Постанова 4808 № 345/1794/25

Справа № 345/1794/25 Провадження № 33/4808/479/25 Категорія ст.130 ч.1 КУпАП Головуючий у 1 інстанції Сухарник І. І. Суддя-доповідач Васильєв П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 01 липня 2025 року м. Івано-Франківськ Суддя Івано-Франківського апеляційного суду Васильєв О.П., за участю особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , розглянувши справу про адміністративне правопорушення за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 03 червня 2025 року, якою ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , жителя АДРЕСА_1 , визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 Кодексу України про адміністративні правопорушення, та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів громадян, що становить 17000 гривень з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 1 рік, стягнуто судовий збір в розмірі 605,60 гривень,- в с т а н о в и в : Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 вчинив правопорушення, передбачене ч.1 ст.130 КУпАП. Так, судом встановлено, що 13.04.2025 о 13.43 год. у м.Калуш по вул. Л.Українки, 15а водій ОСОБА_1 керував автомобілем Мерседес-Бенц С180 з д.н.з. НОМЕР_1 з ознаками наркотичного сп`яніння: звужені зіниці очей не реагують на світло, підвищена жвавість та почервоніння обличчя. Від проходження огляду на стан наркотичного сп`яніння у встановленому законом порядку в закладі Калуська ЦРЛ водій відмовився, чим порушив вимоги п.2.5 Правил дорожнього руху України, за що відповідальність передбачена ч.1 ст.130 КУпАП. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати постанову Долинського районного суду Івано-Франківської області від 25 вересня 2024 року та прийняти нову постанову, якою закрити провадження у справі за відсутністю події і складу адміністративного правопорушення. Вважає, що оскаржувана постанова винесена з грубим порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Суд неповно з`ясував усі фактичні обставини справи та не дослідив і не надав належної оцінки наявним в матеріалах справи доказам, а також не сприяв повному, об`єктивному та неупередженому розгляду справи. Зокрема, вказує, що працівниками поліції, згідно відеозапису не було названо причину зупинки, крім того долучений до матеріалів справи відеоматеріал записано не єдиним файлом. Зазначає, що він не заперечував на проведення огляду на стан сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів з використанням спеціальних технічних засобів на місці зупинки транспортного засобу. Однак, працівники поліції безпідставно відразу запропонували йому пройти огляду медичному закладі, на який він погодився, оскільки не вживав наркотичні речовини і не перебував у стані сп`яніння. Вказує, що працівниками поліції не було складено акту огляду на стан сп`яніння з використанням спеціальних технічних засобів, а відразу було виписане направлення до медичного закладу. Стверджує, що він не відмовлявся від проходження медичного огляду та не відмовлявся здати біологічні зразки ( сечу) для проведення лабораторного дослідження на наркотичні речовини, однак через фізіологічні потреби даний вид біологічних зразків здати не міг, про що повідомив працівників закладу охорони здоров`я та поліцейських. Зазначає, що він не заперечував проти здачі крові для проведення лабораторного дослідження, однак лікарі медичного закладу не бажали відбирати кров на аналіз з невідомих йому причин. Вважає, що працівники поліції порушили його права, оскільки не роз`яснили йому наслідки відмови від огляду, оскільки він не перебував в стані сп`яніння та не вживав наркотичних засобів. Вказує, що для доведення його невинуватості він в подальшому самостійно звернувся до КНП «ПОК ЦПЗ ІФ ОР» для здачі аналізів. Згідно результатів аналізів встановлено, що ознак сп`яніння не виявлено, що підтверджується результатами аналізів. Повідомляє суд, що з 2001 року внаслідок травми відбулася деформація зіниці ока, що підтверджується відповідною довідкою, виданою окулістом, де встановлено діагноз посттравматичний мідріаз. Вважає, що вищевказана хвороба, яка полягає в тому, що зіниця ока залишається розширеною і не реагує на світло, свідчить про безпідставність підозри щодо нього у керуванні транспортним засобом у стані наркотичного сп`яніння та неправомірності їх вимог пройти огляд на стан сп`яніння у медичному закладі. В судовому засіданні апеляційної інстанції особа, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , підтримав вимоги апеляційної скарги в повному обсязі, просив скасувати постанову суду та закрити провадження у зв`язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП. Перевіривши матеріали справи про адміністративне правопорушення, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а постанову судді необхідно залишити без змін з наступних підстав. Згідно ст. 245 КУпАП завданням провадження у справах про адміністративне правопорушення є всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її у точній відповідності із законом. Відповідно до вимог ст. 280 КУпАП, суддя при розгляді справи про адміністративне правопорушення має з`ясувати, чи було вчинено правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Апеляційний суд звертає увагу на те, що Європейський суд неодноразово вказував, що адміністративне правопорушення, санкція за вчинення якого у КУпАП передбачає адміністративний арешт, визнається кримінальним правопорушенням у розумінні Конвенції (справа "Гурепка проти України"), а позбавлення прав на управління транспортним засобом також розглядається Європейським Судом кримінально-правовою санкцією, оскільки право керувати автомобілем є дуже корисним в щоденному житті і для здійснення діяльності. Визнання кримінально-правового змісту справи свідчить про те, що особа, яка притягається до відповідальності за вчинення такого правопорушення