо гроші... наше питання вирішиться він просив 30 тисяч доларів» на підставі якої зроблений помилковий висновок стосовно недоведеності обставин, що поширена інформація стосується безпосередньо позивача. Аналіз оспорюваної інформації «... юрист... з юридичного відділу ОСОБА_3 і сказав, що ... питання буде вирішено, як тільки ми передамо гроші... наше питання вирішиться ... він просив 30 тисяч доларів» однозначно свідчить, що вона містить фактичні дані про протиправну поведінку позивача. Проте, судом першої інстанції не надавалося оцінки питанню дотримання при поширенні інформації презумпції невинуватості. За відсутності вироку суду відносно позивача поширення вказаної інформації порушує презумпцію невинуватості та негативно впливає на його немайнові права. Поширена інформація не є оціночними судженнями, а є констатацією фактів, які можуть і мають бути доведені належними доказами. У той же час матеріали справи не містять доказів на підтвердження достовірності вищевказаної поширеної негативної інформації. Висновок суду, що належності поширеної інформації виключно до оціночних суджень автора і є результатом аналізу та критичної оцінки фактів, які передували розповсюдженню інформації є необґрунтованим спростовується матеріалами справи, які містять інформацію про фактичні твердження, що містяться у поширеній інформації, які судом неправильно оцінені. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, виходячи з наступного. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судом встановлено, що ОСОБА_4 займає посаду заступника начальника відділу Юридичного департаменту Міністерства оборони України. 11 лютого 2019 року о 22:45 на телеканалі «1+1» вийшла в ефір програма «ІНФОРМАЦІЯ_10», в якій з 13 хв.53 сек. по14 хв. 09 сек. розміщено відеозапис виступу ОСОБА_2 згідно з яким поширена наступна інформація: …..«Приходив чоловік - юрист ОСОБА_5 з юридичного відділу - ОСОБА_3 і сказав, що приніс нам папір і показав виправлення особисто від ОСОБА_5 … питання буде вирішено, як тільки ми передамо гроші ... наше питання вирішиться … він просив 30 тисяч доларів». Відео вказаної програми розповсюджено у мережі Інтернет, на сайті зазначеного телеканалу (ІНФОРМАЦІЯ_13) під назвою ІНФОРМАЦІЯ_1 випуск НОМЕР_2 « ІНФОРМАЦІЯ_4 » у відеохостінгу «YouTube» на сторінці телеканалу « ІНФОРМАЦІЯ_2 » ( ІНФОРМАЦІЯ_3 та у зміненому текстовому варіанті: «Приходив чоловік - юрист ОСОБА_5 з юридичного відділу - ОСОБА_3 і сказав, що приніс нам бумагу, в якій показав з виправленнями особисто від ОСОБА_5… Питання буде вирішено, як тільки ми передамо гроші ... він просив 30 тисяч доларів» на сайті інформаційного за «ІНФОРМАЦІЯ_11» (ІНФОРМАЦІЯ_14) під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_9». Звертаючись до суду з позовом ОСОБА_1 посилався на те, що поширена відповідачами інформація є недостовірною та порушує його особисті немайнові права. Ухвалюючи рішення про відмову у позові суд першої інстанції виходив з того, що зі змісту поширеної інформації вбачається те, що вона є результатом аналізу та критичної оцінки фактів, які передували розповсюдженню інформації та є виключно оціночними судженнями її автора. Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції з наступних підстав. Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Відповідно до статті 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. У відповідності до приписів статті 32 Конституції України кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації. Згідно з частинами другою та третьою статті 34 Конституції України і статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов`язане з обов`язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві, зокрема, для захисту репутації чи прав інших осіб. Статтею 201 ЦК України передбачено, що особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є, зокрема, честь, гідність і ділова репутація. Відповідно до статті 297 ЦК України кожен має право на повагу до його гідності та честі. Гідність та честь фізичної особи є недоторканними. Фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист її гідності та честі. Згідно зі статтею 299 ЦК України фізична особа має право на недоторканність своєї ділової репутації. Фізична особа може звернутися до суду з позовом про захист своєї ділової репутації. При цьому під гідністю слід розуміти визнання цінності кожної фізичної особи як унікальної біопсихосоціальної істоти. З честю пов`язується позитивна соціальна оцінка особи в очах суспільства, яка ґрунтується на відповідності її діянь (поведінки) загальноприйнятим уявленням про добро і зло. А під діловою репутацією фізичної особи розуміється набута особою суспільна оцінка її ділових і професійних якостей при виконанні нею трудових, службових, громадських чи інших обов`язків. Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені). Під поширенням інформації слід розуміти, зокрема, опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет. Фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації (частина перша статті 277 ЦК України). Якщо фізичній особі внаслідок порушення її особистого немайнового права завдано майнової та (або) моральної шкоди, ця шкода підлягає відшкодуванню, крім випадку неумисного повідомлення викривачем недостовірної інформації про можливі факти корупційних або пов`язаних з корупцією правопорушень, інших порушень Закону України «Про запобігання корупції» в порядку, передбаченому зазначеним Законом, яка підлягає спростуванню (стаття 280 ЦК України). У разі якщо позивач є публічною особою, то суд, розглядаючи і вирішуючи справу про захист його гідності, честі чи ділової репутації, враховує положення Декларації Комітету Міністрів Ради Європи про свободу політичних дебатів у засобах масової інформації, схваленої 12 лютого 2004 року (далі - Декларація), а також рекомендації, що містяться у Резолюції № 1165 (1998) Парламентської Асамблеї Ради Європи про право на недоторканність особистого життя (далі - Резолюція). У Резолюції зазначається, що публічними фігурами є особи, які обіймають державні посади і (або) користуються державними ресурсами, а також усі ті, хто відіграє певну роль у суспільному житті (у галузі політики, економіки, мистецтва, соціальній сфері, спорті чи в будь-якій іншій галузі). У статтях 3, 4, 6 Декларації вказано, що оскільки політичні діячі та посадові особи, які обіймають публічні посади або здійснюють публічну владу на місцевому, регіональному, національному чи міжнародному рівнях, вирішили апелювати до довіри громадськості та погодилися «виставити» себе на публічне політичне обговорювання, то вони підлягають ретельному громадському контролю і потенційно можуть зазнати гострої та сильної громадської критики у засобах масової інформації з приводу того, як вони виконували або виконують свої функції. При цьому зазначені діячі та особи не повинні мати більшого захисту своєї репутації та інших прав порівняно з іншими особами. Таким чином, межа допустимої критики щодо політичного діяча чи іншої публічної особи є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи. Публічні особи неминуче відкривають свої слова і вчинки для ретельної уваги всього суспільства, повинні це усвідомлювати і мають виявляти більшу терпимість. У цій категорії справ суду необхідно надати оцінку балансу права особи, на свободу вираження поглядів, а також права особи на повагу до його гідності та честі, на недоторканність своєї ділової репутації. Підставою для втручання у право на свободу вираження поглядів, для задоволення позову про захист гідності та честі фізичної особи, ділової репутації фізичної чи юридичної особи, є сукупність таких обставин: поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право. Одним із основних питань, яке підлягає вирішенню у цій категорії справ, є визначення характеру поширеної інформації та з`ясування, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням. При цьому підлягає врахуванню зміст поширеної інформації, її значення для суспільної дискусії, важливість посади, яку обіймає особа, відносно якої поширена інформація, достовірність інформації, наслідки її поширення. Відповідно до частини другої статті 30 Закону України «Про інформацію» оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та їх правдивість не доводиться. Предметом суспільного інтересу вважається інформація, яка свідчить про загрозу державному суверенітету, територіальній цілісності України; забезпечує реалізацію конституційних прав, свобод і обов`язків; свідчить про можливість порушення прав людини, введення громадськості в оману, шкідливі екологічні та інші негативні наслідки діяльності (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб тощо (частина друга статті 29 Закону України «Про інформацію»). З огляду на необхідність громадського контролю за діяльністю державних органів та посадових осіб інформація, яка розповсюджується щодо державних посадовців, публічних осіб, їхньої діяльності є суспільно важливою інформацією, а обмеження щодо розповсюдження цієї інформації