Постанова 4816 № 585/1732/24

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 03 липня 2025 року м.Суми Справа №585/1732/24 Номер провадження 22-ц/816/913/25 Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів: головуючого - Криворотенка В. І. (суддя-доповідач), суддів - Філонової Ю. О. , Рунова В. Ю. сторони: позивач ОСОБА_1 , відповідач Роменська міська рада Сумської області, третя особа Державна інспекція архітектури та містобудування України, розглянув у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Роменського міськрайонного суду Сумської області від 01 жовтня 2024 року, в складі судді Цвєлодуб Г.О., ухвалене у м. Ромни, повний текст якого складено 10 жовтня 2024 року, в с т а н о в и в: 15 квітня 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Роменської міської ради Сумської області, третя особа Державна інспекція архітектури та містобудування України, про визнання за ним права власності на самочинно збудований гараж літ. «ГЗ», цегла, загальною площею 27,1 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 , на земельній ділянці площею 0,0062 га, для гаражного будівництва, кадастровий номер 5924187300:01:003:0066. Свої вимоги мотивував тим, що рішенням Виконавчого комітету Плавинищенської сільської ради Роменського району Сумської області №17 «Про надання дозволу на будівництво» від 05.03.2007 року йому надано дозвіл на будівництво гаража на земельній ділянці розміром 0,1 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , зобов`язано його виготовити проектну документацію на будівництво та одержати дозвіл на виконання будівельно-монтажних робіт в інспекції Держархбудконтролю. На підставі вказаного рішення йому було видано будівельний паспорт на будівництво господарських будівель, затверджений начальником відділу містобудування, архітектури та житлово-комунального господарства Роменської РДА. У 2008 році ним було побудована гараж цегляний літ. «ГЗ» загальною площею 27,1 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 . Згідно матеріалів інвентаризаційної справи станом на 01.01.2013 року право власності на вищевказане майно не реєструвалося. 29.06.2009 року йому видано Державний акт на право власності на земельну ділянку серія ЯЗ №381740, зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №01.09.623.00045, яким посвідчено що він є власником земельної ділянки площею 0,0062 га, для гаражного будівництва, кадастровий номер 5924187300:01:003:0066, розташованої в АДРЕСА_2 . Він звернувся до виконавчого комітету Роменської міської ради Сумської області з заявою від 22.01.2024 року, згідно повідомлення останнього для отримання роз`яснень щодо прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів йому необхідно звернутися до Державної інспекції архітектури та містобудування України, до повноважень якої відноситься дана послуга. На його звернення Державною інспекцією архітектури та містобудування України надано роз`яснення №870/04/18-24 від 14.02.2024 року про те, що відповідно до пункту 10 Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13 квітня 2011 року №461, у випадку визнання права власності на самочинно збудований об`єкт за рішенням суду він приймається в експлуатацію згідно з цим Порядком за умови можливості його надійної та безпечної експлуатації за результатами проведення технічного обстеження такого об`єкта. Згідно Висновку експерта за результатами будівельно-технічного дослідження №1777 від 18.03.2024 року не зданий в експлуатацію гараж літ. «ГЗ», розташований за адресою: АДРЕСА_1 , відповідає державним, будівельним, протипожежним нормам і придатний до подальшої експлуатації. Рішенням Роменського міськрайонного суду Сумської області від 01 жовтня 2024 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до Роменської міської ради Сумської області, третя особа Державна інспекція архітектури та містобудування України, про визнання права власності на самочинне будівництво, відмовлено. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неповне з`ясування та недоведеність фактичних обставин справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову. Не погоджуючись із рішенням суду, вказує про відсутність можливості позасудового прийняття в експлуатацію самочинно збудованого об`єкта. Доводить, що покладений Роменським міськрайонним судом в обґрунтування оскаржуваного рішення висновок про те, що питання щодо прийняття гаража в експлуатацію не було предметом розгляду компетентного державного органу, оскільки з матеріалів справи вбачається, що декларація про готовність спірного об`єкта до експлуатації органом державного архітектурно-будівельного контролю не розглядалась та