повинна користуватися основними гарантіями, які забезпечуються при обвинуваченні у вчиненні кримінального правопорушення, серед яких право знати, у вчиненні якого правопорушення його підозрюють або обвинувачують, бути чітко і своєчасно повідомленим про свої права та обов`язки, мати захисника, оскаржувати судові рішення в апеляційному та касаційному порядку та інші. Апеляційний суд також неодноразово звертав увагу на недосконалість КУпАП, який було введено в дію Постановою Верховної Ради Української РСР №8074-10 від 07.12.1984 року та вказував на необхідність здійснення правосуддя, виходячи з загальних принципів здійснення судочинства, з метою забезпечення справедливої процедури і юридичної визначеності. Крім того, апеляційний суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що ЄСПЛ неодноразово зазначав, що повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду. («Пономарьов проти України») Так, під час апеляційного розгляду справи, судом апеляційної інстанції у повному обсязі були реалізовані права особи, яка притягається до адміністративної відповідальності та були перевірені її доводи щодо невинуватості у вчиненні правопорушення, внаслідок чого було встановлено, що вони є безпідставними та повністю спростовуються сукупністю досліджених доказів. Апеляційний суд звертає увагу на те, що допущені судом першої інстанції порушення процесуального закону не можуть бути безумовною підставою для скасування судового рішення та ухвалення іншого судового рішення аналогічного за своїм змістом. Апеляційний суд вважає, що підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції можуть бути тільки істотні порушення вимог процесуального законодавства, які перешкодили суду правильно встановити фактичні обставини та надати вірну оцінку сукупності досліджених доказів та прийти до обґрунтованого висновку про доведеність вини у вчиненні правопорушення. Так, діючий КУпАП не містить визначення правових підстав для скасування судового рішення суду першої інстанції у зв`язку з чим при вирішанні цього питання необхідно виходити із загальних принципів здійснення судочинства. Апеляційний суд вважає, що судове рішення суду першої інстанції підлягає обов`язковому скасуванню у тому, випадку, коли за наявності підстав для закриття провадження суд не закрив провадження по справі, або коли рішення було ухвалено незаконним складом суду. Зокрема, підлягає обов`язковому скасуванню судове рішення у тому разі, коли вину обвинуваченого не доведено сукупністю належних та допустимих доказів по справі, коли відсутня подія правопорушення або коли в діях особи, яка притягається до відповідальності відсутній склад відповідного правопорушення. Так, враховуючи, що в своїх доводах ОСОБА_1 посилається на те, що суд першої інстанції прийшов до безпідставного висновку про доведеність вини у вчиненні правопорушення, суд апеляційної інстанції вважав за необхідне у повному обсязі перевірити вищевказані доводи. Відповідно до ст. 251 КУпАП доказами по справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку посадова особа встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Оцінка доказів, відповідно до ст. 252 КУпАП, відбувається за внутрішнім переконанням особи, що приймає рішення, та ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному досліджені всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом та правосвідомістю, а жодний доказ не має наперед встановленої сили. Дослідивши у повному обсязі сукупність зібраних по справі доказів та оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, з врахуванням всебічного, повного і об`єктивного дослідження всіх обставин справи, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП. Правильність вищевказаних висновків суду першої інстанції, на переконання апеляційного суду, повністю доводиться зібраними та дослідженими судом доказами. Так, відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №299394 від 13.04.2025 року, вбачається, що 13.04.2025 року о 13 год. 43 хв. в м. Калуш, проспект Лесі Українки, 15а, водій ОСОБА_1 керуючи автомобілем Мерседес-Бенз С180 д.н.з. НОМЕР_1 з ознаками наркотичного сп`яніння, а саме звужені зіниці очей, які не реагують на світло, підвищена жвавість та почервоніння обличчя. Від проходження огляду на стан наркотичного сп`яніння в закладі охорони здоров`я в Калуській ЦРЛ, водій відмовився, чим порушив п. 2.5 ПДР, за що відповідальність передбачена ч.1 ст. 130 КУпАП. (а.с. 1). Протокол складений уповноваженою особою інспектором Калуського РВП ГУНП в Івано-Франківській області капітаном поліції Сачеком В.Е., із заповненням всіх необхідних реквізитів, встановлених ст. 256 КУпАП, підписаний ним та особою, яка притягається до адміністративної відповідальності. Разом з тим, зі змісту протоколу вбачається, що ОСОБА_1 ознайомлений з його змістом, йому були роз`яснені права та обов`язки, передбачені ст.63 Конституції України та ст.268 КУпАП, повідомлено про те, що розгляд справи відбудеться в Калуському міськрайонному суді, про що свідчить відеозапис із нагрудної камери працівників поліції. У графі протоколу, де передбачені пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, зазначено (дослівно): « я не відмовлявся від проходження тесту на наркотичне сп`яніння, пропонував здати біоматеріал будь-яким іншим методом, так як зразок сечі не міг надати.» Апеляційний суд враховує, що відповідно до ст. 254 КУпАП, у випадку виявлення адміністративного правопорушення, складається протокол про адміністративне правопорушення, який є основним процесуальним документом і єдиною підставою для розгляду справи про адміністративне правопорушення. Протокол про адміністративне правопорушення є документом, що офіційно засвідчує факти неправомірних дій і розцінюється як основне джерело доказів. Відповідно до вимог ст. 256 КУпАП протокол підписується особою, яка його