та межі критики та оцінки поведінки є більш ширшими, ніж межі критики та оцінки поведінки пересічного громадянина. Спростованою може бути інформація, яка містить відомості про події та явища (факти), яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені). В будь-якому випадку це має бути інформація, істинність якої можливо перевірити, існування таких фактів не залежить від їх суб`єктивного сприйняття чи заперечення через думки і погляди особи. Вільне вираження поглядів є істотним чинником повноцінного розвитку особистості в суспільстві, як і здатність особи сприймати заперечення, спонукання, заохочення через думки, ідеї, висловлені іншими людьми. Згідно з частиною першою статті 10 Конвенції кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Ця стаття не перешкоджає державам вимагати ліцензування діяльності радіомовних, телевізійних або кінематографічних підприємств. Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) свобода вираження поглядів є однією з важливих засад демократичного суспільства та однією з базових умов прогресу суспільства в цілому та самореалізації кожної окремої особи. Відповідно до пункту 2 статті 10 Конвенції вона стосується не тільки «інформації» чи «ідей», які сприймаються зі схваленням чи розглядаються як необразливі або нейтральні, але й тих, які можуть ображати, шокувати чи непокоїти. Саме такими є вимоги плюралізму, толерантності та широти поглядів, без яких немає «демократичного суспільства» (рішення у справі «Карпюк та інші проти України» від 06 жовтня 2015 року). Згідно усталеної практики ЄСПЛ втручання в свободу вираження власних думок та поглядів порушує свободу висловлення думки в трьох випадках: якщо воно здійснено не на підставі закону, якщо воно не переслідує допустимої мети або якщо воно порушує баланс між метою, заради якої здійснено втручання, і свободою вираження думки. ЄСПЛ також підтвердив, що правдивість оціночних суджень не припускає можливості доказування, і оціночні судження дійсно слід відрізняти від фактів, існування яких може бути підтверджене, та виділив три можливі варіанти фундаменту, на якому можна побудувати свою оцінку: факти, що вважаються загальновідомими; підтвердження висловлювання яким-небудь джерелом; посилання на незалежне дослідження. Таким чином, фактичні твердження та оціночні судження є різними поняттями, а розмежовування цих термінів лежить в основі захисту права на честь та гідність як особистих немайнових прав. За своїм характером судження є розумовим актом, що має оціночний характер та виражає ставлення того, хто говорить, до змісту висловленої думки і напряму, що пов`язано з такими психологічними станами, як віра, впевненість чи сумнів. Отже, не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці ЄСПЛ при тлумаченні положень статті 10 Конвенції. Чинним законодавством не передбачена можливість притягнення до відповідальності за висловлювання оціночних суджень, тому що вони, як і думки, переконання, судження, критична оцінка певних фактів і недоліків, не можуть бути предметом судового захисту, оскільки, будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів, не можуть бути перевірені на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів), а особи, які є публічними фігурами, мають бути толерантними до різкої, навіть некоректної критики. Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 25 січня 2023 року у справі № 761/33563/20. Звертаючись до суду із цим позовом, ОСОБА_1 просив визнати недостовірною та такою, що принижує честь, гідність та ділову репутацію ОСОБА_1 інформацію, поширену ОСОБА_2 на сайті телеканалу ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) відеохостінгу "YouTube" на сторінці телеканалу та « ІНФОРМАЦІЯ_2 » « ІНФОРМАЦІЯ_2 » y ( ІНФОРМАЦІЯ_3 у НОМЕР_1 програми «ІНФОРМАЦІЯ_10" під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_4 », наступного змісту: « ... юрист... з юридичного відділу ОСОБА_3. сказав, що питання буде вирішено, як тільки ми передамо гроші... наше питання вирішиться... він просив 30 тисяч доларів»; визнати недостовірною та такою, що принижує честь, гідність та ділову репутацію ОСОБА_1 інформацію, поширену ОСОБА_2 , на сайті інформаційного агенства «ІНФОРМАЦІЯ_11» у статті «ІНФОРМАЦІЯ_9» (ІНФОРМАЦІЯ_6 ), наступного змісту: «... юрист... з юридичного відділу ОСОБА_3 ... сказав, що ... Питання буде вирішено, як тільки ми передамо гроші... Він просив 30 тисяч доларів»; зобов`язати Товариство 3 обмеженою відповідальністю «Телерадіокомпанія «Студія 