рішення про її реєстрацію або повернення не приймалось, що свідчить про відсутність позасудового вирішення позивачем, у відповідності до вимог чинного законодавства, питання введення в експлуатацію об`єкта будівництва, а відтак і про відсутність спору, суперечить приписам пунктів 10, 17, додатку 5 Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13 квітня 2011 року №461 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 8 вересня 2015 року №750), ст.89, 263 Цивільного процесуального кодексу України і є незаконним та необґрунтованим. Вважає, що рішення Роменського міськрайонного суду Сумської області від 01.10.2024 року суперечить висновкам Верховного Суду, викладених в Постановах від 12.03.2018 року у справі № 11/384-06, від 03.08.2020 року у справі № 161/14676/17 та вимогам частин 3, 5 ст. 376 ЦК України, є незаконним та необґрунтованим. Учасники справи правом на подачу відзиву на апеляційну скаргу не скористалися. Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою I розділу V ЦПК України. Згідно з ч. 1 ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Враховуючи те, що ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи. Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вимог та підстав позову, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів апеляційного суду вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав. Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України, апеляційний суд залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Судом першої інстанції встановлено, що рішенням Виконавчого комітету Плавинищенської сільської ради Роменського району Сумської області №17 «Про надання дозволу на будівництво» від 05.03.2007 року надано ОСОБА_1 дозвіл на будівництво гаража на земельній ділянці розміром 0,1 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , зобов`язано останнього виготовити проектну документацію на будівництво та одержати дозвіл на виконання будівельно-монтажних робіт в інспекції Держархбудконтролю. На підставі вказаного рішення ОСОБА_1 було видано будівельний паспорт на будівництво господарських будівель, затверджений начальником відділу містобудування, архітектури та житлово-комунального господарства Роменської РДА. ОСОБА_1 у 2008 році було побудовано гараж цегляний літ. «ГЗ» загальною площею 27,1 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 . 29.06.2009 року ОСОБА_1 видано Державний акт на право власності на земельну ділянку серія ЯЗ №381740, зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №01.09.623.00045, яким посвідчено що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 0,0062 га, для гаражного будівництва, кадастровий номер 5924187300:01:003:0066, розташованої в АДРЕСА_2 . Відповідно до довідки-характеристики об`єкту нерухомого майна №1342 від 04.12.2023 року, виданої КП «Роменське МБТІ», за адресою: АДРЕСА_1 , за даними технічної інвентаризації розташовані Гараж літ. ГЗ, цегла, площею 27,1 кв.м. Згідно матеріалів інвентаризаційної справи станом на 01.01.2013 року право власності на вищевказане майно не реєструвалося. Гараж побудований на земельній ділянці (кадастровий номер 5924187300:01:003:0066) згідно державного акту серія ЯЗ №381740 для гаражного будівництва. ОСОБА_1 звернувся до виконавчого комітету Роменської міської ради Сумської області з заявою від 22.01.2024 року, в якій посилаючись, що в додатках до Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13 квітня 2011 року №461 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 8 вересня 2015 року № 750) відсутня форма декларації, яку він може заповнити і подати до відповідного органу державного архітектурно-будівельного контролю, в зв`язку з чим просив роз`яснити, який порядок введення в експлуатацію гаража літ. "ГЗ", цегла, загальною площею 27,1 кв.м. за адресою АДРЕСА_1 на земельній ділянці площею 0,0062 га, для гаражного будівництва, кадастровий номер 5924187300:01:003:0066. Згідно повідомлення Виконавчого комітету Роменської міської ради Сумської області №2.1-23/681 «Про надання роз`яснень щодо порядку введення в експлуатацію гаража» від 20.02.2024 року для отримання роз`яснень щодо прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів ОСОБА_1 необхідно звернутися до Державної інспекції архітектури та містобудування України, до повноважень якої відноситься дана послуга. ОСОБА_1 звернувся до Державної інспекції архітектури та містобудування України з заявою від 22.01.2024 року, в якій посилаючись, що в додатках до Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13 квітня 2011 року №461 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 8 вересня 2015 року № 750) відсутня форма декларації, яку він може заповнити і подати до відповідного органу державного архітектурно-будівельного контролю, в зв`язку з чим просив роз`яснити, який порядок введення в експлуатацію гаража літ. «ГЗ», цегла, загальною площею 27,1 кв.