склала, і особою, яка притягається до адміністративної відповідальності; при наявності свідків і потерпілих протокол може бути підписано також і цими особами. У разі відмови особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, від підписання протоколу, в ньому робиться запис про це. Особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, має право подати пояснення і зауваження щодо змісту протоколу, які додаються до протоколу, а також викласти мотиви свого відмовлення від його підписання. При складенні протоколу особі, яка притягається до адміністративної відповідальності, роз`яснюються його права і обов`язки, передбачені статтею 268 цього Кодексу, про що робиться відмітка у протоколі. В своїх судових рішеннях Європейський Суд з прав людини неодноразово вказував на те, що формулювання обвинувачення є важливою умовою справедливого та об`єктивного судового розгляду. В рішенні у справі «Маттоціа проти Італії" Європейський Суд зазначив, що «обвинувачений у вчиненні злочину має бути негайно і детально проінформований про причину обвинувачення, тобто про ті факти матеріальної дійсності, які нібито мали місце і є підставою для висунення обвинувачення». Хоча ступінь "детальності" інформування обвинуваченого залежить від обставин конкретної справи, однак у будь-якому випадку відомості, надані обвинуваченому, повинні бути достатніми для повного розуміння останнім суті висунутого проти нього обвинувачення, що є необхідним для підготовки адекватного захисту. Апеляційний суд вважає, що обвинувачення висунуте ОСОБА_1 є конкретним, оскільки зі змісту протоколу про адміністративне правопорушення вбачається, що суть обвинувачення полягає в тому, що особа, яка притягається до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.130 КУпАП звинувачується у відмові від проходження в установленому законом порядку огляду на стан наркотичного сп`яніння та порушенні вимог п. 2.5 Правил дорожнього руху України. При цьому, даними відеозаписів підтверджено, що працівник поліції ознайомив ОСОБА_1 зі змістом протоколу та висунутим звинуваченням, з правами та обов`язками, які передбачені законом, повідомив про можливість надати пояснення щодо висунутого обвинувачення та ознайомитись з матеріалами справи. Апеляційний суд звертає увагу на те, що відповідно до практики ЄСПЛ у тому разі коли недотримання обов`язку повідомити у встановленому законом порядку про обвинувачення, трапилось з вини обвинуваченого, то він не може стверджувати про порушення прав сторони захисту (Ердоган проти Туреччини, Камбел і Фелл проти Сполученого Королівства) Сукупність вищевказаних обставин свідчить про те, що ОСОБА_1 , як особі, яка притягається до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.130 КУпАП, була забезпечена реальна можливість ознайомитися зі змістом висунутого обвинувачення з метою організації ефективного захисту своїх інтересів. До вказаного протоколу про адміністративне правопорушення додано направлення ОСОБА_1 , як водія транспортного засобу, на огляд з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції в Калуську ЦРЛ, складене 13.04.2025 року о 13 год. 50 хв. год. (а.с. 2). Апеляційний суд звертає увагу, що відповідно до вимог ч. 2 ст. 266 КУпАП огляд водія (судноводія) на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, проводиться поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів. Під час проведення огляду осіб поліцейський застосовує технічні засоби відеозапису, а в разі неможливості застосування таких засобів огляд проводиться у присутності двох свідків. Матеріали відеозапису обов`язково долучаються до протоколу про адміністративне правопорушення. Відповідно до вимог ч. 3 ст. 266 КУпАП у разі незгоди водія (судноводія) на проведення огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують його увагу та швидкість реакції, поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів або в разі незгоди з його результатами огляд проводиться в закладах охорони здоров`я. Перелік закладів охорони здоров`я, яким надається право проведення огляду особи на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують її увагу та швидкість реакції, затверджується управліннями охорони здоров`я місцевих державних адміністрацій. Зі змісту вищевказаної статті закону вбачається, що огляд у медичному закладі має більше правове значення, оскільки проводиться лікарем, який має відповідну професійну спеціалізацію та проводить огляд із застосуванням сукупності різних методів, які дозволяють йому отримати достатньо об`єктивний результат щодо перебування водія транспортного засобу у стані сп`яніння, який він оформлює у встановленому законом порядку та за який несе персональну відповідальність. Апеляційний суд звертає увагу, що у разі незгоди водія транспортного засобу із позитивним результатом проведеного поліцейським огляду на стан сп`яніння або неможливості проведення такого огляду на стан сп`яніння поліцейським, такий огляд повинен бути поведений у медичному закладі відповідним лікарем. Так, у разі виявлення поліцейськими ознак наркотичного сп`яніння у водія транспортного засобу, вони повинні прийняти відповідні заходи для того, щоб провести медичний огляд водія на стан сп`яніння та пересвідчитись в тому, що водій не перебуває у стані сп`яніння та може продовжити керувати транспортним засобом, оскільки керування транспортним засобом водієм, який перебуває у стані наркотичного сп`яніння є злочином, який може привести до особливо тяжких наслідків та повинен бути негайно припинений. Вказана норма закону більш детально відображена у п. 12 Інструкції, яким встановлено, що у разі наявності підстав вважати, що водій транспортного засобу перебуває у стані наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, згідно з ознаками, визначеними в пункті 4 розділу І цієї Інструкції, поліцейський направляє, цю особу до