Постанова Хмельницький апеляційний суд № 686/34472/24

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 01 липня 2025 року м. Хмельницький Справа № 686/34472/24 Провадження № 22-ц/820/1457/25 Хмельницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Спірідонової Т.В. (суддя-доповідач), Гринчука Р.С., Костенка А.М. секретар судового засідання Дубова М.В. розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу №686/34472/24 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , яка подана її адвокатом Савченко Оксаною Володимирівною, на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 02 травня 2025 року, у складі судді Карплюка О.І., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності за набувальною давністю на нерухоме майно, встановив:

Описова частина Короткий зміст позовних вимог У грудні 2024 року позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом та просила визнати за нею за набувальною давністю право власності на квартиру АДРЕСА_1 , що належала на праві власності ОСОБА_2 . В обґрунтування позовних вимог зазначила, що позивачка з червня 2009 року по даний час відкрито, безперервно користується та фактично володіє квартирою АДРЕСА_1 . Вона підтримує квартиру у належному стані, проводить поточний ремонт помешкання, здійснює оплату комунальних послуг. Вважає, що внаслідок добросовісного, відкритого, безперервного володіння та користування квартирою понад п`ятнадцять років, вчинення позивачкою дій, пов`язаних із утриманням квартири та підтриманням її у належному стані, фактичної відмови власника ОСОБА_2 від квартири, невчинення ним будь-яких дій щодо утримання вказаної квартири, в тому числі оплати вартості комунальних послуг, підтримання квартири у належному стані, за ОСОБА_1 слід визнати за право власності за набувальною давністю на квартиру АДРЕСА_1 . Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 02 травня 2025 року в задоволенні позову відмовлено. Суд першої інстанції виходив з того, що позивачка не довела добросовісність володіння нею майном, що на дане майно не претендують інші особи і вона отримала це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього, а також, що позивачка з червня 2009 року безперервно, відкрито та фактично ним володіє. Короткий зміст вимог апеляційної скарги В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , яка подана представником - адвокатом Савченко О.В., просить скасувати рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 02 травня 2025 року та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права. Узагальнення доводів апеляційної скарги Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції безпідставно не взято до уваги докази, надані позивачкою на підтвердження своїх вимог та не повно з`ясовано обставини справи. Судом першої інстанції не враховано, що позивачка понад п`ятнадцять років добросовісно, відкрито та безперервно володіла та користувалася квартирою, вчиняла дії, пов`язані із утриманням квартири та підтриманням її в належному стані. Відповідач ОСОБА_2 фактично відмовився від даної квартири та не вчиняв будь-яких дій щодо утримання вказаної квартири, в тому числі, не оплачував комунальні послуги, не підтримував квартиру у належному стані. У зв`язку з цим, у неї є всі законні підстави бути визнаною власником майна за набувальною давністю, має право звернутися до суду з позовом про визнання за нею права власності. Процесуальні дії апеляційного суду Ухвалами Хмельницького апеляційного суду від 23 травня 2025 року відкрито апеляційне провадження та призначено справу до апеляційного розгляду. Узагальнені доводи та заперечення учасників справи Відзив на апеляційну скаргу не надійшов. Апелянт ОСОБА_1 та її представник адвокат Савченко О.В. повідомлені належним чином про дату, час і місце слухання справи, в судове засідання не з`явилися, про причини неявки не повідомили. Відповідач ОСОБА_2 повідомлений належним чином про дату, час і місце слухання справи, в судове засідання не з`явився, причини неявки суду не повідомив. Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення.