м. за адресою АДРЕСА_1 на земельній ділянці площею 0,0062 га, для гаражного будівництва, кадастровий номер 5924187300:01:003:0066. Державною інспекцією архітектури та містобудування України надано роз`яснення №870/04/18-24 від 14.02.2024 року про те, що відповідно до пункту 10 Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13 квітня 2011 року №461 у випадку визнання права власності на самочинно збудований об`єкт за рішенням суду він приймається в експлуатацію згідно з цим Порядком і за умови можливості його надійної та безпечної експлуатації за результатами проведення технічного обстеження такого об`єкта. Згідно Висновку експерта за результатами будівельно-технічного дослідження №1777 від 18.03.2024 року не зданий в експлуатацію гараж літ. «ГЗ», розташований за адресою: АДРЕСА_1 , відповідає державним, будівельним, протипожежним нормам і придатний до подальшої експлуатації. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що питання щодо прийняття гаража в експлуатацію не було предметом розгляду компетентного державного органу, декларація про готовність спірного об`єкта до експлуатації органом державного архітектурно-будівельного контролю не розглядалась та рішення про її реєстрацію або повернення не приймалось, що свідчить про відсутність позасудового вирішення позивачем, у відповідності до вимог чинного законодавства, питання введення в експлуатацію об`єкта будівництва, а відтак і про відсутність спору. Зазначено, що виникнення права власності на новостворений об`єкт нерухомості на підставі судового рішення положеннями ст.ст. 328, 376, 392 та ст. 331 ЦК України не передбачено. Колегія суддів апеляційного суду вважає, що такий висновок суду першої інстанції узгоджується з матеріалами справи та вимогами закону. Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Частиною 1 ст. 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Відповідно до ч. 2 ст. 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації. Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва ( створення майна). За змістом частини першої статті 376 ЦК України правила про самочинне будівництво і його наслідки поширюються на всі випадки будівництва (реконструкції) всіх типів будівель, споруд та іншого нерухомого майна. Звернення до суду з позовом про визнання права власності на самочинне будівництво має здійснюватися за наявності даних про те, що це питання було предметом розгляду компетентного державного органу, рішення якого чи його відсутність дають підстави вважати про наявність спору про право. Прийняття в експлуатацію таких об`єктів нерухомості має здійснюватися органами державного архітектурно-будівельного контролю. Крім того, згідно з розділом 3 Порядку проведення технічного обстеження і прийняття в експлуатацію індивідуальних (садибних) житлових будинків, садових, дачних будинків, господарських (присадибних) будівель і споруд, будівель і споруд сільськогосподарського призначення, що за класом наслідків (відповідальності), належать до об`єктів з незначними наслідками (СС1), збудовані на земельній ділянці відповідного цільового призначення без дозвільного документа на виконання будівельних робіт, затвердженого Наказом Міністерства Регіонального розвитку будівництва та житлово-комунального господарства України 03.07.2018 року за № 158, зареєстрованого в МЮ України 28.08.2018 року за № 976/32428, прийняття в експлуатацію об`єктів здійснюється безоплатно органом державного архітектурно-будівельного контролю протягом 10 робочих днів з дня подання відповідної заяви власниками (користувачами) земельних ділянок, на яких розміщені такі об`єкти, за результатами технічного обстеження цих об`єктів шляхом реєстрації поданої ними декларації про готовність об`єкта до експлуатації (далі - декларація). Отже, самочинно збудоване нерухоме майно не є об`єктом права власності. Верховний Суд України у постанові від 04 грудня 2013 року у справі № 6-130цс13 сформулював правову позицію, що у розумінні ч. 1 ст. 376 ЦК України самочинним будівництвом є не тільки новостворений об`єкт, а і об`єкт нерухомості, який виник в результаті реконструкції, капітального ремонту, перебудови, надбудови уже існуючого об`єкта, здійснених без одержаного дозволу місцевих органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування, розробленої та затвердженої в установленому порядку проектної документації, дозволу на виконання будівельних