найближчого закладу охорони здоров`я. Аналіз вказаних нормативних актів та усталеної судової практики свідчить, що у разі виявлення у водія ознак наркотичного сп`яніння працівниками поліції огляд поліцейським за допомогою спеціальних технічних засобів не проводиться, а водій транспортного засобу направляється до найближчого закладу охорони здоров`я для проведення медичного огляду лікарем медичного закладу. Відповідно до п. 7 Порядку направлення особи для огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують її увагу та швидкість реакції, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 17 грудня 2008 р. N 1103 саме поліцейський забезпечує проведення огляду водія транспортного засобу в закладі охорони здоров`я не пізніше ніж протягом двох годин з моменту виявлення відповідних підстав. Відповідно до вимог ч.3 ст. 266 КУпАП огляд осіб на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, здійснюється в закладах охорони здоров`я не пізніше двох годин з моменту встановлення підстав для його здійснення. Відповідно до вимог п. 2.5 ПДР України, водій повинен на вимогу працівника поліції пройти в установленому порядку медичний огляд для визначення стану сп`яніння, впливу наркотичних чи токсичних речовин. Апеляційний суд звертає увагу на те, що відповідно до ПДР України водій транспортного засобу повинен не просто погодитись на проведення огляду на стан сп`яніння, а виконати вимоги поліцейського, які спрямовані на забезпечення проведення огляду на стан наркотичного сп`яніння у медичному закладі. Таким чином, водій транспортного засобу повинен не тільки погодитись на проходження огляду на стан наркотичного сп`яніння у медичному закладі, а і своєю процесуальною поведінкою забезпечити можливість проведення такого огляду і не створювати перешкод щодо реальної можливості його проведення в установленому законом порядку. У разі невиконання вимог п. 2.5 ПДР України, передбачена адміністративна відповідальність за ч. 1 ст. 130 КУпАП, а саме за відмову особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного сп`яніння, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції. У матеріалах справи наявний рапорт СРПП Калуського РВП капітана поліції Сачека В.Е. (а.с. 4), згідно якого вбачається, під час патрулювання було зупинено т/з Мерседес Бенз 180 д.н.з. НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_1 , в якого був несправний правий габарит. Під час спілкування з водієм, у нього були виявлені ознаки наркотичного сп`яніння, а саме: звужені зіниці очей, почервоніння обличчя, підвищена жвавість, даному водію було запропоновано проїхати в медичний заклад для огляду лікарем на факт вживання наркотичних препаратів на що останній погодився. Прибувши в Калуську ЦРЛ водій ОСОБА_1 протягом 2 годин ухилявся пройти медичне освідчення у встановленому законом порядку у зв`язку з чим на водія було складено адміністративний протокол за ч.1 ст. 130 КупАП. До матеріалів справи долучено: акт відсторонення особи від керування транспортним засобом (а.с. 3), інформація щодо посвідчення водія ОСОБА_1 (а.с. 5). Відповідно до ст. 251 КУпАП доказами по справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку посадова особа встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Відповідно до статті 251 КУпАП відеофіксація є одним із доказів в справі про адміністративне правопорушення, тому з метою всебічного, повного і об`єктивного дослідження всіх обставин справи в їх сукупності, судом апеляційної інстанції були досліджені відеозаписи з нагрудних відеокамер (відеореєстраторів) інспекторів патрульної поліції. Судом апеляційної інстанції були досліджені відеозаписи з нагрудних відеокамер (відеореєстраторів) інспекторів патрульної поліції, які долучені до протоколу про адміністративне правопорушення. Апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано визнав відеозаписи належним та допустимим доказом, оскільки вони отримані у встановленому законом порядку та дозволяє повно і всебічно встановити обставини вчиненого адміністративного правопорушення. Апеляційний суд звертає увагу на те, що вищевказані відеозаписи було зроблено з нагрудних відеокамер (відеореєстраторів) інспекторів патрульної поліції, які приймали участь у складанні протоколу про адміністративне правопорушення. Вищевказаний відеозапис має достатньо високу інформативність, позбавлений упередження і суб`єктивного ставлення, має безсторонній характер, що вимагає від суду ретельного та уважного дослідження вищевказаного доказу у сукупності із іншими доказами по справі. Зокрема, відеозаписом із службового автомобіля зафіксовано рух транспортного засобу Мерседес-Бенс С 180, д.н.з. НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_1 та його зупинку на вимогу працівників поліції. Відеозаписом з нагрудної камери зафіксовано, як працівник поліції повідомляє водія, що ведеться відео фіксація та просить ОСОБА_1 надати документи водія. Водій надав відповідні документи, які підтверджували його особистість та право керування транспортним засобом. Відеозаписом зафіксовано, як водія повідомляють, що його зупинили у зв`язку із перевіркою, чи притягався він до кримінальної чи адміністративної відповідальності. В подальшому, працівники оглядають транспортний засіб. Далі відеозаписом зафіксовано, як працівник запитує у водія ОСОБА_1 про вживання останнім наркотичних засобів, оскільки у нього звужені зіниці очей та пропонує йому проїхати до медичного закладу для проходження огляду, водій погодився. Також працівник поліції повідомив, що у водія не освідчується правий задній габарит. Після цього працівник поліції складає направлення до медичного закладу. Згодом водія ознайомлюють із складеним направленням до КНП Калуська ЦРЛ та повідомляють, що у разі відмови від проходження огляду на стан сп`яніння відносно водія буде складено протокол за ч.1 ст. 130 КУпАП. Далі