1+1» протягом 10 календарних днів з дня набрання рішенням законної сили спростувати недостовірну інформацію про ОСОБА_1 шляхом розміщення на веб-сайті ІНФОРМАЦІЯ_15резолютивної частини рішення суду у цій справі під заголовком «Спростування»; зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю «Українське незалежне інформаційне агентство новин» протягом 10 календарних днів з дня набрання рішенням законної сили спростувати недостовірну інформацію про ОСОБА_1 шляхом розміщення на веб-сайті ІНФОРМАЦІЯ_7 резолютивної частини рішення суду у цій справі під заголовком «Спростування». Судом встановлено, що ОСОБА_1 займає посаду заступника начальника відділу Юридичного департаменту Міністерства оборони України. Тобто позивач перебуває на керівній посаді державної служби і має бути відкритий для суворої критики і пильного нагляду громадськості й межа допустимої критики щодо такої особи є значно ширшою, оскільки він безпосередньо відіграє важливу роль у діяльності держави та його безпосередні дії становлять суспільний інтерес. Врахувавши зміст спірної інформації, обставини конкретної справи, зокрема належність ОСОБА_1 до публічних осіб, контекст поширеної інформації, суд дійшов обґрунтованого висновку, що спірна інформація щодо ОСОБА_1 містить журналістське посилання на відеоматеріали, є не твердженням про факт, а оцінкою отриманої інформації від певної особи та власними висновками від цієї інформації. Ці судження не можуть бути витлумачені як повідомлення про вчинення ОСОБА_1 конкретних дій щодо отримання/надання хабарів чи спроб створити корупційну схему. Повідомлення новин, засноване на інтерв`ю або відтворенні висловлювань інших осіб, відредагованих чи ні, становить один з найбільш важливих засобів, за допомогою яких преса може відігравати свою важливу роль «сторожового пса суспільства» (див. рішення у справі «The Observer and The Guardian v. the United Kingdom», від 26 листопада 1991 року). У таких справах слід розрізняти ситуації, коли такі висловлювання належали журналісту, і коли були цитатою висловлювання іншої особи, оскільки покарання журналіста за участь у розповсюдженні висловлювань інших осіб буде суттєво заважати пресі сприяти обговоренню питань суспільного значення та не повинно розглядатись, якщо для іншого немає винятково вагомих причин (див. п. 46 рішення у справі «Газета «Україна-Центр» проти України» заява № 16695/04 від 15 липня 2010 року, остаточне 15 жовтня 2010 року). Згідно з ч. 2 ст. 24 Закону України «Про інформацію» забороняються втручання у професійну діяльність журналістів, контроль за змістом поширюваної інформації, зокрема з метою поширення чи непоширення певної інформації, замовчування суспільно необхідної інформації, накладення заборони на висвітлення окремих тем, показ окремих осіб або поширення інформації про них, заборони критикувати суб`єкти владних повноважень, крім випадків, встановлених законом, договором між засновником (власником) і трудовим колективом, редакційним статутом. Згідно з ч. 3 ст. 25 Закону України «Про інформацію» журналіст має право не розкривати джерело інформації або інформацію, яка дозволяє встановити джерела інформації, крім випадків, коли його зобов`язано до цього рішенням суду на основі закону. За таких обставин, з урахуванням усталеної практики Європейського суду з прав людини, беручи до уваги те, що позивач є публічною особою, а оспорювана інформація, є допустимою критикою публічної особи, колегія суддів погоджується з висновками суду про відсутність підстав до задоволення позову. Колегія суддів враховує правовий висновок Верховного Суду № 524/3490/17-ц від 27.03.2019 року, згідно якого відсутня необхідність повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. Судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразова відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Руїз Торія проти Іспанії). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх». Враховуючи зазначене, висновки суду першої інстанції відповідають фактичним обставинам справи, судом повно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, що у відповідності до ст. 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. На підставі викладеного та керуючись статтями 374, 375, 381, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Подільського районного суду міста Києва від 21 травня 2024 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Повне судове рішення складено 03 липня 2025 року. Головуючий Фінагеєв В.О. Судді Кашперська Т.Ц. Яворський М.А.