Мотивувальна частина Встановлені фактичні обставини справи Встановлено, що відповідачу ОСОБА_2 на праві власності належить нерухоме майно квартира АДРЕСА_1 , що підтверджується повідомленням Хмельницького БТІ від 10.06.2022 № 735460. Згідно із актом від 17 березня 2021 року ОСОБА_3 та ОСОБА_4 підтвердили факт постійного та безперервного проживання ОСОБА_1 з червня 2009 року по дату складання акту у квартирі АДРЕСА_1 . Актом від 06 липня 2022 року ОСОБА_5 та ОСОБА_6 підтвердили факт постійного та безперервного проживання ОСОБА_1 з червня 2009 року по дату складання акту у квартирі АДРЕСА_1 . Ніхто інший, крім ОСОБА_1 , даною квартирою не цікавився та займався. Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права Згідно із частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно та всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Колегія суддів вважає висновки суду першої інстанції правильними з огляду на таке. Відповідно до статті 41 Конституції України право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об`єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Зміст права власності, яке полягає у праві володіння, користування та розпорядження своїм майном визначено у статті 317 ЦК України. Набуття права власності - це певний юридичний склад, з яким закон пов`язує виникнення в особи суб`єктивного права власності на певні об`єкти. Згідно зі статтею 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема, із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. За твердженням позивачки ОСОБА_1 спірна квартира на праві власності належить ОСОБА_2 , який від неї фактично відмовився та протягом п`ятнадцяти років будь-яких дій щодо її утримання не вчиняє, в тому числі щодо сплати комунальних послуг, підтримання квартири у належному стані. Звертаючись до суду з позовом про визнання права власності за набувальною давністю на підставі 344 ЦК України позивачка стверджувала, що квартирою вона користується відкрито понад п`ятнадцять років, сплачує комунальні послуги, проводить ремонтні роботи. Відповідно до частин першої, четвертої статті 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду. Отже, при зверненні до суду з вимогами про визнання за набувальною давністю права власності на нерухоме майно позивач має довести факт існування такого нерухомого майна; відкритість та безперервність володіння ним без правової підстави; добросовісність заволодіння майном; факт володіння спірним майном протягом строку, який складає не менше десяти років. Правовий інститут набувальної давності опосередковує один із первинних способів виникнення права власності, тобто це такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ, воно ґрунтується не на попередній власності та відносинах правонаступництва, а на сукупності обставин, зазначених у частині першій статті 344 ЦК України, а саме: наявність суб`єкта, здатного набути у власність певний об`єкт; законність об`єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю. Для окремих видів майна право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду (юридична легітимація). Аналізуючи поняття добросовісності заволодіння майном як підстави для набуття права власності за набувальною давністю відповідно до статті 344 ЦК України, слід виходити з того, що добросовісність як одна із загальних засад цивільного судочинства означає фактичну чесність суб`єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном. Крім того, позивач як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього. Відтак, йдеться про добросовісне, але неправомірне, в тому числі безтитульне, заволодіння майном особою, яка в подальшому претендуватиме на набуття цього майна у власність за набувальною давністю. Підставою добросовісного заволодіння майном не може бути, зокрема будь-який договір, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність. Володіння майном за договором, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність, виключає можливість набуття майна у власність за набувальною давністю, адже у цьому разі володілець володіє майном не як власник. Якщо володілець знає або повинен знати про неправомірність заволодіння чужим майном (у тому числі і про підстави для визнання договору про його відчуження недійсним), то, незважаючи на будь-який строк безперервного володіння чужим майном, він не може його задавнити, оскільки відсутня безумовна умова набуття права власності - добросовісність заволодіння майном. Відповідна особа має добросовісно заволодіти саме чужим майном, тобто об`єкт давнісного володіння повинен мати власника або бути річчю безхазяйною (яка не має власника або власник якої невідомий). Нерухоме майно може стати предметом набуття за набувальною давністю якщо воно має такий правовий режим, тобто є об`єктом нерухомості, який прийнято в експлуатацію. Відкритість володіння майном означає, що володілець володіє річчю відкрито, без таємниць, не вчиняє дій, спрямованих на приховування від третіх осіб самого факту давнісного володіння. При цьому володілець не зобов`язаний спеціально повідомляти інших осіб про своє володіння. Володілець