відеозаписом зафіксовано , як ОСОБА_1 разом з працівниками поліції проїжджає до медичного закладу. В подальшому, у медичному закладі лікар проводить різні дослідження стосовно ОСОБА_1 та пропонує йому здати біоматеріал ( сечу) для проведення лабораторного дослідження. Водій повідомляє, що на даний час він не може здати сечу. Працівник поліції повідомляє, що у водія є дві години часу з моменту зупинки для проходження огляду, якщо протягом цього часу він не пройде огляд, то на нього буде складено протокол про адміністративне правопорушення за ч.1 ст. 130 КУпАП. Водій повідомляє, що він погоджується здати кров на аналіз, однак лікар медичного закладу повідомляє, що в їх медичному закладі провести аналіз крові на наявність наркотичних засобів неможливо і такий аналіз можливий тільки в Івано-Франківську. Відеозаписом зафіксовано, як лікар медичного закладу продовжує огляд водія на стан сп`яніння та заперечення ОСОБА_1 щодо вживання ним наркотичних засобів. Далі водій запропонував проїхати до медичного закладу до Івано-Франківська для здачі крові, оскільки він не може здати сечу. Працівник поліції йому відмовив, оскільки в Інструкції вказано, що водія потрібно доставити до найближчого медичного закладу. Згодом водій взяв ємність та пройшов до туалету для здачі біоматеріалу, однак не надав лікарю медичного закладу необхідний біоматеріал, мотивуючи тим, що не може здати сечу. Після цього, разом із працівниками поліції ОСОБА_1 пішов купити воду в магазині для вживання та потім знову намагався здати біоматеріал. Відеозаписом зафіксовано , як водій повідомляє, що не може здати біоматеріал ( сечу) та запитує, чи можна здати слину чи кров. Медичні працівники роз`яснюють водію, що у Калуській ЦРЛ такий аналіз провести не можна. Згодом водія ОСОБА_1 ознайомлюють із записом у журналі, що він не зміг здати сечу на аналіз для перевірки перебування в стані наркотичного сп`яніння. Далі водій разом з працівниками поліції повертається на місце зупинки транспортного засобу. На місці зупинки транспортного засобу відносно водія ОСОБА_1 складають адміністративні матеріали за ч.1 ст. 130 КУпАП у зв`язку із відмовою водія транспортного засобу пройти огляд на стан сп`яніння у медичному закладі. В подальшому , водія ОСОБА_1 ознайомлюють зі складеними відносно нього адміністративними матеріалами: актом відсторонення від керування. Під час ознайомлення водій повідомив, що він не перебував в стані наркотичного сп`яніння і працівники поліції безпідставно вбачали у нього ознаки сп`яніння. Далі відеозаписом зафіксовано, як ознайомлюють ОСОБА_1 ознайомлюють із протоколом про адміністративне правопорушення і останній отримує його копію. Відеозапис отриманий у встановленому законом порядку і здійснений працівником поліції за допомогою наявних в нього технічних засобів, а відтак є належним та допустимим доказом факту відмови водія ОСОБА_1 , який керував автомобілем з ознаками наркотичного сп`яніння, на законну вимогу патрульних поліцейських, пройти огляд на стан наркотичного сп`яніння у медичному закладі, та повністю доводить вину ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП. Апеляційний суд звертає увагу на те, що вищевказаними відеозаписами зафіксовані реальні дані, які не можуть бути спотворені та мають істотне значення для розгляду справи, дозволяють встановити психологічне ставлення ОСОБА_1 до вчиненого правопорушення та інші обставини, які прямо вказують на нього, як на правопорушника, який керував транспортним засобом з ознаками сп`яніння та відмовився від проходження огляду на стан сп`яніння у встановленому законом порядку. Детальний аналіз відеозапису з відеореєстраторів поліцейських дозволяє прийти до переконливого висновку про те, що вищевказаними відеозаписами зафіксовано події, які стосуються висунутого ОСОБА_1 обвинувачення, оскільки повністю узгоджуються між собою. Апеляційний суд вважає, що відеозаписи є вичерпно інформативними, належними та допустимими доказами, отриманими у встановленому законом порядку, дозволяють повно і всебічно встановити обставини вчиненого адміністративного правопорушення. Апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано визнав відеозаписи належним та допустимим доказом, оскільки вони отримані у встановленому законом порядку та дозволяють повно і всебічно встановити обставини вчиненого адміністративного правопорушення. Апеляційний суд звертає увагу на те, що вищевказані відеозаписи було зроблено з нагрудних відеокамер (відеореєстраторів) інспекторів патрульної поліції, які приймали участь у складанні протоколу про адміністративне правопорушення. Так, зафіксовані відеозаписом обставини, які були здійснені поліцейським за допомогою нагрудного відео реєстратора, безумовно стосуються вчиненого правопорушення, що надає можливість повно та об`єктивно дослідити їх, детально відновити послідовність подій та конкретизувати поведінку поліцейських та особи, яка притягується до адміністративної відповідальності. Вищевказані відеозаписи у сукупності з іншими доказами по справі повністю доводять факт керування транспортним засобом водієм ОСОБА_1 , який перебував у стані наркотичного сп`яніння. Апеляційним судом не встановлено істотних порушень Інструкції із застосуванням органами та підрозділами поліції технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото-і кінозйомки, відеозапису, затвердженої наказом МВС України №1026 від 18.12.2018р. які свідчать про те, що вказані відеозаписи необхідно визнати як недопустимі докази. Апеляційний суд неодноразово зазначав у своїх рішеннях, що за своїм правовим змістом, згода водія транспортного засобу пройти відповідний огляд на стан наркотичного сп`яніння полягає в тому, що водій погоджується виконувати та виконує всі законні вимоги лікаря, який проводить такий огляд та які спрямовані на отримання об`єктивного висновку щодо перебування водія