робіт, наданого органами архітектурно-будівельного контролю, оскільки в результаті таких дій об`єкт втрачає тотожність з тим, на який власником (власниками) отримано право власності. При цьому, в постанові від 06 березня 2019 року у справі № 361/4685/17 Верховний Суд зауважив, що норма ч. 1 ст. 376 ЦК України застосовується також і до випадків самочинної реконструкції об`єкта нерухомості, у результаті якої він набуває нових якісних характеристик. Судом було встановлено, що матеріали справи не містять даних на підтвердження факту звернення ОСОБА_1 до Державної інспекції архітектури та містобудування України для набуття права власності та введення об`єкту до експлуатації у встановленому законом порядку. Позивачем до позовної заяви долучений лист ДІАМ від 14.02.2024 №870/04/18-24, проте декларація про готовність спірного об`єкта до експлуатації органом державного архітектурно-будівельного контролю не розглядалася, а зі змісту долученого позивачем листа ДІАМ вбачається, що предметом розгляду було звернення, а не декларація. Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ у пункті 2 узагальнення судової практики розгляду цивільних справ про захист права власності та інших речових прав від 28.01.2013 року відмітив, що суди при розгляді справ про визнання права власності на самочинне будівництво повинні належним чином перевіряти, чи було питання оформлення права власності на самочинне будівництво предметом розгляду компетентного державного органу, рішення якого чи його відсутність давали б підстави вважати про наявність спору про право. Суд не повинен заміняти органи, які зобов`язані видавати дозволи на будівництво й узгоджувати забудови; визнання права власності на самочинне будівництво в судовому порядку має залишатися винятковим способом захисту права. Тому судам необхідно з`ясовувати, чи звертався позивач до компетентних органів із питання узаконення самочинного будівництва, чи було відмовлено компетентними органами у вирішенні зазначеного питання. Із викладеного вбачається, що визнання судом права власності на самочинне будівництво можливе лише у тому разі, якщо в прийнятті такого об`єкта в експлуатацію було незаконно відмовлено та за умови дотримання визначених законом вимог, які необхідні для прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта. У ОСОБА_1 відсутній дозвіл, виданий органом державного архітектурно-будівельного контролю, на виконання будівельних робіт та належно затверджений проект або будівельні паспорти на спірні самочинно збудовані об`єкти. У разі відсутності документів, що підтверджують право власності або відсутності державної реєстрації права власності необхідно з`ясувати причини відсутності правовстановлюючих документів, державної реєстрації права власності або документів на забудову. У разі недотримання вимог законодавства щодо державної реєстрації права власності на нерухоме майно судами може визнаватись право на забудову, право на будівельні матеріали та інше у відповідності зі встановленим судом правовим режимом спірного майна. За встановлених обставин, суд дійшов правильного висновку, що законодавством передбачено порядок прийняття в експлуатацію будівель інспекцією архітектурно-будівельного контролю за місцем їх розташування, який не може підмінятися рішенням суду. Доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки доказів у справі та незгоди позивача з ухваленим у справі судовим рішенням. Колегія суддів також враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «Руїз Торіха проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії»). Таким чином, посилання та доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, не знайшли свого підтвердження в якості підстав скасування оскаржуваного судового рішення під час апеляційного провадження. З урахуванням вищенаведеного, колегія суддів апеляційного суду вважає, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, дотримуючись принципу змагальності, на підставі наданих сторонами доказів та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду без змін. Враховуючи те, що справа є малозначною (п. 1 ч. 6 ст. 19 ЦПК України), відповідно до приписів п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України, постанова не підлягає касаційному оскарженню. Керуючись ст. ст. 367, 368, 369, 374, 375, 381- 384, 389 ЦПК України, апеляційний суд у х в а л и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Роменського міськрайонного суду Сумської області від 01 жовтня 2024 року без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і ухвалення оскарженню не підлягає. Головуючий - В. І. Криворотенко Судді: Ю. О. Філонова В. Ю. Рунов