має поводитися з відповідним майном так само, як поводився б з ним власник. Давнісне володіння є безперервним, якщо воно не втрачалося володільцем протягом усього строку, визначеного законом для набуття права власності на майно за набувальною давністю. При цьому втрата не зі своєї волі майна його володільцем не перериває набувальної давності в разі повернення майна протягом одного року або пред`явлення протягом цього строку позову про його витребування (абзац 2 частини третьої статті 344 ЦК України); не переривається набувальна давність, якщо особа, яка заявляє про давність володіння, є правонаступником іншого володільця, адже в такому випадку ця особа може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є (частина друга статті 344 ЦК України). Також не перериває набувальної давності здійснення володільцем фактичного розпорядження майном у вигляді передання його в тимчасове користування іншій особі. Давнісне володіння має бути безперервним протягом певного строку, тобто бути тривалим. Тривалість володіння передбачає, що має спливти визначений у ЦК України строк, що різниться залежно від речі (нерухомої чи рухомої), яка перебуває у володінні певної особи. Для нерухомого майна такий строк складає десять років. Також для набуття права власності на майно за набувальною давністю закон не повинен обмежувати чи забороняти таке набуття. При цьому право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається виключно за рішенням суду. Отже, набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх указаних умов у сукупності. Відсутність добросовісності в позивача під час заволодіння ним спірним майном звільняє від потреби аналізувати інші умови набуття права власності за набувальною давністю, передбачені статтею 344 ЦК України. Подібні правові висновки зазначені у постанові Великої Палати Верховного Суду постанові від 14 травня 2019 року у справі № 910/17274/17, а також у постанові Верховного Суду від 10 січня 2023 року у справі № 462/1720/21. Встановивши, що позивачка достовірно знала про те, що власником квартири в якій вона проживає є відповідач, який за життя не відмовлявся від свого права власності на належну їй частку у майні, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що позивачем не доведено всіх умов, передбачених статтею 344 ЦК України, необхідних для набуття права власності за набувальною давністю. Давність володіння могла вважатися добросовісною, якщо позивачка при заволодінні спірною часткою у квартирі не знала і не повинна була знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності, однак таких обставин у справі судом не встановлено. Позивачка ОСОБА_1 достовірно знала про те, що власником квартири, в якій вона проживає є відповідач, який не відмовлявся від свого права власності на належну йому квартиру. Факт сплати ОСОБА_1 комунальних платежів та утримання нерухомого майна не може бути самостійною підставою для визнання права власності на майно в порядку статті 344 ЦК України. Також, сам по собі факт користування позивачкою цим майном не є підставою для виникнення у неї права власності за набувальною давністю. Такий висновок зроблено у постановах Верховного Суду від 16 квітня 2025 року у справі №461/5075/23, від 26 травня 2021 року у справі №214/3083/18, від 13 квітня 2022 року №740/3305/20. Тому, суд першої інстанції надав правильну оцінку актам від 17.03.2021 та від 06.07.2022 про постійне та безперервне проживання позивачки у квартирі та показанням свідків ОСОБА_7 , ОСОБА_7 та ОСОБА_6 , оскільки вони не спростовують обставини, встановлені судом. За таких обставин, розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну, правильно встановив обставини справи, ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права. Висновки суду апеляційної інстанції Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобовязує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Відповідно до частини 1 статті 375 ЦПК України апеляційний суд залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Рішення суду ґрунтується на повно і всебічно досліджених обставинах справи та ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для його скасування в межах доводів апеляційної скарги не вбачається. Встановивши фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, суд першої інстанції ухвалив рішення суду з додержанням норм матеріального та процесуального права, що відповідно до статті 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду без змін. Судові витрати За правилами частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, підстави для розподілу судових витрат відсутні. Керуючись ст.ст. 374, 375, 381, 382, 389, 390 ЦПК України, суд постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана її адвокатом Савченко Оксаною Володимирівною, залишити без задоволення. Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 02 травня 2025 року залишити без змін. Постанова суду набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повне судове рішення складено 04 липня 2025 року. Судді: Т. В. Спірідонова Р. С. Гринчук А. М. Костенко