у стані наркотичного сп`яніння. Відмова водія виконувати вимоги лікаря, намагання самостійно контролювати порядок проведення огляду на стан сп`яніння та керувати лікарем і давати йому вказівки щодо визначення певних методів проведення обстеження, безпідставна відмова від здачі біологічних зразків та інші дії, які спрямовані на ускладнення виконання лікарем своїх обов`язків щодо огляду на стан сп`яніння свідчать про те, що водій транспортного засобу фактично відмовляється від проходження огляду на стан сп`яніння і не бажає проходити такий огляд добровільно. Апеляційний суд неодноразово вказував, що питання про необхідність та можливість отримання біологічних зразків (біоматеріалу) вирішується лікарем медичного закладу з врахуванням особливостей фізіологічного стану водія транспортного засобу. Зі змісту доводів ОСОБА_1 вбачається, що він стверджує, що не відмовлявся від проходження огляду на ста сп`яніння та повністю виконував вимоги працівників поліції і лікаря медичного закладу, однак з фізіологічних причин не зміг здати біологічний матеріал (сечу) для проведення відповідного лабораторного дослідження Перевіряючи вищевказані доводи, апеляційний суд вважає за необхідно зазначити, що відмова водія транспортного засобу від проходження огляду на стан сп`яніння встановив законом порядку за своїм правовим змістом є намаганням водія транспортного засобу уникнути відповідного обстеження, яким можливо встановлення факту перебування його у стані сп`яніння. За таких обставин, при вирішенні питання щодо наявності в діях водія транспортного засобу складу адміністративного правопорушення, яке полягає у відмові виконати вимоги працівника поліції та пройти у встановленому законом порядку огляд на стан сп`яніння, апеляційний суд враховує сукупність обставин, які дозволяють встановити психологічне ставлення водія транспортного засобу до виконання вимог пункту 2.5 Правил дорожнього руху та оцінює його дії на підставі сукупності доказів які містяться в матеріалах провадження. Апеляційний суд враховує, що проведення огляду на стан наркотичного сп`яніння передбачає відібрання біологічного матеріалу ( сечі) у водія транспортного засобу з метою проведення подальшого лабораторного дослідження за допомогою лабораторного дослідження ( експрес-тестів). Перевіряючи доводи про те що водій транспортного засобу з поважних причин не міг здати біологічний матеріал ( сечу) для проведення лабораторного дослідження, апеляційний суд приймає до уваги, що відбір сечі на аналіз не складає особливих труднощів, оскільки стосується звичайних природних потреб будь-якої людини та визнається найбільш доступним та ефективним методом для подальшого проведення лабораторних досліджень щодо виявлення стану наркотичного сп`яніння. Зокрема, відповідно до встановленого порядку відбору сечі, у тому разі, якщо особа, яку обстежують, не може забезпечити здачу необхідного об`єму сечі, вона повинна випити біля одного літру води та протягом однієї години забезпечити здачу необхідного об`єму сечі. Таким чином, лабораторне дослідження біологічного матеріалу у вигляді сечі є найбільш простим, доступним, ефективним та дієвим способом встановити перебування водія транспортного засобу в стані наркотичного сп`яніння та визначити наркотичний засіб або психотропну речовину. Разом з тим, апеляційний суд вважає, що можливі випадки, коли водій транспортного засобу, який проходить огляд на стан сп`яніння у медичному закладі, з поважних причин, які викликані хворобливим станом здоров`я не може виконати вимоги лікаря медичного закладу щодо здачі біологічного матеріалу (сечі) для проведення відповідного лабораторного дослідження. Так, відповідно до загальновідомих даних затримка сечовипускання, відома як ішурія, може бути викликана рядом порушень сечовидільної системи до яких належать : обструкція сечовивідних шляхів (наприклад, камені, пухлини), проблеми з передміхуровою залозою (аденома, рак), неврологічні захворювання (травми, інсульт), дія певних медичних препаратів та психологічні фактори. За таких обставин, твердження водія транспортного засобу про те, що з фізіологічних або психологічних причин, він не зміг здати аналіз сечі повинно бути доведено відповідними доказами по справі ( висновками медичних установ та документами про відповідне лікування), які свідчать про наявність певних хронічних захворювань, що призводять до порушень системи сечовиділення та затримки сечовипускання. Таким чином, нездатність водія транспортного засобу здати біологічні зразки сечі може бути пов`язана як з наявністю певних тяжких хронічних захворювань, так і внаслідок прийняття медичних препаратів або дії психологічних факторів, які істотно вплинули фізичне становище обстежуваного. Встановлення відповідних обставин можливо на підставі сукупності доказів, які дозволяють встановити, що за станом здоров`я, водій транспортного засобу, який проходив огляд на стан сп`яніння дійсно не мав можливості здати біологічний матеріал( сечу) для проведення відповідного лабораторного дослідження та виконати відповідні вимоги лікаря медичного закладу. Разом з тим, апеляційний суд приймає до уваги, що водій транспортного засобу проходить огляд у медичному закладі, який проводиться лікарем відповідно закладу охорони здоров`я , який має відповідну професійну підготовку і кваліфікацію та має можливості встановити наявність об`єктивних обставин, які не дозволяють особі, яка проходить відповідне обстеження, виконати його вимоги щодо здачі біологічного матеріалу ( сечу) для проведення відповідного лабораторного дослідження. Апеляційний суд вважає, що особа, яка проходить огляд на стан сп`яніння, повинна повідомити лікарю медичного закладу про причини з яких вона не має можливості здати біологічні зразки сечі для проведення лабораторних досліджень, вказати про наявність певних хронічних захворювань та прийом медикаментозних препаратів або особливості свого психологічного становища, оскільки у даному випадку саме лікар медичного закладу має можливість відрізнити свідому відмову водія транспортного засобу від проходження огляду на стан сп`яніння від наявності певних поважних причин, які не дозволяють здати біологічний матеріал( сечу) для проведення відповідного лабораторного дослідження. При вирішанні вищевказаного питання, апеляційний суд враховує поведінку водія транспортного засобу, який був незадоволений тим, що працівники поліції зупинили транспортний засіб під його керуванням та вважав їх дії неправомірними, сперечався щодо наявності в нього ознак наркотичного сп`яніння, відразу після пропозиції лікаря медичного закладу здати біологічний матеріал (сечу) повідомив про неможливість здачі сечі, почав вживати воду для того, щоб здати сечу тільки через 75 хв. після вимоги лікаря медичного закладу надати відповідний біоматеріал для лабораторного дослідження, намагався керувати порядком проведення огляду на стан сп`яніння та наполягав на відібранні в нього зразків крові або слини за відсутності можливості провести відповідні лабораторні дослідження таких біологічних зразків у даному медичному закладі, перебуваючи тривалий час у медичному закладі не здав біологічний матеріал (сечу) для проведення відповідного лабораторного дослідження та в подальшому через незначний час (трохи більше години) самостійно пройшов огляд на стан сп`яніння в іншому медичному закладі в якому здав відповідний біоматеріал( сечу). Апеляційний суд враховує, що в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази, які свідчать про те, що водій ОСОБА_1 на час проведення огляду у медичному закладі з поважних причин не мав можливості виконати вимоги лікаря медичного закладу щодо здачі біологічного матеріалу (сечі) для проведення відповідного лабораторного дослідження, оскільки мав певні хронічні захворювання, перебував під дією медичних препаратів або знаходився під впливом психологічних факторів. Апеляційний суд враховує, що зі змісту доводів ОСОБА_1 вбачається, що 13.04.2025 року він самостійно пройшов огляд на стан сп`яніння в Прикарпаткокому обласному клінічному центрі психічного здоров`я Івано-Франківської обласної ради, здав біологічний матеріал( сечу) для проведення відповідного лабораторного дослідження , внаслідок чого було отримано відповідний результат токсикологічного дослідження №786 , яким було встановлено, що він не перебуває у стані сп`яніння і не виявлено наркотичних речовин. (а.п.48,49,50) Апеляційний суд приймає до уваги, відповідну довідку до уваги та звертає увагу, що відповідно до висунутого обвинувачення ОСОБА_1 звинувачується не в тому, що керував транспортним засобом у стані сп`яніння, а в тому, що не виконав вимоги п.2.5 ПДР України. Так, невиконання вимог п. 2.5 ПДР України передбачає адміністративну відповідальність за ч. 1 ст. 130 КУпАП, а саме за відмову особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан наркотичного сп`яніння, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції. Суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку, що своїми діями ОСОБА_1 порушив вимоги п. 2.5 Правил дорожнього руху та вчинив адміністративне правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч. 1 ст. 130 КУпАП, що і покладено останньому у вину. Доводи апелянта з приводу того, що в його діях відсутній склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, не знайшли свого підтвердження та повністю спростовуються сукупністю досліджених судом доказів, яким суд дав належну оцінку у відповідності до вимог ст. 252 КУпАП. Апеляційний суд звертає увагу на те, що правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 130 КУпАП є закінченим з моменту відмови водія пройти огляд на стан наркотичного сп`яніння в медичному закладі. Апеляційний суд звертає увагу на те, що відповідно до ПДР України водій транспортного засобу повинен не просто погодитись на проведення огляду на стан сп`яніння, а своєю поведінкою забезпечити реальну можливість проведення такого огляду і не створювати перешкоди для проведення такого огляду, висуваючи безпідставні умови, які значно ускладнюють або взагалі унеможливлюють проведення такого огляду. Так, зі змісту поведінки та слів ОСОБА_1 на місці події вбачається, що він, будучи водієм транспортного засобу, маючи певні ознаки наркотичного сп`яніння, відмовився від виконання вимог працівника поліції щодо проходження огляду на стан сп`яніння. Апеляційний суд звертає увагу, що факт відмови водія від проходження огляду на стан сп`яніння за своїм правовим змістом є правопорушенням, а не процесуальною дією, яка дозволяє виявити волевиявлення особи, яка підозрюється у керуванні транспортним засобом у стані сп`янінням щодо її бажання проходити огляд на стан наркотичного сп`яніння у встановленому законом порядку. Факт відмови водія від проходження огляду на стан наркотичного сп`яніння в медичному закладі встановлюється судом на підставі доказів, які досліджені та оцінені судом за внутрішнім переконанням. Апеляційний суд неодноразово звертав увагу на те, що відповідно до національного законодавства працівник поліції самостійно на власний розсуд приходить до висновку про наявність ознак сп`яніння у водія транспортного засобу та вирішує питання щодо необхідності проходження водієм транспортного засобу огляду на стан сп`яніння. Апеляційний суд вважає, що законодавець передбачив настання адміністративної відповідальності за відмову від проходження огляду на стан сп`яніння у встановленому законом порядку, саме з метою забезпечення неможливості ухилитись від проходження такого огляду водіями, які підозрюються у керуванні транспортним засобом у стані сп`яніння. Так, у разі невиконання вимог п. 2.5 ПДР України, передбачена адміністративна відповідальність за ч. 1 ст. 130 КУпАП, а саме за відмову особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного сп`яніння, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції. Апеляційний суд неодноразово звертав увагу на те, що користування джерелом підвищеної небезпеки покладає на водія транспортного засобу певні додаткові обов`язки, які пов`язані із необхідністю забезпечення безпечного використання транспортних засобів. Апеляційний суд вважає, що таке обмеження прав конкретної особи повністю відповідає інтересам суспільства щодо забезпечення безпеки дорожнього руху. Апеляційний суд неодноразово вказував на те, що керування транспортним засобом водієм, який підозрюється в тому, що перебуває у стані сп`яніння, створює реальну небезпеку, яка може призвести до тяжких наслідків. Апеляційний суд звертає увагу на те, що у рішенні по справі "О`Галлоран та Франціє проти Сполученого Королівства" від 29.06.2007 року Європейський суд з прав людини постановив, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов`язки у правовому полі. Апеляційний суд звертає увагу на те, що недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод людини. Апеляційний суд вважає, що дії працівників поліції не порушували права та свободи ОСОБА_1 , а наявні у справі докази, отримані у встановленому законом порядку і не здобуті завдяки інформації, яку було отримано внаслідок істотного порушення прав та свобод. Право органів Національної поліції вимагати пройти у встановленому порядку медичний огляд у відповідності до п.2.5 ПДР України кореспондується із обов`язком водія не керувати транспортним засобом у стані алкогольного сп`яніння або перебуваючи під впливом наркотичних чи токсичних речовин. Апеляційний суд звертає увагу на те, що відповідно до національного законодавства працівник поліції самостійно, на власний розсуд приходить до висновку про наявність ознак сп`яніння у водія транспортного засобу та вирішує питання щодо необхідності проходження водієм транспортного засобу огляду на стан сп`яніння. Зокрема, твердження правопорушника про наявність в нього певного захворювання у вигляді посттравматичного мідріазу додатково вказує на правомірність дій працівників поліції, які обґрунтовано вважали наявність правових підстав для проведення огляду на стан сп`яніння. Разом з тим, відмова від проходження огляду на стан сп`яніння у встановленому законом порядку є порушенням вимог п. 2.5 ПДР України та утворює склад правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП. Вимога працівників поліції пройти огляд ОСОБА_1 на стан наркотичного сп`яніння була аргументованою, вмотивованою та ґрунтувалась на правових підставах. Доводи апелянта щодо неправомірності дій патрульних поліцейських безпідставні та спростовані наявними в матеріалах справи доказами. Таким чином, сукупність досліджених судом доказів поза розумним сумнівом свідчить про те, що ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом з ознаками наркотичного сп`яніння, відмовився від проходження огляду на стан сп`яніння у встановленому законом порядку, чим порушив вимоги п. 2.5 ПДР України та вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 130 КУпАП. Так, відповідно до ст.33 КУпАП стягнення за адміністративне правопорушення накладається у межах, установлених цим Кодексом та іншими законами України. При накладенні адміністративного стягнення враховуються характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність. Апеляційний суд звертає увагу на те, що вчинене ОСОБА_1 адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст.130 КУпАП , за своїм характером є грубим суспільно небезпечним проступком у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху та створює підвищену небезпеку, як для самого водія, так і для його пасажирів та інших учасників дорожнього руху і може призвести до тяжких непоправних наслідків. Апеляційний суд звертає увагу на те, що притягнення до адміністративної відповідальності водіїв, які керують транспортним засобом у стані сп`яніння пов`язано із необхідністю створення безпечних умов для учасників дорожнього руху, збереження життя і здоров`я громадян. Підвищення ефективності впливу на дисципліну учасників дорожнього руху забезпечується чітким визначенням правових санкцій за вчинення такого правопорушення. Зокрема, встановлена законодавцем санкція за ч.1 ст. 130 КУпАП, якою передбачена відповідальність за керування транспортним засобом у стані сп`яніння, не передбачає призначення іншого стягнення ніж те, яке застосовано судом першої інстанції до правопорушника. При цьому, апеляційний суд виходить з того, що при визначенні стягнення необхідно враховувати його виховну дію, оскільки покарання, повинно бути направлено не тільки на забезпечення виправлення правопорушника та попередження вчинення ним нових правопорушень, а також повинно бути спрямовано на попередження вчинення правопорушень іншими особами. Застосовуючи справедливе стягнення за вчинене правопорушення, суд таким чином констатує, що відповідні діяння є суспільно небезпечними та за їх вчинення настають певні негативні наслідки. Суд першої інстанції, враховуючи характер вчиненого правопорушення, особу порушниці, ступінь її вини, призначив справедливе стягнення, яке відповідає вимогам закону. Апеляційний суд вважає, що обране судом адміністративне стягнення відповідає вимогам ст.23 КУпАП, відповідно до якої адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення та запобігання вчиненню нових правопорушень самим правопорушником та іншими особами. З огляду на наведене, підстав для скасування постанови не вбачається. Керуючись ст. 294 КУпАП,- п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Постанову Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 03 червня 2025 року щодо ОСОБА_1 залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення. Суддя Івано-Франківського апеляційного суду О.П. Васильєв